Соціологія: становлення та сучасність

73

1. Соціологія в системі суспільних наук. Специфіка предмету соціології

В залежності від сфери дослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири основні групи: природничі - вивчають світ природи (фізика, хімія та ін.);

Технічні - вивчають світ техніки ( електротехніка, біотехнологія тощо);

Гуманітарні - вивчають світ людини (історія, філософія та ін.);

Соціальні - вивчають світ суспільства (соціологія, політологія, економіка тощо).

Кожна з соціальних наук ( крім соціології) займається якоюсь окремою сферою суспільного життя. Економіка досліджує господарське життя (виробництво, послуги, розподіл, споживання тощо), історія процес розвитку суспільства тощо.

Соціологія - це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства. Соціологія вивчає суспільство в цілому все соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, їх взаємодію.

Отже, соціологія - наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему . Специфіка і відмінність цієї науки від інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає соціальні відносини між людьми, а також вплив цих відносин на формування людини, на її свідомість і поведінку.

Соціальні відносини - відносини між людьми, як виконавцями певних соціальних ролей. Лише соціологія вивчає суспільство, як цілісний соціальний організм. Використовує данні інших суспільних наук (історії, демографії та ін.). Вивчає поведінку людини (певні правила).

Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структуру, забезпечує розуміння законів і закономірностей взаємодії його різних сфер. Зв'язок соціології з іншими науками потрібно розглядати швидше через призму тенденції до їх інтеграції, зближення і об'єднання, а ніж до їх розмежування. Соціологія має безпосередній вихід на ряд суспільних і гуманітарних наук: соціальну філософію, соціальну психологію, соціальну статистику, правознавство, історію, політологію.

На сьогоднішній день переважає тенденція до комплексного, всебічного дослідження явищ і процесів суспільного життя, до спільного дослідження кількома науками, до поєднання їх пізнавальних можливостей.

2. Загальна характеристика теоретичної соціології

Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку. У зв'язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання:

- теоретичну соціологію;

- фундаментальну соціологію;

- прикладну соціологію;

- емпіричну соціологію.

Теоретична соціологія охоплює різноманітні теорії, які пояснюють соціальні факти.

В рамках теоретичної соціології розрізняють макросоціологічні закономірності - процеси, явища на рівні суспільства.

Та мікро соціологічні теорії, які пояснюють поведінку людей в суспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.

Напрями теоретичної соціології:

Феноменологічна соціологія і символічний інтеракціонізм - на перше місце висувають завдання з'ясування соціально - психологічної структури соціальної взаємодії, ролі людської особистості, як творця соціальної реальності;

В концепції соціального обміну підкреслюється вирішальна роль універсальних закономірностей людської природи - прагнення до одержання вигод і нагород - для пояснення соціальних відносин і структур;

Для прихильників функціоналізму пошук об'єктивної істини, яка проголошується головною цінністю наукового пізнання, конкретизується у формуванні закономірностей або вимог, покликаних пояснити структурні механізми збереження сталості і стабільності буд - якої соціальної системи.

Теоретична соціологія відрізняється від прикладної не за об'єктом або методом дослідження, а за метою, яку ставить перед собою соціологія, які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

3. Макросоціологічні теорії (функціоналізм і теорія конфлікту)

Макросоціологічні теорії - закономірності, процеси, явища, які спостерігаються на рівні суспільства.

Функціоналістські теорії починають з аналізу соціальної статики перед тим, як перейти до процесів соціальної динаміки. Функціоналісти ( Т. Парсонс, Р. Мертон та ін) аргументовано доводять, що суспільство складається з незалежних частин, кожна з яких допомагає підтримати стабільність цілісної системи. Суспільство має можливість за допомогою культурних норм і цінностей підтримувати стан рівноваги і балансу.

Представники структурного функціоналізму розглядають соціологію як науку, яка покликана аналізувати повторювальні наслідки, що виникають в результаті взаємодії елементів соціальної структури. При структурному підході об'єкт дослідження (суспільство, соціальний інститут, чи соціальний процес) складаються з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру. Функціональний підхід з'ясовує зв'язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування.

