Метод "фокусовані групові інтерв'ю" в Україні вперше почав застосовуватись у 1992 р. У таких інтерв'ю зазделегіть визначалась загальна тематика бесіди і певне коло відкритих запитань. На відміну від групових інтерв'ю, сфокусоване групове інтерв'ю - не просто чергування запитань інтерв'юера і відповідей респондентів, а своєрідна дискусія. Респонденти мають більше свободи у виборі форми вираження своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Застосування сфокусованих інтерв'ю стимулює виникнення нових запитань, а предмет розмови може бути несподіваних обрисів, у цьому гнучкість методу. Дискусія спроможна краще показати різноманітність думок, ніж масове опитування, оскільки тема сприймається тут динамічно завдяки впливові людей один на одного під час спілкування. Важливою умовою плідного використання сфокусованих групових інтерв'ю є комфортність обстановки. Важливо, щоб кожен учасник фокус-групи не був скутий, обмежений часом, відчував увагу до себе, зумів налаштуватися на тому, що цікавить дослідника, мав змогу трохи відпочити під час дискусії. Іншою особливістю методу є те, що дискусія має сфокусований характер. Це означає, що тема дискусії, логіка і форма запитань визначаються зазделегіть і фіксуються в інструкції ведучого. Запитання обов'язково мають бути відкритими. Ведучий має спрямувати дискусію в русло необхідної теми, оскільки підходи до відповідей не завжди можна передбачити. Збирання інформації відбувається в процесі спостереження за обговоренням пропонованих запитань, а також за невербальною поведінкою. В цьому метод близький до спостереження. Думки учасників сприймаються не самі собою, а у вербальному і невербальному контексті дискусії: адже учасники під час дискусії можуть як змінювати власну думку, так і використовувати думки один одного.
Третьою особливістю цього методу є те, що групова інтеракція, яка виникає під час дискусії, дає змогу дослідникові одержати інформацію не лише про те, що люди думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають. У процесі дискусій ведучий просить підкріпити висловлювання фактами виходячи з особистого досвіду. Це надає висловлюванням більш обгрунтованого характеру і дає змогу дослідникові робити висновки щодо їхньої мотивації. Отже, можна говорити, що групова інтеракція дає змогу розкрити досвід, переживання та сподівання.
Ще однією особливістю сфокусованих групових інтерв'ю є те, що їхня мета - не досягнення групового консенсусу, а з'ясування напрямку думок кожного з учасників. Тут заохочуються висловлювання точок зору будь-якого характеру - як позитивного, так і негативного.
Цей метод соціологічного дослідження є найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблем стану молодіжної свідомості в сучасних умовах. Саме тому я і вибрала його для з'ясування відношення до наркотиків слухачів підготовчих курсів Бориспільської філії Центру гуманітарної освіти Київського міжнародного університету.
Проведені бесіди виявили цікаві закономірності. 13,5% школярів вживали наркотики. Вік, у якому вперше вжили їх, коливався від 15 до 17 років. 4,2% підлітків вживання наркотиків сподобалося, 33,3% респондентів - не сподобалося. Частота вживання наркотиків переважно обмежувалася відповідно "рідко". Серед причин, які спонукають до вживання наркотиків, опитані назвали вплив товаришів (6,4%), поганий настрій (5,4%), данину моді (3,2%), неприємності в стосунках з батьками (2,6%).
Проблема наркоманії серед молоді - це питання особливо важливе з багатьох причин.
Навіть одноразова спроба наркотику підлітком до п'ятнадцяти років сильно збільшує ризик споживання в подальшому.
Вживання наркотиків заважає становленню особи молодої людини, її емоційному і соціальному розвитку, навчанню і кар'єрі.
Наркоманія веде до різних видів протизаконної діяльності.
4.Наркотики в організмі підлітка метаболізуються гірше, ніж у дорослих, і тому спричинюють значно більшу шкоду здоров'ю.
Існує багато ознак, за якими уважні дорослі можуть здогадатися, що дитина почала приймати наркотики. На жаль, дорослі або зовсім не помічають їх, або, розуміючи, що з дитиною щось не те, не допускають думки про наркотики. Хоча навіть один, а тим більше, декілька перелічених нижче симптомів повинні насторожити: зниження успішності, часті пропуски уроків, конфлікти в школі, відчуження, часта відсутність вдома
Про шкідливе вживання наркотиків знають 80% опитаних, заперечують шкідливість 8%. Не знають, чи шкідливо вживати наркотики 12% учнів.
На запитання: чи потрібно боротися проти наркоманії? - позитивно відповіли 93,3% старшокласників, решта не знають.
Наркоманія - це не проблема, яка стосується здоров'я окремих членів суспільства, наркоманія - це проблема всього суспільства в цілому. Вона стосується навіть людей, які зовсім не вживають наркотиків. Важко підрахувати, у що обходиться суспільству ліквідація наслідків злочинів, здійсненних у стані наркотичного сп'яніння, витрати на боротьбу з наркотиками, утримування правоохоронних органів.
Одним із найважливіших завдань сьогодення є зниження рівня наркоманії. Заходи, що пропонуються для цього, надзвичайно різноманітні і варіюють від застосування військової сили до повної легалізації всіх наркотичних засобів. Деякі спеціалісти вважають необхідним обмежити доступність наркотиків. Але ефективні способи боротьби з наркоманією і її попередження ще не розроблені.
Згідно з проведеними інтерв'ю у молодіжному середовищі серед шляхів боротьби проти наркоманії респонденти називали: посилення пропаганди шкідливості наркоманії серед молоді, створення пропагандистських центрів, належні соціально-економічні умови, не контактувати з сумнівними людьми і компаніями, лікування наркоманів, і особливо виділяли - створення місць для проведення вільного часу підлітків тощо.
ВИСНОВКИ
Сьогодні соціальна педагогіка відмовляється від домінуючого до останніх років погляду на виховання як на формування особистості у відносно замкнутих педагогічних системах(дитсадок, школа, вуз). Вона підкреслює, що найбільш сильний вплив на становлення особистості має сім'я та найближче соціальне оточення. Тому лише вся сукупність умов і впливів, в яких проходить розвиток людина - школа, ЗМІ, соціальні установи суспільства, різні мікросередовища, культурні традиції та інше - у взаємодії визначають процес соціального формування особистості. Серед науковців, які досліджували соціально-педагогічну парадигму педагогіки слід відзначити дослідження О.В. Безпалько [1,2], Т.А. та Ю.В. Василькових [3], Н.П. Волкової [4], В.М. Галузинського, М.В. Євтуха [5], М.А. Галагузової [21], А.Й. Капської [7,8,20], Л.Г. Коваль [9], І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової [24].
Отже, вивчаючи наукові джерела з соціально-педагогічної діяльності можна узагальнити, що вони мають на меті допомогти студентам, соціальним педагогам і соціальним працівникам розширити знання про новий напрямок у науці - соціальну педагогіку. В них розглянуто широке коло теоретичних питань, пов'язаних зі створенням умов для соціального становлення особистості. Корисні знання можна одержати практикам щодо особливостей соціально - педагогічної роботи з різним контингентом дітей та молоді, які потребують допомоги, підтримки, захисту. Всі автори вказують, що лише професійно грамотний спеціаліст може вирішувати ті складні, суперечливі і болючі проблеми, які назріли у молодій державі, що переживає кризовий період свого становлення. Вони зосереджують увагу на проблемах найбільш болючих і тривожних у сьогоденні - як допомогти кризовій сім'ї, дітям - сиротам, дітям та молоді, схильним до наркоманії, тютюнопаління, правопорушень, дітям та молоді з особливими потребами.
