p align="left">Приблизно 1,7% наркоманів - учні середніх навчальних закладів, 1,9% - студенти, приблизно 20% - працюючі, решта - непрацюючі асоціальні елементи. Серед наркозалежних 80% вживають опіати, головним чином екстракційний опій.

Останнім часом спостерігається диверсифікація ринку наркотиків: якщо на початку 90-х років єдиним наркотиком, що був представлений на ринку, є диметилморфин (димитрол) - сурогатна витяжка із макової соломки, - то на сьогодні в Києві приблизно 20% наркозалежних споживають опіум, 10 % - стимулятори амфетамінного ряду. Аналогічна тенденція спостерігається і в деяких інших містах України. В той же час спостерігається зростання наркоманії в сільській місцевості, де (як і в невеликих містах) домінуючим наркотиком залишається вже згадуваний екстракційний опій (споживачі марихуани не входять в цю групу, тому що дуже рідко звертаються за медичною допомогою в зв'язку із зловживанням наркотиками).

Наркоманія в Україні має свої характерні особливості. Якщо в більшості країн споживання наркотиків - справа особиста, то у нашій країні вона має груповий характер. Це, між іншим, призводить до розповсюдження серед наркозалежних спільних хвороб, а також до формування окремої субкультури, до поширення мережі "вторинних" кримінальних стосунків, і в кінцевому рахунку - до соціальної маргиналізації споживачів наркотиків. Іншою специфічною рисою є те, що в значній кількості випадків споживач отримує наркотик не в результаті купівлі-продажу, а як оплату за певні послуги, переважно кримінального характеру.

Таким чином, наркоманія в Україні, можливо, навіть більшою мірою, ніж в багатьох інших країнах, пов'язана із злочинністю.

Наркоманія безпосередньо пов'язана з проблемою СНІДу: 73% ВІЛ-інфікованих в Україні є споживачами ін'єкційних наркотиків. Згідно з офіційною статистикою, в нашій країні 3,5 тисяч хворих на СНІД. За неофіційними даними експертів Міністерства охорони здоров'я, число ВІЛ-інфікованих складає 436 тисяч чоловік (майже 1% населення країни), причому 70% з них - молодь. Частка хворих СНІДом в загальній чисельності населення в Україні втроє більше, ніж в Росії. Таким чином, наша країна займає перше місце серед країн Центральної та Східної Європи за кількістю ВІЛ-інфікованих [57].

Розповсюдження наркоманів в Україні - один з багатьох симптомів загального зниження рівня здоров'я її громадян. Правоохоронні органи України вживають заходів протидії наркоагресії проти нашої держави і використання території країни, її громадян та економічного потенціалу в незаконних операціях з наркотиками. За останні роки в Україні завдяки зусиллям правоохоронних органів намітилися позитивні тенденції, що сприяють певній стабілізації наркоситуації.

Боротьба з міжнародним наркобізнесом може бути ефективною лише за політичної волі держави діяти у цьому напрямі, присутність якої послідовно демонструється Україною як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях. Діяльність структур міжнародного наркобізнесу розглядається в Україні як безпосередня загроза національній безпеці, генофонду української нації, як фінансова основа міжнародного тероризму і політичного екстремізму.

Наша країна першою серед країн СНД прийняла спрямоване на боротьбу з незаконним обігом наркотиків законодавство, яке відповідає положенням норм міжнародного права, зокрема Віденської конвенції ООН 1988 року "Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин". Верховна Рада України 15 лютого 1995 року прийняла закони "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і зловживання ними" та цілої низки інших актуальних законів та правових актів [57]. Таким чином, наша держава встановила особливий правовий режим обігу наркотичних засобів, складовими частинами якого став державний контроль над операціями з такими речовинам, введення обмежень на їх використання, спеціальний перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, контроль над їх обігом.

