Друга група досліджуваних – група працівників станції технічного обслуговування, які займаються саме автомобілями і взаємодія з людьми не належить до безпосередніх обов’язків. У даній групі 29 досліджуваних. З них 3,4% жінок і 96,6% чоловіків. Середній вік досліджуваних – 42,4 роки. З них у віці від 18 до 35 – 51,7%, а від 36 до 60 років - 48,3%. Результати анкетного опитування показали, що вищу освіту мають 11,4% досліджуваних, незакінчена вища у 28,6%. Більшість працівників мають середню технічну освіту (51,4%). У 8,6% досліджуваних – середня освіта. Залежно від стажу професійної діяльності респонденти були поділені на три групи: від 0 до 5 років – 30% респондентів, від 5 до 10 років – 47,1%, більше 10 років стаж у 22,9% працівників
Із числа спеціалістів, які взяли участь у дослідженні, 17,3% повністю задоволені умовами праці, 34,5% - швидше задоволені; 13,8% - швидше незадоволені умовами праці. Повністю незадоволені умовами праці 6,9% респондентів; 27,6% опитаних обрали варіант важко відповісти. На запитання анкети про ступінь задоволення розміром заробітної плати відповіді розподілилися наступним чином. Серед опитаних 3,4% таких, хто повністю задоволений розміром заробітної плати; швидше задоволені – 31%; важко відповісти – 27,6% респондентів; швидше незадоволені – 17,3%; повністю не задоволені розміром заробітної плати – 20,7% учасників опитування. При аналізі запитання анкети про можливість підвищення кваліфікації було виявлено, що тільки 27,6% працівників мають таку можливість і задоволені підвищенням кваліфікації. Швидше незадоволені можливістю підвищення кваліфікації 48,3%, повністю незадоволені 24,1% опитаних.
Престижною свою професію вважають лише 11,5% респондентів; швидше престижною її вважають 30,8%; вважають професію скоріше не престижною 19,7% опитаних; важко відповісти – 30% опитаних. Близько 8% респондентів вважають, що професія автомеханіка не престижна. Більша частина респондентів задоволена стосунками у колективі (37,9%) або швидше задоволена (27,6%). Повністю незадоволені стосунками в колективі 3,4% спеціалістів; швидше незадоволені 13,8%. Варіант важко відповісти обрали 17,3% опитаних. При аналізі відповідей на запитання анкети про ступінь задоволення спеціалістів стосунками з безпосереднім керівником було отримано наступні результати: 31% опитаних повністю задоволені цими стосунками; швидше задоволені також 31%; важко відповісти – 20,8% опитаних; швидше незадоволені – 13,8%, повністю незадоволені стосунками з безпосереднім керівником 3,4%.
2.1.2. При проведенні опитування було використано методи анкетування та тестування.
Анкета (Додаток А) була використана для більш детального аналізу структури групи. В анкеті запитання стосуються освіти, стажу роботи, задоволення умовами праці, розміром заробітної платні. Також ми спробували проаналізувати стосунки в колективі як між співпрацівниками, так і з керівництвом. Ще аналізується можливість підвищення кваліфікації та розвитку з точки зору працівника. Тобто, в даній анкеті ми старалися виявити всі можливі аспекти, пов’язані з професійною діяльністю, які можуть впливати на розвиток синдрому емоційного вигорання.
