За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), число неврозів за останні 80 років зросло в кілька десятків разів. Це пояснюється зростаючим темпом життя, що пред'являє до нервової системи людини більш підвищені вимоги.

Важливе значення у виникненні неврозів мають як різні психічні травми службового, сімейного, інтимного характеру, так і несприятливі умови життя в період дитинства - такі, наприклад, як неповна родина, неправильне виховання, сімейні конфлікти і т.д.

Однак однієї психотравми часом виявляється недостатньо для розвитку неврозу. Важливе значення мають і особливості особистості. А вони формуються в процесі виховання в дитинстві і спілкування з навколишніми. Вагоме значення має спадковість.

Вважається, що в умовах впливу на людину психічної травми виникає альтернатива: або в зв'язку зі стресостійкістю і під впливом методів психологічного захисту людина залишається психічно і соматично здоровою, або вона занедужує неврозом або психосоматичним захворюванням. Причому, на думку деяких учених (В.С.Ротенберг, В.В.Аршавский), альтернатива існує й усередині патогенного шляху, і "психосоматичні захворювання виникають у тих, хто в силу особливостей особистості не може дозволити собі невротичний тип реагування, демонстрацію тривоги або страху, фіксацію на своїх відчуттях".

Актуальність вивчення психосоматичних взаємовпливів досить аргументувати наступними фактами. За даними E.Stromgren і V.Lunn [11], не менш 30% хворих, що звертаються із соматичними скаргами в поліклініки і стаціонари мають невротичні симптоми, а 22% осіб зі скаргами психосоматичного характеру забирають до 50% робочого часу лікаря.

Вчення про неврози історично характеризується двома тенденціями. Одні дослідники виходять з визнання детермінованості невротичних феноменів визначеними патологічними механізмами біологічної природи, хоча і не заперечують ролі психічної травми як пусковий механізм і можливу умову виникнення захворювання. Однак сама психотравма при цьому виступає як одна з можливих і рівноцінних экзогений, що порушують гомеостаз. Друга тенденція у вивченні природи неврозів полягає в припущенні про те, що будь-яка клінічна картина неврозу може бути виведена з одних лише психологічних механізмів. Прихильники цього напрямку вважають, що інформація соматического характеру є принципово несуттєвою для розуміння клініки, генеза і терапії невротичних станів.

Поняття позитивної діагностики неврозів представлено в працях В.Н.Мясищева, позитивна діагностика випливає з визнання змістовної природи категорії "психогенного". Вона містить у собі наступні основні положення:

1. Психогенія пов'язана з особистістю хворого, із психотравмуючою ситуацією, з нездатністю особистості в даних конкретних умовах самостійно вирішитиїї;

2. Виникнення і перебіг неврозу пов'язані з патогенною ситуацією і переживаннями особистості, спостерігається певна відповідність між динамікою станів хворого і змінами психотравмуючої ситуації;

3. Клінічні прояви неврозу по своєму змісту деякою мірою пов'язані з психотравмуючою ситуацією і переживаннями особистості, з основними найбільш сильними і глибокими її прагненнями, представляючи афективну реакцію, патологічну фіксацію тих або інших її переживань;

4. Відзначається більш висока ефективність психотерапевтичних методів стосовно всього захворювання й окремим його клінічним проявів у порівнянні з біологічними впливами.

Невроз - психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-психічний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значимих життєвих відносин людини і виявляється в специфічних клінічних феноменах при відсутності психотических явищ.

В даний час у світовій літературі найбільшого поширення одержують концепції поліфакторної етіології неврозів. Визнається єдність біологічних, психологічних і соціальних механізмів. При оцінці ролі того або іншого етіологічного фактора при неврозах виникають істотні труднощі. Психотравматизація є ведучою причиною неврозу, але її патогенне значення визначається складними взаєминами з безліччю інших умов, які є результатом усього життя людини, історії формування його організму й особистості. Важко врахувати всі уроджені і прижиттєві обставини, одержати валідні дані, адже для цього необхідно провести порівняння з аналогічними характеристиками в здорових людей. Крім того, у походженні неврозу в конкретного хворого співвідношення етіологічних факторів має неповторна своєрідність, і усереднення етіологічних показників нерідко приводить до протилежного результату.

