о компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України "Про Кабінет Міністрів України" відноситься: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; установлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.

Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління в області митної справи є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України "Положення про державну митну службу в Україні" від 8 лютого 1997 р., де вказано, що ця служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.

При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти й практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки.

4. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента

Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента підкоряється загальному механізму правового регулювання підприємництва. У той же час є ряд особливостей, що спричинені економічними реаліями, традиційними зв'язками, вимогами міжнародного співтовариства тощо. Це проявляється в інвестиційному, торговому й митному праві. Зміни в економіці привели також до радикальних змін у зовнішньоекономічній сфері, до ліквідації монополії зовнішньої торгівлі, надання права участі в ЗЕД усім юридичним та фізичним особам, організації внутрішнього валютного ринку, розвитку іноземного підприємництва, удосконалення контролюючих функцій держави, розширення економічних методів регулювання ЗЕД і т. ін.

Економічний розвиток і інтеграція України у світове господарство неможлива без розвитку національного законодавства відповідно до міжнародного досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правове регулювання ЗЕД включає в себе систему нормативних актів різної галузевої належності, у рамках і на основі яких здійснюється її практика. Ця система представлена:

- міжнародними правилами та нормами, підписаними й ратифікованими Україною, міжнародними договорами України з іншими країнами. Навіть у тому разі, коли міжнародні акти і не є підписаними, приймаються всі міри, щоб їх дотримувались, або, у крайній мірі, грубо не порушували;

- національним законодавством про ЗЕД, яке представлене законами, кодексами, а також підзаконними актами;

- зовнішньоекономічними контрактами суб'єктів підприємництва.

Створення системи правового регулювання ЗЕД - це тривалий процес, який несе на собі відбиток розвитку як національної економіки, так і міжнародних зобов'язань України, що стоїть на порозі вступу до Всесвітньої торгової організації. Президент України у своєму посланні до Верховної Ради України в 2000 р. вказав: "У контексті нової стратегії особливої ваги набувають питання подальшого вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтегрування української економіки в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискорення адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів Світової організації торгівлі (COT) та ЄС, активної участі нашої держави в міжнародних економічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними.

Входження України у світовий економічний простір можливе лише на базі відкритості економіки з одночасним застосуванням комплексу заходів щодо захисту внутрішнього ринку. ... Дальшого вдосконалення потребує митна служба". З цією метою використовуються різноманітні способи регулювання відносин.

Розрізняють тарифні й нетарифні міри регулювання.

Кількісні обмеження - це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, яка полягає у встановлені кількості й номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування й "добровільне" обмеження експорту.

Квота - це кількісна межа товару певних категорій, які дозволено звозити в країну. Квоти переслідують мету зберегти іноземну валюту, захистити промисловість України й забезпечити зайнятість населення. Тому й квотування розглядається як різновид мір регулювання зовнішньоекономічної діяльності через уведення державними й міжнародними органами обмежень виробництва, експорту чи імпорту товарів. За спрямованістю дії квоти розділяються на: експортні й імпортні. За охопленням території квоти поділяються на: глобальні й індивідуальні.

Регулювання такої діяльності здійснюється й через ліцензування - засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензії бувають разові й генеральні, глобальні й автоматичні.

Разова ліцензія - це письмовий дозвіл терміном до 1 року на ввезення чи вивезення товару, який видається уповноваженим органом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції.

Генеральна ліцензія - це дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень угод.

Глобальна ліцензія - це дозвіл ввезти чи вивезти даний товар у будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості.

Автоматична ліцензія - це дозвіл, видаваний негайно після одержання від експортера (імпортера) заявки, яку не може відхилити державний орган.

"Добровільне" обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі обмежити чи, принаймні, не розширювати обсяг експорту, прийнятий у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару. Таке обмеження в останні роки практикується країнами ОПЕК щодо обмеження видобутку й експорту нафти.

Поряд із кількісними методами серед нетарифних методів торгової політики істотну роль грають бар'єри немитного характеру. Серед них розрізняють:

- технічні бар'єри - національні технічні, адміністративні норми та правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввозу неякісних чи небажаних на вітчизняному ринку товарів із-за кордону. Найбільш розповсюдженими є технічні бар'єри:

- вимоги про дотримання національних стандартів;

- вимоги про одержання сертифікатів якості імпортної продукції;

- вимоги до упаковки й маркування;

- вимоги про дотримання визначених санітарно-гігієнічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони довкілля;

- вимоги про дотримання митних формальностей і вимог законів про захист споживачів.

