Предмет етносоціології, етнос і нація

27

Міністерство освіти і науки України

Луганський державний коледж економіки і торгівлі

Реферат

з предмету «Соціологія»

Тема: «Предмет етносоціології, етнос і нація»

2006 р.

Зміст

Предмет етносоціології

Теорія етногенезу

Історичні форми спільності людей

Національні процеси і відносини

Соціально-етнічні особливості розвитку України

Етнічна структура сучасного суспільства і міжнаціональні відносини в Україні

Націоналізм і національна гордість

8. Національна свідомість. Національний характер

Література

Предмет етносоціології

Етносоціологія - новий науковий напрям, що виник на стику етнографії і соціології. У другій половині 60_х років ХХст. в країнах Сходу етносоціологія виділялась в самостійну галузь знань.

Поняття етносоціологія складається з двох слів різного походження: етнос (грец. - суспільство, рід, плем'я, народ) і соціологія (латин. societas - суспільство, грець. logos - вчення). Дослівно етносоціологія - вчення про національні суспільства. Проте, суть поняття Етносоціологія багатіше його етимологічного значення.

Етносоціологія - галузь соціології, що досліджує походження, суть, функції різних етносів (рід, плем'я, народність, нація) з метою виявлення загальних закономірностей, їх взаємодії і вироблення механізмів вписування в систему соціальних відносин, що склалися. Інакше, етносоціологія вивчає соціальні аспекти життя та діяльності етнічних утворень, а також національну специфіку соціальних спільностей і відносин.

Виникнення наукового напряму - етносоціології обумовлено інтересами науки і суспільної практики. Національні проблеми вивчають різні науки: філософія, історія, юридичні, економічні та інші. Кожна з них має предметну галузь, що дозволяє проаналізувати всі сторони розвитку і взаємодії етнічних спільностей. У 40-60_х роках ХХст. в усьому світі, у зв'язку з могутнім піднесенням національно-визвольного руху зростає значення етносоціологічних знань. Етносоціологія має предмет дослідження: етноси і етносоціальні процеси, національно-регіональні особливості соціальної структури народів та інші, тобто ту сферу знань, що фактично випадає з поля зору філософів, економістів, істориків, етнографів та інших спеціалістів. Етносоціологія досліджує соціально значущі явища в побуті та культурі людей різних національностей, соціальну обумовленість змін у національній культурі, в тому числі в мові, національних орієнтаціях, цінностях, національних традиціях і звичаях, соціальну визначеність етнічної самосвідомості міжнаціональних відносин.

Теорія етногенезу (походження народу)

Сучасний людський вид - єдиний біологічний вид, що розвивається за спільними соціальними законами і розпадається на багато історичних спільностей: держави, класи, нації, сім'ї та ін. Особливе місце займають етноси. За підрахунками ООН людство успадкувало не менше 3 тис. етнічних спільностей, які входять до більш, ніж 220 держав світу. Етноси не вічні: вони народжуються, розвиваються і вмирають. І такий тривалий і складний процес називається етногенезом (походження народу).

Природні кровно-родинні об'єднання - рід, клан - перші в історії соціальні спільності людей. На відміну від раси, яка є продукт біологічного розвитку і об'єднувала людей із спільними біологічними рисами (колір шкіри, волосся, риси обличчя) соціальні спільності є результат соціальної взаємодії. В сивій давнині спільності людей - це родові об'єднання. Люди дуже тісно зв'язані з певною територією, з географічним середовищем, без яких не могли практично існувати, а якщо і доводилось освоювати нові регіони, нові території. то відхилення від природного первинного середовища проживання було не особливо різким, а поступовим, в міру того, як дозволяла природа.

