1. Для захисту здоров'я людей, які не палять, а також захисту навколишнього середовища, паління забороняється:
- в закладах охорони здоров'я;
- в навчальних та освітньо-виховних закладах;
- в приміщеннях об'єктів громадського харчування;
- в громадському транспорті (включаючи транспорт для міжнародних сполучень);
- в закладах культури;
- в закритих спортивних спорудах;
- на зупинках громадського транспорту;
- в приміщеннях будь-яких установ, де приймають відвідувачів;
- в підземних просторах, переходах.
2. Паління забороняється в усіх інших закритих виробничих приміщеннях та громадських місцях, за винятком спеціально відведених для паління місць, за умови, що в такі місця не мають потреби заходити ті, хто не палить.
3. Правила, що забезпечують захист тих, хто не палить, в приміщеннях закладів, установ, підприємств незалежно від форм власності, організацій тощо регламентуються відповідними директивними документами міністерств, відомств, організацій, з урахуванням пункту 1 цієї статті. 
4. Відповідальність за належне обладнання спеціально відведених для паління місць, зазначених в п.1 цієї статті, якщо такі передбачені правилами, несе власник або орендар приміщення.
5. Місцеві органи влади мають право оголошувати зонами, вільними від паління, будь-які місця в рамках підвідомчої території на додаток до зазначених в п.1 цієї статті.

1. Комплексна програма протидії тютюновій епідемії, яка передбачає заходи з профілактики та лікування тютюнової залежності та пропаганди здорового способу життя, розробляється Координаційною радою з Контролю над тютюном при Кабінеті міністрів України та затверджується Кабінетом міністрів України.
2. Для фінансування Комплексної програми протидії тютюновій епідемії з Державного бюджету України виділяється 5% надходжень від акцизного податку на тютюнові вироби, а також 20% від штрафів за порушення цього Закону.
3. Практичне керівництво Комплексною програмою здійснюється спеціально створеним Центром Міністерства охорони здоров'я з протидії тютюновій епідемії.
4. Центр з протидії тютюновій епідемії Міністерства охорони здоров'я для реалізації необхідних заходів координує діяльність органів Міністерства охорони здоров'я, а також може замовляти виконання певних робіт компетентним громадським організаціям.
5. Для реалізації Комплексної програми з протидії тютюновій епідемії Центр створює свої міські, обласні, районні представництва. До компетенції регіональних центрів з протидії тютюновій епідемії входить проведення заходів з профілактики та лікування тютюнової залежності.

1. В межах Комплексної програми протидії підрозділи Міністерства охорони здоров'я проводять роз'яснювальну та інформаційну профілактичну роботу серед дільничних лікарів та педіатрів щодо не починання тютюнопаління та необхідності його кинути.
2. Міністерство освіти та науки у співробітництві з Міністерством охорони здоров'я впроваджує спеціальні заняття для вчителів та учнів з профілактики тютюнової залежності.

1. В межах Комплексної програми протидії тютюновій епідемії Міністерство охорони здоров'я організовує систему центрів лікування тютюнової залежності в районних закладах охорони здоров'я, проводить професійну підготовку спеціалістів для цих центрів.
2. Лікування тютюнової залежності в державних центрах проводиться безкоштовно.
3. Центр протидії тютюновій залежності Міністерства охорони здоров'я забезпечує роботу безкоштовної телефонної лінії допомоги тим, хто кидає палити. В межах Комплексної програми здійснюється пропагування лікування тютюнової залежності серед населення.

1. В межах Комплексної програми протидії Міністерство охорони здоров'я розробляє пропагандистські матеріали (відеороліки, тексти, плакати та інше) з профілактичним змістом та з пропагандою звільнення від тютюнової залежності. 
2. Засоби масової інформації зобов'язані виділяти простір для розміщення таких повідомлень. Державні електронні засоби масової інформації повинні витрачати не менше 5 % рекламного часу у вечірні години для розміщення роликів щодо профілактики та лікування тютюнової залежності, погоджених з Міністерством охорони здоров'я. 
3. В межах Комплексної програми протидії Міністерство охорони здоров'я організовує культурно-масові заходи, спортивні змагання тощо під гаслами звільнення від тютюнової залежності та/або ведення здорового способу життя.

1. Контроль за дотриманням норм цього Закону на місцях здійснюють місцеві органи Міністерства внутрішніх справ, а також Міністерства охорони здоров'я.
2. Контроль за виконанням комплексних заходів з протидії тютюновій епідемії здійснює Кабінет міністрів України. Кабінет міністрів України щороку звітує Верховній Раді та широкій громадськості про темпи тютюнової інфляції та заходи протидії їй.

1. За порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. 
До суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:
А) продажу тютюнових виробів, які не відповідають нормам статей 3, 5 - у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
Б) торгівельної діяльності з порушенням статті 6 - у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
В) несвоєчасне подання відомостей або неправдиву інформацію згідно із статтею 4 - у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
Г) розповсюдження реклами тютюнових виробів всупереч статті 7 або на порушення статті 12 вперше - у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вдруге - позбавлення права на рекламну діяльність або ліцензії засобу масової інформації.
До керівників закладів, організацій, установ, підприємств усіх форм власності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі нестворення умов для захисту здоров'я від паління - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, до окремих осіб, які порушують Закон - у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зазначені штрафи спрямовуються: 20 відсотків - до фонду Центру протидії тютюновій епідемії, 40 відсотків - до Державного бюджету України і 40 відсотків - до місцевого бюджету за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. 
2. Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною першою цієї статті, приймаються центральними органами державної влади, правоохоронними органами та їх підрозділами в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах та районах у містах Києві і Севастополі у межах їх компетенції, визначеної чинним законодавством. 
3. У разі невиконання суб'єктом підприємницької діяльності рішення органів, зазначених у пункті 1 цієї статті, протягом 15 днів сума штрафу стягується в безспірному порядку державною податковою інспекцією за його місцезнаходженням. 
4. Дії органів, які мають право контролю за реалізацією норм цього Закону, можуть бути оскаржені в місячний термін у судовому порядку.

1. Закон вводиться в дію з дня його опублікування за виключенням: 
- статті 7 , яка вводиться в дію через 10 місяців після опублікування Закону,
- статті 9 , яка вводиться в дію через один рік після опублікування Закону,
- статті 6 , яка вводиться в дію через 18 місяців після опублікування Закону.
2. Кабінет Міністрів зобов'язати протягом 6 місяців внести зміни та доповнення до законодавства про адміністративну відповідальність та інших законів та нормативних актів з метою узгодження їх з нормами цього Закону.

13. Історія проституції

Усім відомо, що таке проституція. Секс за гроші давно і широко відомий, як найдавніша професія. Протягом багатьох сторіч це заняття приносило прибуток власникам кубел, і нерідко приводило самих повій до самих вершин влади. За "легкий" працю вони платили важкими хворобами, раннім старінням і, нерідко, бездітністю. В даний час проституція усе ще заборонена в багатьох країнах світу. По різним даним, тільки в США нараховується від 2 до 5 мільйонів повій.

Чи варто говорити про те, що небезпека зараження багатьма венеричними захворюваннями, а також СПИДОМ, багаторазово зростає при половому контакті з повією. Якщо ж вона займається своїм бізнесом нелегально і не проходить оглядів у лікарів, то небезпека зараження зростає в багато разів. Саме тому багато людей ратують за легалізацію проституції, за офіційний нагляд держави за здоров'ям представниць цієї найдавнішої професії. Фахівці вважають, що в такий спосіб можна скоротити кількість нових венеричних захворювань майже вдвічі!

Однак, легалізація проституції - питання, можна сказати політичний.

Тільки от люди, як були, так і залишилися - так само чоловіки люблять жінок, жінки люблять чоловіків. І ті, і інші люблять гроші. Видимо, саме з появою грошей, - цього чуда цивілізації, і виникла проституція, як прибуткова професія.

З давніх часів люди намагаються дати точне і вичерпне визначення проституції. Але вже той факт, що усі визначення медиків, юристів, соціологів, філософів і інших фахівців нерідко сильно розходяться між собою, доводить, що точне обмеження змісту слів "проституція" і "повія" досить важко.

Насамперед , поняття про проституцію повинне бути обмежено людиною. Проституція існує тільки в людини, "творця культури і суспільного порядку". Серед тварин такого явища практично не спостерігається. Так, Овідій (43 до н.е. - к. 18 н.е.) оспівував:

Шлюха готова с любым спознаться за сходные деньги,
Тело неволит она ради злосчастных богатств.
Все ж ненавистна и ей хозяина жадного воля -
Что вы творите добром, по принужденью творит.
Лучше в пример для себя неразумных возьмите животных.
Стыдно, что нравы у них выше, чем нравы людей.
Платы не ждет ни корова с быка, ни с коня кобылица,
И не за плату берет ярку влюбленный баран.
Рада лишь женщина взять боевую с мужчины добычу.
За ночь платят лишь ей, можно ее лишь купить.
Торг ведет состояньем двоих, для обоих желанным,
- Вознагражденье ж она все забирает себе.
Значит, любовь, что обоим мила, от обоих исходит,
Может один продавать, должен другой покупать?
И почему же восторг, мужчине и женщине общий,
Стал бы в убыток ему, в обогащение ей?
(Любовные элегии. 1; 10. Пер. С. Шервинского)

Багато істориків сходяться в думці, що першим організатором і професійним сутенером був Солон.