Медичну допомогу наркозалежним в Україні надають 48 територіальних наркологічних установ (25 з них -- на обласному рівні), 4 спеціалізованих наркологічних лікувально-профілактичних заклади (ЛПЗ) та 28 спеціалізованих амбулаторних наркологічних кабінетів, у тому числі й для підлітків віком 15-17 років. У ЛПЗ різних профілів та форм підпорядкування функціонує більше 6 тис. наркологічних стаціонарних ліжок. Практично всі сільські районні лікарні мають амбулаторні наркологічні підрозділи з лікарем-наркологом, однак в основному вони надають тільки детоксикаційні медичні послуги особам з наркотичною залежністю (близько 620 по всій країні) [42].

Україна активно підтримує ініціативи міжнародного співробітництва, спрямовані на боротьбу з транснаціональним наркобізнесом. Вона виступає в якості однієї з сторін всіх трьох конвенцій ООН, що регулюють питання обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. За ініціативою України Генеральна Асамблея ООН в 1990 році прийняла політичну декларацію і Всесвітню програму дій, оголосивши 90-ті роки десятиліттям боротьби з незаконним виробництвом і розповсюдженням наркотичних засобів та психотропних речовин.

Отже, вивчення джерел та стану проблеми хімічної залежності в сучасній Україні показало, що існує значна кількість хімічнозалежних людей. Ринок хімічних та наркотичних препаратів поповнюється та поширюється з новою силою. В напрямку зниження такої ситуації працюють і соціальні служби і правоохоронні органи.

1.2 Поняття хімічної залежності, її біопсихосоціальна природа, механізми та закономірності формування

Хімічна залежність - це не розбещеність, не безвольність, не аморальність, не відсутність любові до близьких, не результат якого-небудь іншого захворювання. Усі перераховані вище пороки - це результат і прояв первинного захворювання, хімічної залежності від речовин, що викликають зміни настрою [35]. Хімічна залежність - це глобальне захворювання розуму, душі, тіла. Іншими словами, хвороба уражає людини на багатьох рівнях.

Розглянемо фізичний рівень: людина попадає в хімічну залежність від речовини. Це своєрідний полон, що згодом перетворюється в рабство. Хімічна речовина (алкоголь або наркотик) циркулює по організму, впливаючи в обмін речовин, уражаючи численні органи і системи. Спочатку організм бурхливо реагує, даючи хазяїнові зрозуміти, що йому погано, але за численними емоційними, соціальними і психологічними причинами людин не прислухається до цих сигналів, і тому нічого не залишається, як здатися і пристосуватися до того, що він не в силах змінити. Всі органи і системи змінюють свою роботу, щоб справлятися з всіма дозами алкоголю, що збільшуються, і наркотику, і коли надходження припиняється, організм дуже болісно реагує, він чекає і вимагає нового надходження речовини. Дискомфорт досягає такого рівня, що вся енергія, думки, почуття й емоції спрямовується на те, щоб знайти алкоголь і ужити його, долаючи усі перешкоди на шляху до жаданої мети. Це фізична тяга, що керує поводженням залежної людини часом на підсвідомому рівні.

Є два аспекти фізіологічних проявів хвороби. Хімічна залежність у багатьох випадках має генетичну основу. Якщо хто-небудь із членів родини, навіть не прямих родичів, страждав від цього захворювання, тобто підстави припускати, що у вашої близької людини є генетична схильність до хімічної залежності [47].

Інший аспект фізичних проявів цього захворювання - це хвороби, що супроводжують хімічну залежність. Звичайно ці люди страждають розладами травної системи: гастрит, виразка шлунка і 12-типалої кишки, геморой, зміни в печінці, що часто переходять у цироз. Практично жоден орган не залишається без змін. Нирки, серце і серцево-судинна система, мозок і центральна нервова система піддаються впливові речовини. Причому з припиненням його вживання багато хто із соматичних захворювань ідуть. Але в деяких випадках зміни бувають необоротними.

Наступна сфера, яка значно уражується - це інтелектуальна. У результаті ушкодження мозку порушуються розумові процеси, пам'ять. Залежна людина іноді складно співвідносить події в часі, з'являються порушення пам'яті і загальний стан розумової сфери можна охарактеризувати як алкогольну або наркотичну залежність. Алкоголь або наркотик завжди присутні у всіх думках людини, що попали до нього в полон. Залежний завжди знає, коли і що, і скільки він вживав останній раз (якщо в нього не було порушень пам'яті), і завжди дивиться в майбутнє у контексті що очікує або не очікує його вживання. Якщо він вирішує "зав'язати" і "зав'язує", то рахує дні, коли він не вживав хімічних речовин, і завжди знає, скільки часу не вживає алкоголь і наркотики. Словом, якщо ви хочете зрозуміти, що таке алкогольна або наркотична залежність, уважніше придивитеся, що і як говорить залежна людина про вживання [62].

Що стосується уражень духовної сфери, потрібно відмітити, що їх важче відчути і важче діагностувати в силу нерозуміння, що таке духовність. Духовність нами визначається як якість взаємин людини з людиною. Духовність пов'язана із системою відносин і цінностей людини. До найбільш значимих відносин відносяться відносини з родиною, із суспільством, із собою і Богом. У хімічно залежної людини в міру розвитку захворювання ці природні відносини і пов'язані з ними цінності витісняються відносинами з хімічною речовиною. Відносини з речовиною стають на верхню сходинку цінностей хімічно залежної людини, всі інші цінності втрачають значимість, рівень духовності знижується і може зовсім зійти на нівець. Звичайно близькі до хімічно залежного люди приймають усе це на свій рахунок. Вони вважають, що якби він /вона любив /любила, то кинув би /вживати. Але залежна людина - у полоні в речовини, і зниження значимості у відношенні відбувається не з його доброї волі. Воно є проявом хвороби.

Перш ніж ми перейдемо до власне поняття "насінної хвороби", потрібно сказати, що хімічна залежність - хвороба первинна в тому значенні, що вона не є ускладненням якого-небудь іншого захворювання. Усі перераховані вище прояви варто лікувати в сукупності і пам'ятати, що перебування в омані щодо природи захворювання може дорого обійтися і жертві №1 і всім близьким йому/їй, що схильні розглядати кожну кризу не як спалах, загострення, а як окремий, не пов'язаний із загальною динамікою криза, що от пройде, а потім усі буде добре і всі проблеми розв'яжуться.

Лише деякі хімічно залежні є єдиною діючою особою драми, що розігрується. Вони, як герої шекспірівської трагедії, спрямовують усіх діючих осіб на шлях остаточного нещастя. Кожна людина, чиє життя, так чи інакше, порушена хімічною залежністю, піддається впливові його хвороби, але найбільше сильно наслідок захворювання позначається на членах родини, де живе залежна людина. Близькі не можуть відвернутися від залежного і його проблеми, це означало б повне руйнування власного життя, а також зрадництво своєї коханої людини саме в той момент, коли вона більше всього потребує допомоги [62].

Тому вони зупиняють свій вибір на єдиному зрозумілому їм критерії - вони залишаються і пристосовуються до його хвороби, виробляючи такий стиль поводження, що дає їм можливість отримувати мінімальний особистий стрес. Щодня йдучи на компроміс, вони починають, не жити, а виживати. Зробивши установку на виживання, виробивши пристосувальні і захисні реакції і моделі поведінки, вони замикаються в цих стилях поводження. Вони добре спрацьовують у родині і забезпечують співзалежним (так ми називаємо людей близько й емоційно зв'язаних з хімічно залежною людиною) захист від усі зростаючого болю. Розглянемо ці захисні механізми. Це надвідповідальність, надприхильність, серйозність, самознущання, маніпулятивність, надконтроль і жалість до себе. Від чого захищають співзалежних ці механізми? Від почуттів: від почуття образи, гніву, страху, провини і страждання. Вони як би ідуть від усвідомлення цих хворобливих почуттів і привносять сформовані моделі поводження і в усі інші взаємини.

Система захисту і подавлені (невиражені) почуття стають проблемою для всіх членів родини.

Таким чином, родина психологічно страждає. Виникає питання, чому ж захисні механізми, що покликані захищати від болю, стають не помічниками, а руйнівним ворогом? Тому що вони є ілюзією, яка ніби-то змінює реальність і робить її такою, якою ми хочемо її бачити. Вони не усувають хаос і плутанини, а лише допомагають родині функціонувати в цих умовах. Вони зберігають систему сімейних зв'язків, але в той же час зміцнюють і затягують хворобу.

Захист від болю - лише один із симптомів психологічного неблагополуччя. Другий - це заперечення. Заперечення - це небажання бачити, у чому причина всіх проблем у родині. Насамперед, співзалежні поводяться так, ніби-то проблеми немає. Ховають її від себе і навколишніх, не видають головного "сімейного секрету", позбавляючи себе допомоги ззовні [60].

Третій - це омана, самообман. Співзалежні намагаються уникнути зіткнення з проблемою, наприклад, відмовляються ходити разом на вечірки, не говорять про проблему, виправдують надмірне вживання тим, що в людини робота така (там усі п'ють), тим, що було свято (ну як не випити), тим, що армія зламало людину, тим, що він один (немає дружини/чоловіка, своєї родини).

Чоловік і жінка і матері обвинувачують себе, ідучи в самозвинувачення: "Якби я була кращою матір'ю, більше б наглядала б або контролювала, те ...", "Якби я була кращою господаркою, більш привабливої зовні, краще б готувала та інше, те ...".

Коли родина визнає наявність головної проблеми - хімічної залежності, то намагається сховати її. У життя входять зніяковілість, страх, провина, фрустрація, почуття поразки, занепокоєння, недовіра, образи, взаємні обвинувачення, жалість до себе - іншими слонами, негативні почуття.

На фізичному рівні у членів родини теж відбуваються зміни. В їх основі лежать ці самі негативні почуття, посилення напруженості і занепокоєння і постійний стрес. Організм реагує на стрес захворюваннями типу гіпертонії, мігрені, виразки шлунка, проблем з переїданням або недоїданням, серцево-судинними й онкологічними захворюваннями. Серед людей, близьких хімічно залежному, цілком здорових людей немає.

Тепер подивимося, як хвороба уражає людей на поведінковому рівні. Насамперед, це поведінка хімічно залежної людини, що усе більше виходить з-під її контролю, і у зв'язку з утратою контролю, співзалежний починає контролювати його поведінку і вживання (знищувати алкоголь, наркотики, забирати гроші), повністю контролювати фінанси родини; контролювати кількість уживаного, благати, загрожувати, обвинувачувати себе, виправдувати, підтримувати алібі, зв'язані з уживанням, платити борги.

Таким чином, діючи і реагуючи нормально на ненормальну ситуацію, близький хімічно залежному людина стає головним посібником його хвороби. Рятуючи залежного від болю і відчуттів наслідків свого вживання, близькі люди затягують плин його хвороби і момент звертання за допомогою. Такий стиль поведінки можна назвати потуральним. Це щира спроба допомогти, уберегти від болю і зберегти родину від повного розпаду, що не спрацьовує, викликаючи почуття розпачу і безнадійності і, як результат, без допомоги ззовні, головним чином фахівців і Ал-Анона, приводить до розпаду родини, а іноді загибелі її членів. Такого роду поведінка є результатом простого нерозуміння сутності хвороби. Родина розглядає всі пов'язані з хімічною залежністю проблеми як окремі, ізольовані кризи, а не як ланки в ланцюзі хронічного, прогресуючого захворювання. Вони вірять, що якщо ця криза мине, все буде добре. Вони не говорять про цьому і не думаю" про те, що все це буде повторюватися, намагаються не думати, не говорити, і продовжують перебувати в полоні залежності. Це поведінковий рівень хвороби спів залежних [60].

Що ж відбувається на соціальному рівні. Життя в родині стає хаотичним, хворобливим і непередбаченим і як результат цього з'являються нові ролі, правила і ритуали. Продуктивне спілкування в родині зникає, члени родини відокремлюються один від одного через хворобливість взаємин і через страх вияву хвороби. Неписані правила, за якими починає функціонувати родина, говорять: не говори, не почувай, не довіряй. Правила стають ригідними і нелюдськими, а головне, що вони сприяють збереженню статус-кво за будь-яку ціну.

Таким чином, соціально родина страждає в результаті роз'єднання її членів і порушення зв'язку з навколишнім суспільством. Вона як би перетворюється в руїни, що загороджені стіною, за яку ніхто не може проникнути, щоб реставрувати спорудження.

Стан родини можна охарактеризувати як хронічний. Це означає, що в членів родини, як і в хронічно залежних, теж бувають зриви, і якщо нічого не робити з цим станом, то залежність буде наростати, тобто буде руйнуватися як психічне, так розумове і фізичне здоров'я. Щоб родина видужувала, треба зосередитися на особистому видужанні кожного члена родини. Це буде внеском кожного в здоров'я родини в цілому.

Розглянемо стадії розвитку залежності від психостимуляторів. В обіході часто вживають поняття "залежність", але яким же чином, незважаючи на безліч неприємних наслідків від прийому наркотику, людина стає цілком залежним від хімічної речовини. Дійсно, хімічна залежність надто рідко формується миттєво. Здавалося б, у людини є час для того, щоб подумати і відмовитися від наркотику. Розглянемо стадії, які проходять взаємини людської душі і наркотику.

Стадія 1. Попередники.

У старших класах загальноосвітніх навчальних закладів певна частина підлітків вже курять і періодично вживають алкоголь.

Світова статистика ще в 60-і роки показала, що діти, що мають досвід куріння і вживання алкоголю, набагато більш схильні до вживання наркотичних речовин.

Паління і вживання алкоголю фактично і є першим у житті молодої людини досвідом використання хімічних речовин для зміни стану власної душі.

Нікотин і алкоголь як би прокладають у людській душі непомітну доріжку для наркотиків. Їхнє вживання поволі говорить молодій людині: "Задоволення і розслаблення набагато легше одержувати за допомогою сторонніх хімічних речовин, чим за допомогою зусиль власної душі" [17].

Як показують проведені в нашій країні соціологічні опитування, середній вік початку паління і прийому алкоголю, що 10 років тому складав 14 - 15 років, на сьогодні став молодшим 10 - 11 [17].

Такий ранній початок знайомства з психоактивними речовинами означає, що молода людина входить у підліткову кризу самоусвідомлення вже будучи упевненим, що власні психологічні труднощі можна переборювати не самому, а за допомогою сторонньої хімії.

Батьки і зовнішнє середовище вже дозволили йому це.

Стадія 2. Експериментування.

Найчастіше вже у старших класах школи у шкільних туалетах підліткам наркомани або дорослі постачальники наркотику починають наполегливо пропонувати спробувати ту або іншу хімічну речовину.

Дуже часто такі пропозиції надходять після прийому алкоголю (як правило, після випитої банки пива). Найчастіше хлопцям пропонують косячок з маріхуаною або різнобарвні таблетки екстази або амфетамінів.

Шприц з первитином, як засіб "більш серйозний", перший раз найчастіше постачальники намагаються підсунути підліткам під час літніх канікул, як правило теж пропонуючи "підсилити кайф" після невеликої дози алкоголю. Якщо молода людина погодилася спробувати, то після першого прийому ніякої залежності в гнітючої більшості хлопців не виникає. Однак стан підлітка після прийому! наркотику скоріше приємне, чим неприємне. Тому в голові відкладається перша думка, що веде до залежності [17].

Стадія 3. Толерантність.

Після дозволу собі повторного прийому психостимулятора включається механізм, що ми вже описували. З'ясовується, що повторити задоволення від першого прийому неможливо. Молода людина в пошуках "кайфу" починає приймати все більшу і більшу дозу наркотику. Прийом наркотику під час канікул заміняється прийомом наркотику у вихідні дні. Молоді люди зникають з будинку на усі вихідні, а ранком у понеділок вони не в змозі прокинутися, щоб піти в школу або в інститут, університет.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7

Голосование

Как вы оцениваете работу нашего сайта? Отлично Хорошо Нормально Плохо Результаты