Для тестування була використана Методика діагностики рівня емоційного вигорання Бойко. Тест містить 84 запитання. Кожен варіант відповіді попередньо оцінений компетентними суддями тією чи іншою кількістю балів – вказується у «ключі» поряд з номером твердження. Це зроблено тому, що ознаки, включені в симптом, мають різне значення у визначенні його важкості. Максимальна оцінка 10 балів поставлена суддями тій ознаці, яка найбільше впливає на симптом. Результати ми отримуємо у трьох різних площинах:
· вираження кожного із симптомів. Показник коливається від 0 до 30 балів: 9 і менше – симптом не сформувався, 10-15 балів – симптом у процесі формування, 16 і більше – сформований симптом. Симптоми з показниками 20 і більше балів належать до домінуючих у фазі або у всьому синдромі емоційного вигорання;
· показник формування кожної із трьох фаз вигорання (напруження, резистенції, виснаження). У кожній із них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Однак співставлення балів, отриманих для фаз, неприпустимо, оскільки не свідчить про їх відносну роль чи вклад в синдром. Справа в тому, що явища, які в них вимірюються, суттєво різні – реакція на зовнішні і внутрішні фактори, прийоми психологічного захисту, стан нервової системи. За кількісними показниками можна судити лише про те, наскільки кожна з фаз формувалась, яка фаза сформувалася в більшому чи меншому ступені: 36 і менше балів – фаза не сформувалась; 37-60 балів – фаза в стадії формування; 61 і більше балів – сформована фаза;
· показник симптому емоційного вигорання.
Оперуючи смисловим змістом і кількісними показниками, підрахованими для різних фаз формування синдром емоційного вигорання, можна дати достатньо об’ємну характеристику особистості. Зокрема, які симптоми домінують, якими сформованими і домінуючими симптомами супроводжується фаза «виснаження», який симптом чи симптоми більше за все обтяжують емоційний стан особистості, в яких напрямках слід впливати на виробничу обстановку, щоб знизити нервове напруження, які ознаки і аспекти поведінки самої особистості можна скорегувати, щоб емоційне вигорання не завдавало шкоди їй, професійній діяльності і партнерам.
Друга методика, використана у дослідженні – Методика діагностики рівня суб’єктивного контролю (локус контролю) Дж. Роттера. Методика дає можливість визначити рівень сформованості суб’єктивного контролю, який пов’язаний з тим, наскільки людина відчуває себе сильною, гідною і відповідальною, а також з самоповагою, соціальною зрілістю і самостійністю. У даному дослідженні використаний варіант методики локусу контролю Дж. Роттера. Адаптація проведена Є.Ф. Бажніним, С.О. Голинкіною і О.М. Еткіндом. Методика містить 7 шкал: загальної інтернальності, інтернальності в галузі досягнень, інтернальності в галузі невдач, інтернальності в сімейних стосунках, інтернальності у виробничих стосунках, інтернальності у міжособистісних стосунках, інтернальності стосовно хвороби. Підраховується сума балів за кожною шкалою. Отримані сумарні бали переводять у стени. Якщо показник 1 – 3 стени – це свідчить про низький рівень суб’єктивного контролю у даній сфері, тобто про екстернальність. Людина вважає, що події, які з нею відбуваються, є результатом впливу зовнішніх обставин (випадку, інших людей тощо). Показник 4 – 7 стенів свідчить про середній рівень суб’єктивного контролю, тобто схильність до інтернальності чи екстернальності не визначена. Про високий рівень суб’єктивного контролю, тобто про інтернальність свідчать 8 – 10 стенів. Людина вважає, що значимі події, які відбуваються у її житті є наслідком її власних дій.
Третя методика – «Q – сортування». Дана методика дає можливість визначити рівень незалежності, комунікабельності та змагальності. Методика містить 60 запитань. Є три шкали: незалежність, комунікабельність, змагальність. Підраховується сума балів за кожною шкалою. 1 – 5 балів – низький рівень; 6 – 14 балів – середній рівень; 15 – 20 балів – високий рівень.
Четверта методика – Айзенк EPI. Методика дає можливість визначити тип темпераменту і рівень таких рис, як екстраверсія та нейротизм. За кожне запитання нараховується один бал. Результати слід інтерпретувати наступним чином: екстраверсія:
- 2 – 0 бали – надінтроверт;
- 3 – 6 балів – інтроверт;
- 7 – 10 – потенційний інтроверт;
- 11 – 14 – амбіверт;
- 15 – 18 – потенційний екстраверт;
- 19 – 22 – екстраверт;
- 23 – 24 – надекстраверт.
Отримані бали за шкалою нейротизму слід інтерпретувати так:
- 0 – 2 бали – надконкордант;
- 3 – 6 – конкордант;
- 7 – 10 – потенційний конкордант;
- 11 – 14 – нормостенік;
- 15 – 18 – потенційний дискордант;
- 19 – 22 – дискондант;
- 23 – 24 – наддискордант.
