Серйозні дискусії точилися щодо того, який "обсяг" суб'єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.
Існує ще одна важлива проблема, пов'язана із суб'єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може "генерувати" однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб'єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вона відрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб'єкт громадської думки "входять" і робітники, і підприємці, і інтелігенція. Звідси бере початок проблема "груп свідомості".
Об'єкт громадської думки — сфера життя суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка принципово доступна масам і може викликати їх інтерес.
Певні проблеми опиняються в центрі уваги громадської думки під впливом різних чинників. Це — громадський інтерес, який зумовлює проблема; дискусійність підходів (можливість існування різних точок зору на проблему); компетентність громадської думки щодо неї та ін.
Проблема об'єкта громадської думки найчастіше постає, коли у прикладних дослідженнях виявляють "ножиці" між питаннями, які цікавлять громадську думку, з одного боку, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління, — з іншого. Наприклад, населення найбільше цікавить проблема цін, а депутати найчастіше обговорюють інші, менш значимі для громадян на той час питання. У таких ситуаціях виникає недовіра населення до діяльності органів влади. Регулярні опитування дають змогу чітко відстежувати ієрархію об'єктів громадської думки, враховувати її у практичній діяльності.
Залежно від змісту висловлювань населення існує кілька типів суджень громадської думки. Оціночні судження (найпоширеніші) висловлюють ставлення населення до фактів та явищ дійсності. Аналітичні судження аналізують ставлення населення до фактів дійсності (а не тільки оцінюють). Конструктивні судження програмують соціальні відносини і процеси. Аналітичні та конструктивні судження громадської думки мають багато спільного, тісно пов'язані між собою [27, 320].
Одна з найважливіших характеристик структури громадської думки — це канали її висловлення. Адже громадська думка висловлюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередковано) через канали висловлювання, які поділяються на три групи: опосередковані, прямі, спеціалізовані.
Опосередковані канали висловлювання громадської думки — це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органів управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція, погляди, оцінки населення висловлюються не безпосередньо, а з використанням "фігури ретранслятора". Тобто наявне "втручання" у зміст різних "текстів" громадської думки. При цьому "коригування" громадської думки відбувається завжди з використанням різноманітних прийомів. Наприклад, публікуючи листи у газеті, зовсім не обов'язково виправляти їх — досить того, що для публікації відбирають їх. Водночас очевидно, що вважати умисним таке "коригування" громадської думки не можна, оскільки це зумовлено здебільшого природою зазначених каналів висловлювання громадської думки.
Прямі канали висловлювання громадської думки — особисті контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів управління. Тому ця група каналів значно надійніша. Оскільки позиції населення висловлюються в даному разі прямо, об'єктивність інформації (потенціальна) цілком досяжна, чого не можна сказати з приводу її репрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення, а сфера особистих контактів представника органу влади може бути обмеженою і, відповідно, отриманій в цих контактах інформації не вистачатиме репрезентативності [29, 324].
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки — це опитування із застосуванням наукових соціологічних методів. Опитування дають можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію, нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території, аналізувати зміни громадської думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званих панельних, опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозувати закономірності функціонування громадської думки,
Отже, використання інформації про громадську думку, здобуту з допомогою опитувань населення, є практично єдиною гарантією ефективності соціального управління. Така інформація може і повинна бути доповнена тією, що надходить з інших каналів. Проте прийняття рішень неможливе без використання об'єктивної та репрезентативної інформації, одержаної з допомогою опитувань.
Характеристика суб'єкта, об'єкта, типів суджень, каналів висловлювання громадської думки дає досить повне уявлення про сутність та специфіку цього складного та різнобічного явища. А громадська думка, формуючись з думок окремих людей, є важливим чинником зворотного впливу на поведінку людей і діяльність органів управління.
Специфіка впливу громадської думки на органи управління, політичні структури тощо виражається через її функції: директивну, спонукальну, консультативну, експресивну.
Директивна функція громадської думки полягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов'язковий характер. Йдеться про вибори, референдуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюють обов'язкові для виконання усіма їх членами рішення.
Спонукальна функція громадської думки (функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповідних рішень.
Консультативна функція громадської думки "дає поради" органам управління щодо способів і шляхів розв'язання проблем,
Експресивна функція громадської думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться "діяти", завжди займає певну позицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед — діяльності держави.
Таким чином, масова свідомість справді є частиною суспільної свідомості, поза її межами опиняються різні форми групової свідомості (класової, національної та ін.), спеціалізованої (професійної та ін.). Масова свідомість — специфічна частина, сектор, зріз суспільної свідомості, в межах якої у представників різних соціальних, національних, професійних та інших груп можуть виникати і виникають аналогічні думки, судження, оцінки, які відображають їх ставлення до проблем та фактів дійсності [27, 344-345].
Громадська думка — це стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження. А громадська думка не є окремою формою, окремим рівнем чи спеціальним станом суспільної свідомості. Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес для кожного соціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею.
Розділ 2. Формування масової свідомості у суспільствах різного типу
2.1 Масова свідомість і тоталітарний режим
Тоталітаризм можна розглядати як реакцію "масової людини" на політичні і соціально-економічні кризи першої половини XX ст.: революції, світові і громадянські війни, затяжні економічні кризи. Ці явища супроводжувалися масовою маргіналізацією населення, тобто появою величезної кількості людей, "вибитих" з своїх соціальних груп (класових, професійних, сімейних, національних тощо). Необхідно відзначити, що під маргінальністю розуміється викликане якимись обставинами (наприклад, мінрацією, урбанізацією, економічними кризами) знаходження індивіда поза своєю соціальною групою, а також розрив індивіда з груповими соціокультурними нормами. Результатом розпаду традиційних структур стала поява атомізованих (з послабленими соціальними зв'язками) людей, які стали зручним об'єктом для маніпулювання. Атомізована маса була найбільш чутливою на заклики тоталітарних вождів, які запропонували їй нову консолідуючу основу – ідеологію, за допомогою якої створювалася ілюзія залучення індивіда до класу або раси, до держави.
Тоталітарні партії, які виникли у європейських державах, ставили за мету саме здобуття влади. Вони прагнули заручитися підтримкою якомога ширших верств населення, яке внаслідок воєн та криз потребувало зміни соціально-економічного становища, та через наслідки швидких історичних змін, підтримувало радикальні ідеології. Саме такі ідеї, сформованій на той час масовій свідомості, намагалися пропонувати крайні ліві та крайні праві партії, прихід до влади яких залежав від їх здатності зрозуміти не лише потреби мас, але і психологічні особливості атомізованих індивідів [32, 85].
Оскільки розглядуване суспільство, у якому потенційно сильними є тоталітарні тенденції, є масовим, засоби впливу на нього має бути зорієнтовано на маніпулювання атомізованими індивідами. Наприклад, психологічне маніпулювання, яке є здійсненням психологічного впливу з метою спрямування активності, формування намірів та бажань особи або групи осіб, які суперечать її актуально наявним бажанням, але які вона прагне реалізувати через прийняття непрямо нав’язаної мети. Саме атомізованими індивідами легко маніпулювати, вони несхильні до критичного мислення і водночас піддатні навіюванню, прагнуть знайти контролюючу силу, і тому є легко мобілізованими, – отже, схильні підтримувати масові тоталітарні рухи.
Маніпулятивний характер впливу тоталітарної партії на суспільство зумовлено тим, що тоталітаризм не може обмежуватися лише насильницьким примусом – встановлення тоталітарного правління потребує перетворення поведінки, світогляду та навіть мотивацій громадян.
У контексті розгляду питання психологічного маніпулювання слід звернути увагу на поняття соціального свідомого та соціального несвідомого. Тобто, йдеться про вплив як на індивідуальне свідоме та несвідоме, так і на соціальне свідоме та несвідоме.
Серед використовуваних методів впливу на населення – створення ідеології, привабливої для найбільшої кількості членів суспільства (а, отже, і суперечливої), використання масової політичної пропаганди, індоктринації, особливих методів тоталітарної організації та "нав’язаної" харизми лідера – особи, яка формулює тоталітарні істини.
Сформовану для досягнення цілей тоталітаризму ідеологію зорієнтовано насамперед на особливості свідомості індивідів у масовому суспільстві, отже на масову свідомість. У такому контексті доцільно виокремити ідеї, які використовуються у тоталітарному суспільстві для формування масової свідомості:
· ідеї, популярні через суспільно-економічні та політичні, у тому числі зовнішньополітичні обставини, які склалися,
· ідеї, популярні через особливості їх психологічного сприйняття членами масового суспільства [32, 86].
Зміст пропонованих ідей однаковою мірою залежить як від прагнення радикальних політичних сил встановити тотальне панування, так і від здатності зацікавити широкі верстви населення. Оптимальне поєднання таких ідей дозволяє доводити необхідність перетворень, спрямованих на реалізацію цілей тоталітарного правління. Втім для цього потрібно не лише створити систему ідей, але і впровадити її у масову свідомість населення з метою уникнення навіть потенційної опозиційності.
Тому велике значення для успіху тоталітаризму має як зміст сформульованих в ідеології тверджень, так і спосіб їх подання, важливу роль у якому відіграють засоби масової пропаганди. Іншим важливим чинником впровадження тоталітарних ідей є тоталітарна індоктринація або ідеологічна обробка.
Принципи тоталітарної організації сформовано згідно з потребою залучення у рух та мобілізації на його підтримку максимально можливої кількості населення. Досягненню цієї мети сприяє те, що за допомогою особливостей тоталітарної організації рух пропонує індивідам – представникам маргіналізованого населення нову соціальну структуру суспільства, яка відповідає їх прагненням, оскільки дозволяє відчути себе долученими до здійснення політичних процесів та водночас уникнути відповідальності, знайти не лише лідера, але і контролюючу силу; не суперечить їх прагненню до конформізму, некритичності, уніфікованості, культивує таку рису як ксенофобія.
Отже, в цілому, психологічне маніпулювання, використовуване тоталітаризмом, є ефективним саме у масовому суспільстві.
У такому контексті слід звернути увагу на те, що метою здійснення маніпулятивного впливу на членів тоталітарного суспільства є формування особливого типу тоталітарної особистості – об’єкта тотального контролю, здійснення якого є метою тоталітарного панування.
Зважаючи на те, що функціонування тоталітарного режиму відбувається з метою здійснення тотального контролю над суспільством та утвердження ідеології, в цілому, цілі режимів є тісно взаємопов’язані, оскільки успішне впровадження ідеології зумовлює легкість здійснення контролю, а тотальний контроль забезпечує режимам монополію на засоби ідеологічного впливу.
Водночас їх реалізація потребує наявності масового суспільства та масової свідомості , члени якого не піддаватимуть сумнівам нав’язувані ідеї через некритичність мислення, довіру до вождів, прагнення змінити суспільне становище, схильність до підпорядкування, бажання знайти контролюючу силу, конформізм, пристосовуваність, інертність, а також через те, що їх не об’єднано в такі організації, які виступають альтернативою державній монополії у сфері формування політичної свідомості.
Оскільки свідомість представляє соціальну людину, вплив на свідомість індивіда та створення потрібної масової свідомості, є найважливішим завданням режиму, який прагне здійснювати тотальний контроль.
Розглядаючи підтримку населенням тоталітарного режиму, варто вказати на зовнішню та внутрішню мотивацію до зміни переконань. Загалом результати політичної пропаганди та індоктринації впливають на внутрішню мотивацію та, відповідно, визначають дії, залежні від настанов. Необхідність встановлення тотального контролю зумовлює використання таких механізмів як тоталітарний терор та вимога масової активності, які є механізмами зовнішньої мотивації, спонукаючи індивідів до дій, які можуть суперечити їх настановам, та сприяючи перетворенню настанов відповідно до вимог тоталітаризму [32, 87].
Такі способи впливу є маніпулятивними, оскільки спрямовані не лише на забезпечення потрібної режиму діяльності громадян, але водночас і на формування масової свідомості та переконаності громадян, у тому, що вони поводяться відповідно до власних настанов.