В формуванні спільностей людей відігравали дві обставини: перша - поступове обживання людиною природи істотно впливало на специфічні характеристики людей і на історичні строки консолідації їх у різноманітні спільності, і друга - нові освоєння людиною земель і територій на багато віків і тисячоліть закладали в людську істоту, її генетичну програму, особливі якості, що виділяли спільності, розвиток їх по-своєму відмінними, неповторними не тільки на окремі, але й на сусідні спільності. Це зв'язано з тим, що люди, спілкуючись з навколишнім середовищем, набували особливих ознак, зв'язаних з впливом географічного середовища, природних умов. У певному середовищі проживання люди формували свої специфічні риси; методи і способи життєдіяльності, особливі, що ставали традиційними, методи господарсько-екологічної діяльності, обрядові норми, правила і звички, риси характеру, менталітет, матеріальну і духовну культуру, формували єдину мову. В міру вдосконалення знарядь праці, проникнення в тайни природи, розширення сфер трудової діяльності, виникає і об'єктивна потреба в об'єднанні в племена. Племена уже чіткіше і тісніше зв'язані з певною територією, захищали її, мали внутрішню формальну організацію. З переходом до скотарства і землеробства формується і певний господарський устрій. Все це об'єднувало, стимулювало розвиток етнічної спільності. Змішування племен приводило до появи нової спільності - народності, яка уже символізує більш високу культуру суспільства. Отже, основні умови формування етносу - спільність території і мови (потім це стає його властивостями).

У ході розвитку господарських зв'язків під впливом географічного середовища, контактів з іншими родами, племенами формуються характерні риси матеріальної та духовної культури, виробляється своєрідна етнічна психологія, самосвідомість етносу. Іноді формуванню етносу сприяє спільність релігії. Етнос, який сформувався, виступає як соціальний організм, що само відтворюється етнічно, через систему однорідних шлюбів і передачі новому поколінню мови, культури, традицій, етнічної орієнтації тощо. Один з основоположників теорії етногенезу Лев Гумільов намагається довести, що і тепер зберігається значення для формування етносу такого природного фактора, як ландшафт. Порівнюючи переселення російських селян і козаків до Сибіру в межах звичної зони заплавно-лугового ландшафту і переселення в нову для них зону лісотундри Лев Гумільов показує, що в межах зони заплавно-лугового ландшафту формується кілька етносів великоросів, а в зонах лісотундри - формується вже зовсім інший етнос. Але епоха безпосереднього впливу природного фактора на формування етносу відійшла, і на формування етносу вже впливають здебільшого соціальні фактори - економічні, політичні, духовні. Етнічні ж спільності піддані змінам у ході етнічних процесів - консолідації, асиміляції та ін. В результаті об'єктивних обставин народності, які входять до складу етносу, розвиваються нерівномірно, що веде до уособлення, одержавлення і політичної ізоляції окремих спільностей людей. І на території одного етносу можуть утворюватися різні історичні спільності людей - народності, нації. Для стійкого існування етнос прагне до соціально-територіальної спільності, об'єднання, створення держави. Етнос - історично стійка спільність людей, яка склалася на певній території, якій властиві спільні, відносно стабільні особливості мови, культури, побуту, а також свідомістю єдності і відмінності від інших подібних утворень - самосвідомістю етносу.

У кожному конкретно-історичному суспільстві співіснують різні за чисельністю, впливом і розвитком біосоціальні спільності, які зазнають систематизації. Виділяються три основні рівні етнічної ієрархії: субетнос - етнос - суперетнос. Ключова ланка - етнос, що є сукупністю субетносів. Інтеграція етносів утворює суперетнос, найбільш яскравим прикладом якого служить арабомусульманський світ і західноєвропейська етнокультурна цілісність, включаючи Північну Америку, Австралію та Південну Африку. Соціальна спільність, кожна етнічна система має історію. І люди завжди цікавились етнічною історією, походженням народу. Уже елліни і римляни знали, що їх етноси склались приблизно в середині VIII ст. до н. е. Знаємо ж, коли еллін і римлян не стало. Але визначити період народження і період загибелі етносу надзвичайно важко. Комплексний системний підхід до проблеми походження етносу, народу надає логічну завершеність поняттю етногенезу, поширивши його на всі етапи існування етносу і обґрунтувати: етноси - біосоціальні спільності народжуються, живуть і вмирають не стільки за соціальними, скільки за природними законами. Етноси не ізольовані один від одного. Волею долі йдуть поряд або навіть у складі єдиної держави, живуть несхожі етнічні спільності. Етнічні спільності приречені на постійне спілкування, взаємний вплив. Взаємодія етносів, що веде до зміни їх суті, є етнічний процес. Виділяють еволюційні і трансформаційні етнічні процеси. Еволюційні етнічні процеси відображають значні зміни будь-якого з основних елементів етносу, насамперед, мови культури, а також зміни соціальної (класово-професійної) структури етносу, його статево-вікового складу та ін., трансформаційний етнічний процес охоплює зміни, що ведуть до заміни етнічної належності; завершуючим етапом їх є зміна етнічної самосвідомості. Трансформаційні етнічні процеси поділяються на роздільні і об'єднуючі. Об'єднуючі етносоціальні процеси - консолідації, асиміляції, інтеграції.

