Підтримка балансу ідентифікації особистості можлива за допомогою комунікації, особлива роль у якій Ю. Хабермасом приділяється мові. [28, 129]
К. Дюбар усуває однобічність традиційних підходів до розгляду ідентифікації через інтегративну модель соціальної ідентифікації особистості. Автор представляє, що функціонування ідентифікаційних форм визначається впливом двох паралельних механізмів: індивідуально-біографічних - за допомогою, яких індивіди вишиковують ідентичності для себе, (внутрішня ідентифікація); і соціоструктурних, які легітимізують «ідентичності для іншого» (зовнішня ідентифікація).
Свою теоретичну модель К. Дюбар апробував при дослідженні процесів соціальної ідентифікації особистості в трудовій сфері в рамках французького суспільства періоду 70-90 р. ХХ століття. На основі даного дослідження був зроблений висновок про те, що в умовах соціальної нестабільності формування в індивіда тієї або іншої ідентифікаційної форми визначається більшою мірою суб'єктивними факторами (особистий досвід, соціальні переживання й ін.), ніж об'єктивними умовами.
У традиції класичного марксизму, який зводить мотиваційно-поведінкову структуру особистості до її соціальної сутності, соціальна ідентифікація визначається як похідна від зовнішніх масштабних соціально-економічних, політичних факторів розвитку. Теорія соціальної солідарності К. Маркса складається в детермінованості рівня як самого усвідомлення, так і його ролі процесом розвитку самих спільнот і соціальних груп, їхньою суспільною функцією. У радянській соціологічній науці зміст явища соціальної ідентифікації, запропоноване марксистською теорією, значно спрощувалася, зводилося, у найкращому разі, до питання про самосвідомість індивіда, впливу на нього економічних соціоструктурних механізмів соціалізації, розглянутому в аспекті адаптації особистості до форм соціального буття. При цьому саме поняття «соціальна ідентифікація» ввійшло в науковий обіг, лише більше десятиліття назад. [28, 134]
У рамках російської соціологічної школи зложився своєрідний погляд на проблему соціальної ідентифікації. Найбільш значимими роботами з даної проблематики є розробки І.С. Кона й В.А. Ядова, які досліджують соціальні установки, які сприяють процесу самопізнання. Соціальні установки складаються в систему диспозицій: елементарні установки, соціальні установки, базові соціальні установки, система ціннісних орієнтацій. [20, 38], [41, 160]
Диспозиційна концепція особистості розглядає соціальну ідентифікацію в аспекті сприйняття індивідом узагальнених соціальних установок (ціннісних структур), процесу типізації в його свідомості позитивно-негативних об'єктів стосовно груп і спільнот солідаризації. За словами В.А. Ядова, «соціальне поводження особистості пояснюється рівнем активованих диспозицій, іншими словами - переживанням, осмисленням своєї приналежності до даної спільності в ситуації, яка передбачає вибір соціальної дії». Можна сказати, що саме соціальна ідентифікація, багато в чому, визначає ту «вибірковість, певну спрямованість у сприйнятті й відповідно реагуванні на зовнішні стимули, джерела якої криються в соціальних умовах існування, у соціальному й індивідуальному досвіді даного суб'єкта», що відрізняють «одного соціального індивіда від іншого».
В.А. Ядов дає визначення соціальної ідентифікації як способа співвіднесення себе із групами й спільнотами, які індивід сприймає своїми, близькими, здатний сказати й відчути: «це - ми». [41, 164]
У роботах Є.М. Авраамової дається більше розгорнуте визначення соціальної ідентифікації, яка представлена як «механізм ототожнення особистості з певною соціально-значимою цілісністю, сприйманою на емоційному й свідомому рівні в загальних символах і категоріях». [1, 20]
Таке розуміння ідентифікації можна взяти за основу визначення категорії «ідентифікації особистості». Тим більше що в сучасній російській соціологічній науці дається коротке визначення «соціальної ідентифікації» з урахуванням того змісту, яке подане В.А. Ядовим. Наприклад, «соціальна ідентифікація - це процес визначення себе через членство в соціальній групі». [26, 75]
Однак дані теоретичні позиції не послужили початком серйозних практичних досліджень або розробок теорій соціальної ідентифікації особистості. Проте, проблема прямого й непрямого впливу самосвідомості індивіда, його приналежності до тих або інших груп, викликала інтерес більшості соціологів кінця XIX - початку XІX століть.
Трохи з інших позицій представлений механізм формування соціальної ідентифікації особистості в біхевіористичній парадигмі. Відповідно до даної парадигми, зміст ідентифікації - процес побудови загальних для суб'єкта й об'єкта цінностей і їхнє засвоєння суб'єктом. Позитивним внеском біхевіоризму є включення в зміст поняття «ідентифікація» не тільки біолого-психологічної складової, але й соціальної. Соціальна ідентифікація особистості розуміється представниками даного напрямку як процес, за допомогою якого досягається «баланс» устремлінь і інтересів, стан соціальної рівноваги між групою в цілому, і її окремим членом. Усвідомлення членами конкретної соціальної групи своїх загальних, групових потреб, тут є слідством, але не вирішальним фактором соціальної ідентифікації, якими являються, наприклад, міжгрупові конфлікти. Таке бачення досліджуваного феномена обумовлене тим, що при біхевіористичному підході групова ідентифікація розглядається в поведінковому контексті.
Діяльнісний підхід представлений, головним чином, психологічною школою А.Н. Леонтьєва, розглядає потребу індивіда в соціальній ідентифікації не з погляду «вродженої» потреби особистості, що істотно відрізняє його від інших концепцій, але в якості обумовленого зовнішніми факторами властивості, наприклад, факторами міжгрупової взаємодії.
Цікавим представляється дослідження проблем ідентифікації особистості в рамках діяльнісного підходу. Так, В.С. Агєєв визначив, що ідентифікація особистості - це не спонтанно функціонуючий механізм, а залежна змінна, обумовлена рядом об'єктивних факторів. [2, 49]
Однак даний підхід, акцентування уваги на «групових» факторах ідентифікаційних процесів, не враховує індивідуально-особистісні особливості, пріоритетне значення яких приділялося прихильниками психоаналітичної концепції й теорії соціальних уявлень; крім того, не розглядаються соціальні процеси й особливості соціокультурної ситуації.
Соціальна ідентифікація як спосіб пізнання набуває дедалі більшого значення у філософських дискусіях та емпіричних соціальних дослідженнях. Всебічного аналізу ця проблема зазнала у працях українських дослідників Є.І. Головахи, О.Г. Злобіної, С.А. Макеєва, В.Л. Оссовського, А.О. Ручки, М.О. Шульги.
Проведений аналіз дозволяє визначити ідентифікацію особистості як процес зіставлення одного об'єкта з іншим на підставі якоїсь однієї ознаки або комплексу властивостей, у результаті чого відбувається встановлення їхньої подібності. Соціальна ідентифікація особистості в умовах українського суспільства, що трансформується, є складним багатогранним процесом і являє собою об'єкт міждисциплінарного характеру. Детальне концептуальне оформлення поняття соціальної ідентифікації особистості повинно здійснюватися за допомогою синтезу макросоціологічних, мікросоціологічних і соціопсихологічних пізнань про особистість, включену в соціокультурний контекст. Саме на перетинанні зазначених площин аналізу особистісна ідентифікація з'являється як динамічний процес, а соціальна ідентифікація - як соціологічна категорія, здобуває методологічну обґрунтованість.
2.3 Соціальні ідентифікації населення УкраїниУ рамках дослідницького проекту «Соціальні й соціально-психологічні механізми формування соціальної ідентифікації особистості» використовувався метод повторного опитування по загальноукраїнській вибірці населення. Обсяг вибірки - 2000 чоловік, середня помилка - 3%. З березня 2003 р. по червень 2004 р. проведені чотири опитування. У ході інтерв'ю респондентів запитували: «Зустрічаючи у своєму житті різних людей, з одними ми легко знаходимо спільну мову, духовну близькість, розуміємо їх. Інші ж, хоч і живуть поруч, завжди залишаються чужими. Якщо говорити про Вас, як часто Ви відчуваєте близькість із різними групами людей - з тими, про кого Ви могли б сказати: «Це - ми»?» Варіанти відповідей: «часто»; «іноді»; «практично ніколи»; «важко сказати». [5, 45]
Об'єкти ідентифікації були попередньо розподілені по наступних категоріях: (а) ідентифікація зі співтовариствами різного масштабу - від первинних до самих великих: родиною й близькими друзями, жителями даного міста (селища), людьми тієї ж національності, всіма людьми на планеті; (б) вікова ідентифікація; (в) ідентифікація по професійному, виробничо-організаційному й матеріально-майновому критеріях: з людьми тієї ж професії, товаришами по роботі (навчанню), з тими, хто має такий же статок; (г) цивільна ідентичність: відчуття близькості з українцями, громадянами СНД, спільністю «радянський народ»; (д) політико-ідеологічні ціннісні ідентифікації: з поділяючою переконання людиною і її поглядами на життя; із близькими по політичних позиціях; з тими, хто не цікавиться політикою; (е) ідентифікації, формовані на основі поведінкових стратегій: з тими, хто не любить «висовуватися», бажає жити «як більшість інших»; з тими, хто впевнений, що від його дій мало що залежить; з тими, хто не чекає манни небесної, сам робить свою долю й життя; з тими, хто не зневірився в майбутньому.
Прийнята класифікація груп ідентифікацій досить умовна й може бути побудована на інших підставах. При аналізі результатів ми будемо оперувати поняттями «позитивна ідентифікація» і «негативна ідентифікація». Якщо на питання про ототожнення себе з тією або іншою групою респондент вибирав відповіді «часто» або «іноді» - його ідентифікація кваліфікувалася як позитивна. Відповіді «практично ніколи не почуваю спільності», «важко сказати» інтерпретувалися як негативна ідентифікація.
Зміни ідентифікацій з березня 2003 р. по травень 2004 р. Ранжирування позитивних ідентифікацій по ступені їх «чинності» (табл. 1) показує, що порядок переваг практично не змінився: дві третини опитаних респондентів ідентифікують себе із групами найближчого повсякденного оточення (родина, близькі, однолітки, товариші по роботі), утворюють безпосереднє поле соціальної ідентифікації особистості. Великі спільності («радянський народ», «громадяни СНД» і т. п.) - розміщаються наприкінці переліку. Такого роду групи породжують значною мірою символічні ідентифікації, що формуються під впливом телебачення й друкованих видань. Проте, і вони є значимими елементами соціального простору. [5, 48]
Другий блок параметрів ідентичності пов'язаний з факторами соціальної диференціації: професією, місцем проживання, рівнем матеріального статку. Ідентифікації за цим критерієм мають високу інтенсивність (до 70% - табл. 2) і конкурують із ідентифікаціями по національній приналежності й світогляді («ті ж погляди на життя»).
Третій блок утворюють ідентифікації по поведінкових стратегіях і політико-ідеологічних поглядах (до 50%). Як і у випадку з менш популярними «символічними», ідентифікації цього типу є, швидше за все, продукт категоризації соціального простору й атрибутивних пояснень власного поводження в термінах цього простору. [5, 49]
Таблиця 1. Динаміка позитивної ідентифікації, % опитаних
Об'єкти ідентифікації | Березень 2003 р. | Травень 2004 р. | Ранг | |
% | % | |||
Родина, близькі, друзі | 90 | 85,9 | 1 | |
Товариші по роботі, навчанню | 82,4 | 77,2 | 2-3 | |
Люди того ж покоління, віку | 83,6 | 77,1 | 2-3 | |
Люди тієї ж національності | 77,7 | 73,6 | 4-5 | |
Люди тієї ж професії, роду занять | 79,9 | 71,6 | 4-5 | |
Люди, які поділяють ті ж переконання й погляди на життя | 76,6 | 71,6 | 6-7 | |
Люди, що живуть в тому ж місті, селищі | 74,7 | 70 | 6-7 | |
Українці | 72,7 | 64,9 | 8 | |
Люди того ж статку | 68,4 | 64,9 | 9 | |
Ті, хто не зневірився в майбутньому | 68,2 | 61,9 | 10-11 | |
Ті, хто не чекає манни небесної | 67,3 | 60,5 | 10-11 | |
Ті, хто не любить «висовуватися» | 51,8 | 54,3 | 12-13 | |
Ті, хто впевнений, що головне - везіння | 46,5 | 54,2 | 12-13 | |
Близькі по політичних поглядах, позиціях | 57,1 | 52,6 | 14-15 | |
Ті, хто не цікавиться політикою | 49 | 50,7 | 14-15 | |
Радянський народ | 47,8 | 43,8 | 16 | |
Громадяни СНД | 51,1 | 38,1 | 17 | |
Всі люди на планеті | 35,5 | 31,9 | 18 |
Результати дослідження виявляють також упорядковану ієрархію негативних ідентифікацій - областей відчуження в міжгрупових зв'язках (табл. 2).
