Громадська думка

Громадська думка

Зміст

Вступ.

1. Виникнення, розвиток і сутність громадської думки.

1.1 Історія досліджень громадської думки

1.2 Громадськість та її думка

1.3 Сутність та функції громадської думки

2. Дослідження та боротьба за увагу громадської думки.

2.1 Дослідження громадської думки

2.2 Боротьба за увагу громадськості

2.3 Вплив на громадську думку

2.4 Роль громадської думки в соціально-політичному житті суспільства

Висновок

Використана література

Вступ

Суспільна думка... Ми щодня стикаємося з цим поняттям в газетах, постійно чуємо про неї по радіо, в розмовах: громадська думка “висловлює гарячу підтримку...”, вона “не погоджується...”, “дає свою згоду...”, “турбується...”, “вимагає...”. До суспільної думки звертаються політичні лідери, на неї посилаються, від її імені говорять, нарешті, її наслідують... І все ж навряд чи знайдеться в соціології інше поняття, зміст якого був би настільки неясним і викликав би стільки суперечок.

Поняття „громадська думка” безпосередньо стосується понять „конституційна держава”, „суверенітет”, „міжнародне право”, „звичаєве право”, та інших юридично важливих понять, а не тільки фіксує зв'язок діяльності суддів або адвокатів з навколишнім суспільним середовищем [14, c.294].

Багато західних соціологів, навіть ті з них, які безпосередньо займаються вивченням громадської думки, визнають свою безпорадність перед обличчям цього феномену. Подібно керівнику Британського інституту громадської думки Г. Дюренту, вони з прикрістю констатують, що громадська думка, не дивлячись на безкінечні маніпуляції з нею, «представляє собою річ надзвичайно важку з точки зору реального аналізу її характеристик. Громадська думка, безсумнівно, не піддається опису, невловимо для визначення, її важко виміряти та неможливо побачити. Вона нагадує риторичне запитання, яке часто повторюється Ласки: "Якщо я зустріну всезагальну волю, яка прогулюється вулицею як я зможу впізнати її?" За словами Г. Дюрента, "якщо ми звернемося до праць і статей дослідників громадської думки, ми знайдемо досить малу теоретичну ясність. Луї Гуттман в багатьох статтях та Поль Лазарсфельд, зокрема в "Тhe American Soldier", намагаються дати деякого роду теоретичний аналіз того феномену, який вони все життя виміряють. Але в випадках їх аналіз має тенденцію виродиться в математичну символіку: пояснюються відносини всередині деякої реальності, в певних випадках навіть ставлення цієї реальності до інших понять, але природа самої реальності залишається прихованою..."

Що й говорити, досить нелегко аналізувати явище, яке, за влучним виразом Дж. Р. Лоуелла, нагадує атмосферний тиск: невидимий неозброєним оком, але досить чутливий. Однак головна перешкода її аналізу по'вязана не з цією її особливістю, а з виключно складною внутрішньою побудовою. Структура даного явища включає в себе багато різних сторін, з яких кожна повинна бути з необхідністю зафіксована в кінцевому визначенні. І справа не тільки в кількості сторін, але й -- ще більше -- в відмінності їх природи: громадська думка представляє собою деякий органічний сплав соціальних, ідеологічних, психологічних, логічних і інших елементів.

Гегель вважав, що громадська думка є всього лише "неорганічний спосіб виявлення того, чого народ хоче і що він думає", між тим як "те, що дійсно проявляє себе в державі, повинно діяти органічно, і це має місце в державі устрої" .

Гегель виділяє в громадській думці цілий ряд структурних елементів. Він говорить, по-перше, про умови існування громадської думки. Потім, хоча і в дуже абстрактній формі ставиться питання про об'єкт (зміст) громадської думки. У визначенні говориться, (також досить абстрактно), про носія громадської думки (під суб'єктом розуміється деяка "сумісність"); про характер суджень, який виступає в якості громадської думки ("порада"); нарешті, ставиться питання про співвідношення "загальної" і "особливої" думок. Разом з тим ряд інших, в тому числі важливих, складових структури явищ, які розглядаються, пов'язаних з соціальною природою громадської думки, з формами її виразів, її функціями і ін., Гегелем взагалі випускаються.

Досвід дослідження громадської думки показує, що тут менше всього можна розраховувати на досягнення деяких формальних визначень. Мова повинна йти про інше: про фіксування всіх істотних елементів, що складають структуру громадської думки, і виявленні зв'язків між ними. Тільки шляхом такого аналізу дослідник може якщо і не «побачити» громадську думку, як того хотів би Г. Дюрент, то у всякому випадку все ж «описати» і «визначити» її і на цій основі зробити можливим її «вимірювання»[6, с.17-21].

Мета: визначити зміст, природу, особливості дослідження громадської думки як феномену масового суспільства та її структури.