У вченні І.П.Павлова сутність неврозу зводиться до хронічного відхилення ВНД від норми, що відбулося внаслідок перенапруги нервових процесів і зміни їх рухливості. На думку І.П.Павлова і його учнів, неврози залежать від вихідного типу нервової системи. Так, люди "художнього типу", що дуже емоційно сприймають дійсність, більш схильні до істерії; "розумового типу" - до неврозу нав'язливих станів, а середнє між ними - до неврастенії.

Перше визначення поняття "невроз" належить Галлену. Неврози суть "розладу відчуттів і рухів, що не супроводжуються лихоманкою і не залежать від місцевого ураження якого-небудь органа, а обумовлені загальним стражданням, від якого спеціально залежать рухи і думка".

Слід зазначити, що пошуки патологоанатомічного субстрату неврозів дотепер істотних результатів не принесли, хоча прихильники анатомічного напрямку думають, що досягнення в області молекулярної біології і генетики дозволяють упевнено заперечувати існування функціональних хвороб і знаходити морфологічні субстрати, адекватні будь-якому порушенню функцій.

Прихильники психологічного напрямку найбільш численні. Уже в другій половині 19 ст. основою для виникнення в людини неврозів, зокрема істерії, вважали його підвищену сугестивність і самосугестивність. Тому головним методом лікування невротичних станів пропонувався гіпноз.

На думку З. Фрейда, який очолив психоаналітичну школу, неврози пояснюються дією "защемлених" афектів, витиснутих у несвідоме різних потягів. Фрейд поділяв усі психогенний розладу, що мають соматичні кореляти, на 2 основні групи: конверсійні неврози (істерія) і актуальні неврози. Останні включали невроз страху, іпохондрію і неврастенію.

Усіма представниками психологічного напрямку визнається, що в етіопатогенезі неврозів ведучими є психологічні фактори.

Предмет дослідження – невротичні розлади пацієнтів із соматичними хворобами .

Об’єкт дослідження – особливості побудови невротичної картини хвороби при: гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця.

Головна мета нашої роботи – охарактеризувати невротичні розлади у хворих соматичного профілю: гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця.

Основні завдання роботи:

1) проаналізувати наукові джерела з проблеми дослідження;

2) охарактеризувати механізми формування невротичної картини хвороби при соматичних патологіях: гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця;

3) провести дослідження особливостей невротичних реагувань на хворобу пацієнтів із соматичними захворюваннями.

РОЗДІЛ 1. НЕВРОТИЧНІ РОЗЛАДИ, ОСНОВНІ ВИДИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Загальна характеристика невротичних розладів

Сучасну ситуацію в неврозології можна без перебільшення позначити проблемної. Захворювання невроз, що відоме вже кілька сторіч і опис якого пов'язаний з ім'ям Галлена, не яснішає в теоретичному плані і не стає виліковнішим на практиці. Видужання хворих не відбувається частіше, ніж це було багато років тому назад. Піддаються кардинальному перегляду основні діагностико-нозологічні ознаки неврозів такі, наприклад, як функціональність, тобто оборотність невротичних розладів після нормалізації життєвої ситуації і зникнення психотравми. Кількість видужання дорівнює лише 58 % (В.Ф.Десятників), у кращому випадку - 65 % (А.С.Кисельов, З.Г.Сочнева).