Утім, технічні бар'єри далеко не завжди є засобом протекціонізму, у багатьох випадках їх введення продиктоване не стільки бажанням відгородити внутрішній ринок, скільки турботою про захист населення від шкідливих товарів. Наприклад, у 1995 р. Україна заборонила ввезення й продаж на своїй території ряду низькоякісних жуйок.

Важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

- внутрішні податки та збори (ПДВ, акцизи, збори за митне оформлення, портові збори);

- політика в рамках державних закупівель;

- вимога щодо змісту місцевих компонентів.

Із цією метою також широко застосовується система експортного контролю - сукупність заходів для реалізації державними органами порядку вивозу за межі України озброєння та військової техніки, а також окремих видів сировини, матеріалів, устаткування, технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути використані при створенні озброєння та військової техніки (товари подвійного застосування); по недопущенню вивозу зброї масового знищення й інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій, за якими їх може бути створено, а також заходів для виявлення, попередження й припинення вказаних порушень і встановленого чинним законодавством порядку. До товарів подвійного застосування відносяться окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій; роботи й послуги, що пов'язані з ними, що, окрім основного цивільного призначення, можуть бути використані при розробленні, виробництві чи використанні озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю.

Експортний контроль згідно з Указом Президента України від 28 грудня 1996 р. №1279/96 "Про подальше удосконалення державного експортного контролю" переслідує наступні завдання:

- організацію й здійснення державного контролю за забезпеченням інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зобов'язань України про нєрозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки й обмеження передання звичайної зброї;

- прийняття заходів, спрямованих на захист державних інтересів в області експортного контролю;

- вирішення питання про можливість здійснення міжнародних передач контрольованих товарів;

- здійснення контролю за використанням контрольованих товарів із заявленою метою;

- реєстрація юридичних та фізичних осіб, діяльність котрих стосується експорту, імпорту, транзиту вказаних товарів і надання відповідних послуг;

- розробка проектів законодавчих та інших нормативних актів по регулюванню діяльності в цій сфері;

- створення автоматизованої системи державного експортного контролю й забезпечення її функціонування;

- здійснення співробітництва з відповідними органами іноземних держав і організаціями міжнародних режимів контролю;

- участь у підготовці матеріалів для розгляду Комісією по політиці експортного контролю і військово-технічного співробітництва з іноземними державами з питань, що відносяться до її компетенції.

Державному експортному контролю відповідно до Положення про державний експортний контроль в Україні від 13 лютого 1998 р. підлягають міжнародні передачі товарів наступних категорій:

- товари, що стосуються ядерної діяльності й можуть бути використані для створення ядерної зброї;

- товари, які можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї;

- вироби ракетної техніки, обладнання, матеріали й технології, у тому числі після відповідної доробки, які використовуються або можуть бути використані для створення ракетної зброї;

- товари військового призначення.

5. Митна політика і міжнародна торгівля

Митна політика і міжнародна торгівля, як уже неодноразово підкреслювалося, митна політика України залежить від потреб розвитку зовнішньоекономічної діяльності. У зв'язку з цим митні відносини тісно пов'язані з намаганням України вступити до Всесвітньої торгової організації (ВТО). Остання є важливим міжнародним інститутом, який розробляє правила й методи тарифного й нетарифного регулювання ЗЕД. Тому варто зупинитися на аналізі особливостей ВТО більш детально.

Загалом ВТО є правонаступницею Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГААТ) і діє з 1995 р. ВТО було створено в результаті багатосторонніх торгових переговорів, що велися з 1986 р. по 1994 р. у рамках ГАТТ (General agreement on tariffs and trade 1994 - GATT 1994), яке отримало ще назву Уругвайського раунду. У цих переговорах приймало участь більше 120 держав. Вони завершилися 15 квітня 1994 підписанням Заключного акту, що відкрив шлях для заснування ВТО.

Головним завданням ВТО є лібералізація міжнародної торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, усунення інших бар'єрів у торгівлі.

Основними принципами й правилами ГАТТ/ВТО є: надання режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі на недискримінаціиних засадах, взаємне надання національного режиму товарам та послугам іноземного походження, транспарентність торговельної політики, вирішення торговельних спорів шляхом консультацій і переговорів.

Основні функції ВТО полягають у:

- організації виконання й застосування всіх угод Уругвайського раунду, а також інших документів, які вже підписані й будуть підписані в подальшому;

- організація переговорів між членами ВТО з питань, які відносяться до підписаних угод, а також з інших проблем, з яких Конференцією на рівні міністрів будуть прийняті відповідні рішення;

- забезпечення розгляду спорів і конфліктних ситуацій між членами ВТО;

- забезпечення аналізу періодичних оглядів торгової політики країн-членів ВТО.

