Неорганізовані інтеракції - коли відносини й цінності перебувають в аморфному стані, тому права, обов'язку, функції, соціальні позиції не визначені.
Виділяють наступні типи соціальної взаємодії: організовано-антагоністична система інтеракції, заснована на примусі; організовано-солідарна система інтеракції, заснована на добровільному членстві; організовано-змішана, солідарна-антагоністична система. Яка частково управляється примусом, а частково - добровільною підтримкою устояної системи взаємин і цінностей. більшість організованих соціально-інтерактивних систем від родини до церкви й держави належить до типу організовано-змішана. Також можуть бути неорганізований-антагоністичний; неорганізований-солідарний; не організовано-змішаний тип інтеракцій.
У довгостроково існуючих організованих групах виділяють три типи взаємин: сімейний тип (інтеракції тотальні, екстенсивні, інтенсивні, солідарні по напрямку й тривала, характерно внутрішня єдність членів групи), договірний тип (обмеженість за часом дії сторін, взаємодіючих у рамках договірного сектора, солідарність відносин егоїстична й спрямована на одержання взаємної вигоди, задоволення або навіть на одержання «як можна більшого за менше», при цьому інша сторона розглядається не як союзник, а як якийсь «інструмент», що може зробити послугу, принести прибуток і т.п.); примусовий тип (антагонізм відносин, різні форми примуса: психологічний примус, економічне, фізичне, ідеологічне, військове).
Перехід від одного типу до іншого може відбуватися плавно й непередбачено. Часто спостерігаються змішані типи соціальних взаємодій - частково договірні, сімейні, примусові.
Соціальні взаємодії виступають як соціокультурні: одночасно протікають три процеси: взаємодія норм, цінностей, стандартів, що втримуються у свідомості людини й групи; взаємодія конкретних людей і груп; взаємодія матеріалізованих цінностей громадського життя.
Залежно від об'єднуючих цінностей можна виділити наступні групи6
-«однобічні» групи, побудовані на одному ряді основних цінностей;
- «багатобічні» групи, побудовані навколо комбінації декількох рядів цінностей: родина, громада, нації, соціальний клас.
Отже, група представлена як сукупність людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до даної групи й сприймаються її членами з погляду інших людей. Група має свою ідентичність із погляду сторонніх.
Первинні групи складаються з невеликого числа людей, між якими встановлюються стійкі емоційні відносини, особисті взаємозв'язки, засновані на їхніх індивідуальних особливостях. Вторинні групи утворяться з людей, між якими майже відсутні емоційні відносини, їхня взаємодія обумовлена прагненням до досягнення певних цілей, їхні соціальні ролі, ділові відносини й способи комунікації чітко визначені. У критичних й аварійних ситуаціях люди віддають перевагу первинній групі, проявляють відданість членам первинної групи.
Люди вступають у групи з ряду причин:
група виступає як засіб біологічного виживання;
як засіб соціалізації й формування психіки людини;
як спосіб виконання певної роботи, що неможливо виконати одній людині;
як засіб задоволення потреби людини в спілкуванні, у ласкавому й доброзичливому відношенні до себе, в одержанні соціального схвалення, поваги, визнання, довіри;
як засіб ослаблення неприємних почуттів страху, тривоги;
як засіб інформаційного, матеріального й іншого обміну.
Спілкування, взаємодія людей відбувається в різноманітних групах. Під групою розуміється сукупність елементів, що мають щось загальне.
1.6 Соціальні роль і статус
У повсякденному житті часто ототожнюють такі поняття, як «людина», «індивід», «особистість». Але в соціології дані поняття не розглядаються як синоніми й досить чітко розрізняються при всій їхній близькості й взаємозв'язку. І для того щоб зрозуміти, що таке особистість, необхідно в першу чергу провести розмежування цих понять.
Поняття «людин» уживається для характеристики загальним, властивим всім людям якостей і здатностей тоді, коли важливо відзначити приналежність особи до людського роду. А коли необхідно підкреслити, що мова йде не про все людство, а про окремого представника людства, конкретному носії всіх соціальних і психологічних рис людини (розуму, волі, інтересів, потреб і т.д.), те вживають поняття «індивід». У цьому випадку поняття «індивід» означає «конкретна людина».
Поняття «особистість», як відзначає відомий російський соціолог И.С.Кін, дуже широко. У своїй роботі «Соціологія особистості» (М., 1967) він підкреслює, що, «з одного боку, воно позначає конкретного індивіда (особа) як суб'єкта діяльності, у єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) і його соціальних ролей (загальне). З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально значимих рис, що утворилися в процесі прямої або непрямої взаємодії даної особи з іншими людьми й роблячих його, у свою чергу, суб'єктом праці, пізнання й спілкування. Цей другий аспект поняття найбільш важливий з погляду соціології, що окрема людина цікавить не сам по собі, а як член певного суспільства, класу, соціальної групи, що втілює в собі деякі соціально типові риси» . Таким чином, дане поняття вживають у двох змістах. У першому випадку під особистістю розуміється людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому змісті слова), а в другому - стійка система соціально значимих рис й якостей, що характеризують індивіда як члена певного суспільства або спільності .
