Виділення в рамках профорієнтації таких її частин, як професійна інформація, професійна пропаганда й профконсультация, має не тільки теоретичний зміст. Розуміння структури й змісту профорієнтаційної роботи дозволяє знайти більш конкретні форми, бачити етапи цієї роботи, зробити її більше ефективної й цілеспрямованої. Зрозуміло, на ділі всі ці форми певним чином зливаються, представляються в єдності. Більше того, від уміння сполучати, з'єднувати всі форми профорієнтації істотно залежить її успішність.
Головним завданням професійного вибору є науково обґрунтоване визначення професійної придатності кожного підлітка до конкретного виду трудової діяльності з урахуванням його здібностей і потреб виробництва. Завершується робота з організації професійної орієнтації розробкою й здійсненням комплексу заходів щодо виробничої й соціальної адаптації працівників у трудових колективах. Для підвищення ролі профорієнтації в рішенні актуальних завдань соціальної й кадрової політики передбачений розвиток мережі територіальних і галузевих служб профорієнтації, у тому числі в складі центрів зайнятості населення; створення таких підрозділів на основі кооперації підприємств й установ; організація профконсультаційних кооперативів, проведення дій по підвищенню ролі кадрових служб і підрозділів соціального розвитку в зазначеній області. Це завдання широкого використання сучасних методів професійної орієнтації при перерозподілі й перенавчанні працівників, що звільняють, підготовці й підвищенні кваліфікації кадрів, працевлаштуванні молоді, інвалідів і пенсіонерів, що бажають працювати, інших груп населення [21;132].
Для рішення цих завдань необхідно відробити взаємодію різних органів і підрозділів, налагодити механізм керування профорієнтаціною роботою. Складовими діючого сьогодні механізму керування професійною орієнтацією є:
- кабінети й лабораторії профорієнтації загальноосвітніх шкіл і профтехучилищ;
- галузеві кабінети профорієнтації й лабораторії профвибору підприємств й організацій, діяльність яких направляється галузевими радами професійної орієнтації молоді;
- територіальні міжвідомчі центри профорієнтації й центри зайнятості населення.
На територіях, що обслуговуються центрами професійної орієнтації(ЦПО), їх районними й міськими профконсультаціними пунктами, центри зайнятості надають послуги профорієнтаційного характеру в основному дорослому населенню під методичним керівництвом відповідного ЦПО.
Керування профорієнтаційною роботою здійснюється координаційними радами по професійній орієнтації, міжвідомчими комісіями, а також радами по народному утворенню при місцевих органах влади;
загальнодержавними органами в особі відділів і комітетів з праці й соціальним питанням, які щорічно розробляють разом з іншими організаціями координаційні плани роботи із професійної орієнтації в регіоні, здійснюють контроль за діяльністю профорієнтаційних підрозділів незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості, поширюють передовий досвід роботи в цій області. Крім того, ці органи розробляють балансові розрахунки додаткової потреби регіону в кадрах і забезпечують доступність такої інформації для учнів, педагогічних колективів, батьків, інших категорій громадян, готовлять рекомендації із профілів трудового навчання шкіл. Керування системою профорієнтаційної роботи прийнято розглядати в трьох аспектах.
Соціально - економічний аспект припускає процес засвоєння певної системи знань, норм, навичок й умінь, що дозволяють здійснювати соціально - професійну діяльність, що відбивається на поліпшенні якісного складу робочої сили й підвищенні задоволеності молоді працею.
Психолого - педагогічний аспект передбачає виявлення й формування інтересів, схильностей і здатностей учнів, а також допомогти їм у виборі професії, найбільш відповідним індивідуально-психологічним особливостям особистості.
Медико - біологічний аспект припускає реалізацію вимог до здоров'я й окремих фізіологічних якостей людини, необхідний для виконання певної професійної діяльності. При цьому успішність у проведенні профорієнтаційної роботи на будь-якому рівні залежить від того, наскільки комплексно й системно здійснений підхід до керування даними процесами.
До основних методів керування профорієнтацією відносяться:
1.Програмно-цільовий метод (визначення головної мети профорієнтації, розробка програми її досягнення, створення механізму керування з реалізації програми);
2.Метод прогнозування (облік сучасних і перспективних вимог до різних працівників, тенденції науково-технічного прогресу, а також прогноз кадрової політики на перспективу, а також у цілому;
3.Метод моделювання (побудова моделей керування профорієнтацією на підприємстві, воб'єднанні, галузі, регіоні);
4.Організаційно-розпорядницький (підготовка відповідних документів-наказів, розпоряджень, положень, стандартів, що регламентують порядок функціонування системи профорієнтаційної роботи, контроль за їхнім виконанням).
Професійна орієнтація на виробництві може досягти ефективних результатів, якщо вона буде утворена в єдину, стійку й динамічну систему. У значній мірі цьому сприяє визначення етапів, аспектів, функцій, методів, а також основних цілей і напрямків керування нею [24;72].
Вся робота з професійної орієнтації припускає здійснення двох головних напрямків:
1) формування в молоді особистісних рис й інтересів з урахуванням потреб суспільного виробництва;
2) приведення у відповідність особистісних орієнтацій молоді з можливостями їхньої суспільної реалізації.
Звідси ціль всієї системи професійної орієнтації – знайти оптимальне сполучення особистісних бажань і суспільних потреб.
Зазначимо, що виняткова важливість правильності вибору індивідом професії полягає в знаходженні відповідності його психофізіологічних даних, схильностей й інтересів вимогам професії, обраному виду трудової діяльності й інтересам суспільства. Допомогти в цьому кожному парубкові чи дівчині - завдання всіх органів професійної орієнтації, у тому числі й кадрових служб підприємств й організацій, шкільних психологів та працівників центрів зайнятості та професійної підготовки.
1.2 Спрямованість особистості, її роль у виборі професії
У психіці людини існує сукупність стійких істотних властивостей, яка виявляється у всіх видах діяльності. Характер — придбані в конкретних соціальних умовах загальні способи взаємодії особи з середовищем, складовий тип її життєдіяльності. Своєрідність характеру кожної людини визначається його спрямованістю (стійкою мотиваційною сферою особи) і особливостями здійснення діяльності — вольовими якостями.
Діяльність і поведінка людини є стійкою системою відносин. Якщо у тварин мотивація поведінки постійно змінюється залежно від стану організму і зовнішніх умов, то діяльність людини є сталою системою відносин.
Тому риси характеру визначаються і класифікуються перш за все залежно від спрямованості особистості [42;67].
Ця сфера особистості об'єднує в собі домінуючі у даної особи потреби, відчуття, установки, інтереси, бажання, ідеали, переконання і світогляд. Система відносин особистості є основною її якістю.
Вся система відносин особистості, її спрямованість є підструктурою, мотиваційно-регуляцією особи, що визначає загальні особливості її поведінки.
Система стійких відносин особи підрозділяється на наступні групи:
1. Відношення людини до суспільства, мікросередовища, до окремих людей.
2. Відношення людини до себе — його самосвідомість.
Самосвідомість має свою структуру — систему самовідносин, яка визначається здібністю особи до самопізнання.
3. Відношення до праці і інших видів діяльності.
4. Відношення до речей як продуктам людської праці.
Разом з вищезгаданим підрозділом відносин особи за змістом розрізняються властивості цих відносин, які також виявляються у вигляді окремих якостей характеру особи.
Розрізняються наступні властивості відносин особи:
1. Соціальна значущість відносин людини, рівень їх суспільної цінності, який визначає моральні якості людину, моральність її повсякденної поведінки, відповідність спрямованості особи прогресивним соціальним ідеям.
2. Різноманітність потреб особи, широта її інтересів і усвідомлення центральних стрижньових інтересів, які визначають цілеспрямованість особи.
3. Ступінь стійкості відносин, що визначає послідовність і наполегливість особи в досягненні мети — цілісність характеру.
Широка система поглядів, уявлень і понять про навколишню дійсність, знання основних її взаємозв'язків є вищою мотиваційно-орієнтовною основою поведінки особи — її світогляд. Особливостями світогляду як найважливішої властивості особи є ступінь її самопізнання, цілісність і науковість. Розвинений світогляд — показник зрілості особи.
З світоглядом пов'язано формування системи переконань —устойчивого мотиваційної освіти, в якій знання синтезуються з відчуттями, з глибокою вірою в них. Переконання — це знання, що стали принципом діяльності.
Відносини особи формуються на основі її знань, уявлень, життєвого досвіду. Таким чином, досвід особи, система її знань є найважливішою підструктурою характеру.
Негативні наслідки неправильно вибраної професії зачіпають як саму людину, так і все суспільство. За підрахунками американських учених, правильний вибір професії в 2-2,5 разу зменшує текучість кадрів, на 10-15% збільшує продуктивність праці і в 1,5-2 рази зменшує вартість навчання кадрів.
Для оцінки професійного особового типа застосовують методику Джона Голланда [18,34]. Згідно його концепції він виділив 6 типів соціальної спрямованості особи.
1. Реалістичний тип - несоціальний, орієнтований на сьогодення емоційно стабільний, такий, що займається конкретними об'єктами (речами інструментами, машинами), віддає перевагу заняттям, що вимагають моторної спритності, конкретності. Розвинені математичні, невербальні здібності.
Рекомендуються професії: механік, електрик, інженер, агроном і т.д.
2. Інтелектуальний тип - несоціальний, раціональний, незалежний оригінальний. Переважають теоретичні цінності, любить вирішувати задачі що вимагають абстрактного мислення, інтелектуал. Гармонійно розвинені вербальні і невербальні здібності.
Рекомендуються професії наукового характеру: ботанік, астроном, математик, фізик і т.д.
3.Соціальний тип - володіє соціальними уміннями, потребує контактів.
Риси його вдачі: прагнення повчати і виховувати, психологічний настрій на людину, гуманність. Представник даного типа старається триматися в стороні від інтелектуальних проблем; активний, але часто залежимо від думки групи людей. Проблеми вирішує спираючись на емоції, відчуття, уміння спілкуватися. Володіє хорошими вербальними здібностями.
Рекомендуються професії: лікар, вчитель, психолог і т.д.
4. Конвенціальний тип - віддає перевагу чітко структурованій діяльності.
Характер стереотипний, конкретний, практичний. Не проявляє критичність оригінальність, консервативний, залежимо, не любить зміну діяльності. Слабо розвинені організаторські здібності, переважають математичні здібності.
Рекомендуються професії, пов'язані з канцелярією і розрахунком.
5. Заповзятий тип - обирає цілі, які дозволяють проявити енергію, ентузіазм, імпульсна, любить пригоди. Представник даного типа домінантний, любить визнання, любить керувати. Йому не подобається практичний праця, а також заняття що вимагають інтелектуальних зусиль, посидючості.
Добре вирішує задачі, пов'язані з керівництвом, статусом і владою агресивний і заповзятливий, володіє хорошими вербальними здібностями.
Рекомендуються професії: артист, журналіст, телеоператор, завідуючий директор, дипломат і т.д.
6. Артистичний тип - спирається на емоції, уяву, інтуїцію; має складний погляд на життя. Незалежний в рішеннях, оригінальний. Високо розвинені моторні і вербальні здібності. Для представників даного типа характерний високий життєвий ідеал із затвердженням свого "я". Він несоціальний в тому сенсі, що не дотримується умовностей суспільства.
Рекомендуються творчі заняття: музика, малювання, літературне творчість і т.д.
Повертаючись до об'єкту нашого дослідження, особливо важливо буде підкреслити проблему юнацького самоусвідомлення власної індивідуальності, неповторності і несхожості на інших, формування стійкої самооцінки. Важливо відмітити, що Я- концепція є не статичною, а динамічною психологічною освітою.
Формування, розвиток і зміна Я-концепції обумовлені чинниками внутрішнього і зовнішнього порядку. Соціальне середовище (сім'я, школа численні формальні і неформальні групи, в які включена особа) робить сильний вплив на формування Я-концепції.
Фундаментальний вплив на формування Я-концепції в процесі соціалізації робить сім'я. Причому цей вплив сильно не тільки в період найранішої соціалізації, коли сім'я є єдиним (або абсолютно домінуючої) соціальним середовищем дитини, але і надалі. З віком все більш вагомим в розвитку Я-концепції стає значення досвіду соціальної взаємодії в школі і в неформальних групах. Проте разом з тим сім'я як інститут соціалізації особи продовжує грати найважливішу роль і в підлітковому, і в юнацькому віці.
У найзагальнішому вигляді в психології прийнято виділяти дві форми Я-концепциі —реальную і ідеальну. Проте можливі і більш приватні її види, наприклад, професійна Я-концепція особи або Я-професійне. У свою чергу, професійна Я-концепція особистості також може бути реальною і ідеальною.
Поняття «реальна», як справедливо помічає X. Ремшмідт, зовсім не припускає, що ця концепція реалістична. Головне тут уявлення особи про себе, про те, «який я є». Ідеальна ж Я-концепція (ідеальне «Я») — це уявлення особи про себе відповідно до бажань («яким би я хотів бути»).
Звичайно, реальна і ідеальна Я-концепції не тільки можуть не співпадати, але в більшості випадків обов'язково розрізняються. Розбіжності між реальною і ідеальною Я-концепцією можуть мати різні, як негативні, так і позитивні наслідки. З одного боку, розузгодження між реальним і ідеальним Я може стати джерелом серйозних внутрішньоособових конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції є джерелом саморозвитку і самоудосконалення особи. Можна сказати, що багато що визначається мірою цього розузгодження, а також його внутрішньоособовою інтерпретацією. У будь-якому випадку безпідставно чекати повного збігу Я-реального і Я-ідеального, особливо якщо йдеться про підлітковий і юнацький вік. По суті на уявленні про те, що статистичною нормою є закономірне неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції, побудовані і деякі методики вимірювання адекватності самооцінки, одна з таких методик використовується в даній роботі.
Розбіжності між реальною і ідеальною Я-концепциією можуть мати різні, як негативні, так і позитивні наслідки. З одного бокурозузгодження між реальним і ідеальним Я може стати джерелом серйозних внутрішньоособистісних конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції є джерелом саморозвитку і самоудосконалення особи. Можна сказати, що багато що визначається мірою цього розузгодження, а також його внутрішньоособовою інтерпретацією. У будь-якому випадку безпідставно чекати повного збігу Я-реального і Я- ідеального, особливо якщо йдеться про підлітковий і юнацький вік.
Не дивлячись на очевидну близькість психологічні поняття самооцінки і Я-концепції мають відмінності. Я-концепція представляє набір швидше описових, чим оцінюючих уявлень про себе. Хоча, звичайно, та або інша частина Я-концепції може бути забарвлена позитивно або негативно.
Навпаки, вже сам термін «самооцінка» безпосередньо указує на своє понятійний зміст, що припускає оцінний компонент. Наприклад усвідомлення людиною того, що по темпераменту він є сангвініком, або того, що він високого зросту і у нього карі очі, складає частину його Я-концепції, причому дані властивості в оцінному плані не розглядаються. У випадку ж з самооцінкою ті або інші якості визначаються як хороші або погані; суб'єкт оцінює себе по цих якостях, порівнюючи їх з іншими. Важливо і те, що одні і ті ж якості можуть інтерпретуватися однією людиною в позитивному плані (і тоді вони підвищують самооцінку), а іншим —в негативному (і тоді вони знижують самооцінку).
Самооцінка відноситься до центральних утворень особи, її ядра. Хоча звичайно, слід усвідомлювати те, що самооцінка не є щось сталим, спочатку властивим особистості. Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособової взаємодії. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особи. Відношення людини до самому себе є найбільш пізньою освітою в системі його світосприймання. Але, не дивлячись на це (а може бути, саме завдяки цьому), в структурі особи самооцінці належить особливо важливе місце.
Розвивається самооцінка шляхом поступового занурення зовнішніх оцінок, що виражають сімейні вимоги, у вимоги людини до самому собі.
Під час формування і зміцнення самооцінки зростає здібність до ствердження і відстоювання своєї життєвої позиції. Провідним мотивом в цьому віці виступає бажання утвердитись в колективі однолітків, завоювати авторитет, пошану і увагу товаришів. При цьому ті хлопці, хто цінує себе високо, пред'являють високі вимоги і в спілкуванні прагнучи їм відповідати, оскільки вважають нижче за свою гідність бути на поганому рахунку в колективі. Для молодої людини типово прагнення до збереженню такого статусу в групі, який підтримує його підвищену самооцінку .
1.3 Психологічна характеристика юнацького віку, соціальна ситуація розвитку та проблема провідної діяльності
У вітчизняній психології ранній юнацький вік визначається в межах від 14—15 років до 17—18, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах [19, 43].
Юність надходить більш плавно. В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість [23,76].
Але слід зазначити, що криза підліткового віку припадає на кінець періоду. Саме тому в перехідний період до юнацтва загострюються протиріччя. Вони пов'язані з вирішенням питання про те, що робити далі — навчатись в школі Х—ХІ кл., піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані з професійним дійовим самовизначенням. Але воно вимагає розібратись і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Зростає відповідальність, бо кожна помилка може мати драматичний характер. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання вищої освіти, або безпосередньо включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії — найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві [30,98].
Юність – унікальний період входження в світ культури: театри, концертні зали, музеї заряджають енергією на все життя. На все життя залишаються в пам'яті і переживання, що пов'язані з першою дружбою та першим коханням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