По суті ВТО - це пакет угод, нормами яких регулюється більше 90 відсотків усієї світової торгівлі товарами та послугами. Членами ВТО є більше 130 держав світу. Пакет угод Уругвайського раунду охоплює приблизно 50 багатосторонніх угод та інших документів, основними з яких є Угода про заснування ВТО й додані до неї багатосторонні угоди:

І.Багатосторонні угоди по торгівлі товарами:

- Генеральна угода по тарифах і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);

- Угода по сільському господарству;

- Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів;

- Угода по текстильним виробам і одягу;

Угода про технічні бар'єри в торгівлі;

- Угода про інвестиційні заходи, пов'язані з торгівлею (ТРІПс);

- Угода про застосування Статті УІ ГАТТ-94 (антидемпінгові процедури);

- Угода про застосування Статті УП ГАТТ-94 (оцінка митної вартості товарів);

- Угода про передвантажну інспекцію;

- Угода про правила проходження товарів;

- Угода про процедури імпортного ліцензування;

- Угода про субсидії і компенсаційні заходи.

II. Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС).

III.Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПс).

IV.Домовленість про правила й процедури регулюванні вирішення спорів.

V. Механізм огляду торговельної політики.

VI. Угода з обмеженою участю країн-членів (необов'язкові для всіх членів ВТО):

- Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою;

- Угода про урядові закупівлі;

- Міжнародна угода по молочних продуктах;

- Міжнародна угода по яловичині.

Таким чином, на механізм митної політики України як і більшості країн світу впливають правила ГАТТ, що обумовлює такі ж самі підходи до формування національного митного законодавства.

6. Державне регулювання діяльності митних органів

Державне регулювання діяльності митних органів в Україні здійснюється вищими органами державної влади України на основі прийнятих законів та інших нормативних актів. Верховною Радою України визначаються основні напрями митної політики України; система митних органів; розміри мита та умови митного обкладення; спеціальні митні зони та митні режими на території України; перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.

Забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України та координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи забезпечується Кабінетом Міністрів України. До того ж, Кабінет Міністрів України встановлює розміри мита та зборів, плати за митні процедури; проводить переговори та укладає міжнародні договори України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо вдосконалення системи митних органів України.

Президент України затверджує Положення про Державну митну службу України, має право її реорганізувати чи навіть ліквідувати. Утім такий крок потягнув би за собою тяжкі наслідки. Країни, що відмовлялися від виділення митних органів в самостійну систему, з часом були змушені повернути їм самостійність у системі центральних органів державної виконавчої влади.

Спеціально уповноваженим органом у галузі митної справи є Державна митна служба України (ДМСУ), яка й очолює систему митних органів України. На підставі ч. 1 ст. 9 МК України систему митних органів поряд з ДМСУ складають регіональні митниці, митниці, митні пости, спеціалізовані митні управління та організації, установи й навчальні заклади. У системі митних органів України діють митні лабораторії, кінологічні центри і т. ін.

Система митних органів України є дворівневою. До першого рівня відноситься ДМСУ, а другого - територіальні органи, що здійснюють свою діяльність тільки на території визначеного їм регіону. При цьому межі діяльності регіональних митниць не завжди співпадають із межами адміністративно-територіальних регіонів.

Взаємовідносини в системі митних органів України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю митних органів гармонічно доповнюється ініціативою й відповідальністю за виконання покладених завдань регіональними управліннями, митницями та митними постами.

Для митних органів є характерним:

- єдність мети діяльності - здійснення єдиної митної політики;

- єдність завдань - ефективне використання всіх інструментів митного оформлення та контролю для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та обміну, захисту національного ринку;

- єдність функцій - участь у розробці та реалізації митної політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної компетенції щодо захисту економічних інтересів України. Стягнення мита та інших платежів, боротьба з контрабандою.

Правовий статус Державної митної служби України визначається Конституцією України, МК України, Указами Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року, "Про Державну митну службу України" від 29 листопада 1996 року та "Питання Державної митної служби України" від 24 серпня 2000 року. Указом Президента України № 1573/99 від 15 грудня 1999 року "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" Державна митна служба України визнається центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Список літератури

Спиридонов И.А. Мировая экономика: Учеб.пособие. - М.: ИНФРА-М, 1999.-256с.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. - К.:МАУП,2000.-176с.

І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

Митне право України. Посібник/За ред.доц., к.ю.н. Р.Б.Шишки. - Харків: Національний ун-т внтр.справ, 2001.-180с.

Страницы: 1, 2

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты