Міжнаціональні відносини в Україн
42
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ СОЦІОЛОГІЇ
КУРСОВА РОБОТА
МІЖНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ:
ФАКТОРИ ПРОБЛЕМАТИЗАЦІЇ
Виконавець:
Студент гр.. СЦ-06-1
Кожемякін К.
Науковий керівник:
К.с.н., доцент
Ходус О.В.
Допускається до захисту:
Д. іст. н,. професор
Городяненко В.Г.
Дніпропетровськ
2008
Зміст
Вступ …………………………………………………………………………с. 2-3
Розділ 1. Міжетнічні відносини: методологічні принципи етносоціологічного аналізу ………………………………………………………………………с. 4-18
Розділ 2. Сучасний стан міжетнічних відносин в Україні: фактори інтеграції й диференціації …………………………………………………………..с. 19- 37
Висновки ………………………………………………………………....с. 38- 39
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження обумовлена безпосередньо етнонаціональною специфікою сучасної Україні, де, крім титульного етносу, проживає близько 130 різних етнонаціональних груп. Це не може не створювати відповідних труднощів та напруження, перш за все, в контексті процесів розбудови української державності, формування національної (в значенні - громадянської) ідентичності, яка б була загальнозрозумілою для усіх і діяла б як фактор консолідації нації, а не навпаки. Виходячи з цього, існує практична потреба в формуванні такої національної політики, яка б враховувала, перш за все, потребу удосконалення правової бази регулювання міжетнічних відносин в Україні з урахуванням історичної специфіки співіснування етносів, особливо актуально для росіян та кримських татар, що претендують на особливий статус в Україні.
Слід зауважити також, що міжетнічні відносини в поліетнічній державі, якою є Україна, є вагомим фактором, що впливає на національну безпеку України, оскільки вони виступають, по-перше, необхідним елементом суспільної злагоди загалом; по-друге, об'єктивною передумовою територіальної цілісності держави; по-третє, складовою зовнішньополітичної діяльності держави.
Для України проблеми міжетнічних відносин гостро актуалізовані ще й тим, що вони постають у контексті побудови національної держави. Адже для формування справжньої української нації спочатку треба визначитися з кого вона має складатися і яким чином буде співіснувати з тими, хто в неї не входить. На даному етапі розвитку країни існує ще один фактор, що актуалізує дослідження міжетнічних відносин, це - «українська дуга» нестабільності. Регіони, що мають особливі умови розташування, власні аспекти безпеки, властиві двом геополітичним напрямам - західному і східному. Етнонаціональні відмінності регіонів, напружені стосунки між окремими етнічними групами призводять до суперечок, що відбуваються на основі факторів роз'єднання: мова, етнічна належність, регіон проживання, віросповідання. Проте такі відносини не завжди обумовлюють конфлікт. Він виникає при усвідомленні групами чи особами протилежностей інтересів, потреб та цінностей, і саме тому такими актуальними є дослідження міжетнічних відносин, які дозволяють сформувати стратегію безконфліктного розвитку суспільства і зробити багатонаціональність перевагою, адже у сучасному світі полікультурні, багатоетнічні політичні нації мають певні переваги над етнічно більш гомогенними державами, оскільки це сприяє посиленню динамізму в міждержавних відносинах, більшій відкритості світові, здатності до сприйняття нових тенденцій шляхом установлення найрізноманітніших контактів, більш насиченому й багатому в своєму розмаїтті духовному життю. Не підтверджується й присутнє на побутовому рівні уявлення про те, що етнічна гомогенність сприяє міцнішій внутрішній стабільності в державі.
Ступень наукової розробки проблеми. Треба зазначити, що міжетнічні відносини розробляються у двох площинах: теоретико-методологічній, що визначає критерії дослідження міжетнічних відносин взагалі (цю площину розробляли Е.Сміт, Е. Гелнер, Ю.Бромлей, ), і прикладної (аспект розробки конкретних рекомендацій щодо корекції ситуації). Дослідженнями міжетнічних відносин в Україні займаються такі науковці, як И. Прибиткова, В. Паніотто, В Хмелько, Н. Шульга, Н. Паніна, В. Середа, В. Арбеніна Найбільш розробленими є напрямки вимірювання ксенофобії, толерантності і факторів етнонаціональної диференціації українського суспільства.
Об'єктом даної курсової роботи є міжетнічні відносини.
Предметом курсової роботи є види, рівні та специфіка міжетнічних відносин.