Особистість є об'єктом вивчення ряду гуманітарних наук, насамперед філософії, психології й соціології. Філософію проблема особистості цікавить у широкому історико- теоретичному плані. Вона намічає підходи до рішення існуючих «вічних» питань. Філософія займається дослідженням сенсу життя, сутності людини, а також загальних закономірностей його розвитку як біологічного, так і соціальної істоти (мети, ідеали, шляхи їхнього досягнення). Таким чином, філософію цікавить особистість із погляду її положення у світі як суб'єкта діяльності, пізнання й творчості.
Психологія під особистістю найчастіше має на увазі суб'єкт свідомої діяльності в мотиваційній сфері, вивчає особистість як стійка цілісність. Як відзначає Г.М.Андрєєва: «Для соціальної психології головним орієнтиром у дослідженні особистості є взаємовідношення особистості із групою (не просто особистість у групі, а саме результат, що виходить від взаємини особистості з конкретною групою)». У зв'язку із цим головна проблема аналізу особистості в соціальній психології полягає у виявленні того, яким образом суспільство впливає на особистість, яку роль у процесі формування особистості грає мікро- і макросередовище.
Соціологія, на відміну від інших наук, при вивченні особистості виділяє соціально-типове. Ключовим питанням соціології є з'ясування, чи є кожна людина чи особистістю ні? І якщо так, те що із цього треба для нього самого й для суспільства? Соціологічну теорію особистості цікавить процес формування особистості й розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних відносин, вивчення закономірного зв'язку особистості й суспільства, особистості й групи, регуляція й саморегуляція соціального поводження особистості. Деякі проблеми є загальними для соціології й соціальної психології, тому границя між ними в значній мірі умовна.
У сучасній науці, як відзначає Е.А. Ануфріїв, можна виділити два підходи до визначення особистості: формально-логічний і діалектико-логічний. Перший підхід розділяють психологи й педагоги, він як би опирається на «здоровий глузд». При цьому підході поняття особистість визначається через підведення його під більше широке, родове поняття людини, а після цього вказуються його видові відмінності, тобто. перераховуються ознаки, наявність яких відрізняє особистість від людини взагалі. Дані ознаки включають різні позитивні характеристики. У зв'язку із цим прихильники першого підходу визнають особистістю не всіх людей, а тільки тих, хто має певні позитивні якості. Процес соціалізації, у цьому випадку, буде полягати в придбанні необхідного набору позитивних якостей. Незважаючи на раціональність свого змісту, даному підходу все-таки властива певна обмеженість - кого конкретно й чому не можна вважати особистістю, наприклад, якщо дитини, то до якого віку, якщо злочинця, то за який злочин, і т.д.
Другий підхід дозволяє уникнути вищевказані протиріччя. Особистість у цьому випадку визначається через діалектику одиничного й загального, як щось особливе, розглянуте в соціальному аспекті. Для всіх людей властиве володіння поруч певних загальних рис, як біологічних, так і соціальних. Але в той же час кожній людині властиве щось своє, особливе (своя біографія, своя професії й т.д.). Сукупність загальних характеристик людини з його індивідуальними особливостями й буде створювати особливе - особистість. Таким чином, прихильники даного підходу вважають, що поняття особистості застосовне до всіх людей без винятку. Так як кожна людина володіє й загальними, і індивідуальними ознаками. Особистість - як унікальна сукупність - буде вимагати ряду додаткових характеристик, що вказують, яка саме особистість мається на увазі (розвинена або нерозвинена, свідома або несвідома). Слід зазначити, що дані підходи не взаємовиключають один одного, вони становлять єдність, що обов'язково необхідно враховувати в соціології особистості.
Центральною проблемою всіх соціологічних досліджень виступає проблема взаємини суспільства й особистості. У центрі уваги соціолога, як указував А.Г. Здравомислов, постійно перебуває складна взаємодія суспільства й особистих інтересів. Для соціолога суспільний інтерес виступає не у вигляді якогось загального поняття, а в конкретній формі ~ у вигляді інтересів тих або інших суспільних організмів, інститутів, соціальних систем.
На даній схемі конкретизується положення К.Маркса про те, що людина є «сукупність всіх суспільних відносин» .Суспільство є результатом взаємодії трьох головних систем: політики, економіки й духовного життя суспільства. А соціологія саме й з'ясовує, яким образом людина бере участь у цих важливих сферах громадського життя. Хоча економіка й відіграє вирішальну роль при поясненні історичного розвитку людського суспільства в цілому, того, як і чому відбувається зміна суспільних формацій, але вона не в змозі пояснити, як відбувається формування особистості, тому що не тільки економіка впливає на це.
Не можна, розглядаючи зв'язку людини із суспільством говорити про особистості взагалі й про суспільство взагалі, тому що кожна людина належить до певної соціальної спільності (нації, місто, клас і т.д.). Все це істотно впливає на структуру спілкування між людьми. Наприклад, спосіб життя жителів міста і їхніх відносин відрізняються від способу життя й відносин жителів села, і вони мають більше можливостей для подальшого розвитку й твердження особистості.
Звертають увагу соціологи й на процес становлення особистості, на те, як проходить його соціалізація. Адже перетворення дитини в дорослого відбувається завдяки впливу на нього двох соціальних інститутів: родини й системи суспільного виховання (у цьому випадку соціальним інститутом можуть виступати не тільки якісь установи, а навіть вулиця, що робить певний вплив на виховання людини).
Термін «соціальна роль» почали розробляти на початку XX століття Э.Дюркгейм, М.Вебер, а пізніше - Т.Парсонс, Т.Шибутани, Рлинтон й ін. Надалі свій розвиток він знайшов у різних соціологічних теоріях, у першу чергу функціоналістських й інтеракціоністських. У нашій країні розробці концепції рольової теорії особистості багато уваги приділяли у своїх роботах такі вчені, як И.С.Кін, В.А. Отрут й інших.
«Соціальна роль, - пише И.С.Кін, - це щось безособове, не зв'язане ні... із чиєю індивідуальністю, це те, що очікується в даному суспільстві від усякої людини, що займає певне місце в соціальній системі» . Таким чином, соціальна роль - це сукупність вимог (приписання, побажання й очікування відповідного поводження), які суспільство пред'являє особам, що займають певні соціальні позиції. Дані вимоги знаходять своє вираження в конкретних соціальних нормах. Належне виконання вимог, пов'язаних із соціальною роллю, забезпечує система соціальних санкцій як позитивного, так і негативного характеру.
Соціальна роль, виникаючи у зв'язку з конкретної займаної індивідом соціальною позицією, що має місце в суспільній структурі, одночасно із цим - конкретний (нормативно схвалюваний) спосіб поводження, що обов'язковий для всіх індивідів, що виконують подібні соціальні ролі.
Але слід зазначити, що жодна роль не є жорстко фіксованою моделлю поводження. Хоча суспільство й нав'язує індивідові соціальну роль, характер індивіда впливає на те, якою мірою його поводження буде відповідати очікуванням інших.
Термін «соціальний статус» (від лат. status - стан справ, положення) уперше в соціологічному змісті вжив англійський історик Г.Д.С.Мейн (Ancient law. N.Y., 1885). Спочатку в Древньому Римі даний термін означав правове положення юридичної особи. Із середини 30-х рр. XIX в. розробкою теорії соціального статусу займалися Р.Линтон, Ф.Мерилл, Т.Шибутани, Р.Тернер й ін. У цей час цей термін використається соціологами у двох основних змістах: а) позначення соціальної позиції індивіда або групи в соціальній системі; б) позначення рангу, престижу цієї позиції.
У широкому змісті соціальний статус - це положення індивіда в суспільстві, що він займає відповідно до віку, підлогою, походженням, професією, родиним станом. Учені розрізняють природжений (приписаний) статус - національність, соціальне походження й т.д. і досягнутий (придбаний) статус - утворення, заслуги, кваліфікація й т.д.
Соціальний статус не визначаться довільно, а залежить від пануючої в даному суспільстві системи цінностей і культури. Наприклад, для дослідження стратифікаційної структури сучасного американського суспільства використають наступні критерії: рід занять, величина доходу, рівень утворення, етнічна пналежність.
У рольовій теорії (У.Томас, Р.Дарендорф), починаючи з 40-х рр., всі частіше замість терміна «соціальний статус» використається термін «позиція», як більше нейтральний, вільний від ціннісного підходу, тому що поняття «соціальна роль» всі частіше асоціюється із сукупністю певних прав й обов'язків, як із запропонованим або очікуваним поводженням. У цьому випадку соціальна структура розглядається як різні типи відносин між позиціями. Соціальний статус, здобуваючи якість рангу, престижу позицій індивіда або групи, стає елементом теорії соціальної стратифікації.
