· відкрита поза викладача;
· пантомімічні та мімічні засоби;
· спокійний, упевнений голос;
· плавність, повільність рухів;
фізичний контакт (поглажування, “прогрівання” руки). Наступна велика група методів, або психокорекційна система – це ігротерапія. Ігрова терапія – метод психотерапевтичної взаємодії на дітей і дорослих з використання гри. Загальні показники до проведення ігротерапії: соціальний інфантилізм, фобічні реакції, надмірна конфорність та слухняність, некомунікабельність, порушення поведінки та шкідливих звичок, неадекватна статева ідентифікація.
Основні психологічні механізми корекційного впливу гри:
1. Моделювання системи соціальних відносин в наочно-дійовій формі в ігрових умовах, дотримання їх дитиною та орієнтація в цих відносинах.
2. Зміна позиції дитини в напрямку подолання особистого егоцентризму, завдяки чому відбувається усвідомлення власного “Я” у грі та зростає міра соціальної компетентності і здібності до розв’язання конфліктних ситуацій.
3. Формування (на рівні з ігровими відносинами) реальних відносин як рівноправної партнерської співпраці та кооперації між дитиною і одноліткам, які забезпечують можливість позитивного особистого розвитку.
4. Організація поетапного відпрацювання у грі нових, більш адекватних способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях.
5. Формування здібностей дитини до мимовільної регуляції діяльності на основі підкорення поведінки системі правил, які регулюють виконання конкретної ролі [20, с. 34 -35].
Основні задачі, які стоять перед психологом, що веде ігрові заняття:
· створення атмосфери прийняття дитиною;
· емоційне співчуття дитині;
· відображення та вербалізація його почуттів і переживання в максимально точній та зрозумілій дитині формі;
забезпечення в процесі ігрових занять умов які активізують переживання дитиною почуття досягнення та самоповаги [20, с. 35]. Існує декілька видів ігротерапія: ігротерапія в психоаналізі, ігротерапія, сконцентрована на клієнті, ігротерапія побудови відносин та ін. Для проведенні ігротерапія можуть використовуватися різноманітні ігри, іграшки та матеріали. При роботі з ліворукими дітьми застосовується також артотерапія, музична терапія, бібліотерапія. Артотерапія – спеціалізована форма психотерапії, заснована на творчій діяльності та мистецтві. Музична терапія – використання різноманітних музичних творів в якості засобу психічної корекції. Особливо ефективна дана методика при лікуванні різних нервових станів у дітей раннього дитячого аутизму. Бібліотерапія – корекційний вплив на клієнта за допомогою читання спеціально підібраної літератури, з метою нормалізації або оптимізації його психічного стану. По відношенню до ліворуких дітей бібліографію можна застосовувати, перш за все, для формування позитивної мотиваційної основи, для опосередкованого підвищення самооцінки. Методика “проекційного малюнка” також добре підходить для роботи з лівшею, оскільки сприяє відкриттю його творчого потенціалу. Особливо ефективна ця методика при корекції різноманітних дитячих страхів, в тому числі і шкільних. Психогімнастика – метод невербальної психокорекції, де в якості основного інструмента використовується так звана рухова експресія. Психогімнастика сприяє зменшенню напруження, зняттю страхів та заборон, розвитку уваги і чутливості до власної рухової активності та активності інших людей. Цей метод неначе спеціально створений для корекційної роботи з лівшею, оскільки дозволяє йому активно використовувати обидві руки, розвивати дрібну моторику та підкорення частин тіла. Але тут є одне велике “але”. Психогімнастика – груповий метод, тому цей метод підходить для роботи з ліворукою дитиною, яка пройшла первинну індивідуальну психокорекцію і готова до групової форми роботи [20, с. 36]. Кожному психологу, який працює з лівшею, необхідно враховувати його психофізіологічні особливості і вище особистих амбіцій ставити проблеми чутливої ліворукої дитини.
Розділ ІІІ. Дослідження ліворуких дітей
3.1 Методи дослідження ліворуких дітей
Чи може сам вчитель визначити провідну руку? Я вважаю, що не тільки може, але і винен це робити саме вчитель.
