Сумісна діяльність психолога та логопеда при роботі з дітьми логопедичних груп
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ
1.1. Логопсихологія як наука
1.2. Мова дитини як засіб передачі інформації
1.3. Організація та зміст діагностичної діяльності логопеда та психолога
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ У ДІТЕЙ ЛОГОПЕДИЧНИХ ГРУП
2.1 Комплекс мовних вправ
2.2 Комплекс психорозвиваючих вправ
2.3 Рекомендації вчителя-логопеда батькам щодо розвитку правильних мовних навиків
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність даної курсової роботи полягає в тому, що мовна функція є однією з найважливіших психічних функцій людини. Опанування дитиною мови сприяє усвідомленню, плануванню й регуляції її поведінки. Мовне спілкування створює необхідні умови для розвитку різних форм діяльності й участі в колективній праці. Порушення мови, обмеженість мовного спілкування можуть негативно впливати на формування особистості дитини, викликати психічні порушення, специфічні особливості емоційно-вольової сфери, сприяти розвитку негативних якостей характеру (сором'язливості, нерішучості, негативізму, відчуттю неповноцінності).
Логопедія — наука про порушення розвитку мови, їх подолання й попередження за допомогою спеціального коректувального навчання та виховання. Логопедія тісно пов'язана із загальною і спеціальною психологією, психодіагностикою. Логопедові важливо знати закономірності психічного розвитку дитини, володіти методами психолого-педагогічного обстеження дітей різного віку. Використовуючи ці методи, логопед може диференціювати різні форми мовних розладів та відмежовувати їх від мовних порушень, пов'язаних з інтелектуальною недостатністю, емоційними та поведінковими розладами. Знання психології допомагає логопедові бачити не лише мовний розлад, а перш за все, дитину, правильно розуміти взаємозв'язок її мовних порушень з особливостями психічного розвитку в цілому. Це знання допоможе йому встановити контакт з дітьми різного віку, вибрати адекватні методи обстеження їх мови, сприйняття, пам'яті, уваги, інтелекту, емоційно-вольової сфери, а також проводити більш ефективну логопедичну роботу.
Метою курсової роботи є вивчення взаємозв'язку в роботі психолога та логопеда.
Для досягнення мети слід розв'язати наступні завдання:
1. провести теоретичний аналіз загальних питань логопсихології;
2. визначити особливості мовного розвитку дитини;
3. розглянути психолого-педагогічні методи корекції у дітей логопедичних групах;
4. дати рекомендації батькам щодо розвитку правильних мовних навиків дитини.
Об'єктом курсової роботи є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мови та пов'язаних з ними відхилень в психічному розвитку.
Предмет – особливості взаємозв'язку в роботі психолога та логопеда.
Теоретико-методологічною базою даної курсової роботи послужили: праці про закономірності формування умовно-рефлекторних зв'язків, вчення П.К. Анохіна про функціональні системи, вчення про динамічну локалізацію психічних функцій (І.М. Сеченов, І.П. Павлов, А.Р. Лурія) та сучасне нейропсихолінгвістичне вчення про мовну діяльність. При вивченні й усуненні системних мовних порушень в сучасній логопедії широко використовуються дані психолінгвістики, що грунтуються на вченні Л.С. Виготського, А.Р. Лурія, А. А. Леонтьєва про складну структуру мовної діяльності, про операції сприйняття та породження мовного вислову Ф. де Соссюр, спеціальні роботи, присвячені окремим питанням психологічної діагностики та корекції Л.С. Цветкової, Же. М. Глозман, В. Віноградова та інших.
Значущість теми даної курсової роботи полягає в тому, що психолого-педагогічна корекція мови у дітей логопедичних груп повинна включати комплекс заходів, направлених на поліпшення загального психічного стану дитини, на формування у нього інтересу до мовного спілкування та необхідних навиків поведінки, на організацію правильного мовного виховання.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЛОГОПСИХОЛОГІЇ
1.1. Логопсихологія як наука
Логопсихологія — частина спеціальної психології, присвячена (1) вивченню причин, механізмів, симптоматики, течії, структури психічних розладів у людей з порушеннями мови первинного характеру; (2) визначенню механізмів їх психічної адаптації, а також (3) розробці системи психологічної допомоги цим людям.
Логопсихологія виникла як практична прикладна дисципліна, у зв'язку з необхідністю надання психологічної допомоги особам, що мають порушення мови. Назвати час і місце її виникнення важко, оскільки зведення про вживання психологічних знань та інтерпретації окремих сторін мовних розладів можна зустріти в різних країнах та в різний час. Наприклад, одним з перших в Росії психотерапію мовних хворих став застосовував Г.Д. Неткачев (1913). Для вирішення психотерапевтичних завдань З. Фройд використовував психоаналіз описок та обмовок, а заїкання з точки зору психоаналізу з'являється як символічний прояв небажання людини вступати в мовну взаємодію зі світом, «повним небезпек». Лінгвістика з моменту свого повороту до психологічних проблем мови, з моменту «виявлення» людини, яка говорить, виявляла цікавість до випадків порушення стосунків психіки та мови (А.А. Потебня, До. Бюлер, Р. Якобсон та інші). Відомі роботи в області психології читання, що, мабуть, частково обумовлено його доступністю й можливістю об'єктивної реєстрації (Т.Р. Єгоров, 1953). Невипадково експериментальна психологія починалася з вивчення сприйняття. Прикладним результатом таких досліджень стали багаточисельні методики прискореного читання (Ф. Лезер., 1980;О.А. Андрєєв, Л.Н. Хромов, 1991) і близька до них методика глобального читання в логопедії, запропонована В.В.Оппель (1972). Деякі етапи розвитку логопсихології можна прослідити на прикладі дослідження алалії та афазії. Приблизно до 80-х рр. XX ст. у психологічній літературі були лише окремі згадки психологічних проблем категорії осіб з цими порушеннями мови, та лише після цього періоду з'являються спеціальні роботи, присвячені окремим питанням психологічної діагностики та корекції (Л.С. Цветкова, Же. М. Глозман, В. Віноградова та інші) [3].
Логопсихологія розвивається у напрямку вироблення своїх теоретичних основ, переважно запозичуючи їх у інших, найбільш близьких дисциплін — перш за все психології та лінгвістики, зокрема, загального мовознавства, теорії комунікації (прагматики), психолінгвістики, патопсихології, загальної психології, медичної психології, психології спеціальної, вікової, педагогічної, нейропсихології, логопедії та інших.
Зв'язок з логопедією носить взаємодоповнюючий характер, оскільки знання про психологію особистості з мовними порушеннями уточнюють та заглиблюють дослідження симптоматики розладів, співвідношення мови й психічних процесів в структурі мовного дефекту. У свою чергу, знання про розлади мови дозволяють уточнювати конкретне значення мови для різних психічних функцій.
По відношенню до логопедії логопсихологія є допоміжною дисципліною, яка спрямована на те, аби оптимізувати психологічними засобами логокорекційний процес.
Логопсихологія має важливе прикладне значення для логопедії. По-перше, вона визначає місце мови як ключової вищої психічної функції в системі інших елементарних та вищих психічних функцій. По-друге, вона надає сучасні засоби діагностики, що дозволяють визначити структуру дефекту, а також можливості компенсації з врахуванням підлягаючих зберіганню психічних функцій. По-третє, логопсихологія сприяє встановленню характеру адаптивних психічних реакцій суб'єкта на мовний дефект. По-четверте, вона пропонує диференційовані методи допомоги для вирішення різних завдань: вироблення або компенсації бракуючих психічних функцій, встановлення оптимальною контакту із страждаючим мовним дефектом суб'єктом, формування мотивації на виправлення дефекту мови, тощо.
Логопсихологія є однією із понад ста гілок в складній системі психології. Аби визначити місце логопсихології в цій системі, можна звернутися до інтерпретації К.К. Платонова, який писав: «Термін «психологічна наука» об'єднує систему знань, предмет якої психічні явища. Предмет науки — це той теоретичний аспект, специфічна точка зору, під яким дана наука розглядає об'єкти, що вивчаються нею. Він розкривається в системі її категорій та понять і визначає її методи» [9]. В психології логопсихологія запозичувала теоретичний аспект, точку зору, перш за все у вигляді теорій особистості, що дозволяють представити психіку як систему ієрархічно організованих елементів, склад і система стосунків яких й обумовлюють специфіку їх відмінностей. В психології логопсихологія узяла також методи дослідження психічних явищ. Окремі області психології представляють окремий інтерес для вирішення завдань логопсихології.
Методи логопсихології підрозділяються на дві великі групи — психодіагностика і психологічна допомога (корекція та терапія).
Володіння методами діагностики значною мірою визначає кваліфікацію фахівця. Лише правильне розпізнавання наявного розладу, розуміння його структури та динаміки дозволяють надати найбільш якісну допомогу людині з тими або іншими порушеннями, у тому числі з розладами мови. Психологічна діагностика особливо значима для логопедії, оскільки мова тісно пов'язана зі всіма психічними функціями.
Психологічна діагностика осіб з мовними розладами в першу чергу виявляє відхилення психічних характеристик від норми, оцінює переживання людини з приводу свого дефекту, наявність у нього спотворень сприйняття свого стану, дезадаптивних програм поведінки та планування.
Методи психологічної діагностики можуть бути описані за допомогою різних класифікацій, кожна з яких корисна при вирішенні конкретних завдань.
У загальному вигляді психодіагностичні методи можна розділити за спрямованістю, теоретичним конструктом, на якому вони засновані, та формі вживання.
На перший погляд спрямованість здається найзрозумілішим критерієм, проте за зовнішньою простотою деколи ховаються досить складні методологічні питання. Річ у тому, що сам понятійний апарат сучасної психології ще не є однозначним. Існують не лише десятки визначень поняття «особистості», але й спроби взагалі прибрати з вживання такі старі поняття, як увагу, інтелект тощо. В рамках цих категорій з деякою долею умовності можна виділити їх складові елементи психіки, наприклад, до категорії інтелекту відноситиметься сприйняття, пам'ять, мислення, до категорії особистості — цінності, спрямованість, емоції, до категорії поведінки — мотивація, воля, активність.
1.2. Мова дитини як засіб передачі інформації
З народження дитину оточує безліч звуків: мова людей, музика, шелест листя, щебетання птиць тощо. Але зі всіх звуків, що сприймаються вухом дитини, лише мовні звуки, й ті лише в словах, служать цілям спілкування його з дорослими, засобом передачі різної інформації, спонуки до дії. А перш ніж дитя навчиться розуміти та виголошувати окремі слова, воно реагує на інтонацію. Два слова, одне з яких виражає схвалення, а друге - загрозу, але виголошені однаково, дитя й сприйматиме абсолютно однаково, не розрізняючи їх за змістом.
Поступово маля починає вслуховуватися в слова, намагається повторювати їх, починає також чути та розрізняти звуки рідної мови, тобто звертати увагу на звукову сторону слова. Вже на третьому році життя малята в змозі відмітити неправильність вимови у своїх однолітків та навіть роблять спроби виправляти їх. З часом у дітей формується критичне відношення не лише до чужої мови, але й до своєї.
Дитина не завжди може правильно виголосити почуте слово: зберегти в ньому складову структуру, чітко вимовляти всі звуки. Виразність та чистота мови залежать від багатьох чинників, і в першу чергу від стану й рухливості апарату артикуляції. Неправильна будова апарату артикуляції, нерозвиненість, млявість м'язів мови, нижньої щелепи, м'якого піднебіння, губ та як наслідок їх недостатня рухливість нерідко є причиною поганої вимови. Найактивніше бере участь в утворенні звуків та вимові слів язик. Від його положення, від того, якої форми він набуває (розпластаний або утворює жолобок, кінчик язика звужений і торкається верхніх різців тощо), залежить правильна вимова більшості звуків мови. Чистота вимови забезпечується, перш за все, за рахунок правильної вимови приголосних звуків. Оволодіння відбувається протягом декількох років. Спочатку діти засвоюють найбільш прості у відношенні артикуляції звуки: голосні (і ті не всі, а в основному звуки а, у, і); приголосні: м, п, б, д, г та інші. На наступному етапі діти опановують звуки и, е, х, тверді свистячі (с, з ), звук ль. І в останню чергу діти засвоюють звуки, що вимагають складнішої роботи апарату артикуляції, це звук ц, група шиплячих звуків (ш, ж, ч, щ), звуки л, рь, р. Своєчасне та правильне оволодіння ними залежить від багатьох чинників.
Велике значення для правильного розвитку вимовної сторони мови має добре розвинене мовне дихання, яке забезпечує нормальне звуко, – та голосо утворення. Наприклад, деякі дошкільники неправильно виголошують звук р лише тому, що не можуть зробити достатньої сили вдих, необхідний для приведення в коливальний стан кінчика язика при вимові р. Правильне мовне дихання забезпечує найкраще звучання голосу. Своєчасний вдих і правильний подальший видих створюють умови для безперервного й плавного звучання мови, для вільного ковзання голосу по висоті, для переходу від тихої мови до гучної та навпаки.
Порушення мовного дихання (короткий або слабкий видих, мова на вдиху, неекономне витрачання повітря, невчасний його добір тощо) може з'явитися причиною недостатньо гучного вимові слів, неправильної модуляції голосу, порушенню плавності мови.
Аби навчитися говорити, чисто й правильно виголошувати слова, дитина повинне добре чути звучну мову. Зниження слуху веде до ослаблення слухового самоконтролю, що може бути причиною порушення звукового оформлення слів (слово виголошується недостатньо виразно, неправильно виголошують окремі звуки в ньому); до порушення інтонаційної сторони мови. Ослаблення слуху веде не лише до спотворення слів, але й до зниження словникового запасу, до появи в мові помилок граматичного типа [10, с. 25].
Процес розвитку мови багато в чому залежить від розвитку фонемного слуху, мається на увазі вміння відрізняти одні мовні фонеми від інших. Це дає можливість розрізняти близькі за звучанням слова: мал – м'яв, рак - лак, том - дом. У російській мові 42 фонеми: 6 голосних та 36 приголосних. Деякі фонеми відрізняються одна від одної лише дзвінкістю або глухістю при одної артикуляції, наприклад, звуки с і з, ж і ш, інші мають різкіші акустичні відмінності, дуже тонкі акустичні відмінності мають тверді та м'які приголосні (т і ть, з і сь). Недостатня сформованість слухового сприйняття, фонемного слуху може з'явитися причиною неправильної вимови звуків, слів, фраз.
Неправильна вимова окремих груп звуків в молодшому дошкільному віці сповна закономірно та виправдовано фізіологічними особливостями формування дитячої мови. Але якщо дитина неправильно виголошує звуки або недостатньо виразно виголошують слова, то дорослі обов'язково повинні звернути на це увагу. Хлопці з недоліками вимови дуже часто бувають замкнутими, боязкими, соромляться читати вірші вголос, розповідати казки. Педагогові необхідно своєчасно виявляти дефекти мови у дітей та усувати їх/
1.3 Організація та зміст діагностичної діяльності логопеда та психолога
Психолого-педагогічне обстеження є єдиним комплексом, що включає три досить самостійних напрями, кожне з яких має свої спеціальні завдання: клінічне, психологічне, педагогічне. Кінцевою метою обстеження є визначення педагогічних умов та індивідуальних прийомів й методів допомоги, яка необхідна дитині з тим або іншим мовним розладом.
Першим, як правило, здійснюється клінічне обстеження, направлене на те, аби побудувати попередню гіпотезу про вигляд дизонтогенеза за даними клінічно підтвердженного анамнезу. Детальний анамнез є важливою прогностичною частиною клінічного обстеження, при зборі якого діагност отримує безліч значимих відомостей про сім'ю і природжені аномалії розвитку, про протікання вагітності, хвороби й травми перших років життя, про адаптацію в дитячому садку (школі) та про інше.
Звичайне клінічне обстеження включає:
- обстеження терапевта з метою отримати відомості про соматичне здоров'я дитини та на підставі цих даних визначити можливості організації охоронного режиму та лікувально-профілактичних заходів;
- обстеження невропатолога, яке дозволяє визначити наявність порушень центральної нервової системи та їх характер. В разі виявлення органічних порушень мозку окрім коректувальної педагогічної дії проводиться медикаментозна терапія, тоді як при функціональних розладах застосовується лише педагогічне втручання [28].
Конкретні умови проведення обстеження (спостереження, експеримент, бесіди, тестування, аналіз результатів діяльності) можуть різною мірою сприяти адекватності отриманих результатів, що, у свою чергу, може відображитися й на інтерпретації отриманих даних. Це особливо важливо при проведенні психологічного обстеження.
До умов, які повинен враховувати психолог, відносяться особливості особистості обстежуваного (стать, вік, мотиви, установки, позиції, звички, характер, темперамент) та зовнішні умови, в яких здійснюється обстеження. Надзвичайно уважно потрібно віднестися до стану здоров'я, різних психосоматичних, фізіологічних порушень, відхилень в розвитку. Уміння психолога вловити, зрозуміти стан дитини, налаштуватися на «хвилю» доброзичливості, зацікавленості в спілкуванні сприяє адекватності відомостей про психологічні особливості дітей.
Разом з цим психологові необхідно простежити за зовнішніми умовами, в яких проводиться психологічне обстеження: освітленням, звуковим фоном, станом повітря, якістю меблів й так далі. Важливий вплив на результати обстеження може зробити особистість самого психолога, який повинен забезпечити не лише стандартність процедури його проведення, але й створити доброзичливу атмосферу, позитивний настрій на виконання пропонованих завдань та дій [5, с. 164].
Успішність діагностики значною мірою залежить від попередньої підготовки. Перед проведенням обстеження необхідно дати дитині можливість звикнути до нової для неї обстановки, освоїти її та зробити по можливості природньою.
Слід прийняти заходи для запобігання можливим відхиленням від порядку проведення обстеження (появи нових осіб, перехід в інше приміщення тощо), що повинне забезпечити одноманітність процедури діагностики.
Попередня підготовка стосується різних сторін процедури обстеження. Більшість методів психодіагностики вимагають точного відтворення словесної інструкції. Значення можуть мати навіть незначні помилки, нечіткість вимовлення, запинки при читанні інструкції випробовуваним, запобігти яким допомагає попереднє знайомство їх з текстом [1] .
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1
Логопсихологія — частина спеціальної психології, яка присвячена вивченню причин, механізмів, симптоматики, течії, структури психічних розладів у людей з порушеннями мови первинного характеру; визначенню механізмів їх психічної адаптації, а також розробці системи психологічної допомоги цим людям.
Страницы: 1, 2