У теоретичному плані співіснують наукові напрямки, що намагаються трактувати невроз як із психологічної, так і з біологічної (нейрофізіологічної) платформ. До того ж західні психотерапевтичні школи "нової хвилі" стають на антинозологічні позиції, намагаючись не висувати і не декларувати теоретичні постулати розуміння походження невротичних симптомів і не проводити диференціальної діагностики між клінічним симптомом і психологічним феноменом. Подібна антинозологічна платформа яскравіше всього може бути продемонстрована на прикладі висловлення Джозефа Вольпе про те, що "невроз - це погана звичка неадаптивної поведінки, набута в процесі научення". З цього можна зробити висновок, що невроз навряд чи можна відносити до клінічним симптомо-комплексів і нозологічних одиниць, що повинні мати специфічний етіологічний агент, закономірності патогенезу (неврозогенезу) і результату. Антинозологічна платформа те саме що в цілому антипсихіатричний підхід до оцінки психічних проявів, відбитий у відомих висловленнях R.Laіng: "Немає ніякого сенсу протиставляти "нормальне" і "ненормальне". Пацієнти психіатричних клінік не менш "нормальні", ніж члени їх родин, а "шизофреногенні родини" нітрохи не відрізняються від звичайної родини сучасного суспільства. Божевілля є характеристикою міжособистісних відносин, що виникають у залежності від зрозумілості або незрозумілості для нас суджень і дій іншої людини".

Нейрофізіологічна наукова платформа базується на класичних уявленнях І.П.Павлова, виражених у наступному: "Усюди і завжди необхідно йти до фізіологічної основи як у відношенні хвороботворних агентів, так і у відношенні реакцій на них із усіма їх наслідками, тобто переводити всю психогенію і симптоматику на фізіологічну мову... Можу сказати, що стосується нервової клініки, то майже всі невротичні симптоми, що спостерігаються тут, картини можна зрозуміти і провести зв'язок з нашими патофізиологічними лабораторними фактами"!

Настільки суто патофізиологічний нахил розділяється багатьма вітчизняними вченими-неврологами однак у більш сучасному, зм'якшеному варіанті, що враховує досягнення психологічних наук і психіатрії. Сьогодні в рамках нейрофізіологічної платформи прийнято говорити не про етіологічне значення яких-небудь патофізіологічних механізмів, а про "церебральну предиспозицію, що полегшує формування невротичної патології" (В.Б.Захаржевський, М.Л.Дмитрієва, В.Х.Михєєв). Надається важливе значення так званої іритуючій тріаді (шийний остеохондроз, хронічний тонзиліт і хронічний холецистит), що сприяє виникненню (або проявові) "не тільки окремих синдромів неврозу, але і самого невротичного захворювання". Незважаючи на те, що М.Г.Айрапетянц і А.М.Вейн відзначають істотну і патогенетично значиму роль у неврозогенезу "негрубої органічної мозкової предиспозиції" і навіть церебральної гіпоксії, вони з великою обережністю обговорюють цю проблему. "Ще немає незаперечних доказів - пишуть вони, - прямої участі системних механізмів мозку (активуючих і синхронізуючих апаратів) і активності біохімічних систем (судимо про них за вмістом біологічно активних речовин у венозній крові і екскреції із сечею) у взаємодії психотравмуючій ситуації з особливостями структури особистості і формуванні невротичного конфлікту. Швидше за все, вони відбивають наявність стресорної ситуації, характер і інтенсивність емоційної напруги, а також індивідуальний паттерн реагування. Імовірно, вірніше говорити про наявність характерних психофізіологічних і психогуморальних співвідношень при неврозах. Співвіднести їх прямо з патогенезом захворювання не є в даний час можливим".

Як видно з представленої позиції, проблема полягає лише в тимчасовій відсутності чітких, "незаперечних" доказів кореляції мозкових дисфункцій з виникненням невротичних розладів, а аж ніяк не в принципових теоретичних уявленнях. Ще більш яскраво нейрофізіологічна платформа представлена в таких міркуваннях учених: "Існує два принципових шляхи обговорення: перша позиція - органічна церебральна дефіцитарність реально існує, але існує вона і при багатьох формах патології й у частини практично здорових осіб, що дозволяє вважати її своєрідним епіфеноменом, тобто відсутній будь-який внутрішній і логічний зв'язок між церебральними порушеннями, з одного боку, і виникненням, появою і перебігом невротичної патології - з іншого; друга позиція - випливаючи за сформульованими В.М.Бехтеревим положеннями про зв'язок між різними психічними порушеннями і станом органа, що здійснює психічну діяльність, тобто головного мозку, намагатися зрозуміти наявність визначеного взаємозв'язку між ними.

