Правові основи забезпечення здійснення своїх повноважень митними органами України
Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Одеська національна юридична академія»
Судово-адміністративний факультет
Кафедра морського та митного права
Курсова робота
«Правові основи забезпечення здійснення своїх повноважень митними органами України»
Студентки 3 курсу III групи
денної форми навчання
Добжанської Тетяни
Одеса 2010р.
ПЛАН
Вступ
Розділ I. Підстави наділення повноваженнями органи державної влади
1.1 Поняття та зміст терміну «повноваження»
1.2 Класифікація повноважень
Розділ II. Особливості реалізації повноважень митними органами
2.1 Адміністративна діяльність
2.2 Правоохоронна діяльність
2.3 Кримінально-процесуальна діяльність
Розділ III. Правова база забезпечення здійснення повноважень митними органами
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність даної теми.
Невід'ємною складовою функціонування суверенної незалежної держави є формування та реалізація нею державної політики у сфері митно-правового регулювання суспільних відносин.
Митний орган - спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи, на який відповідно до Митного кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи.
Таким органом нині є Державна митна служба України, яку було створено Указом Президента України «Про державну митну службу України» від 29 листопада 1996 р. Держмитслужба стала правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України.
Зі становленням України як суверенної, незалежної держави особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, обов'язковим елементом якої є митна справа.
Перед нашою державою постала об'єктивна потреба переосмислення загальних проблем формування та здійснення митної політики як елементу державної політики.
Нагальною потребою виступає необхідність у визначені системи повноважень органів митної галузі, їхнє нормативне закріплення, а також розгляд перспективи щодо розширення цих повноважень.
Сучасний етап формування та розвитку митної галузі вимагає визначення форм взаємодії між митними органами України і недержавними органами, фізичними особами. Реалії сьогодення потребують необхідного наукового осмислення та визначення змісту таких правовідносин, що виникають між митними органами України, з одного боку, та іншими органами з другого.
Об'єкт даної роботи - повноваження митних органів.
Ціль курсової роботи:
Проаналізувати стан правового забезпечення реалізації повноважень митних органів України та розглянути перспективи щодо його удосконалення.
Задачі курсової роботи:
- розкрити поняття терміну «повноваження»;
- надати класифікацію повноважень органів державної влади;
- охарактеризувати повноваження митних органів;
- розглянути нормативну базу регулювання повноважень та пропозиції щодо його вдосконалення.
Розділ I. Підстави наділення повноваженнями органи державної влади
1.1 Поняття та зміст терміну «повноваження»
Єдиного визначення щодо поняття «повноваження» в літературі немає. Існує думка, що - це «право, надане кому-небудь для здійснення чогось...» Великий тлумачний словник сучасної української мови. - С. 1000. Деякі науковці розуміють під повноваженням офіційно надане кому-небудь право певної діяльності, ведення справ.
Також під поняттям «повноваження» розуміють вид та міру владного впливу посадової особи на зацікавленого учасника правовідносин з метою задоволення його законного інтересу, досягнення певного соціально корисного результату.
Повноваження -- це сукупність прав і обов'язків державних органів, посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій. Великий енциклопедичний юридичний словник .-- К.: «Юридична думка», 2007.-- С. 639.
Юридична наука трактує даний термін так: «повноваження - сукупність прав і обов'язків, реалізованих в обов'язковому порядку за наявності об'єктивних підстав».
Багатьма дослідниками повноваження розглядаються як об'єкт дослідження загальної теорії держави та права, предметом теорії повноважень виступає частина предмета теорії держави та права. Об'єкт - це те, що підлягає вивченню за допомогою пізнавальних засобів та прийомів відповідної науки. В даному випадку науки теорії держави та права.
Підставою такого дослідження поняття повноважень є те, що вона, на відміну від інших галузевих юридичних наук, вивчає «те єдине загальне, яке притаманне державі та праву в цілому, і отже, кожному державно-правовому явищу в безкінечній їх розмаїтості.
Повноваження являє собою частинку державно-правової матерії, а теорія держави та права дозволяє проникнути в її глибину.
Використовуючи такі способи пізнання як індукцію та дедукцію, можна здійснити аналіз та синтез цього терміну розклавши його на такі складові, як права та обов'язки суб'єктів правовідносин. До юридичного складу повноважень входять обов'язки державних органів, громадських організацій, посадових осіб та інших осіб, які закріплені за ними у встановленому законодавством порядку. ГолосніченкоД. Повноваження як об'єкт дослідження загальної теорії держави та права// Право України. - 2008. №1. - С.15
Інші джерела характеризують поняття «повноваження» як обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Підручник. -- К.: «Академвидав», 2003. -- 416 с..
Термін «повноваження» близький за змістом з терміном «компетенція». Разом з тим вони відрізняються насамперед за повнотою елементів, які є складовими того чи іншого явища. Визначаючи дані поняття, вчені неоднаково підходять до їх розмежування. Так, Нерсесянц В. вважає, що компетенцією державного органу є встановлені правом повноваження у визначеній сфері державної діяльності з визначених предметів відання. Дотримуючись такої точки зору, можна дійти висновку, що компетенція державного органу - це ті самі повноваження, однак відповідним чином встановленні конкретному органу. Встановлення компетенції, Ю.Тихомиров, це нормативне закріплення предметів відання, прав і обов'язків.
Але у поняття компетенції входять і юридичне закріплення цілей, завдань та функцій. Тому більш точним є висновок Авер'янова, який пише, що за своєю природою компетенція органів державної влади - це юридичне відображення (опосередкування) покладених на них функцій у спеціальних, так званих компетенційних (статусних) нормативно-правових актах шляхом закріплення цілей, завдань та необхідного для їх реалізації комплексу прав і обов'язків , тобто державно-владних повноважень. Адміністративне право України. Акад, курс. - К.: Видавн. «Юридична думка», 2004. - С. 265. Тому компетенція державних органів є явищем значно ширшим від їхніх повноважень, оскільки включає в себе не лише права і обов'язки цих органі але й предмет відання , юридичне закріплення призначення, завдань та функцій органу. Голосніченко Д. Поняття повноважень, їх владна природа та походження від суверенітету Українського народу. // Право України. - 2007. - № 2.- С. 123
Отже, конкретний комплекс прав та обов'язків, якими наділені органи державної влади, безпосередньо утворює собою повноваження. А їх сукупність складає компетенцію певного державного органу. Повноваження разом з його компетенцією становлять правовий статус органу влади.
1.2 Класифікація повноважень
Компетенція являє собою систему державно-владних повноважень щодо здійснення державної влади. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. - М.: Юридическая литература, 1972. - 101 с. Тому класифікація таких повноважень є досить важливою та актуальною, а її освоєння дозволяє посадовим особам, депутатам і працівникам державних органів правильно визначати повноваження, вірно їх оцінювати та уміло застосовувати. Мова, в даному випадку, ведеться про класифікацію повноважень за трьома критеріями: а) за характером повноважень, їх змістом й способам здійснення; б) за видами суб'єктів, що використовують владні повноваження; в) за режимом застосування владних повноважень.
Відповідно до першого критерію - владні повноваження можна умовно розділити на кілька груп. Кожна група охоплює однорідні за своєю спрямованістю, але різні за юридичними способами здійснення владні повноваження.
Перша група охоплює повноваження по прийняттю імперативних рішень. Для їхнього юридичного позначення використовуються різні формули: "вирішує" (самостійно, спільно, за узгодженням, попередньо, з подальшим затвердженням), "встановлює" (порядок регулювання, дій і т.п.), дає вказівки, бере участь (в обговоренні питань, прийнятті актів).
Друга група владних повноважень включає повноваження по збору, аналізу та використанню інформації, вивченню ситуації й оцінці пропозицій. Для неї характерні наступні повноваження: "запитує", "одержує", розглядає", вивчає, "вносить пропозиції".