2.2 Отримані результати та їх вплив
Результати, отримані у даному дослідженні показують, що у кожного психолога є мінімум три симптоми емоційного вигорання у стадії формування. У 31% досліджуваних є хоча б один сформований симптом емоційного вигорання. Максимального розвитку набув симптом тривоги і депресії, середнє значення якого складає 10.6 – симптом в стадії формування.
Результати сформованості симптомів емоційного вигорання психологів за методикою Бойко (у %):
|
Ступінь вираженості емоційного вигорання |
Напруження |
Резистенція |
Виснаження |
Вигорання |
|
Не сформований симптом |
21 |
19 |
28 |
16 |
|
Симптом у фазі формування |
53 |
37 |
53 |
66 |
|
Сформований симптом |
26 |
44 |
19 |
18 |
Сформований синдром емоційного вигорання властивий більше групі у віці від 18 до 35 років (84.6%), емоційне вигорання відсутнє у 63.6% респондентів вікової групи від 36 до 55 років. Цей факт можна пояснити тим, що у спеціаліста у зрілому віці вже пройдено етап професійного становлення і адаптації до професії, визначені конкретні професійні цілі, сформовані професійні інтереси, вироблені механізми професійного самозбереження. Таким чином, можна зробити висновок, що у психології у молодих спеціалістів більший ризик виникнення синдрому емоційного вигорання.
В групу респондентів з відсутністю емоційного вигорання увійшли психологи, задоволені умовами праці (45.5%), а в групу з високим показником емоційного вигорання ті, хто незадоволений умовами праці (7.6%). На основі цього можна зробити висновок про те, неблагополучні умови праці підвищують ризик розвитку вигорання, а сприятливі являються фактором, що послаблює вплив професійних стресорів.
Більшість психологів, задоволені можливістю підвищення кваліфікації, склали групу спеціалістів з відсутністю синдрому емоційного вигорання (54.5%). Ми пояснюємо це тим, що компетентність спеціаліста, вміння швидко і професійно вирішувати проблеми клієнта – фактор професійного самозбереження. Тому важливо підвищувати майстерність і кваліфікацію шляхом самоосвіти і в ході практичної діяльності, запозичення досвіду у колег, різноманітними формами короткотермінового навчання – курси, тренінги, конференції та ін. Отже, висока можливість підвищення кваліфікації знижує ризик розвитку емоційного вигорання.
Особливе місце в робочій ситуації займають контакти з колегами і керівництвом. Оскільки в основі професійного вигорання лежить проблема спілкування, взаємодія з колегами може стати додатковим джерелом емоційного стресу, а значить і джерелом емоційного вигорання.
Важливим фактором розвитку емоційного вигорання є стосунки з безпосереднім керівником. В групі спеціалістів, в яких відсутній синдром емоційного вигорання, 63.6% задоволених стосунками з керівником. В групі спеціалістів із сформованим симптомом немає повністю задоволених стосунками з керівником. Швидше незадоволені стосунками з керівником 46.1% досліджуваних. З цього можна зробити висновок, що напружені стосунки з керівником підвищують ризик розвитку емоційного вигорання.
Працівники, у яких не виявлено емоційного вигорання в 54.1% випадків задоволені стосунками в колективі. І в 27% - швидше задоволені. В групі психологів з високим рівнем емоційного вигорання 46.7% не задоволені стосунками в колективі. При цьому неблагополучні стосунки в колективі являються фактором розвитку таких симптомів вигорання, як емоційне виснаження і деперсоналізація. Таким чином, чим більше спеціаліст задоволений стосунками в колективі, тим менше у нього ризик виникнення емоційного вигорання.
