Тут слід зауважити, що, наявність масового суспільства та відповідно сформованої масової свідомості, є не достатньою умовою тоталітаризму, тобто, можливою є масовість у демократичному суспільстві. Але саме становлення демократії потребує наявності у державі громадян, для яких не властиві риси членів масового суспільства, оскільки ініціатива щодо демократичних перетворень має виходити від них, або принаймні ними підтримуватися [32, 89].
Тому для багатьох суспільств, які є суспільствами посттоталітарними, запровадження цінностей демократії виступає складним процесом, який подекуди навіть стикається з опором окремих громадян. Сформована протягом тривалого періоду масова свідомість населення повільно змінюється у нових умовах, які вимагають швидких політичних, економічних соціальних перетворень. Тому оскільки успіх трансформаційних процесів у країні залежить від сприйняття пропонованих керівництвом держави змін населенням, – становлення демократії у державі є поступовим процесом, залежним від ефективності запровадження демократичних цінностей, формування відповідної масової свідомості громадян.
2.2 Моделі взаємин "харизматичний лідер", "вождь" — "маса"
Людина в соціумі – це масова людина, а маси, будучи по своїй природі безіменними і безвідповідальними, змушені шукати і знаходити вождя. Вождь же дає їм орієнтири і говорить, подібно Гітлеру те, що потрібно: "Всю відповідальність я беру на себе!" При сучасному, дещо антирелігійному нахилі, релігійна функція відроджується у вигляді обоготворення держави, роль культу відводиться державній владі. Адже, завжди, будучи залишеними без одних богів, людство створюватиме інших, тому що, історія підтверджує, неможливо знищивши богів, знищити психологічні фактори, що супроводжують релігії: навіюваність, відсутність критичного підходу, боязливість, схильність до забобонів тощо. Релігії з їх символами – результат психічного, що перебуває у глибині свідомості індивідів. Коли етичні рішення більше не керують людською діяльністю, залишається лиш сліпий рух мас, для того, "щоб управляти масами, необхідні брехня і напівправда, і вони ж, стають робочими принципами політичної практики". Індивід, відчувши себе лиш частиною маси, з часом перетворюється у просту функцію суспільства, відбувається атрофія інстинкту самозбереження: кожен покладається на іншого замість покладатися на себе. Юнг стверджує, що "чим більше влади у держави, тим слабший стає індивід" [39, 213]. Опора на індивідуалізм, рівність і демократію із випливаючими з них егоїзмом, самовдоволенням і анархією породила "компенсаторний, обернений рух до масової людини" – виникнення соціалізму і комунізму. "Поки індивіди не чекають від держави задоволення своїх матеріальних чи інших потреб – комунізм не виникне. Сучасна комуністична держава – це всього лиш абсолютна монархія, в якій немає підлеглих, а тільки кріпаки" [39, 215]. Історія показує, що тоталітарній чи абсолютній державі, якщо вона не хоче бути повністю знищеною, слід зберігати недоторканими всі свої силові та владні структури, тому що шлях реформ для неї є згубним.
Держава може виступати в якості необхідного засобу організації людського життя, але коли вона стає основною ціллю, це означає, що індивід елементарно обманутий відносно свого призначення. Слушною є думка К. Юнга, що кожна окрема людина є тією віссю, навколо якої обертається свідомість, суспільство, історія і політика [39, 217].
Харизматичний лідер,вождь — це людина маси. Лише людина, котрій близьке життя маси, котра просякнута її інтуїціями й здатна зрозуміти натовп і розмовляти з ним.
Вождь — це людина віри, якою б безглуздою не була ідея, котру він обстоює, її неможливо похитнути ані за допомогою аргументації, ані посиланням на досвід. Чим міцніше вкорінена в людині ідея, тим байдужішою вона стає щодо решти обставин життя, які безпосередньо не збігаються з цією ідеєю. Вона байдужа до зневаги, до переслідувань, до своїх власних інтересів. Все це принесене в жертву ідеї. Напруженість власної віри надає її словам особливої сили.
Лебон вирізняє два типи лідерів або вождів: лідера-демагога, хитрого оратора, котрий має на меті лишень власні інтереси і заграє з думками натовпу, та людера-фанатика, відданого своїй ідеї. Вожді першого типу здатні справляти величезний вплив на натовп дуже короткий час. Справжня влада належить вождеві другого типу, вождеві-фанатику. Відомі три способи впливу лідерів на масу: твердження, повторення і вплив.