Нейрофізіологами підкреслюється важлива роль "м'яких неврологічних симптомів" у патогенезі невротичних порушень, у той час як "грубі великоосередкові або дифузійні прояви мозкової недостатності" перешкоджають, на їхню думку, формуванню невротичних форм поведінки за допомогою грубої деформації умов життя й інших супутніх показників важкої неврологічної патології мікросоціальних факторів.

Узагальнюючи сучасне уявлення про неврозогенез вчених, що стоять на нейрофізологчній платформі, можна погодитися з Б.Д.Карвасарським, що не цілком обґрунтовано основа літогенезу неврозів бачиться нейрофізіологами у розладі функцій інтегративних систем мозку, серед яких, поряд з корою великих півкуль мозку, істотна роль приділяється лімбіко-ретекулярному комплексу.

Психологічна платформа є на сучасному етапі переважною як у західній психіатричній і психологічній літературі, так і у вітчизняній. Вона також, як і нейрофізіологічна не монолітна і не єдинообразна, але містить аналіз значимості для неврозогенезу безлічі різних психологічних параметрів. Поєднує останні уявлення про принципову патогенетичної значимості психологічну складову для виникнення і прояву невротичної симптоматики (В.Н.Мясищев). Спектр виділюваних істотних психологічних феноменів широкий, однак не спостерігається протиставлення одного іншим, очевидно виходячи з відомого висловлення V.Frankl: "Кожному часу властивий свій невроз і потрібна своя психотерапія". Це висловлення, доповнене географічною характеристикою - місцем розташування - і перетворене в: "Кожному часу і місцю властивий свій невроз", пояснює співіснування різних психологічних теорій і концепцій неврозогенезу. Цей великий список "правильних" теорій відбиває значимість не тільки психологічного, але і соціально-психологічного аспекту неврозогенезу. Ноогенний характер невротичних розладів, описаний V.Frankl, підходив для розуміння розвитку неврозів західноєвропейського інтелігента післявоєнного часу. Саме подібна багатоваріантність механізмів неврозогенезу дозволила V.Frankl оцінити питому вагу ноогенного механізму серед інших [45].

З огляду на очевидний факт "фрагментарності" західні і вітчизняні теорії неврозогенезу, відсутність у них універсального характеру (до речі, як і в найбільш популярній протягом багатьох років у вітчизняній клінічній психології і психіатрії теорії особистості В.Н.Мясищева), варто визнати, що ідея створення єдиної теорії неврозогенезу носить характер утопічності. Суспільний уклад життя, соціально-політичні процеси і навіть морально-етичні і релігійні погляди людей здатні змінювати розуміння і суть етіології й у ще більшому ступені патогенезу неврозів. Саме ця аксіома дозволила деяким ученим вивести невроз за рамки психічної патології.

В даний час об'єднуючі різні психологічні підходи до оцінки значимих сторін неврозогенезу факторами є: психічна травма і преморбідні психологічні особливості особистості і її базових параметрів - темпераменту і характеру.

Психічною травмою називається життєва подія, що стосується значимих сторін існування людини і приводить до глибоких психологічних переживань. Психічна травма, як подія або ситуація, стоїть в ряді інших життєвих ситуацій. Відповідно до класифікації D.Magnusson, існує п'ять рівнів визначення ситуації:

1. Стимули - окремі об'єкти або дії.

2. Епізоди - особливі значимі події, що мають причину і наслідок.

3. Ситуації - фізичні, тимчасові і психологічні параметри, обумовлені зовнішніми умовами.

4. Оточення - узагальнююче поняття, що характеризує типи ситуацій.

5. Середовище - сукупність фізичного і соціального перемінних зовнішнього світу.

До невротичних розладів можуть приводити як епізоди і ситуації, так оточення і середовище. Психотравмуючими вони стають не тільки в зв'язку з масштабністю або катастрофічністю. При аналізі фактора психічної травми виділяються наступні її характеристики:

- інтенсивність

- зміст

- значимість і актуальність

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11

В соцсетях