Большая Энциклопедия Рефератов - Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу - бесплатно рефераты, скачать рефераты, рефераты на тему

Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу

Як зауважив В.О. Сухомлинський, за зовнішньою рухливістю дітей можуть приховуватися хвороби серцево-судинної, травної, нервової систем. Незважаючи на враження, що такі діти витривалі, їх нервова система потребує захисту. Слід попередити перезбудження нервової системи, що часто виникає у надмірно рухливих дітей, Для цього дорослому необхідно забезпечити чіткий розпорядок дня, спокійне, але настійливе пред'явлення вимог. При роботі з дошкільниками використовуються різні тактики врахування властивостей їх темпераменту і вікових особливостей (Т. Чиркова).

Перша орієнтована на створення умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Для однієї дитини важливо забезпечити постійний контакт з ровесниками, інтенсивне спілкування з ними; для іншої— передбачити ігри на самоті, моменти усамітнення. Один дошкільник прекрасно справляється з роботою в умовах відволікаючих факторів (шуму, гри інших дітей, присутності сторонніх людей); інший — потребує повної тиші та спокою. Тактика особливо ефективна на ранніх етапах онтогенезу, зокрема, у немовлячому віці. Недоліком її є те, що може знизитись адаптабельність психіки й організму до умов середовища.

Друга тактика передбачає формування у дитини рис вдачі, що компенсують негативні особливості властивостей темпераменту. її реалізація вимагає досить тривалого періоду часу, терплячості та наполегливості дорослого. Для меланхоліка та флегматика їх повільність компенсується більш тривалою та ретельною підготовкою до роботи, більшою посидючістю.

Третій варіант в роботі вихователя передбачає посилення позитивних і послаблення негативних сторін у повелінні дитини. Дітей слід навчати користуватися своїми перевагами, залежними від типу темпераменту. Є ситуації, в яких повною мірою виявляються переваги одного з типів темпераменту та «програють» інші типи. Наприклад, для меланхоліка характерний підвищений рівень тривожності, пов'язаний з високою сензитивністю. Остання зумовлює високу вразливість і образливість. Такі діти довго і серйозно переживають невдачі, що може привести до невпевненості. Водночас тривожність— важливий фактор емоційності і може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Тривожності не можна позбутися цілком, але зумовлені нею несміливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються при формуванні навичок діяльності і стимулюванні переживань успіху [3; с. 288].

Головний принцип врахування властивостей темпераменту дітей у їх вихованні полягає у тому, щоб досягти переходу від забезпечення зовнішніх умов, сприятливих для дитини певного типу темпераменту, до озброєння дитини навичками саморегуляції, що дозволяють їй самостійно нівелювати вплив темпераменту на діяльність незалежно від зовнішньої ситуації.

Урахування у вихованні і навчанні дітей їхніх індивідуально-типологічних особливостей дає змогу правильно спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи. Ігнорування ж може стати основною причиною розвитку у дітей молодшого шкільного віку негативних рис: у сангвініка — розпорошеності інтересів; у флегматика — безініціативності, байдужості, лінощів, млявості, апатії; у холерика — нестриманості, різкості, імпульсивності; у меланхоліка — сором'язливості, замкнутості, невпевненості, образливості [4; с.385].

Педагог зобов'язаний спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, вимагати від нього доводити почату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчити бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих.

У вихованні дітей-флегматиків головне — формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати найменші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів — на слабкість.

Енергію холерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застосовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку і діяльність, дотримання правил, якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, не ображаючи самолюбства.

У вихованні меланхоліків слід враховувати їхню вразливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це може стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі, підтримувати позитивні емоції.

Особливої уваги вихователя потребують дві групи дітей: повільні і рухливі. Повільні діти дуже довго виконують режимні процеси, затримують інших, неохоче беруться за нову справу, важко включаються в рухливі ігри і фізичні вправи, постійно порушують правила, неправильно реагують на вказівки або через свою надмірну сконцентрованість не чують їх. Все це відбувається не навмисно, а тому, що дитина інакше не може. Систематичне тренування, вправи можуть підвищити у неї рухливість нервових процесів, зміцнити нервову систему.

Для входження у робочий процес їм потрібен певний час, поспіх гальмує їх, а різні вимоги і вказівки — дезорганізовують. Будь-яку справу їм необхідно давати виконувати на позитивному емоційному фоні, включаючи елемент гри.

Підвищена рухливість дітей також обумовлена особливістю нервових процесів, керувати якими вони нездатні. Тому покарання їх за непосидючість позбавлені сенсу і педагогічного ефекту, як і спеціально дібрані завдання, що вимагають надмірної ретельності. Виконати їх дитина не зможе, протестуватиме, ігноруватиме вказівки дорослих, уникатиме виконання вимог. Усе це збуджуватиме нервову систему дитини-меланхоліка, підвищуватиме рухову активність.

Рівне і спокійне спілкування з рухливими дітьми, уникнення заборон, аргументовані вимоги обов'язково виконати розпочату справу, використання короткочасних з поступовим ускладненням доручень, заповнення часу найрізноманітнішими справами підвищують посидючість, якість роботи рухливих дітей. Крім того, їм бажано пропонувати види діяльності, в яких вони матимуть змогу застосувати свою рухливість і жвавість (спортивні ігри, вправи). При цьому слід регулювати навантаження, щоб уникнути перевтоми. Хоча такий підхід дуже трудомісткий, однак дає можливості для досягнення позитивних результатів.

Уміння бачити у психологічних проявах, поведінці дитини те, що обумовлене типом нервової діяльності, її віком, спадковістю, а також відрізняти це від набутого, допомагає вихователю раціонально застосовувати індивідуальний підхід у своїй педагогічній практиці. Спеціально дібрані комплекси виховних впливів необхідно використати у сприятливі для цього (сензитивні) періоди. Такими молодший шкільний вік, коли нервова система перебуває у процесі становлення, інтенсивно розвиваються основні властивості нервових процесів. Спостереження в цьому віці за руховими, емоційними, а потім і мовними проявами, стилем поведінки дітей дає змогу більш-менш точно зробити висновок про особливості типу нервової системи (сили — слабкості, рухливості — інертності, врівноваженості — неврівноваженості, інтроверсії — екстраверсії, емоційності, тривожності та інших властивостей).

Для ефективного виховання дітей потрібно враховувати їхні властивості темпераменту та вікові особливості і дотримуватися таких вимог:

1) забезпечення умов для нормального розвитку дитини. Якщо їй заважає шум, слід подбати, щоб довкола було якомога тихіше; якщо важко звикає до нової обстановки, бажано позбавити її такого випробування. Цінну якісну і кількісну психолого-педагогічну інформацію можна отримати у немовлячому віці. Послуговуватися нею потрібно обережно, щоб не знизити пристосовуваності психіки, організму малюка до середовища;

2) формування у дитини рис характеру, що нівелюють негативні особливості її темпераменту. Риси характеру виявляються при зміні умов життя і діяльності дитини, у результаті вироблення в неї навичок і звичок. Основними вимогами при цьому є поступливість, послідовність, вмотивоване пришвидшення або уповільнення темпу діяльності. Краще за таких обставин вдатися до психолого-педагогічного маневру. Прагнення педагога до негайної результативності своїх виховних дій може призвести до зміцнення негативних особливостей темпераменту, порушення довірливості у стосунках з дитиною. Наприклад, діти-меланхоліки на постійні вимоги пришвидшити дії уповільнюють або взагалі припиняють їх. У цій ситуації їх потрібно переконати, що головне не повільність або швидкість дій, а якість результатів;

3) посилення позитивних і послаблення негативних проявів у поведінці дитини. Наприклад, підвищена тривожність меланхоліка, пов'язана з високою чутливістю до подразників, спричинює їх надмірну вразливість і чутливість. Однак рівень тривожності відіграє особливу роль у структурі емоційності. Вона може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Від тривожності не можна звільнитися. Сором'язливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються внаслідок формування навичок діяльності, переживання ситуацій успіху.

Педагог може впливати на певні властивості темпераменту дітей у знайомих і цікавих для них видах діяльності. Наприклад, малоефективним буде вплив у період адаптації дитини до школи, однак він може забезпечити очікуваний результат під час її спілкування з однолітками.

Продуктивною є тактика побудови навчально-виховного процесу на основі індивідуального стилю діяльності, який проявляється у співвідношенні орієнтувальної і виконавчої частин: одні діти відразу приступають до виконання завдання, інші перед тим довго його обмірковують; дії одних — стереотипні, інших — різноманітні; одні працюють аритмічно, інші — розмірено. Повільній дитині важко відразу відтворити засвоєний матеріал, вона зробить це через 20—60 хв. Не знаючи цього, педагог може помилково висловити припущення про незасвоєння нею матеріалу. Якщо не дати дитині змоги через деякий час відновити цей матеріал, він забувається.

Дорослим важливо враховувати індивідуальні психологічні особливості саморегуляції діяльності і поведінки дітей. Одні діти прагнуть нових вражень, які посилюють стимуляцію, інші — уникають їх; люблять музичні іграшки або відмовляються від них; задоволено включаються в рухливі ігри чи надають перевагу спокійним. Завдання вихователя — об'єктивно оцінити рівень саморегуляції дитини, виокремити її позитивні сторони, заохочуючи їх прояви. Ускладнення діяльності сприяє усвідомленню дитиною позитивних сторін своєї саморегуляції, допомагає сформувати довільну саморегуляцію, а завдяки їй — переборювати недоліки, розвивати позитивні властивості свого темпераменту.

Невміння враховувати особливості темпераменту іноді призводить до серйозних помилок у вихованні. Так часто трапляється, якщо батьки, вихователі особливості темпераменту дітей вважають рисами їхнього характеру. Головним у цій роботі є поступовий перехід від пристосування індивідуально-типологічних особливостей до формування саморегуляції дитини, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю.

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 Опис експерименту

Після детального знайомства з психолого-педагогічною та спеціальною літературою ми звернулися до практичної апробації теоретичних висновків.

Дослідження проводилося на базі ліцею № 4 м. Кременчука з дітьми 4-го класу.

Вивчення типологічних особливостей дітей здійснювалося таким чином: 1) спостереження за поведінкою дітей у всіх видах їх життєдіяльності під час занять, прогулянок, ігор; 2) узагальнення характеристик та спостережень учителів. 3) з дітьми експериментального класу було проведено дослідження за тестом-опитувальником «Коло» Г. Айзенка, з метою визначення темпераменту дітей.

Тест - опитувальник «Коло» Г. Айзенка наведений в додатку А.

Список дітей	Домінуючий тип темпераменту
Армеева А.	холерик
Артюхіна В.	флегматик
Банкир В.	холерик
Блащук Р.	меланхолік
Бурко В.	сангвінік
Волощук К.	сангвінік
Гончар В.	меланхолік
Гострик І.	сангвінік
Довгаль О.	флегматик

Згідно результатів тестування визначили домінуючий тип темпераменту, результати занесені в таблицю 3.1.

Таблиця 3.1

Данилова М.	холерик
Сгоров О.	сангвінік
Коробко Р.	меланхолік
Кравченко Б.	флегматик
Лапко С.	меланхолік
Литванов Д.	меланхолік
Марченко Л.	флегматик
Оришко В.	сангвінік
Радченко В.	меланхолік
Трушин Д.	сангвінік
Чабан Г.	флегматик

2.2 Способи роботи учителя з дітьми різних типів темпераменту

Роль темпераменту в формуванні загально навчальних умінь та навичок полягає в тому, що від нього залежить ступінь та характер впливу на діяльність як зовнішніх умов, так і внутрішніх - тобто індивідуально-психологічних властивостей людини. Тому одним з шляхів пристосування темпераменту до вимог діяльності є формування індивідуального стилю діяльності.

Залежність індивідуального стилю діяльності від типологічних особливостей учня, передусім властивостей темпераменту, дозволяє схарактеризувати учбову стратегію сангвініків, холериків, флегматиків та меланхоліків на початковому етапі навчання та дати загальні рекомендації вчителям і батькам.

Отже, в результаті спостереження ми з'ясували, що особливо яскравий відбиток на стиль учбової діяльності молодших школярів накладає їх темперамент. Так, типові меланхоліки мають індивідуальний стиль, притаманний слабкому типу нервової системи. Його риси такі: 1) довготривала попередня орієнтовна діяльність; 2) потреба в наочності - учень використовує короткий запис при розв'язанні задачі; 3) довготривала робота у чернетках; 4) контрольні дії чітко простежуються, учень нібито боїться помилитися, зробити щось невірно; 5) деталізація, докладність записів; 6) неодноразова перевірка; 7) труднощі переходу від одного виду діяльності до іншого.

Флегматичність або інертність нервово-психічних процесів надає виконанню завдань флегматиків деяку своєрідність, а саме: 1) тривалість попередньої орієнтовної діяльності в сильного типу завжди невелика, але в інертних флегматиків вона збільшується; 2) наявність наочності є, але не через потребу, а через надмірну обережність та помилкову звичку діяти повільно; 3) контроль злитий з виконавчими діями; 4) деталізація, докладність записів; 5) легкість переходу від одного виду діяльності до іншого.

Учні, які є типовими представниками сангвінічного типу темпераменту, мають індивідуальний стиль сильного типу нервової системи, який характеризується: 1) малою тривалістю попередньої орієнтовної діяльності; 2) відсутністю потреби в наочності; 3) відсутністю потреби в чернетці; 4) контролем, який злитий з виконавчими діями, (дивляться на запис лише для того, щоб тішитися своєю охайністю); 5) швидкістю аналізу вимог завдань; 6) легкістю переходу від одного виду діяльності до іншого (робиться це дуже рішуче).

Учні - типові представники холеричного типу темпераменту, мають індивідуальний стиль сильного типу нервової системи, на який холеричність накладає свій відбиток: 1) тривалість попередньої орієнтовної діяльності невелика; 2) відсутність потреби у наочності; 3) відсутність потреби у чернетці; 4) виконавчі дії супроводжуються контрольними, в яких учні різко та поривчасто виправляють помилки в ході роботи; 5) швидкість аналізу вимог завдань супроводжується короткочасним зовнішнім виявом емоцій; 6) легкість швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого.

Недоцільно робити висновок про те, що один з типів індивідуального стилю учбової діяльності кращий або гірший за інші. Учні з різними типами індивідуального стилю можуть досягти однаково високих результатів в учбовій діяльності.

У виховно-педагогічному процесі дітей-флегматиків головне — формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати найменші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів — на слабкість. Рекомендації: головне — керувати їхньою діяльністю, не підганяти.

ВИСНОВКИ

Чітко вираженого типу темпераменту не існує. Він відображається на характері, волі, мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістю особистості, він змінюється залежно від умов її життя і виховання. Кожний тип темпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання, боротьби з недоліками і поліпшення спілкування дитини з людьми необхідно знати, до якого типу темпераменту вона належить. Кожному темпераменту відповідає певний тип нервової системи. Уміння його визначати необхідне для правильного спрямування розвитку особистості молодшого школяра, розуміння особливостей його поведінки, запобігання небажаним реакціям дитини тощо.

Виокремлюють чотири основні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний, урівноважений, інертний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холерик); г) слабкий (меланхолік).

