Соціальна система та її структура
Соціальна система та її структура
Київ - 2010
План
Вступ
Розділ І. Теорія діїї Парсонса
Основні положення теоретичної концепції Т.Парсонса
Синтез Парсонсом понять про соціальну дію, взаємодію й соціальну систему
Розділ ІІ. Соціальна система та суспільство
Поняття соціальної системи
Поняття суспільство
Теорія суспільства як соціальної системи
Структурні компоненти суспільства
Актори і соціальна система
Розділ ІІІ. Елементи різноманітних систем для суспільства
Культурна система для суспільства
Особистість як середовище для суспільства
Організм і фізичне оточення для суспільства
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Толкот Парсонс у автобіографічному нарисі „Про побудову теорії соціальних систем: особиста історія” відмітив, що метою його життя було створення загальної, універсальної теорії, що була придатною для аналізу будь-яких живих систем, починаючи від одноклітинного організму і закінчуючи складними людськими цивілізаціями. Що ж загального могло бути в цих мікро- і макрореалій - простого організму і людського суспільства? Наявність структурованої системи, яка в своїх діях прагне до порядку і певної раціональності. Природно, що Т. Парсонс, перш за все, намагався зробити свою теорію такою, що могла б застосовуватися для дослідження людського суспільства.
Послідовно йдучи до цієї мети, вчений створює спочатку теорію соціальної дії, а потім на її основі теорію соціальної системи, в яких розкриваються принципи функціонування систем різних рівнів у взаємозв'язку з іншими системами. Як видно, амбіції вченого - обійняти неосяжне. Зрозуміло, щоб до цього наблизитися було потрібно вельми складна аналітична конструкція, яка, на думку вченого, повинна допомагати інтерпретувати конкретні явища дійсності
Актуальність теми
На думку багатьох сучасних соціологів, Т. Парсонсу вдалося розробити не всі аспекти деяких теорій, є очевидні протиріччя в спадкоємності базових понять, що використалися в різні періоди творчості (хоча сам Парсонс в згадуваній вище праці особливо підкреслює постійність свого теоретико-методологічного інструментарію). Та все ж світова соціологічна думка незвичайно високо цінує ученого за те, що йому вдалося реально зробити - створити принципово нову теорію, що дозволяє досліджувати суспільство на різних системних рівнях - мікро і макро. Такий підхід виявився досить цікавим, та породив багато прихильників цієї теорії та її послідовників. По суті, Т. Парсонсом була створена школа сучасного структурного функционалізму з багаточисельними учнями і послідовниками, в числі яких Р. Мертон, Н. Смелзер та інші видатні вчені.
Теоретична спадщина Т.Парсонса сьогодні, як і багато років тому, знаходиться в центрі гострих дискусій. Одна з причин цього полягає у тому, що вчений розробив велику кількість різноманітних теорій, які викликають неабиякий інтерес і в умовах сьогодення. Знання теоретичного надбання Т.Парсонса є необхідною умовою продуктивного вивчення усіх соціологічних теорій, оскільки багато вчених при розробці своїх концепцій використовували певні аспекти його теорій, розвивали їх, або ж навпаки-критикували, але ніхто не лишав їх поза увагою.
Об'єкт роботи - соціальна система та ї структура.
Предмет роботи - сутнісні характеристики соціальної системи і її компонентів.
Мета роботи - аналіз та узагальнення основних положень теорїї Т.Парсонса щодо соціальної системи та ї елементів.
Завдання роботи:
· проаналізувати загальну теорію Т.Парсонса;
· визначити суть соціальної системи, суспільства, та його складових елементів;
· узагальнити та систематизувати знання щодо існування та функціонування різних структурних компонентів суспільства;
· виділіти основні аспекти функціонування соціальних систем.
Методологія написання роботи - при написанні роботи використовувався метод аналізу наукових статей, першоджерел та публікацій з даної проблематики.
Структура роботи
В першому розділі проаналізовано та описано основні моменти загальної теоретичної спадщини Т.Персонса, зокрема, його загальна теорія дії. Оскільки наступні теорії, так як і теорія соціальних систем, базувалася в деяких моментах на попередній.
У другому розділі описані основні поняття та принципи соціальної системи, суспільства та його основних складових частин. Різні аспекти соціального порядку, які також досліджувалися вченим, відображені у багатьох поняттях, основні з яких -- «система», «структура». Вони вживаються як щодо емпіричних об'єктів і відношень, так і щодо абстрактних об'єктів.