Важливим чинником, що сприяє впливові на натовп, Лебон вважає привабливість вождя. У привабливості він убачає таємничу силу, створювану з захоплення і страху. Привабливість — це різновид панування якоїсь ідеї над свідомістю індивіда. Можна вирізнити два різновиди привабливості: набута і особистісна. Набута привабливість — це привабливість соціального статусу, який має даний індивід.
У вченні про вождя постає один з головних парадоксів теорії масового суспільства та масової свідомості. З одного боку, масове суспільство породжує вождя, маси імітують свого лідера, звуться його іменем, схиляються перед ним, з другого, — відбувається занепад і бюрократизація лідерства. Низка соціологічних досліджень доводить, що за умов "масового суспільства" чимало вольових людей, здатних протистояти "масовим забобонам", перетворюються на вигнанців, а лідерами стають ті, хто догоджає масовим смакам, йдучи на повідку групових експектацій. Унаслідок цього лідером стає людина "без рис", тобто така, що висунулася в керівники завдяки своїй абсолютній безликості [31, 96].
Така ситуація характеризує і проблему лідерства у посттоталітарних країнах. Щоразу під час президентських кампаній суспільство болісно відшукує таку політичну фігуру, на якій можна було б зупинити свій вибір.
Інша справа відбувається з харизматичними лідерами у тоталітарних державах. При здійсненні маніпулятивного впливу у тоталітарних державах, зв’язок ролі лідера з можливістю впровадження ідеології, використання пропаганди, здійснення ідеологічної обробки, принципами тоталітарної організації, є незаперечним. Певним чином засоби тоталітарного маніпулювання спрямовано на формування відданості вождю. Тобто, вирішальне значення для функціонування тоталітаризму, формування тотальної відданості населення (та для розуміння сутності тоталітаризму) має формування культу особи.
Визнання того, що тоталітаризм спирається на певний тип свідомості і психологію "масової людини" знайшло відображення в соціально-психологічному трактуванні причин тоталітаризму. Так, Е.Фромм зробив спробу пояснити конформізм і послушність особистості при тоталітаризмі не тільки зовнішнім тиском з боку лідерів, а певними універсальними якостями несвідомого у психіці людини, які можуть проявити себе при певних умовах [31, 97]. Кризи і війни першої третини XX ст. спричинили у цілих групах населення відчуття втрати і страху за свою безпеку, що знайшло вихід у специфічному психологічному феномені, який отримав назву – "втеча від свободи". Іншими словами, ця втеча має від відповідальності, яка супроводжувалася пошуком вождів, здатних відновити гарантії особистої безпеки порядок і знищені соціальні зв'язки. Це дозволяє подивитися на тоталітарну диктатуру в іншій площині: особлива духовна сутність цього режиму формується не тільки як результат маніпулювання свідомістю народу, але й основі психічних імпульсів, що йдуть від мас до вождів. Страх перед хаосом і анархією, розпадом традиційних зв'язків, які спостерігаються в період гострих криз і революційних перетворень, лежить в основі мотивації пошуку вождів, здатних "залізною рукою" відновити суспільну стабільність та сформувати масову свідомість орієнтовану на благополуччя. Культ вождів, який має місце при тоталітаризмі, також може бути пояснений психологією атомізованої маси. Маса не просто хоче підпорядковуватися сильному лідеру, але вона підносить цих лідерів. Через подібний ірраціональний зв'язок з вождями маса відчуває себе головним суб'єктом історії. Х.Арендт звернула увагу на таке явище, як повна ідентифікація мас з лідерами [1, 36]. Як відзначила дослідниця, причина любові мас до тоталітарних вождів полягала в тому, що біографії останніх втілили в себе біографію мас тієї епохи: невдачі у професійному і соціальному житті, нещастя в особистому житті тощо. Тому велич вождів сприймалася масами як власне піднесення. Звичайно, поява культу вождів має й іншу причину. Міф про вождів-героїв активно втілюється у масову свідомість народу всіма засобами пропаганди. Що стосується И.Сталіна, то тут було присутнє явище, яке М.Вебер визначив як функціональну харизму – перенесення на Й.Сталіна авторитету В.Леніна. Був створений образ Сталіна як вірного соратника, учня: продовжувача справ Леніна [31, 98].
