Регулювання впорядковує співвідношення елементів єдиного процесу, який відбувається під час реалізації завдання. Об'єкти управління тут і є такими елементами, автономність яких є виразом системності завдання, в реалізації якого вони зацікавлені, а також спеціалізації діяльності елементу цієї системності .Отже, регулювати можна лише системне у творення, системне явище, в яких присутня органічна залежність об'єктів управління.
Координація - це приведення у відповідність діяльності різних об'єктів, що перебувають у фарватері реалізації єдиної мети, але безпосередньо не зв'язаних між собою.
Координація має справу з органічною незалежність елементів /об'єктів/ управління, але глибинні, об'єктивні чинники або конкретна мета входять в певну системну якість ,яка має інший, саме факторний тип системності, в якому ця функція має лише заданий організаційний потенціал. Координація як управлінська функція має справу з більш високим рівнем системності, на який згодом переходять /або не переходять/ системи /процеси/, і що регулюються.
Контроль - це слідкування за процесом діяльності, а також встановлення реальних витрат і результатів управлінської діяльності, а також її всебічної ефективності.
Контроль як функція, що є потребою такої властивості управлінського процесу як зворотній зв'язок, має постійно приводити у відповідність систему і методи управління з новими умовами і властивостями об'єкту, що ви-никають у процесі його функціонування і розвитку. Контроль - це не підсу-мовування управлінської діяльності /як це часто буває у управлінській практиці/, а постійна профілактична діяльність з нормалізації проходження управлінського процесу .Найсуттєвіша його вада - констатація фактів порушення цього процесу. Запобігання їм - найбільша ефективність контрольної функції, особливо в політиці, де наслідки хибних рішень як правило трагічні .Тому такі адміністративні кроки як зняття з роботи, інші види покарання здебільше свідчать про некомпетентність управлінських кадрів, оскільки саме управлінець, що “розвалив” роботу, не здатний жодною мірою покарання відшкодувати збитки, які він завдав об'єкту управління своєю некомпетентністю або злочинною діяльністю. І чим вищу посаду він обіймав, тим менше можливостей відшкодування, тим трагічніші наслідки такого управління.
У повсякденному житті це відшкодування можливе лише як повне повернення певних матеріальних цінностей, тільки матеріальних, оскільки всі інші види управлінських зловживань не мають матеріального еквіваленту, хоч воно й практикується у світовій управлінській практиці (наприклад, матеріальна компенсація за загиблої під час виробничої аварії, яка сталася з вини адміністрації).
Методичні вказівки до другого питання: " Принципи соціального управління. Управлінські відносини у Збройних Силах".
Звертаю увагу на те, що в науці управління існують дві групи методів, що відрізняються між собою за критерієм примусовості або потенціалу переконання, який сприймає об'єкт управління.
До примусових відносяться правові методи, а до методів переконання - духовно-ідеологічні методи (правове не забезпечені).
До складу перших, тобто правових, входять усі методи управління економічним, політичним і духовним життям суспільства, які мають правове забезпечення, незалежно від рівня правової норми: починаючи з Конституції країни і закінчуючи управлінськими рішеннями місцевого рівня, включаючи і рішення управлінців трудовими колективами.
До складу других, тобто методів переконання, входять правове не забезпечені програми, теоретичні викладки, соціологічні аналізи, різні науково-практичні концепції, якими можуть керуватися об'єкти управління, статутні положення добровільних громадських установ, зокрема партій, спілок, об'єднань за інтересами тощо. До цієї ж групи входять методи морального заохочення, ширше - моральні норми суспільства, які не мають правового закріплення.
Підкреслюю, що використання останніх в управлінні - норма управлінської діяльності, оскільки будь-яке управлінське рішення виходить з урахування існуючих у суспільстві моральних норм, часто не згадуючи їх в управлінському рішенні .Вони, ці норми, в такому випадку е орієнтуючою силою, ігнорування якої призводить до таких самих наслідків, що й ігнорування правових норм .Наприклад, не сприймається як нормальне управлінське рішення, побудоване на асоціальних ідейних принципах або людиноненависницькій психології, включаючи й так званий “голий інтерес” приватного власника. Певні загальногуманістичні принципи завжди присутні в управлінському рішенні, хоч можливе й декоративне використання їх.
Звертав увагу курсантів, що управління здійснюється у двох основ них Формах: безпосередній і опосередкованій.
Безпосереднє управління - це функціонально забезпечена діяльність на правовій або неправовій, але делегованій основі. Головною його ознакою є право на прийняття і організації управлінського рішення.
Опосередковане управління - це участь об'єкта управління у підготовці, прийнятті й реалізації управлінського рішення. Формою опосередкованого управління є делегування прав, функцій, завдань об'єктом управління управлінським установам або особам і присутність у нього права контролі) за їхньою діяльністю.
Підкреслюю, що в обох формах є елементи першої і другої. .Наприклад, безпосереднє управління державного органу починається з делегування йому певних прав і обов'язків, а за об'єктом управління залишається право контролю за його діяльністю. Опосередковане управління може стати безпосереднім у ферми самоуправління об'єкту на основі загальноприйнятих норм права у державі тощо.
Але управління й самоуправління - це єдине загальноуправлінське явище, що й визначено терміном "форма". Вона, ця форма, своєю чергою, виступає переважно як управління і, знов переважно, як делеговане управління, а самоуправління у своїй структурі є теж управлінням щодо об'єкту, який має таку змогу, й самоуправлінням стосовно іншої управлінської структури, яке теж у такому контексті е самоуправлінням, але вже не як форма, а як зміст. В обох формах є властивість, яка посилює або послаблює змістовий потенціал управління, іноді як несприйняття однієї з форм - це напруга інтересів, що відтворює (реалізує) та чи інша форма.
Принцип управління - це об'єктивні правила управлінської діяльності (поведінки), що випливають з потреб об'єкта управління і повертаються до нього у вигляді наукового знання, за допомогою якого реалізуються ці потреби на основі підвищення ефективності його потенціалу, більш досконалої організації відносин об'єкта з середовищем
Підкреслюю, що в науці управління немає однозначного уявлення про принципи управління: кількість їх коливається від 11 до 40. Найбільш поширеними є принципи:
об'єктивності; - основної ланки;
відповідності; - повної і правдивої інформації;
оптимальності; - ієрархічності;
конкретності; - законності;
ефективності; - колективності /колегіальності/;
єдиноначальності;
врахування потреб і інтересів людей;
контролю;
індивідуальної і колективної відповідальності;
прогнозування;
випереджаючого розвитку теорії стосовно практики.
Всі принципи поділяються на дві групи: системні, тобто такі, на яких здійснюються самоуправління системи і принципи управління як виду діяльності .Точне віднесення їх до однієї з груп досить складне завдання, оскільки будь-який з них може бути правилом поведінки або умовою функціонування як об'єкта, так і суб'єкта управління, але ефективність їхня рівне.
Системні принципи - це передусім принцип ефективності управління, який передбачає використання на науковій основі об'єктивних потреб суспільного розвитку для управління суспільством як цілісним утвором.
Звертаю увагу на те, що у загальному виді управління і є самоуправління як властивість живої матерії, зокрема людського співжиття. Прете, в соціально-організаційному відношення ці явища дещо різні.
Управління звичайно уявляють як вид діяльності, як відносини “суб'єкт - об'єкт”; в яких управління виступає як прерогатива суб'єкта стосовно об'єкта.
Самоуправління ж - це управлінське забезпечення об'єкта самим об'єктом, без делегування /наділення/ функцій, прав, обов'язків тощо певній частині суспільства або частині власного організму, якщо ця частина не виділяється в автономний елемент цього організму. Але самоуправлінням прийнято вважати й те, що об'єкт виділив таку автономну частину ,яка, проте, реалізує безпосередньо тільки його /об'єкта/ інтереси як певного утворення.
Звертаю увагу курсантів на те, що у Збройних Силах:
об'єкт соціального управління:
Збройні Сили та їх підструктури і елементи як соціальна система і їх рівні;
Соціальні процеси та відносини у Збройних Силах як соціальній системі.
суб'єкт соціального управління:
командири, штаби управління, підрозділи; громадські організації.
Сутність соціального управління в Збройних Силах:
наукове, об'єктивне пізнання закономірностей, тенденцій функціонування і розвитку Збройних Сил;
аналіз і оцінка стану соціального розвитку структурних підрозділів;
розробка і впровадження обґрунтованих рекомендацій, критеріїв і заходів для ефективного управління діяльністю Збройних Сил.
Функції соціального управління у Збройних Силах:
військово-службова ;
виховна;
інформаційна;
комунікативна;
організаторська.
Рівні соціального управління:
стратегічний;
оперативно-тактичний;
тактичний.
Методи соціального управління в ЗСУ:
- засідання; - наради; - конференції;
- збори; - КШН; - військові навчання.
Звертаю увагу курсантів на те, що основних стадій управлінського циклу чотири:
збирання та аналіз інформації про об'єкт управління, його минуле, сучасне і можливе майбутнє;
підготовка й прийняття управлінського рішення;
оцінка результатів управлінських дій у процедурі звіту про виконання управлінського рішення;
контроль за всіма цими діями.
Підкреслюю, що перша стадія управлінського циклу забезпечена спеціальною наукою, що зветься інформатикою. До неї входять перекладені на технічне виконання такі системи як АСУ, ЕОМ, комп'ютерні системи, які існують на базі інформатики.
Друга стадія також забезпечена спеціальним науковим знанням - так званою теорією рішень, яка включає в себе і кібернетику як найбільш загальну науку управління.
Третя стадія також має своє знання - загальну організаційну науку - тектологію . родоначальником якої є О.О. Богданов.
Четверта стадія забезпечена теорією зворотного зв'язку та її частиною - контролем, на якому відбувається розрахований управлінський цикл.
Всі чотири стадії управлінського циклу мають "рівні права", оскільки жодна з них не може бути послабленою в процесі підготовки, прийняття; й реалізації управлінського рішення. Так само не можна штучно підносити також жодну з стадій, оскільки це об'єктивно послаблює інші і створює викривлений управлінський стиль, що безпосередньо негативне відбувається на нормальному проходженні всього циклу і знищує ефективність управлінського рішення, хоча організаційно слід враховувати реальний стан проходження циклу і впливати на певні його стадії залежно від цього стану.
Основні напрями соціології управління в XX ст.
І. Класична шкала управління - американський економіст Ф. Тейлер --/1903 - 1912 рр./ - школа наукового менеджменту;
створення системи критеріїв наукової організації
відбір робітників на основі наукових критеріїв, їх тренування і навчання;
співробітництва між адміністрацією і робітниками при впровадженні наукової організації праці;
рівномірний розподіл праці і відповідальності між адміністрацією і робітниками.
А. Файоль - поглиблення теорії адміністрації /1923 р./. Аналіз управління як реалізації основних функцій адміністрування: планування, організація, командування, координування, контроль.
Е. Емерсон, Л. Урвік, М. Вебер, Г. Форд - розробка принципів адміністрування: авторитет і відповідальність, дисципліна. єдність керівництва «винагорода централізація, порядок, рівність, ініціатива.
ІІ. Шкода "людських стосунків" - американський психолог Е. Мейо - теорія /1927 - 1939 рр./ соціальних відносин в неформальних малих групах:
вивчення соціально-психологічного клімату в малих групах на виробництві;
аналіз практики управління малими групами;
оцінка неформальної соціальної структури організації в залежності від зміни організації праці;
вивчення ефективності комунікації в організаціях.
Р. Блейк, Д. Ітон, К. Арджеріс, Ф. Херцберг, Д. Макрета вдосконалення теорії ефективного управління:
- розробка принципів управління і оцінка стилів керівництва організаціями з використанням системи “ГРІД”;
розробка методики навчання управлінського персоналу по системі “ГРІД”.
ІІІ. "Емпірична" школа управління - американський соціолог П.Дракер - /1940 - 19^? рр./ концепція соціального менеджменту: "участі в прибутках", "участь працівників в управлінні":
дослідження змісту праці і функцій керівників: визначення мети організації, шляхів її досягнення;
підбір і розподіл персоналу в залежності від класифікації робіт;
стимулювання працівників з використанням засобів примусу і заохочень;
нормування, аналіз і оцінка діяльності організації і зайнятих в них осіб;
мотивація намірів працівників в залежності від результатів їх роботи.
