Слід зазначити, що діяльність таких організацій, як "Джерела", "Церебрал" та деякі інші спрямована на допомогу одній, досить чітко визначеній категорії осіб з функціональними обмеженнями, наприклад особам з інтелектуальною недостатністю ("Джерела"), особам з дитячим церебральним паралічем і деякими захворюваннями нервової системи "Церебрал" тощо. Такий підхід безперечно має ряд переваг щодо поглиблення і спеціалізації методик реабілітації відповідно до характеру захворювань.
Проте громадських організацій, що опікуються проблемами дітей з функціональними обмеженнями, не вистачає, а ті, що діють, як правило, малопотужні. Адже не мають повноцінного державного фінансування і звичайно працюють на засадах кооперації різних джерел фінансового і матеріально-технічного забезпечення. Так, приміщення може безкоштовно надаватися районною владою; оздоровлення дітей може відбуватися за рахунок районного або міського бюджету або за допомогою Українського державного центру соціальних служб для молоді. Комунальні послуги, придбання обладнання, зарплатня фахівцям та інші витрати фінансуються у кращому випадку усіма переліченими джерелами частково, а також сторонніми донорами (як правило, міжнародними організаціями - ЮНІСЕФ та іншими, іноземними, а інколи вітчизняними благодійниками, спонсорами тощо). Інколи фінансування з державних джерел взагалі може не надходити. Тоді залишається розраховувати тільки на донорів, які не несуть жодних фінансових обов'язків і діють як доброчинники.
Все це поки що обмежує можливості створення широкої мережі організацій, спеціалізованих відповідно до видів захворювань. В реальних умовах сьогодення, очевидно, доцільно мати більше комплексних організацій, розрахованих на соціальну підтримку всіх категорій дітей, які живуть на певній території, незалежно від характеру їхніх вад і захворювань [15; 40].Саме так побудована робота Центру соціальної роботи з дітьми, що мають функціональні обмеження, Українського інституту соціальних досліджень. Приміщення для розташування Центру було безкоштовно надано державною адміністрацією Жовтневого району м. Києва враховуючи те, що соціальні послуги надаватимуться переважно мешканцям місцевої територіальної громади. Витрати на утримання взяв на себе Український інститут соціальних досліджень за рахунок коштів від госпрозрахункової діяльності.
Клієнти Центру - діти і молодь мають різні захворювання (дебільність, імбецильність, дитячий церебральний параліч, епілепсія, аутизм, соматичні захворювання, глухота тощо). Центр, який об'єднує дітей переважно за територіальною ознакою, пропонує діяльність різних підрозділів: надання індивідуальних консультацій психологів для дітей і батьків; група денного перебування дітей; гурток образотворчого мистецтва; ляльковий театр; комп'ютерний гурток; творче об'єднання "Подолання", яке видає власний альманах з однойменною назвою; батьківський клуб "Родина".
Кожна дитина проходить первинне обстеження, для неї розробляється індивідуальна корекційна програма. В залежності від особливостей розвитку, раз або два рази на рік психолог проводить проміжне обстеження, за результатами якого індивідуальна програма коригується. Під час індивідуальних занять протягом 40-60 хвилин психолог працює з дитиною за спеціальною програмою, побудованою на вправах, що мають специфічну структуру та розраховані на розвиток імітації, сприйняття, грубої моторики, тонкої моторики, координації очей та рук, когнітивних здібностей, мови, навичок самообслуговування, інших соціальних навичок. Проводиться також робота в групі денного перебування, яку двічі на тиждень відвідують діти, з приблизно однаковим ступенем розвитку, але різного віку. Кількість дітей, які одночасно відвідують групові заняття не перевищує 4-5 осіб. Змістом занять переважно є спілкування, рольові та рухливі ігри, тобто ті види діяльності, які сприяють формуванню навичок соціальних взаємовідносин, відрізняються від звичного спілкування в родинному колі.
Разом з дітьми в роботі Центру беруть участь і батьки, які об'єдналися в сімейний клуб "Родина". Щосуботи проходять засідання цього клубу, проводяться родинні заходи, відзначаються свята. Батьки приходять, щоб одержати підтримку, пораду щодо подолання життєвих негараздів, зустрітися з іншими батьками з такими ж проблемами, але які вже мають досвід з їх вирішення. Клуб влаштовує просвітницько-інформаційні зустрічі з працівниками медичних, педагогічних, соціальних закладів, ознайомлює з досвідом роботи інших товариств інвалідів, організовує індивідуальні та групові консультації психологів, юристів з питань виховання дітей з особливими потребами.
