Аналіз теорії конфлікту
План курсової роботи
Розділ І: Конфлікти в історії суспільної думки
1. Давні уявлення про конфліктність буття
2. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець XVIII - початок ХIХ ст.)
3. Теорії конфліктів (кінець ХIХ - початок ХХ століття)
Розділ ІІ: Сучасні концепції конфлікту
1. Теоретико-методологічні засади конфліктології
2. Р. Дарендорф и Л. Козер початок конфліктології
Список використаної літератури
Вступ
У повсякденному спілкуванні слово “конфлікт" застосовується щодо широкого кола явищ - від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових чи сімейних суперечок, до проблем кожної особистості, які супроводжують її протягом усього життя.
Слово “конфлікт" багатозначне і походить від латинського conflictus - зіткнення. Має наступні основні значення:
§ стан відкритої боротьби, війна, битва;
§ дисгармонія управління персоналом і економіка праці відносинах людей, зіткнення протилежностей;
§ психічна боротьба між взаємовиключними можливостями;
§ емоційна напруга внаслідок непримиренності внутрішніх настанов з вимогами ситуації.
Майже в такому вигляді воно входить і в інші мови (conflikt - англійська, conflit - французька, конфлікт - українська та ін.).
З других видань (“Советский энциклопедический словарь" 1988) до цього можна додати ще одне значення: емоційна напруга (хвилювання, неспокій), які виникають в результаті зіткнення протилежних імпульсів або від неможливості узгодити, примирити внутрішні імпульси з навколишньою реальністю або моральними обмеженнями.
Загальний синонімічний ряд поняття “конфлікт" включає конфлікт, спор, суперництво, двобій, боротьбу, скандал. Суперництво відноситься як до дружнього змагання, так і до ворожої боротьби за досягнення цілей, єдиноборство, як правило, використовується коли мова йде про військовий конфлікт, боротьба частіше всього означає зіткнення індивідуальних суперників, скандал припускає публічне зіткнення або шумну сутичку.
Аналіз розглянутих синонімічних рядів показує, що практично незмінним компонентом значення поняття “конфлікт" є зіткнення опозиційних начал, частіше всього - двох.
На сьогоднішній момент у науковій літературі відсутня єдність розуміння терміну ”конфлікт" в наявності різні рівні його вжитку:
§ на рівні звичайного осмислення під конфліктом розуміють сварку, суперечку;
§ на семантичному рівні конфлікт трактується як зіткнення, розбіжність., колізія;
§ на конвекціональному рівні визначається у відповідності з предметом дослідження.
Проаналізувавши наведені визначення конфлікту можна дати синтезоване його визначення:
Конфлікт - це різні види протидій, протиборства осіб і груп з приводу неузгоджених істотно значущих для них цілей, інтересів, цінностей, установок, а також усвідомлена практична діяльність щодо подолання цих суперечностей.
Поняття конфлікту набуло статус терміна порівняно пізно: так, в виданому на початку століття відомому трьохтомному “Словнику філософії і психології” під редакцією Дж. Болдуіна приводиться тільки поняття “конфлікт законів”. В подальшому проблемне поле поняття інтенсивно розширюється. В якості різних форм конфлікту починають роздивлятись зіткнення окремих особистостей, внутрішньосімейні чвари, конкурентна боротьба монополій, громадянські війни, військові перевороти, всі типи міжнародних конфліктів, незалежно від їх характеру.
Один з можливих варіантів визначення конфлікту заснований на його філософському розумінні, в відповідності з яким він описується як “крайній випадок загострення протиріччя”. Тоді соціальний конфлікт може бути визначений як “крайній випадок загострення соціальних протиріч, які виявляються в зіткненні різних соціальний спільнот - класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів, обумовлених протилежністю або існуванням різних їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку”.
Аналіз показує, що соціальні протиріччя пронизують усі сфери суспільного життя - економічну, політичну, соціальну, духовну. Загострення тих чи інших соціальних протиріч створює певні “зони кризи”. Криза виявляється у різкому посиленні соціальної напруженості, яка нерідко переростає в конфлікт. Соціологи відзначають, що конфлікт є тимчасовим станом суспільства, який можна перебороти за допомогою раціональних засобів.
Більшість соціологів схильні вважати, що існування сучасного суспільства без конфліктів неможливе, тому що конфлікт є невід’ємною частиною життєдіяльності людей. А також важливим джерелом соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Конфлікт, у свою чергу, робить соціальні зміни більш динамічними і мобільними. Адже звичні норми поведінки і діяльності індивідів, що раніше задовольняли їх, з дивною рішучістю часто-густо відкидаються ними без усякого жалкування. Під впливом конфліктів суспільство може перетворюватися. Що сильніше соціальний конфлікт, то помітніше його вплив на протікання соціальних процесів і темпи їх здійснення.
Соціологічне визначення конфліктів є одним з перших досліджень в конфліктології. Соціологів цікавлять насамперед, суспільні конфлікти, їх роль для держави, її політичного устрою. Вже перші представники конфліктології звернули увагу на таку складову структури конфлікту як суперечності, розбіжності.
Мета моєї курсової роботи - аналіз теорії конфлікту
Завдання:
· надання загальної характеристику теорії конфлікту;
· аналіз витоків, етапів розвитку та становлення;
· аналіз світоглядних умов конфліктології.
Розділ І: Конфлікти в історії суспільної думки
1. Давні уявлення про конфліктність буття
Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть.
Конфлікти як суттєва сторона соціальних зв’язків, взаємодії та відносин людей, їх поведінка і вчинки, з далеких часів притягували до себе увагу людини. Свідки тому - міфологія інформаційні системи в менеджменті релігія різних народів, фольклор і пам’ятки давньої літератури, судження античних інформаційні системи в менеджменті середньовічних мислителів, досягнення соціальних та гуманітарних наук.
Витоки досліджень проблеми соціального конфлікту беруть свій початок із глибокої давнини. Ще китайські філософи у VІІ - VІ ст. до н. е. бачили джерело розвитку природи і суспільства у боротьбі протилежностей.
Так, Конфуцій - знаменитий мудрець давнього Китаю - ще в VІ ст. до н. е. в своїх висловах стверджував, що злобу і заздрощі, англійська мова з ними і конфлікти, породжує в першу чергу, нерівність інформаційні системи в менеджменті несхожість людей.
Над природою конфлікту уже замислювались давньогрецькі філософи. Анаксимандр (бл.610 - 547 р. р. до н. е.) твердив, що речі виникають із постійного руху “апейрону" - єдиного матеріального начала, що приводить до виокремлення з нього протилежностей, а це означає, що воно конфліктне.
В один час з Конфуцієм зробив спробу раціонально осмислити природу конфлікту древньогрецький філософ-діалектик Гераклід. Він вважав. що все в світі народжується через ворожнечу і чвари. Конфлікти уявлялись йому як важливі властивості, обов’язкова умова соціального життя, бо протиборство в тому числі і війна є “батько всього і цар всього”.
Античний філософ Гераклід (бл.530 - 470 р. р. до н. е.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон, який панує в Космосі - це війна - батько і цар усього. Це перша спроба дати позитивне трактування боротьби у процесі суспільного розвитку через проблемність і конфліктність.
Ідеї Геракліда про конфлікти і боротьбу як основу всіх речей поділяли й інші філософи-матеріалісти давнини. при цьому деякі з них (наприклад, Епікур), висловлювали думку про те, що ворожі зіткнення своїми важкими наслідками в кінцевому результаті переконають людей жити в мирі та злагоді.
Конфліктам приділяли увагу також Платон і Арістотель. Вони вважали, що людина по природі своїй соціальна; окрема людина являє собою лише частину більш ширшого цілого - суспільства; закладене в людині суспільне начало надає їй здібності до взаєморозуміння і співробітництва з іншими людьми.
Не виключались при цьому потяг до ворожнечі, ненависті і насиллю. В своєму трактаті “Політика" Аристотель вказував на джерела розбрату (конфліктів), які, на його думку, виходять з нерівності людей в володіння майном, англійська мова також в несхожості характерів, страху, наглості, надмірному возвеличенні одних і приниженні інших.
В умовах середньовіччя колективізм означав підкорення людини феодальній державі, поглинення особистості селянською общиною, ремісничим цехом, купецькою корпорацією, рицарським або чернечим орденом.
Фома Аквінський (1225 - 1274) висунув думку, що війни допустимі в житті суспільства, тобто конфлікти є об’єктивною реальністю.
Еразм Роттердамський (1469 - 1536), вказував на наявність власної логіки конфлікту, який, розпочавшись, втягує в орбіту свого впливу нові і нові сили. Зокрема він писав, що “війна солодка для тих, хто її не знає”. Витупав з різким осудом середньовічної смути, соціального безладу і кровопролитних міжусобиць. Ратував за мир добру згоду між людьми, визнаючи їх вирішальним фактором розвитку суспільства.