З метою виявлення спрямованості особистості було використано методику діагностики рівня суб’єктивного контролю (локус контролю) Дж. Роттера. В групі психологів з високими показниками емоційного вигорання переважають особистості з низькими показниками інтернальності з такими шкалами, як загальна інтернальність (3.6), інтернальність у сфері невдач (3), за шкалою інтернальності у сфері виробничих стосунків (2.7). Показники за цими шкалами значно вищі у спеціалістів з відсутністю синдрому емоційного вигорання: загальна інтернальність (5.3), інтернальність у сфері невдач (7.1), інтернальність у сфері виробничих стосунків (7.3). Показники інтернальності в групі респондентів в стадії формування вигорання наближені до групи зі сформованим синдромом за такими шкалами, як інтернальність у сфері досягнень, інтернальність у сфері невдач, інтернальності у сфері сімейних стосунків, за шкалою інтернальності в міжособистісних стосунках. Показники інтернальності у сфері здоров’я приблизно одинакові в групах з різним ступенем вигорання.
Із отриманих результатів видно, що спеціалісти з екстернальним локусом контролю у більшій степені піддаються емоційному вигоранню, ніж з інтернальним локусом. Ризик розвитку емоційного вигорання підвищується при низьких показниках за такими шкалами, як загальна інтернальність, інтернальність у сфері невдач, за шкалою інтернальності у сфері виробничих стосунків.
Статистичний аналіз не підтвердив наявності зв’язку між шкалами інтернальності та рівнем емоційного вигорання. Кореляційний аналіз допоміг виявити лише обернену залежність таким симптомом емоційного вигорання як емоційний дефіцит та інтернальність в галузі досягнень. Такий зв’язок можна пояснити тим, що чим більше людина бере на себе відповідальності за власні здобутки, тим більше у неї почуття самодостатності, усвідомлення власної причетності до великої діяльності, тим більше у людини задоволення та гордості.
Методика «Q – сортування» була використана для виявлення рівня незалежності, комунікабельності та змагальності. У групі психологів, де емоційне вигоранні не сформовано високі показники за шкалами незалежності (15,5) та комунікабельності (16.1). Це свідчить про те, що якщо особистість почуває себе самодостатньою, не відчуває залежності, у неї важче буде формуватися синдром емоційного вигорання. Результати за шкалою змагальності, навпаки, є низькими (7.2). Справа в тому, що коли людина гостро відчуває змагальництво, перемоги інших, на фоні яких її поразки стають ще більш болючими. Така людина себе і свої результати оцінює на фоні інших особистостей і результатів.
У групі, де синдром емоційного вигорання сформований показники за всіма шкалами є низькими: комунікабельності (6.4), незалежності (7.6), змагальності (7.4). Такі результати можна пояснити тим, що при сформованому емоційному вигоранні рівень змагальності знижується, тому що людина вже не вірить в те, що в неї ще залишився потенціал для змагань і конкуренції. Високі показники за цією шкалою спостерігаються у групі, де синдром емоційного вигорання на стадії формування (17.4).
Кореляційний аналіз не виявив статистичного зв’язку між показниками незалежності, комунікабельності, змагальності та рівнем емоційного вигорання.
За методикою Айзенка результати розподілилися наступним чином: за шкалою екстраверсія – інтроверсія результати не відрізняються у досліджуваних з різним рівнем сформованості емоційного вигорання. За шкалою нейротизму рівень у групі, де синдром емоційного вигорання вже сформувався, є вищим (16.3), ніж у групі, де синдром емоційного вигорання ще не почав формуватися (11.6).
Використовуючи t – критерій Стьюдента, ми встановили достовірні відмінності між групами психологів та механіків за декількома шкалами. За шкалою неадекватне вибіркове реагування показник у групі психологів (10.6) є значно вищим, ніж у групі механіків (7.3). Така ситуація пов’язана власне з тим, що при виконанні професійних обов’язків психологи більше використовують емоції, працюють через емоції, використовують як інструмент. Від тривалого перенапруження, перевтоми може виникнути ситуація, коли неадекватна емоційна реакція.
За шкалою особистісне відгородження або деперсоналізація у групі психологів показник 8.4, тоді як у групі механіків – 6.3. Оскільки у роботі психолога основним інструментом виступає він сам, то в період, коли інструмент не може виконувати свої функції, він «закривається», психологи в такому випадку відсторонюються від навколишнього світу. Коли психологу не вистачає часу для відпочинку, релаксації, відновлення поміж робочим часом, тоді інструмент виходить з ладу.