Мета курсової роботи полягає в аналізі стану міжетнічних відносин в умовах сучасного українського соціуму з урахуванням факторів інтеграції й диференціації, що впливають на їх формування.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
· Розкрити соціологічний зміст терміну «міжетнічні відносини», його рівні вивчення, теорії дослідження, різновиди проявлення і чинники впливу
· Визначити особливості формування міжетнічних відносин в Україні з урахуванням специфічних чинників (етнічного, мовно-культурного, конфесійного, регіонального), які детермінують цей процес;
· Дослідити особливості міжетнічних відносин в Україні з урахуванням «ісламського фактору», тобто - між кримськими татарами та представниками інших етносів.
Емпіричну базу курсової роботи склали результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року; матеріали соціологічного дослідження, проведеного Інститутом проблем управління ім. Горшеніна за темою «Ментальні основи вибору»; дані соціологічного дослідження кафедри психології Таврійського університету «Соціально-економічні проблеми кримськотатарського населення Криму».
Розділ 1. Міжетнічні відносини: методологічні принципи етносоціологічного аналізу
Проблематика міжнаціональних (міжетнічних) відносин - одна з головних тем етносоціологічних досліджень. Для України стан міжетнічних відносин взагалі можна розглядати у якості головного інтегруючого/ дезінтегруючого індикатору національних процесів, особливо в контексті консолідації українського народу в єдину політичну націю. Тож цілком зрозуміло, що консолідаційні процеси в українському суспільстві можуть відбуватися лише на підставі рівноправного розвитку етнонаціональних культур, мов, забезпечення політичної і правової захищеності різних етнічних груп, тем більш, що Україна є поліетнічним соціумом.
Перш. ніж характеризувати стан міжетнічних відносин в Україні, вважаємо за необхідне розглянути теоретико-методологічні аспекти вказаного феномену, тобто з'ясувати як інтерпретується це явище. Міжетнічні відносини -- різновид соціальних зв'язків між структурними елементами суспільства, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи. Виходячи з цього, міжетнічні стосунки ( в широкому сенсі слова) розуміються як взаємодії народів в різних сферах - політиці, культурі і так далі, у вузькому сенсі - як міжособисті стосунки людей різних національностей, які теж відбуваються в різних сферах спілкування - трудового, сімейно-побутового, а також сусідського, дружнього і інших видах неформального спілкування [2, с.10]. Тому різні науки і наукові напрями звертаються до вивчення міжетнічних стосунків зі своєї точки зору, тобто міжетнічні відносини - сфера міждисциплінарного вивчення. Так, етнологи зі всіх стосунків між етнічними групами вивчають зазвичай міжкультурні взаємодії (в центрі їх уваги - етнокультурні змінні). У полі зору істориків знаходяться стосунки між народами в ретроспективі. У політичній соціології досліджується вплив характеру міжнаціональних стосунків на політичну обстановку в країні, регіоні.
Визначаючи область інтересів етносоціологів у сфері міжетнічних стосунків, треба звернути увагу на специфіку підходу, або, інакше кажучи, ракурс дослідження. Етнічні групи, народи, етноси - це великі складні групи, і очевидно, що вся група не може брати участь в безпосередньому спілкуванні. Тому в дослідженні треба враховувати і безпосередні контакти і опосередковані (через ЗМІ, офіційні документи, предмети культури і так далі).
Складність вивчення великих груп, етнічних сукупностей полягає в тому, що їх стосунки визначаються не лише інтересами і обставинами нинішнього дня, вони мають і передісторію. Крім того, у великих групах, як правило, існують різні соціальні групи, політичні Об'єднання з інтересами, що перехрещуються, які у свою чергу лежать у різній плоскості, в різних сферах життєдіяльності (економіці, культурі, політиці і так далі). Таким чином, предметом дослідження етносоціологів при вивченні міжетнічних є уявлення про свою і іншій групі, сприйняття її, готовність до контактів з нею, нарешті, психічні достатки і процеси. Але окрім цього етносоціологи включають в предмет вивчення і реальні факти поведінки (наприклад, участь в партіях, рухах, суспільних акціях).
Тож область етносоціологічного вивчення надзвичайно широка: це й етнічні особливості соціальних змін співвідношення сучасної і традиційної культури в соціальних групах; роль традиціоналізму в політичному житті і соціальній поведінці, процесах модернізації, постіндустріальному розвитку; міжкультурні взаємодії проблеми міжкультурних кордонів, роль релігії в культурній дистанції; етнічна самосвідомість, авто- і гетеростереотипи, внутрішньоетнічна солідарність; етнічні інтереси і установки на міжетнічне спілкування, міжетнічні орієнтації, толерантність і нетерпимість, проблеми націоналізму, соціальні і соціально-психологічні основи міжетнічних конфліктів.
По суті, етносоціологія вивчає етнічну специфіку всіх соціально значущих сфер життя суспільства, розглядаючи їх з точки зору соціологічних критеріїв і із застосуванням методики соціологічного дослідження. При цьому, аналіз стосунків між народами, етнічними сукупностями відбувається на двох рівнях:
- інституційному (широкому) - це, перш за все макросоціальні умови, яки впливають на міжгруповий або міжособистісний рівні відносин;
- міжгруповому або міжособистісному (вузькому) - це відношення, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи, а також індивіди, яки є представниками цих груп. На думку більшості дослідників, областю прямого інтересу етносоціології, є саме другий рівень - міжгрупові процеси та явища [ 1 , c.10].
Таким чином міжетнічні відносини можна визначити як відносини між народами, етнічними спільнотами і всередині них, а також відношення к групам (спільнотам), яки мають прояв в уявленнях (від позитивних образів до забобонів). Етносоціологія зосереджує свою увагу на соціальних аспектах міжетнічних відносин, їх детермінованості соціальними факторами, тобто в цілому встановлюється взаємозв'язок між «етнонаціональним» і «соціальним». Це є загальнометодологічний принцип етносоціологічного аналізу.
Якщо ж вивчати міжнаціональні відносини за видами контактів і взаємодій то можна виокремити такі види вивчення міжетнічних відносин: на макро-, мезо-, мікрорівнях. [2, c.171]
На макрорівні вони мають надіндивідуальний, опосередкований соціальними інститутами суспільства характер і стосуються, перш за все, проблем економічного, політичного культурного статусу різних етнічних спільнот у поліетнічному соціумі, їхніх прав, привілеїв або навпаки, дискримінації. На цьому рівні міжетнічні відносини є об'єктом етнополітики держави і регулюються законодавчими актами загального характеру. Етнічні відносини на макрорівні можуть бути репрезентовані в різних формах. Як етнічна єдине ціле етнічна група може виступати у виняткових випадках , коли екстремальні умови вимушують консолідуватися людей (в гострих конфліктах). Зазвичай група артикулює свої інтереси через створені для цього інститути суспільства, або через посередників: лідерів, активістів.
На мезорівні, міжетнічні відносини виступають як міжгрупові. На мезорівні відносини варто розглядати не тільки в аспекті відносин між групами, а й у аспекті ставлення до груп. Відносини між групами у формі прямих контактів виникають у тому випадку, коли це уможливлює територіальне розміщення груп, тобто коли існують етноконтактні зони. У більшості випадків відносини між групами носять надіндивідуальнй опосередкований характер. Саме у цьому разі міжетнічні відносини - це , перш за все, ставлення до тієї чи іншої спільноти у формі уявлень щодо неї: від позитивних образів до упереджень. Ці форми уявлень закріплюються в анекдотах, прислів'ях. Вони в свою чергу формують забобони, етнічні стереотипи, які виступають підґрунтям міжетнічних відносин у поведінкових проявах.
Функціонування міжетнічних відносин на мікрорівні відбувається у формі безпосередніх міжособистісних контактів. Міжетнічними їх робить не сам по собі факт належності осіб, які вступають в прямий контакт, до різних національностей, такого характеру вони набувають у тому випадку, коли партнери за спілкуванням ставляться один до одного не як до конкретного індивіда з усіма його позитивними та негативними рисами , а як до представника певної етнічної групи, уявлення щодо якої є зазвичай стереотипізованими. За формою ці контакти - індивідуальні, а за сутністю - міжгрупові.
Етносоціологи судять про стан міжетнічних відносин на підставі їх прояву
а) в поведінкових формах;
б) у формі суб'єктивного відношення до іноетнічних груп;
в) за результатами взаємодії між етнонаціональними групами як структурними елементами суспільства.
Для вивчення етносоціальних відносин існує ряд теорій, а саме - теорія установки, конфліктологічна теорія, структурний функціоналізм. [1, c.27]
Теорія установки - це спеціальна соціально-психологічна теорія середнього рівня. Тут же ми приводимо головне з того, що має пряме відношення до міжетнічних установок як одному з видів соціальних установок і визначає диспозицію особи і групи в міжетнічних стосунках.
Міжетнічні стосунки завжди вивчалися з метою їх гармонизації, запобігання дискримінації і регулювання напруги і конфліктів. Отже, і в теорії установки нам важливо бачити те, що допоможе зрозуміти причини міжетнічної напруги і знайти способи її подолання.
Етнічні установки - це установки, які мають місце тоді, коли людина, діючи в будь-якій сфері, - професійній, політичній , культурній та ін. - усвідомлює, оцінює і вчиняє як особа, включена в етнічну групу.
Міжетнічні установки - це установки на взаємодію (негативне або позитивне з усіма нюансами) з іншими етнічними сукупностями в будь-якій сфері життєдіяльності і у будь-якому вигляді - від особового спілкування з людьми іншої національності до сприйняття явищ, елементів історії, культури, типів соціально-економічного розвитку'' або ще ширше - інших цивілізаційних форм.
Групові установки володіють особливою стійкістю. Хоча і вони, звичайно, змінюються. Але ще більшою стійкістю володіють стереотипи. Психологи зазвичай вважають, що етнічні стереотипи займають ключове місце серед міжетнічних установок і, крім того, вони виділяють забобони і упередження як види установок .
У соціології розрізняються установки на об'єкт і на ситуацію. Відомий експеримент Лап'єра, що увійшов до багатьох підручників, прекрасно продемонстрував їх відмінність. Лап'єр з двома китайцями відвідав 252 готелі, і скрізь, за виключенням одного випадку, їх приймали привітно. В той же час на письмові звернення про можливість прийому етнічно змішаною групи відповідь дали лише з 128 готелів, причому, у 25% випадків відповіли відмовою.
Неспівпадіння установок на проектну ситуацію і на об'єкт і довело необхідність розмежити взаємодію на об'єкт і на ситуацію. Етнічні і міжетнічні установки можуть бути направлені і на об'єкт, і на ситуацію, а етнічні стереотипи, установки - лише на об'єкт.
Етнічні установки фіксують відношення до явища (наприклад, традицій), об'єкту (мови, літератури і так далі) або до вигляду спілкування (ділове, родинне, дружнє, сусідське).
Але, якщо потрібно з'ясувати типи відношення до контактів в цілому або народові в цілому, тобто до його культури, історії, людей і так далі, то предметом вивчення стає система установок або орієнтація. Тому розрізняють орієнтації на етнонаціональну культуру того або іншого народу і орієнтації на спілкування (в цілому).
Конфліктологічна теорія- це теорія, що трактує міжетнічні відносини як потенційний конфлікт, адже в цих відносинах від природи закладено протистояння між «ми» та «вони», ворожість до «чужих» та прихильність до «своїх». Безконфліктний стан згідно з цією науковою парадигмою, є скоріше винятком, ніж правилом.
Структурний функціоналізм, навпаки, виходить з того, що суспільне життя засновується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів та спільнот, їхній солідарності. Адже необхідність існувати та виживати в однакових умовах завжди підштовхувала людей до розробки неформальних кодексів поведінки, яка б не порушувала етичного миру. Наукові дослідження свідчать, що полікультурні регіони з довгостроковим співіснуванням етнічних груп, виявляються достатньо збалансованими системами. В них переважають інтегративні процеси, виникають надетнічні спільноти регіонального типу, для яких характерний певний «сплав» культурних особливостей поліетнічного населення: знання мов, елементів традиційних культур, звичаїв та норм поведінки.
Для багатьох поліетнічних держав, особливо іммігрантських, характерно, що саме етнічне різноманіття є однією з умов їхнього процвітання. Це відбувається завдяки взаємодоповненню різних культур, їхньому взаємопроникненню, а також, завдяки широко розповсюдженому явищу етнокультурного поділу праці, коли різні етнічні групи, займають певну нішу в трудовій сфері, доповнюють одна одну, створюючи цілісний трудовий потенціал населення держави. Емпіричними референтами стану міжетнічних стосунків в їх об'єктивованих формах можуть бути такі соціальні факти: розповсюдженість міжетнічних контактів, їх добровільність (або примусовий характер); підстави, на яких вони виникають: родинні, дружні, сусідські, виробничі зв'язки, ситуативні контакти у місцях масового скупчення; факти дискримінації, ущемлення прав та інтересів окремих національностей, сфери, на які воно поширюється; наявність та розповсюдженість зіткнень, конфліктів між представниками різних національностей.
У якості показника стану суб'єктивно - психологічної складової міжетнічних відносин найчастіше дослідники звертаються до феномену міжетнічних установок. Йдеться про схильність, готовність особистості діяти відповідним чином у ситуації міжетнічних контактів, тобто стратегію поведінки, яка скоріше за все може бути обрана. У більшості випадків існують такі варіанти:
- стратегія ізоляції - установка на національну замкненість;
