Емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситуації, але рівень її організації — нижчим, ніж заведено в даній культурі. Організуюче і дезорганізуюче значення емоції не тотожне її корисності. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).
Але питання про емоції — не лише питання про ступінь реакції, яка викликає порушення адаптивної поведінки. Людина як суб'єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. Людина не безсторонній споглядач подій, вона їх активний учасник.
Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо — завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми виразами. Емоції з гіпоталамусу розповсюджуються на всі ефекторні органи. Достатньо виникнути емоційному збудженню, як негайно включається весь організм в його вираження. Зовнішні вирази емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо.
Внутрішня або вісцеральна і вираженість переживань яскраво виявляється в серцебитті, диханні кров'яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення.
Зовнішнє або експресивне вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набуває різноманітних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в мові існують близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи інші переживання. З досвідом і розвитком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними виразами, певною мірою стримує їх, але це не значить, що цим самим гальмується емоція. П.К. Анохін вважає, що у таких випадках пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій — рухи, міміка, сама ж емоція, раз вона виникла, неминуче розповсюджується на інші, головним чином на вісцеральні компоненти [3, 22]. Проте формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі. З оволодінням експресивними способами виразу емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки виразу переживань, уміння їх розпізнавати.
Разом з цим розвивається уміння користуватися ними з метою впливати на інших. Ця здатність необхідна для артиста, а особливо для педагога, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно виявленими почуттями.
Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань, емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття страху, наприклад, може викликати або астенічну реакцію — скутість, шок, або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.
Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій та звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.
Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з'ясуванні їхньої природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.
Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність. Настрій — це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші; непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, і приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є якісь підстави, а, навпаки, борються з труднощами. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.
Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання — сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, послаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І.П.Павлов, аналізуючи афективний стан, зазначав, що людина в стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект [56, 178]. Особливо різко виявляється афективний стан при сп'янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто-густо спалахують без будь-яких для цього причин. Афекти викликають глибокі зміни в психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти своїми рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони, як слушно зауважила Л.І.Божович, перетворилися б на пасивних, байдужих істот [9, 46].
Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам'яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички в стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.
Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай [42, 103] Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка торкається її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.
Пристрасті — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію в прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності — в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.
Пристрасті бувають позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то саме по собі читання книжок з позитивного перетворюється на негативне. Пристрасть до алкоголю, куріння тощо згубно позначається на праці та житті людини.
Позитивні пристрасті — захоплення працею, навчанням — є тією силою особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці. І.П.Павлов закликав молодь бути пристрасною в роботі та наукових шуканнях. «Пам'ятайте, — писав він, — що наука вимагає від людини великого напруження і великої пристрасті» [56, 183].
Емоційні реакції — посмішка, сміх, плач, лють, страх, схвильованість, імпульсивність дії або повна нерухомість — тісно пов'язані з подіями, що їх зумовили. В екстремальних умовах, коли людина не може оволодіти певною ситуацією, розвиваються так звані афекти — особливий вид емоцій, які супроводжуються сильною, бурхливою реакцією (наприклад, страх, гнів). Ці реакції не контролюються свідомістю, тому їх важко стримувати.
1.2 Емоційне реагування і його характеристики
Емоція зазвичай розуміється як переживання, щиросердечне хвилювання. Ще в першій половині XX століття говорили про афекти як емоційні реакції, спрямовані на розрядку виниклого емоційного порушення. Наприклад, С. Л. Рубінштейн використав терміни «емоційні» й «афективні» як рівнозначні: «...тричленний розподіл психічних явищ на інтелектуальні, емоційні і вольові не може бути утримано. Первинним, основним є двочленний розподіл психічних процесів на інтелектуальні й афективні...» [65, 269].
Емоційне реагування характеризується знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку і діяльність (стимулюючий або гальмуючий), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю протікання (короткочасною або тривалістю), предметністю (ступінь усвідомленості й зв'язку з конкретним об'єктом).
І. В.Мельничук, поряд зі знаком, інтенсивністю, тривалістю й предметністю, виділяє такі характеристики, як їхню реактивність (швидкість виникнення або зміни), якість (зв'язок з потребою), ступінь їхнього довільного контролю [48, 150]. Перша з них не викликає заперечень. Хоча, говорячи про швидкість виникнення емоційних реакцій, варто сказати й про швидкість їхнього зникнення. Сумнів викликають дві інші характеристики, особливо остання. Довільний контроль емоцій — це прерогатива вольової сфери особистості, а не емоційної.
По тому, які переживання є в людини (позитивні - задоволення або негативні - відраза) емоційне реагування відзначається знаком «+» або «-». Треба, однак відзначити, що цей розподіл багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно відносять до негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і людини, і крім того, може робити людині приємність. К. Ізард відзначає позитивну роль і такої негативної емоції, як сором [29, 56]. Крім того, він відзначає, що і радість, яка проявляється у формі зловтіхи, може принести людині, яка її відчуває, таку ж шкоду, як і гнів.
Тому К. Ізард вважає, що «замість того щоб говорити про негативні і позитивні емоції, було б вірніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, і емоції, які, навпроти, полегшують конструктивну поведінку. Подібний підхід дозволить нам віднести ту або іншу емоцію в розряд позитивних або негативних залежно від того, який вплив вона чинить на внутрішньо-особистісні процеси й процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при обліку більш загальних етологічних і екологічних факторів» [29, 56-57].