Об'єктом є громадська думка, її структура, вплив громадської думки на розвиток суспільства.

Предметом є формування, розвиток, дослідження громадської думки, її вплив на розвиток суспільства.

Основні задачі:

1. Визначення поняття, сутності, природи громадської думки;

2. Дослідити історію виникнення та розвитку громадської думки;

3. Розглянути та проаналізувати такі аспекти громадської думки, як

· дослідження громадської думки;

· боротьба за увагу, вплив на громадськість;

· проблема ідентифікації громадської думки;

· структура громадської думки (суб'єкти, об'єкти, канали вираження громадської думки);

· формування та функції громадської думки;

4. На основі дослідженого матеріалу зробити висновки, виявити основні тенденції розвитку, що характеризують соціальні явища чи процеси, які досліджуються.

1 Виникнення, розвиток і сутність громадської думки

1.1 Історія досліджень громадської думки

Першим згадуванням поняття "громадська думка" вважають використання латинських виразів "publika opinion" і "opinion publika" у творі "Полікратик" (1159 г.) англійського схоласта Йоханнеса фон Солсбери. Цікавим тут є те, що Й. фон Солсбери є представником раннього гуманізму, читав класиків античності і від них сприйняв ідею про владу "орinio рubliса". Тому важко навіть прослідити, коли саме виникла як сама тема громадської думки, стосовно суспільного життя, так й саме поняття. Напевно можна говорити про період самого виникнення людської цивілізації та демократії.

"Електоральні опитування населення, а відповідно вивчення громадської думки з'явилось порівняно недавно, навіть в країнах, які мають кількасотрічну історію парламентських і президентських виборів. Не випадково і те, що такі опитування і дослідження вперше почали проводити саме в США, де, з одного боку, вже більше двох століть обирають на всенародних виборах не тільки депутатів та мерів, але й Голову держави та виконавчої влади, а з іншого, в США давно сформувались інститути громадянського суспільства - партії, громадські організації, потужні ЗМІ тощо. А тому аматорські спроби опитування електоральних намірів виборців почали проводитись ще в XIX столітті, хоча зараз важко назвати дату, яка б слугувала вихідною у дослідженнях і прогнозуванні електоральної поведінки. Найчастіше за таку вихідну точку розглядають спробу, здійснену співробітниками газети "Херрісберг Пенсільванієн" в 1824 році, на основі невеликого опитування громадян кількох міст штату Пенсільванія розробити прогноз результатів голосування на президентських виборах у розрізі свого власного штату.

Розширення масштабів досліджень електоральних установок і прогнозування результатів голосування в США пов'язано в 20-х- початку 30-х років з діяльністю журналу "Літерарі дайджест (The Literary Digest)", який з 1917року почав проводити такі опитування напередодні президентських виборів.

Одночасно з розвитком електоральних досліджень в США вони набували все більшого поширення і в Європі. Ще в довоєнний час у Франції та Швеції, а після другої світової війни і в інших країнах. А тому не можна погодитись з Г. Алмондом, що під впливом американців "впровадження електоральних д осліджень в Європі - на початку 60-х років - почали проводити в Англії, а потім і в інших країнах Європи".

Ще до другої світової війни невдовзі після створення в США Інституту Дж. Геллапа, виникла відповідна структура по дослідженню громадської дум-ки шляхом загальнонаціональних опитувань і у Франції - в 1938 році під керівництвом відомого соціолога Жана Стецеля був створений Французький інститут досліджень громадської думки (ФІГД). Ще в довоєнні часи були проведені перші дослідження електоральних намірів і поведінки французів. До кінця 60-х років, до появи прямих виборів Президента і зростання ролі телебачення, ФІГД виконував окремі розробки для урядових та комерційних структур, а практика електоральних досліджень була маргінальною і конфіденційною.

В повоєнній Федеративній Республіці Німеччині також почали розвиватись опитування електоральних намірів і прогнозування результатів голосування в Західній Німеччині. Створений у 1947 році Е. Нойманом та Е. Ноель Алленсбахенський дослідницький інститут - інститут демоскопії з 1950 року виконує замовлення політичних партій і систематично займається прогнозуванням результатів парламентських федеральних виборів і виборів в земельно-законодавчі органи.

Отож в 30-60-ті роки в США, а потім і в розвинутих країнах Західної Європи сформувалась мережа незалежних дослідницьких центрів електоральної поведінки і прогнозування результатів виборів, відбулась їх професіоналізація і інституалізація, розроблені теоретичні концепції, що пояснюють результати електорального вибору, методи і методики досліджень, які можуть слугувати методичною, теоретичною і методологічною базою для становлення електоральних досліджень і соціологічного забезпечення виборчих кампаній і в посттоталітарних країнах СНД та Східної Європи, що стають на шлях демократичного розвитку. Однак відмінності партійних і виборчих систем та політичної культури електорату в постсоціалістичних країнах роблять неможливим пряме "перенесення" методик і методології досліджень, розроблених в країнах Заходу, в практику соціологічного забезпечення виборчих кампаній в Україні та Росії.”[1, с.9-25].

1.2 Громадськість та її думка

"Ще в XIX столітті видавець американської газети "Атлантік манслі" Джеймс Ловелл зазначав: "Тиск громадської думки подібний до атмосферного. Його не бачиш, та все ж він тисне з силою шістнадцять фунтів на один квадратний дюйм". Інколи громадську думку величають "невідомим богом, перед яким згорають від люті". Як би не ставитися до громадської думки, але сьогодні безперечним залишається одне. Ніколи громадська думка не мала такої сили, як тепер. Численні факти доводять, що в демократичних країнах думка громадськості з тих чи інших питань істотно впливає на державну політику, законодавчі процеси, поведінку політичних партій, динаміку виборчих кампаній, прийняття рішень суб'єктами економічної діяльності, навіть на планування та проведення різноманітних культурних заходів. Інакше кажучи, громадська думка - це величезна динамічна сила.

Громадська думка залишається потужною силою сучасного суспільства. Але будь-яка організація, якщо вона сподівається підтримувати плідні зв'язки з різноманітними групами "своєї" внутрішньої та зовнішньої громадськості, повинна мати справу не з удаваною, а з реальною і точно визначеною громадською думкою.

В усіх випадках програми зв'язків із громадськістю, як правило, розраховані на те, щоб:

· переконати людей змінити свою думку щодо проблеми, товару, організації чи окремої особи;

· кристалізувати думку, яка ще остаточно не склалася, або посилити існуючу громадську думку.

Звідси зрозуміло, що необхідно глибоко розбиратися в механізмах формування громадської думки.

1.3 Сутність та функції громадської думки

В узагальненому вигляді поняття громадська думка означає сукупність поглядів індивідів стосовно певної проблеми. Едуард Бернайз називав громадську думку "поняттям, що описує ледь помітну, рухливу та нестійку сукупність індивідуальних суджень" . Професор Прінстонського університету Харвуд Чайлдз, проаналізувавши близько 40 відомих визначень громадської думки, найбільш вдалим вважає те з них, яке зробив Герман-Бойл; "Громадська думка - це не назва чогось одного, а класифікація певної кількості чогось".

За визначенням короткого соціологічного словника „Громадська думка” є особливою соціокультурною складовою духовного життя людей, що відображає велике розмаїття і водночас цілісність суспільної свідомості, її спрямованість на буденність через оціночне ставлення людей до дійсності".

Щоб краще зрозуміти концепт громадської думки, її варто розкласти на два очевидні компоненти - громадськість і думка. Про громадськість як групу людей, об'єднаних спільними інтересами у певній царині, ми вже докладно говорили. Що ж до думки, то вона, як вважається, є виразом установки (ставлення) людини щодо певного конкретного питання. Коли установки набувають достатньої стійкості, вони спливають на поверхню як думки. Коли ж думки набувають достатньої стійкості, вони приводять до вербальних або діяльних актів.

Отже, громадська думка - сукупність думок індивідів щодо спільної проблеми, яка зачіпає інтереси якоїсь групи людей. Інакше кажучи, громадська думка репрезентує собою своєрідний консенсус. Сам цей консенсус бере початок від збіжних установок людей щодо цієї проблеми.

Не зовсім вдалим є й ставлення до громадської думки лише як до стану суджень, що притаманні певній сукупності індивідів. Адже громадська думка - не статичний, а динамічний процес висловлення, уточнення та узгодження думок, в ході якого спільно виробляється напрямок дії.

Громадська думка виникає всередині групи людей, що спілкуються між собою, разом з'ясовують суть проблеми, її можливі соціальні наслідки та міркують, які дії необхідно здійснити. Незважаючи на те, що цей процес, безумовно, зачіпає особисті судження, все ж думки індивідів щодо соціальної проблеми за своєю формою та змістом значно залежать від колективного (громадського) обговорення. Ось чому комунікація не випадково ставиться на один щабель з мисленням, що набуло певної форми (екстерналізувалося). Адже комунікація потребує «спільності мислення» і навпаки.

Щоправда, досліджуючи громадську думку, науковці в дійсності роблять її статичні «фотознімки, ретельно фіксуючи окремі моменти, щоб потім описані в одному часі моменти порівняти з іншими часами. Більше того, дослідження надто часто зосереджуються в основному на спрямованості та інтенсивності громадської думки, залишаючи поза увагою інші важливі деталі картини.

І це зовсім не випадково, оскільки практики прагнуть мати справу з конкретною реальністю, тому що ставлять перед собою переважно прагматичні цілі: як спрямувати думку в бажаному напрямку тощо.

Тому, виходячи саме з таких позицій, фахівці здебільшого цікавляться такими характерними ознаками громадської думки:

Спрямованістю думки, що вказує на загальну якісну оцінку проблеми, повідомляє про налаштованість на неї у вигляді суджень типу: «позитивно-негативно-байдуже, за-проти-не визначився», «за-проти-за умови».

Інтенсивністю думки, що є показником того, якої сили набуває думка людей незалежно від її спрямованості.

Стабільністю думки, що означає тривалість часу, протягом якого значна частина респондентів незмінно виявляє одну і ту ж спрямованість та інтенсивність почуттів.

Інформаційною насиченістю, що вказує на те, яким обсягом знань щодо об'єкта думки володіють люди.

Соціальною підтримкою, яка є свідченням ступеня впевненості людей у тому, що їхні думки поділяються іншими в межах даного соціального середовища.

Таким чином вона зростає з установок (ставлення) людей та як на неї можна впливати за допомогою комунікативних зусиль.”[2, с.120-156].

З погляду характеру подібної взаємодії виділяються три основні, ключові функції громадської думки і життєдіяльності суспільства:

- інформаційна;

- регулятивна;

- управлінська.

Інформаційна функція громадської думки зв'язана з тим, що останнє - є джерело достатньо важливої і, що головне, специфічної інформації, що функціонує в суспільстві і забезпечуючи його нормальну життєдіяльність. Специфіка інформації громадської думки полягає в тому що, вона з однієї сторони, віддзеркалює суб'єктивний світ людей, оцінку ними свого положення в суспільстві, своїх інтересів. З іншої сторони громадська думка це один із станів масової свідомості.

Регулятивна функція громадської думки. Її зміст в тому, що громадська думання виробляє (самостійно чи "переносити" з галузей науки, ідеології, релігії і т.д.) та насаджує суспільству певні норми суспільних відносин, певні "зразки цінностей" установок, норм поведінки.

Управлінська функція громадської думки-певно найбільш важлива і істотна, з точки зору вивчення в соціології громадської думання. Ні в кого не може викликати сумніву та обставина, що соціальне управління взагалі неможливо (маємо на увазі демократичне суспільство) без суб'єктивної інформації, в першу чергу інформації про масову свідомість, тобто про думки людей, їх інтереси, потреби.

Отже, громадська думка реалізує в процесі життєдіяльності суспільства цілий ряд найважливіших функцій, ключовими серед яких є управлінська, експресивна, консультативна, спонукальна і директивна, в рамках яких виявляється "механізм дії" громадської думки на процеси соціального управління суспільством. [3, с.143].

2. Дослідження та боротьба за увагу громадської думки

2.1. Дослідження громадської думки

Зважаючи на ту обставину, що громадська думка змінюється і що на неї можна впливати, відстежування її стану та спрямованості постійно перебуває в полі зору працівників соціальних сфер, вчених, робітників сфери зв'язків з громадськістю. У більшості випадків вони можуть користуватися даними опитування громадської думки, які постійно друкуються в засобах масової інформації, або при потребі діставати таку інформацію в тих комерційного характеру організаціях, що проводять соціологічні дослідження. В Україні, наприклад, цим професійно займаються Інститут соціології Національної академії наук України, дослідницький центр «СОЦІС», Київський міжнародний інститут соціолога, фонд «Демократичні ініціативи», соціологічні центри ряду провідних університетів тощо. Напевне, кожен чув про такі відомі в світі американські служби опитування громадської думки, як Харріса та Гєллапа. Також існує багато центрів, відомих дослідницьких груп, що проводять маломасштабні дослідження, зокрема маркетингові.

Вивчення та вміле використання результатів дослідження громадської думки, як правило, виводять працівників різних сфер на різноманітні проблеми, що лежать за межами їхнього безпосереднього фаху.

Добре відомо, що між громадською думкою та знаннями людей існує велика різниця. Розуміючи це, фахівці з паблик рілейшнз якраз і мають практично з'ясовувати цю різницю, особливо у сфері політики. Хадлі Кентріл - відомий фахівець як із паблик-рілейшнз, так і з дослідження громадської думки, зазначав, що притаманна громадськості думка - це функціональне знання, побудоване на основі досвіду та перевірене практикою. Проте фундаментальні знання, якими володіє громадськість, є переважно результатом інтелектуальних зусиль, і вони істотно не впливають на сприйняття конкретних ситуацій. Кентріл наголошував, що дослідження громадської думки має відстежувати випадки, коли «знання» (у тому числі й політичні) переростають у «розуміння», а також з'ясовувати причини, чому групи з протилежними ідейними поглядами (знаннями) доходять до розуміння спільності мети й необхідності прийняття коаліційного рішення.

Страницы: 1, 2



Реклама
В соцсетях
бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты