Розглядаючи у цілому особливості формування ціннісних орієнтацій у студентському віці, вчені стверджують, що цей необхідний та важливий елемент особистісної структури повністю сформований лише у однієї третини юнаків та дівчат. У третини дітей юнацького віку ціннісні орієнтації лише тільки починають формуватись і не можна стверджувати, що вони перетворились на стійку якість особистості [19, с. 4].
Перспективу у часі, як план уявлень про майбутнє життя, автори розглядають як одну з центральних у студентському віці інстанцій, що опосередковує діяльність людини, що впливає на зміст та функціонування мотиваційно-потребової сфери особистості [37, с. 7].
У студентів найбільш часто зустрічаються мотиви, пов'язані із власною особистістю; достатньо великий відсоток становлять мотиви саморозвитку. Мотивація, пов'язана з майбутньою професійною діяльністю і роботою, виражена слабо. Таким чином, найбільш характерною є мотивація, направлена на власну особистість, власне Я. Друге місце займає мотивація спілкування, і нарешті третє місце належить діловій мотивації, пов'язаній з реалізацією учбових та інших задач. [36, с. 55 ].
1.2 Проблема самосвідомості та її складових
Психологічне вивчення самосвідомості має давню і багату історію, починаючи з праць В. Джемса та І.М. Сєченова. Значення такого вивчення пов’язане з вельми важливою роллю самосвідомості у структурі особистості та детермінації її соціального буття. В індивідуально-психологічному плані проблема самосвідомості розглядалась у працях В.В. Століна, І.І. Сарджвеладзе, А.А. Налчаджяна, О.Б. Орлова, К.Т. Соколової, П.Р. Чамати, Р. Бернса, Ж. Лакана, К. Роджерса, К. Хорні, К. Юнга та інших. В соціально-психологічному аспекті проблему самосвідомості розробляли Ф. Зимбардо, І.С. Кон, В.А. Ядов, Т. Шибутані, П. Бергер, Т. Лукман та інші.
Свідомість молодої людини є особливо сприйнятливою, здатною переробляти і засвоювати величезний потік інформації. У цей період розвиваються критичність мислення, прагнення дати власну оцінку різним явищам, пошук аргументації, оригінального рішення. Разом з тим в цьому віці ще зберігаються деякі установки і стереотипи, властиві попередньому віку. Це пов'язано з тим, що період активної ціннісно-творчої діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної, творчої діяльності, неповною включеністю молодої людини в систему суспільних відносин [42, с. 111].
Соціальна зрілість є цілісністю усвідомлення і реалізації в діяльності особи її основних соціальних і психологічних якостей і властивостей. Також потрібно враховувати відношення особи до своїх потенційних можливостей. На цьому рівні дослідження можна прослідкувати, коли у людини з'являються власні погляди і відносини, які для нього характерні вимоги, оцінки і самооцінки. Ймовірно, багато помилок у вихованні молоді визначаються тим, що дорослі прагнуть вирішувати окремі питання (професійної підготовки, моральної стійкості, уміння дотримуватися законів і інші), не сформувавши головного: уміння розмірковувати над непростими проблемами сучасного життя і діяти в ній, орієнтуючись на загальнолюдські цінності і своє власне вдосконалення.
Самосвідомість – це усвідомлення людиною себе як особистості: своєї діяльності, стосунків з іншими людьми, власних дій та вчинків, їх мотивів, цілей, розумових, моральних, фізичних якостей тощо. До самосвідомості входять три компоненти: пізнавальний, емоційний та вольовий [38, с. 15].
Експериментальні дослідження, в яких вивчалися особливості прояву самосвідомості у різні вікові періоди розвитку, були проведені С.Д. Максименком, М.Й. Боришевським, Т.І. Гаваковою, В.О. Горбачовою, Л.В. Долинською, В.К. Котирло, О.І. Кульчицькою, Г.І. Ліпкіною, О.Г. Подоляк, Л.С. Сапожниковою , Х.М. Василькевич та іншими.
Пізнавальний компонент включає самовідчуття, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінку тощо. Емоційний компонент – це самопочуття, які характеризують усвідомлювані переживання людини. Під вольовим компонентом самосвідомості розуміють самовладання, саморегуляцію поведінки і діяльності, самодисципліну, самоконтроль, тобто все, що є результатом активності особистості [44, с. 534].
Невід’ємною частиною самосвідомості особистості є самооцінка. У психологічних дослідженнях самооцінку розглядають у двох значеннях: як процес самооцінювання, та як відносно стійке і сформоване уявлення дитини про себе, тобто як продукт багаторазового і різноманітного оцінювання себе. Об’єктом самооцінки можуть бути різноманітні сторони особистості: особливості побудови та перебігу діяльності, її результати, поведінка і взаємини, наявні здібності, інтереси і потреби, особливості характеру, темпераменту, інтелекту тощо. Основними вимірами самооцінки є ступінь адекватності, стійкість та висота [43, с. 36].
Із самооцінкою тісно пов’язані такі психологічні утворення як рівень домагань і соціальні очікування. Особливу роль соціальні очікування відіграють у розвитку та формуванні взаємин у сім’ї, у групах, групових формах поведінки, ціннісних орієнтаціях (Н.Л. Коломінський, А.К. Єрофеєв, В.К. Горбачевський, Л.В. Бородіна та ін.) [24, с. 17].
Самооцінка тісно пов’язана з рефлексією, що розглядається у вітчизняній психології як багатоаспектне і багаторівневе особистісне утворення. Рефлексія як аналіз власної діяльності, своїх вчинків і якостей, які в них проявляються, “обслуговує” становлення самооцінки як здатності суб’єкта аналізувати свій внутрішній світ і на цій основі формувати відповідні регуляторні системи [23, с. 88].
Сфера особистісних цінностей визначає основні смисложиттєві орієнтації та настановлення – як усвідомлювані, так і неусвідомлювані індивідом. Цінності є одними з найважливіших регуляторів поведінки людини. В них фіксується особлива значущість тих чи інших предметів (матеріальних або ідеальних) для конкретної особистості [27, с. 117].
Оскільки орієнтація на ту чи іншу систему цінностей обумовлює характер розвитку особистості, цілеспрямоване формування ціннісного ставлення до дійсності посідає одне з найважливіших місць в системі виховання дітей.
Цінність, як значущість для суб’єкта певної сторони діяльності і змісту образу “Я” визначає [11, с. 41]: 1) спрямованість суб’єкта на певну діяльність або її сторони; 2) відповідний спрямованості зміст уявлень про своє “Я”; 3) виокремлення в свідомості певного предметно-діяльного змісту.
Цінність – це відображені суб’єктом ланки його існування, через які відбувається виокремлення (а на певних етапах – усвідомлення) ним самого себе, власного “Я”. Так, в одних дітей їх “Я” виділяється через цінність для них ставлень інших людей, для других – через цінність спілкування, для третіх – через цінність пізнавальної діяльності, для четвертих – через цінність доброго виконання завдання, для п’ятих – через цінність правильного виконання вимог дорослих. Таким чином, в цінності відбувається “синтез” двох сторін: об’єктивно-змістової (сторони діяльності, які набувають особистісного смислу) і суб’єктивно-змістовної (уявлення суб’єкта про себе через ставлення до певної сторони дійсності, певних об’єктів).
На думку деяких дослідників, ціннісно-орієнтаційний портрет сучасного студента виглядає приблизно так: "Головне в житті - це міцне здоров'я, сім'я - це необхідне джерело морально-психологічної підтримки. Любов та спілкування з друзями прикрашає життя. Матеріальне забезпечення дає впевненість у собі, своїх силах. Що стосується творчості, пізнання і досягнень, що заслуговують суспільного визнання - це не завжди вдається, але було б бажано. Задоволення приємні, але на них сьогодні не вистачає часу та грошей. Абсолютно впевненим можна бути тільки в одному - сьогодні треба розраховувати тільки на свої сили, здібності та можливості" [34, с. 130].
Соціологічні дослідження ціннісних орієнтацій студентської молоді останнього десятиліття переконують, що у свідомості сучасної молоді (в тому числі і студентської) формується тип особистості, характерний для західного суспільства - особистості, яка в першу чергу цінує себе і вважає, що її діяльність, успіх у житті і т. п. залежать в першу чергу саме від неї [1, с. 72].
1.3 Особливості самосприймання студентів
Останнім часом помітно зростає інтерес до вивчення студентства як одного з визначальних етапів життєвого шляху. Важливо зрозуміти, які психологічні механізми сприяють розвиткові активної молодої людини як унікальної особистості, досягати контролю над життєвими обставинами, бути діяльною, продуктивною і щасливою.
Дослідженню студентського віку в сучасній психології присвячено багато праць. Однак існують великі розбіжності щодо розуміння суті розвитку в юності, меж та головних новоутворень цього періоду життя людини. На думку багатьох дослідників таким новоутворенням даного віку є ідентичність. Ідентичність - це результат самоусвідомлення та самовизначення свого "Я" [17, с. 158]. Кінцевим продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про себе.
Розглянемо, по-перше такі визначення як «самоусвідомлення» та самооцінка.
Самоусвідомлення - це усвідомлення і оцінка людиною своїх дій та їх результатів, думок, почуттів, моральності та інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе та свого місця в житті [35, с. 115].
Самооцінка - це є "певне ставлення до себе: до своїх якостей, можливостей, фізичних (та духовних) сил" [35, с. 115].
Самооцінка - це особистісне судження про особисту цінність, що виражається в установках, властивих індивідові [31, с. 4].
Отже самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття особистої цінності і позитивного ставлення до всього, що входить до сфери її "Я". Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе самого, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.
Можна виділити кілька джерел формування самооцінки, які набувають різної значимості в процесі становлення особистості. Для юнацького віку є актуальним порівняння з іншими людьми. Групи однолітків відіграють як в дитинстві, так і в студентському віці дуже важливу роль, особливо для розвитку ідентифікації та формування установок. Періодом виникнення свідомого "Я", як би поступово не формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий та ранній юнацький вік [29, с. 9].
Як було зазначено в попередньому підрозділі, до поняття «самосприймання» включені такі елементи, як самоставлення та ставлення до інших.
На адекватній самооцінці, а отже – на самоставленні базується, на думку багатьох авторів, соціальний інтелект (В. Куніцина, Р. Ульріх, Н. Кудрявцева) [45, с. 8]. Самоставлення, яке виявляється прийняттям чи неприйняттям себе як цілого, самоповагою і почуттям гідності, визначає великою мірою характер взаємин і взаємодій, здатність до встановлення близьких довірливих стосунків із людьми.
На рівні свідомості самоставлення виявляється в поведінці і діяльності як загальне, глобальне почуття „за” і „проти” самого себе у формі самоповаги, аутосимпатії, самоінтересу, близькості до самого себе, очікуваного ставлення інших. На рівні підсвідомості працюють механізми психологічного захисту „Я”, самоцінності (компенсація, прикрашання, захист від самозаперечення), які набувають особливої ролі за умови негативного самоставлення внаслідок фізичного каліцтва, відсутності визнання оточуючих людей, переживання статусу „відкиненого”, яке провокує деструктивну поведінку, сприяє деформації особистості [5, с. 110].
Порушення цих функцій може призвести до почуття пригніченості, неповноцінності, які тягнуть за собою страх спілкування з іншими. Часто такі люди через низьку самооцінку надто узагальнюють кілька випадків, коли їх відкинули, і забувають про позитивні моменти в налагодженні стосунків. Вони не знаходять у себе таких якостей, які, на їхню думку, приваблювали б інших, а тому інші перестають приваблювати їх.
Ставлення до себе тісно пов’язано зі ставленням до інших. Д. Янг дефекти цього феномену об’єднав під загальною назвою „Кластер «Недовіра»”: „Більшість хронічних самотніх страждають від глибокої недовіри до себе з боку інших людей. Вони вважають, що інші люди самолюбиві, турбуються лише про себе, прагнуть використовувати у своїх цілях всіх інших людей” [31, с. 582].
Відсутність позитивного ставлення до людей, на якому базуються мотиви аффіліації та допомоги, може сприяти виникненню маніпулювання, коли інших сприймають не як суб’єктів, а як об’єкти для досягнення власної мети. Такий тип стосунків Н. Сарджвеладзе називає суб’єкт-об’єктним ставленням до людей [7, с. 12]. Інших тут розглядають як об’єкти споживацького, інструментального, маніпулятивного й утилітарного підходу. У поведінці спостерігаємо тенденцію впливу на іншого, маніпулювання його свідомістю і поведінкою, нав’язування йому своїх думок, тобто „асиміляція” іншого, контроль його вчинків і „заволодіння” ними тощо.
Маніпулювання може базуватися на егоїзмі, який стає основою деструктивного спілкування. Егоїстична центрація на власній персоні й позиції, яку вона займає, виявляється у висуненні на перший план своїх інтересів і цілей на шкоду інтересам партнера. Приниження партнера дає певну психологічну вигоду, оскільки допомагає краще виглядати на його фоні. Егоїсти вважають прийнятними агресивні форми поведінки, вони мстиві [4]. Порушені соціальні зв’язки можуть супроводжуватися у ставленні до інших ворожістю, агресивністю, потенційною конфліктністю, жорстокістю, байдужістю і, в найгіршій ситуації, асоціальністю. В. Куніцина писала: „Агресивна поведінка, агресивність як риса особистості привносять у спілкування риси деструктивності, роз’єднують людей і тримають їх у напрузі, залишаючи після себе довгий шлейф прикрості та дискомфорту” [32, c. 408].
Існують і складніші детермінанти порушень соціальних зв’язків, які базуються на декількох простіших особистісних утвореннях. Серед них можна виокремити сором’язливість, ригідність, аномію та емоційну ізоляцію [46, с. 188].
Таким чином, виходячи з матеріалів першого розділу, можна констатувати, що є очевидною необхідність вивчення не тільки окремих характеристик самосвідомості та самосприймання, але й їх взаємозв’язку й взаємовпливу в процесі розвитку особистості.
Висновки до першого розділу
Вищезазначене дає змогу зробити такі висновки:
По-перше, межа переходу від підліткового до юнацького віку дуже умовна і за різними схемами періодизації припадає на різний вік. У схемі вікової періодизації онтогенезу юнацький вік було визначено як 17-21 рік для юнаків і 16-20 років для дівчат. Психологи розходяться у визначенні вікових меж юності. У західній психології взагалі переважає тенденція до об'єднання отроцтва та юності у єдиний віковий період, що називають періодом дорослішання (аdolescence), змістом якого є перехід від дитинства до дорослості, а його межі можуть сягати від 12-14 до 25 років. Саме цей період називають віком студентської молоді, оскільки в цей період молода людина формується на рівні самосвідомості, у професійному та ціннісно-орінтаційному напрямі.
Тож, юнацький вік (на який припадає період студентства) охоплює період розвитку дитини з 15 до 25 р. Основними новоутвореннями даного вікового періоду виступають: відкриття „Я", розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності і її властивостей; поява життєвого плану, установка на свідому побудову власного життя, професійне самовизначення. Провідним видом діяльності стає навчально-професійна діяльність.
По-друге, центральним психічним процесом юнацького віку – є розвиток самосвідомості. Тож, самосвідомість у юнацькому віці тісно пов’язано з такими факторами, як самооцінка, професійне самовизначення, ціннісні орієнтації тощо.
По-третє, само сприймання складається з двох провідних компонентів: ставлення людини до себе та ставлення до інших людей. Основними механізмами формування «Я-образу» виступають: аналіз власного внутрішнього світу, порівняння себе з іншими, приписування бажаних якостей, привласнення думки інших про себе, аналіз власних вчинків.
РОЗДІЛ 2. дослідження самосприймання студентів
У другому розділі курсової роботи нами було розглянуто та обґрунтовано вибір методик щодо психологічних особливостей самосприймання у студентському віці та приведені деякі з них, зокрема методики дослідження самовизначення і самооцінки, рівня інтелекту, емоційного стану, особистісних властивостей Л. Божович, В. Вольф, С. Куперсміт, Г. Ліпкіна, А. Петровський, Є. Савонько та ін. Докладніше розглянуто та описано діагностику «нормативної кризи ідентичності» у юнацькому віці Е.Еріксона та методику А.М. Прихожана, яка використовується для вивчення рівня диференційованості образу ”Я” особистостей юнацького віку з дослідженням додаткових параметрів самооцінки та рівня домагань тощо.
2.1 Проблема діагностики самосвідомості та її складових у студентів
В останні десятиріччя все більше увага дослідників звертається до однієї з центральних проблем психології розвитку особистості – до проблеми пошуку механізмів та закономірностей становлення самосвідомості та самосприймання особистості студента. Загальна проблематика самосвідомості особистості посіла значне місце в теорії психології завдяки працям Р. Бернса, У. Джемса, І. Кона, К. Роджерса, С. Рубінштейна, В. Століна, З. Фрейда, І. Чеснокової, Т. Шибутані, К. Юнга, В. Ядова та інших.
Існує декілька підходів до визначення сутності та структури самосвідомості. Окремі її компоненти були предметом численних досліджень, як у зарубіжній, так і у вітчизняній психології. У працях вітчизняних і зарубіжних психологів (Н. Анкудінова, В. Асєєв, Р. Бернс, К. Блага, А. Бодальов, Л. Божович, Є. Бондаренко, А. Валлон, Г. Ліпкіна, М. Шебек) розглянуто теоретичні положення про співвідношення та взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників становлення свідомості й самосвідомості особистості, генезис самосвідомості, її складових.
Предметом експериментального вивчення зазвичай є окремі сторони самосвідомості, зокрема, самовизначення і самооцінка рівня інтелекту, емоційного стану, особистісних властивостей (Л. Божович, В. Вольф, С. Куперсміт, Г. Ліпкіна, А. Петровський, Є. Савонько, К. Ханлі, С. Юлдашева та інші). У цей же час є багато незрозумілого стосовно характеру зв’язків окремих компонентів самосвідомості, її внутрішніх структурних особливостей.
Суттєвою особливістю значної кількості досліджень є їх зосередження на двох вікових категоріях. По-перше, це численні вивчення процесу становлення самосвідомості в дітей дошкільного віку, а, по-друге, це дослідження свідомості й самосвідомості в юнацькому віці.
Забезпечення розвитку свідомості та самосвідомості студентів перших курсів є дуже складним завданням для психолога. Його складність визначається низкою чинників, серед яких провідними є такі: недостатня розробленість теоретико-методологічних моделей, придатних для їх застосування у вирішенні практичних завдань; майже повна відсутність методичних розробок та психологічних технік з цієї проблеми; недостатнє розуміння важливості цього завдання з боку педагогів та батьків, які першочергово зосереджені на проблемах навчання та формування навчальної діяльності [38].
Зрозуміло, що недостатній рівень розвитку самосвідомості, а саме: слабка диференційованість образу "Я", неадекватність самооцінки та негативне змістове наповнення ціннісних орієнтацій є несприятливим фактором загального розвитку особистості [45, с. 9]. У цей же час проведені багатьма психологами дослідження показали, що недоліки в розвитку компонентів самосвідомості тісно пов'язані з виникненням феноменів дезадаптації та тривожності, емоційною нестійкістю, порушенням форм соціальної поведінки та комунікації [45]. Окрім того, перелічені недоліки розвитку самосвідомості в студентському віці стають підґрунтям виникнення низки порушень подальшого особистісного розвитку, почасти різних форм девіантної поведінки.
