– як засіб досягнення значущої мети;
– як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності;
– як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні.
В дослідженні ми спиралися на розуміння агресивної поведінки підлітків як засобу психологічного захисту, недиференційованого захисного механізму, неконструктивного, неадекватного (у плані розв’язання проблем) поведінки. Загалом можна зробити висновок про те, що агресивна поведінка – це, насамперед, цілеспрямована і навмисна поведінка, свідома поведінка людини.
2. Емпіричні дослідження конфліктної поведінки підлітків
2.1 Методи та процедури дослідження
Для перевірки гіпотетичного положення ми використовували діагностичний інструментарій у вигляді наступних методик:
1. Методика діагностики стану агресії у підлітків Басса та Дарки.
Мета: виявити переважаючу форму агресії.
Дана методика складається з інструкції, завдання, бланка питань 75, на які потрібно відповісти "так" або "ні", бланка відповідей, ключа і 8 шкал: фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи, непряма, вербальна, негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти звичаїв і законів, роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при щонайменшому збудженні, образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії, підозрілість, почуття провини (аутоагресія).
У даній методиці питання може відноситься тільки до однієї форми агресії і всі питання формулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання. Також у даній методиці підраховується індекс ворожості й індекс агресивності.
2. Методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса.
Мета: визначення переважного способу поведінки людини в конфліктних ситуаціях
Опис методики:
На ранніх етапах вивчення конфліктів широко використовувався термін "вирішення конфліктів", який має на увазі, що конфлікт можна і необхідно розв’язувати або елімінувати. Таким чином, метою вирішення конфліктів був деякий ідеальний безконфліктний стан, де люди працюють в повній гармонії.
Однак, останнім часом ставлення фахівців до цього аспекту дослідження конфліктів істотно змінилося. Це викликано, на думку К.Томаса, двома обставинами: усвідомленням марності зусиль з повної елімінації конфліктів, а також підтвердженням наявності позитивних функцій конфліктів. Звідси, згідно з підходом К.Томаса, наголос повинен бути перенесений з елімінування конфліктів на управління ними. Тому, автор вважає за потрібне сконцентрувати увагу на таких аспектах зміни конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них є більш продуктивними або деструктивними; яким чином можна стимулювати продуктивну поведінку.
Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях, К.Томас запропонував двовимірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій є кооперація (пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених до конфлікту) і напористість (для якої характерний акцент на захисті власних інтересів). Відповідно цим двом вимірам, автор виділяє наступні способи регулювання конфліктів:
1) Змагання (конкуренція) як прагнення досягти своїх інтересів на шкоду іншому. Людина, що використовує стиль конкуренції, дуже активна і намагається йти до вирішення конфлікту власним шляхом. Вона не надто зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, натомість є здатною на вольові рішення.
Згідно опису К. Томаса, вона намагається в першу чергу задовольнити власні інтереси за рахунок чужих, примушуючи інших людей приймати ваше вирішення проблеми. Задля досягнення мети вона використовує свої вольові якості. Це може бути ефективним стилем в тому випадку, коли людина тримає в руках певну владу. Однак це не той стиль, який ефективно можна використовувати в спілкуванні між людьми.
Наведемо кілька прикладів випадків, коли можна використовувати стиль суперництва: - підсумок є дуже важливим для людини;
- людина має певний авторитет для прийняття рішення і є очевидним, що це рішення є найкращим;
- коли немає іншого виходу;
- людина не може показати, що вона розгубилася.
2) Пристосування — на противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересів заради іншого. Цей стиль означає те, що людина діє спільно з іншою людиною, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Цей підхід можна використовувати, коли результат важливий для партнера та не дуже важливий для певної людини. Також стиль є корисним в тих ситуаціях, коли партнер має більшу владу. Поступаючись, погоджуючись або жертвуючи власними інтересами, людина може пом’якшити ситуацію.
3) Компроміс - використовуючи стиль компромісу, людина трохи поступається власними інтересами, щоб задовольнити їх в іншому. Інша сторона робить те саме. Такі дії можуть певною мірою нагадувати співробітництво. Однак компроміс досягається на більш поверхневому рівні порівняно зі співробітництвом. Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до певного рішення.
4) Уникнення — відсутність як прагнення до кооперації, так і тенденції до досягнення власних цілей. Цей підхід реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співробітничає ні з ким для вирішення проблеми або просто ухиляється від конфлікту. Цей стиль можна використовувати цю тактику, коли вирішується не надто важливе питання або коли становище безвихідне. Не дивлячись на те, що багато хто вважає ухилення слабкістю, часто така "відстрочка" може стати шансом залагодити ситуацію.
5) Співпраця, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін. Слідуючи такому стилю, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту, але при цьому намагається саме співробітничати з іншою людиною. Цей стиль вимагає складної та тривалої роботи, оскільки спочатку відкриваються потреби, інтереси всіх сторін конфлікту, а потім проходить активне їх обговорення. Для успішного використання стилю співробітництва необхідно витратити певний час на пошук прихованих інтересів іншої сторони.
К.Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна з сторін не досягає успіху. При таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або один з учасників виявляється у виграші, а інший програє, або вони обидва програють, оскільки йдуть на компромісні поступки. І тільки в ситуації співпраці обидві сторони виявляються у виграші. У своєму опитувальнику з виявлення типових форм поведінки К.Томас описує кожний з п’яти наведених можливих варіантів 12 судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 30 пар. Тест можна використати в груповому варіанті, як в поєднанні з іншими тестами, так і окремо.
У кожній з поданих пар необхідно вибрати те судження, яке є найбільш типовим для вашої поведінки. Відведений час — не більш 15-20 хвилин.
3. Методика діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна.
Даний тест є надійним та інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент часу (реактивна тривожність як стан) та особистісної тривожності (як стійкої характеристики особистості). Реактивна тривожність характеризується напруженням, хвилюванням, нервозністю. Особистісна тривожність характеризує стійку схильність сприймати широке коло ситуацій як загрозливі, реагувати на них станом тривоги.
В нормі показники знаходяться в межах 30 балів, помірно підвищена тривожність — в межах 31–45 балів, 46 балів і вище характеризує високий рівень тривожності. Бали нараховуються за відповіді на 40 питань.
4. Методика "Особистісна агресивність і конфліктність" Є.П. Ільїна і П.А. Ковальова.
Мета: виявлення схильності суб’єкта до конфліктності і агресивності як особистісним якостям.
Опитувальник містить 80 тверджень, з якими респондент може погодитися або не погодитися. Відповіді на питання відповідають 8 шкалам: запальність, наступальність, образливість, непоступливість, компромісність, мстивість, нетерпимість до думки інших, підозрілість.
За кожною шкалою діти можуть набрати від 0 до 10 балів. Сума балів за шкалами "наступальність" і "непоступливість" дає показник "позитивної агресивності" суб’єкта, сума балів за шкалами "мстивість" і "нетерпимість до думки інших" - показник "негативної агресивності". Сума балів за шкалами "безкомпромісність", "запальність", "образливість", "підозрілість" дає узагальнений показник конфліктності.
2.2 Аналіз результатів дослідження
З метою вирішення основного завдання нашого дослідження та перевірки гіпотетичного положення, нами було складено програму емпіричного дослідження конфліктної поведінки підлітків, які навчаються в загальноосвітній школі №24.
Вибірку склали учні 9-А класу, школи №24, 30 дітей, з яких 14 – хлопчиків і 16 – дівчаток.
Для перевірки гіпотетичного положення ми використовували діагностичний інструментарій у вигляді наступних методик:
1. Методика діагностики стану агресії у підлітків Басса та Дарки.
2. Методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса.
3. Методика діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна.
4. Методика "Особистісна агресивність і конфліктність" Є.П. Ільїна і П.А. Ковальова.
Проведення вказаних методик дозволило нам зафіксувати отримані результати, які були згруповані нами по кожній з методик.
Після проведення методики Басса та Дарки результати зобразили в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1. Кількісний розподіл вибірки дослідження рівня агресії за методикою Басса‑Даркі
|
Параметр |
Фізична агресія (1) |
Вербальна агресія (2) |
Непряма агресія (3) |
Негативізм (4) |
Роздратування (5) |
|||||
|
<50 |
>50 |
<50 |
>50 |
<50 |
>50 |
<50 |
>50 |
<10 |
>10 |
|
|
А |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
Всього |
15 |
15 |
11 |
19 |
9 |
21 |
14 |
16 |
14 |
16 |
|
% |
50 |
50 |
36,7 |
63,3 |
30 |
70 |
46,7 |
53,3 |
46,7 |
53,3 |
|
Юнаки |
8 |
6 |
8 |
6 |
5 |
9 |
6 |
8 |
5 |
9 |
|
% |
57,2 |
42,8 |
57,2 |
42,8 |
35,7 |
64,3 |
42,8 |
57,2 |
35,7 |
64,3 |
|
Дівчата |
7 |
9 |
3 |
13 |
4 |
12 |
8 |
8 |
9 |
7 |
|
% |
43,8 |
56,3 |
18,75 |
81,25 |
25 |
75 |
50 |
50 |
56,3 |
43,8 |
|
Параметр |
Підозрілість (6) |
Образа (7) |
Почуття провини (8) |
Індекс агресивності (ІА) |
Індекс ворожості (ІВ) |
|||||
|
<50 |
>50 |
<50 |
>50 |
<50 |
>50 |
<25 |
>25 |
<10 |
>10 |
|
|
А |
11 |
12 |
13 |
14 |
15 |
16 |
17 |
18 |
19 |
20 |
|
Всього |
7 |
23 |
18 |
12 |
11 |
19 |
19 |
11 |
30 |
0 |
|
% |
23,3 |
76,7 |
60 |
40 |
36,7 |
63,3 |
63,3 |
36,7 |
100 |
0 |
|
Юнаки |
2 |
12 |
7 |
7 |
6 |
8 |
9 |
5 |
14 |
0 |
|
% |
14,3 |
85,7 |
50,0 |
50,0 |
42,8 |
57,2 |
64,3 |
35,7 |
100 |
0 |
|
Дівчата |
5 |
11 |
11 |
5 |
6 |
10 |
6 |
10 |
16 |
0 |
|
% |
31,25 |
68,75 |
68,75 |
31,25 |
37,5 |
62,5 |
37,5 |
62,5 |
100 |
0 |
За результатами тесту дослідження рівня агресії за методикою Басса-Даркі в 9-А класі можна сказати наступне:
- переважають такі різновиди агресії як непряма агресія та підозрілість, слід відмітити також високі показники в різновидах "Вербальна агресія" та почуття провини;
- цікаво відмітити, що до фізичної агресії більш схильні дівчата ніж юнаки (56,3% та 42,8% відповідно);
- найбільш схильними до вербальної агресії є дівчата (81,25%), хоча і серед юнаків цей показник досить високий;
- до непрямої агресії схильні як юнаки так і дівчата, хоча серед дівчат цей показник вищий (64,3% і 75% відповідно);
- досить високим є показник негативізму у групі, за цим параметром він вищий у юнаків, хоча і серед дівчат досить високий, до негативізму схильні половина опитаних дівчат;
- показник "Роздратування" вищий серед юнаків – 64,3% і 43,8% відповідно;
- показник "Підозрілість" однаково високий і серед юнаків (85,7%) і серед дівчат (68,75%), хоча серед юнаків він вищий;
- за показником "Образа" значення розподілились однаково серед юнаків, а серед дівчат схильних до образи – меншість (31,25%);
- показник "Почуття провини" однаково високий серед юнаків і дівчат – 57,2% і 62,5 відповідно;
- індекс агресивності більший серед дівчат (62,5%);
- індекс ворожості як серед юнаків, так і серед дівчат не виходить за межі норми.
Після проведення методики діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса.
Для 32% досліджуваних в конфліктних ситуаціях є характерним стиль пристосування; для 28% – стиль суперництва; для 24% – стиль компромісу і лише 16% досліджуваних використовує стиль співпраці та уникнення (по 8% відповідно на кожен стиль).
За результатами тестування важливо всіх респондентів умовно розділити на три підгрупи:
Перша підгрупа – це діти, основним типом поведінки яких в конфліктних ситуаціях є пристосування;
Друга підгрупа – це діти, які віддають перевагу у конфлікті такому типу поведінки як спурництво;
Третя підгрупа – це діти, які в конфлікті використовують в основному компромісну поведінку.
Можна добре прослідкувати і оцінити тенденцію використання стилів поведінки у конфлікті, які відносяться до першої моделі регулювання конфліктів – кооперації (стиль компромісу та співпраці) і до другої моделі регулювання конфліктів – напористості (стиль змагання і пристосування). Для підлітків найбільш припустимою є друга модель регулювання конфліктів – напористість (використовують 60% підлітків), у той час як перша модель – кооперація – характерна лише для 32% підлітків.
Таким чином, для даних досліджуваних найбільш характерним типом поведінки є пристосування.
Проаналізувавши результати дослідження самооцінки за методикою діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна, можна зробити наступні висновки:
- низький рівень тривожності (до 30 балів) спостерігається у 11 опитаних (36,7 %), з яких 8 (50 %) тестованих – дівчата, а 3 (21,4 %) – хлопчики;
- середній рівень тривожності (31-45 балів) спостерігається в 9-ти опитаних або в 30 %, з яких дівчата становлять 5 осіб (31,3 %), а хлопчики, відповідно, 4 особи, або 28,6 %;
- високий рівень тривожності діагностується у 10 осіб, або 33,3 %, серед яких 6 осіб становлять хлопчики (42,9 %), а 4 особи – дівчата (25 %).
Таким чином, можна зробити висновок про те, що самооцінка в осіб жіночої статі досліджуваної групи є вищою, ніж серед чоловіків. Навіть враховуючи те, що жінок серед тестованих більший рівень тривожності, в загальному у них нижчий.
Графічно результати дослідження матимуть такий вигляд:
Рис. 1.1. Результати дослідження згідно методики діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна
Рис. 1.2. Розподіл результатів згідно методики діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна
Середньогруповий розподіл показників за методикою "Особистісна агресивність і конфліктність" Є.П. Ільїна і П.А. Ковальова
|
Шкали |
Хлопці |
Дівчата |
|
Запальність |
6,05 |
4,80 |
|
Наступальність |
4,45 |
4,20 |
|
Образливість |
3,15 |
3,85 |
|
Непоступливість |
4,70 |
4,65 |
|
Компромісність |
7,95 |
7,10 |
|
Мстивість |
3,05 |
3,80 |
|
Нетерпимість до думки інших |
2,60 |
2,95 |
|
Підозрілість |
4,55 |
5,00 |
|
Позитивна агресивність |
8,80 |
9,25 |
|
Негативна агресивність |
5,65 |
6,75 |
|
Конфліктність |
17,55 |
14,60 |
Отже, хлопчики більш запальні ніж дівчата, а дівчата більш підозрілі. Конфліктність у хлопчиків трішки вища ніж у дівчат.
Висновки
Таким чином, конфліктна поведінка пов’язана з певними рисами характера та якостями особистості підлітка такими, як: нетерпимість до недоліків інших, знижена самокритичність, імпульсивність до агресивної поведінки, до підпорядкування інших, неуважності до людей, користолюбство, егоїзм. Причини конфліктів можуть корінитися в особистісній своєрідності членів підліткового колективу, це насамперед: невміння контролювати свій емоційний стан, низький рівень сомоповаги, агресивність, підвищена тривожність, некомунікабельність, надмірна принциповість.
З конфліктною поведінкою тісно пов’язане таке поняття як агресивність. Агресивність виступає як одна із компонентів агресивної поведінки підлітка. Агресивна поведінка, на наш погляд, є результатом порушення стосунків підлітка з середовищем. Всім дітям властиве прагнення досягти позитивної оцінки оточуючих. Незадоволеність цією життєво важливою соціальною потребою викликає у дитини негативні емоційні переживання, штовхає її на пошук виходу з травмуючої ситуації.
Агресивні дії підлітків виступають: як засіб досягнення значущої мети; як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності; як самоціль, що задовольняє потребу в самореалізації і самоствердженні.
За результатами дослідження рівня агресії за методикою Басса-Даркі в 9-А класі можна сказати наступне:
- переважають такі різновиди агресії як непряма агресія та підозрілість, слід відмітити також високі показники в різновидах вербальна агресія та почуття провини;
- цікаво відмітити, що до фізичної агресії більш схильні дівчата ніж юнаки (56,3% та 42,8% відповідно);
- найбільш схильними до вербальної агресії є дівчата (81,25%), хоча і серед юнаків цей показник досить високий;
- до непрямої агресії схильні як юнаки так і дівчата, хоча серед дівчат цей показник вищий (64,3% і 75% відповідно);
- досить високим є показник негативізму у групі, за цим параметром він вищий у юнаків, хоча і серед дівчат досить високий, до негативізму схильні половина опитаних дівчат;
- показник роздратування вищий серед юнаків – 64,3% і 43,8% відповідно;
- показник підозрілість однаково високий і серед юнаків (85,7%) і серед дівчат (68,75%), хоча серед юнаків він вищий;
- за показником образа значення розподілились однаково серед юнаків, а серед дівчат схильних до образи – меншість (31,25%);
- показник почуття провини однаково високий серед юнаків і дівчат – 57,2% і 62,5 відповідно;
- індекс агресивності більший серед дівчат (62,5%);
- індекс ворожості як серед юнаків, так і серед дівчат не виходить за межі норми.
Самооцінка в осіб жіночої статі досліджуваної групи є вищою, ніж серед чоловіків. Навіть враховуючи те, що жінок серед тестованих більший рівень тривожності, в загальному він у них нижчий.
Для підлітків найбільш припустимою є друга модель регулювання конфліктів – напористість (використовують 60% підлітків), у той час як перша модель – кооперація – характерна лише для 32% підлітків. Таким чином, для даних досліджуваних найбільш характерним типом поведінки є пристосування.
Гіпотеза дослідження знайшла підтвердження.
Список використаних джерел
1. Аверин В.А. Психология детей и подростков. – СПб., 1998. – С. 361-371.
2. Аликина Н.В. Возрастные психологические особенности агрессивного поведения несовершеннолетних: Автореф. дисс.…канд. психол. наук. – К., 1989. – 21 с.
3. Анцупов А.Я., Малышев А.А. Введение в конфликтологию. – М.: МАУП, 1996. – 551 с.
4. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений. – М., 2000. – 512 с.
5. Бодалев А.А., Криволап Л.И. О воздействии стиля общения педагога с учащимися на их эмоциональный опыт // Проблемы общения и воспитания. – Ч. 1. – Тарту, 1974. – С. 185-192.
6. Божович Л. Проблемы формирования личности. – М.: Педагогика, 1995. – 264 с.
7. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Издательство "Питер", 2000. – 352 с.
8. Ващенко І.В., Антонова О.І. Конфлікт: посттравматичний стрес. – К.: Наукова думка, 1998. – С. 18-20.
9. Волкогонов Д.А. Моральные конфликты и способы их разрешения. – М.: Знания, 1974. – 64 с.
10. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1991. – 479 с.
11. Гришина Н.В. Психология конфликта. – Спб.: ПИТЕР, 2000. – 456 с.
12. Драгунова Т. В. Подросток. – М.: Знание, 1976. – 96 с.
13. Зюбин Л.М. Психология воспитания: Методическое пособие. – М., 1991. – 93 с.
14. Іванова В.В. Причини та форми агресивної поведінки підлітків / Практична психологія та соціальна робота. – № 5. – 2000. – С. 14-16.
15. Ілійчук В. І. Саморегуляція підлітків у подоланні конфліктної поведінки. – К.: ЛИБІДЬ, 1996. – 22 с.
16. Кон И.С., Фельдштейн Д.И. Отрочество как этап жизни и некоторые психолого-педагогические характеристики переходного возраста – М.: Педагогика, 1980. – С. 16-28.
17. Конфликты в школьном возрасте / Ред. А. П. Шумилин – М.: МГУ, 1986. – С. 121.
18. Конфліктологія: Навчальний посібник / Ємельянов Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. – К.: КНЕУ, 2003. – 315 с.
19. Корнеева Е.И. Если в семье конфликт… – Ярославль: Академия развития: Академия Холдинг, 2001. – 192 с.
20. Куприна А.П. Удовлетворенность общением как важная проблема подросткового возраста // Психологические условия и механизмы воспитания подростков. – М., 1983. – С. 71-75.
21. Личко А.Е. Типы акцентуаций характера и психопатий у подростков. – М.: Апрель-пресс, Эксмо-пресс, 1999. – 416 с.
22. Максимова Н.Ю. Особенности личностных отношений трудовоспитуемых подростков: Автореф. дисс. …канд. психол.наук. – К., 1981. – 22 с.
23. Мясищев В.Н. Психология отношений. – М., 1995. – С.15-27.
24. Психология современного подростка / Под ред. Д.И.Фельдштейна. – М., 1987. – 347 с.
25. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика / Д. Я. Райгородский. – Самара: Издательский дом "Бахрах", 2005. – 675 с.
26. Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности // Психологический журнал. – 1996. – Т. 17. – № 5. – С. 3-19.
27. Семенюк Л.М. Психологические особенности агрессивного поведения и условия его коррекции. – М., 1998. – С. 48-60.
28. Социальная психология агрессии / Б. Крэйхи – СПб.: Питер, 2003. – 336 с.
29. Степанов В.Г. Психология трудных школьников. – М., 1997. – 320 с.
30. Филонов Л.Б. Поиск пределов допустимого как одна из особенностей поведения "трудных" подростков. – М., 1979. – С. 114-138.
