Стратегія подолання фрустрації характеризується швидким переходом від стану спокійного раціонального аналізу ситуації до енергійних дій по досягненню мети. Успішному дозволу ситуації сприяє усунення надлишкової реакції на невдачі навіювання впевненості у своїх силах. Для цих цілей використовується самонавіяння й самовпевнення.
Особливе місце в регуляції психічних станів спортсменів займають засоби саморегуляції. Саморегуляція припускає вплив людини на самого себе за допомогою слів, уявних вистав та їх поєднання. Розрізняють саме переконання й самовпевнення.
Самовпевнення - вплив на самого себе за допомогою логічно обґрунтованих доводів, на основі пізнання законів природи я суспільства.
Самонавіювання - спосіб впливу, заснований на вірі, на довірі до джерела, коли істина приймається в готовому виді, без доказів, але від цього вона не стає менш значимою, чим пізнана істина.
За допомогою засобів саморегуляції можна управляти процесами, які у звичайних умовах регуляції не піддаються. Як приклад приведемо загальновідомі досягнення йогів у регуляція обміну речовин, роботи серця. температури тіла. У культурі й науці народів миру накопичені численні відомості про саморегуляцію.
У спорті найчастіше використаються чотири різновиди психічної саморегуляції: аутогенне тренування, психорегуляційне тренування, психом'язове тренування й ідеомоторне тренування.
Релаксація - це розслаблення. Термін стався від латинського «relaxation», що позначає собою зменшення напруги, ослаблення, полегшення, розслаблення. У сучасній психології словом релаксація звичайно позначають стан спокою, пов'язаний з повним та частковим м’язовим розслабленням. Релаксація може бути довгостроковою або короткочасною, мимовільною або довільною.
Мимовільна довгострокова релаксація виникає під час сну, при сп'янінні, під впливом транквілізаторів або снотворних ч т.д. Довільна короткочасна релаксація використається для навчання розслабленню.
Релаксація допомагає впоратися зі стресом. Стрес - це напруга (як фізіологічне, так і психологічне). Розслаблення, або релаксація – стан, протилежний напрузі. Тому навички швидкого розслаблення дозволяють ефективно знижувати рівень стресу. Релаксація краще, ніж транквілізатори.
По-перше, релаксація діє швидше, можна ефективно розслабитися за півхвилини, тоді як пігулки починають діяти через 20-30 хвилин після їхнього прийому.
По-друге, релаксація не викликає побічних ефектів, властивим транквілізаторам – загальмованості, неуважності, погіршення концентрації уваги, зниження працездатності. Навпаки, релаксація поліпшує ці показники.
По-третє, релаксація, на відміну від транквілізаторів не викликає залежності (яка сама по собі може стати більше важкою проблемою, ніж та, для усунення якої були призначені ці пігулки.).
Одним з найнадійніших способів навчання релаксації є метод нервово – м’язової релаксації по Джейкобсону. "Секрет" методу полягає у взаємозв'язку між негативними емоціями й напругою м'язів. Негативні стресові емоції (страх, тривога, занепокоєння, паніка, роздратування й ін.) завжди викликають м'язову напругу. І цей взаємозв'язок стресу і м'язової напруги така, що якщо Ви навчитеся довільно знижувати надлишкову м'язову напругу. Ви тим самим навчитеся ефективно управляти своїми емоціями.
Навчання релаксації проводиться в три етапи.
На першому (базовому) етапі вчиться цілеспрямовано розслаблювати всі м’язи в максимально зручних, комфортних умовах, за відсутності перешкод.
Другий етап - навчання диференційованої релаксації під час заняття якою не будь діяльністю: при письмі, читанні, розмові й т.д. Вчитися усувати надлишкову, непотрібну напругу в м'язах у звичайних, повсякденних умовах.
На третьому етапі потрібно буде, уважно спостерігаючи за собою, зауважувати, які м'язи напружуються при хвилюванні, тривозі, зніяковілості, і потім уявною командою, непомітно для навколишніх, розслабити напруженні м’язи. Коли спортсмен навчиться це робити, він зможе свідомо й довільно управляти своїм емоційним станом.
2.4 Аутогенне тренування
Аутогенне тренування - один з методів психотерапії, метод самонавіяння, запропонований Шульцем в 1932 році. У ній залучають простота лікувальних прийомів, що поєднуються з вираженою ефективністю психологічної дії, сприятливої нормалізації вищої нервової діяльності, корекції відхилень емоційній і верето - судинній сфері, підвищенню ефективності лікування, З АТ зв'язані проблеми керування й адаптації поведінки.
Широко поширена думка, що АТ - напрямок гіпнозу, заспокійливий засіб з загальним седативним ефектом. У цей час є ряд модифікацій методів АТ, спрямовані на психофізіологічну активацію стимулюючу нервово-емоційне напруження для певного відчуття свого стану.
Метод активно включається в психотерапію при повному збереженні самоконтролю та ініціативи свідомості.
АТ сприяє зниженню нервово - емоційної напруги, відчуття тривоги емоційного дискомфорту, виконує функцію нормалізуючи вплив на основні фізіологічні функції. Під впливом АТ покращується настрій, нормалізується сон, підвищується рівень функціонування й довільної регуляції різноманітних систем організму, відбувається активізація особистості.
2.5 Нейрофізіологічні й нейропсихологічні механізми саморегуляції
Основним елементом АТ є тренована м’язова релаксація на тлі якої реалізується специфічні прийоми аутодідактики і аутосуггестії. Виділяються два основних типи реагування на емоційно значимі стимул – реакції: психосоматичне, при якому реагування здійснюється у внутрішній сфері, і соціальне, коли розрядка спрямована в зовнішню сферу. Перший тип забезпечує належне функціонування регуляторних механізмів організму і особи. Тренування довільного керування й корекції виникаючих відхилень становлять основну мету психотерапевтичних прийомів і механізмів АТ.
Істотним чинником негативних емоцій є м’язова напруга. Перехідний стан пов'язаний з релаксацією. Релаксація викликається самонавіянням і служить базою на якій ґрунтується подальше самонавіювання. Використовувані механізми АТ сприяють зниженню ролі осмотичного компонента, негативних емоційних переживань. Шляхом специфічній дії на коркові інтеграційні процеси, вона приводить до відновлення рівноваги, а при тривалому застосуванні методу - регуляції функцій на якісно новий рівень, що забезпечує оптимальні реагування.
Стан м'язової релаксації і спокою, що виникають під час АТ супроводжується ослабленням тонусу мускулатури й пригнобленням емоційної напруженості.
2.6 Нейропсихологічні ефекти комплексу вправ АТ
Основні нейропсихологічні ефекти пов'язані з розвитком здібності до образних вистав, поліпшенням пам’яті, посиленням здатності рефлексів відомості, можливостей саморегуляції довільних функцій і формування навичок до свідомого керування мимовільними функціями.
Особливо показний вплив АТ на пам'ять. У процесі АТ підвищується здатність до запам'ятовування іноземних слів, з'являється гіпермнезія.
За допомогою АТ можна цілеспрямовано викликати в себе гіпнотичний стан з ефектами автоматичної мови й автоматичного листа. Можливо також занурення в стан загальної каталепсії.
АТ підвищує швидкість сенсомоторного регулювання, сприяє концентрації уваги й підвищенню емоційної стійкості, стабілізації настрою й поведінкових реакцій, нормалізації сну, зниженню турботності, внутрішньої напруженості, розвитку упевненості в собі, поліпшенню соціальної адаптації і товариськості.
АТ збільшує здатності до психофізіологічної мобілізації резервних можливостей особистості й організму людини.
Короткостроковий відпочинок в аутогенному розслаблені веде до швидкого відновлення сил і знижує розвиток стомлення при значних фізичних навантаженнях.
Дієвість самонавіяння при АТ імовірно порозумівається тим що воно проводиться в стані релаксації й супроводжується розвитком легкого гіпнотичного фазового стану. У цьому стані подразник сліду може придбати велику силу впливу, має значення і те, що самонавіяння багато разів повторюється для регулювання мимовільних вегетативних функцій, необхідно багато разів викликати подання, спрямовані на цю функцію.
