Психологія неповнолітніх
Реферат
з дисципліни Основи вікової психології
на тему
Тема: Психологія неповнолітніх
План
1. Загальна характеристика підліткового віку. Соціальна ситуація особистісного зростання підлітка
2. Поняття девіантної поведінки. Теорії девіації. Причини девіантної поведінки молоді
3. Види девіантної поведінки. Поняття деліквентної поведінки. Поняття про адитивну поведінку, її групи та шляхи формування. Стадії формування залежності від наркотичних та психотропних речовин у підлітків. Психопатологічний тип девіантної поведінки, його види
1. Загальна характеристика підліткового віку. Соціальна ситуація особистісного зростання підлітка
Підлітковий вік викликає особливий інтерес вчених за своїми яскравими характеристиками. Це перехідний вік від дитинства до юнацтва; його називають «важким віком», бо зростає критичне ставлення підлітків до оточуючих дорослих, виникає протидія їх вимогам, що іноді виявляється в прямому негативізмі. Іноді виявляється навіть нігілістичне ставлення до попередніх цінностей.
Труднощі зростання в цьому віці пов'язані в першу чергу з соматичним та статевим розвитком, що прямо позначається на працездатності та стані самопочуття підлітка. Цим визначається також і подальший повноцінний соціальний його розвиток.
Фізіологічне дозрівання відбувається в 2 етапи: 1-ий — у 8, 9—12, 13 років, 2-ий - 12, 13-17, 18 років.
У дівчаток фізіологічні зміни відбуваються на 1,5—2 роки раніше.
На І етапі спостерігається неузгодженість в активації ЦНС та ендокринної, звідси неврівноважений емоційний стан та порушення поведінки. Наприклад, у підлітків загострюються почуття та відбувається їх швидка зміна. Рішення приймаються вмить і практично без обдумування реалізуються. Головна реальність для підлітка — його теперішній стан, у правоті якого він ні на хвилину не сумнівається. Підвищується стомлюваність. У хлопчиків рухова активність або підвищується, або уповільнюється. Підсилюється ріст фізичний, але він відбувається нерівномірно, що веде до деякої непропорційності тіла. Наприклад, інтенсивний ріст скелета (4—7 см на рік) випереджає розвиток мускулатури: спочатку подовжуються руки та ноги, а вже потім тулуб. Підлітки стають вугластими, почувають себе незграбними, несиритними.
На 2-му етапі (з 12, 13 років) статевого дозрівання з'являються вторинні статеві ознаки, у хлопчиків змінюється голос, відбувається стабілізація взаємозв'язків між ЦНС та ендокринними центрами і статевими залозами. Стан нервової системи стабілізується, врівноважується, підліток стає менш подразливим, настрій покращується. На зміну невпевненості з'являється підвищена самооцінка. Зростає працездатність (зростає фізична та розумова сила, концентрується увага).
Старші підлітки потребують правильної організації діяльності, забезпечення фізичного навантаження, режиму дня та праці.
Підлітки набувають нових способів самоствердження, що пов'язані із статевою належністю. Підсилюється статевий потяг: вся інформація сексуального змісту стає значущою, формуються зразки жіночості та мужності, підвищується інтерес до своєї зовнішності, формується новий фізичний образ «Я». Характер перебігу фізіологічної перебудови, особливо при акселерації, в підлітковому віці визначається особливостями соціального середовища та взаєминами з оточуючими людьми і дорослими, і ровесниками.
Нудьга — одна із небезпек цього періоду. Підлітки прагнуть гострих відчуттів, тікають від нудьги за будь-яку ціну. Дорослі повинні виявити і розуміння, і тактовність щодо всіх змін, що відбуваються з підлітками, допомогти їм пережити всі труднощі цього віку.
Перехід до підліткового віку визначається появою мотиваційної кризи щодо навчальної діяльності. Безпосередній інтерес до неї спадає вже в 3—4 класі, знижується успішність, а інтереси, що пов'язані з майбутньою професійною діяльністю, ще не визначилися. Переживання, що пов'язані з таким становищем, не завжди усвідомлюються, а тому й не враховуються.
Протиріччя пов'язані також з появою і посиленням потреби в інти-мноособистісному спілкуванні з тими, кого підліток сам обрав у якості авторитету, хто має для нього значущість для побудови власного «Я» і власного життя. Як показують останні дослідження психологів, ця потреба зазначає депривації. Це пояснюється тим, що для вироблення власних ціннісних орієнтацій йому потрібно співвідносити власні критерії з критеріями близьких людей. Перетворення в нашому суспільстві викликали у дорослих деяку розгубленість: старі ідеали було відкинуто, а для ствердження нових потрібен певний час. Внаслідок чого чимало підлітків стають внутрішньо інфантильними, деякі втратили первісну значущу мету «бути дорослим». Для деяких ідеалом стає далеко не ідеальна людина тощо. Ствердження своєї унікальності тому і створює велику напругу: дехто прагне до конформізму, інші вважають пристосування неможливим, а дехто ховається за мрії.
За ідеями Д. Б. Ельконіна та Л. І. Божович, підлітковий вік — це період «другого народження особистості». Але проблема сенситивності до соціального розвитку в цей період не розроблена навіть у теоретичному плані. Що ж до практики виховання — підлітки не мають такої суспільної діяльності, яка б за своєю організацією сприяла задоволенню потреб цього віку. Навчальна діяльність, яка займає основний час активного життя підлітка, має індивідуальний характер, головним стимулом активності при депривації навчально-пізнавальних потреб залишається оцінка. За даними С. К. Масгутової, лише 18 % класних керівників працюють без «особливих труднощів». Кількість висловлювань учителів про позитивні риси особистості підлітка зменшується, а про негативні — збільшується; при цьому про позитивні якості говорять у загальному плані, а негативні якості оцінюють конкретно. Зростає шкільна дезадаптація (до 18—20 %) у порівнянні з першокласниками (5—8 %). Виникла проблемакерування неформальними об'єднаннями підлітків (наприклад, угрупуваннями за престижем батьків). Збіднюється світ почуттів, збільшується їх спрямованість на світ речей, матеріального достатку замість спрямованості на світ людських взаємин. Деякі підлітки не відчувають захищеності, підвищується невпевненість, тривожність.
Соціальна ситуація розвитку
Зовні соціальна ситуація залишається без змін, але вона змінюється якісно. У свідомості підлітка вона трансформується в нові ціннісні орієнтації. Мораль слухняності перетворюється на мораль рівності: почувати себе дорослим — це мати право вибору, мати право на свою думку. Підліток починає відстоювати свою самостійність: він проти опіки, постійного контролю, вимагає довіри, невтручання в особисті справи. Авторитет дорослого змінюється на авторитет особистості. Обмежується вплив батьків: «Я вже не маленький». Проте зростає важливість думки товаришів у питаннях моди, розваг, ставлення до подій тощо. Але розуміння підлітком моральних проблем, оцінка ним моральних вчинків значною мірою залежить від позиції батьків, від моральної атмосфери сім'ї.
Ініціатива в зміні статусу підлітка повинна належати дорослим; важливе розуміння підлітка в його намаганні бути самостійним. Його негативізм, свавілля є своєрідним закликом надати значення тому, що він робить, зрозуміти його прагнення мати рівні права на думку, коли приймається те чи інше рішення.
Предметом критичної оцінки стає своя сім'я, відносини між її членами. Набування життєвого досвіду відкриває для підлітка все різноманіття родинних стосунків. Виникає можливість порівнювати, оцінювати, критично розмірковувати, перевіряти ті цінності, на яких будувалися взаємини між підлітком та батьками в його родині. В батьках високо оцінюється щирість, турботливість, послідовність у вимогах, внутрішня гармонія між почуттями, думками та вчинками, витримка, вірність власним переконанням, чуйність, порозуміння тощо. Контроль, що заснований на теплих почуттях, визнанні та прийнятті підлітка, приймається безсуперечно. Він прислухається до порад батьків. їх повсякденна поведінка є для нього зразком. Змінюються дещо мотиви спілкування з учителями. Якщо молодші підлітки все ще намагаються від учителя одержати підтримку, заохочення за старанність у навчанні, за добру поведінку, то для старших підлітків важливим стає особистісне спілкування з ним. З'являється критична оцінка того чи іншого вчителя щодо методів викладання, його обізнаності, стилю спілкування тощо. Улюблені предмети, як правило, викладають улюблені вчителі, які мають високий авторитет.
У підлітковому віці неабиякого значення набуває спілкування з ровесниками. Провідним мотивом його є потреба бути ними визнаним. Дружба та служіння їй стають головними цінностями. Через товаришування засвоюються риси високої взаємодії людей: взаємодопомога, співробітництво, виручка та ін. У колі друзів особистість кожного підлітка перевіряється на оригінальність, глибину думок, на міцність моральних якостей, на самостійність у поглядах та вміння приймати рішення, на твердість, силу волі тощо. Група товаришів нерідко обмежує егоїзм окремих членів, формує здатність до дисципліни. В колі ровесників кожен відчуває дорослість, свободу, самостійність. Товаришування дає можливість глибше пізнавати один одного і самого себе. Бажання підлітка бути таким, як усі в його групі, нічим не вирізнятися серед своїх друзів іноді веде до конфліктів у сім'ї.
У групах підлітків відбувається інтенсивний обмін інформацією, оцінками з приводу книг, ТВ, кіно тощо. Можливість пізнати щось нове надає зустрічам особливої привабливості. Група ровесників створює почуття «Ми», яке підтримує підлітка, зміцнює його внутрішню позицію дорослості.
Звичайно, погано, якщо в таких групах панує нудьга, безцільне проведення часу. Особливо небезпечно, коли в групі є старший як лідер непорядних вчинків. Близькість дорослих до підлітків дасть можливість знати, чим вони живуть, які їхні інтереси, а також допомогти стати ініціаторами добрих справ.
У підлітковому віці виникає інтерес до протилежної статі. У молодших він виявляється іноді в неадекватній формі (смикають за косичку). У старших відносини стають складнішими: зникає безпосередність, виникає сором'язливість, напруга. Іноді ставлення до об'єкту симпатії стає відкритим, незважаючи на насмішки товаришів. Намагання бути привабливим, комусь подобатися стає одним із важливих мотивів поведінки. Підлітки починають вести щоденники, писати вірші, мріяти, аналізувати свої недоліки або достоїнства. В коло спілкування групи починають входити як хлопці, так і дівчатка. Критерії ставлення до себе значною мірою залежать від критеріїв, що прийняті в кожній конкретній групі, до якої належить той чи інший підліток, і яка для нього є референтною.
Провідна діяльність
Провідною діяльністю в цей період і стає інтимно-особистісне спілкування з ровесниками (Д. Б. Ельконін). Емоційне спілкування з ними пронизує все життя підлітків, воно накладає відбиток і на навчання, і на заняття поза уроками, і на взаємини з батьками. У дружбі підліток шукає розуміння, прийняття своїх складних переживань, співчуття, вміння вислухати, допомогти хоча б порадою.
Навчальна діяльність залишається основною, але досвід спілкування поза нею відіграє важливу роль (спорт, гуртки, художня самодіяльність тощо). Навчальна діяльність змінюється за змістом (засвоєння теоретичних знань), за характером (багатопредметність). Підлітки виявляють готовність до тих видів навчальної діяльності, які роблять їх у власних очах більш дорослими. Важливим стимулом до навчання є також домагання визнання ровесників. Хороші знання, як правило, визначають високий статус. Ерудований підліток користується авторитетом серед товаришів.
Таким чином, зростає соціальна активність підлітків, вони стають більш сприйнятливими до засвоєння цінностей і норм поведінки, які існують у світі дорослих. Нова соціальна позиція підлітків виявляється в центральному новоутворенні психічного розвитку в цей період — у почутті дорослості. Це почуття визначає спрямованість їх активності, систему нових прагнень і переживань. Крайні варіанти виявлення почуття дорослості визначаються або надмірним підкресленням своєї дорослості, що веде до сценічності поведінки, до демонстрування себе самого (одягом, відповіддю біля дошки, манерою спілкування тощо), або відсутністю цього почуття, що виявляється в інфантильності, безвідповідальності, в споживацьких нахилах.
Розрізняють такі типи дорослості: Соціальна позиція підлітка наближається до позиції дорослої людини. Підліток виявляє почуття обов'язку і відповідальності в фактах турботи про членів родини, в ставленні до своїх обов'язків. Він піклується про батьків, має стійкі власні погляди, яким відповідають і його вчинки. Пїдліток-інтелектуал має глибокі пізнавальні інтереси, виявляє самостійність у їх задоволенні, займається самоосвітою: багато читає, відповідально ставиться до навчання, бере участь у роботі гуртка за інтересом. Дорослість лише зовнішня. Підліток переймає зовнішні манери поведінки дорослої людини, намагається мати й зовнішній вигляд дорослого, запозичає такі атрибути дорослого як макіяж, куріння, алкоголь та ін.
Є й змішані варіанти. Але всі підлітки намагаються поширити межі своєї дорослості, хоча це відбувається за індивідуальними зразками. Почуття дорослості визначає життєву позицію й стосовно себе. Для підлітка важливо, щоб його дорослість була помітна для оточуючих, для нього важливо, щоб його поведінка не була дитячою. Він активно відстоює своє право вже бути дорослим. І хоча він об'єктивно ще не може включитися у життя дорослих на рівних, але прагне до самостійності, незалежності.
Треба підкреслити, що лише невелика частина підлітків досягає в цей період високого рівня моральної свідомості і здатна прийняти на себе відповідальність за свої вчинки, за благополуччя оточуючих людей. У цей час частіше виявляється соціальна інфантильність.
На формування почуття дорослості та його вияв (формальна самостійність або реальна, зовнішня форма виявлення дорослості або це глибоке почуття) суттєвий вплив справляє система відносин, у яку включений підліток — визнання (або невизнання) його дорослості батьками, вчителями, друзями.
Становлення особистості
Підлітковий вік — складний і відповідальний період становлення особистості (за Л. І. Божович, це період другого народження особистості). Формується соціальна спрямованість і моральна свідомість: моральні погляди, судження, оцінки. Уявлення про норми поведінки запозичені у дорослих, оволодіння ними відбувається через реальні стосунки та оцінки їх діяльності дорослими. Знання моральних норм та еталонів взаємин розуміють не завжди глибоко, важко сприймається моральний релятивізм, тому оцінки вчинків інших категоричні, безкомпромісні. Моральні переконання ще нестійкі, але вони стають специфічними мотивами поведінки. З'являються власні погляди, оцінки, які ще можуть швидко змінитися, але й протилежну точку зору підліток буде захищати так само пристрасно, як і минулу.
Важливі зміни відбуваються в мотиваційній сфері: потреба в самоповазі, в самоствердженні, у визнанні товаришів, у позитивному ставленні з боку значущих товаришів. З'являється орієнтація на майбутнє: мрія, ідеали, перспективні плани, віддалена мета. Проте для підлітка характерна й відмова від поставленої мети всупереч її об'єктивній значущості, бо воля ще слабка. Підлітки частіше діють за найбільш сильним мотивом, власною ж поведінкою вони ще не володіють і самі визнають відсутність у себе вольових якостей.
Педагогічне завдання — розвивати у підлітків вольову поведінку, використовуючи для цього емоційно привабливі цілі, підтримувати їх наміри й уявлення про можливість досягти власного рівня домагань. За Л. І. Божович, у підлітків у вольовому акті ще слабко представлена виконавська частина. Очима підлітків: основною причиною їх неуспішності в иіколі є лінощі. Практика свідчить, що не менше значення має забезпечення пізнавальної мотивації, розвиток інтересів.
Підлітків характеризує легкість виникнення переживань, емоційної напруги. їм важко стримувати свої й радість, і горе, й образу, і гнів. їх емоції відрізняються ригідністю — інертністю, негнучкістю, навіть тенденцією до самопідтримування. Підлітки «купаються» у власному горі або в почутті провини. Вони відчувають задоволення від будь-яких переживань, відчувають потребу в сильних емоційних насиченнях. Суперечливі прагнення, які виникають досить часто, ще більш підсилюють загальний емоційний фон, і це веде до виникнення стану афекту. Афективний стан може бути досить тривалим і виникати з незначного мриноду. Треба вчити підлітків володіти своїми емоціями, усвідомлювати їх, говорити про них, виявляти в культурних формах.
Відбувається інтенсивний розвиток самосвідомості: виникає інтерес до свого внутрішнього світу, що веде до поглиблення та ускладнення процесу самопізнання. Підліткова рефлексія спрямована на розуміння самого себе: особлива увага приділяється власним якостям особистості, тому підвищується чутливість до оцінок з боку оточуючих, виникає орієнтація на реальні досягнення. Рефлексія відкриває недосконалість «Я», що глибоко та гостро переживається. Найбільший сплеск рефлексивності в VII—VIII кл. Зростає критичність з приводу власних недоліків, наприклад, уже в VI кл. з'являються діти, які не вважають себе здібними до жодного з предметів.
Моральна мотивація ще нестійка, тому підліток легко піддається навіюванню таким формам соціальної поведінки, які роблять його дорослим у власних очах.
Образи «Я», що створює в своїй свідомості підліток, дуже різноманітні: це фізичне «Я» (уявлення про свою зовнішність), про психічне «Я» (про риси характеру, про свої здібності тощо). Але ставлення до всіх цих рис свого «Я» залежить від системи цінностей, яка формується завдяки впливу членів своєї сім'ї та ровесників. Саме тому одні гостро переживають відсутність зовнішньої краси, а інші — фізичної сили, дехто всю увагу спрямовує на підвищення результатів у спорті. Образ «Я» ще нестабільний, уявлення про себе рухливе. Іноді випадкова фраза, комплімент або посмішка надовго порушують спокій душевного життя підлітка.
З образом «Я» пов'язана самооцінка. Для підлітка важливо знати не тільки який він є, але й наскільки значущі його індивідуальні особливості для оточуючих, а тому й для самого себе. Постійно відбувається порівняння: «Я такий, як усі» або «Я не такий, як усі». Але в ідеалі самооцінка повинна складатися з порівняння самого себе сьогодні з самим же собою, але вчора: «Я вчора і я сьогодні, а яким я стану (повинен стати) завтра?» Цс складно, але ефективно. Самооцінка має загальний характер та ще й занижена: підлітки перебільшують свої недоліки, успіхи дещо занижують. Але за заниженою самооцінкою може ховатися високий рівень домагань, на основі цього розвивається феномен «дискомфорт успіху». Підліток, маючи таку самооцінку, знецінює досягнення своїх ровесників, радіє їх невдачам. Така конфліктна самооцінка виникає при завищених вимогах з боку батьків або песимістичних уявленнях про можливості свого сина або доньки. У підлітка тоді виникає сильна реакція навіть на справедливі зауваження. Він шукає зовнішні причини для виправдовування своїх реальних невдач або тих, що прогнозуються. Такий «афект неадекватності» вимагає пошуку психологічного захисту у вигляді знецінення успіхів інших. Висока самооцінка повинна поєднуватися зі здатністю диференційовано оцінювати свої досягнення і в той же час бачити й недоліки, і перспективи покращання результатів за рахунок усунення недоліків.
Якщо молодші підлітки перебільшують якості інших і недооцінюють себе, то старші адекватно оцінюють інших, але перебільшують оцінку себе. М. І. Лісіна висловила гіпотезу про продуктивність дещо завищеної самооцінки у порівнянні з заниженою. Загальне позитивне ставлення до себе, до своїх можливостей повинно залишатися незмінним, а недоліки сприйматися як тимчасові, які в майбутньому можна усунути, якщо постаратися.
