7. Вчення про психічний розвиток. фактори психічного розвитку
А) біологічні передумови психічного розвитку. Спадковість – фізіологічні ознаки які спільні для всіх представників людського роду (будова тіло, будова нервової системи, будова мовленнєвого апарату, будова руки як органу пізнання). Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови нервової системи, головного мозку, та органів чуття. Вродженість - це ті індивідуальні особливості яких набуває дитина під впливом умов її розвитку в утробі матері (вживання матір’ю алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, захворювання, травми при пологах) Б) соціальний фактор: Макросередовище (природне середовище, географічне положення клімат), рівень суспільно-історичного та соціально-економічного розвитку суспільства, вплив ЗМІ., рівень розвитку науки, культури, ідеології)
Мікросередовище (первинні –малі групи в яких формується особистість людини (сім’я, дитсадок, клас, група, трудовий колектив,) групи за місцем проживання та інтересами). Ігрова діяльність, навчання, виховання, праця. Природні передумови, сам по собі не визначають психічний розвиток, а виступають лише основою цього розвитку, розвиток психіки (визначається соціальним середовищем) при в взаємодії з біологічними передумовами – вирішальну роль відіграють навчання і виховання. Природні передумови впливають на псих. розвиток в таких напрямках. Визначає шляхи і способи формування певних психічних властивостей. Впливають на темпи та рівень досягнень людини у певній сфері. При дуже яскраво виражених задатках можливе досягнення людиною значних успіхів навіть при несприятливих соціальних умовах.
Проте ні біологічні передумови, ні соціальне середовище не може впливати на людину поза її власною активністю.
8. Рушійні сили психічного розвитку психології
В науці існує дві концепції розгляду проблеми розвитку взагалі і психологічного зокрема:
1) метафізична – з позиції цієї концепції розвиток розглядається як накопичення кількісних сил, а проблема рушійних сил розвитку навіть не піднімається з позиції такої концепції розвиток психіки людини розглядається як збільшення обсягу уваги, пам’яті, збільшення словникового запасу тощо.
2) діалектико-матеріалістична – з позиції цієї концепції розвитком розглядається не як просте накопичення кількісних змін, а як перетворення на певному етапі кількісних змін у якісні, розвиток психіки трактується як перетворення (збільшення словникового запасу дитини на певному етапі її життя переходить у нову якість здатність до спілкування за допомогою мови. З позиції цієї концепції рушійними силами розвитку є боротьба протилежностей (внутрішні суперечності між новим та старим).
· Суперечності між новими потребами які виникають у дитини та наявним рівнем її можливостей який ще недостатній для негайного задоволення її потреб
· Між зрослими фізичними та психічними силами дитини та старшими способами взаємодії з дорослими видами діяльності, які вже не задовольняють дитину
· Суперечність між новими вимогами, що ставляться суспільством та дорослими та наявним рівнем розвитку, що не дозволяє виконувати ці вимоги.
9. Діалектичний взаємозв’язок навчання вих. і розвитку
У психологічній науці при розгляді проблеми співвідношення навчання, виховання і розвитку можна виділити декілька підходів:
· Психологи женевської школи вважали, що розвиток психіки відбувається за своїми власними законами які не залежать від навчання та виховання, розвиток йде попереду і веде за собою навчання – це означає, що в процесі навчання повинне пристосовуватися лише до тих надбань які вже досягнуті дитиною в процесі розвитку. На думку Виготського при такому трактуванні співвідношення навчання і розвитку. Навчання орієнтується не на завтрашній день розвитку, «плентається» у його хвості.
· Підхід біхевіористів – вважали, що між розвитком і на учінням існує прямий зв’язок і зводили розвиток психіки лише до тих надбань які виникають від впливом на учіння. При такому трактуванні розвитку надто спрощено і збіднено розгляд сутності навчання і розвитку.
· Підхід вітчизняних вчених на чолі з Виготським – вважали, що навчання повинно йти по переду і вести за собою розвиток. Він розробив вчення про дві зони розвитку (Зона (рівень) актуального розвитку – той рівень психічного розвитку якого дитина вже досягла і який виявляється за допомогою завдань, що дитина успішно розв’язує самостійно; зона найближчого розвитку – це потенційна можливість психіки дитини – той рівень розвитку якого вона ще не досягла, але може досягти при допомозі дорослого(виявляється за допомогою завдань які дитина не може розв’язати самостійно)).
Навчання повинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтувати на зону найближчого розвитку. Вітчизняний вчений Костюк доводив, що між навчанням і розвитком існує діалектичний взаємозв’язок. Чим вищим є рівень розвитку психіки дитини тим складніші завдання може вирішувати вчитель в процесі її навчання. Розвиток психіки являє дуже складний багатогранний процес, а тому не можна розвиток зводити до тих надбань які виникають під впливом навчання.
10. Закономірності психічного розвитку
Виділяють такі закономірності психічного розвитку людини: 1). Нерівномірність психічного розвитку виявляється тоді коли навіть при найсприятливіших умовах різні психічні функції розвиваються по різному у певний віковий період. Виділяють найбільш сприятливі умови для розвитку лише певних психічних функцій, такі періоди називають сенситивними для розвитку цих функцій.2). Інтеграція психіки – полягає у набутті психікою людини в процесі розвитку все більшої єдності, цілісності та стійкості. Психіка маленької дитини являє собою мало систематизовані поєднання тимчасових психічних станів, а психіка дорослої людини являє собою цілісну систему стійких рис особистості. 3). Диференціація психіки – полягає в урізноманітненні психічних проявів психічних якостей та властивостей в процесі дорослішання людини(інтелект, почуття у дитини в період раннього дитинства представлені лише допитливість у підлітків такі почуття стають різноманітними та більш багатогранними). Диференціація психіки виявляється набуттям все більшої, багатогранності та комплексності. 4). Пластичність психіки ґрунтується на пластичності нервової системи яка виявляється у здатності психіки швидко пристосовуватись до постійних змін умов середовища на основі пластичності психіки розвивається здатність до компенсації. 5). При недорозвитку або випаданні однієї психічної функції починається інтенсивний розвиток інших психічних функцій(при втраті зору розвивається слух і дотик). Акселерація – це прискорення фізичного та психічного розвитку дитини. Причини: біологічні – за рахунок збільшення у раціоні людини білкової їжі тваринного походження за рахунок використання у сільському господарстві біостимуляторів росту – вплив малих доз іонізуючого випромінення; соціальні – урбанізація життя (збільшення кількості великих міст та прискорений стиль життя у них). Величезний обсяг інформації за рахунок впливу засобів масової інформації, передових інформаційних технології. Інфантилізм – це прояв рис дитинства у більш дорослому віці прояв рис притаманним більш раннім віковим періодом. Інфантилізм виявляється у незрілості суджень, легковажності, у невмінні брати на себе відповідальність за власті вчинки. Причини: недоліки сімейного та шкільного стиль гіперопіки і не сприяють розвитку дитини самостійності активності та відповідальності.
11. Вікова періодизація психічного розвитку особистості
У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:
1. Пренатальний період — від зачаття до пологів.2. Натальний період — пологи.3. Період новонародженості — від народження до 2 місяців. 4. Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року. 5. Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.
6. Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:— молодший дошкільний вік — 4-й рік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік. 7. Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років). 8. Дорослішання:— підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зріла юність — від 18 до 20 років. 9. Дорослість:— рання дорослість — від 20 до 40 років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років. 10. Старість — після 60 років. У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей. Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.
12. Особливості психічного розвитку немовляти
Період немовляти охоплює вікові межі від народження до одного року. Цей період включає в себе фазу новонарожденості, яка триває до 10 днів (1 міс.) Дитина народжується на світ із системі безумовних рефлексів, нервова система готова до встановлення зв’язків зі світом. Продовжується процес мієнілізації нервових волокон. З перших днів життя починають виникати умовні рефлекси, першим є рефлекс на позу при годуванні. У дитини інтенсивно розвиваються всі системи організму у неї розвивається здатність до відчуттів, а пізніше і до сприймання об’єктів. У цей період сприймання набуває предметності. Особливо інтенсивно розвиваються зоровий та слуховий аналізатори. Дорослі, насамперед мати, відіграють значну роль виступають посередником між дитиною та світом. Задовольняє всі потреби. Якщо мати проявляє до дитини любов, ласку, ніжність то у маляти формується довіра до світу. Якщо мати емоційно холодна, обмежується задоволенням її фізичних потреб або дитина взагалі позбавлена матері у неї можуть розвиватись приховані, або відкриті форми госпіталізму (затримки фізичного чи психічного розвитку). Провідною діяльністю є спілкування з дорослими а новим психічним утворенням є потреба в емоційних контактах з дорослими, з 3х місяців дитина намагається вимовляти перші звуки. Близько року у дитини розвивається здатність робити перші кроки.
13. Психічний розвиток дитини у ранньому дитинстві
Від 1 до 3х років. На початку цього віку дитина оволодіває дуже важливим фізичним надбанням прямоходіння, яке приводить до значимих психічних значень. Отримує можливість розширювати свої контакти зі світом. У цьому віці провідною діяльністю є предметно-маніпулятивна, яка полягає у ознайомлення дитини з предметами у засвоєнні нею суспільно-історичного досвіду втіленого у способах використання певних предметів. Дорослі навчають дитину властивостям відповідних предметів і правильним способом їх використання. Діти оволодівають двома видами дій з предметами: співвідносні дії (закривання коробки кришкою), знаряддеві дії (використ. знарядь праці). Предметно-маніпулютивна діяльність створює сприятливі умови для розв’язання основних новоутворень віку: розвитку мовлення; наочно-дійового мислення; формування самосвідомості. У цьому віці Дорослий відіграє провідну роль у житті дитини і спостерігається спільна діяльність дорослого і дитини. Під керівництвом дорослого дитині передається суспільно-історичний досвід людства. Період від року до 3х у дитини інтенсивно розвивається мовлення від року до5 є синзетивним для розвитку мовлення. У цьому віці воно виступає основою психічного розвитку. В 1-2 роки оволодіння мовленням відбувається досить повільними темпами. У дитини поки що бідний словниковий запас. Після двох років процес прискорюється, збільшується словниковий запас. З розвитком мовлення пов’язаний розвиток наочно-дійового мислення. В процесі маніпулятивної діяльності дитина пізнає властивості окремих предметів. У цьому віці умовою розвитку мислення виступають практичні дії з предметами. Даний віковий період інтенсивно розвивається чуттєве пізнання (відчуття і сприймання). Після трьох років у дитини виникає здатність відокремлювати себе від інших людей та усвідомлюється власне фізичне «Я». це новоутворення виникає під час кризи 3х років(криза «Я САМ»). Дитина прагне до самостійності. Спілкування з ровесниками носить фрагментарний характер.
14. Гра як провідна діяльність у дошкільнят
У дошкільному віці провідною діяльністю виступає рольова гра, характерне для 3х років прагнення дитини бути самостійною може бути вирішене лише у формі гри. В процесі гри дитина пізнає різні види діяльності дорослих, а також особливості взаємин між ними. Від 3-х до 4х років дитина оперує реальними предметами і віддає їм перевагу. У цей період у неї розвивається здатність до сюжетно рольових ігор. Наприкінці дошкільного віку. У неї розвивається здатність до ігор з правилами. Ігрова діяльність є провідною, тому що створює сприятливі умови для розвитку пізнавальних інтересів, позитивних психічних якостей. Це дозволяє підготувати дитину для засвоєння більш складних символів – систем соціальних знаків.
15. Продуктивні види діяльності дитини
Малювання, ліплення, конструювання – на різних етапах дошкільного віту тісно пов’язані з ігровою діяльністю. Інтерес до малювання, ліпленню та конструюванню виникає саме як гра, направлена на процес створення малюнка, фігури, конструкції у поєднанні з ігровим задумом. І тільки в середньому та старшому дошкільному віці інтерес переноситься на результат діяльності (наприклад, малюнок), і вона звільняється від впливу гри. Всередині ігрової діяльності починає формуватися і навчальна діяльність, котра пізніше стає провідною діяльністю.
16. Розвиток пізнавальних процесів дошкільнят
Найзагальнішу картину змін періоду немовляти дає вивчення пізнавального розвитку дитини. Протягом першого року життя діти не тільки набувають моторних (рухових) навичок, а й вчаться гратися, мислити, розуміти навколишній світ. Інтелект їх як універсальний чинник врівноваження з оточенням, за Ж. Піаже, розвивається на основі інстинкту та анатомо-фізіологічної структури організму. Хоч процес пізнання в цей час надзвичайно багатогранний, найважливішими психічними механізмами у ньому є розвиток сприйняття, розпізнавання інформації, виокремлення категорій, розвиток пам'яті.
Розвиток у немовляти сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Немовлятам притаманна більшість людських відчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик.
Діти не обов'язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної (лат. perceptio — уявлення, сприймання) діяльності, вони самі активно шукають інформацію. Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщення предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю, протяжністю та висотою тону звуки. Діти вчаться виявляти зміни в однакових явищах, зіставляти отриману інформацію з набутими раніше знаннями. Згідно з гіпотезою вчених, у немовляти з перших днів життя виникає відображення отриманих вражень (перцептивных схем) як абстрактне відображення зовнішніх елементів уявлення та їх взаємозв'язків. Генетично перцептивні дії пов'язані з практичними діями. У русі руки, що обмацує предмет, у русі ока, що обстежує видимий контур, у рухах гортані, що відтворює звук, відбувається зіставлення ситуативного образу з оригіналом, здійснюється його корекція.
17. Розвиток особистості дошкільників
У дошкільному віці розпочинається формування особистості, здійснюється воно під впливом дорослих.
- потребово-мотиваційна сфера. У цьому віці домінуючою потребою є: потреба в ігровій діяльності; потреба у рухах; потреба в зовнішніх вираженнях. На початку віку в поведінці дитини ще не сформована ієрархічна система мотивів дитина діє під впливом безпосередніх спонук, що надає її поведінці безпосереднього характеру. Під керівництвом дорослого в процесі ігрової учбової діяльності дитина починає певним чином управляти власною поведінкою тобто у неї розвивається наприкінці віку супідрядність мотивів тобто їх ієрархічність.
- моральна сфера. У дошкільному віці під керівництвом дорослих починає оволодівати моральними нормами (що добре, що погано). У цьому віці вона вже здатна оцінити певні свої вчинки та вчинки інших людей з позицій моральних норм, але через недостатній життєвий досвід вона постійно звертається до дорослих з метою підтвердження правильної оцінки нею певних вчинків. З позиції цих норм.
- сфера самосвідомості. У дошкільному віці продовжується формування самосвідомості дитини. У цьому віці розвивається її самооцінка. Дитина здатна оцінювати окремі свої вчинки, як правило спостерігається завищена самооцінка, що спричинено бідним досвідом.
- емоційно вольова сфера. Дошкільники вирізняються імпульсивністю поведінки тобто діють під впливом безпосередніх спонук. Це пов’язано зі слабким розвитком вольових якостей дитини. Діти ще не здатні розуміти емоції ні свої ні оточуючих. У цьому віці вони дуже безпосередні у вираженні своїх емоційних проявів, ще не вміють їх контролювати. Наприкінці віку під впливом рольової гри та учіння, елементарної праці, рольової гри та продуктивної діяльності. Під впливом цього розвивається здатність певним чином виявляти своїми емоційними проявами, починається розвиток вольових якостей особистості.
18. Психологічна готовність дитини до навчання
Психологічна готовність дитини до школи ґрунтується на фізичній готовності. Фізична готовність – це той рівень фізичного розвитку дитини, який дозволяє без значних труднощів виконувати учбову діяльність. Психологічна готовність до навчання це рівень психічного розвитку дитини який дозволяє їй безболісно займатися навчанням. Психологічна готовність включає: особистісна готовність (готовність дитини виконувати нову соціальну роль, роль школяра.) у дитини має бути сформована ієрархічність мотивів яка дозволяє дитині управляти власною поведінкою. У дитини також повинна бути сформована певна інформативна стабільність. Дитина повинна мати бажання йти до школи, якщо сформована особистісна готовність до навчання її приваблюють не зовнішні атрибути, але й сам процес учіння; інтелектуальна готовність включає – достатній рівень розвитку елементів словесно-логічної та смислової пам’яті, розвиток елементів логічного мислення, здатність дитини здійснювати певні розумові дії та мисленнєві операції, вміння виділяти учбову задачу, розвиток диференційованого сприймання, оволодіння мовою на слух та розуміння символів, розвиток тонкої моторики руки і здатність дитини відтворювати зразок, розвиток елементів довільної уваги, більший реалізм образів уяви та підкорення їх законам реальності та законам логіки. Соціально психологічний розвиток – це розвиток у дитини вміння спілкуватися та взаємодіяти з іншими учасниками навчання, виховного процесу. Діти мають визнати керівну роль вчителя, вміти підкорятися вимогам дитячого колективу і при необхідності себе захищати.