Солон (між 640 і 635 - ок. 559 до н.е.), купував жінок і пропонував їх "у загальне користування, готових до послуг за внесення одного обола"

Це найстарше визначення проституції уже відзначає її найголовніші ознаки: віддача себе багатьом, часто мінливим особам ("у загальне користування"), повна байдужість до особистості бажаючого того чоловіка ("готових до послуг") і віддача себе за винагороду ("за один обол"). Та й саме слово "повія", приписуване звичайно римлянам, зустрічається вже в згаданому повідомленні про перший організований Солоном публічні будинки, причому повії позначаються в цьому звіті як існуючі в борделі для продажу (prostasaі). Римське слово "prostare" - продаватися привселюдно, проституироваться - так само, як і іменник "prostіbulum" - утворилося, отже, зі слів "продажна дівка", "повія".

Але якщо законодавство Солона дало, таким чином, першу і саму коштовну основу для точного визначення проституції і повії, то в римлян ми знаходимо для цього набагато більш багатий матеріал. Тут продажна жінка одержала різні досить характерні назви. Це можна бачити вже в комедіях Плавта (сірий. ІІІ в. до н.е. - к. 184 до н.е.), написаних ще по грецьких зразках. Він згадує "guaestuosa": одна з тих, котрі охоче заробляють - "тіло своє харчують за допомогою тіла".

Крім цих слів у Плавта існує ще кілька термінів, якими він називає жінок, що заробляють своїм тілом.

Крім "guaestuosa", Плавт уживає ще для повій назви "meretrіx" (від слова "merere" - заробляти, саме непотребством), "prostіbulum" (від "prostare" - стояти перед публічним будинком), "proseda" (від "prosedere" - сидіти перед публічним будинком).

Граматик Ноний Марцелл (ІV у н.е.) визначає різницю між "meretrіx", або "menetrіx", і "prostіbulum": перша займається своїм ремеслом у більш пристойних місцях і в більш пристойній формі - вона залишається в будинку і віддається тільки в темряві нічний, тим часом як prostіbulum день і ніч стоїть перед борделем.

Тут ми маємо перше визначення вільної, або таємницею проституції і проституції публічних будинків, визначення ж Солона відносилося тільки до останнього. Тим самим поняття про проституцію у відношенні до нижчої форми неї - гетери не зараховувалися сюди - розширилося. Одні дивилися з презирством на інші, клієнти яких рекрутувалися з нижчих шарів народу і з рабів.

Коротко, але цілком вичерпно визначає характер повії один напис на стіні Помпеи: "Люцилла ізвлекла вигоду зі свого тіла".

Найбільше значення для більш точного визначення проституції і відмінності її від інших форм позашлюбних полових зносин мають знамениті визначення і дослідження римського права, насамперед - Ульпиана. Висновки його знаходяться в Дигестах Юстиніан. Вони говорять: "Публічним непотребством як ремеслом займається не тільки та, котра проституируется в будинку терпимості, але і та, котра безсоромно продає себе - як це звичайно і буває - у розважальному кабачку або в іншому місці". Але під словом "привселюдно" ми розуміємо "всім і кожному, тобто без вибору" - отже, не таку жінку, що віддалася, порушивши подружню вірність, або завдяки насильству, а таку, котра живе на зразок дівки з публічного будинку. А тому про жінку, що мала полові зносина за грошову винагороду з одним або двома чоловіками, не можна ще сказати, що вона привселюдно займається непотребством як ремеслом". З іншого боку, існує думка, що і та жінка повинна бути прилічена до повій, що привселюдно віддається багатьом і без винагороди.

Досить цікаво, що римські юристи одержання плати за статевий акт ще не розглядали як проституцію. Вони дотримували тієї думки, що грошова винагорода не складає сутність проституції, що воно не настільки ганебно, як ця остання, а залежить лише від відносин між чоловіком і жінкою. Як людина, що побачила і світло, і людей, Ульпиан знав, як часто жінка, що займає залежне суспільне становище, намагається одержати які-небудь переваги за те, що вона віддається, анітрошки не поступаючись при цьому своєю "честю" і не побоюючись, що втратить повагу суспільства і що її не будуть більше вважати "чесною жінкою". Чи не існує пасивної в половому відношенні жінки глибокої фізіологічної, схильності жадати від чоловіка еквівалента за жертву, що вона приносить йому, необмежено віддаючи його любовним ласкам? Чи не поширена така форма "продажності" жінки набагато більше, ніж проституція?

З усіх фактів, що залишилися нам із древніх часів, можна зробити один загальний висновок:

"Жінка, що з метою добування грошей, а також без такої мети, привселюдно або таємно продає себе або інших жінок багатьом чоловікам не перебираючи, є повія."

Те, що приведено вище, і є класичне поняття про проституцію по римському праву, визнане в загальному і пізнішими юристами.

Нарешті, потрібно ще помітити, що римське право строго відрізняє повію від інших представниць вільних полових зносин: від "concubіna", "pellex", "amіca" або "delіcata".

"Concubіna" - жінка, що живе з неодруженим чоловіком і у всіх відносинах займає положення дружини, так що бракує тільки узаконення юридичним шлюбним договором.

"Pellex", "paelex" (від грецького - "наложниця")- кохана одруженої людини й у якості такої користується набагато меншою повагою, чим конкубинатка.

Відповідно до тексту виданого царем Нумой закону, жінку називали "pellex" і вважали безчесної, якщо вона жила в інтимному зв'язку з чоловіком, у власній владі якого вже знаходиться, для правомірного шлюбного союзу, інша жінка. (Нума Помпилий - другий із семи римських царів, з ім'ям якого зв'язувалися правові і релігійні реформи).

Нарешті, від повії відрізняли також галантну жінку, "amіca" або "delіcata", що мала полові зносина лише з деякими чоловіками на вибір і тому виключалася з визначення Ульпиана. Це те ж, що наш "напівсвітло" або та категорія продажних жінок, яким Овідій присвятили свій добуток "Наука любові". Як пояснює поет, воно не відноситься до повій. Останніх він строго відрізняє від галантних жінок, полове життя яких, на його думку, носить безумовну печатку індивідуальних відносин і вибору, хоча вони і віддаються майже винятково за винагороду.

Римське право послужило основою для усіх визначень пізнішого часу аж до сьогодення. Ці визначення можна розділити на дві великі групи: перша бачить сутність проституції в "публічному непотребстві", друга - у "продажності" проституйованої жінки.

Християнське навчання, як це виразилося в працях батьків церкви, канонічному праві і повчальному богослов'ї, більше дивилося на проституцію, як на загальне полове змішання, на проміскуїтет. Знамените визначення святого Ієроніма говорить:

"Повія є жінка, що віддається похоті багатьох чоловіків".

Теологи і юристи вдавалися переважно в аналіз поняття "багато чоловіків", зв'язуючи з ним самі дивні питання. Один думав, що потрібні принаймні 40 чоловіків, щоб побачити наявність проституції. Іншої вимагав для цього 60 чоловіків. А один навіть погоджувався лише в тому випадку застосовувати до жінки епітет повії, якщо вона віддалася не менш чим 23000 чоловіків!

У канонічному праві ознакою повії вважається приступність її усім і продажність. А католицьке повчальне богослов'я називає повією жінку, що продається всякому зустрічному і привселюдно пропонує себе.

Відповідно до християнського навчання, проституція - відома форма розпусти. Будь-які позашлюбні полові зносини воно таврує так само, як проституцію. Римське ж право, навпроти, як ми бачили, різко відрізняло проституцію від інших форм позашлюбного співжиття (конкубинатка, метресса, дама напівсвітла).

Найбільш вичерпним визначенням проституції можна вважати наступне:

Проституція є визначена форма позашлюбних полових відносин, що відрізняється тим, що індивідуум, що вступає на шлях проституції, постійно, безсумнівно і привселюдно віддається, більш-менш не перебираючи, невиразно великому числу осіб; рідко - без винагороди, у більшості випадків промишляючи продажем свого тіла для злягання або інших полових діянь з цими особами, або взагалі провокуючи їхнє полове порушення і задовольняючи його; причому проституйований суб'єкт, унаслідок свого розпусного промислу, здобуває визначений постійний тип.

У загальне поняття "проституція" включається також і звідництво до якого у відомому змісті належить і сприятливому розвиткові проституції і провокуюче її сутенерство. Дійсно і те, і інше можна назвати непрямою проституцією. Римське право, як відомо, теж зараховувало звідниць до повій.

Страницы: 1, 2, 3, 4