Тому завданнями соціальної пе-дагогіки є: пошуки методів і засобів попередження проблем; виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які пород-жують ці проблеми; розроблення умови і забезпечення превен-тивної профілактики різних негативних явищ, відхилень у по-ведінці людей і таким чином оздоровлення соціального мікросередовища.
Але при цьому варто акцентувати увагу на одній особливості, обов'язково притаманній соціальній пе-дагогіці - гуманістична спрямованість, єдність вимог і поваги до дітей і молоді, а відтак - співробітництво, співдружність, співтворчість соціального педагога і особистості [1].Соціальна педагогіка покликана розглядати особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як початковий і кінцевий пункт багатогранного процесу соціалізації.
Вимоги до рівня знань та умінь соціального працівника витікають з міжнародних вимог до кваліфікації соціального працівника. Згідно із "Стандартом кваліфікації практичної соціальної роботи" йому необхідно мати уяву про теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси та послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єкта регіонального та локальних рівнів; організацію місцевої інфраструктури і розвитку служб охорони здоров'я та соціального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності та норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції та методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень, зокрема, за практичною соціальною роботою; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, а також диференційований діагноз стану клієнта; теорію та методи адвокатської практики; етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи.
Нині існує велика кількість нормативно - правових документів, що регламентують діяльність соціальної сфери, зокрема, соціальної роботи Варто зазначити, що правові норми, які регулюють суспільні відносини, мають бути адекватними загальнолюдським цінностям і моралі, відповідати правовим принципам демократичної держави.
Соціальна робота зі школярами спрямована на вирішення ряду завдань. У найзагальнішому розумінні це подолання недоліків, на яких зосереджують увагу самі педагоги, учні, батьки, застосування ефективних шляхів їх усунення. Сукупність чинників соціально-педагогічної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах складається з системи впливів нормативного, технологічного, процесуального характеру. Виходячи з аналізу зарубіжного досвіду, враховуючи специфіку проблем соціального захисту дитинства в нашій країні, виділяють наступний перелік основних завдань соціальної роботи зі школярами: сприяти подоланню специфічних труднощів у процесі соціалізації школярів із соціально неблагополучних сімей і прошарків суспільства; розвиток випереджаючої соціалізації (ознайомлення учнів, незалежно від їх походження, з їх рольовими перспективами і шансами в суспільстві відповідно до здобутої освіти; формування уявлення про суспільні потреби, запити, тенденції розвитку суспільства; вироблення навичок критичного осмислення навколишньої соціальної дійсності та свого місця та перспектив у ній); сприяти розвитку особистісних і соціальних освітніх процесів на стадії навчання і вибору професії; участь у педагогічному розв'язанні потенційних конфліктів.
Стратегічні завдання соціально-педагогічної діяльності в загальноосвітніх закладах: сприяти подоланню перешкод в процесі соціалізації дітей з соціально неблагополучних сімей; формувати в учнів навички соціальної компетентності - бази для адаптивної та позитивної поведінки, які дозволяють людині адекватно виконувати норми і правила, прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя; впливати на позитивні зміни у соціальному полі шкільного мікросоціуму.
Саме робота соціального педагога з сім'ями вихованців сприяє створенню педагогічно доцільних стосунків у сім'ї. Робота шкільного соціального педагога з сім'єю проводиться в кілька етапів: інформаційно-теоретичний (лекції, семінари для батьків); тренінговий; консультативний. Варто зазначити, що саме останні два етапи роботи соціального педагога з батьками відносно недавно увійшли в соціально-педагогічну практику школи. На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім соціальні педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А.Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї.
Соціально - педагогічна робота в загальноосвітній школі I - III ступенів №1 м. Борисполя Київської області здійснюється відповідно до вимог нормативних актів з соціальної роботи з школярами, в тісній співпраці з міськими відділами соціальної допомоги сім'ї та молоді, міським центром зайнятості, відділом кримінальної міліції по роботі з неповнолітніми правопорушниками міськрайонного відділу МВС України в м. Борисполі. Соціальний педагог цієї школи здійснює: соціально-побутову допомогу, забезпечення вітальних потреб, вирішення негайних проблем; аналіз, консультування, активізацію до діяльності, охоплення цією роботою як окремих дітей, їхніх батьків, так і груп; співпрацю з педагогами, шкільними психологами, лікарями, консультантами з профорієнтації; групові методи виховання, роботу з учительським колективом, батьківським комітетом, проведення батьківських зборів тощо.
