Якщо людина страждає якоюсь формою олігофренії, уродженим фізичним чи психічним захворюванням, то тут алкоголь виступає як компенсуючий фактор, що дозволяє нібито згладити дефекти особистості. Для молоді алкоголь служить універсальним засобом розкріпачення і подолання сором'язливості, некомунікабельності, від якого страждають багато підлітків.
Проституція. Довгий час проституцію оточували міфи і таємничість, але в цих міфів є дві сторони: одна, зовнішня, — приємна, інша — схована і безстороння. Міфи про престижність заняття проституцією, про шляхетних "кавалерів", про насильство і неминучість проституції так і залишаються міфами. Красиві номери в готелях звичайно закінчуються брудними кімнатами в кублах, салонами машин і подібних місць, шкірно-венеричними захворюваннями, наркологічними лікарнями чи "психушками". Такий звичайний фінал.
Термін "проституція" походить від латинського слова — опоганення, збезчещення. Учені виділяють у проституції наступні істотні ознаки:
а) рід занять — задоволення сексуальних потреб клієнтів;
б) характер занять — систематичний промисел у формі полових зв'язків з різними обличчями, без почуттєвого потяга і спрямований на задоволення полової пристрасті клієнта в будь-якій формі;
в) мотив занять — заздалегідь погоджена винагорода у виді грошей чи матеріальних цінностей, що є основним чи додатковим джерелом існування повії.
Крім загальних причин існування проституції, соціально-економічних і морально-етичних, можна виділити також специфічні причини. Так, частина жінок володіє сильним лібідо, і їхньої потреби вище середніх, звідси вихід на спортивний секс. Інша причина криється в середовищі, що оточує повій. Це рекетири, сутенери, власники "малин" та інші карні елементи, що установлюють свої норми взаємин з повіями і підкоряють їх своєму "статуту".
У чому полягає суспільна небезпека проституції? По-перше, проституція — це форма соціального паразитизму, Що виражається у відхиленні від суспільно корисної праці. Проституція сприяє поширенню венеричних захворювань і СНІДу. Такі жінки не здатні робити на світло здорове потомство. Відбувається моральне падіння жінки, вона втрачає сором, естетичні ідеали. Особливо небезпечне залучення в проституцію неповнолітніх. Чи доцільно встановлення кримінальної відповідальності за проституцію? На це питання більшості експертів відповідають негативно. Чому? В даний час держава відтворює умови, що сприяють девіантному поводженню й у держави немає моральних основ уводити кримінальну відповідальність за проституцію.
Карне переслідування привело б до судових помилок, тому що довести склад злочину найчастіше неможливо. Однак у Кримінальному кодексі України існує ряд статей за "супутні" проституції діяння (звідництво, зміст кубел і ін.). Слід зазначити, що в статтях 198, 210, 226 і 228 КК України хоча і містяться міри карного покарання, але в судовій практиці вони використовуються рідко.
Розглянемо проблеми попередження проституції. Ліквідація проституції справа безнадійна, тому що сексуальні потреби — найперша потреба людини. Мова тому йде не про викорінювання проституції, а про її цивілізоване регулювання. Факторами, що стримують проституцію, можуть стати підвищення життєвого рівня населення, реалізація програми полового виховання, згладжування соціальної нерівності, уведення кримінальної відповідальності за діяльність сутенерів, власників "хат" і інших, хто паразитує на проституції. Держава повинна чітко визначити своє відношення до організованої проституції.
Сьогодні приходиться визнати, що нинішні влади не мають у своєму розпорядженні можливості активно впливати на попередження проституції. Організована проституція тим часом відкрито розгорнула бізнес по "продажі любові". Ріст проституції і полових дисгармоній неминуче веде до поширення СНІДу. За прогнозами вчених, через 10—15 років ця епідемія стане проблемою номер один. Питання, чи вводити карні санкції, чи легалізувати проституцію, залишається відкритим.
Суїцидальне поводження. Суїцид — це свідоме позбавлення себе чи життя спроба до самогубства. Суїцидальне поводження — саморуйнівне поводження, до якого можна віднести і такі форми девіантного поводження, як зловживання алкоголем, уживання наркотиків і завзяте небажання лікуватися, керування транспортом у нетверезому стані, самокатування, свідома участь у бійках і т.п.
Суїцидальне поводження в підлітків часто порозумівається відсутністю життєвого досвіду і невмінням визначити життєві орієнтири. Крім загальних причин, є й особливі. Серед молоді більш поширена наступні: утрата коханої людини чи зарозуміло відкинуте почуття любові; уражене почуття власного достоїнства; крайня перевтома; руйнування захисних механізмів особистості в результаті алкогольного сп'яніння, уживання психотропних засобів; токсикоманія і наркоманія; ототожнення себе з відомою людиною, що зробила самогубство; стан фрустрації чи афекту у формі гострої агресії, страху, коли людин утрачає контроль над своїм поводженням.
Девіантне поводження на ґрунті сексуальних захворювань. Сучасна сексопатологія виділяє патологічні й інші відхилення в сексуальному поводженні особистості. Патологічні девіации у формі всякого роду сексуальних перекручень є предметом дослідження медицини і психіатрії. Непатологічні девіации, тобто відхилення в межах норми, є предметом соціально-психологічного дослідження, оскільки містять у собі відхилення від соціальних і моральних норм у сексуальному поводженні здорової людини.
У свою чергу всі сексуальні девіации поділяються на наступні основні групи: відхилення у відношенні об'єкта сексуального задоволення (зоофілія); відхилення в способах реалізації полової пристрасті (садизм, мазохізм і ін.); нетипові відхилення у формі полової пристрасті до облич своєї статі чи близьким родичам (гомосексуалізм, лесбіянство, кровозмішення); відхилення, зв'язані з порушенням полової самосвідомості (транссексуалізм); відхилення, зв'язані зі зміною стереотипу полоролевого поводження (маскулинність) і ін. правопорушення. Однієї з форм антисоціального поводження, що спрямовано проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення.
У юриспруденції розрізняють правомірне і неправомірне поводження громадян. Неправомірні дії (правопорушення) — це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні і суспільстві порядок.
Усі правопорушення поділяються на злочини і провини.
Злочин — протиправне, винне, карне суспільно небезпечне діяння, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносящее їм істотна шкода. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.
Провина — теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, цивільного, трудового й інших галузей права.
Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поводження, лихослів'ї, драчливости, дрібному злодійстві, пияцтві, бродяжництві.
Підліткам і юнакам у віці від 14 до 18 років присуща як корислива, так і насильницька мотивація протиправного поводження. Корисливі правопорушення носять незавершений "дитячий" характер, оскільки відбуваються з бешкетництва, цікавості, невмотивованої агресії. До підліткових і юнацьких правопорушень можна віднести викрадення автотранспорту, заволодіння предметами молодіжної моди (радіоапаратура, спортивний інвентар, модний одяг, гроші, насолоди, вино, тютюнові вироби). Насильницькі правопорушення викликаються потребами самоствердження, стадним почуттям ложно зрозумілого боргу перед своєю компанією, недоліками виховання, особливо в родинах, де нормою було пияцтво, брутальність, жорстокість. До типових насильницьких правопорушень можна віднести молодіжні "розбирання", що супроводжуються нецензурною лайкою, тілесними ушкодженнями, насильством.
Підлітки — одна з найбільше кримінально активних частин населення країни. У 2008 м. чисельність підлітків, що зробила злочини, складала 164,9 тис. чоловік (проти 153,2 тис. чел. у 1990 р.), ними чи при їхній участі було зроблено 189,3 тис. злочинів (у 1990 м. — 164,7 тис.). До дійсного часу частка підлітків у загальній чисельності засуджених складає 12,3 % (у 1990 м. — 14,7%). Однак порозумівається це не стільки скороченням злочинності, скільки збільшенням віку відправлення підлітків у місця видбування покарань. У світі й у нас у країні все більша увага приділяється принципу ненасильства. Суспільство прагне вивести людини з зон ризику, що розширюються, до яких можуть бути віднесені слідчі ізолятори, виховні колонії.
Характерною рисою останнього років є "омолодження" злочинців. Щорічно в країні виявляєтся більш 300 тис. кримінальних справ неповнолітніх, причому більш 100 тис. злочинів відбуваються підлітками, і що досягли 14 років. Підлітки всі частіше утягують у злочинні угруповання дорослих: використання неповнолітніх у злочинній діяльності дозволяє угрупованням уникнути кримінальної відповідальності, і це веде до ще більшого залучення підлітків у цю сферу.
Найбільш частим злочином є грабіж. З'явився такий вид "діяльності" як вимагання школярів у школярів. Новий для підлітків вид злочину — дітовбивства, викрадення дітей з метою викупу.
В останні роки з'явилася ще одна тенденція. Раніш злочини робили діти з неблагополучних, асоціальних родин. Зараз — із благополучних. Перші грабували кіоски, другі роблять тяжкі злочини, грабежі, торгують наркотиками, тобто зовнішнє благополуччя родин може бути обманчиво.
Однієї з найбільше, значимих причин подібного є втрата монополії на виховання дітей родителями і школою. Родина, у якій раніше разом жили представники трьох поколінь і яка століттями була опорою держави, пішла в минуле. Розпад родини багато психологів вважають найважливішою причиною росту насильства.
Батькам усе сутужніше привчати підростаюче покоління до визначеної шкали цінностей, що була б зрозуміла їм і в який воно могло б повірити. Норми, що існували в часи батьків, знецінилися нерідко самі батьки втратили орієнтири і не в змозі прилучити дітей до шляхетних занять.
Порушення поводження дітей і підлітків і їх соціальна дезадаптация є актуальною проблемою, і ця актуальність має чітко виражену тенденцію до росту. Відхилення від загальноприйнятих соціальних і моральних форм поводження дітей і підлітків ставлять серйозні задачі перед родиною, дошкільними установами, школою і суспільством у цілому.
4. Взаємодія родини і школи
Спосіб життя родини багато в чому зв'язаний з її матеріальним становищем, але, навіть маючи гарний матеріальний статок, багато родин переживають духовну кризу у відносинах, як між чоловіками, так і у відносинах з дітьми. Рівень спілкування переходить на вузько орієнтований (їжа, одяг, будинок), деградує культура спілкування в родині. Найчастіше проблеми з дітьми бувають у родинах, де панує авторитарний стиль виховання чи навпаки - попустительський, де спостерігається емоційна отверженність дитини або гіперопіка. Негативно позначається, коли на дитину вішають ярлики: ''жертва долі'', ''нещасливий'', ''нестерпний'' чи ''найкращий''. Особлива увага варто звертати на родини, де в батьків спостерігається тривожність, дратівливість, емоційна нестійкість чи якщо батьки (чи один з них) – "холодні раціоналісти".
Часто батьки не шукають допомоги в психологів і педагогів, вважаючи свою родину цілком благополучної. Для них правопорушення, зроблене їхньою дитиною - повна несподіванка, подія, що не має причин. Вони можуть бачити причину у впливі вулиці, школи, але дуже рідко у власних помилках у вихованні. Необхідно відзначити, що кожна родина є унікальною системою, і прояв перерахованих вище ознак може бути різним і різноманітної. Дитині потрібно тепло, людська участь, це нічим не заміниш. Справа не стільки в матеріальному добробуті батьків і їхньому високому положенні в суспільстві, скільки в тім, як вони виховують своїх дітей. Там, де дітям з раннього віку прищеплюються навички самостійності і відповідальності, де діти позбавляються можливості зловживати заробленими їхній родителями засобами, де є теплота й увага, там діти виростають нормальними.
Однієї з ведучих форм виховно-профілактичної роботи є організація спільної діяльності учнів, вчителів і батьків. Школа, як могутній інститут соціалізації неповнолітніх, повинна стати центром і правовою культурою, і соціалізації підлітків. Зі шкільних установ повинні піти в минула байдужність, брутальність і хамство, жорстокість у звертанні з учнями, вимагання з батьків під різними приводами. У кожній школі необхідні психолог і соціальний педагог. На наш погляд, шкільний психолог повинний починати свою роботу з дітьми і родителями з першого класу. Співробітництво школи з родиною, вивчення родини, необхідно, насамперед, тому, що особистість матері й особистість батька, їхній характер, темперамент, індивідуальні особливості, якість їхніх подружніх взаємин, повсякденне поводження в побуті, ступінь їхньої культурності, освіченості є вирішальним чинником виховання дітей.
Шкільні психологи в співробітництві з родителями і всіх зацікавлених організаціях повинні брати участь у створенні і впровадженні молодіжних програм здорового способу життя, що ґрунтуються на об'єктивної і зухвалої довіру інформації про алкоголізацію, наркотизацію і їхні наслідки. Метою цих програм повинне бути формування в підлітків "здорових" моделей способу життя, що надають можливості для реалізації особистісного потенціалу. Досягнення успіху в профілактиці і подоланні раннього формування залежностей можливо тільки при координації роботи всіх структур, що працюють з підлітками: правоохоронних, психолого-педагогічних, соціологічних, медичних. Варто визнати пріоритетну роль у боротьбі з поширенням наркотичних речовин серед соціальних педагогів, що учаться, і психологів. Результати дослідження показують, що не страх покарання здатний удержати підлітків від вживання алкоголю і наркотиків, а пояснення наслідків їх зловживанням. На питання анкети "Якби Ви знали про шкоду алкоголю і наркотиків, чи стали б Ви їх приймати?" більшість студентів (96,7%!) відповіли негативно. Для попередження алкоголізації і наркоманії серед підлітків у сферу діяльності шкільного психолога входить виявлення груп ризику, аналіз кризових ситуацій у підлітковому середовищі і пропозиції по соціально прийнятних способах дозволу цих ситуацій.
Важливе значення має і підготовка вчителів для роботи з важкими дітьми. Практика показує, що вчителя часто не мають спеціалізованої соціально-педагогічної підготовки. Їм не виявляється необхідна допомога для роботи з "важкими" дітьми.
Іноді в існуючій соціально-педагогічній системі відсутні служби, з якими школа могла б взаємодіяти з метою досягнення необхідних виховних результатів для кожного "важкого" дитини (консультації, регіональні соціальні установи й ін.). Необхідно, щоб школи мали у своєму розпорядженні спеціально підготовлені кадри — психологами, соціальними педагогами й ін.
Мала чи дружня група може також є чинником асоціального поводження дітей і підлітків, якщо присутні асоціальні елементи в системі норм, цінностей, якими керуються члени групи у своєму поводженні; якщо у взаєминах у групі панує авторитарний стиль, виявляється насильство; якщо в групі поширена антишкільна субкультура.
5. Форми і методи роботи викладача школи з батьками
Ідеалом, до якого прагне родина, школа все наше суспільство, є всебічно розвита людина, утворена, здорова фізично і морально, що вміє і любить трудитися.
Про роль школи в організації процесу сімейного виховання дітей писав А.С.Макаренко: "Родини бувають гарні, і родини бувають погані. Доручитися за те, що родина виховує як випливає, не можна. Говорити, що родина може виховувати, як хоче, ми не можемо. Ми повинні організувати сімейне виховання, і організуючим початком повинна бути школа, як представниця державного виховання".
З цих позицій і визначаються основні задачі роботи соціальних педагогів шкіл з родителями молодших школярів:
§ Систематична різнобічна педагогічна освіта батьків, тобто ознайомлення їх як з основами теоретичних знань, так і з практикою роботи з учнями.
§ Залучення батьків до активної участі в навчально-виховному процесі.
§ Формування в батьків потреби в самоосвіті.
§ Ознайомлення вчителів предметников з різноманітними методами сімейного виховання, добір і узагальнення кращого досвіду.
§ Соціально педагогічне дослідження родин, диференціація їх на визначені типи
§ Робота з дітьми девіантного поводження.
§ Забезпечення правового захисту дитини в родині і школі.
При проведенні цієї великої і відповідальної роботи враховуються проблеми, висунуті перед суспільством самим життям: Нечисленність родини, виховання в ній однієї дитини; окреме проживання молодих чоловіків і звідси - утрачивание сімейних традицій, утрудненість передачі досвіду сімейного виховання, специфіка впливу неповної родини на дитину; дефіцит спілкування батьків з дітьми в зв'язку з великою зайнятістю батьків, продовженням навчання молодих батьків; поглинання духовних інтелектуальних запасів так називаним "вещизмом". Правильне педагогічне керівництво сімейним вихованням можливо за умови комплексного підходу до виховання, забезпечення координації зусиль в усіх напрямках виховання - ідейно-політичного, трудового, морального, естетического, фізичного.
Робота педагогів шкіл з родителями здійснюється в двох напрямках:
з колективом батьків і індивідуально.
У практиці склалися найбільш раціональні її форми: загальні і класні збори батьків, колективні й індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування родин учнів, оформлення різних за формою і змістом текстових матеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки залучаються до участі в організації учбово-виховного процесу: керівництво кружками, виступу перед родителями і дітьми, підготовка й участь у проведенні позакласної і позашкільної роботи, господарська допомога.
Налагодження з родителями доброзичливих контактів відбувається легше, якщо педагог будує спілкування цілеспрямовано, з огляду на ситуацію, заздалегідь продумує не тільки зміст бесіди, але і її хід, можливі варіанти і несподівані повороти. Даючи ради, прагнучи, якщо це необхідно, внести корективи у виховні впливи батьків на дитину, потрібно пам'ятати, що пряме нетактовне утручання у внутрішні справи родини може викликати як протест і нанести важко поправну шкоду. Адже кожен батько виховує своїх дітей так, як вважає потрібним, виходячи зі своїх знань, умінь, почуттів і переконань.
Велика соціальна значимість цілеспрямованого спілкування з родиною полягає в тім, що направляючи по потрібному руслу вплив батьків на дітей, педагог впливає і на перебудову внутрісімейних відносин, сприяє удосконалюванню особистості самих батьків, тим самим підвищує рівень загальної культури населення.
Індивідуальна робота з родителями й інших дорослих членах родини учня складна і різноманітна.
Перевагою індивідуальної роботи є те, що знаходячись наодинці із соціальним педагогом, батьки відвертіше розповідають йому про свої проблеми внутрісімейних відносин, про які ніколи б ні сказали при сторонніх. При індивідуальних бесідах необхідно дотримувати головного правила: зміст індивідуальної бесіди повинний бути надбанням тільки розмовляють, воно не повинне розголошуватися.
Дуже уважно випливає відноситься до прохань батьків. Не виконати прохання можна тільки в тому випадку, якщо її виконання може нанести шкода дитині.
