1. Кризова сім‘я - шлюб, у якому протистояння інтересів та потреб має особливо гострий характер та захоплює важливі сфери життєдіяльності всіх членів. У таких сім‘ях подружжя займає ворожі позиції одне до одного та не погоджується на компроміси. Як правило, такі сім‘ї розпадаються відразу або знаходяться на межі розпаду.
2. Невротична сім‘я відрізняється наявністю особливо несприятливих передпосилань для розбіжностей та довготривалих сварок між подружжям. Часто причиною їх є протистояння родичів одного з подружжя, особливо коли вони з самого початку не були прибічниками цього шлюбу або є представниками іншої етнічної спільності (4,42).
В умовах сучасної України з її тенденціями до гетеронаціональних шлюбів, збільшенням кількості населення інших націй та народностей, що спричинено демографічною ситуацією в Україні та еміграційною політикою держави, проблема стабільності гетеронаціональних шлюбів стає все більш актуальною, являючи собою одну із сфер діяльності практичного психолога.
Основними напрямками психологічної допомоги подружжю в гетеронаціональному шлюбі є:
1. Формування, розвиток та корекція уявлень про гетеронаціональні шлюби, своєрідність їх формування та зміцнення. Об‘єктами психологічної допомоги є як окремі члени сім‘ї, так і сім‘я в цілому на найважливіших стадіях її життєдіяльності.
2. Запобігання розвитку негативних психологічних явищ в сім‘ї, у окремих її членів, або зниження конфліктності між ними спеціальними психотерапевтичними та іншими засобами.
3. Запобігання складним соціально-психологічним ситуаціям в різних сферах життя сім‘ї.
4. Ліквідування наслідків впливу негативних психологічних явищ спільного життя в сім‘ях з різною етнічною приналежністю подружжя (4,58).
1.4 Наслідки стереотипізації
Наслідки стереотіпізациії
Етнічні стереотипи здійснюють найзгубніший вплив і на їх жертв, і на їх носіїв.
Перш за все, етнічні стереотипи обмежують сферу спілкування між представниками різних етнічних груп, викликають настороженість з обох боків, заважають встановленню ближчих, інтимних людських відносин. Відчуженість же у свою чергу ускладнює контакти і породжує нові непорозуміння (2,9).
При високому ступені упередженості етнічна приналежність національної меншини стає вирішальним психологічним чинником і для самої меншини, і для більшості. Увагу звертають перш за все на національну або расову приналежність людини, решта всіх якостей здається другорядними в порівнянні з цим. Іншими словами, індивідуальні якості особи губляться у загальних і у свідомо односторонньому стереотипі.
У меншини, що піддається дискримінації, виробляється такий самий спотворений, ірраціональний, ворожий стереотип більшості, з якою воно має справу (13,15).
Дискримінація навіть в порівняно "м'яких" формах негативно впливає на психічний стан і особистісні риси меншин, що піддаються їй. За даними американських психіатрів, серед таких людей вище відсоток невротичних реакції. Свідомість того, що вони безсилі змінити своє нерівноправне положення, викликає у одних підвищену дратівливість і агресивність, у інших - знижену самооцінку, відчуття власної неповноцінності, готовність задовольнятися нижчим положенням. А це у свою чергу тільки закріплює стереотип. Негр з неблагополучного кварталу не вчиться тому, що, по-перше, не має для того матеріальної можливості і, по-друге, його до цього психологічно не заохочують ("знай своє місце!"); освіченій людині ще важче зносити дискримінацію (59).
Виступаючи на захист гноблених національних меншин, не слід в той же час ідеалізувати їх. Наївно, наприклад, думати, ніби той, хто сам піддається національному гніту, через це автоматично стає інтернаціоналістом. Соціологічні дослідження показують, що меншина, що дискримінується, засвоює в цілому систему етнічних уявлень навколишньої більшості, зокрема його упередження відносно інших меншин.
Американські соціологи ретельно досліджували вплив різних виховних засобів і переконалися в їх вельми обмеженій ефективності. Масова пропаганда, радіопередачі доброї волі в захист меншин, що дискримінуються, порівняно мало дієві, тому що їх в основному слухає та меншина, про яку виявляється турбота. Що ж до людей упереджених, то вони або зовсім не слухають таких програм, або вважають, що це підступи їх ворогів. Кращі результати давали індивідуальні бесіди, роз'яснювальна робота в невеликих групах із залученням життєвих матеріалів, безпосередньо знайомих людям, але не осмислених або помилково символізованих ними. Але і це достатньо міцних і глибоких результатів не дає, не говорячи вже про те, що індивідуальна робота - справа надзвичайно тривала і важка (58,59).
Велику роль в пом'якшенні і подоланні ворожих установок грають неформальні особистісні контакти між представниками різних етнічних груп. Сумісна праця і безпосереднє спілкування послаблюють стереотипну установку, в принципі дозволяючи побачити в людині іншої раси або національності не окремий випадок "етнічного типу", а конкретну людину.
Проте і це буває далеко не завжди. Психолог Гордон Оллпорт, узагальнюючи великий матеріал спостережень і спеціальних експериментів, відмітив, що міжгруповий контакт сприяє послабленню упередження, якщо обидві групи володіють рівним статусом, прагнуть до загальних цілей, позитивно співробітничають і взаємозалежать один від одного, і якщо їх взаємодія користується активною підтримкою властей, законів або звичаю. Якщо таких умов немає, контакти не дають позитивних результатів, а то навіть і підсилюють старі забобони (31).
Етнічні стереотипи у сучасній Україні
В Україні традиційним вважається високий рівень міжнаціональної толерантності в суспільстві. Прийнято вважати, що міжнаціональні стосунки в Україні — доволі благополучна сфера суспільного життя. Зокрема, соціологічні дослідження демонструють, що серйозні конфлікти в сфері міжнаціональних відносин суспільству не загрожують. Значущих антагонізмів у сфері міжнаціональних стосунків не спостерігалося протягом історії незалежної України. А конфлікти в Криму в контексті інтеграції кримських татар в українське суспільство коректно розглядати як конфлікти між цим народом та владою. Варто звернути увагу на дані опитування громадської думки, які красномовно демонструють деякі аспекти усвідомлення в українському суспільстві власного «конфліктогенного» потенціалу. «Як Ви вважаєте, чи існують в українському суспільстві міжнаціональні конфлікти?»(%)
1. Так, існують і дуже серйозні – 11% 2. Існують, і доволі серйозні - 14% 3. Існують, але не значні - 41% 4. Конфліктів зовсім немає - 27% 5. Важко сказати - 11% Опитування проводили Фонд «Демократичні ініціативи» та Центр «Соціальний моніторинг» з 11 до 16 травня 2004 року в усіх областях України, АР Крим та місті Києві. Всього опитано 2038 респондентів віком від 18 років і старше. Варто звернути увагу на те, що 41% опитаних вказують, що незначні конфлікти таки існують. Постає логічне запитання, а в чому вони полягають? Однозначно відповісти на нього складно. Адже ситуація не актуалізована. Аналізуючи сферу міжетнічних взаємин в сучасній Україні, можна побачити, що сьогодні відповідна зона «конфлікту» у сфері міжнаціональних взаємин міститься у площині певного міжетнічного дистанціювання у взаєминах між більшістю та окремими етнічними громадами. Експерти спостерігають міжетнічне дистанціювання, культурну неприязнь, що в принципі є далекою від реального напруження, яке існує між «більшістю» та окремими етнонаціональними спільнотами. Це можуть бути як етнічні громади, які є традиційними для українського суспільства, так і новітні мігрантські спільноти. Останній чинник напруження пов’язаний зі збільшенням кількості нелегальної міграції через територію України, зі зростанням числа тих осіб, які нелегально проживають в Україні. В основному це вихідці з Китаю, країн Південної Азії, Африки, країн Близького Сходу. Потенційне збільшення напруження у взаєминах між «більшістю» та представниками нових мігрантських спільнот може бути також пов’язане не так з соціально-економічними чинниками (питання працевлаштування, народження етнічного бізнесу та, відповідно, й конкуренції), як з певними етностереотипами, в тому числі і в релігійній сфері. Зокрема, щодо взаємин між християнами та мусульманами вони дістали відповідну актуалізацію після 11 вересня. Гетеростереотипи також транслюються не тільки щодо новітніх мігрантських спільнот, а й стосовно громад, традиційних для України. Цьому нерідко активно «сприяють» ЗМІ, а також процес ретрансляції негативних сенсів під час викладання історії у школах. Так, можна навести непоодинокі приклади, коли українські ЗМІ вдаються до оголошення національної приналежності в кримінальній хроніці, тим самим створюючи з представників тих чи тих громад образи кримінальних злочинців. Сьогодні така практика у світі вважається маніпуляційною та некоректною. Схожу ситуацію можна спостерігати у ЗМІ щодо українських ромів, або під час російської ретрансляції стосовно «осіб кавказької національності», тобто вихідців з Кавказу. З поступовим набуттям нових ознак української полікультурності в подальшому можуть актуалізуватися міжнаціональні взаємини, які не були характерними для України. Зокрема, експерти вказують на вивчення дійсного рівня міжетнічної толерантності в суспільстві, проблеми сумісності культур, соціальної сфери.
Видання нормативного характеру стосовно етнічних питань:
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.:Україна, 1996. - 54 с.
2. Украина. Закон. О национальных меньшинствах в Украине: Принятий 25.06.92. // Голос України. - 1992. - 16 лип.
3. УРСР. Закон. Про мови в Українській РСР: Прийнятий на десятій сесії Верховної Ради УРСР одинадцятого скликання, 28 жовт. 1989 р. - К.: Україна, 1991. - 16 с.
4. Україна. Верховна Рада. Про введення в дію Закону " Про національні меншини в Україні": Постанова... 25 черв. 1992 р. // Голос України. - 1992. - 16 лип. - С. 2.
5. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Положення про Українську частину Змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин: Постанова... 11 черв. 1994 р. N 389 // Зібр. постанов Уряду України. - 1994. - N 11. - Ст. 267.
6. Україна. Верховна Рада. Декларація прав національностей України: Прийнята 1 лист. 1991 р. N 1771 - 12 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - N 53. - Ст. 799.
7. Україна. Верховна Рада. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята 16 лип. // Відомості Верховної Ради України. - 1990. - N31. - Ст.429.
РОЗДІЛ ІІ
ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТНІЧНИХ СТЕРЕОТИПІВ
Історично так склалося, що переважна більшість досліджень стереотипів як у нас в країні, так і за кордоном присвячено саме етнічним стереотипам. Проте, не дивлячись на величезну кількість зібраного емпіричного матеріалу, до цих пір існує невизначеність щодо ряду принципових питань, зокрема не вирішені проблеми істинності стереотипів, співвідношення між стереотипом і упередженням, стереотипом і поведінкою (2).
Однією з причин того, що ці проблеми до цих пір не отримали задовільного рішення, є недостатня методична озброєність соціальних психологів. Втім, етнічні стереотипи або, принаймні, їх окремі компоненти досліджувалися і досліджуються самими різними способами - починаючи із застосування методу спостереження і закінчуючи використанням проективних тестів (7,39). При вивченні стереотипів найчастіше емпіричному дослідженню піддаються три їх «вимірювання»: зміст, спрямованість як загальне вимірювання сприятливості і ступінь сприятливості (51,54). Ці характеристики не є однопорядковими: головне в стереотипі - його когнітивний зміст, а спрямованість - це вже емоційна забарвленість того або іншого змісту. Класифікацію техніки вивчення етнічних стереотипів запропонував В. С. Агєєв:
ü метод вільного опису в декількох його різновидах;
ü метод прямого опиту (список особистісних рис, діагностичний тест відносин і ін.);
ü проективні методи;
ü психосемантичні методи (2).
1. Звичайно, як і при вивченні будь-якого іншого соціально-психологічного феномена, не існує універсального методу, що дозволяє виявити всі компоненти етнічних стереотипів, всі їх характеристики. Кожен методичний засіб має свої переваги і недоліки. На даний час велика увага приділяється психосемантичним методам, які дозволяють отримати кількісне вимірювання складових образу того або іншого етносу, а значить, підійти до власне психологічного його аспекту (2). Як приклад використання одного з найбільш відомих психосемантичних методів - семантичного диференціала - можна привести дослідження етнічних стереотипів американців, афганців, індійців, кубинців, поляків, росіян, фінів і японців у радянських студентів, проведене Е.Л. Коневою під керівництвом В.С. Агєєва (1,2). Стимульний матеріал був представлений 40 оцінними біполярними шкалами, в основному з варіанту вербального семантичного диференціала на базі російської лексики В.Ф. Петренко (55). Порівняльний аналіз етнічних стереотипів був проведений по десяти виділених чинниках, відповідно до яких по всій вибірці диференціювалися образи восьми досліджуваних народів. Метод побудови суб'єктивних семантичних просторів дозволив вивчити стереотип на рівні образу. Але в той же час отримані результати, як і в будь-якому іншому випадку, коли використовується семантичний диференціал із стабільним набором оцінних шкал для вивчення стереотипів декількох народів, не дозволили виявити достатньо точний змістовний опис стереотипу кожного конкретного етносу. Метод семантичного диференціала з використанням факторного аналізу придатний не для виявлення змісту стереотипів, а для глибиннішого дослідження механізму стереотипізації (1).
2. При вивченні етнічних стереотипів використовуються і інші психосемантичні методики, зокрема розроблена В. Ф. Петренко методика «множинної ідентифікації», за допомогою якої проводяться зіставлення ролевих позицій і виявлення ідентифікацій, що стоять за ними, через опис характерних вчинків (21).
Апробація методики проводилася В.Ф. Петренко спільно с Л.А. Алієвою на матеріалі російської і азербайджанської вибірок дівчат-студенток, для яких було виділено 90 можливих вчинків з сімейно-побутової сфери («познайомитися з хлопцем на вулиці», «прагнути до вищої освіти», «розпоряджатися сімейним бюджетом», «палити цигарки», «не вийти заміж за коханого, оскільки цього не хотіли батьки» і тому подібне). Вчинки виділялися з урахуванням їх типовості для культур, що зіставлялися, і природності для досліджуваної соціальної групи. Випробовувані оцінювали вірогідність кожного вчинку за шестибальною шкалою - від 0 до 5 - з дванадцяти ролевих позицій: 1) я сама; 2) моя мати; 3) ідеал жінки на мій погляд; 4) ідеал жінки, прийнятий в суспільстві; 5) типова жінка; 6) жінка 40 років тому; 7) жінка через 20 років; 8) жінка з невдалим особистим життям ; 9) жінка, що зневажається мною; 10) російська (для випробовуваних азербайджанок) ; азербайджанка (для випробовуваних росіян); 11) грузинка; 12) естонка.
Формою обробки даних і одночасно формою їх уявлення являлася побудова суб'єктивних семантичних просторів з використанням факторного аналізу, який дозволив звести безліч вчинків до узагальнених «учинкових» чинників, об'єднуючих схожі вчинки в одне вимірювання (2).
Можна погодитися з автором методики, що подібна психосемантична техніка володіє більшим, ніж описи людини за допомогою переліку його якостей, «...ступенем проектності, оскільки кожна людина домислює можливі мотиви вчинків виходячи з власних установок і цінностей» (1,2). Втім, описана вище методика дозволяє виявити стереотипи лише відносно сімейно-побутової сфери, а для дослідження комплексного стереотипу необхідно додатково виділити вчинки, типові для певної культури в інших сферах життєдіяльності. Проте методика «множинної ідентифікації» і в своєму справжньому вигляді достатньо громіздка для проведення і обробки даних, щоб бути широко використовуваною при масових опитуваннях.
3. При вивченні етнічних стереотипів найчастіше використовуються методи прямого опитування, набагато простіші і доступніші, але такі, що мають серйозний недолік, що полягає в можливому впливі на результати соціальної бажаності тих або інших особових рис (47).
Найбільш популярні серед соціальних психологів наступні опитувальні техніки:
ü приписування якостей з набору особистісних рис;
ü біполярні шкали;
ü процентна методика Дж. Брігема;
ü виявлення «діагностичного коефіцієнта» К. Макколі і к. Стітта.
Першу методику типу «Приписування якостей» запропонували Д. Кац і к. Брейлі в 30-і рр. XX століття. У дослідженні цих авторів студентам Прінстонського університету було запропоновано вибрати з 84 рис найбільш характерні для 10 етнічних груп: білих американців, негрів, китайців, англійців, німців, італійців, ірландців, японців, євреїв і турок. Після первинного вибору випробовуваних просили повернутися до складених ними десяти спискам і відзначити п'ять якостей, що є найбільш типовими для членів кожної групи. Враховуючи тільки ці п'ять якостей, Кац і Брейлі виділили 12 найчастіше приписуваних кожному народу рис (47,53).
Методика набула незвичайно широкого поширення як в США (наприклад, вона використовувалася для вивчення стереотипів ще трьох поколінь прінстонських студентів - на початку 50-х років, в кінці 60-х років і на рубежі двадцятого і двадцять першого століть), так і в інших країнах (у багатьох державах Західної Європи, Лівані, Пакистані, Філіппінах і ін.). Прихильники описового напряму вивчення стереотипів вважають методику «Приписування якостей» неперевершеною до теперішнього часу, хоча і критикують за обмеження опису груп заздалегідь складеним списком якостей, який може не містити риси, релевантні тій або іншій групі. Але цей недолік може бути згладжений, якщо списки рис складати, використовуючи неструктуровану інформацію, що отримується за допомогою вільних описів, і більш релевантну думкам випробовуваних, чим нав'язаний набір категорій (47).
4. В даний час широко поширені і методики вивчення стереотипів, в яких використані набори рис, що складаються на основі пар полярних протилежностей (метод полярного профілю). Набори біполярних шкал формою нічим не відрізняються від семантичного диференціала, проте для виявлення змісту стереотипів підходять не конототивні, а денотативні шкали, прив'язані до об'єктивних властивостей етносу, вірніше, до тих, які сприймаються як такі (48,49).
Біполярні шкали мають ту перевагу, що дозволяє виявляти не тільки якості, по яких група високо оцінюється, але і антистереотипні характеристики. Крім того, слід зазначити, що точкою згоди серед численних дослідників, що належать до різних галузей знань і теоретичних орієнтацій, є підкреслення важливості принципу біполярності, відповідно до якого здійснюється категоризація і стереотипізація як її окремий випадок. Тому даний метод особливо продуктивний при проведенні порівняльного дослідження стереотипів двох - найчастіше своєї і чужої - етнічних груп, оскільки дозволяє виявити те, в якій формі, зіставлення або протиставлення, протікає їх диференціація.