Слід зауважити, що загальною особливістю усіх вітчизняних організацій, які надають соціальні послуги дітям з функціональними обмеженнями, є відсутність серед них так званих "парасолькових" організацій, які б здійснювали координуючу діяльність. Це не зовсім узгоджується із світовою практикою, де значна увага приділяється налагодженню співпраці між організаціями з подібними інтересами для обміну ідеями та досвідом [20; 28]. Саме тому часто-густо ці організації дублюють одна одну, не в змозі поєднати свої ресурси для ширшого охоплення усіх, кому це потрібно.Можливо, було б доцільно удосконалити механізм взаємодії громадських і державних організацій, з тим щоб, з одного боку, держава взяла більш активну участь у фінансуванні громадських організацій, а з іншого - певною мірою координувала їх діяльність. Поки що цьому заважає традиція відсутності сталого досвіду такої взаємодії у нашому суспільстві, неповна відповідність цьому нормативно-законодавчої бази.
Крім того, має місце й певна організаційна невизначеність діяльності щодо проблеми інвалідності в Україні на загальнодержавному рівні. Зараз роботу з особами з функціональними обмеженнями виконують структурні підрозділи принаймні чотирьох центральних органів державного управління - Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти і науки, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму. Але на практиці поки що не відчувається ініціатив щодо об'єднання й координації спільних зусиль з метою удосконалення усієї системи соціальної роботи з цією категорією населення, ефективного розподілу спільних ресурсів.
У практичній діяльності, яку здійснюють переважно структури місцевих органів самоврядування, невизначеність єдиного підходу до діяльності у сфері інвалідності призводить до різноманітних казусів. Наприклад, чудова ініціатива Київської міської державної адміністрації зі створення у районах м. Києва центрів соціальної реабілітації для дітей, хворих на дитячий церебральний параліч та деякі органічні ураження нервової системи (з урахуванням досвіду організації "Церебрал"), зазнає труднощів у практичному втіленні через неузгодженість міжвідомчих нормативів. Центри для дітей почали створюватися при центрах соціального обслуговування, допомоги та захисту одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених, що підпорядковані районним управлінням соціального захисту населення. Відповідно, працівники дитячих центрів мають працювати за нормативами, що діють в системі соціального захисту населення. Це означає, що лікарям та педагогам не зараховується професійний стаж, вони не користуються додатковою відпусткою, не мають скороченого робочого часу за нормами системи освіти й охорони здоров'я. Невелика зарплатня, не завжди вдале адміністрування з боку служб соціального забезпечення, яким бракує досвіду соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями, провокують плинність кваліфікованих кадрів, а вакантні місця, як правило, заміщаються непрофесійними працівниками.
2. Аналіз поінформованості громадян про прийомну сім'юЗ 1999 року прийомна сім'я як сімейна форма державної опіки над дітьми поширюється в регіонах України. Зі створенням прийомних сімей діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які потребували державного влаштування, отримали можливість забезпечення їхнього права на проживання в сімейному оточені через влаштування до прийомних сімей. Проте стан справ щодо професійної підтримки створення та функціонування прийомних сімей залишається невтішним. У пролонгованому дослідженні були розглянуті лише деякі аспекти даної проблеми, а саме: проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки.Метою дослідження стало вивчення особливостей проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки та визначення критеріїв її ефективності. Об'єктом дослідження було обрано процес створення прийомної сім'ї, а предметом -- особливості проведення рекламної кампанії для залучення кандидатів у прийомні батьки. Перед дослідженням були поставлені такі завдання: 1) вивчення рівня інформованості про прийомну сім'ю та ставлення до неї громадян і державних службовців, які причетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячого сирітства; 2) вивчення специфіки процесу залучення кандидатів у прийомні батьки 3) визначення критеріїв ефективності проведення рекламної кампанії в означеній сфері.Дослідження проводилися впродовж 2003-2006 років. Базою дослідження стали кандидати в прийомні батьки, пересічні громадяни, державні службовці, які причетні до вирішення питань захисту дитинства та попередження дитячого сирітства. Для вивчення ситуації та розв'язання поставлених завдань були застосовані такі методи, як фокус-групи, опитування громадян щодо їхньої обізнаності про різні форми опіки над дітьми та пріоритетності з позиції дитини; аналіз записів "Книги звернень" громадян до Центру по роботі з прийомними сім'ями.Попередніми дослідженнями [2] було доведено, що процес створення прийомної сім'ї є процесом прийняття рішення окремо на кожному етапі розвитку: інформаційному, ознайомлювальному, підготовчому, створення та функціонування прийомної сім'ї, виходу дитини в самостійне життя, збереження взаємостосунків прийомних батьків із прийомними дітьми після завершення їхнього перебування у прийомній сім'ї.
В зазначеному дослідженні нас цікавили лише особливості перебігу перших етапів, які передують створенню прийомної сім'ї (інформаційному, ознайомлювальному, частково -- підготовчому), тобто процесу виникнення зацікавленості у громадян питаннями захисту дітей, які втратили турботу біологічних батьків, та пробудження у них бажання створити прийомну сім'ю. Слід зазначити, що учасниками процесу започаткування прийомної сім'ї є соціальні працівники спеціалізованих служб, громадськість, державні службовці, на яких покладена функція оформлення дитини до прийомної сім'ї та контролю за її утриманням.Процес залучення кандидатів у прийомні батьки можна розглядати як рекламну кампанію, що передбачає створення рекламної продукції та її доведення до потенційних "покупців" (кандидатів у прийомні батьки, кандидатів у прийомні діти та їхніх біологічних родичів), щоб вони могли впевнитися в її якісних відмінностях від наявних аналогів з метою активізації бажання придбання (в нашій ситуації -- створення прийомної сім'ї).Згідно з науковими джерелами, важливою функцією рекламної кампанії є налагодження зв'язків із членами цільових груп. Кінцева мета рекламної діяльності має бути привабливою для всіх її учасників, а уточнені бажані результати будуть визначати і спрямовувати конкретні шляхи її ефективності [30]. В ситуації прийомного батьківства одним із бажаних результатів рекламної кампанії є залучення кандидатів у прийомні батьки, тобто створення таких умов, які б сприяли їхньому виокремленню серед інших та "інформаційній підтримці", -- супроводу процесу, який започатковується при отриманні первинної інформації про прийомну сім'ю і завершується прийняттям свідомого рішення про її створення. Які ж критерії ефективності рекламної кампанії в даному випадку можна виділити?Результати попередніх досліджень засвідчили, що прийомними батьками можуть бути люди різного віку, соціально-професійного та шлюбно-сімейного статусу. Доведено, що успішність становлення прийомної сім'ї забезпечується здатністю членів сім'ї (кандидатів у прийомну) приймати свідоме та узгоджене рішення та системою державної підтримки за умови співпраці прийомних батьків із службою супроводу. Емоційний відгук людини на несприятливу ситуацію дитини може її підштовхувати до створення прийомної сім'ї, проте в ситуації постійного функціонування сім'ї та заміщувальної опіки більшого значення буде набувати категорія "готовності" та "адекватності" [2; 3; 4]. Дослідження підтвердили, що робота з підтримки прийомної сім'ї повинна бути ненав'язливою і обмежувати (незалежно від етапу становлення прийомної сім'ї -- початкового чи завершального) будь-який стимулюючий вплив на кандидатів та прийомних батьків щодо прийняття ними рішення. Практика показала, що процес прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є тривалим у часі: від першого звернення до Центру по роботі з прийомними сім'ями до створення прийомної сім'ї, що триває від шести місяців до півтора року. Запорукою успішного функціонування прийомної сім'ї виявилася здатність кандидатів до усвідомлення власних бажань, прийняття спільного рішення про створення прийомної сім'ї, узгодженість очікувань із реальною ситуацією надання турботи біологічно нерідній дитині зі своїми можливостями, що виражається в уявлені часового, територіального, соціального та психологічного забезпечення турботою дитини, наявності для цього у прийомних батьків знань, умінь та досвіду, що разом будуть забезпечувати стійкість та тривалість обраної ними діяльності [2]. Тож, можна передбачити, що ефективна рекламна кампанія повинна враховувати такі чинники:1) віддаленість результатів проведеної рекламної кампанії за терміном, оскільки процес прийняття рішення про створення прийомної сім'ї є тривалим у часі;2) важливість особистісно орієнтованих форм роботи під час рекламної кампанії, оскільки рішення приймається кожним та узгоджується з усіма членами сім'ї;3) нетривалість емоційної реакції на ситуацію допомоги дитині, що буде основою для наступного прийняття рішення про створення прийомної сім'ї, через що в рекламній кампанії слід розвивати два таких напрямки, як первинне інформування громадян про прийомну сім'ю та супровід тих, хто проявив зацікавленість даною формою державної опіки над дітьми;4) створення для зацікавлених ненав'язливих умов вільного обміркування "за -- проти" та прийняття самостійного рішення.Результатом ефективної рекламної кампанії має бути поінформованість населення про прийомну сім'ю з метою набору кандидатів у прийомні батьки, які були б налаштовані на адекватну та тривалу турботу про дитину у відповідності до її потреб та ситуації розвитку; на здорове сімейне функціонування та свідоме вирішення життєвих питань, співпрацю з представниками служб сімейних форм державної опіки.Проведена дослідницька робота засвідчила, що громадяни міста не достатньо володіють інформацією про започаткування нової форми державної опіки над дітьми, не можуть чітко визначити її відмінності від тих, що давно існують (державна опіка в дитячих закладах, опіка та піклування родичів, дитячий будинок сімейного типу, прийомна сім'я, усиновлення). Опитувані хоч і зазначали, що дітям ліпше проживати в сім'ї, проте чітко не називали, чому саме сімейне влаштування дітей є найкращим для їхнього повноцінного розвитку.Незначна кількість опитуваних відмітили, що інституційна система колективного утримання та виховання дітей приховує в собі такі згубні для повноцінного розвитку дитини чинники, як ізоляція (5%), відсутність зразків сімейного життя (20%), депривація за браком умов для задоволення основних потреб розвитку дитини (5%), колективне утримання дітей (7%), що, перш за все, негативно позначається на їхньому емоційному розвитку (5%), хоча вже давно відомо і доведено дослідженнями, що відчуття повноти життя і власного щастя забезпечує людині не накопичення матеріальних цінностей, а повноцінний розвиток емоційної сфери.
В основному громадяни проявляли жалісливе ставлення до дітей-сиріт та вказували на важливість формування у вихованців інтернатних закладів соціальної компетентності (60%) та адаптації до нових умов життя після виходу із інтернату (80%). Найчастіше опитувані говорили про свою стурбованість тим, що збільшується кількість дітей, які жебракують на вулицях міста (70%), що в країні склалася складна економічна ситуація, вплив якої вони особливо відчувають у вихованні, оздоровленні та навчанні власних дітей (60%). Можна припустити, що ці нагальні труднощі громадян "не дозволяють" їм побачити емоційні проблеми вихованців державних інституцій, адже "інтернатні діти" все ж таки нагодовані та одягнені і "ще й за кордон щороку їздять, а ми не спроможні забезпечити власних дітей навіть частиною того".Результати проведеного нами дослідження показали, що рівень обізнаності громадян про негативні наслідки інституційного колективного утримання та виховання дітей є неповним і викривленим, а рівень поінформованості громадян про прийомну сім'ю як сімейну форму державної опіки -- недостатнім, що не виокремлює її серед інших форм і по-різному її інтерпретує: або як подібну до усиновлення, або як матеріальну допомогу сім'ям, в яких діти перебувають під опікою (піклуванням) родичів. Під час опитування часто можна було почути такі слова: "Краще оформіть мене як прийомну сім'ю і виплатіть мені гроші на утримання дитини, адже я давно є опікуном свого онука, а його мати (моя донька) десь повіялася". У свою чергу державні службовці визначають нечіткість визначення механізму реалізації прийомної сім'ї в системі державного управління, що призводить інколи до відмови кандидатам у юридичному оформленні прийомної сім'ї і їх переадресації на давно відомі діючі форми як-то опіка/піклування та усиновлення/удочеріння.Встановлені в дослідженні факти свідчать про те, що населення в основному не сприймає прийомну сім'ю як окрему форму державної опіки над дітьми, а представники державних структур виказують низький рівень готовності до її впровадження, що разом буде спричиняти непорозуміння та труднощі у процесі створення та функціонування прийомних сімей і тим самим зменшувати шанси дитини, яка потребує державного влаштування, реалізації права на сімейне проживання.
Більшість серед тих, хто надалі створив прийомну сім'ю, отримали інформацію про неї від представників адміністративних органів (54%). Слід відзначити, що такі рекламні носії, як "церква", "знайомі", "засоби масової інформації" мають низьку ефективність залучення кандидатів у прийомні батьки. Можна сміливо засвідчити, що рекламна кампанія через означені засоби розрахована більше на формування ставлення громадськості до проблеми дитячого сирітства і не спонукає людей до конкретних дій. Також, слідуючи науковим свідченням, можна зазначити, що в рекламній кампанії щодо прийомної сім'ї мають важливе значення характеристики рекламних носіїв.Прийомні батьки назвали такі важливі ознаки носіїв інформації, як надійність, що, перш за все, асоціювалося з органами державної влади та її представниками (адже прийомна сім'я є державною формою опіки і передбачає участь держави в її підтримці); повага до людини -- носія інформації, ненав'язливий характер подачі інформації і можливість її вільного обговорення. Дослідження також зафіксувало ефективність рекламного носія, який ми назвали "циганським радіо" (31%). Можна передбачити, що в ситуації відсутності однозначності сприймання громадськістю нової форми державної опіки над дітьми саме цей носій надавав кандидатам найбільшої можливості неупередженого обговорення вказаних питань.Аналіз роботи Центру по роботі з прийомними сім'ями показав, що люди, які зверталися за інформацією, мали різний рівень поінформованості і потребували індивідуальної роботи. Всі види запитів ми згрупували таким чином:1) конкретні -- бажання вирішити долю певної людини, створити прийомну сім'ю, отримати додаткову інформацію (40%);2) емпатшні -- бажання висловити свою симпатію та емоційну підтримку (8%);3) професійні -- для розширення інформації у сфері власної професійної діяльності з метою збільшення доброчинності (4%);4) раціональні -- пошук вигоди з метою отримання інформації у власних цілях, що не завжди було всупереч цілям служби -- залучення кандидатів на створення прийомної сім'ї (4%);5) приховані -- стурбованість власними проблемами, які не висловлюються відкрито -- переоформлення своєї сім'ї на прийомну з метою скасування акту усиновлення чи опіки; переживання конфліктних почуттів при бажанні взяти дитину в свою сім'ю і власній фізичній неспроможності для цього тощо (20%);6) самовдоволені -- характерними ознаками цих запитів були тривалість та докладність розповідей про свою діяльність у сфері допомоги дітям, про факти насилля над дітьми тощо при відсутності будь-яких пропозицій щодо партнерства чи активних дій у вирішенні критичної ситуації (20%);7) провокаційні -- запити, за якими стояла чітка мета, що свідомо приховувалася неоднозначними та провокаційними запитаннями (4%).Результати аналізу засвідчили, що запит на додаткову інформацію робився з тієї позиції, про яку люди спочатку отримали інформацію. Якщо люди спершу довідувалися про конкретних дітей, які потребують державного влаштування, то в Центрі по роботі з прийомними сім'ями вони відразу висловлювали готовність забрати цих дітей до себе в сім'ю, або наполягали на тому, що візьмуть лише конкретних дітей. Якщо ж люди спершу отримували інформацію стосовно різних форм опіки над дітьми, то їхні перші запитання стосувалися, як правило, поглиблення інформації саме з означених питань. ВисновкиТаким чином, приймаючи сім'ю як об'єкт соціальної роботи і бачачи її складною соціальною системою, при контакті з нею необхідно враховувати наступне: її структуру, оточення, функціонування й історію розвитку, що саме ми й спочатку й з'ясовували на початку нашого дослідження.
На жаль, у нас ще широко практикується виховання таких дітей в спеціальних установах. І нам ще далеко до такої роботи, яка була описана в другому розділі роботі в різних країнах.
Дослідження свідчать, що внаслідок виховання в прийомній сім'ї у дітей покращуються соціальні навички, зменшується кількість проблем у поведінці, покращується психологічне пристосування і зменшуються труднощі адаптації.
Досвід країн Заходу доводить, що прийомними батьками є громадяни, які намагаються захистити дітей від фізичного та морально-психологічного травмування, які мають змогу витратити необхідну кількість часу на вирішення дитячих проблем. Прийомними батьками можуть бути люди, які є досвідченим і кваліфікованим подружжям з певним стажем сімейного життя, які позитивно зарекомендували себе в родинній та громадській сферах. Такі родини реєструються і проходять відповідне тестування в приватних чи урядових службах соціального захисту і отримують відповідний сертифікат.
Прийомна опіка краще реалізується над дітьми молодшого віку, в яких відсутні серйозні емоційні та поведінкові порушення. Чинниками успішного догляду також є ретельний відбір прийомних батьків, вирішення прийомною сім'єю проблем дитини, готовність усіх сторін долучатися до процесу розміщення і керівництва впродовж терміну опіки, що є особливо важливим.
Завдання тимчасової прийомної опіки полягає також у недопущенні багаторазового переміщення дитини із сім'ї в сім'ю, а також збільшенні терміну перебування на одному місці опіки, оскільки це, як і інші чинники, впливає на рівень самооцінки.
Розвиток прийомної опіки в Україні може покращити систему соціального захисту дітей-інвалідів з числа сиріт, оскільки в її основі лежить завдання допомогти кожному вихованцю, врахувати його індивідуальні потреби.
Отже, соціальна робота з сім'ями, в яких виховуються діти інваліди розвинута ще не на достатньому рівні і потребує детального дослідження та пошуку нових шляхів розв'язання цієї проблеми. Прийомні сім'ї як прогресивна, нова і поки що недостатньо поширена в Україні форма піклування стосовно дітей-сиріт з функціональними обмеженнями, відчувають особливу потребу у соціальній підтримці своєї діяльності з боку держави і громадських організацій.
Список використаних джерел1. Cоціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та наліз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклуваннч / Авт. кол. Л. С. Волинець, Н. М. Комарова. - К.: Український ін-т соціологічних досліджень, 1998. - 120.2. Бевз Г. М. Соціально-психологічні чинники виникнення та розвитку прийомного батьківства: дис. канд. психол. наук 19.00.05. ЦІППО АПН України -- К., 2002. -- 281 с.3. Бевз Г.М. Соціальне становлення дитини у прийомній сім'ї: соціальний супровід. /Л. С Волинець, А. Й. Капська, Н. М. Комарова та ін.-- К.: Укр. ін-т. соц. досліджень, 2000. -- 127 с.4. Бевз Г.М., Пеша І. В. Дитина в прийомній сім'ї: нотатки психолога. К.: Укр. ін-т. соц. досліджень. -- 2001. 101 с.5. Бочарова В.Г. Педагогіка соціальної роботи. - М., 1990.6. Василькова Ю.В. Лекції по соціальній педагогіці. - М., 1998.7. Волинець Л. (та ін.). Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. - К.: УІСД, 1998.8. Гуслякова Л.Г., Холостова Е.И. Основы социальной работы. -М., 1997.9. Жмир В. Соціальна держава, соціальна політика, соціальна робота (спроба концептуального аналізу). // Соц. політика і соц. робота. - 1997. - №1.10. Капська Л. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. - К.: 2001.11. Кравченко Р. І. Перспективи працевлаштування інвалідів з інтелектуальною недостатністю // Соціальна реабілітація молоді з обмеженою дієздатністю. - К.:УДЦ ССМ, 2000.12. Максакова В.І. Диференційований підхід у вихованні // Магістр. - 1992.13. Маслова Н.Ф. Робоча книга соціального педагога. -- Орел, 1995.14. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підгтовки прийомних батьків / Упоряд. Та авт. кол.: Н. М. Комарова, Л. С. Волинець та ін.- К.: Студцентр, 1998. - 128 с.15. Методичні рекомендації щодо удосконалення утримання та виховання дітей у дитячих інтернатних закладах на принципах, що базуються на Конвенції 00Н про права дитини. - К.: УІСД, 1998.16. Мудрік А.В. Введення в соціальну педагогіку. -- М., 1997.17. Музыкант В. Л. Теория и практика современной рекламы. -- М.: Евразийский регион, 1998.18. Никитина В. А.Социальная педагогика. - М.: ВЛАДОС, 2000.19. Обрытько Б. А. Рекламный менеджмент: Конспект лекций. -- К.: МАУП, 2000. -- 120 с.20. Попович Г. М. Соціальна робота в Україні і за рубежем: Навч. - метод. посіб. - Ужгород, 2000.21. Прийомна сім'я: методика створення та соціального супроводу: науково-методичний посібник / Бевз Г.М., Кузьмінський В. А., Нескучаєва О. І. та ін. -- К.: Центр стратегічної підтримки, 2003. - 92 с.22. Прийомні сім'ї для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями/О. О. Яременко (керівник авт. кол, )., Н. М. Комарова, Р. Я. Левін та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. - 120 с.23. Робоча книга соціального педагога. -- М.; Орел, 1995.24. Семенов В.Д. Соціальна педагогіка. -- Єкатеринбург, 1995.25. Соціальна педагогіка: теорія, методика, досвід дослідження. -- Свердловськ, 1989.26. Сюта Б. Піклування про дітей, позбавлених опіки батьків, як соціальна проблема (Україна і світовий досвід) // Права людини в Україні.-1996-1997-Вип. 1827. Шуркова Н.Є. Нові технології виховного процесу. -- М., 1994.28. Яскал Л. Виховання і прийомній сім'ї як чинник соціалізації дітей - інвалідів // Соціальна політика і соціальна робота. - 2000. - № 3,4.