Третій групі характерна така загальна властивість, як міра зіткнення й контактів з повноваженнями інших суб'єктів. До них можна віднести: координацію (об'єднання зусиль і діяльності різних організацій), узгодження,"сприяння", "досягнення домовленості", "укладання угод".
Четверта група повноважень виділяється за методами організаційно-інструктивного впливу на "пасивну сторону" владних відносин з метою спонукати її діяти в загальнім руслі правових актів і відповідно до пропонованої орієнтації. Сюди можна віднести такі повноваження, як організація, "інструктування", "методична допомога", "консультування", узагальнення досвіду, "стимулювання", "підтримка".
П'ята група охоплює владні повноваження контрольно-оцінного характеру. А саме, "контролює", "перевіряє", "заслуховує", "підводить підсумки", "оцінює", "скасовує", "призупиняє", "застосовує заходи відповідальності".
До шостої групи можна віднести свого роду інтегруючі владні повноваження, кожне з яких містить у собі ту чи іншу комбінацію вищезгаданих повноважень із п'яти груп. Такі інтегруючі повноваження дозволяють дати загальну характеристику компетенції, зокрема, до них належать: "здійснює керівництво", "направляє", "регулює", "забезпечує", "вживає заходів". І важливо, щоб кожне повноваження подібного роду розділялося на складові елементи, тобто більш конкретні види повноважень.
Класифікація владних повноважень за другим критерієм дозволяє розрізняти їх за суб'єктом. До суб'єктів, які володіють владними повноваженнями, можна віднести: 1) державу, державні утворення, державні органи, посадових осіб, народ. Це суб'єкти, які органічно наділені свого роду первинними повноваженнями. 2) можна назвати господарюючі суб'єкти, публічні корпорації, громадські організації, наділені визначеними владними повноваженнями з боку держави. Усе це повинно провадитися на основі закону.
Третій критерій класифікації владних повноважень - їх розрізнення за часовим режимом здійснення. Одні повноваження потрібно здійснювати постійно, ритмічно, інакше перерветься процес владно-управлінського впливу. Інші - застосовуються в суворо визначених випадках; при оголошенні надзвичайного стану, при необхідності призупинити чи скасувати акт іншого органу і т.д. Їхній потенціал виявляється ситуаційно. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник. - М.: БЕК, 1995. С. 146
Виділити також можна класифікацію повноважень, яка характерна саме сфері управління. Так, в менеджменті, посадові повноваження мають включати:
- права, необхідні для виконання наказаних робіт;
- відповідальність за використання цих прав (відповідальність не може бути делегована в принципі, тому керівник у будь-якому випадку відповідальний перед вищестоящим керівництвом за все, що відбувається в його колективі);
- перелік обов`язкових координаційних комунікаційних зв`язків.
Їх пропонується поділяти на два види: лінійні і штабні.
Лінійні повноваження -- це повноваження, які передаються безпосередньо від керівника до підлеглого і далі до іншого підлеглого. Так, лінійні повноваження створюють ієрархію управління в організації ( ланцюг команд).
Штабні повноваження -- це право радити або допомагати керівникам, наділеним лінійними повноваженнями. У свою чергу, вони підрозділяються на п'ять груп: 1) рекомендаційні повноваження (є найбільш обмеженими і зводяться в основному до консультування лінійного керівництва); 2) обов`язкові узгодження (забезпечують розширення рекомендаційних повноважень); 3) паралельні повноваження (подальше розширення штабних повноважень і дають право відхиляти окремі вирішення лінійного керівництва); 4) функціональні повноваження (надання штабному апарату права не тільки пропонувати, але і здійснювати певні дії, що управляють, в межах своєї функції); 5) лінійні повноваження усередині штабного апарата. Такі повноваження мають місце в великих штабних апаратах. Уткин Э. А. Курс менеджмента. Учебник для вузов. -- М.: Издательство «Зеркало», 1999.