Іншої точки зору притримувались Д. Локк, Т. Гоббс. Вони вважали, що людина є окремою самоцінним створінням, для якого інші люди - тільки середовище його існування. У відповідності з суспільством пріоритет належить особистості. Природний. стан суспільних зв’язків - це “війна всіх проти всіх”, в якій люди виступають в ролі ворогів або партнерів.
Френсіс Бекон (1561 - 1626) уперше глибоко проаналізував причини соціальних конфліктів в Англії. Ф. Бекон звертає увагу на конкретні заходи попередження конфліктів, зауважуючи, що на “кожен випадок хвороби" існують свої ліки. Крім політичних помилок в управлінні Ф. Бекон називає і деякі психологічні чинники соціальних негараздів. Важливим засобом запобігання соціальним конфліктам він вважав мистецтво політичного маневрування, особливо слід звертати увагу на те, аби у невдоволених не знайшлося підхожого ватажка, який би міг їх об’єднати.
Іманнуїл Кант (1724 - 1804) вважав. Що стан миру між людьми, які живуть по сусідству, не є природним станом, природнішим є стан війни або загрози, тобто проблемності й конфліктності в системі геополітичних процесів.
Георг Гегель (1770 - 1831) писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації - між нагромадженим багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом - з другого.
Чарльз Дарвін (1809 - 1902) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав у праці “Походження видів шляхом природного відбору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя”. Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту, вважав він.
2. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець XVIII - початок ХIХ ст.)
Вже на початку ХІХ ст. чимало мислителів виходили з того, що конфлікт - це реальність, неминуче явище в житті будь-якого суспільства і вагомий стимул його соціального розвитку.
Боротьба, конфліктні зіткнення уявлялись не просто можливими, а й неминучі явища людського буття. Вслід за Ч. Дарвіном, з’являється так званий соціальний дарвінізм - напрямок, представники якого пояснюють розвиток суспільства за біологічними законами природного відбору найбільш пристосовані до виживання і боротьби за існування.
Фундамент конфліктології закладався з участю засновників конфліктології - О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса. Їх праці стали, з одного боку загальнотеоретичною базою конфліктології, а з іншого методологічним посібником для розробки практичних прийомів аналізу, оцінки і вирішення соціальних конфліктів.
О. Конт приділяв велику увагу застосованим. в історії людства проявам розподілу та кооперації праці. Неминучі наслідки відміченої ним закономірності: виникнення соціальних та професійних груп; концентрація багатства в руках небагатьох і експлуатація значної частини людей; виникнення в різних формах корпоративних об’єднань; посилення егоїстичної моралі, яка зруйнувала природні для людини почуття солідарності і згоди.
Г. Спенсер послідовно відстоював погляд на суспільство як єдиний організм, цілісну систему, кожна частина якої виконує притаманні їй специфічні функції. Орієнтуючись, хоча і в соціальному аспекті, на принцип боротьби за існування, він вважав стан протиборства, конфлікти універсальними, вбачав у них загальний закон суспільного розвитку, який забезпечує рівновагу не тільки в межах окремо взятого суспільства, але також між всім соціумом і його природним оточенням.
При цьому Спенсер сформулював положення того методологічного підходу до аналізу суспільних явищ, який в соціології визначається як функціоналізм. Суть його положень в слідуючому:
§ кожний елемент суспільної системи може існувати тільки в рамках цілісності, виконуючи тільки строго відповідні функції;
§ функції частин єдиного соціального організму означають задоволення якоїсь суспільної потреби інформація разом з тим направлені на підтримку стійкості суспільства, його стабільності;
§ збій в діяльності тої чи іншої частини суспільної системи створює ситуацію важкозамінного порушення яких-небудь життєво необхідних функцій;
§ збереження цілісності і стабільності, інформація відповідно запобігання конфліктам можливо, це забезпечується згодою більшості з прийнятою в суспільстві системою цінностей. В кінченому результаті конфлікти, будучи неминучими, стимулюють суспільний розвиток.
Людвіг Гумплович (1838 - 1909) у книзі “Расова боротьба” висунув своє бачення соціальних конфліктів. Він розглядав суспільство як сукупність груп людей, що борються за виживання, панування. Соціальне життя - це групова взаємодія. Основні положення якої такі:
§ Конфлікти - суть історичного процесу, вони вічні, змінюються лише їх форми;
§ Конфлікти сприяють єдності суспільства;
§ Диференціація суспільства на панівних та підлеглих - явище вічне.
