Під стійкістю уваги розуміється здатність протягом тривалого часу зберігати стан уваги на якому-небудь об'єкті, предметі діяльності, не відволікаючи і не послабляючи уваги. Це властивість у більшому ступені залежить від стану вищої нервової діяльності, чим від інших факторів. Саме тому дана властивість може входити в структури деяких характерологічних особливостей (зокрема, епілептоїдної і паранойної акцентуацій характеру). Тісна залежність стійкості уваги з психофізіологічними процесами приводить до того, що будь-яке соматичне страждання, що виявляється астенічними симптомами (швидкою стомлюваністю, гіперестезією, слабістю, млявістю), порушує дану властивість уваги.
Зосередженістю уваги називають здатність зосереджувати увагу на одних об'єктах при ігноруванні інших. Зосередженість уваги в меншому ступені, чим стійкість, зв'язана з психофізіологічними процесами. Причини більшого або меншого ступеня концентрації (зосередженості) криються часто в мотивації. Діяльність людини, що є значимою для нього, цікавить його, здатна привести до більшої зосередженості, чим байдужна і нецікава. Унаслідок цього можна говорити про те, що порушення концентрації уваги також може бути зв'язане з мотивацією [21].
Переключення уваги характеризує здатність переведення зосередженості з одного об'єкта на іншій без істотної утрати властивості концентрації. У рамках цієї властивості істотним виявляється швидкість, з яким людина здатна робити переключення уваги. У клінічній психології дана якість має підвищену значимість, наприклад, у хірургії, при наданні екстреної допомоги. Про властивість переключення можна судити як по оцінці довільної, так і мимовільної уваги. У структурі згадуваних раніше акцентуацій характеру (епілептоїдної і паранойної) стійкість уваги часто сполучиться з уповільненням процесу переключення. З патологічних проявів процесу уваги варто вказати на такі, як нестійкість, недостатня концентрація, порушення розподілу, сповільненість переключення, неуважність.
На рівні клінічних проявів у дитячій практиці виділяється синдром дефіциту уваги. У нього включаються наступні клінічні ознаки:
1. Неспокійні рухи в кистях і стопах (сидячи на стільці, корчаться, "звиваються").
2. Неможливість спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.
3. Легка відстороненість на сторонні стимули.
4. Нетерплячість (із працею чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі).
5. Схильність відповідати не задумуючись, не вислухавши до кінця питання.
6. Складності при виконанні запропонованих завдань (не зв'язані з недостатнім розумінням або негативним поводженням).
7. Складності збереження уваги при виконанні завдань або під час ігор.
8. Частий перехід від одної незавершеної дії до іншої.
9. Неможливість грати тихо і спокійно.
10. Балакучість.
11. Схильність заважати іншим, "чіплятися" до оточуючих (наприклад, втручатися в ігри інших дітей).
12. Зовнішні прояви незосередженості на звернену до людини мова.
13. Схильність утрачати речі, необхідні і школі і будинку (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.).
14. Часте здійснення небезпечних дій (недооблік наслідків). При цьому не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по сторонах.
1.4 Розлади пам'яті
Одним з найбільш значимих для клінічної психології пізнавальних процесів є мнестичний процес - пам'ять. Пам'ять - це форма психічного відображення дійсності, що полягає в запам'ятовуванні, утриманні, відтворенні і забуванні інформації. Вона тісно зв'язана з процесом уваги і лежить в основі здібностей людини, дозволяючи відтворювати життєвий досвід, витягати з нього важливі для подальшого життя параметри і на підставі їхній планувати свої дії і прогнозувати результативність. Крім того, патопсихологічні мнестичні порушення лежать в основі багатьох психічних захворювань - від органічних до психогенних [6].
У людини виділяють довільну і мимовільну; опосередковану і логічну; зорову, слухову, нюхову, рухову, смакову і дотикальну, довгострокову й оперативну пам'ять. Розходження їх базується на вольовій регуляції мнестичного процесу, використанні різних способів для запам'ятовування інформації, каналі одержання інформації для запам'ятовування і тривалості її збереження.
З огляду на клінічну спрямованість висвітлення функціонування мнестичного процесу, зупинимося докладніше лише на процесах, що, у першу чергу, схильні порушуватися при виникненні соматичної або психічної патології.
Виділяють наступні розлади пам'яті:
амнезії - розлад пам'яті у виді порушення здатності запам'ятовувати, зберігати і відтворювати інформацію.
Як видно з визначення амнезії, ніс три мнестичних процеси можуть порушуватися в рамках амнестичних розладів. При порушенні процесу запам'ятовування виникає фіксаційна амнезія, різновидом якої є перфораційна амнезія. Фіксаційна амнезія характеризується порушенням запам`ятовування одержуваної людиною інформації, різко прискореним процесом забування. При перфораційній - інформація фіксується частково, частина її не запам'ятовується. Іноді подібне порушення називають палімпсестами (утратою здатності відтворювати окремі деталі, епізоди, подробиці, що відносяться до періоду інтоксикації).
Порушення процесу збереження і ніс добутку приводить до появи "провалів пам'яті" - ретроградної, антероградної, ретроантероградної амнезії (мал. 1).
Під ретроградною амнезією розуміють порушення пам'яті, при якому неможливе відтворення інформації, набутої до виникнення з пацієнтом епізоду порушення свідомості. При антероградній амнезії труднощі відтворення належать до часу після епізоду порушеної свідомості. При антероретроградній - обидва періоди часу [6].
Порушення пам'яті, поряд з тотальними, можуть носити частковий характер. При зниженні пам'яті говорять про гіпомнезії, а при підвищенні пам'яті - гіпермнезії. Дані розлади часто формуються на базі емоційних порушень. Гіпомнезія супроводжує депресивний спектр симптомів, а гіпермнезія - маніакальний (наприклад, ейфорію).
Найбільш типовими психопатологічними мнестичними розладами є парамнезії, до яких відносять:
конфабуляції - обмани пам'яті, при яких нездатність запам'ятовувати події і відтворювати їх приводить до відтворення вигаданих, що не мали місця подій;
псевдоремінісценції - порушення хронології в пам'яті, при якому окремі події, які мали місце в минулому переносяться в сьогодення;
криптомнезії - розлади пам'яті, при яких хворий привласнює чужі думки.
Серед законів формування мнестичних розладів найбільш відомим вважається закон Рибо, відповідно до якого порушення (втрата) пам'яті (так само, як і її відновлення) відбуваються в хронологічному порядку - спочатку втрачається пам'ять на найбільш складні і недавні враження, потім - на старі. Відновлення відбувається в зворотному порядку.
1.5 Психічні порушення процесу мислення
Мисленням називається процес опосередкованого й узагальненого пізнання об'єктивної реальності. Цей процес повною мірою можна назвати вищим пізнавальним, оскільки саме мислення сприяє породженню нових знань, творчості. З іншого боку, різноманітні порушення мислення лежать в основі численних психічних розладів.
Для того, щоб бути правильним і сприяти одержанню вірних знань про об'єктивну реальність, мислення повинне відповідати таким параметрам, як: послідовність, продуктивність, цілеспрямованість, темп (швидкість). Параметр послідовності мислення (асоціативного процесу) виражається в необхідності мислити відповідно до логічних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. Під продуктивністю розуміють вимогу мислити логічно, тобто так, щоб асоціативний процес приводив до нових знань. Цілеспрямованість мислення диктує необхідність мислити заради якої-небудь реальної мети. Темпом мислення позначається швидкість протікання асоціативного процесу, що умовно виражається в кількості асоціацій в одиницю часу [5].
Б.В.Зейгарник розділяє всі порушення мислення на чотири групи: 1) порушення операційної сторони мислення; 2) особистісного компонента мислення; 3) динаміки розумових процесів; 4) процесу саморегуляції пізнавальної діяльності. До порушень операційної сторони мислення відносяться зниження рівня узагальнень і перекручування процесу узагальнення. При зниженні рівня узагальнень оперування загальними ознаками заміняється встановленням сугубо конкретних зв'язків між предметами. Клінічно це виявляється схильністю до конкретизації мислення.
Конкретність - розлад мислення, при якому втрачається здатність до абстрагування.
На противагу зниженню рівня узагальнень при перекручуванні процесу узагальнення відбувається відрив суджень людини від конкретних, часток, одиничних зв'язків. У судженнях відбивають лише випадкові і несуттєві (латентні) ознаки предметів або явищ. Процес мислення являє собою необґрунтоване теоретизування по конкретних проблемах. Мова при цьому стає вигадливою, витіюватою. Клінічно перекручування процесу узагальнення виявляється резонерством.
Порушення особистісного компонента мислення виявляються різноплановістю мислення, зниженням критичності і саморегуляції. Відбувається втрата цілеспрямованості розумового процесу.
До порушень динаміки розумової діяльності відносять лабільність і інертність мислення. При першому відзначається нестійкість способу виконання розумових операцій, легкий перехід від одного до іншого; при другому - протилежні тенденції: ригідність, труднощі переключення [5].
Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності виражається в неможливості цілеспрямованої організації розумових дій.
З огляду на той факт, що мислення може порушуватися різноманітно, традиційно угруповання розладів мислення використовує перераховані вище параметри.
До розладів мислення за темпом відносять: прискорення й уповільнення мислення, ментизм, шперунг.
Прискорення мислення - збільшення кількості асоціацій в одиницю часу.
"Стрибки ідей" - максимальне збільшення кількості асоціацій в одиницю часу.
Уповільнення мислення - зменшення кількості асоціацій в одиницю часу.
Ментизм - "наплив думок", "вихор ідей", збільшення кількості асоціацій в одиницю часу, що не супроводжується зміною мови хворого, що виникає приступоподібно і мимоволі (різновид асоціативного автоматизму).
Шперунг - "закупорка думок", "обрив думок", раптова зупинка, переривання асоціативного процесу.
До розладів мислення по цілісності відносять: розірваність, зісковзування, незв'язність, інкогеренцію і вербигерацію.
Розірваність - розлад мислення, при якому порушується логічний зв'язок у пропозиції при збереженні.
Зісковзування - розлад мислення (більш "легкий" ступінь розірваності).
Незв'язність - розлад мислення, при якому порушується логічний і граматичний зв'язки в пропозиціях.
Інкогеренція - розлад мислення, при якому порушується зв'язок між складами у вимовних словах.
Вербигерація - розлад мислення, при якому відзначається стереотипне повторення окремих слів або складів.
Порушення цілеспрямованості розумового процесу зустрічаються при таких симптомах, як: різноплановість, докладність, резонерство, персеверації.
Різноплановість - розлад мислення, при якому відзначається формування суджень, виходячи з різних принципів.
Докладність - розлад мислення, при якому утрудняється утворення нових асоціацій унаслідок переваги попередніх.
Персеверація - розлад мислення, при якому значно (максимально) утрудняється утворення нових асоціацій унаслідок тривалого домінування однієї думки, уявлення.
Резонерство - "марне мудрування" (міркування заради міркування).
Розладу мислення по продуктивності - найбільш яскраві і часті ознаки психічних захворювань. До них відносяться нав'язливі, домінуючі і маревні ідеї.
Нав'язливі ідеї - думки, представлення, спогаду, що виникають мимо волі хворого при повній критичній оцінці сторонності і хворобливості [5].
Домінуючі ідеї - ідеї, що виникають у зв'язку з реальною ситуацією, але надалі займають не відповідному їхньому дійсному значенню домінуюче положення у свідомості хворого, що супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю критичного відношення до них.
Маревні ідеї - судження й умовиводи, що мають характер переконаності, що виникають на патологічній основі і не піддаються корекції з відсутністю критичного відношення до них.
Виділяють два різновиди маревних ідей, що розрізняються механізмами формування марення: інтерпретативне марення й образне марення. При першому патологічні ідеї (судження й умовиводи) виникають у результаті порушень логіки на всіх етапах марення; при другому - марення виникає з розладів сприйняття (патологічних образів і представлень).
1.6 Інтелект та його порушення
Інтелектом у психології називається система всіх пізнавальних здібностей індивіда і, зокрема , здатність до пізнання і рішення проблем, що визначають успішність будь-якої діяльності. Виділяється три форми інтелектуальної поведінки: 1) вербальний інтелект, що включає запас слів, ерудицію, уміння розуміти прочитане; 2) здатність вирішувати проблеми; 3) практичний інтелект, складовою частиною якого є уміння адаптуватися до навколишнього оточення.
Для клінічної психології найбільш значимим вважається практичний інтелект, оскільки саме він у значній мірі може змінювати поводження людини і порушувати адаптацію. У структуру практичного інтелекту входять процеси адекватного сприйняття і розуміння подій, що відбуваються, адекватної самооцінки і здатність раціонально діяти в новій обстановці [4].
Інтелектуальна, як і деякі інші, є більш складною сферою психічної діяльності, що включає в себе деякі пізнавальні процеси. Однак інтелект не можна вважати лише простий сумацією цих пізнавальних процесів. Зокрема, передумовами інтелекту є увага і пам'ять, однак тільки ними не може вичерпуватися розуміння сутності інтелектуальної діяльності так само, як інтелектуальна діяльність не може бути замінена розумовою.
Порушення інтелекту, як правило, описують на підставі різного ступеня зниження здібностей до рішення проблем і задач, зниження розумових здібностей. Нерідко для оцінки порушень інтелекту використовується оцінка загальних і спеціальних знань і умінь. Найбільш яскравими симптомами і синдромами розладів інтелектуальної діяльності є ознаки деменції і розумової відсталості.
Деменція - психопатологічний синдром, що включає зниження інтелекту в силу порушення вищих коркових функцій, пам'яті, уваги, мислення і прояв порушень орієнтування, здатності до навчання [4].
Розумова відсталість - стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням здібностей, які забезпечують загальний рівень інтелектуальності (когнітивних, мовних, моторних і соціальних).
1.7 Емоції та їх порушення
Емоціями називаються психічні процеси і стани у формі безпосереднього переживання діючих на індивіда явищ і ситуацій. Виникнення емоцій відбувається або внаслідок задоволення або незадоволення яких-небудь потреб людини, або в зв'язку з розбіжністю очікуваних і реальних подій.
Емоційні переживання можуть відрізнятися друг від друга в залежності від інтенсивності, модальності, тривалості, відповідності або невідповідності їхніх причин, що викликали. Під інтенсивністю розуміють ступінь виразності, глибини переживання (від слабкої до сильної). Модальністю називають спектр, що домінує спрямованість переживання. Тривалість характеризується тимчасовою довжиною переживання, швидкістю виникнення і зникнення.
Можна відзначити кілька вимірів емоцій: збудження-заспокоєння, розрядки-напруги, задоволення-невдоволення, що складають визначені модальності: роздратування-гніву, радості, тривоги-страху, туги і т.д.
Поряд з емоціями, тобто переживаннями, зв'язаними з безпосереднім відображенням сформованих відносин, виділяють глибокі і тривалі переживання, обумовлені з визначеним представленням про деякий об'єкт, - почуття. У клінічній психології значимими для оцінки психічного стану пацієнтів виявляються як емоції і почуття, так і афекти і пристрасті. Афектами називають особливо виражені емоційні стани людини, що супроводжуються істотними змінами в поводженні. Пристрастю же позначають своєрідний сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих на визначеному виді діяльності.
Афекти є потенційно небезпечними емоційними феноменами, оскільки можуть приводити до дезорганізації поводження і невмотивованих учинків. Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. Істотною диференційно-діагностичною ознакою є наявність або відсутність порушень свідомості. При фізіологічному - порушення свідомості відсутні, при патологічному - присутні, що визначає появу або непояву автоматизмів у руховій та вольовій сфері й амнезії слідом за припиненням афекту. Патологічний афект виникає, як правило, після гострої психічної травми. Він характеризується звуженням свідомості по типу порушеннями орієнтування, надмірною жестикуляцією, мовним розгальмуванням і психомоторним порушенням. Закінчується патологічний афект на відміну від фізіологічного досить гостро появою загальної слабості, байдужністю до подій, що відбуваються, і глибоким сном. Після пробудження хворої виглядає розгубленим, не пам'ятає, що з ним відбулося, нерідко подавлене [15].
Виділяють також такі різновиди афективних реакцій, як "реакцію зміщеного афекту" і негативістичну "реакцію на зло". При реакції зміщеного афекту спрямованість реагування не відповідає джерелу, що викликало її.
Найбільш складним є оцінка адекватності і неадекватності (патологічності) емоційного переживання, віднесення його до норми або патології. У зв'язку з цим звернемося до поняття стресу, введеного Г.Сельє. Стресом називається неспецифічна відповідь організму на будь-яке пред'явлене йому вимога, у першу чергу характеризується вираженими емоційними переживаннями (афектами). Стрес може носити негативний характер (дистрес), що приводить до розвитку патології емоцій, і позитивний, мобілізуючий (еустрес). У клінічній психології велике значення надається стресові, що формується психологічним шляхом після психогенного впливу, слідом за психотравмой. Психічна травма - це значима для людини подія, що викликає негативні емоції внаслідок того, що дана подія не сприяє задоволенню якої-небудь потреби і часто виявляється незпрогнозованим.
Кількість емоційних феноменів значно перевищує кількість проявів інших пізнавальних процесів.
Депресія (депресивний синдром) - знижений, похмурий настрій (туга), що сполучиться з руховою загальмованістю й уповільненням асоціативного процесу.
Манія (маніакальний синдром) - підвищений, радісний настрій (ейфорія), що сполучиться з руховим порушенням і прискоренням асоціативного процесу.
Ейфорія - підвищене, безтурботне, неадекватно веселий настрій.
Дисфорія - злобно-гнівний настрій.
Апатія - стан емоційної байдужності, байдужості до самого себе або навколишньому оточенню [15].
Легкодухість - емоційна гіперестезія.
Паратимія - неадекватний афект, кількісно і якісно не відповіднає його причині.
Страх - почуття внутрішньої напруженості, зв'язане з чеканням конкретних загрозливих подій, дій (страх проектується зовні - страх гострих предметів, тварин і т.д.).
Тривога - почуття внутрішньої напруженості, зв'язане з чеканням загрозливих подій (тривога частіше не проектується в поза - тривога за своє здоров'я, за роботу, за правильне виконання дій і т.д.).