Консолідацією є злиття кількох самостійних, споріднених за мовою і культурою народів в єдиний новий, значно більший етнос (міжетнічна консолідація) або внутрішнє згуртування народу за рахунок вирівнювання відмінностей між соціальними етнічними групами (внутрішня консолідація). Міжетнічною консолідацією є злиття східнослов'янських племен в єдину древньоруську народність в ІХ - ХІІ ст. ст., а внутрішньою етнічною консолідацією є вирівнювання відмінностей між баварцями, саксонцями та іншими німецькими народностями в ХІХ - ХХ ст. ст. В Україні ще в ХІV - XV ст. ст. в гірських районах сучасних Івано-Франківської, Чернівецької і Закарпатської областей сформувалось кілька етносів: гуцули, лемки та ін. - своєрідні, надзвичайно цікаві традиційно, побутово і культурно, що стали частиною слов'янського народу. Процеси консолідації етносів відбуваються і в молодих країнах Африки, Азії, Латинської Америки, що розвиваються, та інших регіонах планети.

Асиміляція - розпилення одного етносу або його частини в інших звичайно більш багато чисельних, внаслідок втрачається багато споконвічних властивостей і набуття зовсім нових. В сучасних умовах асиміляційні процеси найінтенсивніше відбуваються в розвинутих країнах - Італії, Англії, Данії, Швеції та ін., де вже сформувалися державні етноси і які поглинають, асимілюють малі етнічні спільності, соціальні групи.

Занадто повільно і складніше проходять процеси міжетнічної інтеграції - взаємодія всередині держави або на міждержавному рівні декількох, Що значно відрізняються мовою і культурою народів і ведуть до появи у них ряду спільних рис. в результаті формуються не нації, а міжетнічні спільності. Проте ці міжетнічні спільності не міцні (створення і розпад багатонаціональних імперій Австро-Угорщини, Османської, Російської, в сучасності - СРСР, Югославія та ін.). Але навіть США - країну емігрантів, яку традиційно вважали як зразковий правильний конгломерат націй, в сучасних умовах визнано неефективним. Американське суспільство залишається надзвичайно строкато етнічно, тому що іспанці, португальці, італійці, китайці, мексиканці, євреї і представники інших національних спільностей з покоління в покоління зберігають свою національну ідентичність. Всі етнічні процеси йдуть з різною швидкістю і результативністю, вони залежать від рівня соціального-економічного розвитку суспільства і від національної політики, що проводиться державою. Етнічні системи різного рівня мають різний ступінь відчуженості. Так, в ХІІІ ст. стародавньоруські князівства нерідко воювали між собою, але перед загрозою монголо-татарського нашестя зуміли подолати ворожість і виступити єдиним фронтом. Аналогічно вели в XVII-XVIII ст. ст. індійські племена, чинячи опір європейській колонізації Північної Америки. Конфлікти бувають між будь-якими системами і всередині їх, але сутички на субетнічному і суперетнічному рівнях незрівнянні. Суперетноси утворюють своєрідні галактики, які співіснують, але не взаємодіють. Тут не буває ні асиміляції, ні тривалої інтеграції. Консолідаційні процеси можливі тільки всередині суперетносів. Сучасні етнічні процеси неоднозначні. До 70_х років ХХ ст. в світі існувала думка, що в міру розвитку індустріального суспільства вирівнюються мовні і релігійні відмінності, зникають етнічні кордони. Проте яскраво виражена тенденція уніфікації способу життя народів, яка все ж не веде до вирівнювання відмінностей в одязі, їжі, житла, інтернаціоналізації суспільного виробництва та ін. З 70_х років розгортається в багатьох районах планети етнічне відродження.

