Симптоми
Функції діяльності людини, які безпосередньо пов’язані зі стресом, потребують високої інтенсивності мисленнєвих процесів, швидкості і великої кількості прийняття рішень, насиченості дій, швидкості реакцій на втручання зовнішніх факторів, безперервного спілкування з іншими людьми, різного статусу, різних професійних і соціальних груп. «Людський фактор» і неформальні стосунки в колективі лише додають емоційного напруження. Тривале, постійне перебування у стресі неодмінно розвиває синдром емоційного вигорання.
Особлива небезпека - поєднання особистої імпульсивності, низької емоційної стійкості з неефективними стилями поведінки в конфліктних ситуаціях. Синдром емоційного вигорання високого ступеня розвитку і виснаження спостерігається у працівників, які надають перевагу пасивній втечі від вирішення конфліктів.
Синдром емоційного вигорання рідше уражає тих, хто працює в стилі «компроміс» та «співпраця».
У міру тривалості інтенсивної діяльності, впливу стрес-факторів, розвивається синдром емоційного вигорання, з’являється почуття втоми, яке змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Далі, обов’язково відбувається зміна поведінки людини, починаються психосоматичні реакції, які переходять в серйозні захворювання, і, як результат - втрата сенсу життя і внутрішня руйнація.
Синдром емоційного вигорання має наступні прояви:
Ø почуття байдужості, емоційного виснаження, спустошення (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);
Ø дегуманізація (розвиток негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);
Ø негативне самосприйняття в професійному плані (почуття недостачі почуття професійної майстерності).
Фізичні симптоми:
· Різке підвищення втомлюваності;
· Хронічна втома;
· Головний біль;
· Сприйнятливість до змін зовнішнього середовища;
· Зміни артеріального тиску;
· Астенія (безсилля, слабість);
· Обмеження рухів шиї, болі в спині;
· Мимовільні рухи - стискання кулаків, скованість;
· Збільшення чи втрата ваги;
· Задишка;
· Безсоння;
· Статева дисфункція
Емоційні симптоми:
· Недостатність емоцій, не емоційність;
· Песимізм, цинізм і черствість в роботі та особистому житті;
· Байдужість і втома;
· Відчуття фрустрації і безпорадності, безнадія;
· Дратівливість, агресивність;
· Тривога, посилення ірраціональної тривожності, нездатність зосередитися;
· Депресія, почуття провини;
· Нервові ридання, істерики, душевні страждання;
· Втрата ідеалів чи надій, чи професійних перспектив;
· Збільшення деперсоналізації власно чи інших (люди стають безликими, як манекени);
· Переважає почуття самотності.
Поведінкові симптоми:
· Робочий час більше 45 годин на тиждень;
· Під час робочого дня з’являється втома і бажання перерватися, відпочити, відпочити;
· Байдужість до їжі, без надлишків;
· Мале фізичне навантаження;
· Виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків;
· Нещасні випадки (наприклад, травми, падіння, аварії і т. д.)
· Імпульсивна емоційна поведінка.
Інтелектуальний стан:
· Зменшення інтересу до нових теорій та ідей в роботі;
· Зменшення інтересу до альтернативних підходів у вирішенні проблем (наприклад, в роботі);
· Збільшення туги, апатії чи недостача куражу, смаку та інтересу до життя;
· Надавання переваги стандартним шаблонам, рутині, аніж творчому підходу;
· Цинізм чи байдужість до новизни, нововведень;
· Мала участь чи відмова від участі у розвиваючих експериментах (тренінгах, навчанні);
· Формальне виконання роботи.
Соціальні симптоми:
· Немає часу чи енергії для соціальної активності;
· Зменшення активності та інтересу до планування вільного часу, до хоббі;
· Соціальні контакти обмежуються роботою;
· Обмежені взаємостосунки з іншими, як вдома, так і на роботі;
· Відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими;
· Відчуття недостачі підтримки з боку сім’ї, друзів, колег.
Стадії
Різні дослідники по-різному підходять до визначення стадій емоційного вигорання. Це пояснюється різноманітністю підходів до розуміння суті процесу вигорання. На даний момент існує кілька теорій, які виділяють стадії емоційного вигорання.
Дж. Грінберг пропонує розглядати емоційне вигорання як прогресуючий п’ятиступеневий процес.
1. Перша стадія емоційного вигорання («медовий місяць»). Працівник зазвичай задоволений роботою і завданнями, ставиться до них з ентузіазмом. Однак, в процесі продовження робочих стресів професійна діяльність починає приносити все менше задоволення і працівник стає все менше енергійним.
2. Друга стадія («недостача палива»). З’являється втома, апатія, можуть виникнути проблеми зі сном. За відсутності додаткової мотивації і стимулювання у працівника втрачається інтерес до своєї праці або зникають привабливість роботи в даній організації і продуктивність його діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни і віддаленість (дистанціювання) від професійних обов’язків. У випадку високої мотивації працівник може продовжувати горіти, підживлюючись внутрішніми ресурсами, але на шкоду власному здоров’ю.
3. Третя стадія (хронічні симптоми). Надмірна праця без відпочинку, особливо «трудоголіків», призводить до таких фізичних явищ, як виснаження і схильність до захворювань, а також до психологічних переживань - хронічної дражливості, загостреної злоби чи почуття пригніченості, «загнаності в кут». Постійне переживання нестачі часу (синдром менеджера).
4. Четверта стадія (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, в результаті чого людина частково чи повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання невдоволеності власною ефективністю і якістю життя.
5. П’ята стадія емоційного вигорання («пробивання стіни»). Фізичні і психологічні проблеми переходять в гостру форму і можуть спровокувати розвиток серйозних небезпечних захворювань, які загрожують життю людини. У працівника з’являється стільки проблем, що його кар’єра знаходиться під загрозою.
Динамічна модель Б. Перлман і Е.А. Хартман виділяє чотири стадії емоційного вигорання.
1) Перша стадія - напруження, пов’язане з додатковими зусиллями для адаптації до ситуаційних робочих потреб. Таке напруження викликають два найбільш імовірних типи ситуацій. Перший: навички і вміння працівника недостатні, щоб відповідати статусно-рольвим і професійним вимогам. Другий: робота може не відповідати його очікуванням, потребам чи цінностям. Ті й інші ситуації створюють протиріччя між суб’єктом і робочим оточенням, що запускає процес емоційного вигорання.
2) Друга стадія супроводжується сильними відчуттями і переживаннями стресу. Багато стресогенних ситуацій можуть не викликати відповідних переживань, оскільки відбувається конструктивне оцінювання своїх можливостей і усвідомлюваних вимог робочої ситуації. Рух від першої стадії емоційного вигорання до другої залежить від ресурсів особистості і від статусно-рольвих та організаційних змінних.
3) Третя стадія супроводжується реакціями основних трьох класів (фізіологічні, афективно-когнітивні, поведінкові) в індивідуальних варіаціях.
4) Четверта стадія являє собою емоційне вигорання як багатогранне переживання хронічного психологічного стресу. Будучи негативним наслідком психологічного стресу, переживання вигорання проявляється як фізичне, емоційне виснаження, як переживання суб’єктивного неблагополуччя - певного фізичного чи психологічного дискомфорту. Четверта стадія образно співставляється з «затуханням горіння» при відсутності необхідного палива.
Згідно моделі Буриша (Burisch, 1994) розвиток синдрому емоційного вигорання проходить ряд стадій. Спочатку виникають зорові енергетичні затрати - наслідок екстремально високої позитивної установки на виконання професійної діяльності. У міру розвитку синдрому з’являється почуття втоми, яке поступово змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Варто, однак, зазначити, що розвиток емоційного вигорання індивідуальний і визначається відмінностями в емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, в яких протікає професійна діяльність людини.
В розвитку синдрому емоційного вигорання М. Буриш виділяє наступні стадії чи фази:
1) Попереджуюча фаза
a) Надмірна участь:
· надмірна активність;
· відмова від потреб, не пов’язаних з роботою, витіснення із свідомості переживань невдач і розчарувань;
· обмеження соціальних контактів.
b) Виснаження:
· почуття втоми;
· безсоння;
· загроза нещасних випадків.
2) Зниження рівня власної участі:
a) У ставленні до співпрацівників, пацієнтів:
· втрата позитивного сприйняття колег;
· перехід від допомоги до нагляду і контролю;
· приписування вини за власні невдачі іншим людям;
· домінування стереотипів у поведінці у ставленні до співпрацівників, пацієнтів - поява негуманного підходу до людей..
b) У відношенні до інших оточуючих
· відсутність емпатії:
· байдужість;
· цинічні оцінки.
c) У відношенні до професійної діяльності:
· небажання виконувати свої обов’язки;
· штучне продовження перерв у роботі, запізнення, закінчення роботи раніше, ніж потрібно;
· акцент на матеріальний аспект при одночасному незадоволенні роботою.
d) Зростання вимог:
· втрата життєвого ідеалу;
· почуття переживання того, що інші люди використовують тебе;
· заздрість.
3) Емоційні реакції:
a) Депресія:
· постійне почуття провини, зниження самооцінки;
· необґрунтовані страхи, лабільність настрою, апатія.
b) Агресія:
· захисні установки, звинувачення інших, ігнорування власної участі в невдачах;
· відсутність толерантності і здатності до компромісу;
· недовірливість, конфлікти з оточенням.
4) Фаза деструктивної поведінки
a) Сфера інтелекту:
· зниження концентрації уваги, відсутність здатності виконувати складні завдання;
· ригідність мислення, відсутність уяви.
b) Мотиваційна сфера:
