Взаємозв'язок рефлексії та емпатії при вирішені складних життєвих ситуацій

Дослідники, що вивчають психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку (Л.І.Божович, А.А.Валантинас, І.В.Дубровіна, Т.П.Гаврилова, К.М.Гуревич, В.В.Давидов, В.М.Поліщук, П.М.Якобсон і ін.) відзначають, що основним підґрунтям формування емпатії в цьому віці є такі психологічні новоутворення як довільність пізнавальних процесів, внутрішній план дій і рефлексія. У цей період розширюються можливості формування емпатії на основі образів уяви. [17, 42]

Л.І.Гаврищак, Г.М.Горбач, І.С.Кон, Д.Ф.Ніколенко, Л.М.Проколієнко, Л.І.Рувинський, Х.Ремшмідт відзначають, що на формування емпатійних почуттів підлітків впливають якісні зміни морального розвитку. Це насамперед перегляд і лібералізація ціннісних уявлень, на основі яких формуються наступні здібності: застосування до самого себе тих же критеріїв оцінки, що і до інших; використання загальних принципів моральної поведінки як основи оцінювання себе й інших; здатність враховувати потреби, інтереси і почуття інших так само, як свої власні. Тому саме підлітковий вік є сенситивним для подальшого розвитку і закріплення емпатії в структурі моральних цінностей дитини як стійкої моральної риси.

Емпатія - це усвідомлення емоційного стану іншої людини і здатність розділити її досвід. В останньому випадку ми фактично відчуваємо ті ж емоції. Це дуже важливо для розумінні та допомоги людині, яка перебуває в складній життєвій ситуації. А надто для розуміння поведінки підлітка, оскільки діти підліткового віку занадто сильно переживають деякі життєві ситуації, вони потребують уваги та допомоги з боку навколишніх близьких їм людей. Співпереживання іншій людині означає дещо більше, ніж жаль до неї чи задоволення її вчинками. Ми глибоко розділяємо з нею такі емоції як радість, страждання, гнів і т. д. Коли ці емоції змушують нас страждати, у нас часто виникає потреба в діях, які допомагають звільнитися від них.

Західна теорія емпатичного альтруїзму пояснює людський альтруїзм в термінах розділеного страждання. Згідно цієї теорії, ми допомагаємо тим людям, які цього потребують, щоб позбавитися від власних страждань, викликаних співпереживанням. Таким чином, соціальна емпатія - це механізм соціального сприйняття (соціальної перпеції), який являє собою емоційне співпереживання іншій людині.

Емпатія проявляється у формі відгуку однієї людини на переживання іншої. Через емоційний відгук люди пізнають внутрішній стан інших. Емпатія грунтується на вмінні правильно уявити собі, що відбувається всередині іншої людини, що вона переживає, як оцінює оточуючий світ. Її майже завжди інтерпретують не тільки як активне оцінювання суб'єктом переживань і почуттів, але й, безумовно, як позитивне ставлення до партнера.

Як феномен міжособистісного контакту, емпатія регулює взаємовідносини людей і визначає моральні якості людини. В процесі емпатичної взаємодії формується система цінностей, яка в майбутньому визначає поведінку особистості, наприклад таланту, так і від умов виховання, життєдіяльності людини, її емоційного досвіду. Емпатія виникає і формується у взаємодії, в спілкуванні.

В основі емпатії як процесу лежить механізм усвідомленої чи неусвідомленої ідентифікації. Остання, в свою чергу, є результатом дії більш фундаментальної особливості людини - здатності порівнювати себе, свою особистість, поведінку, стан з іншими людьми. [14, 26]

При аналізі емпатії західні психологи особливо підкреслюють два моменти. По-перше, позитивне ставлення до іншого означає визнання особистості цієї людини в її цілісності. Разом з тим подібне ставлення не виключає негативної реакції суб'єкта на те, що його партнер по спілкуванню переживає і відчуває в даний період часу. По-друге, відчуваючи емпатію до іншого, суб'єкт може залишатися емоційно нейтральним: жити деякий час начебто в світі переживань і почуттів іншого, не формуючи ані позитивних, ані негативних суджень про нього.

Однак проведені російськими психологами експерименти в галузі розуміння людини людиною довели, що піддослідні завжди в тій чи іншій мірі проявляють емоційне ставлення до оцінюваної людини, що підтверджує розроблюване ними положення про наявність у людській психіці єдності свідомості і переживання: відображення дійсності завжди переломлюється через афективне ставлення до неї. [14, 27]

Емоційна форма емпатії виникає, як правило, при безпосередньому сприйнятті переживань іншої людини і в ситуації її неблагополуччя проявляється як печаль, співчуття. Емпатійне переживання може бути з будь-яким знаком стану суб'єкта (позитивним - радість, задоволення; негативним - печаль, незадоволення). Логічно, що при переживанні задоволення, радості людина не так гостро потребує емоційного чи дієвого відклику, як в тому випадку, коли вона переживає неблагополуччя.

Когнітивна емпатія інших людей, тим більше емоційна і поведінкова емпатія дозволяє справитися з важкими переживаннями. Чим тіснішими є зв'язки між людьми (наприклад, між друзями, в подружжі), тим більша емпатія можлива між ними. Більше того, форма емпатії також залежить від типу міжособистісних відносин. Якщо когнітивна і емоційна емпатія можлива при будь-яких типах стосунків, навіть між незнайомими людьми, то поведінкова, дієва емпатія взагалі властива для людини гуманної, але при близьких стосунках вона найбільш очевидна.

Емпатія є соціально позитивною якістю, вона підтримується суспільними нормами життя, але може мати індивідуальний, вибірковий характер, коли відгукуються на переживання не будь-якої іншої людини, а тільки значимої. У зв'язку з цим стає зрозумілим і той факт, що при наявності міжособистісної привабливості можна очікувати і більшу величину емпатії у всіх трьох її формах.

Особливим видом емпатії є етнічна. Це особливість індивіда, яка проявляється в його здатності проникати з допомогою почуттів і переживань в світ людей з однотипною психікою, національними рисами характеру, співпереживати спільні радості і печалі.

Як показують психологічні дослідження, етнічна емпатія важко піддається як формуванню, так і руйнуванню з допомогою раціональних прийомів і засобів впливу на людей (масових мітингів, пропаганди, телебачення і т. д.). [16, 113] Вона зближує людей на несвідомому рівні, а активізується при перебуванні людей в ситуаціях етнічної роз'єднаності в незнайомому оточенні, національному в тому числі). Люди інколи несвідомо шукають собі подібних, з однотипними установками в несвідомому, емоційному, з однотипними звичаями, традиціями, звичками. В ситуації етнічної емпатії різко скорочується період адаптації, підвищується ефективність спільної діяльності людей. Не випадково в США представники різних національностей живуть разом, колоніями - кварталами, вулицями і т. д. Етнічна емпатія є психологічним механізмом збереження нації, народності, розвитку національної самосвідомості, національної культури.

Коли людина відчуває емпатію, вона звертає свою увагу не стільки на власний дистрес, скільки на страждання інших. Це є дуже цінним елементом допомоги іншим людям, будь-то близькі, рідні, друзі, або зовсім незнайомі люди. Якщо людина знаходиться в складних життєвих ситуаціях, то вияв емпатії з боку інших може суттєво полегшити її психологічний стан. Істинне співчуття дає мотивацію допомагати іншій людині в її власних інтересах, причому така емпатія виникає природнім шляхом.

Щоб відділити егоїстичне прагнення до зменшення власного дистресу від альтруїстичної емпатії, дослідницька група вченого Бейтсона провела дослідження того, що викликає емпатію. Потім дослідники звернули увагу на те, чи будуть стривожені люди зменшуючи свій власний дистрес шляхом ухилення від ситуації чи вони прийдуть на допомогу іншій людині. Результати послідовно свідчили про одне: емпатія людей в цьому випадку зростає, вони зазвичай прагнуть до емпатії і до надання допомоги.

Дослідження підкреслювали аспекти ситуації, які збільшували чи зменшували вірогідність просоціальних дій. Загалом люди з більшою вірогідністю надають допомогу, якщо володіють необхідними знаннями чи здібностями (наприклад, надання першої медичної допомоги). Окрім того, деякі люди більш, а інші менш схильні надавати допомогу: деяких непокоять будь-які нещастя, які відбуваються за оточуючими, а інші видаються зовсім байдужими до чужого горя.

Психологи вважають, що готовність допомогти визначається багатьма факторами. Наприклад, люди, які мають велику потребу в схваленні, з більшою вірогідністю допомагають іншим, можливо тому, що їм приносить особливе задоволення вираження вдячності. Їх готовність допомогти виявляється з більшою очевидністю, якщо раніше їх вже нагороджували за подібну поведінку. [16, 115]

Найбільш значна спроба дати визначення альтруїстичної особистості була здійснена дослідником Бірхофом і його колегами. Вони розглянули декілька типів особистості, виділених в попередніх просоціальних дослідженнях, і порівняли кількість людей на місці події, які надали чи не надали першу медичну допомогу до приїзду „швидкої допомоги”. Ці дві групи були співставленні з точки зору статті, віку і соціального становища, потім їх порівнювали за особистісними параметрами. В результаті було виділено п'ять компонентів альтруїстичної особистості.

1. Для тих, хто надав допомогу, важливою частиною „Я”-концепції була емпатія. Люди, котрі надали допомогу, також описували себе як відповідальних і комунікабельних, з високим рівнем самоконтролю, з бажанням справити хороше враження, схильних до компромісу і терплячих.

2. Ті, хто надав першу допомогу, вірили в справедливість світу. Люди вважали, що надання першої допомоги є правильною дією і що людина, яка надає допомогу, отримає від цього користь. В цілому, вони сприймали світ як справедливий і передбачуваний і вірили, що хороші поступки винагороджуються, а погані - караються і люди отримують те, на що заслуговують.

3. Соціальна відповідальність також диференціює тих, хто надає допомогу, а хто - ні. Людина з високим показником цієї характеристики переконана, що всі повинні намагатися допомогти оточуючим.

4. Альтруїстичні особистості характеризуються як люди з внутрішнім рівнем контролю. Це означає переконання в тому, що людина може поводити себе так, щоб звести до максимуму позитивні результати і зменшити до мінімуму негативні, - що людина не покладається на удачу, долю чи інші неконтрольовані сили.

5. Люди, які надали допомогу, мали низький показник егоцентризму. Ті, хто не надав допомогу, були в більшій мірі зосереджені на собі і більш схильні до суперництва.

Цікаво, що одні й ті ж п'ять змінних виявилися характерними для людей з різних європейських країн, які брали активну участь у врятуванні євреїв від переслідувань фашистів.

Вчений Борнштейн провів метаналіз 23 досліджень і показав, що чим більше жертва залежить від допомоги інших, тим більшою є вірогідність того, що їй дійсно допоможуть. Для надзвичайно залежної жертви схожість чи відсутність схожості з людиною, яка надає допомогу, втрачає значення. [16, 115]

Ще один не менш важливий механізм у розумінні людьми один одного - це рефлексія. У соціально-психологічному витлумаченні рефлексія - це усвідомлення індивідом того, як його сприймають й оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою, а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів [7, 169]. На думку І.С.Кона, це не просте знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому у цьому внутрішньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ іншого [8, 98].

У сучасній психології рефлексія досить активно теоретично й експериментально вивчається, проводиться аналіз ролі рефлексії у спілкуванні, науковому пізнанні, навчанні, у розвитку самосвідомості тощо. Особливий інтерес останнім часом викликає феномен професійної рефлексії, її місце в різних видах професійного мислення і діяльності та взаємозв’язок з професійною майстерністю [6, 130].

Професійна рефлексія психолога-практика спрямована на усвідомлення себе як особистості, як професіонала; усвідомлення своїх дій, поведінки, іміджу та прогнозування наслідків впливу; усвідомлення змісту запиту клієнта; його істотності та глибинного змісту; усвідомлення змісту ситуації клієнта та можливих засобів її розвитку; моделювання наслідків і прогнозування дій клієнта тощо. [22, 4].

Здатність до рефлексії формується у суб’єкта поступово і розвинена у різних людей неоднаково. Важливу роль при цьому відіграє ступінь розвитку уяви. О.О.Бодальов аналізує багаторівневість розвитку рефлексії. На першому рівні уява має пасивний характер. Людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви. Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвим для цього рівня є мимовольне й постійне спостереження за станом іншої людини, однак оцінювання може бути не завжди адекватним [3, 39]. Велике значення для формування третього рівня рефлексії має інтуїція як здатність бачення особливостей іншої людини через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначити стан людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття. [4, 81]

Особистісна рефлексія передбачає самоаналіз, дослідження людиною свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з переживаннями інших людей, учасників соціальної взаємодії. В результаті такого дослідницького процесу людина постає перед собою в новому світлі, оскільки співвіднесення своїх почуттів і переживань з почуттями і переживаннями іншої людини, аналіз і розуміння своєї поведінки дозволяє їй побачити конфліктну ситуацію й себе ніби збоку, сприяє більш адекватній оцінці власної поведінки. [7, 173]

Для людини, яка перебуває у важкій життєвій ситуації дуе важливо, щоб оточуючі перейнялися її болем або проблемами, щоб допомогти їй. Тому децентрація уваги з потреб власного “я” на потреби й інтереси іншої людини є професійно значущим для психолога. Процес активного соціально-психологічного навчання (АСПН) створює умови для розвитку таких умінь. Цьому сприяє груповий ефект, який виявляється в атмосфері довіри, психологічної підтримки, захищеності, психологічної безпеки. Зворотній зв’язок сприяє груповій інтеграції і дає змогу вийти на на глибинно-особистісні аспекти психіки. Груповий ефект проявляється у феномені наслідування, саморозкриття одних членів групи ініціює саморозкриття інших. Інтеграція групи сприяє зниженню в учасників навчання тривожності, напруженості, почуття психологічної загрози від присутніх. [7, 179]. Таким чином процес АСПН допомагає суб’єктові отримати нові рефлексивні знання.

Важливою складовою особистісної рефлексії є соціальна рефлексія як механізм самосвідомості, акт дослідження свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з соціальними очікуваннями. Особистість визначається стосовно конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей і соціальних груп, норм і правил, цінностей тощо. Саме цінності розкривають способи бачення світу, є світоглядними, ідеологічними орієнтирами, відіграють суттєву спонукальну роль у життєтворчості. Зіставлення себе зі світом є життєвим самовизначенням особистості. Рефлексія є порівняльно-оцінним механізмом. [23, 123]

Однак бажання і очікування суб’єкта знаходяться у суперечності з засобами їх досягнення. Це обумовлено неузгодженістю суб’єктивно орієнтованих “умовних цінностей” з просоціальними цінностями - цілями “ідеалізованого Я”. Поняття “умовні цінності” було введено К.Роджерсом. На його думку, вони задовольняють потребу людини у самоповазі. Умовні цінності є одиницями захисної системи особистості. Найголовнішим у формуванні умовних цінностей є створення внутрішньої, не завжди усвідомлюваної системи очікування схвалення (або самосхвалення Я). На думку Т.С. Яценко, самоповага при наявності умовної системи цінностей є відносною. “Умовні цінності” та перифірійні захисти здійснюють функції проміжного ланцюга між базовими захистами та об’єктивною реальністю. Т.С. Яценко виокремлює дві категорії засобів захистів: основні (базові) і ситуативні (периферійні). “Умовні цінності” лежать ближче до базових захистів, ніж “захисні” засоби, пов’язані з ситуацією. “Умовні цінності” і засоби захисту перебувають у складному взаємозв’язку, який може бути зрозумілим лише при цілісному дослідженні свідомих і несвідомих аспектів системи психологічних захистів. [23, 131] Глибино-особистісне пізнання психіки суб’єкта у груповому психокорекційному процесі дає можливість об’єктивувати деструктивний вплив умовної системи цінностей. Робота в групі дає можливість зрозуміти індивідуальну неповторність особистості шляхом пізнання її “умовної системи цінностей”, ірархії за силою значущості для суб’єкта окремих її складових. Психокорекція призводить до перегляду умовних цінностей, реставрації ціннісних орієнтацій індивіда як регулятора певедінки, що в свою чергу збільшує адаптацію суб’єкта до соціального середовища.

Отже, у розумінні іншої людини важливу роль відіграє ступінь розвитку уяви, що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню. Треба з'ясувати, як та чи інша людина буде нас розуміти. Вміння бачити ситуацію не тільки своїми очима, а й очима партнера має назву рефлексії. Здатність до рефлексії формується в суб'єкта міжособистісного розуміння поступово і розвинена в різних людей неоднаково. Дія феномена рефлексії розгортається на кількох рівнях.

На першому рівні рефлексії уява має пасивний характер. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. Характерні для цього ступеня особливості уяви: можуть виступати як наслідок гальмівних властивостей нервової системи, її слабкості, а також як збіднений досвід міжособистісного спілкування.

На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви, її головна ознака - виникнення у процесі спілкування окремих уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини. Умовами розгорнутої діяльності уяви є головним чином сильно виражений у діяльності, поведінці іншої людини її стан або свідомий намір зрозуміти переживання іншої людини.

Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттєвими ознаками цього рівня є, по-перше, те, що спостереження за станом іншої людини здійснюється мимовільно й постійно; по-друге, для цього рівня характерні згортання процесу уяви й одночасне включення у стан іншої людини в кожному акті спілкування. О. Бодальов виявив, що навіть в осіб, які інтелектуально розвинені й легко вступають у контакт з іншими людьми, уява може «працювати» недостатньо контекстно, що призводить до неадекватного оцінювання внутрішніх станів тих, з ким вони взаємодіють. [3, 122]

Для формування третього рівня рефлексії велике значення має інтуїція - здатність бачення особливостей, що характеризують особистість іншої людини, через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначати стан іншої людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття.

Страницы: 1, 2, 3, 4



Реклама
В соцсетях
бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты бесплатно скачать рефераты