Вадою функціоналіських теорій є зосередження на статиці, а не на динаміці. Функціоналісти аналізують інституціональні зміни, які мають місце лише у сучасних суспільствах.

Теорії конфлікту проголошують основним джерелом соціального розвитку суперечність конкуруючих у суспільстві інтересів. Суспільству властива соціальна нерівність, що неминуче породжує конфлікти і несталість суспільства. В цьому плані загальними рисами суспільства є не стабільність і злагода, а панування, конфлікт, придушення.

Напруженість щодо розподілу обмежених ресурсів та цінностей звичайно веде до соціальних змін. Але конфліктні теорії не беруть до уваги всі форми соціальних змін. За допомогою таких теорій можна пояснити, яким чином феодалізм було замінено на капіталізм, але вона не пояснює, чому такий драматичний ефект на розвиток суспільства справляє технологія, чому міняються форми сімейної організації.

Функціоналістські теорії та теорії конфлікту майже доповнюють одне одного.

4. Мікросоціологічні теорії (теорія обміну, етнометодологія, теорія керування враженнями, символічний інтеракціонізм)

Мікросоціологічні теорії пояснюють поведінку людей в суспільстві та процес взаємодії індивіда в суспільстві.

Основна ідея теорії соц. обміну - поведінку людей в суспільстві можна пояснити виходячи з понять винагороди та покарання. Це означає, що люди прагнуть до таких вчинків, за які можуть отримати винагороду, і уникають таких вчинків, за які можуть отримати покарання.

Інакше кажучи, - люди обмінюють власні зусилля на можливі винагороди.

Значущість стимулів для людини визначає якість зусиль для отримання цієї винагороди.

Етнометодологія - оригінальна соціологічна концепція (букв. Означає Методи людей)

Предметом етнометодології є так звані етнометоди, тобто характерні для різних соціальних класів груп і організацій методи інтерпретацій, які застосовуються учасниками взаємодії з метою розуміння актуальних фактів і явищ.

Основні положення етнометодології:

- лише учасникам події удається на стільки повно поєднати їх точки зору на події, які відбуваються, і власні дії, наскільки всім їм вдається скласти загальну уяву про конкретні умови збігання цих подій і здійснення цих дій;

- не всі інтерпретовані взаємодіючі події і дії інтерпретуються однозначно, вони інтерпретуються систематично і в певній послідовності;

- зміст, який вкладають інтерпретатори в події, що відбуваються, і у свої власні дії, залежить від послідовності в інтерпретацій і від біографій учасників взаємодії.

Символічний інтеракціоналізм (засновник Дж. Мід (1861 - 1931рр) - один з найпродуктивніших напрямків в сучасній соціології, який по суті є дослідженням відношень між особистістю і суспільством як процесу символічного спілкування між соціальними діячами.

Основні положення:

- люди діють по відношенню до речей на підставі смислів, якими вони володіють;

- сенс будь - якої речі, що потрапляє у поле зору людини, виникає із взаємодії, у яку ця людина вступає з іншою.

Одна з найвідоміших концепцій символічного інтеракціонізму - рольова концепція. Поведінка людини, згідно з цією концепцією, обумовлена структурою її особистості, її соціальною роллю і сприйняттям установок «усуспільненого іншого». Багатомірну поведінку людини можна подати в вигляді набору соціально типових, усталених шаблонів її поведінки - «ролей», які людина відіграє у суспільстві.

5. Загальна характеристика емпіричної соціології

Емпірична соціологія (досвід) - комплекс досліджень, орієнтованих на збір та аналіз фактів суспільного життя за допомогою спеціальних методів (опитування, спостереження, аналіз документів та ін).

Емпіричні факти:

- свідомості (думки, судження);

- факти поведінки (вчинки, дії та ін);

- результати діяльності людей (які можуть розказати про людину).

Основний метод аналіз документів або будь якої зафіксованої інформації.

Емпірична закономірність - стійкий зв'язок між двома або декількома змінними.

6. Соціологія і соціальна практика. Прикладні соціологічні дослідження

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків.

Прикладна соціологія - комплекс досліджень орієнтованих на вирішення конкретних соціальних проблем

Етапи конкретно - соціологічного дослідження

Розрізняють такі основні види конкретно - соціологічних досліджень:

За метою їх проведення - Теоретичні і емпіричні;

За частотою проведення - разове, повторні (останні можуть бути когорт ними, моніторинговими);

За глибиною вивчення проблеми - розвідувальні, описові, аналітичні;

За способом забезпечення репрезентативності - суцільне, локальне, вибіркове;

За масштабами проведення - міжнародне, загальнонаціональне, регіональне, галузеве.

Соціологічне дослідження треба відрізняти від соціального дослідження. Соціологічні дослідження складають «ядро» більш широких соціальних досліджень - суспільствознавчих досліджень.

7. Огюст Конт і зародження позитивіської соціології

Термін соціологія вперше був запропонований О. Контом в в1824р. Заслуга О.Конта полягає на сам перед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі, наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.

Науковий позитивізм Конта поєднувався з його еволюційним поглядом на суспільство і мислення. Мислення на його думку, в своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Людська думка прогресує по мірі того, як зменшується рівень узагальненості і зростає рівень складності. Суспільства в процесі еволюції проходять три основні стадії: примітивну, проміжну і наукову.

Соціологія, яка за Контом є вершиною наук, повинна розвиватись як аналіз соціальної динаміки і статики.

Соціальна динаміка покликана розглядати загальні закони соціального розвитку, тоді як соціальна статика повинна зосередитись «на анатомії суспільства» і взаємодії її складових елементів.

Основні праці О. Конта: «Курс позитивної філософії» (1830 - 1842рр)

«Система позитивної політики» (1851 - 1854рр)

8. Розвиток соціології у XIX - XX ст.

В першій половині XIX ст.. домінуючим видом діяльності соціологів багатьох країн були прикладні соціологічні дослідження.

З 60 - 80х XIX соціологи Західної Європи і США починають розробку проблем самої соціологічної теорії, пов'язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології.

Під школою в соціології розуміють групу соціологів, яка працює в межах виробленої нею самою дослідницьких традицій.

Напрями об'єднують соціологів, які займаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світоглядну направленість.

У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась в Європі та США. Широке використання математики і статистики, методів моделювання і наукового експерименту зробили соціологію в США точною наукою.

Серед американських теоретиків загальновідомий Ф. Тейлор (1856 - 1915), який розробив систему наукової організації праці і раціонального управління (менеджменту).

Однією з помітних в соціології ХХ ст.. є аналітична школа (або емпірична соціологія), яка сформувала в своєму руслі дві основні течії - академічну і прикладну.

Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі явища суспільного життя (напр.. соціологія праці, соціологія міста тощо), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень.

Завдання другої - організація цих націлених на розв'язування чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з використанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

В першій половині ХХ ст.. домінуюче положення в американський соціології займала Чиказька школа, яка здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології. Найвідоміші представники цієї школи - Р. Парк, У. Томас, А. Смол та ін.

Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо (1880 - 1949) і його колег розроблялись індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління.

Під впливом американської соціології в 60 - 70 -і роки активно формувалась німецька соціологічна школа. В 80 - 90рр ХХ ст. сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах індустріальної соціології.

9. Становлення соціологічної думки в Україні

Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських учених у 80х роках ХІХ ст.. ,які друкувалися в часописи «Громада» (Женева) і в окремих виданнях. Серед відомих представників українських соціологів кінця ХІХ початку ХХ ст. є:

С.А. Подольський (1850 - 1891рр) - відомий укр. економіст і публіцист, який висунув ідею, що поряд з боротьбою за існування діє закон зростання солідарності. С.А. Подольському належить праця «Ремесла і хваброики на Україні», яку було опубліковано в Женеві. У ній вчений аналізує становище різних груп робітників на Україні, їх відносини з працедавцями тощо;

Страницы: 1, 2