Таблиця 2. Динаміка негативної ідентичності, % опитаних
Об'єкти ідентифікації | 2003 р. березень | 2004 р. травень | Зміни з березня 2003 р. по травень 2004 р. | 2004 р. червень | Зміни із травня по червень 2004 р. | Ранг | |
Всі люди на планеті | 59,7 | 68,1 | +8,4 | 70,8 | +2,7 | 1 | |
Громадяни СНД | 43,7 | 61,9 | +18,2 | 64,3 | +2,4 | 2 | |
Радянський народ | 47,3 | 56,2 | +8,6 | 60,7 | +4,5 | 3 | |
Ті, хто впевнений, що головне - везіння | 48,3 | 45,8 | -2,5 | 51,5 | +5,7 | 4-6 | |
Ті, хто не цікавиться політикою | 45,7 | 49,3 | +3,6 | 50,8 | +1,5 | 4-6 | |
Близькі по політичних поглядах, позиціях | 38,0 | 47,4 | +9,4 | 48,0 | +0,6 | 4-6 | |
Ті, хто не любить «висовуватися» | 43,3 | 45,7 | +2,4 | 47,7 | +2,0 | 7 | |
Ті, хто не чекає манни небесної | 28,2 | 39,5 | + 11,3 | 40,3 | +0,8 | 8 | |
Ті, хто не зневірився в майбутньому | 26,8 | 38,1 | + 11,3 | 37,0 | -1,1 | 9 | |
Люди такого ж статку | 26,8 | 35,3 | +8,7 | 33,9 | -1,4 | 10-11 | |
Українці | 22,2 | 34,0 | + 11,8 | 32,9 | -1,1 | 10-11 | |
Люди тієї ж національності | 17,8 | 26,4 | +8,6 | 28,4 | +0,2 | 12 | |
Ті, хто живе в тому ж місті, селищі | 20,5 | 28,0 | +7,5 | 24,3 | -3,7 | 13-15 | |
Люди тієї ж професії, роду занять | 15,0 | 28,4 | + 13,4 | 23,7 | -4,7 | 13-15 | |
Ті, хто поділяє ті ж переконання й погляди на життя | 18,7 | 28,4 | +13,7 | 23,4 | -5,0 | 13-15 | |
Товариші по роботі, навчанню | 12,6 | 22,8 | + 10,2 | 18,3 | -4,1 | 12-13 | |
Люди того ж віку, покоління | 12,0 | 22,9 | + 10,9 | 18,7 | -4,2 | 12-13 | |
Родина, близькі, друзі | 5,3 | 14,1 | +8,8 | 8,0 | -6,0 | 14 |
З березня 2003 р. по травень 2004 р. в Україні гостро відчувалися економічне неблагополуччя (інфляція, ріст цін, зниження доходів більшості населення) і політична нестабільність. Стало помітним ослаблення професійно-виробничих і ідентифікацій поколінь. Слабшає солідарність із українцями й тими, хто вірить у майбутнє. Знижується ідентифікуюче значення таких ознак, як майнове положення й політичні погляди. Особливо різко ослабнула цивільна солідарність (на 18 процентних пунктів). Таким чином, процес соціальної дезінтеграції наростає. [5, 50]
Однак в 2004 р. спостерігається своєрідна адаптація до кризових соціальних умов. Статистично значимо збільшується частка «інтерналістів», які відкидають принцип везіння й схильних опиратися на власні сили (6 процентних пунктів), зменшується частка солідарних з «радянським народом» (4-5 пунктів). У той же час зростає частка, тих, хто солідаризуються по принципу виробничо-професійної приналежності й по поглядах на життя.
Опора на власні сили сполучається, таким чином, з поглядами про спільність життєвої позиції й виробничо-професійної приналежності.
ВисновкиОсобистість це певна підсистема біопсихосоціальних утворень, де біо - та психогенні характеристики людини формуються за допомогою спадкових механізмів, а соціогенні риси пов'язуються з процесом соціалізації. При цьому, в процесі соціалізації за посередництвом активізації взаємодії з соціо - та націо - середовищем відбувається становлення суб'єктності особистості та самоототожнення її з певними групами.
Індивід стає «повноцінною людиною», коли усвідомлює свою ідентифікацію як складну систему різних рівнів свідомості: індивідуальних і колективних, онтогенетичних і соціогенетичних.
Ідентифікація, у загальній своїй сутності, співпадає з тлумаченнями, які дослідники пов'язують з поняттям «Я» в найрізноманітніших формах: «Я-концепції», «Я-системи», «Я-досвіду» (Шилдер, Федерн), з поняттям «его» у формах «его-ідеалу», «его-ідентичності», «супер-его» (З. Фрейд, Е. Еріксон). Так, за З. Фрейдом, «супер-его» дитини будується за моделлю «супер-его» батьків і стає провідником традицій та всіх вічних цінностей, які передавались цим шляхом від покоління до покоління.
Ідентифікація є складним пізнавальним процесом визначення причетності індивіда до певної спільноти. Це виявлення не просто тотожності чи самототожності соціальних явищ, це - важливий момент міжособистісних і групових відносин на підставі емоційного сприйняття і раціонального усвідомлення індивідами і групами солідарності або відчуження, поділу людей на тих, хто входить в певне коло, й тих, хто є іншим, чужим або ворожим стосовно тієї верстви, з якою людина ідентифікує себе.
Метод ідентифікації передбачає визначення сукупності ознак, що складають системну цілісність ідентичності. Ці ознаки можна розглядати як індикатори становлення ідентичності. Їх поділяють на дві групи: одні з них визначають істотні властивості, які дозволяють ідентифікувати певну особистість з певною соціальною групою, а інші розглядають як ознаки-символи, які вказують на приналежність до своєї спільноти.
Процес ідентифікації є двобічним, в якому відбувається, з одного боку ототожнення індивіда з групою, а з іншого - розпізнавання ним у своєму соціальному оточенні тих ознак, за якими особистість може ідентифікувати себе з певною групою, використовуючи статево-вікові, моральні, економічні, політичні та естетичні індикатори, за якими люди визначають своє коло спілкування і взаємодії.
Реалізуючи себе як полісоціальний процес, соціальна ідентифікація (групова, корпоративна, колективна) за умов сучасної кризи суспільства має тенденцію до обмеження сім'єю, друзями та партнерами по роботі, а самоідентифікація з більш широкими спільнотами (з нацією, державою, країною) відходить у суспільній свідомості на другий план. Тому особистість змушена розв'язувати гострі протиріччя між процесами інтроекції (засвоєння індивідом нових соціально-моральних цінностей) та природним прагненням зберегти свою цілісність (ідентичність) за кризових умов.
Сучасні соціальні дослідження неможливі без застосування техніки й процедур методу ідентифікації, які передбачають встановлення відповідності феномена, що розпізнається, з певною групою близьких за змістом соціальних явищ.
Отже, проблеми пізнання соціальної ідентифікації охоплюють усі сфери суспільних відносин, відображають зростання ролі суб'єктивного чинника в історії й тому потребують подальшого і поглибленого соціально-філософського осмислення.
Список використаної літератури
1. Авраамова Е.М. Формирование новой идентичности // Общественные науки и современность. - 1998. - №4. - С. 20;
2. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. - М., 1990;
3. Баранова Т.С. Психологическое исследование социальной идентичности личности // Социальная идентификация личности. - М.: ИС-РАН, 1994. - С. 203-237;
4. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания: Пер. с англ. Е. Буткевич. - М.: Медіум, 1995. - 336 с.;
5. Бродська С.С., Оксамитна С.М. Класова самоідентифікація населення України. // Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. - Т. 19. - 2005. - С. 44 - 50;
6. Бурдье П. Начала. - М., 1994. - С. 193, 194;
7. Гнатенко П. І, Павленко В.М. Ідентичність: філософський та психологічний аналіз. - К.: Арт-Пресс, 1999. - 466 с.;
8. Голенкова З.Т., Витюк В.В., Гридчин Ю.В., Черных А.И., Романенко Л.М. Становление гражданского общества и социальная стратификация. // Социс. - 1995 - №6 - С. 14 - 24;
9. Головаха Е.И. Изменение социальной структуры и формирование среднего класса в Украине. // Социологический журнал. - 1997. - №4. - С. 37 - 42;
10. Губогло М.Н. Идентификация идентичности: Этносоциологические очерки. - М.: Наука, 2003. - 763 с.;
11. Данилова Е.Н. Проблема социальной идентификации в постсоветской России // Экономические и социальные перемены: Мониторинг общественного мнения. - М., 1997. - №3. - С. 12-19;
12. Данилова Е.Н., Ядов В.А. Контуры социально-групповых идентификаций личности в современном росийском обществе // Социальная идентификация личности. - М.: ИСРосАН, 1993. - С. 124-149;
13. Даудрих Н.И. Социальная идентичность: методологический аспект // Социология. - М.: Изд-во Ин-та фонда общественное мнение, 2002. - 285 с.;
14. Дудченко О.Н., Мытиль А.В. Социальная идентификация и адаптация личности // Социологические исследования. - 1995. - №6. - С. 110-119.;
15. Заславская Т.И. Социоструктурный аспект трансформации российского общества. // Социс - 2001 - №8 - С. 3 - 11;
16. Іванова О.Б. Ідентифікація як ознака соціальної зрілості соціальної групи. - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - 2001. - 19 с.;
17. Качанов Ю.Л., Шматко И.А. Базовая метафора в структуре социальной идентичности // Социологические исследования. - 1996. - №1;
18. Комарова Э.И. Личность как субъект и объект социального развития // Социально-политические науки. - 1992. - №4-5;
19. Кон И.С. Социология личности. - М. 1964;
20. Макеєв С.О. Оксамитна С.М. Тенденції становлення середнього класу. / Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців). / За ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2001. - С. 286 - 297;
21. Макєєв С.О. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні. / Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія. / Під ред. М.О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - 687 с.;
22. Макеев С.А. Социальная мобильность и идентичность в структурной перспективе. // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. - Харків: Вид. центр ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 1999. - C. 9 -14;
23. Мостовая И.В. Социальное расслоение: символический мир метаигры. М., 1996. - С. 91;
24. Мусиездов А.А. Социальная трансформация сквозь призму изменения идентичностей в украинском обществе. // Посткоммунистические трасформации: векторы, направления, содержание. / Под ред. О.Д. Куценко и др. - Харьков: 2004. - 418 с. - С. 275 - 307;
25. Павленко В.Н., Корж Н.Н. Трансформация социальной идентичности в посттоталитарном обществе // Психологический журнал. - 1998. - №1. - С. 75;
26. Соціальні технології Матвієнко В.Я. Соціальні технології. - К.: Українські пропілеї, 2001. - С. 446.;
27. Социальные идентификации и идентичности. / С.А. Макеев, С.Н. Оксамитная, Е.В. Швачко. - К.: Ин-т социологии НАН Украины. -1996. - 185 с.;
28. Социальная идентификация личности / Под ред. В.А. Ядова. М.: Институт сошю. кч ил РАН, 1993;
29. Соціологія: Підручник /За загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М. І. Горлача. Харків - Київ. 1998. 624 с.;
30. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 560 с.;
31. Старовойтова І.І. Ідентифікація як метод наукового пізнання // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 1. - К.,: Стилос, 1998. - С. 192-202;
32. Старовойтова І.І. Ідентифікація як соціальний процес // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 1. - К.: Стилос, 1998. - С. 182-192;
33. Старовойтова И.И. Личностная идентификация и реидентификация в переходном обществе // Перспективы. - Одесса, 1998. - N4. - С. 114-117;
34. Старовойтова І.І. Соціальна ідентифікація як основа формування соціальних спільнот // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук праць. Відп. ред. В.В. Лях. - Вип. 4. - К.,: Укр. Центр духов. культури, 1999. - С. 3-20;
35. Чапська І. Майновий стан громадян у суспільстві, що трансформується. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - №10. - С. 63 - 75;
36. Черныш М.Ф. Социальная идентификация претерпевающих восходящую и нисходящую социальную мобильность // Социальная идентификация личности: Годичный отчет за 1992 год по разделу общеинститутской программы Альтернативы социальных преобразований в российском обществе¦/Под ред. В.А. Ядова. М: Российская академия наук; Институт социологии, 1993;
37. Шимченко Л.А. Проблеми професійної ідентифікації особи в умовах сучасного управління освітою // Статті, доповіді Всеукр. наук.-теорет. конф. «Наукові засади економіки та управління освітою» 14 квітня 2004 р., м. Переяслав-Хмельницький. - Київ: Підручники і посібники, 2004. - С. 152-155;
38. Шульга М.О. Етнічна самоідентифікація особистості. - К., 1993. - 267 с.;
39. Ядов В.А. Символические и примордиальные солидарности. // Проблемы теоретической социологии. - СПб., 1994 - С. 171;
40. Ядов В.А. Социальные и социально-психологические механизмы формирования социальной идентичности личности // Мир России. - №3-4. - 1995. - с. 158 - 179.