Сучасна політична культура громадян України характеризується як така, що містить демократичні та авторитарні компоненти (політична культура змішаного типу). Це фрагментарна політична культура перехідного етапу розвитку українського суспільства. Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.
Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.
За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації). [9, 174]
За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних -- з іншого.
Особливості політичної культури в умовах сучасної України:
заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;
низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;
правовий нігілізм;
нерозвиненість громадянських позицій;
недостатньо розвинутий індивідуалізм;
підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.[2, 97]
Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.
Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.
1.4 Молодь як суб'єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства
Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе творцем власного буття, його найкращі сподівання неодмінно пов'язувалися з молоддю, прийдешніми поколіннями.
Не є у цьому виключенням і наше сьогодення, коли не можна не рахуватися з молоддю, з її потенціалом, ідеалами, інтересами, сподіваннями, з її радикалізмом і нетерпимістю до всього оманливого і хибного, з її відвертістю та прямотою. В цілому проблеми молоді в українському суспільстві мають три тісно пов'язані аспекти:
що суспільство може дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;
що сама молодь може і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення;
як найповніше, найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дій конкретних суб'єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об'єднань тощо. [19, 81]
Радикальні політичні та соціальні зміни, структурна перебудова економіки України супроводжуються процесом формування сучасного громадянина. З огляду на вік, фізичні потенції і кондиції, духовні сили, нереалізовані можливості тощо -- молодь є найперспективнішою частиною суспільства. Молодіжне середовище -- це лабораторія, яка виробляє та апробовує невідомі раніше цінності, відносини, моделі поведінки, культурні норми та зразки. Вступ у життя сучасної української молоді супроводжується динамічними та неординарними процесами зміни не лише політичної системи або економічних механізмів господарювання, -- вражаючою є зміна системи духовних, моральних цінностей, ідеалів та орієнтирів.
Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.
Багато національних політичних культур містять в собі більш-менш автономні структуровані утворення, які називають субкультурами. Під політичною субкультурою розуміється сукупність політичних орієнтацій, моделей політичної поведінки, характерних для певних груп, які значно відрізняються від тих, що домінують у суспільстві. Кожна політична субкультура включає в себе і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і те специфічне, що відрізняє дану субкультуру.
Щодо специфіки сучасної української молодіжної субкультури, то вона має наступні риси:
соціальна та економічна активність і мобільність значної частини молоді, постійні пошуки нових видів, форм діяльності, прагнення до самостійності і набуття власного досвіду, активні пошуки свого місця в житті;
бажання вчитися, набувати професії та кваліфікації, що дає можливість впевнено почуватися в житті, саморозвиватися і самореалізовуватися;
формування установок індивідуальних схем виживання (установок вирішувати свої питання особистою позицією та особистою активністю);
суб'єктивна розмитість, невизначеність орієнтирів, ідеалів молодих людей;
соціально-політична відчуженість (виявляється в апатії, у відсутності політичних переконань, в позиції «стороннього спостерігача», в мінімальному виявленні політичних установок та протилежному факті -- політизації окремих груп молоді, що набуває рис політичного та національного екстремізму), міжгенераційне відчуження (неприйняття «батьківських» цінностей, включаючи історію власної держави), культурне відчуження (агресія субкультур -- відрив частини молодого покоління від культурної спадщини нації);
розважально-рекреативна спрямованість вільного часу; домінування споживацьких орієнтацій в соціокультурному та евристичному аспектах над креативними; поверхневе закріплення культурної інформації в свідомості молоді;
низький рівень індивідуалізації та розпізнання культурних цінностей, який пов'язується з груповими стереотипами та ієрархією цінностей в неформальній групі спілкування;
недостатній рівень національної самоідентифікації, що сприяє легкому засвоєнню в молодіжній свідомості прозахідних цінностей. [19, 83-84]
До комплексу основних факторів, які визначають стан та підсилюють специфіку молодіжної субкультури в Україні належать:
конкуренція на рівні масової свідомості радянської, національної та західної системи цінностей;
стан і значимість в суспільстві національної культури;
відсутність єдиної системи гуманітарного, зокрема політичного виховання (культура, освіта, наука повинні виступати пріоритетами української держави);
вікові психологічні особливості молоді;
особливості покоління (зростання ціннісного та майнового розшарування), наявність регіональних та національних відмінностей. [30, 372]
Саме поняття «політична культура молоді», як і більш загальне поняття «політична культура», сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і не зрозумілих для масової свідомості значеннях. Політична культура - це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті України. Політична культура - це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами -- політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб'єктів політичного життя.
Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу. Політична культура, насамперед, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних і етнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенної держави та єдності народу України. До того ж політична культура дає можливість виявити прагнення до законності та порядку, до збереження та розвитку специфічних українських традицій. Сьогодні потрібні практичні дії в напрямі заохочення участі молоді у державотворчих процесах, потрібна відповідна молодіжна політика.
У процесі виховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості молодої людини, певних почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають її корінні інтереси.
Сучасні молоді люди зростали під впливом перебудови не тільки суспільства, але й свідомості попереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілість свідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває на суперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичних стереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів, переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичної компетентності, формування культури толерантності, політичної коректності. Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхів участі в громадсько-політичному житті вузу, міста, області, у розвитку місцевого самоврядування. [30, 373]
Стосовно формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов'язана з її ініціативою, створенням певних громадських об'єднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти, культури, армійських колективах. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію, деконфесіолізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об'єктивну інформацію плюралістичного характеру.
Проте, спроби деполітизації студентської та учнівської молоді, скеровування їх лише на одержання професійних знань, навичок і вмінь призводить інколи до спаду політичної, громадської активності молодих людей.
Через свої особливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опорою радикальних перебудовчих, прогресивних суспільних процесів і одночасно саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства - бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується в суспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати таке протиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.
Проте, поглиблення кризи, труднощі економічних перетворень в країні впливають на характер і спрямованість цінностей, соціально політичних орієнтацій молоді, рівень і форми її активності.
На сучасному етапі розрізняють наступні аспекти формування політичної культури молоді:
родина, де відбувається ідентифікація політичних поглядів з батьками;
школа (середня, професійна, вища), де зважаючи на рекомбінантне відтворення навчального матеріалу, молоді люди позбавляються активності, творчості, пошуку і, відповідно, прослідковуються прояви песимізму, апатії, роздратування;
молодіжні громадські та політичні організації, але участю в них охоплено дуже малий відсоток молодих людей;
засоби масової інформації (мас-медіа), які виходячи з даних соціологічного опитування, проведеного у нашому вузі, відіграють також важливу роль. [31, 29]
Особливою частиною української молоді виступає студентство. Основними рисами, які дозволяють розглядати студентство в якості особливої частини української молоді виступають наступні:
інтелектуальний потенціал нації, від якого залежать перспективи розвитку України;
формування поглядів, позицій та навичок участі в політичному житті і становлення якісно нового покоління, що має усвідомити цінності демократичної політичної культури;
можливість спрямування молодіжного потенціалу у демократичне, гуманістичне річище.
Існує три типи проблем проблеми, з якими зіштовхуються сучасні українські студенти. Перша група проблем пов'язується з соціально-професійною орієнтацією студентства та виявляється в наступному: в незадоволеності значної частини студентів майбутньою професією, що характеризується чималими розбіжностями між попитом на певні професії та можливостями його задоволення; в непоінформованості студентів про місце своєї майбутньої роботи після закінчення вузу, внаслідок чого випускники змушені самостійно шукати собі роботу, використовуючи найрізноманітніші засоби; в орієнтації на високий рівень заробітної плати, а не на якість необхідних для суспільства власних знань, умінь, навичок. [32, 61]
Друга група проблем студентської молоді пов'язується з відсутністю у нашому суспільстві чіткої системи виховної роботи, визначених цінностей та ідеалів, за допомогою яких треба виховувати сучасну молодь в умовах реальної багатопартійності та ідеологічного плюралізму. Труднощі економічних та соціально-політичних перетворень, котрі мають місце в державі, певним чином негативно вплинули на громадянську позицію переважної частини студентів. В соціальному та загальногромадському плані їх настрій характеризується почуттям соціального дискомфорту, соціального песимізму, недовіри до владних структур. [32, 62-63]
Третя група проблем -- це проблеми соціально-психологічного клімату, міжгрупового спілкування в вузах. Показниками стабільності або нестабільності студентського середовища визначаються наступні: незадоволеність рівнем професійної підготовки; складність працевлаштування; соціальні та політичні протиріччя в країні; матеріальний стан студентів. Зазначені фактори можна розглядати як причину виникнення таких явищ, як соціальна напруга та девіація студентської молоді. З цього приводу можна зауважити, що ситуація економічної, соціально-політичної, духовної кризи в Україні породжує зростання злочинних та маргінальних груп, куди активно приєднується частина студентської молоді. [32, 64]
Формування політичної культури молоді, в тому числі студентства відбувається під впливом цілого комплексу чинників, серед яких основними є:
повільна реалізація демократичних процесів в Україні;
різне розуміння та сприйняття державної політики, що виявляється в наявності дуже широкого спектру політичних партій і рухів;
існування політичної культури в широкому правовому полі, що спирається на усвідомлення права як загальнолюдської цінності і що є однією із слабких ланок виховної роботи;
суперечливість підходів до історії України, генезису та структури ментальності української нації.
Це ті фактори, які лежать в основі формування демократичної політичної культури молоді і саме їх потрібно враховувати при формуванні молодої генерації громадян України.
Як свідчать результати дослідження у молодіжному середовищі спостерігається зацікавленість політичним життям в Україні та світі. [31, 30] Жоден із студентів не визнав, що зовсім не цікавиться проблемами політики. Понад третину(37%) намагаються бути в курсі справ політичних подій. Серед опитаних студентів майже кожен дев'ятий цікавиться політикою лише в тому разі, коли це стосується його особисто. Ситуативне відношення до політики притаманне третині (34%) студентів. Цікавляться і беруть активну участь в політичному житті країни 18% опитаних. Взагалі не орієнтуються в ідейно-політичних напрямках всього 5% респондентів.[31, 32]
Про рівень політичної культури студентів деякою мірою свідчить їх ставлення до політичних партій, громадських, молодіжних об'єднань, бажання увійти до складу таких об'єднань. Опитування студентів засвідчило, що членами молодіжних громадських організацій є 16% респондентів, громадських рухів 9%. Байдужість та відсутність будь-якого інтересу до особистої участі в будь-яких громадських, політичних об'єднаннях виявили 8%. У молодіжному середовищі спостерігається також низький рівень інформованості та байдужість до існування та діяльності молодіжних громадських об'єднань. Більшість з них молоді просто не відомі. [31, 32]
Важливу роль у формуванні політичної культури сучасної молоді відіграє національний менталітет, який і формує особливості українського політикуму. Найбільш вираженими ознаками ментальності є:
кардоцентричність (сентименталізм, емпатія, чуттєвість);
анархічний індивідуалізм (прагнення до особистої свободи без належного стремління до державності);
перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.
Дослідження, що проводилися Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, довели, що сучасна українська молодь досить егоцентрична [22, 13]. Оскільки цінності особистісного порядку в неї явно переважають, теоретично вона цілком бачить себе в контексті ринкових відносин. Переважаючим мотивом її ділової активності є матеріальне благополуччя. Не випадково 56% школярів та 54% студентів вважають, що найважливішим у майбутньому для них є матеріальна забезпеченість. Водночас спостерігається цікава для теоретико-методичного аналізу і досить драматична для державного та педагогічного процесу ситуація. Лише 4% студентів та 4% школярів пов'язують своє майбутнє з Україною. [22, 15]
Врешті-решт для суспільства, яке, запроваджуючи нову ціннісну ієрархію, не працює у цьому напрямі свідомо та відповідально, не вносить відповідні корективи у процес формування молодіжного світогляду, такий стан речей є абсолютно природнім. Побіжно зазначимо, що матеріальний добробут людини ніколи не був для нашого суспільства базовою цінністю. Нині ми спостерігаємо як на тлі витискання суспільно-значущих мотивів та маргіналізації культурного простору формується якісно інша молодіжна культура, утворюється новий клас - клас підприємців, виникнення якого з самого початку пронизує фундаментальне протиріччя між власними інтересами та суспільно-значущими цінностями.
Мабуть, зрозумілими є бажання молодої людини бути матеріально забезпеченою. Але як поєднати це із нагальною потребою виховання у молоді якостей свідомого громадянина? Такий досвід сьогодні активно обговорюється в науці.