З допомогою соціологічних досліджень здійснюється подальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін. Анкетне опитування -- один з важливих методів з'ясування суті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Анкетні питання широко використовуються для одержання інформації про фактичне становище сфери, що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини, діяльності респондентів та ін.
Особливістю методу "фокусованого групового інтерв'ю" є те, що групова інтеракція, яка виникає під час дискусії, дає змогу дослідникові одержати інформацію не лише про те, що люди думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають. Тут заохочуються висловлювання точок зору будь-якого характеру - як позитивного, так і негативного. Цей метод соціологічного дослідження є найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблем стану молодіжної свідомості в сучасних умовах. Візуальний контакт -- винятково важливий елемент спілкування. Дивитись на того, хто говорить, означає не лише зацікавленість, але й допомагає зосередити увагу на тому, що говорять. Кожному опитуваному варто знати, що окремі аспекти взаємовідносин виражаються в тому, як люди дивляться один на одного. Інтерв'ю -- це проведена за певним планом бесіда, що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом. При взятті інтерв'ю важливо враховувати манеру слухати респондента. Як правило, співрозмовник палає бажанням висловити своє ставлення до чогось або виразити свою думку, точку зору на ті чи інші соціальні, суспільні явища, події тощо.
Основний підсумок всіх зусиль, здійснення аналізу подій і явищ -- формування найбільш відповідної специфіки предмету, сукупності прийомів, методів, процедур і операцій теоретичного і емпіричного пізнання соціальної реальності, що прийнято називати методикою. Така сукупність прийомів, методів, пізнання нерідко називається методом соціологічного дослідження. Тому-то методика соціологічного дослідження часто розуміється як система прийомів, процедур і операцій встановлення соціальних фактів. Зі зміною методики змінюється і техніка соціологічних досліджень, в якій методика знаходить своє безпосереднє вираження.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 134 с.
2. Безпалько О.В. Зміст та напрями професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах / Проблеми педагогічних технологій. Випуск 2. - Луцьк, 2002.
3. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. Курс лекций. - М., 1999 .
4. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр "Академія". 2002. - 576с. (Альма - матер).
5. Галузинський В.М., Євтух М.В. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. - К .: Вища школа, 1995. - 237 с.
6. Калениченко Р.А. Практична психологія в системі соціальної роботи: Навч. посіб. - К.: КиМУ, 2006. - 115 с.
7. Капська А.Й., Безпалько О.В, Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально - педагогічної роботи. - К.,2002.
8. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. - К., 2001.
9. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. - К.,1997.
10. Криворучко П.П. Психологія сім'ї / під заг. ред. Марченко В.М.: Навчальний посібник. - К.: КиМУ, 2007. - 140 с.
11. Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології. - К.,1998.
12. Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади. - К.,2001.
13. Мардахаев Л.В. Социальная педагогика: Курс лекций/ Под ред. В.И. Беляева. - М.,2002.
14. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед.учеб. заведений/ Под ред. В.А. Сластенина. - М.,1999.
15. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических заведений. - М.,2002.
16. Никитин В.А. Социальная работа: проблемы теории и подготовки специалистов. Учебное пособие. - М.,2002.
17. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.
18. Психологія особистості; Словник - довідник/ За редакцією П.П.Горностая, Т.М. Титаренко. - К.: Рута, 2001.-320с.
19. Соціальна педагогіка. Підручник./ За редакцією професора Капської А.Й. - К.: Центр навчальної літератури: 2006. - 468с.
20. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей редакцией М.А.Галагузовой. - М.,2000.
21. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е.И. Холостова. - М., 2001.
22. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К., 2002.
23. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.;Центр навчальної літератури, 2004. - 256 с.
24. Социальная работа: Учебное пособие. - 3-е изд., перераб. и доп. - Ростов н/Д; Феникс. 2003. - 480 с. (Серия "Высшее образование").
25. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. В.Г. Городяненка - К.: Видавничий центр "Академія", 2002. - 560 с.
26. Соціологія: Підручник / за загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І.Горлача. Харків - Київ. 1998. - 624 с.
27. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие для студ. Высших учебных заведений. - М., 2001.
28. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высших учебных заведений. - М., 2002.
29. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед.учеб. завед.- М., 2000.
Додаток А
НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА/ПЕДАГОГА В УКРАЇНІ
1. Декларація від 15.12.92 р. № 2859 «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні».
2. Закон України від 21.06.01 р. № 2558-111 «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю».
3. Закон України від 07.03.02 р. № 3109-111 «Про внесення змін до деяких Законів України».
4. Закон України від 26.04.01 р. № 2402-11.1 «Про охорону дитинства».
5. Закон України від 05.02.1993 р. № 2998-ХІІ «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».
6. Указ Президента України від 23.06.01 р. №467/2001 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями».
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.10,01 р. № 1291 «Про розвиток центрів соціальних служб для молоді».
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.01.98 р. № 63 «Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їх діяльності».
9. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02 р. № 564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу».
10. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02 р. № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю».
11. Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.02 р. № 809 «Про розвиток мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді «Твоя перемога».
12. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.02 р. № 1062 «Про затвердження порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім'ї».
13. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.02 р. № 1434 «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів».
14. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02 р. № 10 «Про затвердження Положення про Державний центр соціальних служб для молоді».
15. Наказ Державного комітету статистики України, Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 25.03.02 р. № 133/136 «Про затвердження форми державної статистичної звітності № 1-ЦССМ та інструкції щодо її заповнення».
16. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02 р. № 13 «Про затвердження критеріїв ефективності діяльності державного, республіканського (АР Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських, районних у містах, сільських і селищних центрів соціальних служб для молоді».
17. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02 р. № 14 «Про затвердження Типового положення про спеціалізовані служби центрів соціальних служб для молоді».
18. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02р. № 11 «Про затвердження порядку здійснення працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення супроводу неблагополучних сімей».
19. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 01.08.02 р. № 67 «Про Раду директорів регіональних центрів соціальних служб для молоді при ДЦССМ».
20. Наказ Українського державного центру соціальних служб для молоді від 16.02.01 р. № 16. «Про затвердження положення про громадську науково-консультативну раду сприяння діяльності і розвитку центрів ССМ».
21. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 10.04.02 р. № 21 «Про єдиний порядок (стандарт) щодо розробки та друку методичної та соціальної рекламної інформації центрами ССМ».
22. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 30.08.02 р. № 79 «Про затвердження Інструкції з обліку роботи з клієнтами в центрах ССМ».
23. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 04.09.02 р. № 80 «Про затвердження Примірних положень про спеціалізовані служби центрів ССМ».
24. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 13.06.02 р. № 57 «Про затвердження стандарту планування діяльності центру соціальних служб для молоді».
25. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.09.02 р. № 709 «Про затвердження соціальних стандартів і нормативів здійснення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей центрами соціальних служб для молоді».
26. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.04.02 р. № 9 «Про порядок погодження призначення на посади та звільнення з посад директорів центрів соціальних служб для молоді».
27. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.04.02 р. № 12 «Про затвердження Типової структури і штатів республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних. Київського та Севастопольського міських, районних, міських та районних у містах центрів соціальних служб для молоді».
28. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.04.02 р. № 15 «Про основні завдання та функції відділів і Типові професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування центрів соціальних служб для молоді».