У третьому розділі описано загальні положення функціонування різного оточення, різних середовищ для суспільства, зокрема культурна система для суспільства, особистість як середовище для суспільства, організм і фізичне оточення для суспільства
У завершальній частині роботи містяться загальні висновки, розгляду яких була присвячена основна частина. Приділяється увага тому внеску, який зробив Т.Парсонс у соціологію та їх вплив на розвиток цієї науки у майбутньому. Робиться висновок про те, що важко знайти таку галузь соціології, від загальної соціологічної теорії до прикладних досліджень, де б не простежувався вплив ідей вченого.
Список літератури налічує 13 найменувань.
Розділ І. Теорія дії Парсонса
Основні положення теоретичної концепції Т.Парсонса
Т. Парсонс вважав одним із центральних завдань соціології аналіз суспільства як системи функціонально взаємопов'язаних змінних. На практиці це означало, що аналіз будь-якого соціального процесу - це частина дослідження певної системи з усталеними межами. Систему він розумів як будь-який сталий комплекс повторюваних і взаємопов'язаних дій (теорія соціальної дії). Поняття "структура" охоплює сталі елементи будови соціальної системи, відносно незалежні від незначних і короткочасних коливань у відносинах системи із зовнішнім оточенням. Потреби особистості виступають як змінні в соціальній системі. Парсонс та інші дослідники намагалися не тільки виробити правила функціонування будь-якої системи, а й визначити сукупність необхідних "функціональних передумов" для всіх соціальних систем.
Ці умови, необхідні для існування будь-якої системи, стосувалися не тільки соціальної системи, а й її складових. Кожна соціальна система має задовольняти певні фізичні потреби своїх елементів, забезпечуючи їх виживання. Вона повинна мати й певні засоби розподілу матеріальних ресурсів. Крім того, система має виробити певний процес соціалізації людей, даючи їм змогу сформувати або суб'єктивні мотивації підпорядкування конкретним нормам, або певну загальну потребу такого підпорядкування нормам. У суспільстві крім соціальних норм існують властиві тільки йому цінності. За відсутності таких цінностей малоймовірно, що окремі особи зможуть успішно підпорядковуватись нормам. Фундаментальні цінності мають стати частиною особистості. Водночас кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності та інституційні засоби, щоб успішно протидіяти порушенням цієї організації, вдаючись до примусу або переконання. І, нарешті, суспільні інститути мають бути відносно сумісні один з одним.
Пошуки функціональних передумов не тільки соціальних систем взагалі, але й окремих типів соціальних систем спрямовані на те, щоб полегшити їхнє порівняння й підвищити точність аналізу їхнього життя. Однак функціональні вимоги Парсонса як критерій виділення системи і її елементів занадто абстрактні й не мають достатню вибірковість, щоб ефективно відрізняти системний об'єкт від несистемного.
Теоретичну схему Парсонса поєднує й організує проблема соціального порядку. Це відноситься й до теоретико-діючого аспекту його поглядів: "Найбільш загальна й фундаментальна властивість системи - взаємозалежність її частин або змінних... Взаємозалежність є порядок у взаєминах між компонентами, які входять у систему".
Різні аспекти соціального порядку одержують відбиття в безлічі понять, з яких основні - "система" і "структура", уживані Парсонсом як для роботи з емпірично виділюваними об'єктами й відносинами, так і в роботі з абстрактними об'єктами.
Поняття структури в Парсонса охоплює ті стійкі елементи будови соціальної системи, які відносно незалежні від незначних і короткочасних коливань у відносинах системи із зовнішнім оточенням. Оскільки ці відносини змінюються, необхідно ввести систему динамічних процесів і механізмів між вимогами, що випливають із умови сталості структури, і вимогами даної зовнішньої ситуації.
Цей динамічний аспект бере на себе функціональна частина аналізу. Функціональні категорії, за словами Парсонса, мають справу з упорядкованими способами пристосувальної взаємодії між сталими зразками дії, що утворюють дану структуру, і даними властивостями навколишніх систем.
На найзагальнішому, безособов-абстрактному рівні аналізу порядок у Парсонса виявляється в основному продуктом двох процесів:
1) тенденція соціальної системи до самозбереження
2) її тенденція зберігати певні межі й сталість стосовно середовища (гомеостатична рівновага). Дії системи в середовищі, що сама являє собою ряд систем, аналізуються виходячи з функціональних передумов, вимог для виживання й рівноваги системи. Організація видів діяльності усередині системи складається в результаті структурних реакцій системи на ці вимоги, що виражають її зв'язок із середовищем. Тому в аналізі взаємодій соціальної системи важливо досліджувати область її взаимообменов з іншими системами.
Синтез Парсонсом понять про соціальну дію, взаємодію й соціальну систему
У західній соціології сьогодні помітне прагнення пом'якшити протистояння методологічного індивідуалізму й холізму, відповідно зблизити теоретико-діючий і системний підходи. У зв'язку із цим ставиться завдання представити властивості соціальних структур як стандартні форми соціальної дії й взаємодії. Найбільш відома спроба такого роду синтезу - загальна теорія дії Т. Парсонса, де досліджуються також колективні суб'єкти дії й розрізняються три рівні аналізу соціальної дії: соціальна система, культура й особистість.
Виходячи на початку аналізу тільки із природи людської дії, завжди спрямовано] до досягнення мети, Парсонс виділяє три класи елементів і мотивацій дії: когнітивний (ідеї й інформація про об'єкти, що ставляться до ціледосягнення), катектичний (емоційне відношення до об'єктів ціледосягнення у зв'язку з потребами діяча) і оцінний (альтернативи вибору). Всі елементи дії стають соціальними через процес взаємодії.
Саме поняття "соціальна взаємодія" надзвичайно багатозначне, тому що має довгу філософську й соціологічну історію, у ході якої (залежно від розуміння специфіки громадського життя) по-різному визначався предмет соціальної взаємодії. Емпірично й операціонально орієнтовані підходи розглядали поняття соціальної взаємодії як перший крок до поняття соціальної системи, а діадична взаємодія - як найбільш просту форму цієї системи.
Загальна теорія дії повинна бути основою кодифікації соціально - наукових знань, керівництвом для дослідження й базою для соціалізації соціальних наук. Загальна теорія дії являє собою понятійні рамки, зв'язану схему понять, вихідним пунктом яких є дії людей. Розглянемо основні поняття теорії Парсонса.
Дія - цілеспрямоване, нормативно регульоване й мотивоване поводження в ситуаціях, що складається з навколишнього світу (об'єкти) і ситуації (діячі й об'єкти).
Організм - біофізичні основи поводження як діяльності, які пов'язані із предметами поза організмом - поведінковий організм.
Діяч - як Ego - Alter, як емпірична система дій - система особистості, частина соціальної системи.
Ситуація - частина зовнішнього світу, значима для аналізованого в цей момент діяча; частина світу з перспективи Ego.
Орієнтація на ситуацію - значення ситуації для діяча для його планів і стандартів.
Мотиваційна орієнтація - ті аспекти орієнтації діяча на ситуацію, які пов'язані з очікуванням винагороди й депривації залежно від потреби діяча.
Ціннісна орієнтація - аспекти орієнтації діяча в ситуації, які характеризуються дотриманням норм і стандартів.
Соціальна система - система дій з одним або більшим числом діячів (індивідами або колективами), причому для кожного діяча ситуація визначається існуванням інших діячів і відбуваються взаємозалежні дії, які "концентруються" залежно від того, наскільки велике згода щодо загальних цілей, цінностей, нормативних і когнітивних очікувань.
Система особистості - система, що складається із сукупності дій індивідуального діяча, причому дії індивіда визначаються структурою його потреб і організацією цілей і цінностей.
Система культури - організація цінностей, норм і символів, які визначають дії діячів; це не емпірична система, як особистість або соціальна система, а якась абстракція їхніх елементів; зразки культури складаються із взаємозалежних елементів, які творять системи цінностей, системи вірувань і системи символів. Вони інституціоналізовані в соціальних системах і інтерналізовані в системах особистості.
Особистість, соціальна система й система культури являє собою перспективу й об'єкт соціологічного аналізу. У центрі цього перебуває орієнтація діячів - емпіричних систем дії, це можуть бути індивіди й групи, у ситуації, що охоплює велику кількість учасників. Понятійна схема займається зв'язками між "складовими частинами" дії в інтерактивній ситуації, що виникають структурами й процесами.
Для діячів ситуація складається з "об'єктів орієнтації", які можна розділити на:
1. Соціальні об'єкти.
2. Фізичні об'єкти. Являють собою засоби й умови для дії, соціальними об'єктами можуть бути індивіди й колективи.
3. Культурні об'єкти. Є символічними елементами культурної традиції: ідеї й системи вірувань, символи, ціннісні подання, які мають регулярність і сталість. Дії включають мотиваційний компонент, тобто діяч завжди відносить ситуацію зі своїми власними потребами й цілями. Діяч хоче в ситуації одержати "нагороду".
Мотив для теорії дії не має першорядного значення. Набагато істотніше досвід діяча по визначенню ситуацій, по організації своїх дій. Цей досвід спричиняється тим, що діяч не просто реагує, а виробляє систему очікувань щодо елементів ситуації. Однак у соціальних ситуаціях повинні бути прийняті в увагу можливі реакції інших учасників ситуації - груп і індивідів, і вони повинні бути враховані при виборі власних альтернатив дії. У соціальної інтеракції більшу роль грають знаки й символи, що несуть певний зміст; вони стають засобами комунікації між діячами в певній ситуації. Досвід соціальної дії включає, таким чином, і культурний символізм. Конкретна система соціальної дії - це інтегрована система елементів дій щодо ситуації, тобто мотиваційні й культурні елементи приводяться в порядок, структура якого створюється системами особистості індивідів, що беруть участь, системою культури, що пронизує їхньої дії, і соціальною системою інтерактивних процесів між діячами.
Згідно з Парсонсом, у системі будь-якої соціальної взаємодії аналітично розрізняються принаймні чотири аспекти:
1) безліч взаємодіючих одиниць;
2) безліч правил або інших "культурних кодів", які організують орієнтації одиниць і сама взаємодія;
3) система або процес взаємодії як такої;
4) середовище, у якій ця система діє й з якої відбувається регулярний взаємообмін.
Діадична взаємодія "его" і "алтер" - мікрокосм соціальних систем, оскільки така взаємодія містить багато елементів, з яких складаються соціальні системи. У цій взаємодії "его" і "алтер" є одночасно й суб'єктами дії, і суб'єктами орієнтації друг для друга й самих себе. "Его" видозмінює свої очікування щодо поводження "алтер", щоб успішно передбачати його. Одночасно "алтер" пристосовує свої дії до очікування "эго". Виникаючі форми взаємних очікувань поступово стають безліччю норм, що визначають права та обов'язки сторін у взаємодії. Безліч взаємозалежних прав і обов'язків, які покладають на себе сторони фактом розуміння ними норм, визначає їхню рольодин відносно одного. Стійкість один раз виниклих норм забезпечується різними механізмами підтримки: потребою в передбачуваності дій, жагою схвалення, санкціями й т.п.
Дана схема характеризує природу суспільних відносин і в більше великих соціальних системах, що утворять цілу ієрархію щодо замкнутих систем взаємодії. Як видно, ці відносини в основному являють собою безліч нормативно погоджених очікувань взаємних соціальних дій. В ідеальному наближенні все суспільство виявляється сукупністю соціальних статусів і ролей.
Внутрішня погодженість (функціональна інтеграція) соціальних систем, тобто співіснування й взаємопідтримка різних сфер діяльності всередині них, головним чином виявляється ненавмисним результатом тривалої соціальної взаємодії. Зміна теж є результатом його умов і процесів. Чим вище частота безпосередньої соціальної взаємодії, як це буває в малих групах і суспільствах, тим більше інтегрована система. Чим опосредованнее воно в сучасних суспільствах, тим вище ймовірність зміни.
Отже, різні елементи соціальної системи, згідно з Парсонсом, виявляються похідними від умов соціальної дії й взаємодії. Просуваючись далі у зв'язуванні характеристик дії й соціальних систем, Парсонс перераховує п'ять пар універсальних дилем, які повинен вирішити будь-який діяч, орієнтуючись на інші у всіх соціальних ситуаціях. Він називає ці дилеми типовими, або "структурними, змінними" (pattern varіables). На його думку, соціальні системи можна охарактеризувати типом із цих дилем, що у них переважає. Парсонс припускає, що діячі повинні вирішити дилеми, як орієнтуватися по відношенню друг до друга, перш ніж почнеться взаємодія. Що для цього треба? По-перше, діяч повинен зробити вибір між емоційністю й емоційною нейтральністю, тобто між безпосередністю й опосредовінностю задоволення від досягнення мети. Друга дилема - "специфічність" і "дифузність", тобто вибір між побудовою відносин на якомусь спеціальному інтересі або на невизначеній безлічі загальнолюдських інтересів. Третя пара - "універсалізм" і "партикуляризм": чи варто розглядати інших у ситуації дії, виходячи тільки із загальних спеціальних і формальних критеріїв або правил, незалежно від інших їхніх характеристик, як, наприклад, у правовій системі, або ж брати їх у всій палітрі рис як конкретну категорію людей. Четверта дилема - "досягнутість" і "аскрипция", або "якість" проти "представництва" (qualіty-performance), тобто вибір між орієнтацією на дійсну ефективність дій даної особи або ж на очікування й оцінку його дій, обумовлених його статусом. П'ята дилема - орієнтація на себе або орієнтація на колектив за інтересами, залученими у дію. Парсонс не стверджує, що ці дилеми вичерпують всі можливості орієнтації у взаємодії. Критика ж ставить під питання саму істинність їх і корисність у якості структуроутворюючих змінних.
