Форми вияву психіки, психічні процеси, стани і властивості
План
Вступ
1. Відчуття та його види.
1.1 Чутливість як властивість особистості.
2. Сприймання та його властивості.
2.1 Сприйняття, пам’ять, мислення, відчуття, увага, уявлення
2.1.1 Відтворення та його різновиди
2.1.2 Забування та його причини
2.1.3 Індивідуальні особливості пам'яті
2.1.4 Поняття про увагу
2.1.5 Фізіологічне підґрунтя уваги
2.1.6 Різновиди і форми уваги
2.1.7 Властивості уваги
3. Мислення та його види.
4. Увага та її характеристика.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В процесі діяльності проходить пізнання оточуючого світу, тобто його відображення. Найпростіший психічний процес – відчуття, який полягає у відображення окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, що діють у певний момент на відповідні органи чуття людини. Відчуття належать до пізнавальних процесів, оскільки завдяки йому людина пізнає світ. І, дійсно, тому, що люди сліпі від народження, вони ніколи не усвідомлять, що таке червоний чи зелений, синій чи голубий, жовтий чи білий колір; глухі від народження – що таке звук людського голосу, спів птахів, шум водоспаду чи чарівна мелодія скрипки.
Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.
Особистість, перебуваючи у бадьорому стані, активно, по-дійовому ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань: щось сприймає, запам'ятовує, пригадує, про щось думає. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, запам'ятовує, переживає, тобто у цей час вона буває до чогось уважною.
Якби людина була позбавлена відчуттів, вона ніякими іншими шляхами не змогла б пізнавати оточуючий світ і розуміти, що навкруги діється. Ви можете відмітити, що відчуття властиві і тваринам. І це дійсно так, причому деякі тварини мають значно гостріший зір, ніж людина, наприклад – орел, більш володіють нюхом і слухом – собака. Очі комарів розрізняють ультрафіолетові промені, недоступні для неозброєного людського ока. Летючі миші і дельфіни розрізняють ультразвуки, яких не чує людина. Гримуча змія відчуває малі коливання температури – в 0,001 градуса. Але око і вухо людини розрізняє в предметах значно більше, ніж око орла чи вухо собаки, тому що відчуття людини збагачуються її мисленням. Причому, вся історія людства, багатовікова практика людини, доводить, що мозок правильно і точно відображає реально існуючі предмети і явища. Отже, відчуття – це відображення реально існуючих властивостей предметів і явищ.
1.Відчуття та його види
Відчуття, що виникають у людини, можна поділити на 3 групи:
до 1-ї належать: Відчуття, які викликають збудження органів чуттів, розміщених на поверхні нашого тіла. І ці відчуття також відображають властивості предметів, що перебувають поза нами: до них належать відчуття зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні і дотикові.
Коротко зупинимось на характеристиці кожного із них. І так, зорові – це відчуття світла і кольору – відіграють провідну роль в пізнанні людиною навколишнього світу. Вчені встановили, що від 80 до 90% інформації про навколишній світ поступає в мозок через зоровий аналізатор. Завдяки зоровим відчуттям, ми пізнаємо форму і колір предметів, їх розміри, об’єм, віддаленість від нас. Зорові відчуття допомагають нам орієнтуватись у просторі, координувати рухи. З допомогою зору людина вчиться читати і писати. Книги, кінофільми, театр, телебачення розкривають нам цілий світ. Невипадково великий винахідник Гельмгольц вважав, що із всіх органів відчуттів, людське око – найкращий дар і прекрасний витвір творчих сил природи.
Є випадки, коли порушується нормальне відчуття кольору. Причини різні: спадковість, захворювання ока чи його травма. Частіше всього зустрічається червоно-зелена сліпота – називається дальтонізмом (по імені Дальтона, який вперше описав це явище). Такі люди сприймають ці два кольори як грязно-жовтий. Це серйозний недолік, який слід враховувати і при виборі професії. Дальтоніки не можуть бути шофери, льотчики. Художники, живописці.
Слухові відчуття. Вони також мають велике значення в житті людини. Адже завдяки їм ми чуємо мову, маємо змогу спілкуватися з іншими людьми. Подразником, який викликає слухові відчуття, є звукові хвилі, тобто коливання повітря, що розходиться вусі боки від тіла, яке звучить. Ці звукові хвилі діють на слуховий аналізатор, рецептором якого є кортіїв орган вуха. Усередині нашого вуха є мембрана. Звукова хвиля доходить до неї, збуджує і це збудження передається у мозок. В результаті виникає відчуття слуху. Всі слухові відчуття можна поділити на 3 групи: мовні, музикальні і шумові. Музичні звуки – спів і звуки більшості музичних інструментів, приклад шумових відчуттів – шум мотора, гуркіт потяга, тріск друкувальної машини. В звуках мови поєднуються музичні звуки (голосні) і шумові (приголосні).
Нюхові відчуття. Вони дають змогу нам дістати задоволення від приємних запахів (квітів, парфумів), а також уникнути шкідливих для здоров’я, наприклад – несвіжих продуктів. Подразники цих відчуттів – це частинки пахучих речовин, які поширюються в повітрі і попадають на слизову оболонку носової порожнини, де є нюхові клітини.
Смакові відчуття. Їхні подразники – це частки речовин, які потрапили нам до рота і діють на нервові закінчення, що містяться на поверхні язика, горла, піднебіння і у надгортаннику. Смакові відчуття мають 4 основні різновиди: відчуття солодкого, кислого, солоного і гіркого. Велике значення для повноти відчуття має нюх. Без нього різна їжа може здаватись однаковою на смак.
Шкірні відчуття. Через шкіру, слизові оболонки рота й носа ми дістаємо тактильні відчуття, відчуття тепла, холоду, болю. Для кожного з цих видів відчуттів у шкірі і слизових оболонках є особливі точки, що відчувають точки дотику, точки тепла, холоду й болю. Їх дуже багато, так у 250 000 точок сприймається лише холод, а в 30 000 точок – лише тепло.
Дотикові відчуття. Вони є комплексними, бо в них поєднуються тактильні і рухові відчуття, виникають вони під час обмацування предмета рухомою рукою чи іншою частиною тіла.
2-га група відчуттів.
Органічні. До них належать відчуття голоду, спраги, насичення, болю у внутрішніх органах тіла, нудоти. Ці відчуття попереджають про порушення нормальної діяльності яких-небудь внутрішніх органів (внаслідок хвороби, перевтоми). Звичайно, коли ми здорові, ситі й перебуваємо у спокійному стані, то майже не маємо органічних відчуттів.
3-тя група відчуттів.
Рухові або кінестетичні відчуття. Вони подають відомості про рухи, які ми робимо. Кожна людина, навіть заплющивши очі, відчуває, в якому стані її рука, нога чи інша частина тіла. Рецептори рухових відчуттів знаходяться в м’язах.
Відчуття рівноваги. Вони сигналізують про рух і положення в просторі голови, а отже, й усього тіла. Рецептори містяться у внутрішньому вусі. Порушення нормальної діяльності цих органів спричиняє неприємний стан (запаморочення голови).
Вібраційні відчуття. Подають відомості про коливання (вібрації) предметів. Подразник для них – це коливання речей і повітря, які вловлюються всією поверхнею тіла.
1.1Чутливість як властивість особистості
Здатність мати відчуття розвинена у людей різною мірою. Чутливість аналізаторів залежить від природних якостей (люди не народжуються з абсолютно однаковими слуховими, зоровими та іншими аналізаторами), а також від тієї діяльності, якою людина займається. Тому чутливість – одна з властивостей особистості. Тривалі заняття роботою, що вимагає особливої гостроти відчуттів, підвищує чутливість. Якщо звичайно люди можуть розрізняти лише кілька відтінків чорного кольору, то деякі працівники текстильної промисловості добре розрізняють біля 60 відтінків. Музиканти чудово розрізняють звуки за висотою тону. Людей, позбавлених якого-небудь виду чутливості, її недостача компенсується (замінюється) діяльністю інших органів чуттів. Так, у сліпих дуже розвинуті слух, нюх і дотик. За допомогою дотику сліпі читають опуклий текст. За звуком кроків і за запахом вони визначають, хто зайшов до кімнати. У людей із вадами зору і слуху особливого значення набуває нюх, вібраційні відчуття. Завдяки ним деякі глухі “слухають” гру на фортепіано, поклавши на нього руку.
2.Сприймання та його властивості
Сприймання (восприятие).
1. Поняття.
2. Спостереження.
3. Сприйняття простору і часу.
4. Ілюзії.
5. Особливості сприйняття як властивості особистості.
В оточуючому нас світі існують не окремі властивості самі по собі, а предмети, речі, явища; не звуки, а предмети і явища, які видають звуки; не світло, а предмети, які світяться; не запахи, а предмети, що пахнуть. Тому на основі відчуттів повинен бути пізнавальний процес більш високого рівня, як процес відображення в цілому, в єдності цих якостей, інакше пізнання світу буде неможливим. Таким процесом і є сприйняття. Психічний процес, який полягає у відображенні предметів і явищ, що діють у певний момент на органи чуттів називається СПРИЙНЯТТЯМ. При сприйнятті відбувається узгоджена діяльність кількох аналізаторів, реакція організму у відповідь на цілий комплекс подразників. Так, коли ми сприймаємо, наприклад, троянду, то одночасно бачимо красиву форму і чудове забарвлення , нюхаємо, вдихаючи приємний аромат; обережно доторкнувшись до квітки, відчуваємо через дотик ніжну м’якість її пелюсток. Усі ці окремі відчуття сполучаються в корі мозку разом в єдиний комплекс. Крім того, ми впізнаємо в цьому предметі троянду, тобто тут мають місце і процеси пам’яті. Запах квітки приносить нам задоволення, виникає приємне почуття. Нарешті, в процесі сприйняття включається мислення, ми, якщо знаємо сорти троянд, можемо думати, до якого належить ця квітка, яку ми в даний момент сприймаємо.
Залежно від того, який аналізатор переважає при сприйнятті розрізняють зорові, слухові, смакові, нюхові, кінестетичні (рухові). Сприйняття, що проводиться планомірно, систематично з певною метою над СПОСТЕРЕЖЕННЯМ. Уміння спостерігати дає змогу більш точно сприймати предмети, краще розуміти людей, підмічаючи їхні зовнішні особливості і внутрішні психічні якості. Це все дає змогу більш правильно діяти, розумніше реагувати на ті впливи, які справляє на нас зовнішнє середовище.
Сприйняття простору і часу. Усі предмети матеріального світу, який оточує нас, перебувають у просторі, займають у ньому певне місце, мають величину, об’єм і форму, розташовані на тій чи іншій відстані від нас та від інших предметів. Відображення у нашій свідомості цих просторових властивостей (величини, об’єму, форми) предметів називається сприйняттям простору. Крім того, предмети матеріального світу, перебувають у русі і змінюються. Ці зміни і рухи відбуваються протягом якогось часу. Відображення у свідомості людини послідовності і тривалості рухів і змін предметів називається сприйняттям часу.
Ілюзії. Сприйняття не завжди дає абсолютно вірні уявлення про предмети навколишнього життя.Ось таке неправильне, викривлене, перекручене сприйняття називається ілюзією. Це рідке явище. Наприклад: чайна ложечка, опущена в стакан з водою, здається переломленою, але, вийнявши з води, переконуємося в її цілісності. Отож, практика дає можливість встановити, де помилкове сприймання, а де дійсне, справжнє.
Особливості сприйняття як властивість особистості.
Люди відрізняються один від одного за здатністю спостерігати навколишній світ. Одні вміють спостерігати, у них є риса, яка називається спостережливістю, інші – не мають цієї якості. Спостережливість виявляється не лише тоді, коли людина ставить собі за мету що-небудь спостерігати, а й у звичайних умовах. Спостережливість як риса особистості потрібна у будь-якому виді діяльності. Одні люди краще підмічають те, що стосується матеріальних предметів (якість речі, матеріалу, з якого вона виготовлена) побачать її достоїнства і вади. Це так звана предметна спостережливість. Інші добре помічають психічні властивості особистості. Непогано знають внутрішній світ людини. У цих людей розвинута психологічна спостережливість. Дуже добре. Коли людина має обидва види спостережливості. Від цієї якості особистості великою мірою залежить успіх художника і письменника, які постійно накопичують матеріал спостережень для своєї творчої роботи.
Сприйняття простору. У взаємодії людини з навколишнім середовищем спостереження простору має велике значення. Воно є обов’язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі. У процесі сприйняття простору розрізняють спостереження величини, форми, об’ємності і віддаленості предметів.
Сприйняття часу, руху – це відображення зміни положення, яке об’єкти займають у просторі.
Якщо людина систематично вправляється в спостереженні, удосконалює культуру спостереження, то у неї розвивається така якість як спостережливість – це вміння підмічати характерні, але мало помітні особливості предметів і явищ.
Індивідуальні особливості спостереження. Сприймає і спостерігає кожна людина конкретно, по-своєму. Індивідуальний характер сприйняття та спостереження може проявлятись в динаміці, точності, глибині і в особливостях емоційного забарвлення.
2.1 Сприйняття пам’ять, мислення, відчуття. Увага. Уявлення
Поняття про пам'ять
Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.
Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять — неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сеченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.
У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, зберігання, відтворення та забування.
Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють пам'ять образну, словесно-логічну, емоційну та рухову.
За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.
Теорії пам'яті
Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування. Асоціація — обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом.
Асоціація за суміжністю — це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.
Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли в мозку відображуються зв'язки між предметами, схожими у певному відношенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).
Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий — низький, швидкий — повільний, веселий — сумний тощо).
Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відбивають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.
Причинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно міркувань і логічних побудов.
Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.
Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт-психо-логії. Центральним поняттям нової теорії був "гештальт" — образ як цілісна організація структури, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків грунтується на організації матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.
Фізіологічна теорія пам'яті тісно пов'язана з важливими положеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.
Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника.
Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків — це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс — це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам'ятовування. Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення — це досягнення безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).
Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологічними поняттями мети дії. Це пункт об'єднання фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, "що буде".
У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам'яті.
Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим стосовно процесів запам'ятовування, відтворення та збереження.
Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.
