Соціальний захист дітей-сиріт
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА,
СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ПРАЦІ
Факультет заочної освіти
Кафедра соціальної роботи з сім'ями і дітьми
КУРСОВА РОБОТА
з предмета: «Соціальна робота з сім'ями і дітьми»
на тему:
«СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ-СИРІТ»
Студентка:
Коваль Ірина Петрівна
Курс ІІІ Група 315
Викладач:
Корольова Л.І.
Чернігів 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА
1.1 Сирітство в Україні як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві
1.2 Правове закріплення основ соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні
РОЗДІЛ 2 СКЛАДОВІ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
2.1 Система органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
2.2 Система заходів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
РОЗДІЛ 3 СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
3.1 Прийомна сім'я - форма соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Вибір теми курсової роботи зумовлений тим, що аналіз ситуації стосовно дітей, позбавлених батьківського піклування, дозволяє визнати, що виховання в державних інтернатних закладах забезпечує лише певною мірою без проблемне існування в матеріальному плані. Проблема пристосування таких дітей до нового соціуму у зв`язку з кризовою ситуацією в країні значно ускладнилася: випускники державних інтернатних закладів не витримують конкуренції спочатку на рівні професійної та вищої школи, а згодом і на ринку праці. Відсутність юридичних механізмів не дає їм можливості забезпечити себе найнеобхіднішим: житлом, меблями тощо; захистити себе від негативного впливу родичів, які відмовились від них або були позбавлені державного права на їх виховання.
Одна з головних проблем сучасного стану охорони дитинства в Україні - це наявність близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують соціального захисту і не адаптовані до життя в суспільстві.
Актуальність роботи обумовлена:
погіршення життєвих умов значної кількості громадян та суттєвим зниженням спроможності батьків опікуватись своїми дітьми;
наявність значної кількості соціальних сиріт;
покращанням розвитку інституту прийомних сімей, їх соціальної підтримки.
Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення, різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім'ю. Саме в ній формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто ті якості, які згодом становитимуть основу її особистості.
В літературі висвітлено проблеми соціалізації та формування особистості в умовах інтернатних закладів. Цим питанням займалися вчені-психологи на чолі з Р.Б. Брахманом, представлено результати обстеження прийомних сімей, що дозволяє зробити певні висновки щодо особливості впровадження цієї форми соціальної підтримки (І.В. Пеша «Соціальне становлення дітей в дитячих будинках сімейного типу»). Але, слід зазначити, що така форма соціальної адаптації дітей, позбавлених батьківського піклування, як прийомна сім'я, в сучасній літературі описана недостатньо, висвітлено лише загальні напрямки роботи з прийомними сім'ями.
Об'єктом моєї курсової роботи є сирітство, як соціальний процес та поширене явище в сучасному українському суспільстві.
Предметом дослідження виступає прийомна сім'я як форма соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Мета дослідження: розробка рекомендацій щодо удосконалення існуючих методів і засобів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Основні завдання курсової роботи:
– розглянути специфіку сирітства як соціального явища;
– визначити нормативно-правові аспекти діяльності держави щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
– описати систему органів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та систему заходів соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
– виявити переваги прийомної сім'ї як форми соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Методологічною основою даного дослідження є комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: системний підхід, метод порівняння, неформалізований аналіз нормативно-правової бази та документів, аналіз статистичної інформації, структурно-функціональний підхід та інші.
Виконання поставлених завдань дасть авторові роботи можливість проаналізувати систему соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та визначити переваги прийомної сім'ї як форми соціального захисту та адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
РОЗДІЛ 1
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ПРОБЛЕМ СИРІТСТВА В УКРАЇНІ
1.1 Сирітство в Україні, як соціальне явище та його розповсюдження у сучасному суспільстві
Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб.
Для будь-якого суспільства характерним є такий зв'язок: зі зниженням потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у суспільстві активно виявляється феномен соціального сирітства - зростає кількість дітей, які залишаються без батьківського піклування. Ця ознака, на жаль, не обминула і нашого суспільства.
Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім'ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави.
Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство.
Соціальне сирітство - соціальне явище, спричинене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини. Соціальні сироти - це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися без батьківського піклування, за умови відсутності можливостей, умов або бажання у батьків виконувати свої батьківські обов'язки.. До них належать також безпритульні та бездоглядні діти, тобто «діти вулиці».
Основними причинами залишення дітей без батьківського піклування є:
соціально-економічні, пов'язані із зубожінням сімей (безробіття обох або одного з батьків, жебрацтво батьків, тривала відсутність батьків, відсутність постійного житла, розлучення батьків);
морально-етичні (асоціальний спосіб життя батьків, різні види залежності, примушення дітей до жебракування, злочинні діяння батьків, різноманітні форми насильства, спрямованого на дітей);
психологічні (суб'єктивні) - раннє або позашлюбне материнство; дисфункційність сім'ї (неповна, новоутворена, багатодітна, сім'я інвалідів), нездорова емоційна атмосфера в сім'ї, конфліктність її членів;
медичні - наявність хвороб у батьків, що унеможливлюють виконання батьківських обов'язків.
Крім того, через складність соціального життя зростає кількість дітей, соціальний статус яких невизначений, оскільки є невизначеним щодо них факт наявності чи відсутності батьківського піклування. Наприклад, такими є бездоглядні діти, які тривалий час перебувають поза батьківським піклуванням, і перебувають сам на сам з проблемами виживання. До цієї ж групи дітей можна віднести і тих, які тривалий час виховуються в інтернатних закладах і батьки яких, хоч і не позбавлені батьківських прав, але не цікавляться їхнім життям.
Недосконалість сьогоденного буття призводить до нових, не передбачених чинним законодавством причин поширення соціального сирітства. Так, наприклад, останнім часом дедалі частіше трапляються випадки, коли батьки приводять своїх дітей до притулків для дітей, медичних закладіві залишають їх там, відмовляючись при цьому виконувати стосовно них свої батьківські обов'язки.
Окрему групу дітей-сиріт становлять діти, від яких батьки відмовились ще у пологових будинках або яких, народивши, покинули чи «підкинули» кому-небудь, чи залишили будь-де. У цілому такі факти можна пояснити соціально-фізіологічною незрілістю матері, яка народжує дитину, легковажного ставлення дівчат-підлітків до вагітності та її наслідків, намагання приховати від близьких факт народження дитини, поганим матеріальним станом сім'ї породіллі. Майже 100 новонароджених стають сиротами уже в перші години свого життя, тому що від них відмовляються матері у пологових будинках
Вирішення проблем дітей, які потребують соціального захисту, законом покладено на органи опіки та піклування. Безпосереднє виконання функцій щодо виявлення таких дітей, їх влаштування покладаються на служби у справах дітей, охорони здоров'я, соціального захисту населення, у справах сім'ї та молоді, відділи (управління) освіти. Перебуваючи у постійному контакті, вони зобов'язані вживати всіх можливих заходів щодо захисту прав та інтересів дітей, які залишилася без батьківського піклування, були покинуті, виховуються у сім'ях опікунів, інтернатних закладах (у тому числі приватних), надавати допомогу органам опіки й піклування у своєчасному побутовому влаштуванні таких дітей [4].
За останні п'ять років в Україні визначилася стійка тенденція до щорічного збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики України у 2009 році налічувалося близько 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
За даними Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту із загальної кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відсоток власне дітей-сиріт незначний (за різними даними від 8 до 10%).
Найпоширенішим шляхом влаштування дитини залишається інтернатна система утримання та виховання, а також опіка та піклування. За даними Державного комітету статистики України у школах і школах-інтернатах усіх типів, під опікою та піклуванням на кінець 2009 року навчалося близько 70 відсотків дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Поширення набула опіка та піклування внаслідок того, що як правило виховувати та утримувати дитину, яка залишилася без батьківського піклування виявляють родичі та близькі. А відповідно до чинного законодавства опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним. Але значна частина дітей, позбавлених батьківського піклування не має родичів, які б мали бажання та можливості для виконання обов'язків опікуна або піклувальника.
Слід відмітити, що внаслідок вжиття вичерпних заходів в Україні майже на 20% зменшилася кількість дітей даної категорії, які влаштовані в інтернатні заклади та заклади соціального захисту дітей.
Виховання дітей в інтернатних закладах формує у них специфічне ставлення до життя, значно корегує їх психологічні якості. Вихованці інтернатних закладів менш успішні у вирішенні проблеми конфліктів при спілкуванні з дорослими ніж діти з сім'ї, у них більш примітивні та нерозвинуті форми спілкування з дорослими: агресивність, намагання звинуватити інших, невміння та небажання визнати свою провину, тобто, по суті, домінують захисні форми поведінки у конфліктних ситуаціях. У свою чергу нездатність конструктивно вирішувати конфлікт приводить до певних відхилень у поведінці.
Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є причиною не досить ефективної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій у конкретних ситуаціях. Не абияку роль тут відіграють стерильне середовище інтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти.
У сучасних умовах специфіка і основна спрямованість соціальної політики в питаннях дитинства має полягати насамперед у тому, щоб пом'якшувати для дітей негативні наслідки тих процесів, які проходять у суспільстві, необхідно розвивати нові форми життєдіяльності дітей, створювати нові соціальні інститути, які б забезпечували задоволення їх потреб і реалізацію інтересів дітей.
Сучасне сирітство, включаючи такі нові його прояви, як дитяча безпритульність, є наслідком недостатньої уваги суспільства, насамперед органів опіки та піклування до соціальних проблем сімей з дітьми. Невчасне виявлення проблемних сімей, зволікання з вилученням дітей з таких сімей, недостатній контроль суспільства за вихованням дітей у неблагополучних сім'ях - все це призводить до розвитку важко керованої ситуації, за якої діти часто залишаються напризволяще.
Найбільш ефективним, що може сприяти вирішенню проблем соціального становлення різнобічного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх на виховання у сім'ю, у природне соціально-педагогічне середовище, що спроможне впливати на виховання дитини. Саме в сім'ї формуються світогляд, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтири дитини, тобто усі ті якості, які згодом становитимуть її сутність як особистості.
Саме шляхом створення альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, можна реалізувати вимоги міжнародних документів щодо забезпечення права дитини, перш за все дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування - зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Такою альтернативною формою соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є прийомна сім'я.
1.2 Правове закріплення основ соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні
Нормативно-правову базу з соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування складають: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України, акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти України.
Важливим міжнародним нормативно-правовим документом є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року «Про ратифікацію Конвенції про права дитини».
У Конвенції зазначено, що дитина, яка постійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, не повинна залишатися в такому оточенні і має право на захист і допомогу держави (ст.20).
У Конвенції також закріплено право на життя (ст.6), право на ім'я та громадянство (ст.7), право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я (ст.24), право на соціальне забезпечення (ст.26), право на освіту (ст.29), право на відпочинок та дозвілля (ст.31), право на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (ст.34), право на захист від усіх форм експлуатації (ст. 36), право на правову допомогу та гуманне ставлення (ст.37) [2].
Ратифікувавши Конвенцію, Україна тим самим, ґрунтуючись на першорядності загальнолюдських цінностей і гармонійного розвитку особистості, визнала пріоритет інтересів дитини у суспільстві та необхідність особливої турботи про соціальне незахищених дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та взяла на себе зобов'язання по забезпеченню прав та соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Основним документом нормативно-правового регулювання діяльності органів опіки та піклування в Україні є Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, яка гарантує конституційні права та свободи громадян, у тому числі і дітей (розділ ІІ). Це зокрема: право на вільний розвиток своєї особистості (ст.23), право на життя (ст.27), право на повагу до гідності особистості (ст.28), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст.47), право на охорону здоров'я (ст.49), право на освіту (ст.53), право на правову допомогу (ст.59). Статті 51, 52 Конституції України передбачають, що обов'язок щодо утримання дітей до їх повноліття покладається на батьків; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою; утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу [1].
Нормативно-правове регулювання діяльності органів опіки та піклування щодо влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та основи соціального захисту дітей вказаної категорії визначено Цивільним та Сімейними кодексом України, законами України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року, «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, Постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. N 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року N 34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування» та іншими нормативно-правовими документами.
Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватися у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейного Кодексу України [3].
