Большая Энциклопедия Рефератов - Земельні відносини на сел - бесплатно рефераты, скачать рефераты, рефераты на тему

Земельні відносини на сел

Зміст

Реферат

Вступ
Розділ І. Соціально-економічне становище сучасного українського села
1.1 Сутність соціальних перетворень в українському селі
1.2 Джерело підтримки добробуту сільських сімей
1.3 Соціальна сфера і розвиток громад у сільській місцевості
Розділ ІІ. Земельні відносини на селі
2.1 Проблеми та перспективи земельних відносин на селі
2.2 Реформування робочих відносин в сільському господарстві: основні напрямки
2.3 Соціальні очікування селян від державної аграрної політики
2.4 Реформування земельних відносин
Розділ ІІІ. Роль особистих селянських господарств в життєдіяльності сільського населення
3.1 Сутність особистих підсобних господарств в системі соціально-економічних відносин України
3.2 Роль та становище особистісних підсобних господарств в радянський період
3.3 Сучасні соціологічні дослідження становища особистих підсобних господарств на селі
Висновки
Список використаних джерел
Додаток А

Реферат
Дипломна робота: 95 с., 92 джерела.

Об'єкт дослідження: проблеми та перспективи соціальних перетворень в українському селі та земельні відносини.

Мета роботи: проаналізувати соціально-економічне становище сучасного українського села, визначити проблеми та перспективи земельних відносин на селі, а також соціальної сфери на селі.

На сучасному етапі формування соціально орієнтованої економіки європейського типу в Україні особливої актуальності набуває проблема соціально-економічного розвитку села. Із набуттям незалежності нашої держави вона є ключовою і набула особливої гостроти. Забезпечення функціонування та розвитку соціальної сфери є одним з головних завдань реформування аграрного сектору.

У сільській місцевості проживає близько третини населення України, зайнята п'ята частина працівників, сконцентровано майже чверть виробничих фондів. Тому невідкладним завданням на сучасному етапі є не тільки досягти рівня економічного розвитку провідних країн, але й значно підвищити життєвий рівень українського населення як основного елемента соціально-економічної системи будь-якої держави. Важливим напрямом діяльності в межах цих завдань є впровадження державної регіональної політики та пріоритет соціально-економічних питань у процесі державного управління на всіх рівнях.

Розглядаючи питання соціальних перетворень в українському селі ми, по-перше, звернули увагу на проблеми і недоліки, які існують на сучасному етапі в соціальн-економічніному становищі села, а також навели дані соціологічних досліджень, які охоплюють сучасне становище села виходячи з: віку респондентів, регіону мешкання та рівня освіти.

СОЦІОЛОГІЯ СЕЛА, ДОБРОБУТ, СОЦІАЛЬНА СФЕРА, ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ, СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, КАДАСТР, МІГРАЦІЯ, РОБІТНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ.

Вступ
Актуальність теми. На сучасному етапі формування соціально орієнтованої економіки європейського типу в Україні особливої актуальності набуває проблема соціально-економічного розвитку села. Із набуттям незалежності нашої держави вона є ключовою і набула особливої гостроти. Забезпечення функціонування та розвитку соціальної сфери є одним з головних завдань реформування аграрного сектору.

Вперше про соціологію села зайшла мова у 1915 р. з появою монографії американського соціолога Чарльза Гелпіна "Соціальна анатомія сільського суспільства". Протягом кількох найближчих десятиліть сформувалася відносно розвинута теоретична база для досліджень соціальних процесів у селі [1; 54].

Вітчизняна соціально-політична думка традиційно була зорієнтована на сільські проблеми, вважала село джерелом національної ментальності, особливості якої різною мірою впливають на всі сфери життєдіяльності українського суспільства. Найцікавішими спостереженнями і роздумами збагатили українську соціологію наприкінці XIX - на початку XX ст.І. Франко, М. Грушевський, П. Христюк, О. Шумський, С. Подолинський. За радянських часів вона змушена була обслуговувати політичні інтереси влади, змінюючи напрям своїх пошуків залежно від політичних рішень, часто підганяючи під них результати досліджень [1; 86]. На сучасному етапі соціологія села зосереджує свій погляд на процесах, особливостях соціальної стратифікації в селі, соціальних наслідках впровадження нових технологій у сільськогосподарському виробництві.

На цьому тлі значно відстає від реальних процесів на селі сучасна українська соціологія. Даються взнаки передусім проблематика, інституціальна орієнтація, недостатня увага до процесів на мікро - та макрорівнях. Це значно знижує ефективність досліджень, а тим більше - ефективність управління соціальними процесами в селі, що є невиправданим з точки зору державних інтересів. Адже більшість аспектів життєдіяльності українського суспільства тісно пов'язана з селом, а значна кількість мешканців міст є вихідцями з села у першому чи другому поколіннях. Немало з них підтримує родинні зв'язки з селом, масовими є сезонні міграції міських жителів у село. Останнім часом селяни суттєво підтримують матеріальне становище міських родин. Перебої в роботі, зупинення підприємств, хронічні невиплати зарплат спричинюють аграризацію мешканців міст, багато з яких мають земельні наділи та помешкання, господарюють у сільській місцевості [2; 16]. Непоодинокими є випадки повернення в село його вихідців, які, пробувши певний час у місті, не змогли влаштувати там своє життя.

Об'єктом дипломної роботи соціум сучасного українського села.

Предмет - проблеми і перспективи соціальних перетворень в сучасному українському селі.

Мета дипломної роботи - проаналізувати основні напрямки соціальних перетворень в українському селі в контексті реформування системи соціально-економічних відносин у державі.

Завдання:

1. Визначити сутність сучасних соціальних перетворень на селі.

2. Встановити джерела підтримки добробуту сільських сімей за умов економічної кризи та джерела підтримки сільських сімей.

3. Проаналізувати роль місцевих громад у збереженні та розвитку установ соціальної сфери на селі та шляхів їх розвитку.

4. Охарактеризувати проблеми та перспективи земельних відносин на селі.

5. Встановити формат та спрямованість змін у трудових відносинах на селі та визначити і охарактеризувати їх напрямки.

6. Дослідити соціальні очікування селян від аграрної політики.

7. Описати особисті підсобні господарства як форму соціально-економічних відносин на селі, а також прослідити генезис цього питання в історичному розвитку.

8. Окреслити проблеми, роль та місце ОПГ за радянських часів, визначити здобутки та помилки.

9. Провести аналітичний огляд сучасних соціологічних досліджень ОПГ в українському селі.

Методи дослідження. Для повного та всебічного вивчення предмету дослідження, досягнення поставленої в роботі мети було використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, метод системного аналізу, формально-логічний, емпіричний, структурно-функціональний, комплексний) та спеціальні методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм).

Ці дослідницькі методи базуються на вимогах об'єктивного і всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що відбуваються в аграрному секторі України в період переходу до ринкових відносин, проведення реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств, функціонування різних форм землекористування.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що соціальні перетворення в сучасному українському селі носять суперечливий та неоднозначний характер і сприяють як виникненню нових, прогресивних форм соціальних відносин, так і призводять до локальної активізації архаїчних форм соціальної взаємодії.

Структура роботи. Роботу складають вступ, основна частина, до якої входять три розділи, що включають до себе 9 підрозділів, загальні висновки, список використаних джерел, додатки. Загальний обсяг роботи 95 сторінок, список використаних джерел становить 92 найменувань.

Розділ І. Соціально-економічне становище сучасного українського села
1.1 Сутність соціальних перетворень в українському селі
Розглядаючи питання соціальних перетворень в українському селі ми, по-перше, звернули увагу на проблеми і недоліки, які існують на сучасному етапі в соціально-економічному становищі села, а також навели дані соціологічних досліджень, які охоплюють сучасне становище села виходячи з: віку респондентів, регіону мешкання та рівня освіти (табличні дані наведені в додатку А).

Отже, через звужений спектр можливостей працевлаштування та незадовільну якість середовища життєдіяльності відбувається інтенсивна міграція освіченої й конкурентоспроможної частини селян, погіршується забезпеченість працівниками агропромислових та інших підприємств і закладів, розташованих у сільській місцевості. Посилюється небажання молоді постійно проживати на селі, про що свідчить, зокрема, падіння інтересу до сільськогосподарської освіти: з 1990 р. кількість поданих заяв на 100 зарахованих абітурієнтів на відповідні спеціальності до вузів усіх рівнів акредитації скоротилася на 29,6%.

Стрімке обмеження доступності й низька якість послуг соціальної сфери, виняткова важливість подолання цих проблем для реформування АПК та економіки взагалі, для поліпшення демографічної і суспільно-політичної ситуації, з одного боку, а також зміни вікової структури - з іншого, вимагають переглянути підходи до благоустрою систем розселення, вдосконалити організаційно-економічні засади задоволення матеріально-побутових і соціально-культурних потреб сільського населення. Коригуючи стратегію соціальної політики відповідно до розуміння села як важливої територіальної підсистеми суспільства, пріоритет слід віддати всебічному зміцненню добробуту його жителів. Підприємства аграрного сектора, розташовані в поселеннях, краще забезпечених об'єктами соціального призначення, мають вищий рівень рентабельності. Водночас їх тісна співпраця з місцевою владою є запорукою успішного розвитку соціальної інфраструктури. Незважаючи на нагальність створення надійного ресурсного підгрунтя функціонування сільської соціальної сфери, життєздатні механізми досі запровадити не вдалося. Іде пошук шляхів акумуляції призначених для неї коштів в обласних і районних бюджетах та позабюджетних регіональних фондах; цільових податків, які залишаться на місцевому рівні; ефективних організаційних форм надання послуг та експлуатації підприємств і закладів. Розпочато реалізацію Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 р., в межах якої Кабміном визначено регіональні орієнтири будівництва, реконструкції та відновлення цих об'єктів. Уряд готовий спрямувати на розвиток соціальної інфраструктури села ресурси від перевиконання доходної частини місцевих бюджетів; з 2004 р. відповідні заходи фінансуватимуться державою, обласними бюджетами і господарствами (кожен суб'єкт відшкодовуватиме третину витрат) [3; 24].

Разом з тим нинішнє ресурсне забезпечення унеможливлює оздоровлення сільської соціальної сфери, призводить до руйнування, тимчасового закриття або ліквідації інфраструктури, збільшує кількість об'єктів з недоукомплектованими штатами. Частка клубів, дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, бібліотек, фельдшерсько-акушерських пунктів, лікарень та амбулаторій, що вимагають капітального ремонту і перебувають в аварійному стані, досягла 47,9 - 27,9%. Не відповідає потребам просторове розміщення закладів інфраструктури [3; 21].

Частка сіл з чисельністю жителів 1000 чол. і більше, де немає дитячих дошкільних закладів, становить 24,1%. Стаціонарних закладів охорони здоров'я і культури, а також пересувного обслуговування не мають, відповідно, 3,0 та 2,2% поселень з населенням 500 чол. і більше. Частка сіл без загальноосвітніх шкіл, де мешкало 50 і більше дітей 7-15 років, підвищилася до 6,4%. Перебуваючи на обліку, об'єкти подекуди не експлуатуються: таких дитячих дошкільних закладів, наприклад, налічується 29,8%. Доступність об'єктів ослаблюється згортанням та браком технічних засобів для виїзного обслуговування, погіршенням транспортного сполучення, незадовільним рівнем телефонізації (швидкому вирішенню останньої з перелічених проблем щодо соціально-культурних об'єктів допоможуть лише цільові видатки державних і регіональних фондів). Відсутність необхідних підприємств і закладів соціального призначення не дозволяє комплексно розвивати системи розселення, розширювати сферу прикладання праці, підвищувати привабливість сільського способу життя, а отже сприяти подоланню негативних тенденцій трудоресурсного забезпечення АПК, згладжуванню різких територіальних відмінностей у рівнях життя населення [3; 9].

Збереженню, вдосконаленню просторової організації та якісних характеристик соціальної сфери перешкоджає істотне сповільнення ЇЇ розвитку спричинене (поряд з браком фінансових ресурсів) ліквідацією пільг на прибуток будівельних організацій, що працюють на селі. У 2001 р. соціальні відрахування становили 0,4% витрат на виробництво сільськогосподарської продукції (в промисловості - 3,6%) проти 0,7% - в попередньому році. Обмеження соціальних видатків підприємств і організацій, зубожіння населення, нерозвинутість кредитних механізмів викликали скорочення житлового будівництва, в тому числі індивідуального. З початку 90-х років обсяги введення в експлуатацію житла в розрахунку на 1000 чол. знизились у 2,8 рази. Що стосується соціально-культурної інфраструктури, створення та утримання якої в сільській місцевості доцільно фінансувати переважно за кошти бюджету і роботодавців, то у 2001 р. введення в дію дитячих дошкільних закладів, клубів і Будинків культури, амбулаторно-поліклінічних закладів, лікарень, шкіл становило 1,0 - 11,0% від рівня 1990 р [7; 15].

Згортання мережі об'єктів торгівлі та ресторанного господарства, практично повне руйнування служби побуту (її інфраструктура відсутня в 92,7 - 97,5% поселень) стали закономірною реакцією на стрімке падіння платоспроможного попиту і не компенсувалися поширенням легальних форм підприємництва. Обсяг товарообороту продовольчих і непродовольчих товарів, реалізованих на селі у 2001 р. в розрахунку на 1 чол., був у 3,5 раза меншим, ніж у містах. Наближення згаданих закладів (передусім колективних і приватних) до місць проживання селян є конче необхідним з точки зору підвищення комфортності середовища життєдіяльності, чому сприятиме спрощення процедури їх ліцензування та поліпшення податкових засад функціонування. Перспективи відродження зазначених ланок вимагають цільового виділення пільгових кредитів на оренду приміщень, на укомплектування пересувними засобами та обладнанням організацій малого і сімейного бізнесу такого спрямування; відновлення практики вивчення споживчого попиту, результати якого допоможуть регіональним службам зайнятості коригувати перепідготовку І професійну орієнтацію молоді та незайнятого населення.

В умовах економічної нестабільності розробка програм соціального розвитку ще не гарантує їх успішного виконання. Прикладом тому слугує регулювання житлово-комунального господарства. Незважаючи на вищу забезпеченість селян житлом (водночас 8,2% будинків порожні або використовуються сезонно; загальна житлова площа включає велику частку допоміжних приміщень), благоустрій житлового фонду, та, регіональних систем розселення досі є незадовільним, а показники обладнання комунальними вигодами зростають повільно [4; 27].

У зв'язку з реструктуризацією системи охорони здоров'я розвиток мережі медичних закладів відображався в зростанні кількості сіп, де діяли амбулаторії (з 1990 р. на 32,8%), тим часом як число населених пунктів з лікарнями скоротилося на 36,5%. Найтісніше пов'язані із системою розселення фельдшерсько-акушерські пункти втратили 3,2% об'єктів (частину ліквідованих перепрофільовано в лікарські амбулаторії). Забезпеченість селян медичними закладами та кадрами, обсяги та доступність лікарсько-профілактичних послуг не відповідають потребам і нормативам, багато закладів розміщуються у штучно пристосованих приміщеннях. Велика частка апаратури (в тому числі рентгенівської, для стерилізації та дезинфекції, лабораторної) у 2 - З рази перевершила свій технічний ресурс і застаріла морально. Сільських жителів обслуговує переважно середній медичний персонал. Бракує лікарів загального профілю, зокрема педіатрів, а також "вузьких" спеціалістів - гінекологів, стоматологів. Відомий організаторам охорони здоров'я факт, що розташування закладу на відстані 5 км знижує частоту звертання пацієнтів на 40%, а понад 10 км - втричі, не відвернув збільшення кількості сіл, позбавлених цих об'єктів (хоча найближчий знаходиться на відстані 5 км і більше), до 14,1%. З них понад половину становлять віддалені на 10 км і більше. Зростання радіуса доступності лікарень (з 1995 р. на 21,5%, до 13,5 км) не компенсується його скороченням до 8,8 км для амбулаторій (або на 8,2%), тоді як чисельність населення в пересічній зоні обслуговування останніх (6,4 тис) поки далека від науково обгрунтованої (4-5 тис. чол) Спостерігаються істотні регіональні відмінності радіуса доступності закладів [4; 46].

Погіршення стану здоров'я сільського населення супроводжується зменшенням реєстрованих показників захворюваності й охоплення його профілактичними оглядами, підвищуються рівні термінової госпіталізації та смертності, в позастаціонарних умовах.

Рівень доходів та якість життя населення сільської місцевості безпосередньо залежать від стану культурно-освітнього комплексу, що відіграє важливу роль у формуванні світогляду, піднесенні інтелектуального рівня та професійно-кваліфікаційних характеристик. Село зробило "головний внесок" у скорочення суспільного дошкільного виховання: частка дітей, які відвідували дошкільні заклади, серед усіх їх потенційних вихованців за 1990 - 2001 рр. зменшилася від 43 до 18%. Непопулярність суспільного виховання, покликаного соціалізувати та розвивати особистість на ранніх етапах, пояснюється збільшенням частки незайнятих працездатних жінок (зокрема, через подовження строків відпусток по догляду за дітьми) та осіб пенсійного віку, неплатоспроможністю селян та зростанням вартості послуг, згортанням мережі закладів та браком позабюджетних джерел їх фінансування. З початку 90-х років кількість закладів скоротилася на 31,7% [5; 13]. З іншого боку, простежуються недоліки територіальної організації та незадоволеність попиту: 18,3% дошкільних закладів переповнені.

Посилення значущості базової освіти в досягненні професійних успіхів і поліпшенні соціального статусу супроводжується зниженням рівня охоплення навчанням у сільських школах підлітків 15-17 років, для яких законом встановлено обов'язкову повну середню освіту. Брак коштів на придбання одягу, взуття, шкільного приладдя поряд з відсутністю в поселеннях об'єктів освіти викликають поширення загрозливого явища, коли діти шкільного віку взагалі не відвідують школу. Залишається низьким загальний освітній рівень: повну вищу освіту мають 6,9% селян, середню спеціальну та професійно-технічну - 31,2% (з-поміж городян - 19,5 та 40,5%). Помітно відстає сільська місцевість і за розвитком закладів, які урізноманітнюють пропозицію освітянських послуг. Частка учнів діючих тут гімназій, ліцеїв та колегіумів у загальній чисельності в Україні в 2001/02 навчальному році становила 3,5%. Водночас на селі розташовуються дві третини всіх навчально-виховних комплексів (передусім це малопотужні школи-садки), актуальних через економічну ефективність їх будівництва й експлуатації.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8

В соцсетях