Історичні форми спільності людей

В історії походження народу (етногенезиса) є найпоширеніші соціальні спільності: рід, плем'я, народність, нація, клас та ін. Стійка сукупність людей, яка склалася історично на певній території і яка має спільні риси (в тому числі расові), стабільні особливості культури (включаючи мову) і психологічний склад, а також свідомість своєї єдності і відмінність від інших утворень (самосвідомість). Ознаками, що відзначають системні властивості етносу, є: мова, мистецтво, звичаї, обряди, норми поведінки, звички та ін. В сукупності вони утворюють певну етнічну культуру. Формування етносу звичайно відбувається на основі єдності території і економічного життя, але в процесі дальшого розвитку багато етносів втрачають спільність території (наприклад, українці, росіяни, білоруси, євреї, іспанці та інші живуть в багатьох країнах світу). Традиційному суспільству, в основі якого лежить натуральне господарство, в життєдіяльності етносів, відповідає переважно така форма існування етносу, як народність. Проте з переходом суспільства до переважно індустріального виробництва і ринкової економіки, що об'єктивно вимагало переходу до періодичних ринкових (ярмаркових та ін.) обмінів продуктами виробництва, до постійного ринкового обміну матеріальними і духовними цінностями, тобто до створення внутрішнього, а потім і світового ринку, йде формування народів. Такому процесу передувало не просто вдосконалення виробництва, а й значне вдосконалення мовної культури, психологічного складу людей, утвердженню в способі життя нових, цивілізованіших способів і засобів життєдіяльності. Але, що особливо важливо, якщо процес консолідації етносів має прогресивний характер і швидко змінює роди, племена, народності в межах етносу, то етнос стійкіше і консервативніше, хоча і відчуває вплив сусідніх етносів або етнічних меншинств. Результатом такого взаємовпливу може виявитись або зникнення окремих етносів, або взаємозбагачення етносів на шляху до утворення нових історичних спільностей людей - народів, а фактично в історичній перспективі до консолідації нових етносів. Такий процес розвивається на сучасному етапі в багатьох етносах, бо ізольованих однорідних етнічних утворень практично не існує. процес взаємодії і взаємовпливу різних етносів характерний для Сполучених Штатів Америки, де, по суті, суспільство складається з різних етносів - становить конгломерат - американський багатонаціональний народ. Отже, з розвитком суспільства розвивається і етнос, виникають різні його історичні форми. що змінюють одна одну. Рід, плем'я, народність, нація, народ не тільки ієрархічні ступені послідовного сходження етносу на вершину розквіту, а й своєрідні ступені соціальної, культурної, економічної і політичної зрілості народу.

Рід - спільність людей, які зв'язані узами кровного юродства, основний виробничий осередок первісносуспільного ладу. Роди об'єднувались у фратрії (братства), а союз фратрій складав уже плем'я. Устрій роду і родових общин базувався на суспільній власності на засоби виробництва, на колективній праці. Очолював рід виборний старійшина. всі справи вирішувались радою роду, тобто зібранням всіх дорослих чоловіків і жінок. Розпад первісносуспільного ладу, виникнення нового способу виробництва, заснованого на родовостановому поділі суспільства, кладе кінець родовому ладу.