2.7 Аутогенне тренування (регуляція психічних станів)
Аутогенне тренування (АТ) складається із двох рівнів: нижчої й вищої. Перша орієнтована на зняття психічної напруги, заспокоєння, друга передбачає перехід людини в особливий стан – надії, довіри., віри в безмежні можливості організму по подоланню хвороб і різних недоліків характеру по формуванню бажаних психічних якостей. При цьому людина не уявляє, яким чином може бути досягнуте бажане, повністю покладаючись на можливості свого організму. Ступінь оволодіння даним методом психоригуляції залежить від розробки своєрідних сходів словесних формул, крокуючи по рівнях якої, людина переходить від вихідного психічного стану до необхідного для здоров'я, вищих спортивних досягненні, розвитку психіки.
2.8 Зниження почуття тривоги, хвилювання та емоційної напруженості
Існуючі незалежно від нас, емоції відображають наше відношення до навколишнього, дозволяє оцінювати що відбувається стосуючись потребам значимим для організму. Тісно взаємозв’язані з орієнтовною реакцією і біологічно доцільні, скільки мобілізують організм до умов діяльності в нових умовах.
Релаксація усуває страх і може бути рекомендована для усунення емоційної напруженості, почуття тривоги, психогенного занепокоєння, хвилювання під час публічного виступу, у спорті.
Для м’язової релаксації опановують 1 і 2 стандартними вправами:
Особам, що страждає страхом перед публічним виступом рекомендується викликати образи, зв'язані з асоціацію спокою. Перед виступом слід сказати: «Я заспокоївся». Вийти, зробити вдих і видихнув перенести центр ваги на провідну ногу, м’язи інших кінцівок розслабити, прийняти спокійну невимушену позу.
2.9 Регуляція сну, короткостроковий відпочинок, активізація сил організму
АТ дозволяє засинати й пробуджуватися в заданий час. Для викликання сну проводиться перша вправа без виведення із стану спокою. Релаксація переходить у сон. Для пробудження застосовують самонавіювання.
Для швидкого відновлення сил рекомендовано занурення в релаксацію на 5-15 хвилин з самонавіюванням неспання.
За допомогою АТ можливо усунення сонливості виклик почуття бадьорості, підготовка до дії. Для цих цілей можливо самонавіяння станичних ефектів: гніву, люті, викликання відповідних образних вистав і супутнім їм соматичних проявів. Наприклад. викликання образів, зв'язаних у даної особистості з активною діяльністю. Можливо пряме самонавіяння почуття бадьорості по закінченні сеансу АТ.
2.10 Зміцнення волі, корекція поводження, характерних особливостей і мобілізація особистісних ресурсів
Для зміцнення вольової активності застосовують метод самонавіяння в стані релаксації. Формули індивідуальні, але кратні й у затвердженої формі. Наприклад: «Наміри тверді», "Намічене виконаю».
Для боротьби зі шкідливими звичками, коректування небажаних характерних особливостей застосовуються формули: «Упевнений в собі», «Я людям приємний», «Кажу тихим голосом», «Спокійний, завжди спокійний" (повторювати слід 5-10 разів у спокої або прибігаючи до елементів навіювання).
Вживання АТ дозволяє прискорити навчання і підвищити ефективність роботи. При цьому вдається підвищити швидкість відповідних реакцій, встановити увагу, вдосконалити роботу з даними, здатність розпізнавати сигнали, а також стабілізувати емоційну стійкість в екстремальних умовах.
АТ сприяє підготовці людини до перебування в екстремальної обстановці , знижує емоційну напруженість ситуаційно обумовлену, підвищує швидкість адаптації. За допомогою АТ можна також впливати на концентрацію уваги, об’єм пам'яті й впливати на біоритми.
2.11 Класична методика Шульца
Перед початком вправ що тренується в доступній формі поясняють фізіологічні основи методу і очікуваний ефект.
Тренування можна проводити в будь-який час дня.
Перші сеанси проводять у теплому тихому приміщенні, при не яркому світлі, той, що надалі займається в змозі не звертати уваги на ці чинники і проводити сеанси навіть в автобусі добре володіючи методикою. Бажано прийняти зручне положення, виключити м’язову напругу. Тренування проводять або сидячи, або напівсидячи, або лежачи. Для більшої зосередженості варто закрити очі.
Класична методика Шульца включає наступні вправи:
1) Вправа на викликання відчуття ваги. 3-4 рази в день слід повторювати: «Моя права рука дуже важка», - по 5-6 повторень, і 1 раз: «Я зовсім спокійний». Коли відчуття виникає легко й проявляється виразно, вправа засвоєна.
2) Вправа на викликання відчуття тепла. Спочатку варто викликати відчуття надмірної ваги, потім 5-6 разів сказати: «Моя права рука тепла» і 1 раз: «Я зовсім спокійний».
3) Керування ритмом серцевої діяльності. Необхідно в думках навчитися вважати АТ й ЧСС. Спочатку - лежачи, праву руку прикласти до лівої променевого артерії або до серця. Під лікоть підкласти подушки. Спочатку викликати відчуття важкості та тепла. Потім 5-6 разів повторити: «Серце б'ється спокійно і рівно» і 1 раз: « Я зовсім спокійний».
4) Оволодіння регуляції ритму подиху. Заздалегідь виконують 1, 2, 3 вправи, потім 5-6 раз повторюють: «Дихаю спокійно й рівно» й 1 раз: «Я зовсім спокійний».
5) Вправа на викликання тепла в епігастральної області. Спочатку 14 вправи, потім 5-6 раз сказати: «Моє сонячне сплетіння випромінює тепло» й 1 раз: (Я зовсім спокійний).
6) Вправа спрямоване на викликання відчуття прохолоди в області чола. Спочатку 1-5 вправи, потім 5-6 разів повторити: «Моє чоло прохолодне» й 1 раз: «Я зовсім спокійний».
Коли ці вправи добре освоєні, деякі формули можна заміняти: «Спокій», «Тепло», «Серце й подих спокійне», «Чоло прохолодне», «Сонячне сплетення тепле».
Наприкінці сеансу - руки згинають і розгинають у ліктьовому суглобі 3 рази, супроводжуючи це глибоким подихом - видихом, варто широко відкрити очі.
Кожну нову вправу тренінгу повторюють для засвоєння протягом 2 тижнів по 3-4 рази щодня. На освоєння всієї методики потрібно 12 тижнів.
Ці приведенні вправи стандартного «нижчого» рівня. До вищого рівня - аутогенної медитації (самоспогляданню), відноситься керуванням навчанням яскраво візуалізувати вистави й занурювати себе в «нірвану». Але це напрям методики не знайшов широкого клінічного застосування.
2.12 Психорегулююче та психом’язове тренування
Психорегулююче тренування (ПТР) являє собою варіант аутогенного тренування, адаптованого до умов занять спортом. Вона адресована людям, що добре володіють релаксацію м'язів, практично здоровим, приділяючи велику увагу розвитку координації рухів. У зв'язку із цим у ПРТ не застосовуються формули, що викликають почуття ваги в кінцівках. Іноді, навпроти, включають формули подолання цього почуття (якщо воно виникає). Головним завданням ПРТ є управління рівнем психічної напруги.
Психом’язове тренування (ПМТ) спрямоване на вдосконалення рухових подань головним чином за рахунок зосередження уваги й забезпечення свідомого контролю рухів. Методика більше проста порівнюючи АТ і ПРТ, доступна юним спортсменам. У ній використаються розробки різних шкіл психотренінгу, зокрема, дихальні вправи, максимальна ізометрична напруга м'язів і спокій після нього, а також закривання очей. У ПМТ виділяють чотири рівні переходу розслаблення й від нього до активації: загальна перебудова та гармонізація стану, цілеспрямована психом'язова регуляція, загальне розслаблення м'язів тіла й активізація, обумовлена характером діяльності.
2.13 Ідеомоторне тренування (регуляція психічних станів)
У багатьох роботах вказується, що діюче поліпшення може бути досягнуто тільки при сполученні ідеомоторного і фізичного тренування. При цьому вплив ідеомоторного тренування на формування вмінь і навичок найефективніше, коли той, якого навчають, попередньо ознайомлений з вправами і діями або має певний руховий досвід. У той же час окремі дослідження (Д. Джонс 1963; А. А. Бєлкін, 1965) показують, що за допомогою тільки ідеомоторного тренування можна в глибокій формі опанувати новою вправою (зовсім незнайомою дією) без попереднього його виконання. Але цією здатністю володіють тільки окремі висококваліфіковані спортсмени. Поруч досліджень установлено, що ідеомоторне тренування дає можливість встановити помилки або переробляти вже засвоєний руховий навик, а може супроводжуватись ефектом, якщо уявне виконання дії недостатньо точно і ретельно.
Ідеомоторний метод при правильній організації в кожному вид спорту може істотно підвищити «м’язову витривалість», (І. Келсі 1961), спортивну працездатність (Г. Тівальд 1973) і сприяти збереженню техніки складних вправ після перерви в тренуваннях (В.Я.Димерський 1965; А.А.Бєлкін 1969). Ідеомоторика ефективна при психорегуляції емоційних станах спортсменів перед змаганнями (А.В.Алексєєв 1968).
Отже, головний орган – мозок, де формується програма майбутнього руху, а останні системи організму, в першу чергу опорна – руховий апарат, виконують намічену програму. Від того наскільки успішно функціонує програмуюча та виконавча системи, і від того наскільки добре вони взаємозв’язані, залежить якість кінцевого результату нашої діяльності.
Для того щоб уявні образи майбутнього руху втілювались досить ефективно, треба правильно користуватися ними. Причому користуватися абсолютно свідомо, активно, а не просто покладатися на ті процеси, якими природа обдарувала наш організм. Уявлення, як психічний процес, підкорюється певним законам.
Перше положення - чим точніше уявний образ руху, тим точніше виконуваний рух.
Друге положення - ідеомоторним називається лише таке уява при якій уявний образ руху обов'язково пов'язаний з м’язово-суглобним відчуттям людини.
Уявні уяви можуть бути в «зоровими». В цьому випадку людина бачить себе як би з боку, начебто на екрані телевізора. Треба добре освідомити, що такі зорові уяви володіють дуже малою тренувальною дією.
Адже у цьому випадку імпульси, народжені в головному мозку, майже не передаються на м'язи, які повинні виконувати задуманий рух. Тому робота йде як би в пусту, не виникає достатньої активності в відповідних м’язах. У цьому можна переконатися й на досвіді з вантажем, що висить. У думках уявіть себе як би у «дзеркалі», «погляньте» на себе з боку і спробуйте, дивлячись на той «дзеркальний», той, що висить збоку вантаж, уявити, що він розгойдується – вийде набагато гірше.
Неузгодженість між програмуючим органом - головним мозком і виконуючим апаратом – м’язами і суглобами особливо добре помітна в час спостереження за оголеним тілом нерухомо сидячої або лежачої із заплющеними очима людини. У тих випадках, коли він мислить ідеомоторне «пропускає» уявлення «через себе», у його м’язах досить виразно видні мікроскорочення й мікророзслаблення. Якщо ж уяви мають чисто зоровий характер, то ніяких мікрорухів у м'язах не виникає, хоча людині здається, що він «пропускає» уявні види через свій організм. Отже, спостерігаючи за м'язами людини під час ідеомоторного тренування, можна легко з'ясовувати, наскільки його уявні види про той або інший технічний елемент досягають мети.
Третє положення - дослідження ряду авторів, А.Д.Пуні, Ю.З.Захарьянц, В.І.Силина, Е.Н.Суркова та ін. довели, що ефект дій уявних дій помітно зростає, якщо їх відокремити та поставити в точні словесні формулювання. Треба не просто представляти той або інший рух, а одночасно проговорювати його суть про себе або пошепки. В одних випадках слова потрібно виголошувати паралельно з уявленням руху, а в інших – безпосередньо перед ним. Як поступати у кожному конкретному випадку, підказує практика. У тому, що слова помітно підсилюють ефект мисленого уявлення, легко переконатися під час досвіду з предметом, що висить на пальці. Якщо не просто уявляти, що вантаж починає розгойдуватись, передбачимо, вперед – назад, а почати виголошувати слова «вперед – назад» вголос, то амплітуда коливань відразу ж збільшиться.