Для уникнення суперечностей з приводу питання харизматичності тоталітарного лідера (які мають місце у теорії тоталітаризму), деякі дослідники вважають за доцільне розглядати зумовлену потребами руху та режиму харизматичність лідера як штучно сформовану. Необхідність такої харизматичності пояснюється тим, що її наявність сприяє використанню тоталітарним рухом психологічних рис маси, яка прагне знайти лідера (з яким індивіди можуть себе ототожнювати) та готова до підпорядкування. Тобто, йдеться про так зване "нав’язування харизми".
2.3 Психологічна маніпуляція масовою людиною
Саме слово "маніпуляція" (від manus - рука й ple - наповнювати) є метафора й вживається в переносному значенні: вправність рук в користуванні речами перенесена в цій метафорі на спритне керування людьми як з об'єктами, речами.
Маніпуляція в сучасному змісті припускає наявність технології управління поведінкою людей, формування масової свідомості, програмування думок й устремлінь мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки, яка необхідна тим, хто володіє прийомами й методами маніпуляції.
Маніпулювання – використання способів ідеологічного й соціально-психологічного впливу, застосовуваного з метою зміни мислення людей всупереч їхнім інтересам.
Маніпулювання – політична, соціальна інформаційна обробка окремих осіб, груп, суспільної масової думки в інтересах деяких політичних, економічних або інших персон або структур. Це система засобів ідеологічного й духовно-психологічного впливу на масову свідомість із метою нав'язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на суспільну думку й політична поведінка для формування їх заданої необхідної спрямованості.
Дослідники виділяють два основних види маніпуляції:
1. Оперативна маніпуляція свідомістю і поведінкою.
2. Стратегічна маніпуляція свідомістю і поведінкою [28, 327].
Оперативна, або ситуаційна маніпуляція полягає в тому, що в кожному конкретному випадку використовуються вже наявні у свідомості людей цінності, потреби, стереотипи, звички. Маніпулятор змушує сприймати ту або іншу соціальну інформацію так, як йому вигідно, і направляє її дію в потрібне для себе русло.
Стратегічна маніпуляція полягає в тому, що протягом ряду років у масовій свідомості людей формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички (все те, що прийнято називати ідеологією), які самі по собі сприяють підтримці стабільності вигідного маніпулятору політичного й економічного ладу, і можуть бути використані в оперативній маніпуляції, якщо з'явиться потреба в ній. Маніпулювання суспільною свідомістю за допомогою ідеології має свої особливості. Це широкомасштабний і всеосяжний процес, що проводить держава за допомогою органів державної влади. Можна відзначити, що державні апарати країни можна розділити на ідеологічні апарати (церква, школи, родина, правова система, політичні партії, система комунікацій [преса, радіо, телебачення]) і репресивні апарати (уряд, армія, поліція, суди, в'язниці). Всі ідеологічні апарати вносять свій внесок у маніпулювання масовою свідомістю, яка здійснюється за допомогою підпорядкування індивідів політичній ідеології держави. Причому ідеологічний зміст може бути різним. Апарати комунікації "насичують" кожного громадянина щоденною дозою націоналізму, шовінізму, лібералізму, моралізму за допомогою газет, радіо й телебачення. Індивіди "переживають" ідеологію, беручи участь у певних практиках, які забезпечують конкретні ідеологічні апарати.
На основі перерахованих вище визначень можна виділити ознаки й особливості, які властиві маніпулюванню свідомістю.
1. Маніпулювання є цілеспрямованим однобічним впливом суб'єкта на об'єкт, що має ряд особливостей.
2. Це духовний, психологічний вплив (а не фізичне насильство або погроза насильства). Воно базується скоріше на фальсифікації й перекручуванні надаваної інформації, ніж на фізичному примусі.
3. Це прихований вплив, факт якого не повинен бути замічений об'єктом маніпуляції. Якщо спроба маніпуляції розкривається, то це приносить значний збиток маніпулятору. Ще більш ретельно приховується головна мета – так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляція не привело до її з'ясування.
4. Доценко Е.Л. у книзі "Психологія маніпуляції" пояснює: "Наприклад, хтось запитує в нас дорогу на Мінськ, а ми направляємо його неправильно на Пінськ - це лише обман. Маніпуляція буде мати місце тільки в тому випадку, якщо один збирався йти в Мінськ, а ми задумали й зробили так, щоб він захотів піти в Пінськ. Маніпуляція – це психологічний вплив. Він не тільки спонукає людину, що перебуває під впливом, робити те, що бажають інші, він змушує її хотіти це зробити. Маніпуляція – це не насильство, а спокуса" [8, 82].