За шкалою резистенції у психологів результати (39.9) показують, що це рівень симптому у процесі формування, в той час, як у механіків такий показник (32.2) є: по-перше, суттєво нижчим (на 3.5), по-друге, знаходиться у стадії несформованого симптому. Це свідчить про те, що у психологів розвиток емоційного вигорання вже на другій стадії. Така ситуація може бути пов’язана власне з тим, що саме в цьому аспекті більше за все страждають емоції, які при роботі психолога використовуються максимально.
Показник виснаження як у психологів (33.7), так і для механіків (26) свідчить про не сформованість симптому. Але, знову ж таки, для психологів цей рівень є суттєво вищим, що може служити прогнозом для того, що якщо не змінити обставини праці, умови оточення, досить швидко може початися формуватися така фаза.
Рівень власне емоційного вигорання у психологів – 112.9, а у механіків – 92.2. Ці показники свідчать про не сформованість емоційного вигорання як у психологів, так і у механіків. Але те, що у групі психологів цей показник на декілька порядків вищий, ніж у механіків свідчить про те, що спеціалісти психологи перебувають у вкрай сприятливих обставинах для розвитку синдрому емоційного вигорання.
За іншими показниками достовірних відмінностей не спостерігається.
Отже, проаналізувавши отримані результати можна сказати, не виявлено кореляційного зв’язку між рівнем інтернальності та розвитком емоційного вигорання. Також не виявлено кореляційного зв’язку між показником екстравертності та рівнем емоційного вигорання. У групі психологів дві стадії синдрому емоційного вигорання, зокрема, напруження (39.4) і резистенції (39.8) на рівні процесу формування симптому. Спостерігаються статистично значимі відмінності між групами досліджуваних психологів та механіків. У групі психологів показник резистенції (39.9) суттєво вищий від показника резистенції у групі механіків (32.2), така ж ситуація з показником виснаження: у групі психологів – 33.7, у групі механіків – 26. Загальний показник синдрому емоційного вигорання у групі психологів (112.9) достовірно вищий, ніж у групі механіків (92.2).
ВИСНОВКИ
Синдром емоційного вигорання – один із видів професійної деформації особистості людей, які працюють у тісному контакті з клієнтами при наданні професійної допомоги. Синдром емоційного вигорання відкрив у 1974 році Фроуденбергер. Даний синдром має декілька аспектів:
· власне емоційний, який було відкрито вперше, від чого синдром і отримав свою назву,
· інтелектуальний (сповільнення мисленнєвої діяльності, несприймання нових ідей),
· соціальний (важкість встановлення нових контактів, відгородження від соціуму),
· психосоматичний – коли людина на фізичному рівні відчуває усі проблеми, швидко втомлюється, частий головний біль, який може стійко з’являтися при приході на роботу і одразу зникати після закінчення робочого дня.
Завдяки тому, що було відкрито власне психосоматичний аспект, синдром емоційного вигорання відносять до стану хвороби. В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ – 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя».
Ми провели дослідження, метою якого було виявити на скільки впливає робота з людьми на формування та розвиток синдрому емоційного вигорання у психологів, а одним із завдань стояло виявити зв’язок між рисами особистості та розвитком емоційного вигорання.
Перша гіпотезу про те, що інтернали менше схильні до розвитку синдрому емоційного вигорання не вдалося ні підтвердити, ні заперечити. Кореляційний аналіз не виявив такого зв’язку.
Також не вдалося встановити зв’язок між рівнем екстраверсії та синдромом емоційного вигорання.
При порівнянні досліджуваних груп психологів та автомеханіків виявлено достовірні відмінності: у групі психологів показники за шкалами резистенції (39.9), виснаження (33.7) та емоційного вигорання (112.9) є суттєво вищими за аналогічні показники у групі автомеханіків: резистенції (32.2), виснаження (26) і емоційного вигорання (92.2). Це свідчить про те, що наша гіпотеза про те, що рівень емоційного вигорання у психологів є вищим, ніж у автомеханіків підтвердилася.