Засіб досягнення цілей організації - делегування. Вміння делегувати завдання перетворює людину на керівника. Процес делегування повноважень складається з трьох етапів: I етап - доручення працівникам індивідуальних конкретних завдань; II етап - надання підлеглим відповідних повноважень і ресурсів; III етап - формування зобов'язань підлеглих виконати доручені їм завдання. Румянцева Н., Саломатина Н. «Менеджмент организации». Учебное пособие - М.: Инфа-М, 1995г.
Розділ II. Особливості реалізації повноважень митними органами
2.1 Адміністративна діяльність
В адміністративно-правовій науці дослідження адміністративної юрисдикції, її сутності та змісту приділено достатньо уваги. Багато наукових праць присвячено загальнотеоретичним аспектам адміністративно-юрисдикційної діяльності (поняття та зміст). Шильник В.Ю. Поняття та зміст адміністративно-юрисдикційної діяльності // Право і безпека. - 2003. - №22. - С.148-151. У деяких статтях розглядаються питання адміністративно-юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади, а саме органів внутрішніх справ, органів податкової служби. І тільки епізодично розкривається питання застосування такого виду діяльності митними органами України та контролю за цим видом діяльності. Мудров А.А. Адміністративно-регулятивна юрисдикція митних органів як різновид адміністративної юрисдикції // Митна справа. - 2007.- №5.- С. 31-33.
Здійснення митної політики України відповідно до законів України та координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи забезпечується Кабміном України. До того ж Кабмін України встановлює розміри мита та зборів, плати за митні процедури; проводить переговори та укладає міжнародні договори України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо удосконалення системи митних органів України.
Відповідно до ст. 14 Митного кодексу України спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізується та ліквідується за поданням Прем'єр-міністра України Президентом України.
Спеціально уповноваженим органом в галузі митної справи є Державна митна служба України (ДМСУ), яка і очолює систему митних органів України. Указ Президента України «Про Державну митну службу України» в редакції Указу N 216/98 від 23.03.98 // Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента станом від 30.03.2006 N 272/2006
До системи митних органів поряд з ДМСУ входять регіональні митниці, митниці, митні пости, спеціалізовані митні установи та організації, навчальні заклади. В системі митних органів України діють митні лабораторії, кінологічні центри та інше.
Митний орган - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи, на який відповідно до Митного кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи.
Структура та організація діяльності митних органів України урегульовані другою главою Митного кодексу України. Так, у ст. 11 вказано, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Ці органи при реалізації митної політики держави здійснюють спеціальні основні завдання:
1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи; 2) захист економічних інтересів України; 3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку; 4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб; 5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України; 6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення; 7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України; 8) здійснення спільно з уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку; 9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України; 10) боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього кодексу (митного законодавства); 11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи; 12) ведення митної статистики; 13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності; 14) здійснення верифікації (встановлення достовірності сертифікатів походження товарів з України). Митний кодекс України від 2002 року.
Митні органи України є невід'ємним елементом системи центральних державних органів виконавчої влади і здійснюють функції в галузі митної справи згідно Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів. Специфіка митних органи України в системі державних органів України визначається покладеними на них завданнями та функціями.
Як органи виконавчої влади митні органи характеризуються такими основними рисами:
- належать до юридичних осіб публічного права (ст. 146 ЦКУ; ч. 7 ст. 13). Як юридичні особи вони мають правосуб'єктність, індивідуальні ознаки;
- утворюються і діють під загальним керівництвом Президента(ч.3 ст. 11);
- виключно й безпосередньо здійснюють митну справу (ст. 11);
- митні органи наділені визначеною для них законами компетенцією в галузі митної справи. Інші органи, крім Верховної ради, Президента України, Кабміну, не вправі приймати рішення, що перетинаються з компетенцією митних органів України, та виконувати без відповідного допуску чи заміняти їх функції чи іншим чином втручатися в діяльність митних органів;