Та й взагалі, простий обман, будучи одним з важливих частих прийомів у всій технології маніпуляція, сам по собі скласти манипулятивний вплив не може.
5. Маніпулювання – це вплив, що вимагає значної майстерності й уміння. Масова свідомість є складним об'єктом. Для маніпуляції нею потрібні спеціальні технології, розроблені професіоналами у своїй справі. Технології будуються на знанні законів психології, соціології, лінгвістики й інших наук і на використанні методів і прийомів манипулятивного впливу.
6. Маніпулювання масовою свідомістю здійснюється через канали ЗМІ. Воно базується на спеціальному прийомі, розрахованому на певний тип особистості або коло об'єктів.
7. Ефективне управління людьми, маніпулювання ними за допомогою інформаційного впливу стають можливими тільки при наявності зворотного зв'язку. Вся схема інформаційного впливу може працювати вхолосту, якщо не взяти до уваги динаміку зрушень у масовій свідомості, а також можливостей несподіванки, непередбачуваності. У розвинених країнах відбувається безперервний зондаж масової суспільної думки. Це дозволяє вносити своєчасні корективи в пропаганді, усувати виникаючі неузгодженості офіційної ідеології і масової свідомості [28, 331].
Отже, у порівнянні з фізичним насильством і прямим тиском маніпуляція масовою свідомістю – більш тривалий процес, що, до того ж, не дає стовідсоткової гарантії успіху, але при розумному застосуванні маніпулювання дозволяє досягти значних результатів. При цьому факт маніпулювання практично неможливо виявити неспеціалістові, а саме на широкі маси середнього обивателя й спрямований його вплив.
Висновки
Соціально-політичне життя суспільства залежить від взаємодії багатьох різноманітних чинників – зовнішніх і внутрішніх, історичних і сучасних, об'єктивних і суб'єктивних, матеріальних і духовних. На сучасному етапі розвитку людського суспільства, що відрізняється цілісністю, інтегрованістю, взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх сторін громадського життя, першорядне значення мають явища і процеси глобального характеру. Саме вони визначають в остаточному підсумку специфіку соціального буття сучасного людства.
Одним з таких явищ глобального характеру є масова свідомість. Масова свідомість – це сукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, що відбивають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликати інтерес. Масова свідомість є частиною суспільної свідомості, поза її межами опиняються різні форми групової свідомості (класової, національної та ін.), спеціалізованої (професійної та ін.). Масова свідомість –це специфічна частина, сектор, зріз суспільної свідомості, в межах якої у представників різних соціальних, національних, професійних та інших груп можуть виникати і виникають аналогічні думки, судження, оцінки, які відображають їх ставлення до проблем та фактів дійсності.
Тоталітаризм можна розглядати як реакцію "масової людини" на політичні і соціально-економічні кризи першої половини XX ст.: революції, світові і громадянські війни, затяжні економічні кризи. Маніпулятивний характер впливу тоталітарної партії на суспільство зумовлено тим, що тоталітаризм не може обмежуватися лише насильницьким примусом – встановлення тоталітарного правління потребує перетворення поведінки, світогляду та навіть мотивацій громадян.
Основним завданням тоталітарних режимів є формування відповідної масової свідомості населення. Тому можна віднести масовізацію суспільства та формування масової свідомості до сутнісних рис тоталітаризму, оскільки демасовізація означає усунення деяких інших його рис, які дозволяють вважати політичний режим тоталітарним. Відсутність такої ознаки тоталітаризму як наявність масового суспільства та масової людини, призводить до опору тоталітарним методам маніпулятивного впливу.
Маніпуляція масовою свідомістю населення в сучасному змісті припускає наявність технології управління поведінкою людей, формування масової свідомості, програмування думок й устремлінь мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки, яка необхідна тим, хто володіє прийомами й методами маніпуляції. Це використання способів ідеологічного й соціально-психологічного впливу, застосовуваного з метою зміни мислення людей всупереч їхнім інтересам.
Одним з основних факторів, що вплинули на масову свідомість громадян сьогоднішньої України, є наслідки ідеологічної обробки населення колишнього СРСР інституціями політичної соціалізації (від дитсадка і школи до вузу і парткому) та ЗМІ. Як відомо, у СРСР існувала розгалужена система комуністичного виховання, головний принцип якої полягав у невідворотності й усеохопленності всіх і кожного єдиним ідеологічним впливом. Ця система, зазнаючи деяких організаційних змін, проіснувала впродовж усієї історії СРСР і підготувала не одну ідейно витриману генерацію радянських людей, масова свідомість яких навіть за нових, посткомуністичних умов зберігає чимало стереотипів ідеологічного минулого.
Список використаної літератури
1. Арендт X. Истоки тоталитаризма. – М. Прогресс, 1996.
2. Бехтерев В. М. Роль внушения в общественной жизни. – СПб., 1998.
3. Винокурова С. Масова свідомість у ситуації соціальної кризи: пошук еквівалента втрачених ілюзій // Філософська і соціологічна думка. – 1993, №1. – 176 с.
4. Вятр Е. Социология политических отношений. – М., 1979. – С.463.
5. Грушин Б.А. Массовое сознание. – М., 1987. – С. 368.
6. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. Изд. 2-е. – М., 1996.
7. Донченко Е.А.Концепция социальной психики общества //Философская и социологическая мысль. – 1994. – №2. – С.118-158.
8. Доценко Е.Л. Психологія маніпуляції. – М.,1996.
9. Карпухин О., Макаревич Э. Формирование масс. Природа общественных связей и технологии паблик рилейшнз: Опыт историко-социологических исследований. – Калининград: ФГУИПП, 2001.
10. Кириллов И. Массовое сознание. Структура. Генезис. Сущностные характеристики. – Томск, 1995. –С. 66.
11. Краткий словарь по социологии. – М., 1999. – С. 344, 351, 355, 364, 368.
12. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). – К.: Вища школа, 1998. – 392 с.
13. Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб., 1896.
14. Леонтьев О. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975.
15. Любивый Я.В. Современное массовое сознание : динамика и тенденции развития. – К., 1993.
16. Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. – К.: Стилос, 1998. – 278с.
17. Московичи С. Психология масс. – М. 1996.
18. Ольшанский Д. В. Массовые настроения в политике. – М.: ПринДи, 1995.
19. Ольшанский Д. В. Массовые настроения переходного времени // Вопросы философии. – 1992.
20. Ольшанский Д. В. Психология масс. – СПб.: Питер, 2001.
21. Ортега-і-Гасет. Вибрані твори / Пер. з ісп. В. Бурггардта, В. Сахна, О.Товстенко. – К., 1994.
22. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Вопросы философии. – 1989.
23. Парыгин Б. Д. Общественное настроение, его природа и динамика // Проблемы общественной психологии. – М.: Мысль, 1965.
24. Психология масс: Хрестоматия / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. – Самара: БАХРАХ-М, 2001.
25. Сергиенко П. Массовое политическое сознание. Проблеми формирования й развития. – К., 1991.
26. Соціологія: Навчальний посібник \за зачальною редакцією Ш.В. Туленкова. – К.: МАУП.— 1998;
27. Социология / Под редакц. Г.В. Осипова. – М., 1990. – С.320-369.
28. Тейлор Ш., Пипло Л., Сирс Д. Социальная психология. 10-е изд. – СПб.: Питер, 2004.
29. Теремко С. Соціологія. – К.: Лібра, 2001.
30. Тернер Дж. Социальное влияние. – СПб.: Питер, 2003.
31. Токарева В.И. Господство масс и общественное мнение. К истории вопроса // Наука і соціальні проблеми суспільства. Вісник Харківського університету. — Харків, 1998. — С. 94—99.
32. Токарева В.И. Социальный менеджмент: об историческом опыте управления в тоталитарных режимах // Менеджер. Вестник Донецкой государственной академии управления. – Донецк, 1998. –№2. – С.85—89.
33. Тоффлер О. Смещение власти: знание, богатство и принуждение на пороге XXI века. М.: Изд-во АН СССР, 1991.
34. Уледов А.К. Общественная психология и идеология. – М., 1985. – 268с.
35. Уледов А.К. Структура общественного сознания. Теоретико- социологическое исследование. — М., 1968.
36. Чалдини Р. Психология влияния. – СПб.: Питер, 2003.
37. Шахзадеян М.А. Обыденное сознание: Философско- методологические проблемы исследования повседневного практического сознания масс. – Ереван, 1984.
38. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. – М.: Прогресс, 1982.
39. Юнг К.Г. Сознание и бессознательное. – СПб.; М., 1997. – С. 173-241.