Існує декілька способів визначення ведучої руки: один з них — опитувальник, другий, — експериментальне тестування в діяльності при виконанні дітьми побутових і графічних дій. Не зупиняючись детально на методиці і техніці подібних досліджень, ми хочемо привести спрощений варіант тестування, запропонований співробітниками НДІ фізіології АПН СРСР М. Г. Князевою і В. Ю. Вільдавським. Ці тести містять ігрові завдання, підібрані з урахуванням способів маніпулювання, властивих дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. При виконанні тестування вчитель повинен сісти напроти дитини (краще за столом), але не збоку. Обстановка повинна бути спокійною, доброзичливою, не слід фіксувати увагу дитини на тому, що ви визначаєте «рукість». Можна почати тестування наступними словами: «Зараз ми з тобою пограємо» або «Давай ми попрацюємо разом: я даватиму тобі завдання, а ти постарайся їх добре виконати». Всі пристосування, допомога, предмети треба покласти перед дитиною суворо на середину столу на рівній відстані від правої і лівої руки.
Перше завдання — малювання. Покладіть перед дитиною лист паперу і олівець (фломастер), запропонуєте йому намалювати те, що він хоче (або може). Не квапите дитину. Після того, як він закінчить, попросите його намалювати те ж саме іншою рукою. Часто діти відмовляються: «Я не умію», «У мене не вийде».Можете заспокоїти його: «Я знаю, що це важко намалювати такий же малюнок правою (лівою) рукою, але ти постарайся», підбадьорити, що він робить все вірно. У цьому завданні враховується не тільки якою рукою дитина працює, але і при роботі якою рукою краще якість виконання малюнка.
Друге завдання — відкриття невеликої коробочки, наприклад сірникової коробки. Дитині пропонується декілька коробочок (можна пофарбувати їх в різні кольори або обклеїти кольоровим папером). Завдання: «Знайди сірник в одній з коробочок». Ведучою вважатиметься та рука, яка здійснює активні рухи: закриває, відкриває, виймає сірник.
Третє завдання — побудова колодязя з сірників. Ведуча — та рука, якою активніше виконуються всі дії.
Четверте завдання — гра в м'яч. Потрібний невеликий (можна тенісний) м'яч, який можна кидати і ловити однією рукою. М'яч кладеться на стіл прямо перед дитиною, і ви просите дитину якомога точніше кинути його в якусь заздалегідь намічену ціль кілька разів. Ведуча — та рука, якою дитина кидає м'яч.
П'яте завдання — вирізування ножицями по контуру малюнка на будь-якій листівці (вирізувати квітку, машину, Чебурашку і т. п.). Ведуча — та рука, якою дитина тримає ножиці. Але буває і так, що дитина погано володіє ножицями: він просто тримає їх і активніше працює (повертає листівку) іншою рукою. В цьому випадку спробуйте попросити його узяти ножиці в іншу руку і оцініть, якою рукою завдання виконується краще.
Шосте завдання — нанизування бісеру, намистинок або ґудзиків на голку з ниткою. Ведучою вважається та рука, яка виконує активний рух незалежно від того, в якій руці голка. Активний рух може здійснювати як рука з голкою, так і рука, що тримає і насаджує намистинку або ґудзик на голку.
Сьоме завдання — виконання обертальних рухів при відкритті і закриванні кришок на пляшечках. Пропонують 2—3 пляшечки з кришками, що закручуються (краще від мазей, ліків з широкою кришкою). Ведуча — та рука, яка здійснює активні рухи (крутить кришку або пляшечку).
Восьме завдання — розв'язування вузликів. Заздалегідь потрібно нещільно зав'язати декілька вузликів (на невеликій відстані) з шнура середньої товщини. Ведуча — та рука, яка розв'язує вузлик.
Дев'яте завдання — «Побудуй з кубиків будинок, машину, фортецю і т. д.». У цьому завданні оцінити провідну руку важче, ніж в попередніх, оскільки цей вид роботи діти виконують зазвичай двома руками. Тому не квапте дитину, а простежте, якою рукою частіше вона бере, укладає, поправляє кубики.
Якщо ви відмітили, що дитина втомилася, треба дати йому можливість відпочити, встати, розім'ятися. При виконанні завдання не слід фіксувати увагу на тому, якою рукою малюк це робить, і, звичайно, краще тестувати дітей поодинці.
Для того, щоб мати об'єктивні результати виконання кожного завдання, зручно в ході дослідження заповнювати ось такий протокол (тоді не потрібно буде все «тримати в пам'яті», згадувати) .