Гумплович писав, що конфлікти слід шукати не тільки в природі людини, а й у соціальних феноменах різних за типом культур.
Взаємовідношення груп Л. Гумплович характеризував як постійну і безкомпромісну боротьбу, яка визначає соціальне життя в цілому. В історичному розвитку первісна боротьба між ордами (тобто групами, об’єднаними фізико-антропологічними і етнічними ознаками), в результаті якої виникає держава, в наступному змінюється боротьбою, з одного боку, між державами, з іншого - всередині держави між групами. класами, прошарками, політичними партіями. Основними причинами соціальних конфліктів Л. Гумплович вважав економічні мотиви, прагнення до задоволення матеріальних потреб.
Вільям Самнер (1840 - 1910) - американський соціальний дарвініст, основним соціальним конфліктом у суспільстві вважав “конфлікт інтересів”. З огляду на переконання, що боротьба за існування є безперечним чинником прогресу, він зробив висновок, що в цій боротьбі гинуть найслабкіші, гірші представники роду людського. В Самнер, спираючись на великий історико-етнографічний матеріал, поклав початок системному вивченню норм соціальної поведінки, внутрішньо групових і міжгрупових відносин.
Велике зацікавлення серед конфліктологів викликала соціологічна теорія Карла Маркса (1818 - 1883), яка розглядає соціальний конфлікт з позицій історичного матеріалізму. Маркс залишився в історії соціологічної думки родоначальником конфліктологічної традиції. Незалежно від історичної долі теоретичних передбачень, практичної реалізації ідей його вчення, основні Марксові наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення мають аналітичну продуктивність. Найбільш вживані з них у царині соціології моделі класового конфлікту. Маркс вважав, що конфлікти породжуються насамперед соціальною нерівністю і виявляються у класовій боротьбі. Саме класова боротьба, на його погляд, є не тільки неминучою, а й необхідною для визначення та вирішення протиріч капіталістичного устрою.
Ці положення можуть бути зведені до наступних тез (за схемою Дж. Тьорнера):
§ Із збільшенням рівня продуктивності суспільного виробництва збільшується розподіл праці і навпаки;
§ Зростаючий розподіл праці у суспільстві призводить до посилення нерівності;
§ Відповідно до збільшення продуктивності виробництва зростає згуртованість і солідарність пригноблених;
§ Чим більша класова солідарність пригноблених, тим ймовірніше загострення конфлікту між тими, хто панує, і тими, хто пригнічений і експлуатований.
Рівень конфліктності між гнобителями і пригнобленими, можливість насильства залежатиме від ступеня поляризації відносин між ними, оскільки чим більша класова солідарність поміж пригнобленими, тим глибша поляризація між ними і пригноблюючими, що справедливо і в разі збільшення солідарності поміж останніми.
Посилення класової солідарності залежить, у свою чергу, від рівня зв'язків, спілкування між пригнобленими, які зростатимуть із збільшенням освіти останніх, рівня урбанізації суспільства, поширенням соціального досвіду громадського життя. Збільшення кількості пригноблених, які усвідомили спільність своїх інтересів, також посилює класову солідарність. Це усвідомлення спільності залежить від поширення почуттів відчуження серед гноблених, від дистанції у нерівності, від активності панівного класу, спрямованої на розкол пригноблених, утримання їх у темряві, від ступеня заниження поцінування праці, від рівня деградаційної мобільності у суспільстві. Розвиток єднаючої ідеології також приводить до збільшення класової солідарності. Вона залежатиме від здатності пригноблених рекрутувати ідеологічних лідерів, від можливостей панівних класів керувати соціалізацією підпорядкованих їм класів, від здатності владарюючої верхівки спрямовувати засоби масової комунікації на протидію ідеологічному згуртуванню пригноблених;
Марксистська традиція розглядає соціальний конфлікт як явище, причини якого криються в самому суспільстві, насамперед у протистоянні класів та їх ідеологій. Як наслідок, уся історія в працях марксистськи орієнтованих соціологів з’являється як історія боротьби гнобителів і пригноблених. Критики марксистського підходу відзначають, що проблема конфлікту у теорії марксизму не одержала всебічного обґрунтування, тому що конфлікти розглядались цією теоретичною доктриною тільки як зіткнення між антагоністичними класами. До того ж у марксистській концепції абсолютизувалися економічні відносини, що вважалося головною причиною конфлікту між класами та іншими соціальними групами.