Плем'я - форма спільності людей, властива первісносуспільному ладу. В основі поняття плем'я лежать родові відносини, що визначали розрізненість племен на територіях, відрізнялись мовою, культурою, звичаями, обрядами та ін. Плем'я об'єднувало два або кілька родів і мало свою мову, територію, звичаї, обряди тощо. Тільки належність індивіда до племені перетворювала його у співвласника спільної власності, забезпечувала йому певну частку виробленого продукту, право участі в суспільному житті. З розвитком виробничих і соціальних відносин відбувається укрупнення племен, утворюються союзи племен. Кровно рідні зв'язки поступово перестають бути основою етнічних спільностей, дедалі сильнішими стають зв'язки соціальні.

Витіснення родових відносин товарними і приводило до розпаду племен і до об'єднання їх в народності.

Народність - форма мовної, територіальної, економічної і культурної спільності людей, яка складається з виникненням приватновласницьких відносин і характерна для рабоволодіння і феодалізму, передує з розпадом феодалізму утворенню націй. Народність не просто об'єднання племен, а якісно нова суспільна організація людей, яка базується на територіальних і економічних зв'язках людей, за наявності приватної власності і непримиренних антагоністичних соціальних спільностей - класів (імущих і неімущих. Їм властиві єдина мова, культура, територія, економічні зв'язки.

Національність - це належність індивіда до якоїсь нації, народності. Етнос і нація - поняття і за суттю, і за змістом не ідентичні, не тотожні, і їх вживання має певне суттєве визначення і зміст.

Національні процеси і відносини

В сучасних умовах світ - це надто строката картина національно-етнічної багатоманітності, що не зменшується, а дедалі збільшується і тим самим триває збагачення всього людства, розвитку його цивілізованості. Все це один з важливіших аспектів соціального процесу. В сучасному світі проживає близько 3,5 тисяч націй, народностей, етнічних племен. Більшість народів становить багатонаціональні держави. Якщо в країнах Європи налічується близько 300 націй і народностей, в США, Канаді, Латинській Америці проживає близько 600 націй і народностей, то в Азії, Африці, Австралії більше 2600 різних націй і народностей і етнічних спільностей, племен і родів. Тут не відбувається ні асиміляції, ні тривалої інтеграції. Консолідаційні процеси можливі тільки в середині великих етносів. Сучасні етнічні процеси неоднозначні. До 70_х років ХХ ст. в світі існувала думка, що в міру розвитку індустріального суспільства згладжуються мовні і релігійні відмінності, зникають етнічні межі. Проте яскраво виражена тенденція уніфікації способу життя народів, але не стало згладжування різноманітності і етнічної забарвленості в одязі, їжі, житті, інтернаціоналізації суспільного виробництва тощо. 70 - 80 - ті роки ХХ ст. стали переломними в історії багатьох держав і етносів у зв'язку з проголошенням на всіх континентах планети етнічного відродження.

Реальне спільне життя націй і народностей далеке від без проблемності. Основна біда полягала в тому, що суперечності, соціальні лиха заганялись в глибину, ставали латентними. В національній політиці не враховувалась специфічна особливість національних і міжнаціональних відносин, як своєрідних суспільних відносин. Своєрідність національних відносин полягала в тому, що національні відносини включали відносини всіх сфер суспільного життя - економічні, соціальні, політичні, духовні, передбачали їх аналіз як єдності матеріального і ідеального. Це викликалось тим, що стали хворобливо заявляти прагнення національної замкнутості, місництва, споживацькі настрої. В економічній сфері розгортається інтенсивний процес інтернаціоналізації економічних відносин. Національний компонент в економіці перестає відігравати вирішальну роль, а висуваються загальнодержавні інтереси, економічна доцільність і виробнича необхідність. нерозуміння таких явищ привело до того, що національні аспекти розвитку економіки стали уявлятися як функціональні специфічні галузі народного господарства, властивих одній або кільком націям. Ігнорування національно-особливого в економіці, значні прорахунки в реалізації незрілих проблем матеріального виробництва, слабке урахування інтересів людей проявлялись у величезних соціально-економічних втратах, втраті національного суверенітету, в диктаті сильних високо розвинутих держав і націй.

Страницы: 1, 2