* індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;
* групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи Стосовно її субкультури (наприклад, підлітки з важких родин, що проводять велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається їм нормальною, у них існує свій "підвальний" моральний кодекс, свої закони і культурні комплекси. У даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, тому що підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури).
3. Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поводження особистості, що відхиляється, що у цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. У даному випадку чинені індивідом відхилення так незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девіантом і не вважає себе таким. Для нього і для навколишніх відхилення виглядає просто маленькою витівкою, чи ексцентричністю на худий кінець помилкою.
Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих у групі норм, що соціально визначається як девіантне.
4. Культурно схвалювані "відхилення. Поводження, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Варто виділити необхідні якості і способи поводження, що можуть привести до соціально схвалюваних відхилень:
* зверхінтелектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поводження, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише при досягненні обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей великого ученого чи культурного діяча, у той же час зверхінтелектуальність менш необхідна для актора, чи спортсмена політичного лідера;
особливі схильності. Дозволяють виявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності.
зверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за чи позбавлення переживання, перенесені в чи дитинстві юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мала високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самітності, випробуваного їм у дитинстві, чи Ніколо Паганіні постійно прагнув до слави і пошани в результаті перенесених у дитинстві нестатку і глузувань однолітків;
особистісні якості - особистісні риси і властивості характеру, що допомагають досягти узвишшя особистості;
щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їхній прояв у визначеному місці й у визначений час.
5. Культурно засуджувані відхилення. Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж моральних норм і законів у суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося.
Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи «природними», або недостатньо адекватні їм, а інколи вступають у протиріччя через перекручений - класово обмежене, релігійне, суб'єктивістське, міфологізоване - відображення об'єктивних закономірностей. У такому випадку аномальною стає «норма», «нормальні» же відхилення від її.
Ось чому соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це - соціальна творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативні - дисфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це - соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.
Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців).
Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».
Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою.
Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані (відхиляючі) форми поводження з метою їхній елімінування чи мінімізації.
4.Причини девіації
Нормативні системи суспільства не є застиглими, даними назавжди. Змінюються самі норми, змінюється ставлення до них. Відхилення від норми настільки ж природні, як і дотримання її. Цілковите прийняття норми виражається у конформізмі, відхилення від норми -- у різних видах девіації, девіантної поведінки.
Які ж причини девіації?
Наприкінці XIX та початку XX століття були поширені біологічні та психологічні трактування причин девіації. Італійський лікар Цезаре Ломброзо вважав, що існує прямий зв'язок між кримінальною поведінкою та біологічними особливостями людини. Особливого значення він надавав рисам обличчя. Американський лікар та психолог Уїльям Шелдон підкреслював важливість будови тіла. Прихильники психологічного трактування пов'язували девіацію з психологічними особливостями (нестійкістю психіки, порушеннями психологічної рівноваги та ін.).
Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е. Дюркгейм. Він пропонує теорію аномії, котра розкриває значення соціальних та культурних факторів. За Дюркгеймом, основною причиною девіації є аномія, буквально "відсутність регуляції", "безнормність". По суті аномія -- це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки або відсутні, або стають нестійкими та суперечливими [4, 10].
Все, що порушує стабільність, призводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішування соціальних груп, міграція та ін.), породжує порушення громадського порядку, дезорганізує людей, і як результат -- з'являються різні види девіацій.
Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки ж природною, як і конформізм. Більш того, відхилення від норм несе не лише негативне, а й позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманітність норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює та забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, розкриває альтернативу існуючому, веде до вдосконалення соціальних норм.
Теорія аномії одержує подальший розвиток у Р. Мертона [8]. Головною причиною девіації він вважає розрив між цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами їх здійснення. Відповідно до цього він виділяє типи поведінки, які, на його думку, є, разом з тим, типами пристосування до суспільства. Мертон показує це на прикладі ставлення американців до такої мети, як досягнення багатства.
Перший тип поведінки -- конформність, передбачає відповідність і культурним цілям, і засобам.
Другий тип девіантної поведінки -- інновація, передбачає згоду з цілями та заперечення соціально схвалюваних засобів їх досягнення. Розуміючи, наприклад, мету досягнення багатства, представники нижчого класу не можуть користуватися такими засобами її досягнення, як заняття престижною діяльністю, освіта, економічний успіх. Звідси схильність до незаконних способів досягнення цієї мети: рекету, спекуляції, шантажу, торгівлі наркотиками.
Третій тип -- ритуалізм, передбачає, навпаки, заперечення цілей, але прийняття традиційних, схвалюваних суспільством засобів їхнього досягнення. Звичайно він виражається у зниженні рівня домагань і часто зустрічається, на думку Мертона, у представників нижчої верстви середнього класу. Це може служити джерелом девіантної поведінки, наприклад, бюрократа, абсолютизую-чого формальні процедури.
Четвертий тип -- ретретизм, передбачає заперечення і цілі, і засобів. Найбільше ретретизм характерний для осіб, що опинилися за межами суспільства: волоцюг, наркоманів, п'яниць та ін., які відмовляються від пошуків безпеки, престижу, претензій на гідність.
П'ятий тип -- бунт, передбачає відчуженість від панівних цілей і стандартів і формування нових цілей і засобів.
Всі ці різновиди ставлення до цілей суспільства і засобів їхнього забезпечення є основою девіантної поведінки.
Поряд з такими джерелами девіантної поведінки, як соціальна дезорганізації суспільства, руйнація цінностей у сучасному суспільстві, ряд соціологів звертає увагу на значення впливу в суспільстві різни;; субкультур, у тому числі субкультури кримінальної поведінки. Спілкування з представниками кримінального світу (членами вуличних банд, торговцями наркотиками, рекетирами та ін.) призводить до прийняття їхніх норм, цінностей, що відповідно веде до девіантної поведінки.
Розглядаючи девіацію як негативне явище, прибічники теорії конфлікту, у тому числі й марксисти, пояснюють її внутрішньою суперечливістю суспільства, конфліктами між соціальними групами. Правлячі класи використовують норми, особливо правові, проти тих, хто позбавлений влади. У цьому зв'язку девіантом може бути названий той, хто виступає не проти загальновизнаних норм, а норм, що захищають інтереси небагатьох. Згідно цієї теорії, джерелом девіації є соціально несправедливий устрій суспільства, а її подолання пов'язане з подоланням соціальної несправедливості.
До даного напрямку примикає теорія так званого навішування ярликів, згідно якої панівні соціальні групи нав'язують суспільству своє уявлення про девіацію. Чіпляння ярлика девіанта призводить до того, що людина почасти і поводить себе як девіант.
Безумовно, що цінні моменти відносно характеру і причин девіантної поведінки мають місце в різних теоріях. Цілком очевидно, що сучасні західні концепції віддають перевагу аналізові соціальних витоків девіації.
І У країнах СНД набула розвитку загальна теорія соціальних відхилень і конкретні правові та соціологічні дослідження поведінки відхилення [6, 12].
Дослідниками уточнюються поняття соціальних відхилень як таких порушень соціальних норм, які характеризуються масовістю, стабільністю і розповсюдженістю. Спеціально аналізуються види негативних соціальних відхилень (злочини, алкоголізм, вживання наркотиків, суїцид), їхня динаміка, причини. Появу і розповсюдження девіації більшість дослідників пов'язує з протиріччями соціального розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів.
При соціологічному вивченні причин девіантної поведінки особлива увага приділяється аналізу механізмів взаємодії різних факторів. Зокрема, аналізується вплив ціннісних орієнтацій особистості, її установок, особливостей формування особистості, соціального осередку, стану суспільних відносин, інституціональних форм суспільства.
Як правило, соціальні відхилення пов'язані зі стійкими спотвореннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних груп. Так, потяг до наживи, діставання, презирство до праці, нерозбірливість у засобах діяльності живить майнові злочини. Егоцентрична орієнтація, зневага до інтересів інших, жорстокість призводять до агресивних дій і т. ін.
Спотворення в системі ціннісних орієнтацій можуть виражатися в їхній суперечливості і несталості. Коли, наприклад, високо оцінюються моральні норми поважного ставлення до людини, але немає установки на їхню реалізацію, немає готовності відстоювати цю норму, захищати гідність іншої людини, це робить поведінку нестійкою, непослідовною. Коли спотворюються уявлення про висхідне, про соціальну справедливість, і вона трактується однобоко або суперечливо, наприклад, розглядається лише як формально рівний розподіл, то це може породити пасивність та утриманство. Якщо все зводиться до власної вигоди, то це може бути джерелом корисливих дій.
Вкрай негативно відбиваються на поведінці протиріччя між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями, що декларуються, і такими, що реально функціонують, між словом і ділом, між цілями і можливістю їхнього досягнення.
На формування девіантної поведінки сильно впливає стан інституціональних форм суспільства, їхня суперечливість. Наприклад, погана робота системи торгівлі сприяє розповсюдженню спекуляції. Бюрократизм, який сам є відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, у тому числі господарських злочинів, викликає соціальну напругу і т. ін.
Суттєвий вплив на формування девіантної поведінки справляють такі соціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар'єризм, низький самоконтроль. У нашій країні вони значною мірою є породженням адміністративно-командної системи управління.
Впливає на поведінку суперечливість, несталість норми, недоліки її фактичного застосування.
Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільних відносин. Стан соціальної напруги, конфронтації, кризи посилює розвиток негативних явищ -- злочинності, алкоголізму, наркоманії і т. ін.
Дослідники сучасних процесів звертають увагу на те, що аномія закономірно виникає у суспільствах, які переживають трансформацію. Більш того, в умовах загальної кризи суспільства вона може набувати тотального характеру, що породжує хворобливі соціально-психологічні стани [2, с. 89-102]. На тлі посилення кризових явищ зростає невдоволеність своїм становищем. За даними загальнонаціональних опитувань в Україні 1992 р., близько половини населення у тій чи іншій мірі були невдоволені своїм становищем, одна третина вагалася у визначенні свого положення. Масове почуття соціальної невдоволеності, почуття зайвості, коли не можна реалізувати власні можливості призводить до відчуження від суспільства, до наростання тривожності. Одним з наслідків соціальної невдоволеності в умовах тоталітарної аномії є зростання песимістичних настроїв і навіть деморалізованість населення (занепад духу, розгубленість).
За даними Є.І. Головахи та Н.В. Паніної, той чи інший ступінь деморалізованості був характерний для 85% населення. Типовою реакцією на аномію стають байдужість до засобів досягнення мети, цинізм, екстремізм.
Механізм девіантної поведінки розкривається через аналіз взаємодії нормативного регулювання, особливостей особистості, її ставлення до норми та реальної життєвої конфліктної ситуації. На поведінку впливають гострота і тривалість конфліктної ситуації, особливості адаптації до неї особистості та інші моменти.
Різні види девіантної поведінки тісно пов'язані між собою, стимулюють одна одну. Стосовно підлітків, дослідження показали, що у 83% випадків небезпечним насильницьким злочинам передували порушення різних правових норм, а в 100% -- моральних вимог. Дослідники вважають, зокрема, що наркоманія і злочинність молоді, як правило, є наслідком зловживання спиртними напоями [З, с. 103; 9,с. 36].
Дослідження 80--90-х років показують, що наркоманія є перш за все молодіжною проблемою. Вік більшості наркоманів не перевищує 35 років [І].
На першому місці серед факторів, які впливають на девіантну поведінку молоді, -- оточення (сімейне і так зване "дворове середовище"). Порівняльні дослідження правопорушень підлітків у містах України показали, що спотворення уявлення про норми моралі у них в основному складалися під впливом сім'ї і закріплювалися потім у неформальних групах з найближчого оточення [З, 7].
Алкоголізм пов'язаний з усіма видами негативного відхилення. Заданими початку 80-х років, під впливом алкоголізму здійснюються 2/3 тяжких злочинів проти особистості, 9/10 хуліганських проявів, 3/4 пограбувань і розбоїв та ін. За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), в середньому від 2,8% до 8% алкоголіків закінчують життя самогубством, до 21% з них вдаються до спроб суїциду [12, с. 273]. Серед наркоманів висока питома вага злочинів проти громадського порядку, хуліганства. Наркоманія, алкоголізм прискорюють деградацію особистості, є джерелом різних видів девіантної поведінки.
У сучасну епоху гострих соціальних потрясінь негативні відхилення, в тому числі злочини, все більше поширюються. За даними VII Конгресу ООН (1985), злочинність у розвинутих країнах у 80-ті роки, порівняно с 70-ми, суттєво зросла: насильницькі злочини зросли в два рази, корисливі -- у три рази. Алкоголізм охопив до 10% працюючих [5, с. 2]. З'явилися або дістали поширення нові, особливо небезпечні форми злочинності, у тому числі в бізнесі на внутрідержавному та міжнародних рівнях (злочинність транснаціональних монополій), корупція службовців, крадіжки творів мистецтва, злочинність пов'язана з наркотиками, міжнародний тероризм, злочини проти споживача (фальсифікація продуктів), екологічні злочини, економічний шантаж тощо.
Змінилися і форми злочинів, і типи негативних відхилень у нашій країні. Розвиток приватного підприємництва, кооперації викликав до життя таку форму посягань, як рекет. Набули розвитку організована злочинність, дитяча злочинність, проституція.
Якісне оновлення суспільства, розвиток демократії активізували боротьбу з бюрократизмом. Момент новизни при цьому по лягає в тому, що ця боротьба ведеться в умовах становлення нових політичних структур і утвердження нової бюрократії як соціально-класового утворення. Прояви бюрократизму різноманітні: від за хисту інтересів відомства, побоювання нового -- до організованої злочинності. Для сучасного бюрократа характерні прагнення перебільшити свою роль, нетерпимість до ініціативи, самоуправління, "командний" стиль, марнославство, амбіція, низька культура. Бюрократизм тісно пов'язаний з іншими негативними відхиленнями, з аморальною поведінкою. Він створює грунт для розкрадання, хабарництва, переслідувань за критику і т. ін. Бюрократизм пов'язаний, як правило, з некомпетентністю, безініціативністю. Його подолання вимагає вдосконалення політичних інститутів, розвитку демократії, соціального контролю за діяльністю чиновництва. Вкрай необхідні спеціальні правові норми боротьби з бюрократизмом. Чи будуть вони ефективними? Це залежить від багатьох обставин, в тому числі й від ставлення до цих норм самої бюрократії і широких верств населення.
Висновки
Вихідним положенням є поняття норми. Соціальна норма - це складна в конкретному суспільстві міра допустимої поведінки окремої особи, соціальної групи чи організації. Соціальні норми знаходять відображення в юридичних законах, моралі, етикеті.
В більшості випадків відхилення поведінки підлягає соціальним санкціям. Слабкі і випадкові форми девіацій, пов'язані з порушенням порядку взаємодії між людьми (брехня, грубість), фіксуються суспільною думкою і коригуються самими учасниками взаємодії. Методи та засоби покарання по відношенню до сталих форм девіацій визначаються суспільною свідомістю чи інтересом керуючої еліти в залежності від ступеня небезпеки відхилень.
В певних умовах можливі "аномалії" самої норми. Тому соціальні відхилення можуть мати для спілкування різне значення. Нерідко вони виступають як засіб розвитку системи, подолання консервативних та реакційних стандартів поведінки, так як є позитивними. В наш час прикладом такої поведінки і реакції на неї тоталітарної системи може бути доля О.Д. Сахарова, генерала Л.Г. Григоренка, учасників української хельсінкської групи та інше.
Негативні форми соціальних відхилень є соціальною патологією. До них відносяться: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, самогубство та таке інше. Ці прояви характеризуються значною шкодою для особистості і суспільства в цілому.
Які ж причини виникнення такої поведінки? Соціологія має кілька теорій, які пояснюють причини подібної поведінки. Так, Р. Мертон причиною відхилення поведінки вважає неузгодженість між цілями" висунутими суспільством, і засобами, які вона пропонує для їх досягнення. Прихильник конфліктної теорії А. Коен вважає, що культурні зразки поведінки є відхиленням, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до пануючої в даному суспільстві типу культури.
Я.І. Плінський вважає джерелом девіації наявність в суспільстві соціальної нерівноправності, високого рівня різниці в можливості задовольнити потреби для різних соціальних груп.
Соціологи відзначають факт відносного взаємозв'язку між різними формами девіацій. Наприклад, алкоголізм сприяє посиленню злочинності.
Існує залежність всіх форм девіацій від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних та інших факторів. В теперішній час, коли всі сфери суспільства охоплені кризою, здійснюється девальвація попередніх норм поведінки, почастішали випадки девіантної поведінки громадян.
Розглянемо основні форми девіантної поведінки: злочинність, алкоголізм, проституцію, наркоманію. Кожна з перелічених форм має свою специфіку.
Злочинність. Серед соціологів немає єдиної думки з питань причини злочинності. До цього часу залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного та соціального у формуванні злочинної поведінки. В СРСР існувало ідеологічне тлумачення, згідно з яким в умовах соціалізму зникають різні форми соціальної патології. Правда, певні формальні підстави для подібного твердження мали місце. Тоталітарний режим в певній мірі сприяв зниженню кримінальної злочинності. Але з другого боку, значно зростала кількість політичних в'язнів.
В Україні сьогодні на стан злочинності великий вплив здійснює перехід до ринкових відносин, нестабільність в суспільстві і поява таких феноменів, як безробіття, інфляція, погіршення життєвого ріння населення. Збільшилась групова злочинність, має місце встановлення зв'язків мафіозних груп з посадовими особами різних структур влади.
Історія людства свідчить, що жодному суспільству повністю викоренити злочинність не вдавалось. І тому більш реальним завданням є зведення її до мінімуму, утримання під контролем держави. А це проблема політична, економічна, соціальна, правова, медична, виховна.
Алкоголізм. Вживання алкогольних напоїв має давню історію, коріння якої починається з Стародавньої Греції, Римської імперії. В наш час алкоголь міцно увійшов в життя наших громадян, став елементом соціальних ритуалів, обов'язковою умовою офіційних церемоній, свят, вирішення особистих проблем. Між тим, як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтувань при обставинах, які збільшують провину, майже 40% інших злочинів пов'язані з оп'янінням. Наслідками пияцтва та алкоголізму є економічна, матеріальна шкода від злочинів та нещасних випадків, виграти на лікування хворих на алкоголізм, утримання правоохоронних органів. Не піддається матеріальному обліку збиток духовних та моральних відносин в суспільстві, сім'ї.
На жаль, різні заборони та обмежувальні заходи, які направлені на зменшення вживання алкоголю, в жодній державі очікуваних наслідків не дали. Проблема боротьби з пияцтвом дуже складна, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний та медичний аспекти. її успішне вирішення можливе при комплексному обліку всіх перелічених факторів.
Наркоманія. Починаючи з кінця 70-х років в СРСР стало прогресувати
таке небезпечне явище, як наркоманія. Якщо в 1977 р. на обліку в органах внутрішніх справ за вживання наркотики стояло біля 3 тисяч неповнолітніх, то на початку 1987 р. налічувалось більше 12 тисяч. Головна небезпека наркоманії полягає в тому, що деградує особа, наноситься колосальна шкода державі. Однак, особи, які починають вживати наркотичні засоби не вбачають в цьому нічого поганого ні для себе, ні для оточуючих.
Токсикоманія. Це поняття для визначення групи захворювань, які викликаються використанням природних чи синтетичних речовин, що специфічно впливають на психіку (ейфорізуюче, стимулююче, галюциногенне). Небезпечних розмірів набули, зокрема, окремі форми підліткової токсикоманії - вдихання парів летучих речовин (ацетону, бензину, ефіру, лаків, клеїв) в силу їх доступності. І як наслідок, вони часто викликають глибоке отруєння і швидке враження мозкової діяльності.
Боротьба з наркоманією та токсикоманією припускає пристосування заходів соціального, економічного, культурного характеру, а також заходів правових, медичних.
Проституція. В перекладі з латинської - виставляю для розпусти, безчещу. Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за платню, в основі яких не лежать почуття.
Про існування проституції відомо було ще в рабовласницьких державах. Однак її рівень різко виріс при капіталізмі.
В нашій державі проституція вважалась "відсутньою", хоча вона ніколи не переставала існувати.
Суспільство: завжди займалось пошуками шляхів і засобів боротьби з проституцією. Вони зводились до трьох основних форм: заборонні, регламентуючі, профілактичні. Заборони виявились безсильними, репресії - малоефективними в боротьбі з проституцією. Ні правова, ні медична регламентація найдревнішого фаху не дозволяли також вирішувати проблему. Лише радикальні соціально-духовні перетворення в суспільстві можуть на краще змінити ситуацію.
Крім перелічених форм відхилень від норми можна назвати ще такі як жебрацтво, гомосексуалізм, суїцид (наміри позбавити себе життя), адиктивні форми відхилення в поведінці. Адикція - це пагубний нахил до чого-небудь, потяг змінити свій психічний стан за допомогою вживання деяких речовин чи фіксування уваги на окремих предметах чи видах діяльності (азартна гра, забарне прослуховування ритмічної музики та інше). Внаслідок адиктивна частина особи повністю зумовлює поведінку особи, вона відчужується від суспільства, зростає самотність.
Як висновок можна відмітити, що усвідомлення неминучості відхилень в поведінці частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Більш позитивний результат роботи проглядається у відказі від карного чи адміністративного переслідування злочинців без жертв (проституція, жебрацтво, наркоманія, гомосексуалізм та інше).
Тільки соціальні заходи дозволяють зняти чи нейтралізувати ці форми соціальної, патології, а також створення системи соціальної допомоги (наркологічної, суіцидологічної, соціальної реадаптації). (8, стр. 5-9)
Література
Габиани А.А. Наркомания и наркомани: на краю пропасти. -- М., 1991.
Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумне. История, теория и современная практика. - Киев: Абрис, 1994.
Долгова А.И. Социально-психологические аспекти преступности несовершеннолетних. - М., 1981.
Дюркгейм 3. О разделении обшественного труда. Метод социологии. -- М.:Наука, 1991.
Здоровье мира. //Журнал ВОЗ, 1982, N 12.
Кудрявцев В.Н. Правовое поведение. Норма и патология. -- М.: Наука, 1982.
Левин В.М., Левин М.Б. Наркомания и наркоманьї. - М., 1991.
Мертон Р. Социальная структура и аномия. // Социологические исследования,1992. N 3,4.
Профилактика правонарушений среди учащихся . -- Киев, 1983.
Смелзер Н. Девиация и социальньїй контроль. //Социологические исследования, 1992. N 1.
Соловьев В. Собрание сочинений. -- СПб, 1900, т. V, с. 509-511, 382.
Социаіьньїе отклонения. -- М.: Юридическая литература, 1989.
Толстой Л.Н. Собр. соч. в 14 томах. -- М., 1953. Т. 13.
Тугаринов В.П. Теория ценностей в марксизме. -- Л., 1968.
Чичерин Б.Н. Философия права. -- М.: Наука, 1990.
Криминология. --М.: Юридическая литература, 1979.
Страницы: 1, 2