У сукупності всі зазначені механізми використовують, виходячи з потреби уніфікації дій та переконань громадян відповідно до ідеології. Це дозволяє здійснювати тотальне панування, яке потребує усунення опору (навіть потенційного) шляхом уникнення опозиційності, а отже, – плюралізму.
Зважаючи на заборону плюралізму у тоталітарній державі, люди, які відчувають психологічний дискомфорт через невідповідність власних переконань офіційним ідеям, і відповідне усунення від повноцінного суспільного життя, приймаючи цінності тоталітаризму, відновлюють внутрішню рівновагу не лише через схильність до конформізму, але й через можливість стати "рівноправними" членами суспільства, коли їх погляди та дії є такими самими, як і у інших, а загрозу ідеологічного протистояння усунено. Проте, не розуміючи психологічних передумов здійсненого вибору, переважна частина населення тоталітарних держав вважає, що відновлення морального комфорту пов’язано насамперед з усвідомленням справжніх переваг тоталітарного способу мислення.
Розглядувані методи управління, психологічного впливу на населення тоталітарної держави, здійснення контролю за його діяльністю та формування певного способу мислення, можливі саме у масовому суспільстві, з відповідно сформованою масовою свідомістю. І оскільки визначальну роль відіграє маніпулятивний вплив, то режим потребує громадян – членів масового суспільства, носіїв масової свідомості, які найкраще піддатні маніпулюванню. Тому тоталітарна влада прагне зберегти психологічні риси атомізованих індивідів та, відповідно, забезпечити умови, за яких вони формуються.
Отже, методи тоталітарного управління одночасно є не лише засобами тоталітарного маніпулювання, але і засобами масовізації свідомості суспільства. Вони передбачають забезпечення уніфікації та некритичності, патерналізму, конформізму тощо, – рис, які у масовому суспільстві сформовано внаслідок історичних передумов, а у тоталітарному суспільстві – внаслідок відповідної спрямованості політики держави.
Тут слід звернути увагу на такі заходи режиму зі збереження масовості як: державний контроль над інститутами громадянського суспільства, одержавлення всіх суспільних відносин, усунення можливості об’єднання громадян у незалежні від впливу влади політичні або громадські організації. Також суттєвими у даному контексті є мобілізаційні заходи режиму, спрямовані на підтримання суспільно-політичної активності населення в межах, визначених тоталітарною владою.
У тоталітарній державі підтримка влади (подібна до її підтримки до встановлення режиму) забезпечується певною мірою через прямий примус, тому наявність рис масової людини є не єдиним чинником формування проявів лояльності до влади, а демасовізація не завжди є помітною. Тобто, з часом стає складно визначити, яким чинником зумовлено зовнішню підтримку влади, – прямим насильницьким примусом, який стосується вимоги конкретних дій від громадян, чи маніпулятивним впливом, який зумовлює потрібні владі дії відповідно до переконань людей. Отже, можливість демасовізації (через використання методів насильницького примусу) означає зменшення впливу психологічного маніпулювання, а отже, відданості наявному режиму.
Тоталітарність політичного режиму залежить від масовості суспільства, принаймні у значенні збереження його рис, коли через появу критичності, зокрема у ставленні до влади, а отже, – до ідеології та відповідних принципів суспільного устрою, нав’язаних цінностей, норм, правил поведінки (нав’язаність яких починає усвідомлюватися громадянами), відбувається демасовізація суспільства. Відповідно, перетворення суспільної свідомості, пов’язане з появою рис, які невластиві для масової людини, свідчить про детоталітаризацію суспільства.
Тому можна віднести масовізацію суспільства та формування масової свідомості до сутнісних рис тоталітаризму, оскільки демасовізація означає усунення деяких інших його рис, які дозволяють вважати політичний режим тоталітарним. Відсутність такої ознаки тоталітаризму як наявність масового суспільства та масової людини, призводить до опору тоталітарним методам маніпулятивного впливу. Втім варто звернути увагу на те, що перетворення масової свідомості є тривалим процесом, який у даному випадку залежить як від політичних чинників, так і від психологічних особливостей людей.