При цьому необхідно розрізняти соціальний статус й особистий статус індивіда. Якщо соціальний статус пов'язаний із приналежністю індивіда до певної групи й із престижем групи, то особистий статус, навпаки, з положенням усередині первинної групи, як правило, малої, і особистісними якостями, що викликають повага (неповага) навколишніх. На закінчення необхідно відзначити, що як статус не може існувати без ролі, так і роль не може існувати без статусу.
У цей час інтерес соціології до особистості знову зріс. Це пов'язане з тим, що процеси взаємодій у малих групах роблять велике значення на процеси, що відбуваються в макроструктурах.
1.7 Поняття социометрического статусу
Поняття "социометрический статус" увів Я. Морено, розуміючи під ним - положення людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин виділяв з емоційних, ділових й інтелектуальних зв'язків членів цієї групи. Статус - положення людини в системі внутрішніх відносин, що визначає ступінь його авторитету в очах інших учасників групи. На відміну від позиції, статус індивіда в групі - це реальна соціально - психологічна характеристика його положення в системі внутрігрупових відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників.
Внутрішня установка людини в системі внутрігрупових відносин - це особисте, суб'єктивне сприйняття їм свого власного статусу, те, як він оцінює своє реальне положення, свій авторитет, ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною може збігатися або розходитися .
Кожен конкретний учасник групи оцінює інших й оцінюється ними. Згодом виникають переваги й установлюється шаблон потягів і відкидань. Різні комбінації міжособистісних ролей розвиваються з реакцій окремих особистостей один на одного. Вивчення показує, що шаблони домінування не обов'язково приймають порядок рангів, як в «порядку клевания» серед курчат. А домінує над Б, що домінує над У и Г, але В и Г домінують над А. Чим триваліше період контакту, тим отчетливее оформляються такі шаблони. У кожному випадку виникає унікальна мережа взаємин.
Між учасниками групи може виникати взаємне притягання або взаємне відштовхування; можливо, що людина приваблива для одних і неприємний для інших; він може бути привабливий або неприємний для одних або байдужний для інших; можливо також взаємна байдужність.
Социометрический статус характеризує індивідуальні властивості особистості як член групи. Це кількість виборів (переваг) яке одержує кожен член групи за результатами социометрического опитування. Позитивний социометрический статус характеризує лідерську позицію члена групи .Лідери - це люди або соціальні ролі, здатні робити більше чим інші вплив на колектив. Як правило вони займають центральне місце в комунікаційній структурі групи, і ініціативи, що проявляють ними, більше ефективні, чим ініціативи інших членів групи, тобто вони намічають план дій, направляють їх і керують членами своєї групи, які випливають по наміченому ними шляхи й виконують їхньої рекомендації. Їм належить найважливіша роль у виборі напрямку руху групи, у збереженні її традицій і звичаїв, і вони вселяють в інших членів групи впевненість у досягненні вартих перед ними цілей. Функціями лідерів є функція фахівця в конкретній області (експерта), довгостроково ініціюючу структуру відповідно до вартої перед нею завданню й функція фахівця в області міжособистісних відносин, що регулює психологічний мікроклімат у групі. Негативний социометрический статус характеризує дезорганізуючі тенденції в поводженні члена групи. Найпростіший прийом визначення социометрического статусу - процедура таємного голосування за того або іншого кандидата при виборах по конкурсі. Спеціальною методикою виміру социометрического статусу є соціометрія .У процесі вибору можуть виявлятися такі внутрігрупові утворення, як диады (виникають щораз, коли існує обопільний вибір) і тріади (можуть виникати коли всі три чоловіки подобаються один одному, коли один залучає двох інших, які не особливо подобаються один одному або коли два чоловіки залежать від третього, котрий експлуатує їх). Морено говорить також про утворення, зірок, які складаються із природного лідера і його послідовників.
Значення статусу для людини велико, отже й важливість вивчення даного феномена переоцінити не можна. Неофіційні кодекси, що існують у багатьох закритих групах ефективні тому, що дії більшості людей спрямовані на збереження або підвищення свого особистого статусу в групі. Люди досить чутливі до думок тих, кого вони знають як індивідів, і, щоб зберегти їхню довіру, вони приносять значні жертви, іноді ризикуючи викликати на себе збурювання офіційних осіб або навіть смерть (людина не має права зробити нічого такого, що не відповідало б персоніфікації, що створили про нього інші, тому що будь-яке порушення викличе зміна взаємин).
Подання кожної людини пр самому себе підтримується переважно реакціями людей, яких він знає особисто. Кожне переживання людини якимсь образом пов'язане з іншими людьми, і його Я-концепція чітко уплетен у цю тканину взаємин.З вітчизняних психологів питаннями статусу займалися Т.А. Рєпіна, Я.Л. Коломинский, В.В. Абраменкова.