Ще одне дуже важливе питання необхідно з'ясувати і занести в протокол: чи є у дитини родичі-лівші (брати, сестри, батьки, бабусі, дідусі). Можна зробити це в процесі бесід з батьками, можна (і навіть потрібно) поставити це питання в анкету знайомства з хлопчиком або дівчинкою при записі в школу або в перші дні навчання. За наявності сімейної ліворукості знак плюс заноситься в графу «Ліва рука», за відсутності — в графу «Права рука».
Ліворукою вважатиметься та дитина, у якої в графі «Ліва рука» більше плюсів. Якщо дитина однаково добре володіє і правою і лівою рукою, то вибір руки для листа визначатиметься не тільки тим, якою рукою він малює і пише, але і тим, яка якість малюнка і лівою, і правою рукою. [1, с. 137-139; 3, с. 12 -13]
Для точнішого визначення індивідуальних особливостей леворуких дітей необхідно враховувати всю сукупність ассиметрий людини. Тому в сучасній психології уживається термін "індивідуальний профіль латеральності організації функцій" (ПЛО), який позначає певне поєднання сенсорної і моторної асиметрії.
Для достовірного визначення ПЛО (а тим самим і виявлення можливого лівшества) розроблена методика, яка включає три групи тестів: мануальні, слухо-мовні і зорові.
При визначенні моторної системи використовуються наступні тести:
1. Переплетення пальців рук;
2. Схрещування рук, або "Поза Наполеона";
3. Аплодування;
4. Проведення вертикальних ліній.
При визначенні слухо-мовної системи використовують тести "Шепіт" і "Цокання годинника". Рис.3.1.Наочний вигляд виконання методики
Для визначення зорової системи (визначення ведучого ока) можна використовувати тести:
1. Моргання одним оком;
2. Розгляд в підзорну трубу;
3. Проба Розенбаха;
4. Карта з діркою. [3, с.11-13]
3.2 Результати дослідження ліворуких дітей
Зазвичай в молодшому дошкільному віці батьки і вихователі рідко звертають увагу на те, яка рука у дитини ведуча, але тоді, коли дитина починає більше малювати, вчиться писати, починає активніше маніпулювати в своїй діяльності одній з рук (зазвичай в 4—5 років), на це звертають увагу і, як правило, дорослі вимагають «змінити» руку. Особливу увагу на провідну ліву руку звертають в сім'ях з так званою спадковою ліворукістю, тобто в сім'ях, де ліворукість спостерігається у батьків, братів, сестер, бабусь, дідусів. Найчастіше саме ці батьки турбуються, помічаючи, що дитина надає перевагу лівій руці замість правої, саме вони прагнуть перенавчити дитину ще до школи. Важко сказати, що є тут причиною, швидше за все, батьки хочуть захистити по можливості свою дитину від тих труднощів, з якими вони зіткнулися самі при навчанні в школі, і вважають, що раннє перенавчання позбавить дитину від подібних труднощів. . Наприклад, батьки ліворукого хлопчика Олексія С., що звернулися до психолога за консультацією, розповіли, що в їх сім'ї ліворукість передається по спадку по чоловічій лінії: ліворуким був дідусь, його перенавчали, і вивчився він писати, правда, дуже погано, тільки до десяти років, двієчником був і батько (правда, це не перешкодило йому стати відомим хіміком), але правопис і досі жахливий, один порятунок — диктофон і друкарка. Олексія почали перенавчати буквально з народження; перенавчання закінчилося тим, що він взагалі перестав брати в руки олівець. Батьки наполягли, щоб Олексій вчився писати правою рукою, і, коли вони звернулися до психолога (у другому класі), перенавчати його знову на ліву руку було вже пізно, правою він писав «як курка лапою». Але що-небудь змінити, враховуючи і стан психоневрологічного статусу дитини, було неможливо.
Про ліворукість дитини, яку перенавчили до школи, вчитель може не знати, а батьки найчастіше не вважають потрібними про це говорити. З такими дітьми часто звертаються за допомогою, але, як правило, в кінці першого, в другому і навіть в третьому класах, тобто тоді, коли найчіткіше виявляються всі труднощі, пов'язані з перенавчанням. Віктор Л. (8 років) вчиться в другому класі. Віталій — неуспішний: пише погано, дуже повільно, ряд букв з дзеркальним відображенням, труднощі письма почалися з першого ж дня, але він дуже старався — багато писав, займався. У другому класі додалася велика кількість помилок (пропуски, заміни), правопис погіршав. Труднощі не тільки з письмом, але і з читанням, а в другому класі — і з математикою. По характеристиці вчителя Віктор занадто рухливий, вже в середині першого класу у нього з'являлися млявість, тривожність. Тоді ж, за словами матері, погіршав сон, з'явилися нічні страхи, він став дратівливим. Після літнього відпочинку все нібито пройшло і вчитися він почав нормально, але в кінці жовтня (у другому класі) все почалося знову і стало «навіть гірше».
Тестування показало, що Віктор— типовий лівша; крім того, у нього і тато ліворукий (теж перенавчений). Перенавчати Віктора почали з трьох років, і до школи він вже звик тримати олівець в правій руці (але навіть зараз при тестуванні лінії, що виконуються лівою рукою, були точнішими, рівнішими, всі рухи лівою рукою виконувалися без труднощів, а правою — з прикушеним від старанності язиком). Вчителька досі не знає, що Віктор — лівша, і вважає причиною труднощів порушення психоневрологічного статусу дитини, мама теж не пов'язує стан і труднощі навчання з перенавчанням. Ну, а зараз давайте розберемося, «що від чого»: невроз від ліворукості, вірніше, від перенавчання або труднощі навчання від неврозу? Розвивався Віктор нормально, до школи був готовий, перші півроку ніяких відхилень в його стані і поведінці не було — були тільки труднощі навчання письму (це природно: адже йому потрібно було писати лівою рукою), але все змінилося в середині навчального року, коли стали виявлятися перші ознаки неврозу, причиною якого, звичайно ж, були надмірне навантаження (багато займався додатково), постійний часовий цейтнот (писав дуже поволі), незадоволеність своїми успіхами, страх перед незадовільними оцінками (тривожність) і т.д. Звичайно ж, були і невпевненість в собі, і конфлікти з вчителем і однолітками, і невідповідність вимог і можливостей — весь комплекс, що визначив розвиток неврозу, зниження рівня працездатності і підвищеної стомлюваності. А це у свою чергу зумовило подальші труднощі навчання вже в другому класі. До речі, відпочивши влітку, набравшись сил, Віктор зміг спокійно працювати лише вересень і початок жовтня, а потім стан його різко погіршав.
Звичайно, перенавчати|переучувати| Віктора зараз (повторно) не можна: адже інакше все доведеться|припасти| засвоювати йому заново, а це може закінчитися|припинитися| серйозним захворюванням.
Висновок
При зустрічі з ліворукою дитиною слід пригадати, що у такої дитини з великою ймовірністю є ліворукі батьки. Крім того, якщо їх зацікавити рішенням проблем дитини, то вони згадають, які труднощі переживали в дитинстві самі і як змогли їх подолати. І тоді вони зможуть розповісти про це своїй дитині, допомогти їй подолати труднощі і самі навчаться розуміти сина чи дочку. В повсякденному житті слід надавати дитині самому вирішувати ,якою рукою він буде виконувати звичайні дії. Виняток складає їжа, оскільки краще одразу навчити дитину діяти ножем та виделкою прийнятими в Європі способами,коли обидві руки активні в різних діях: ніж знаходиться в правій руці, а виделка – в лівій. Оскільки користуватися ложкою не визначається правилами, то дитина може це робити зручною для неї рукою. З цієї сторони завдання дорослого – не навчати дитину тому, що він сам вміє єдиним відомим йому методом, а разом з дитиною заново вивчати світ, можливо, дещо іншим способом. Цей підхід відрізняється від першого тим, що буденний захід – передача знань за допомогою відомих стереотипів – перетворюється у чудовий процес пристосування до іншого навколишнього, іншого відчуттю, повторний вхід в цей світ. Цей процес взаємного збагачення: дитина отримує досвід дорослого, ще не досяжний йому самому, а дорослий знову дивиться на світ поглядом дитини. Цей процес взаємної поваги не має жодного відношення до безвідповідального потурання, коли дитині дозволяється все, оскільки він – унікальна особа. Завдання вчителя в тому, що, максимально виявляючи свої індивідуальні якості, дитина не обмежувала ними ні права, ні можливості виявлення унікальних якостей інших дітей та дорослих. З цієї позиції потрібно заохочувати ліворуку дитину, відноситись до письма як до малювання. Нехай вона змальовує слова зручним способом, досягаючи максимальної точності. Можна дозволяти їй писати повільніше, але акуратніше, дещо довше,ніж іншим дітям. При цьому з дитини не знімається відповідальність за якість письма, вміння правильно та грамотно писати, досягати цього шляхом вправ. Але і праворука дитина потребує підтримки при малюванні. І тоді любов у обох цих випадках буде проявлятися в наполегливому заохоченні якісного засвоєння навичок дій вибраної дитиною руки.
Список використаних джерел
1. Безруких М.М., Ефимова. Знаете ли вы своего ученика? - М.: Просвещение, 1991. - с.176
2. Безруких М.М. Ліворука дитина в школі і удома. – Єкатеринбург, 2004. – с.300
3. Безруких М.М. Простые тесты для непростой диагностики [Как определить ведущую руку у ребенка]//Школьний психолог. - 1999. - №7(февраль). - с.12-13
4. Бєляєва О. Поговоримо про ліворукість [Текст]/О.Бєляєва// Психолог. - 2008. - №40 (жовтень) - с.33 - 34
5. Богданов Н. Переучивать или непереучивать?: [Обучение леворуких детей]//Школьный психолог. – 1999. - №7(февраль). - с.7
6. Винокурова И. Посланники дьявола или дети богов?: [Жизнь левшей в праворуком мире]//Техника молодежи. -2006. - №11. - с.38-40
7. Волошенко О. Ліворука дитина: яка вона?: Сучасний погляд на проблему ліворукості//Психолог. - 2003. - №39 (жовтень). - с.25-32
8. Дідківська І. Ліворукі діти потребують постійної уваги і підтримки//Освіта України. - 2002. - 15 березня. - с.5
9. Ефремов К. Левий-правий мозг: леворукие дети//Нар. образование. - 2002. - №9. - с.226-230
10. Ефремова Н. Записки моей левой рукой//Знание-сила. - 2002. - №8. - с.62-66
11. Маркина. Мозг правшей и левшей – в чем разница?//Наука и жизнь. – 2001. - №6. – с.140
12. Марченко Л. Особливості мисленнєвих операцій ліворуких дітей під час навчального процесу//Діти-батьки-суспільство: взаємодія та інтеграція: Зб. Матер. міжнарод. наук.-практ. конф. 16-17 березня 2007. - Чернігів. 2007. - с.99-100
13. Марченко Л. Особливості навчання ліворуких дітей//Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Шевченка. Актуальні проблеми реформування сучасної початкової школи: Зб. матер. міжвуз. студ. Наук.-практ. конф., присвяченої 90-річчю ЧДПУ 13 квітня 2006 р. - Чернігів, 2006. - с.18-20
14. Николаева Е. Леворукий ребенок: обучение и воспитание/ Е.Николаева// Школьный психолог. - 2008. - №5 (1-15 марта) - с. 21-32
15. Семенович А. Дети правого полушария: как воспитывать и обучать левшу?//Первое сентября. – 2007. - №13-14 (14 июня). - с.17-18
16. Сиротюк А. Адаптація ліворукої дитини в "праворукому" світі//Психолог. - 2002. - травень 17(17). - с.23-25
17. Смирнова Н. Недаремно Лівша блоху підкував: Спеціалісти не радять перевчати дітей, які вправніше орудують лівою рукою//Україна молода. - 2002. - 2 квітня. - с.12
18. Шорох-Троцкая М. Не переучивайте левшу!//Наука и жизнь. - 2002. - №8. - с.65-72
19. Шумкина М.А. Личностно-ориентированый подход в обучении леворуких детей младшего школьного возраста//Нач.шк.-2006.-№9.-с.11-15
20. Юдин Н. О феномене леворукости/Н.Юдин, А.Мугалимова//Шк. и пр-во. - 2003. - №4. - с.17-19
21. Юдин Н. Психокорекционная робота с леворукими детьми//Воспитание школьников. - 2003. - №2. - с.34-37
Краткий психологический словарь/Сост. Л.А.Карпенко; Под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М.: Политиздат,1985. – 431 с.