Високий ступінь позитивного емоційного реагування називається блаженством. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись у вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у спекотну погоду. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається по всьому тілу.
Вищий ступінь позитивного емоційного реагування називається екстазом, або екстатичним станом. Це може бути релігійний екстаз, який переживали середньовічні містики, а в наш час представники деяких релігійних сект; такий стан також властивий шаманам. Зазвичай люди відчувають екстаз, коли переживають верх щастя.
Цей стан характеризується тим, що він захоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб'єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. У руховій сфері при цьому спостерігається або нерухомість — людина довгостроково залишається в прийнятій позі, або, навпаки, людина відчуває тілесну легкість, проявляє радість, що доходить до несамовитості, та виражається в бурхливих рухах.
Рівні емоційного реагування по С. Л. Рубінштейну
С. Л. Рубінштейн у різноманітних проявах емоційної сфери особистості виділяє три рівні [65, 573]. Перший – це рівень органічної афективно-емоційної чутливості. Він пов'язаний з фізичними відчуттями задоволення — невдоволення, які обумовлені органічними потребами. Вони можуть бути, згідно Рубінштейну, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне зафарблення або тону окреме відчуття, так і більше загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не зв'язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога або радість).
Другий, більше високий рівень емоційних проявів, згідно Рубінштейну, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметної тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмеченність почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої вони відносяться, на інтелектуальні, естетичні і моральні. Із цим рівнем зв'язане замилування одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певної особи, обурення на якусь людину або подію й т.п.
Третій рівень пов'язаний з більш узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості відверненому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного й т.п. Вони теж можуть іноді виступати як більш-менш приватні стани, присвячені до певного випадку, однак найчастіше вони виражають загальні стійкі світоглядні установки особистості. Рубінштейн називає їх світоглядними почуттями [65, 574].
Таким чином, підсумовує Рубінштейн, «у розвитку емоцій можна... намітити наступні щаблі: 1) елементарні відчування як прояви органічної афективної чутливості, що грають у людині підлеглу роль загального емоційного фону, забарвлення, тону або ж компонента більш складних почуттів; 2) різноманітні предметні почуття у вигляді специфічних емоційних процесів і станів; 3) узагальнені світоглядні почуття; всі вони утворюють основні прояви емоційної сфери, органічно включеної в життя особистості» [ 65, 579].
Види емоційного реагування
Дотепер існують великі труднощі у виділенні різних видів емоційного реагування, чому багато в чому сприяє термінологічна плутанина. На думку В. К. Вілюнаса, це є свідоцтвом того, що «феноменологічний матеріал, пояснити який покликана теорія емоцій, не має чітко помітних ознак, які могли б забезпечити деяке єдине споконвічне їх угруповання і упорядкування» [ 12, 5].
З обліком наведених вище характеристик емоційних реакцій у психології традиційно виділяють наступні їхні класи: емоційний тон відчуттів, емоції (включаючи афекти), настрої. Більш продуктивний є підхід у В. М. Смирнова й О. І. Трохачова, які виділяють емоційні реакції й емоційні стани [64, 27].
Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) підрозділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, самим динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі перемикання в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку не великі, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.
Більш вираженою інтенсивністю, напруженістю й тривалістю переживання характеризується емоційний спалах, що здатний змінити емоційний стан, але не пов'язаний із втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується емоційною реакцією, яка бурхливо розвивається і має велику інтенсивність з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого наступає спад сил або навіть повна байдужність, сонливість.
У зв'язку із цим постає питання про те, що теорія диференціальних емоцій, розроблена С. Томкінсом і К. Ізардом і мовить про те, що існує ряд приватних емоцій, кожна з яких розглядається окремо від іншої як самостійний хвилювально-мотиваційний процес, повинна трансформуватися в концепцію диференціальних емоційних реакцій, у яку перша теорія ввійде складовою частиною, що стосується тільки одного виду упередженого реагування — емоцій [29, 73].
Експресивний компонент емоційного реагування
Ч. Дарвін надавав великого значення зовнішньому вираженню емоцій, підкреслюючи їхню єдність. Він вважав, що емоції майже не існують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.
Мімічні засоби експресії. Найбільшою здатністю виражати різні емоційні відтінки володіє обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються при різних причинах плачу, а Л. М. Толстой описував 85 відтінків вираження очей і 97 відтінків посмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира й т.д.).
Рейковський відзначає, що на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:
- вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;
- надбані, заучені, соціалізовані способи прояву емоцій, довільно контрольовані;
- індивідуальні експресивні особливості, що надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивідові [64, 42-43].
Найбільше часто проявляються мімічні патерни — посмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі).
Як відзначають Г. Остер і П. Екман, людина народжується із уже готовим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки [16, 209]. Всі мускули обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період 15-18-го тижня утробного розвитку, а зміни «вираження обличчя» мають місце, починаючи з 20-го тижня. Тому багато вчених вважають головним каналом вираження і упізнання емоцій особову експресію. П. Екман і К. Ізард описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радість, горе, презирство, відраза, подив, гнів, страх) і виділили три автономні зони обличчя: область чола і брів, область очей (ока, віка, основа носа) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