Р. Девіс, Л. Н'юмен, Д. Міллер, Р. Майяз - вдосконалення концепції менеджменту.
ІУ. Школа "соціальних систем" - американський економіст Г. Саймон - /1960 - 1965 рр. / впровадження в практику висновків школи
"людських стосунків" /Е. Мейо/ про статус і роль індивіда в суспільстві:
- вивчення індивіда в організації, його потреб і умов задоволення;
- оцінка ієрархії потреб і конфліктів, що породжується протиріччями між працівниками і організацією;
- аналіз формальних і неформальних факторів, які регулюють групові відносини;
- вивчення теорії соціальних систем, взаємодії між елементами, каналів комунікації між ними.
Д. Марч, А. Етціоні та американський підприємець і вчений в області менеджменту Ч. Барнард - поглиблення теорії соціальних систем:
- розробка концепції системного підходу до діяльності адміністратора в організаціях;
- обґрунтування необхідності створення системи в організаціях /формальних і неформальних, визначення змісту і функцій формальної організації, стилів поведінки адміністратора в ній, критеріїв оцінки ефективності роботи адміністратора.
V. "Нова" школа в управлінні - італійський математик Д. Берталанорі: -/1970-1975 рр./ теорія "системотехніки", "управлінських рішень:
- вивчення операцій у кібернетиці і побудова математичних моделей в теорії менеджменту;
розробка теорії управлінських рішень: вибір методів математичного моделювання процесів управління, дослідження алго-ритмів оптимальних рішень з використанням теорії ігор;
розробка моделей прогнозування науково-технічного і економічного розвитку в масштабах суспільства і окремих фірм.
Д. Форрестер - американський математик:
- аналіз методів математичного моделювання в управлінні віництвом на прикладі конкретних фірм;
Р. Акофф - американський економіст:
- аналіз операцій в плануванні: вибір мети, стратегія, тактика, програмування, його етапи, методи;
VІ. Менеджмент людських ресурсів -/ 1969 - 1975 рр./
американський економіст, керівник Р. Майлз - продовження концепції соціального менеджменту П. Дракера, розробка нових положень відносно ефективного використання людського фактора на виробництві:
- розробка теорії менеджменту людських ресурсів, оцінка ролі персоналу в умовах ринкової економіки;
- аналіз людських ресурсів як стратегічного фактору виробництва;
- визначення стратегії і тактичних дій керівників при використанні персоналу організацій, фірм;
- розробка рекомендацій менеджерам по ефективному використанню працівників,
Г. Кунц, С.О'Доннел - американські вчені по менеджменту: - аналіз функцій керівництва організаціями: зміст планування, комплектування кадрів, контроль і оцінка ефективності.
Література:Абрамова Н.Т. Целостность и управление. - М., 1984.Аверин А.И., Суворов И. Социальное управление: 0пыт философского анализа. - М., 1984.Військова соціологія: пропедевтичний курс в поняттях і категоріях. - К., 1997. Гаевский Б.А. Управление и самоуправление: идеал и реальность. - К., 1990. Гаєвський Б.А. Основи науки управління. - К., 1997. Гурней Б. Вступление в науку управления: Пер.с франц. - М., 1969.Лега В.В.Элементы анализа управления. - Харьков, 1990.Мескон М.Х., Альберт М.Дедоури Ф. Основи менеджмента. - М., 1992. Новые технологии и организационные структуры. - М., 1990.Пилипенко В.Е. Организация. Труд. Эффективность. - К., 1991. Рассолов М.М. Проблеми управления и информации в области права. - М., 1991.Смелзер Н. Социология. - М., 1994.Современная западная социология: Словарь. - М., 1990.Социология: Наука об обществе. - Харьков, 1996. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. - К., 1998.Соціологія: Матеріали до лекційного курсу. - К., 1996.Основи социологии /учебно-методическое пособие для курсантов/. - Полтава.Тадевосян З.В. Словарь-справочник по социологии и политологии. - М., 1996. Тощенко Ж.Т. Социология. - М., 1994.Управление:опыт и проблеми. /Под.ред. Гальперина. - М., 1991.Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - Львів, 1996. Щекин Г.В. Теория социального управлення. - К., 1996. Якуба Е.А. Социология. - Харьков, 1996.Страницы: 1, 2
