Діагностика страхів дітей

Вияв страху перед темрявою: "Діти пішли на екскурсію в ліс. Настав вечір, треба було розпалити багаття, та не було дров. Тоді хлопчик сказав, що він піде по дрова. Ішов він, ішов, коли це — далі розповідай."

Вияв страху перед висотою: "Діти гралися з м'ячем. Підкидали його вгору і ловили. Коли хлопчик підкинув м'яч, то він залетів на дах будинку, а біля будинку стояла драбина" "Розповідай, що було далі".

Страх перед пожежею. "Жили-були мама і тато, були у них донечка і син. Якось батьки пішли на роботу, а діти взяли на кухні сірники і почали гратися у солдатиків, що жили в сірниковій коробочці. Раптом братик випадково тернув сірником об коробку", "Продовжуй казку ти" [9, 6].

Методика "Закінчення речення" — найефективніший метод для актуалізації спонтанних вербалізацій знаного дитиною страху Спілкування з дитиною починається в іграх, цікавих для самої дитини, а потім пропонується нова гра. "Я починатиму речення, а ти швидко його закінчуй, домовились?" "Взимку з на вулиці", "Я люблю", "Влітку ми поїдемо"" Потім пропонуються речення такого типу: 1. Коли я вдома сам (сама), мені...... 2, Коли щось стукне, я думаю, що це?.... 3. Коли я лягаю спати, я думаю, що... 4. Коли я бачу собаку,... 5. Машина буває..... 6. Вночі в лісі... 7. Мені іноді сниться.... 8. Найбільше я боюся.....9. Найстрашніша людина — це..... 10. Коли мені страшно, я.... 11. Коли я читаю страшні казки, то мені хочеться.... 12. Коли мені не вдається виконати завдання...

Потім складаються речення, які не мають відношення до страхів. "Моя мама сама....", "Взимку я люблю... ", "Найкрасивіші квіти — це......"", "Зараз мені хочеться...." Проаналізувавши спонтанні вербалізації дітей на запропоновані початим речень, з'ясувалося, що існують різноманітні страхи. Методика "Закінчення речень" потребує часового обмеження — 30 сек. За допомогою аналізу спонтанних вербалізацій нам вдалося виявити у дітей такі види страхів, про які батьки і вчителі, вихователі не говорили в анкетах, у спостереженнях, тобто приховані.

На основі нашого експериментального дослідження нами були вироблені критерії визначення інтенсивності переживання страху дитиною за рівнями.

Низький рівень. Так званий, допороговий страх не впливає негативно на особистість дитини. Діти, що належать до цього рівня, жваві, спокійні, урівноважено життєрадісні, їм властиве почуття впевненості в успішності своєї діяльності, оптимізм [9, 7].

Середній рівень. Страх інколи в певних об'єктивних обставинах досягає порогового рівня на деякий час, протікає короткоплинно, швидкоминуче, проявляється тільки епізодично, ситуативно, час від часу може з'являтися тривожність Перед труднощами дитина пасує (з такими дітьми проводиться корекційна робота).

Високий рівень. Страх постійно має пороговий рівень, спостерігається висока тривожність, скутість, довготривалий страх. Для дитини характерна боязливість як риса особистості, пасивність у всьому і завжди, дитина безініціативна, пожвавлюється тільки під час виконання добре відомих завдань, схильна уникати забав, що потребують самостійності, дорослих запитує рідко і то лише для уточнення одержаних інструкцій, хвилюється, що не впорається із завданням, голос тихий, в ситуаціях, пов'язаних з предметом страху, — ціпеніє, обличчя напружується (з такими дітьми проводиться корекція).

Дуже високий рівень. Страх запороговий — у дитини постійна тривожність, страх панує над особистістю, спричиняє паніку, проявляється у формі сильного, нав'язливого почуття — фобії (це вже хвороба і тут необхідна терапія).

РОЗДІЛ 3. ПРОФІЛАКТИКА ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Дошкільний вік — період, коли в дитини починає формуватися мораль та образ власного "Я", виникає потреба осягнути явища суспільного життя, розібратися у взаєминах між людьми. Малюк так чи інакше потрапляє у світ нових емоцій і почуттів, стикається з життєвими ситуаціями, які часто не може пояснити. І як наслідок — виникнення страхів.

Перші емоційні реакції, близькі за формою до почуття страху, виникають у дітей уже на першому році життя (Ч. Дарвін. В. Штерн, С. Айзенк). Це, наприклад, страх перед незнайомими людьми. Але здебільшого страхи починають зароджуватися в малюка в період адаптації до перебування в дошкільному закладі. Відомий психолог А. Бодальов зазначав, що від семи місяців і до двох років на дитину як чинник впливає її вступ до дитсадка, що й призводить до виникнення неусвідомлених і невмотивованих страхів [11, 14].

Бесіди з батьками дітей раннього віку — вихованців різних дитсадків м. Сум — показали, що діти можуть боятися (по спадній): вигаданих істот, лишатися самим удома, тварин, висоти, транспорту, лікарні, крові, уколів, фізичного та словесного покарання, темряви, незнайомих людей, страшних снів, дитсадка, стуку в двері, заходити в річку.

Проте малята ще не здатні усвідомлювати такі почуття як страх. Розуміння цього з'явиться лише в старшому дошкільному віці. Страх стає більш складним почуттям, набуває різних форм і видів. Урізноманітнюються об'єкти, що його викликають, розширюється сфера проявів. Дитина соціалізується, починає орієнтуватися на громадську думку і як наслідок цього — боїться осуду колективу, відчуває страх бути не прийнятою у гру, страх самотності. Новоутворенням старшого дошкільного віку є також переживання страху за іншу людину (близьких дорослих, друзів тощо).

Усвідомивши свій страх, дитина починає з ним боротися. І що гостріша ця боротьба, то сильніше почуття задоволення від перемоги над собою. Це, зрештою, зміцнює в дитини моральні основи. Отже, у соціальному розвитку людини страх є одним із засобів виховання.

Проте не варто перебільшувати виховну цінність цього почуття. Дехто з дорослих помилково вважає, що почуття страху сприяє формуванню в дитини слухняності, що страх — швидкоплинне переживання, яке не завдає малюкові великої шкоди. Тому й сьогодні застосовуються як дисциплінарний метод фізичне й моральне покарання дитини. На це зауважимо: через часте переживання страхів у дитини може відбуватися емоційна адаптація — звикання, і як наслідок — зниження вразливості, байдужість до того, що раніше засмучувало й лякало. Тож наголошуємо ще раз — залякування згубне для психіки дитини.

Наявність у дитини будь-яких страхів — перший симптом того, що вона зазнає великого внутрішнього напруження, що не може впоратися з власними емоціями та труднощами. Нервова система дошкільняти ще слабка, самостійно йому важко подолати страхи. Тут має допомогти дорослий. І батьки дитини, і працівники дитсадка повинні знати, як поводитися в тій чи іншій ситуації, щоб, по-перше, не допустити виникнення страхів, по-друге, не поглибити їх та не розвинути нові.

Ось деякі поради щодо профілактики виникнення страхів у дітей.

Для батьків:

1. Кожного дня треба виділяти час на спілкування із сином чи донькою віч-на-віч, дати їм змогу поділитися з вами своїми секретами, тривогами, попросити поради, допомоги.

2. У ставленні до дитини слід орієнтуватися на її позитивні якості. А вони є в кожної дитини, тільки в когось можуть бути приховані від не досить уважних очей дорослого. Тож відшукуйте їх у свого малюка і плекайте, якомога частіше хваліть, підбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.

3. Повідомляючи дитину про певну вимогу чи заборону, слід робити це у дружній формі, м'яко, без примусу або тиску.

4. Не можна вдаватися до примусу і під час годування дитини. Не слід нав'язувати їй того, чого вона не хоче їсти [11, 14].

5. Фізичні покарання не мають бути нормою і плануватись заздалегідь як метод виховання. Але якщо поведінка дитини призвела до емоційного зриву дорослого, абсолютно щирого, без розрахунку на "педагогічний ефект", це може мати навіть позитивний результат, адже дитина побачить батька чи матір, не захищених педагогічною бронею, а отже, як рівних собі й більш близьких.

6. Страхи перед засинанням часто свідчать про те, що сфера несвідомого в дитини тяжіє до тіснішого контакту з матір'ю. Тож не варто намагатися за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. Якщо дитина прагне відчувати поруч із собою дорослого, її бажання треба задовольнити.

7. Позитивний приклад батьків, що володіють своїми емоціями, передумова успішного подолання дитиною своїх страхів. Тож поділіться з нею спогадами про власні дитячі страхи, розкажіть, як ви з ними боролися й перемогли. Слід також якомога частіше пояснювати, що в житті немає нічого страшного, що мама й тато сильні, а в разі небезпеки завжди захистять.

8. Навчаючи дитину писати, краще використовувати простий олівець з гумкою на кінці, щоб вона будь-якої миті могла витерти те. що вийшло невдало (усувається страх неуспіху).

9. Намагайтеся розширювати коло людей, до яких дитина не байдужа, за яких щиро переживає: в такий спосіб вона зможе переключитися зі співчуття до себе на співчуття до інших, що зменшить її страхи,

10. Не варто дозволяти дитині переглядати фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко розрізняти вигадку й реальність, а в особливо напружені моменти забувають, що все показане на екрані насправді не існує. Але якщо ви помітили, що сцени жорстокості викликають у дитини особливий Інтерес, варто замислитися над цим і навіть звернутися до психолога: такі симптоми можуть свідчити про наявність у дитини садистських нахилів, які треба усунути на ранньому етапі розвитку!

11. Реакцію страху можна іноді передбачити і запобігти їй. Так, скажімо, перед відвіданням зоопарку радимо розповісти дитині, що не всі звірі там хороші та добрі, є також дикі та страшні. Тоді раптова агресивна реакція хижака не викличе в неї переляку.

Слід зауважити, що частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять, а натомість часто вдаються до повчань та погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини [11, 14].

Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. В таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.

Для вихователів:

1. Уже на початку навчального року встановіть тісний контакт з батьками своїх вихованців, запишіть їхні побажання. Зафіксуйте і власні уявлення щодо проблем кожного конкретного малюка.

2. Коли в групу приходять новачки, дайте можливість іншим вихованцям самостійно пояснити новоприбулим правила поведінки в дошкільному закладі. (Профілактика страху бути неприйнятим у колектив). Доручіть комусь із активних дітей розпитати новачка, ближче познайомитися з ним, а потім вже познайомте з ним усіх інших дітей.

3. Ознайомлюючи дітей з правилами поведінки в групі, проведіть гру-заняття, де можна використати ці правила. В такий спосіб кожна дитина зможе чітко уявити, що від неї вимагається (профілактика страху зробити щось не так бути покараним).

4. Стежте, щоб встановлені правила не призводили до емоційного чи фізичного приниження когось із дітей його однолітками. (Профілактика страху бути неприйнятим у колектив).

5. Придумайте для окремих дітей умовний "секретний сигнал", який нагадував би їм про те, що еони зробили щось не так і треба негайно підкоритися правилу. (Профілактика та корекція страху неуспіху, страху бути висміяним).

6. Використовуйте умовні знаки з кольорового паперу, щоб сигналізувати не словом, а знаком про необхідність зміни поведінки дітей у групі на певний період, наприклад: "говорити не можна — червоний прямокутник; говорити дозволяється — синій прямокутник; можна вільно гратися будь-якими іграшками — зелений прямокутник тощо. (Профілактика страху словесного покарання).

7. На заняттях використовуйте прийом гуманної особистістно орієнтованої педагогіки співробітництва — "відповідь на вушко". (Профілактика страху неуспіху, неправильної відповіді).

8. Заохочуйте прагнення дітей використовувати вже набуті знання для самостійного розв'язання незнайомих завдань, даючи умовний сигнал: "час ризикувати — кружок, поділений навпіл: одна половина червоного кольору, а друга — чорного. (Профілактика страху неуспіху, неправильної відповіді).

9. Обговорюйте разом з дітьми різноманітні способи виходу із ситуацій, які сталися чи могли б статися у житті групи. Допоможіть дітям оцінити, якою мірою конструктивний вибір кожного з них.

10. Надайте дітям можливість визначити їхні страхи. Обговоріть з ними різноманітні випадки, які продемонстрували б: те, чого вони бояться, насправді зовсім не страшне.

11. Створюйте умови, що сприяють встановленню та розвитку дружніх, приязних стосунків між дітьми. (Профілактика страху самотності, страху конфлікту). Проведіть гру "Ланцюжок компліментів" педагог говорить комплімент одному з учасників гри, той дякує і говорить комплімент наступному гравцю. В такий спосіб кожна дитина зможе потренуватися в умінні знаходити в людях, які її оточують, гарні риси і щиро їм про це говорити.

12. Придумайте разом з дітьми різноманітні способи похвали чи вираження прихильності (оплески, підняття кулачків, великого пальчика вгору, скандування тощо).

13. Проводьте один раз на тиждень "день гарного настрою", "день усмішки" тощо.

14. Визначте відразу дітей, які схильні усамітнюватися, і стежте, щоб інші малята не забували запрошувати їх до свого товариства.

Пам'ятаймо: виховний вплив гри сильніший за будь-які нотації. Для дошкільнят навіть найдетальніші словесні повчання мало що значать, адже в них ще не досить зріла й фізіологічне розвинена друга сигнальна система. Використання ж гри як дидактичного прийому дає змогу набагато швидше досягти психопрофілактичного та лікувального ефекту, адже гра побудована насамперед на особистому інтересі кожного з її учасників і викликає в дітей лише позитивні емоції [11, 15].

Для практичних психологів:

1. Проведіть з дітьми бесіду про те, якою б вони хотіли бачити свою групову кімнату. Запитайте в малят, які стосунки вони прагнуть мати з однолітками в групі. (Профілактика страху перед дитячим садком, страху конфліктів у колективі).

2. Батьки дітей, у яких наявні страхи, обов'язково мають чути від вас про успіхи їхніх сина чи доньки, про позитивні риси їхнього характеру, тобто про те. чим тата й мами можуть пишатися, а вже потім повідомте факти, що тривожать вас.

3. Допоможіть кожній дитині пізнати свою індивідуальність, унікальність: визначте разом з малятами тембри їхніх голосів, форму пальців, вух, тип волосся тощо. Запевняйте дитину, що вона неповторна і вже за одне це гідна поваги та любові.

4. Роздайте дітям великі аркуші паперу, поділені лінією навпіл. Нехай на одній половині аркуша кожний намалює себе. Готові портрети повісьте на стіні й запропонуйте дітям дібрати слова та фрази, що описують характер кожного з вихованців, і впишіть їх у вільні колонки біля їхніх портретів. Потім кожна дитина зможе забрати свій портрет додому.

5. Проведіть з дітьми гру "Телесеріал". Кожний вихованець робить на довгій смужці паперу серію малюнків, що ілюструють основні події його життя. Потім, протягуючи смужки крізь "телевізор" (коробку з віконцем). малюки переглядають створений серіал. Кожний з них сам демонструє й коментує свій фільм.

6. Допоможіть дітям навчитися визначати та виражати свої почуття, переживання, враження, настрій. Для цього розширюйте їхній лексичний запас. Пограйте з ними в гру "Я презентую слово". Діти мають пояснити (з допомогою педагога) значення слів, що виражають переживання людини, та показати, як їх використовувати в мові.

7. Послухайте з малюками записи музичних творів, що виражають ті чи інші почуття. Обговоріть різні невербальні засоби вираження почуттів.

8. Забезпечте дітям можливість використовувати на заняттях персонажів лялькового театру: обіграйте з ними різні життєві ситуації або обговорюйте питання, що хвилюють малих. У такий спосіб це зробити значно легше, ніж під час звичайної бесіди [11, 15].

Ігри та різноманітні розваги слід проводити систематично, адже фізичні вправи у поєднанні з сенсомоторними, з малюванням, читанням художньої літератури, переглядом та обговоренням фільмів не тільки сприяють послабленню страхів, а й допомагають цілковито їх позбутися.

ЕМПІРИЧНА ЧАСТИНА

В роботі ми пропонуємо декілька методик проведення діагностики страхів у дітей старшого дошкільного віку. Дослідження проводилося за трьома методиками.

Серед батьків дітей старшого дошкільного віку ми провели анкетування за питаннями анкети № 1. відповідати потрібно було "так" або "ні". В дослідження приймали участь 20 батьків. Проведення анкетування серед батьків дало нам такі результати (табл. 1).

Запитання	Результати відповідей
Запитання	так	ні
1. Дитина сама хоче зробити те, що пропонує їй дорослий, і водночас відмовляється від цього саме тому, що це їй запропоновано (негативізм)?	15	5
2. Дитина будь-що наполягає на виконанні свого бажання (впертість)?	10	10
3. Домігшись виконання одного свого прохання, дитина відразу висуває нову вимогу й знову наполягає на її виконанні (вередування)?	7	13
4. Дитина протестує проти людини чи норми виховання, установленої для неї?	4	16
5. Прояви егоїзму?	7	13
6. Прояви деспотизму?	8	12
7. Прояви ревнощів?	12	8
8. Прояви енурезу (нічне нетримання сечі)?	3	17
9. Прояви заїкання?	1	19
10. Чи має Ваша дитина звичку падати на підлогу, щоб добитися свого чи протестуючи з якогось приводу?	0	20
11. Чи є у вашої дитини тенденція до самостійності, що вона вміє і хоче робити сама?	14	6
12. Чи спокійно спить Ваша дитина?	14	6
13. Чи помічали Ви, що дитина чогось боїться? Що саме викликав переляк у сина чи доньки? (допишіть)	5	15
14. Чи не здається Вам, що Ваша дитина перебуває а конфлікті з людьми, які її оточують?	3	17
15. Ваша дитина ставиться до обох батьків однаково чи до когось виявляє більшу прихильність?	6	14

Проведення даної методики показало, що переважна кількість дітей за спостереженнями батьків не страждає від явно виражених переживань, їх не мучать страхи, вони спокійно сплять вночі та виявляють однакову прихильність до кожного з батьків.

Проведення методики "Розфарбування психодіагностичної діаграми" показало такі результати. Дослідження проводилося на трьох групах дітей старшого дошкільного віку (5 – 7 років).

Діти п`яти років так прокоментували розфарбування найменшого круга, що символізує сім'ю, чорним кольором (таких дітей було 20) "злі дідусь і бабуся", "у мене злий батько", "мама й тато злі, вони кричать на мене"; "у мене злий дідусь, він кричить", "мама в мене добра, хоча вона і б'є мене ременем" (хоча круг хлопчик зафарбував червоним кольором); "мама і тато кричать на мене, але вони добрі, я їх не слухаюсь", "брат також злий"; "усі злі, а я — добрий"; "мама, батько, бабуся кричать на мене і б'ють"; "дідусь бабусю ображав"; "у мене мама зла". Діти шести років (20 осіб), які розфарбували найменший круг чорним кольором, так пояснювали, яке зло вони відчувають у сім'ї "вдома бабуся завжди кричить на мене"; "братик тягає мене за волосся"; "у мене злий батько, бо він мене б'є", "у сім`ї у мене злий брат, який мене завжди б'є"; "батько сварить мене". Пояснення 14 шестилітніх дітей майже подібні. Подаємо узагальнений аналіз У 70,27% шестилітніх дітей зло асоціюється зі світом, у 64,86% — з містом; у 56,75% — з дитячим колективом, школою; у 32,43% — з сім'єю У 87,5% обстежуваних шестиліток зло спостерігається у світі, 77,5% дітей вважають, що зло є у місті, 67,5% — у дитячому колективі, школі, 37,5% — у сім'ї. Діти семи років 92,85% — зло асоціюють з містом, 85,71% — зі світом, 64,28% — з дитячим колективом, школою, 35,71% — з сім'єю.

Нами була проведена також апробація методики "Закінчення речення" за якою ми дослідили рівень страху у 20 дітей старшого шкільного віку та одержали наступні результати (табл. 2).

Таблиця 2 – Результати методики "Закінчення речення"

Рівень страху	Виявлено у такої кількості дітей
Рівень страху	5 років	6 років	7 років
Низький	5	10	12
Середній	14	5	3
Високий	1	5	2
Дуже високий	0	0	3

Отже, в досліджуваній нами групі за рівнями страхів простежується така закономірність. Переважна більшість дітей має низький та середній рівень страху. Можемо сказати, що вибірка дітей для даного експерименту характеризується однорідністю, діти нормально розвиваються, в них повноцінне життя, діти впевнені у собі, радісні, жваві, батьки приділяють їм достатню кількість уваги та турботи.

В зальному результаті проведення трьох методик, які використовувалися з метою дослідження страхів у дітей старшого дошкільного віку дали переважно однакові результати. Переважна більшість дітей мають низький та середній рівень страхів. Отже, це свідчить про достовірність наших результатів.

ВИСНОВКИ

Предмети дитячого страху розпадаються на дві великі групи: діючі переважно так органи зовнішніх почуттів дитини, і переважно на дитячу уяву і розум. Зорові враження служать одним з найбільш багатих джерел страху для дітей. Іншим джерелом дитячого страху служать слухові враження і, насамперед, сильні шуми, начебто гуркоту грому, пострілів з гармати і рушниці, різного роду вибухів, дзенькоту у великий дзвін, падіння важких речей і т.п.

Страх - одне з ранніх відчувань дитини і передує його знайомству з предметами, їх шкідливими і небезпечними властивостями.

Страх виникає внаслідок досвіду життя подвійним шляхом: перенесення страждання і позбавлення задоволення.

Для діагностування різних видів страху в роботі пропонується кілька методик. Для батьків – анкети, для дітей – створення ігор-ситуацій, а також активізація попереднього досвіду дитини.

Частіше бояться діти, яким бракує позитивного спілкування з батьками: їм мало читають, не граються з ними, їх рідко голублять, а натомість часто вдаються до повчань та погроз, надто раціонально підходять до емоційного життя дитини. Найменше страхів помічено в дітей, які ростуть у родинах, де батьки самі менше бувають стурбовані, тривожні, не оточують малюка надмірною опікою. В таких родинах панує оптимістичний бадьорий настрій.

В результаті проведення апробації трьох методик ми виявили, що серед дітей старшого дошкільного віку та їх батьків досліджуваної нами групи (20 осіб) було виявлено переважно низький та середній рівень страху.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бовть О.Б. Психокорекційна робота з попередження агресивності дітей молодшого шкільного віку. // Практ. псих, та соціал. робота. —1998. — № 1. — с 18—20; № 3. — с. З—8; № 4. — с. 15—17; №5. —с. 19—23.

2. Бовть О.Б. Як стиль спілкування педагога впливає на рівень агресивності-учнів. // Поч. шк.— 1997. № 12. — С 53—55.

3. Бовть. О.Б. Причини агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку. // Педагогіка і психологія. — 1997.— № 1. — С 99—100.

4. Взрослым о детях. — Запорожье: ЗИИУ, 1993. — 95 с.

5. Захаров А.И. Детские неврозы — СПб.: Респекс, 1995. — 190 с.

6. Захаров АИ. Как помочь нашим детям избавиться от страха. — С Лб.: Гиппократ, 1995. — 126 с.

7. Захаров А.М. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. — М.: Просвещение, 1986. — 127 с.

8. П. Клюева Н.В., Касаткина Ю.В. Учим детей общению. — Ярославль: Академия развития. 1996. — 240 с.

9. Карпенко Н. Диференціація та діагностика окремих видів страху у дітей // Початкова школа. — 2002. — № 3.—с. 4—7.

10. Карпенко Н. Страх: позитивна і негативна роль у розвиткові дітей. // Дошк. вих. — 1997. — №12.—с. 18—19.

11. Карпенко Н. Профілактика дитячих страхів.// Дошкільне виховання. – 2003. - № 9. – С.14 – 15.

12. Картерев П.Ф. О детском страхе. // Народное образование. – 2000. - № 3. – С. 257 – 267.

13. Коломинский Я.Л., Панько ЕА. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника.— Минск: Універсітзцкае, 1997. — 234 с.

14. Кряжева Н.Л. Развитие эмоционального мира детей. — Ярославль: Академия развития, 1996. — 206 с.

15. Лаврентьева Г.П., Тигаренко Т.М. Практическая психология для воспитателя. — Запорожье: ЗИУУ, 1992. — 44 с.

16. Лэндрет ГЛ. Игровая терапия: искусство отношений. — М.: Международная академия, 1994. —366с.

17. Мазелурі Т. Захистити дітей від страху. Як з'являються і коли зникають дитячі страхи. // Дошк. вих. - 1997. — № 10. —С 18—19.

18. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М.: МЕДпресс, 1999. – 592 с.

19. Панфилова МЛ Игротерапия общения. — М.: Интел Тех., 1993. - 62 с.

20. Психодиагностика: Теория и практика: Пер. с нем. - М.: Просвещение, 1986. - 207 с.

21. Практикум по патопсихологии. / Под ред. Б.В.Зейгарника. – М., 1987. – 184 с.

22. Савина К., Шанина Н. Тревожные дети. // Дошкольное воспитание. — 1996. — №4. — С. 11—14.

23. Скалько Е.В. Стресс у детей. Индивидуальные и возрастные особенности реагирования на стресс. // Практ, псих, та соціал. робота. — 1998. — № 1. — Сг 14—15.

24. Снайдер К. Клиническая психопатология. –К.: Сфера, 1999. - 236 с.

25. Степанова Е. Поиграем в "забавные страхи и смешные ужасы?" Как выявить и предупредить детские страхи. // Дошк. восп. — 1997. — №5.— С. 66—68.

26. Тюріна В.О: Дитяча чутливість та жорстокість. // Педагогіка і психологія. — 1997. — №1.-С. 100—103.

27. Фурманов И.А. Детская агрессивность. — Мн.: Ильин В.П., 1996. — 192 с.

28. Чистякова М.И. Психогимнастика. — М.: Просвещение, 1990. — 127 с.

29. Шишова Т. Страхи — это серьезно. — М.: Искатель, 1997. — 92 с.

30. Энциклопедия психологических тестов для детей. — М.: Аркадия, 1998. — 255 с.

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях