Помилкова моральна самооцінка пов'язана як з неадекватною оцінкою особистості навколишніми, так і з абсолютизацією або ігноруванням нею суспільної думки. Така самооцінка стає наслідком, фальсифікованого ставлення відношення до інших. "Кожна людина вимірює інших собою. Що нижче її або дорівнює їй, та вона розуміє, по-можливості тому вона вірить; що вище її здібностей або розвитку, того вона не розуміє, тому й не вірить". Людина схильна переоцінювати себе, коли приймає на віру занадто втішну думку про себе або захищається від негативних оцінок, вважаючи їх несправедливими, коли судить про інших зо завищеними критеріями, а про себе - за заниженими. Водночас з тим суб'єкт звичайно недооцінює себе, якщо навколишні оцінюють його низько.
Найбільш раціоналізованою і водночас гострою формою моральної самооцінки є самокритика. Ставлення до критики і здатність до самокритики - найважливіші показники рівня моральної та інтелектуальної зрілості особистості. Чим сильніша людина духовно, - писав Бєлінський, - тим сміливіше він дивиться на свої слабкі сторони і недоліки. Атмосфера взаємного відчуження, аморалізму і лицемірства у сучасному буржуазному суспільстві перешкоджає значному поширенню здорової самокритики серед його членів. В одних це проявляється в байдужості або цинічно-апологетичному ставленні до своїх і чужих вад; в других - у панічному страхові самовикриття і втрати престижу перед недоброзичливою громадською думкою, у прагненні до показної благопристойності; у третіх самокритика залишається безпринципною, пасивною або здобуває деструктивний характер, вироджуючись у релігійно-фанатичне самошельмування.
Критична моральна самооцінка, уміння втілити її, незважаючи на усі втішні самовиправдання, що підказує людині самолюбність, - неодмінна умова справжнього морального резонансу з іншими людьми, а значить і взаємо - і світоглядну позицію стосовно до себе, і морального змісту свого життя, відображаючись у всій багатогранності соціальної активності особистості. У такому трактуванні Я-концепція - не сукупність фрагментарних образів Я і оцінок його окремих сторін, а цілісна система поглядів на себе як суб'єкта моральної життєдіяльності.
На формування індивідуальної моральної самооцінки суттєво впливає громадська думка. Водночас чутливість особистості до думки інших осіб за межами міри призводить до конформізму, в утрати моральної автономії. Але постійно скептично сприймаючи, або ігноруючи думку навколишніх про себе, вона ризикує втратити критерії моральної самооцінки і дезорієнтуватися щодо соціальної цінності свого Я.
Багаторазово породжувані громадською думкою оціночні ситуації, в які потрапляє особистість, стимулюють в ній схильність до самооцінки. Становлення індивідуальних критеріїв і мотивів, навичок і звичок моральної самооцінки відбуваються у спілкуванні за допомогою взаємооцінок людей на основі засвоєного морального кодексу даного суспільства. Психологи встановили, що людина часто неусвідомлено відтворює групову оцінку її поводження, провокує оцінку інших щодо себе і навпаки: про навколишніх нерідко судить за аналогією з собою.
Генетична та функціональна моральна самооцінка опосередкована оцінкою нас іншими, нашими оціночними ставленнями до них і лише на рівні світосприйняття стає автономним актом самовизнання і самоставлення. Але й зріло оцінюючи свої вчинки, особистість періодично "самовідчужується", дивиться на себе очима авторитетних осіб і референтних груп [19].
Таким чином, суперечності морального самопізнання, які не вирішуються в межах пасивного самопогляду та рефлексії замкнутого в собі індивіда стають цілком переборювані в процесі практичної взаємодії з іншими членами суспільства. З того, що далеко не кожний адекватно пізнає себе в моральному аспекті в міру невідповідності між вчинками та уявленнями про себе, ніби "взагалі навряд чи хто спроможний відобразити себе вірно". Принципове обмеження пізнавальних можливостей людини щодо самої себе веде до приниження та викривлення життєвих функцій самосвідомості, означаючи заперечення її можливості усвідомлювати те, що вона думає, відчуває, робить та свідомо творить себе за законами добра.
2.2 Ціннісні орієнтації особистості
Уявлення, цінності й настанови, що становлять зміст моральної свідомості, знаходять своє безпосереднє продовження у діяльності людини, її поведінці та вчинках. Саме з конкретних справ, реальної поведінки ми дізнаємося, який вибір зробила людина, про справжню вартість її поглядів та ідей. Людина самостійно приймає рішення, обирає засоби діяльності, а також відповідає за її результати.
У суспільному житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємонеузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральній вибір.
Поняття "цінність" було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання - теорія цінностей, або аксіологія. Одна з найпоширеніших дефініцій цінності визначає її як значущість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категорія дуже тісно пов'язана з категоріями "потреба", "інтерес". Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. За їх допомогою можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині дорого. Це дуже близькі, але не тотожні поняття. Потреби людини, перетворені на інтереси, у свою чергу, перетворюються" на цінності. Отже, цінність - є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності як задоволення суб'єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.
Виходячи з цього, можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують самоствердження людської особистості, та ті, які творять та відроджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищі цінності буття, матеріальні та духовні. Серед духовних цінностей, у свою чергу, можна виділити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Духовні цінності - це сфера суспільної свідомості, вони тяжіють до духовної сфери суспільного життя (так потреби людини здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності, а- інтереси - до соціальної) [22].
Цінність можна розглядати як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсолютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцінки виступає узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється за допомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.
Постійна несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.
Очевидно, що ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідомості. Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної свідомості. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цінності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність - є певне ставлення людини до зовнішніх настанов, норм і звичаїв. Ціннісні орієнтації - це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цінність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованості моральної діяльності особистості [14].
Таким чином, моральне життя людини не можна розглядати як просте засвоєння суми прописних істин. Воно проходить у боротьбі мотивів, у постійному напруженні духовних сил. Здійснення того чи іншого вибору не тільки характеризує особистість, а також є важливішим засобом її формування. Моральний вчинок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На основі цього можна зробити висновок про надзвичайну важливість ціннісних орієнтацій особистості. Сукупність сформованих, усталених ціннісних орієнтацій розмежовує істотне та неістотне, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. Саме тому в будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості особистості, показником рівня її соціальності.
2.3 Моральний вибір особистості
Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регуляції людських відносин.
Однак очевидно, що людина з усіх боків оточена безліччю необхідностей: вона підпорядкована фізичним та соціальним законам того конкретного суспільства, в якому живе, його нормам і правилам, стереотипам поведінки, традиціям і ритуалам, а також вона не може не враховувати економічну необхідність. Отже, виникає запитання: чи вільна людина у своїх діях?
Можна виділити деякі умови, що сприяють людині діяти з відчуттям того, що вона вільна та моральна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішній примус та заборона. Будь-які примусові вияви людської активності як такі можуть бути оцінені як аморальні. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся, необхідні рефлексія, спроможність побачити всі існуючі варіанти і зупинитись лише на одному з них.
Крім того, істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири - цінності, ідеали. Уявлення, цінності, ціннісні орієнтації - категорії, що складають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовження у моральній діяльності людини.
Отже, моральну свободу можна показати як діалектичну єдність моральної необхідності та суб'єктивної добровільності поведінки, як здатність людини тримати владу над своїми вчинками. Моральна необхідність, власне, є сукупністю вимог, які висуває моральна система до людської діяльності, але саме знання цих вимог, тобто знання моральної необхідності, не гарантує моральної діяльності. Виходячи з цього, моральна свобода - є можливістю і спроможністю людини визначати та реалізовувати свою моральну позицію, яка б забезпечувала досягнення мети. Діяльність можна кваліфікувати як моральну тоді, коли вона базується на вільному виборі в колі протистояння добра і зла.
Моральний вибір є також обов'язковою умовою реалізації моральної свободи. Саме проблема морального вибору дає можливість розкрити динамічну сторону моралі, побачити, як норми, принципи, моральні цінності та оцінки насправді діють у суспільних відносинах.
Необхідність морального вибору виявляється тоді, коли обставини примушують людину прийняти лише одне рішення за наявності кількох, причому, кожне може бути оцінено з позицій добра та зла. Крім цього, повинні враховуватись як об'єктивні умови, так і суб'єктивні чинники та ситуація вибору. Саме прийняття рішення не завершує акт вибору, продовженням його служить вибір засобів реалізації рішення, його практичне здійснення і оцінка результату.
До об'єктивних умов морального вибору належить наявність варіантів вибору поведінки. Суб'єктивні чинники включають у себе ступінь морального розвитку особистості, засвоєння особистістю норм моралі, розвинутість почуття обов'язку та совісті тощо.
Сама наявність об'єктивних обставин та суб'єктивних моментів ставить питання про свободу людини у своєму моральному виборі. Фаталістична позиція з даного питання вважає вибір фікцією, бо він зумовлений об'єктивними обставинами, а рішення приймається під тиском об'єктивної необхідності. Релятивістська позиція, навпаки, підкреслює абсолютну свободу людини у своєму виборі, що не обмежений жодними обставинами.
Об'єктивний бік свободи вибору це наявність варіантів поведінки особистості; суб'єктивний - можливість здійснювати вчинки за внутрішніми переконаннями. Суб'єктивна свобода передбачає також і дію моральної необхідності, яка є саме суб'єктивно усвідомленою потребою людини діяти відповідно до вимог моралі. Отже, об'єктивні обставини дають можливість людині обирати моральний вчинок чи позаморальний, а в силу своєї моральної позиції вона віддає перевагу першому варіанту. Оскільки боротьба мотивів тут відсутня, складається враження, що людина не робить ніякого вибору, хоча об'єктивно він присутній. Отже, наявність або відсутність боротьби мотивів характеризує лише форму морального вибору, а не його сутність.
Кожний вибір залежить від тих цілей, які постають перед людиною, групою або суспільством. Діапазон цілей, що визначають зміст вибору, досить широкий. Реальні цілі, які обирає людина, не завжди мають власне моральний характер, але вони завжди включають моральний аспект. Наприклад, мета забезпечити собі матеріальний добробут - досить істотна, і дуже складно дати їй моральну оцінку. Моральний аспект виявляється, коли сама мета конкретизується: збільшення матеріального достатку будь-якою ціною або чесно заробляючи.
Моральний аспект виявляється в тому, для чого саме людині потрібно вирішити цю проблему. Досягнення максимального матеріального добробуту може сприяти розширенню можливостей творчості або наукових досліджень. Але можна прагнути багатства тільки для задоволення особистих амбіцій, демонстрації своєї влади тощо.
Окрім вибору мети перед людиною стоїть завдання вибору засобів її реалізації. Засоби можуть бути різноманітні. Досягнення мети передбачає наявність різних шляхів, і проблема полягає в тому, щоб обрані засоби не викривлювали поставленої мети. Неправильно обрані засоби можуть докорінно змінити первісну мету. Проблема стоїть особливо гостро тоді, коли первісно визначена мета моральна та благородна. Для досягнення такої мети повинні бути обрані й достатньо досконалі морально виправдані засоби, інакше результатом може стати не добро, а зло.
Для того, щоб вибір вчинку, тобто мети й відповідного їй рішення, був найбільш ефективним з практичного та морального боків, людина повинна знати всі варіанти можливих дій, завдяки чому зможе визначити найкращий з її точки зору.
Відсутність достатньої інформації для прийняття рішення може підштовхнути людину до необміркованих дій, коли в ім'я обов'язку чи ідеалу вона не враховує деякі обставини та наслідки своїх вчинків. Це тип авантюрної поведінки, він нерідко пов'язаний з виявами індивідуалізму, честолюбства, безвідповідальністю, прагненням виділитися.
Інший тип поведінки характеризується повною відмовою від рішучих дій, тому що людина боїться помилитися. Але слід враховувати, що сама відмова від вибору є однією з форм вибору, до того ж не найкращою.
Моральна оцінка дій буде позитивною, якщо встановлено, що вибір було зроблено правильно, але його здійсненню зашкодили об'єктивні умови або умови, які людина не могла передбачити. Негативної оцінки заслуговують помилки у виборі, викликані некомпетентністю морального рішення, недоцільністю обраних засобів.
Якщо при виявленні варіантів вибору мораль необхідна для різнобічного вивчення обставин і можливостей вибору, то на етапі вибору варіанта поведінки моралі відводиться вирішальна роль.
У виборі варіанту поведінки також важливу роль відіграє мотивація: чому саме цьому вчинку віддається перевага? Чим зумовлений такий вибір? Завжди, коли йдеться про свободу вибору, є зрозумілим, що він відбувається у площині добра або зла. Але не можна ігнорувати варіант вибору між двома видами зла (покарання злочинця-рецидивіста допускає вибір між смертною карою та довічним ув'язненням). Приймаючи рішення у кожній конкретній ситуації, треба пам'ятати, що менше зло не є добро, а вся різниця полягає лише в тому, яке з негативних рішень завдасть менше шкоди суспільству з моральної точки зору.
Існує також можливість вибору між добром і добром, тобто у такому випадку йдеться про різні моральні цінності: "вищі" і "нижчі" або рівні за значенням.
Здійснюючи моральний вибір, людина свідомо віддає перевагу певній лінії поведінки, керуючись особистим уявленням про моральні цінності. Все життя людини складається з низки таких ситуацій, в яких формується як моральна особистість людини, так і її моральне оточення.
Моральний вибір означає визнання пріоритету однієї цінності над іншою. В одних випадках обґрунтування вибору та сам вибір не викликають жодних труднощів, в інших - пов'язані з гострими суперечностями між загальнолюдськими, груповими (масовими, етнічними, релігійними тощо) та індивідуальними цінностями. Ситуацію другого роду називають моральним конфліктом [14].
Таким чином, моральний вибір - є усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки відповідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях. Моральний вибір характеризується: наявністю об'єктивних умов, що орієнтують на різні варіанти поведінки; можливістю оцінки цих варіантів з позиції добра чи зла; моральною необхідністю, тобто обумовленістю поведінки людини діючими в суспільстві моральними нормами і цінностями. Моральний вибір - це усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіанту поведінки відповідно до особистих або суспільних моральних настанов.
Список використаної літератури
1. Бернс Р. Я – концепція і виховання. – М.: Прогрес, 1986. – 364с.
2. Бодалев А.А. Психология о личности. – М., 1988. – с.119
3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М., 1968. – с.117
4. Божович Л.И. Особистість і її формування в дитячому віці. – М.: Наука,1968. – 244с.
5. Бреслав Г.М. Емоційні особливості формування особистості в дитинстві. – М.: Педагогіка,1990. – 254с.
6. Венгер Л.А., Мухина В.С. Психология. – М., 1988
7. Вознюк Н.М. Етико-педагогічні основи формування особистості. – К., 2005. – 196 с.
8. Возрастная и педагогическая психология./Под ред.М.В. Гамезо и др. – М.,1984
9. Возрастная и педагогическая психология /под ред. М.В.Матюхина, Т.С.Михальчик, Н.Ф.Прокина – М., 1984 – 256с.
10. . Возрастная и педагогическая психология /под ред. А.В.Петровского. – М., 1979. – 288с.
11. Возрастная и педагогическая психология /сост. Дубровина И.В., Приходан А.М., Зацепин В.В.. – М., 2001. – 320с.
12. Галич А.Й. Картина человека. Опыт наставительного чтения о предметах самосознания для всех образованных сословий. – 1834. – 678 с.
13. Дубровина И.В., Данилова Е.Е., Прихожан А.М. Психология. – М., 2001. – 464с.
14. Етика /За ред. проф. В.О.Лозового. – К., 2002. – 224 с.
15. Ильин Е.П. Психология. – СПб., 2004. – 560 с.
16. Ильин Е.П. Психология воли. – СПб., 2000. – 288 с.
17. Ковалев В.В. Психиатрия детского возраста. – М.,1979.
18. Ліфарева Н.В. Психологія особистості. – К., 2003. – 240 с.
19. Лозница В.С. Психология и педагогика. – К.. 2000
20. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К., 2004. – 272 с.
21. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – М., 2000. – Кн.: 1. – 688с.
22. Общая психология./Сост. Е.И. Рогов. – М., 1998
23. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология. – М., 2001. – 512с.
24. Психология: Учебник /В.М.Аллахвердов, С.И.Богданова. – М.,2004. – 752с.
25. Психология детства. /Под ред. А.А. Реана. – СПб., 2003. – 368с.
26. Психология человека от рождения до смерти. – СПб., 2002. – 656с.
27. Психология /Под ред. Е.И.Рогова. – М., 2005. – 592 с.
28. Психология /Под ред. А.Ц. Пуни. – М., 1984
29. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб., 1999
30. Смолин В.В. Самосознание личности. – М., 1983. – 216.
31. Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов-н/Д.,1997
32. Столяренко Л.Д., Корешкова Н.В. Психология личности и типология поведения. – Р. н/Д., 1994.- с.143
33. Ушинский К.Д. Три элемента школы: В 6 т. – К., 1985. – Т.1. – 117 с.
34. Фернхем А., Хейвен П. Личность и социальное поведение. – СПб.,2001. – 368с.
35. Фридман Л.М. Психология детей и подростков. – М., 2003. – 480с.
36. Чеснокова И.И. Психология. - М.,1977.
37. Шаповаленко И.В. Возрастная психология. – М., 2004. – 349 с.