Тип темпераменту - одна з найважливіших умов походження індивідуально-своєрідних рис характеру. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або протидіяти розвитку повних якостей особистості (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик — нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик— млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю, замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей це ті вхідні умови, в яких повинен діяти педагог, реалізуючи свої професійні цілі.

Темперамент дитини — один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходу в її вихованні.

Сутністю індивідуального підходу у виховному та педагогічному процесах виступає варіативне використання педагогом цілісної системи виховної роботи з урахуванням індивідуальності дитини.

Успішне здійснення індивідуального підходу у процесі навчання передбачає багатокомпонентну та водночас єдину систему розробки та реалізації індивідуальних програм.

Для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховні завдання.

Індивідуального підходу вимагають діти з різною мірою їх фізичної активності — рухливості.

Тактики врахування типів темпераменту дітей полягають як у створенні сприятливих зовнішніх умов, так і в озброєнні дітей уміннями саморегуляції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог, спеціальностей. - 2-ге видан., випр. і доп. - К.: «Центр учбової літератури». - 2007. - 968 с.

2. Васецька П. Темперамент в індивідуальному стилі діяльності молодших школярів // Початкова школа. - 1999. - №6. - С. 7-8.

3. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. посібник - К.: Либідь, 2005.-400 с.

4. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб / О.В. Скрипченко та ін. 2-ге вид. - К.: Каравела, 2007. - 400 с.

5. Загальна психологія / За ред.. С.Д. Максименка. Підручник. - 3-тє вид., переробл. і доп. - Вінниця: Нова Книга, 2006. - 688 с.

6. Коробко СЛ., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. - К.: Літера ЛТД, 2006. -416 с.

7. Костенко Г.А., Яременко О.Б. Особистісно орієнтований підхід у навчанні учнів з різними типами темпераменту // Початкова школа.-2001. -№33.

8. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Радянська школа, 1989. - 420 с.

9. Кочерга О., Васильєв О. Дитячі страхи, неврози, темперамент. -Психолог. - 2002. - № 12. - С. 2-5.

10. Кузьменко В. У. Індивідуальний підхід: десять кроків // Дошкільне

виховання. — 2006. — № 7. — С 10—12.

11. Марінушкіна О.Є. Порадник практичного психолога. - X.: Вид.

група «Основа», 2007. - 240 с.

12. Павелків Р.В. Дитяча психологія: Навч. посіб. - К.: Академвидав,

2008. - 432 с.

13. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. - 4-те вид., стереотип. - К.: Либідь, 2003. - 560 с.

14. Развитие личности ребенка: Пер. с англ. / Под ред. А. Фонарева.

— М.: Прогресс, 1987.-С. 190-211.

15. Савчин М.В. Вікова психологія: Навчальний посібник. - К.:

Академвидав, 2005. - 360 с.

16. Сисоєва С.О. Психологія та педагогіка: Підручник для студентів

вищих навчальних закладів непедагогічного профілю традиційної

та дистанційної форм навчання. - К.: Міленіум, 2005. - 520 с.

17. Скрипченко О.В., Подалко О.С, Скрипченко Л.О. Психолого-

педагогічні основи навчання. - К.: УЦДК, 2005.- 712 с. 18.Столина. - М.: Педагогика, 1989. - С. 85-202.

19. Степанов О.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 504 с.

20. Терлецька Л. Шкільна психодіагностика - К.: Редакції загально-педагогічних газет, 2003. - 120 с.

Додаток А

Визначення темпераменту за тестом-опитувальником «Коло» Г. Айзенка Обладнання: бланк опитувальника.

Методика проведення. Дітям роздаються бланки опитувальника «Коло» і пропонується підкреслити риси різних типів темпераменту, які, на їхню думку, притаманні їм.

Бланк опитувальника (табл. 1).

Таблиця 1

схвильований	образливий
тривожний	неспокійний
негнучкий	агресивний
схильний до розмірковувань	запальний
песимістичний	імпульсивний
стриманий	мінливий
нетовариський	оптимістичний
малоактивний	активний
невпевнений у собі	нетерплячий
уповільнений	рухливий
м	X
ф	с
пасивний	активний
обережний	відкритий
розсудливий	балакучий
доброзичливий	безтурботний
стриманий	жвавий
надійний	життєрадісний
спокійний	схильний до лідерства
рівний	доступний
терплячий	товариський
наполегливий	бадьорий

Обробка результатів. Кожній характеристиці типу темпераменту надасться 10%, тобто повна характеристика типу темпераменту включає 100%. Найбільше число відсотків указує на домінуючий тип темпераменту.

Інтерпретація результатів:

Сангвінік (сильний, урівноважений, рухливий тип):

• підвищена активність, довготривала працездатність;

• бадьорий, підвищений настрій, підвищена емоційна збудливість;

• швидке виникнення і зміна почуттів та емоційних станів;

• швидке включення у нову роботу і швидке переключення з однієї роботи на іншу;

• швидке засвоєння і перебудова навичок;

• швидке пристосування до нової обстановки;

• швидка реакція на події;

• товариськість, легкість входження в контакт із незнайомими людьми;

• деяка переоцінка своїх можливостей;

• відсутність різко негативних реакцій на поведінку інших людей;

• байдуже ставлення до нового;

• спонукання нестійкі, увага нестабільна;

• схильність уникати труднощів, поспішати з прийняттям рішень;

• ставлення до критики — спокійне, терпіння — помірне;

• невелика навіюваність і недовірливість. Флегматик (сильний, урівноважений, інертний тип):

• довготривала працездатність, терплячість, стриманість;

• слабка емоційна збудливість, рівний спокійний настрій;

• повільне виникнення і зміна почуттів та емоційних станів;

•повільне включення в нову роботу і повільне переключення з однієї роботи на іншу;

• повільне пристосування до нового оточення;

• повільне засвоєння і перебудова навичок;

•бідність рухів, повільність та монотонність мовлення, одноманітність міміки;

• інертність і негнучкість поведінки;

• стійкість у прагненнях і настроях;

• наполегливість у досягненні мети;

• ставлення до критики — байдуже, негативне ставлення до нового;

• більш реальна оцінка своїх здібностей; і

• слабка навіюваність і недовірливість.

Холерик (сильний, неврівноважений, рухливий тип):

• підвищена активність;

• енергійність, нестриманість, нетерплячість;

•запальність, гарячковість, збудженість та неврівноваженість поведінки; швидке включення в нову роботу і швидке переключення з однієї роботи на іншу;

• швидке засвоєння і перебудова навичок;

• швидка пристосованість до нових обставин;

•непосидючість, швидкість рухів і мовлення, загальна моторна рухливість;

• виразність міміки і пантоміміки, виразність мовлення;

• помірна навіюваність і недовірливість;

•циклічність у діяльності, тобто переходи від інтенсивної діяльності до різкого спаду;

• переходи від вираження симпатії до виявів антипатії;

• схильність до агресії при поразках;

• велика сила волі, активність, динамічність;

• терпіння слабке;

• значне переоцінювання своїх здібностей;

• ставлення до критики — збуджене;

• ставлення до нового — позитивне. Меланхолік (слабкий тип):

• швидка втомлюваність, в'ялість, мала активність, гіперсензитивність;

• пригніченість та розгубленість при невдачі;

• повільна зміна почуттів і настрою;

• невпевненість у собі;

• уповільненість рухів та мовлення, одноманітність міміки;

• підвищена чутливість;

• соціальна вразливість;

• сильний страх у небезпечній ситуації;

болісне реагування на раптове ускладнення обстав погіршення діяльності при сильних подразниках; болісна реакція на несправедливість; висока точність і скрупульозність у діяльності; глибокі й довготривалі емоційні переживання; настрій нестійкий, з перевагою песимізму; терпіння дуже слабке; адаптація важка;

часте недооцінювання своїх здібностей; велика навіюваність і недовірливість.

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях