В давні часи, коли інстинктивним представленням психіки був відкритий доступ до свідомості, розум людини міг легко знайти їм місце в раціональному внутрішньому світі. Сучасна людина не в змозі цього досягти. Оскільки її свідомість нівелювала будь-яку можливість засвоєння імпульсів інстинктивного та несвідомого. Але все ж таки, символічна епоха охоплює біля десятка тисяч років до нашої ери та півтора тисячоліття нашої ери. Таким чином вона ввійшла не просто в підсвідомість людини, а й в менталітет усього людства, в його генофонд. Отже, ми і до цього часу залишаємося “символічними людьми”.
Казка являється досить яскравим проявом презентації імпліцитних несвідомих тенденцій зовнішньому світу. Певним чином, вона дає змогу провести детальний аналіз не лише історичних подій або культурних тенденцій, які мали місце в ті чи інші часи, а й дає змогу проаналізувати за допомогою символьних проявів несвідомого природу переживань, фантазій наших предків [12].
На сьогодні, проблема вивчення символьних представлень психіки є актуальною, оскільки з плином часу витіснення архаїчних утворень стає все помітнішим. Дослідження символьних проявів дасть змогу визначити не лише зміни в особистісному несвідомому, а й в колективному. За допомогою казки люди з прадавніх часів намагалися об’єктивувати свої власні несвідомі переживання та презентувати їх зовнішньому світові.
Досить яскраво в казках представлено архетип Духу. Інтерпретація даного архетипу була представлена К.Г. Юнгом. Архетип Духу досить часто зображається в казках у вигляді мудрого старця. Він з’являється тоді, коли головний герой перебуває в критичній ситуації і не може покладатися лише на власні сили. Юнг вважав, що архетип духу, який проявляється в казках та сновидіннях, бере на себе відповідальність вирішення тих критичних проблем, які виникли у головного героя. Але ці проблеми насправді потребують лише роздумів та критичного погляду. Психіка людини в стані афекту не здатна на критичні, тверезі роздуми, саме тому, історично виникла потреба в уявленні так званого духу, образу, який би міг взяти вирішення такої ситуації на себе. Але так чи інакше, проблема вирішується власними силами головного героя. Просто зневіра, панічний стан, який виникає в критичних життєвих ситуаціях провокує зневіру у собі та об’єктивацію певного образу, стану особистості, який може вирішити всі проблемні питання. Цей аспект має в собі коріння комплексу меншовартості, який, очевидно, культивувався з прадавніх часів та провокував виникнення в психіці людини образів могутніх старців чи богів, які являлися в снах чи видіннях та вирішували складні життєві ситуації [13, с.227-282].
Зазвичай, поява мудрого старця в казкових сюжетах, його мудрі поради лише направляють головного героя для самостійного вирішення проблем. Тобто, мудрий дух не являється панацеєю від всіх бід, він лише вказує правильний шлях для адекватного вирішення проблеми. Нерідко в казках мудрий старець ставить герою запитання про його походження, мету, напрямок подорожі. Це відбувається для того, щоб змусити героя замислитися над власним минулим, цілями на майбутнє, над вчинками. Це, певним чином, рефлексія, яка дає змогу замислитися над правильністю власних дій. Вважалося, що нібито поява старця, тобто спонтанна об’єктивація архетипу неминуча, оскільки зусилля волі навряд чи змогли мобілізувати сили героя та знайти вихід з критичної ситуації. Архетипний образ допомагає нівелювати афективність в сприйнятті критичного та налаштувати свідомість на роздуми, вирішення проблеми. Відбувається самоаналіз власних вчинків, спонукань та пошук виходу з несприятливої ситуації. Отже, з одного боку, старець являє собою знання, мудрість та інтуїцію, а з іншого – моральні якості, такі як доброзичливість, готовність допомогти. Незважаючи на переважність позитивних моментів в образі духовного старця, такий архетип має двозначний характер: то він виступає як об’єкт блага для героя, то як породження зла [14, с. 422-480].
Іншим способом прояву архетипу духу в казках є тваринна форма. Тваринний аспект в архетипі духу не нівелює ті духовні цінності, які ми споглядаємо в образі мудрого старця. В деяких моментах тварина перевершує людину: вона ще не заплуталася в власній свідомості і може виступати гарантом успішного та розумного подолання труднощів. Мабуть, з прадавніх часів людина вважала, що тваринам не притаманні роздуми на теми буття. Можливо саме тому образ тварини і являє собою один з варіацій архетипу духу в казках.
Як правило, ми зустрічаємо в казках образ тварин, які хотіли б прислужитися головному герою. Вони поводять себе по-людські, говорять людською мовою, володіють розумом та знаннями, яких досить часто не вистачає головному герою. Така ідеалізація тварин може бути викликана бажанням жити без клопотів, як роблять це тварини. Але, очевидно, у людей не виникало питання, чому у тварин немає клопотів і чому вони є у людей. Тобто, ми маємо справу з відривом від реальності і запереченням реально існуючих фактів [15].
Казка як спонтанний продукт психіки не може об’єктивувати нічого іншого, крім того, що саме собою являє людська психіка. Таким чином, казку можна вважати компенсаторним засобом вирішення життєвих труднощів. Ще одним важливим аспектом в об’єктивації змісту несвідомого в казках є заперечення реальності, неприйняття очевидного. Людина звикає з самого народження покладатися у вирішенні проблем на сторонніх: батьків, родичів тощо. Вона не здатна сама долати труднощі та мислити логічно над вирішенням складної ситуації. Саме тому історично і виникла потреба у використанні заміщуючого образу того важливого суб’єкта, який дбав про конкретну людину з народження. Лише з плином часу такий образ трансформувався в загальну універсалію, яка і представлена в казках всіх народів світу [16, c.207-246].
Розділ 2. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ КАЗКИ
2.1 Доцільність використання казки, як психотерапевтичного методу
Багато хто думає, що казкотерапія адресована тільки дітям, причому, дошкільного віку. Однак віковий діапазон, який охоплює казкотерапія, не має меж. Казкотерапію можна назвати “дитячим” методом тому, що вона звернена до чистого і сприйнятливого інфантильного початку кожної людини. Метафорично предмет казкотерапії можна визначити як внутрішню перемогу Творця над Руйнівником, вічне протистояння Добра і Зла.
Як поводиться людина, що вона відчуває, що вона думає – усе це можна проаналізувати з погляду критерію “руйнування – творення”, що виявляється стосовно зовнішнього і внутрішнього світу. Це трактування має прямий зв’язок з енергетичними представленнями в людській психіці – Еросом та Танатосом. Зовнішній руйнівник приносить біль і дискомфорт іншим людям. Зовнішній творець намагається створити навколо себе комфортні умови, береже те, що його оточує. Внутрішній руйнівник свідомо і несвідомо шкодить своєму здоров'ю і розвитку. Внутрішній творець “очищує” думки, дисциплінує почуття, піклується про своє здоров'я [17].
Основний принцип роботи – виростити Внутрішнього Творця і взяти під його контроль Руйнівника. Казкотерапія як напрямок практичної психології приваблива ще і тим, що має небагато обмежень, у порівнянні з іншими підходами. Так, наприклад, у неї немає вікових обмежень: у кожнім віці своя казка чи міф [18, c.569-586].
Може здатися, що казкотерапія універсальний метод. У контексті осмислення життєвого досвіду, можливо. Але, як відомо, універсальних методів не буває, і в цьому велике досягнення сучасної практичної психології.
Сучасна казкотерапія має "обличчя" діагностичне (арсенал проективних методик для дослідження людини); "обличчя" що впливає і "обличчя" профілактичне. Казкотерапевтичний вплив здійснюється за допомогою п'яти видів казок: художніх, дидактичних, психокорекційних, психотерапевтичних і медитативних. Для кожної ситуації, включаючи консультування, або підбираються, або спеціально складаються відповідні казки [19]. Ще одна особливість методу полягає в наступному: у казкотерапії важлива дія, але ще більш важлива післядія. Саме післядія казкотерапії є могутньою силою, що стимулює розвиток клієнта, розвиток, що не залежить від психолога, тобто, власний розвиток.
Міфологічні уявлення, що засвоюються клієнтом, стосуються не тільки його життя в цілому, але і самого процесу терапії. Часто казкотерапевт пише сам "казку для клієнта". Але те, що було корисно одному, нерідко стає корисним і іншому. Таким чином, поповнюється "банк" психотерапевтичних казок.
Функції психотерапевтичних казок:
· Казка заповнює прогалини індивідуальної історії людини і доповнює її загальнолюдською інформацією.
· Казка дозволяє актуалізувати моменти особистої історії, що витісняються людиною.
· Казка дозволяє сформувати новий погляд на ситуацію і перейти на новий рівень її усвідомлення, моделюючи більш конструктивне відношення і поведінку.
· Казка відображає внутрішній конфлікт суб’єкта і дає можливість поміркувати над ним.
· Казка є символічним "буфером" між людиною і казкотерапевтом. Завдяки цьому опір суб’єкта зменшується і енергія направляється на рефлексію та самоаналіз.
· Казка служить альтернативною концепцією сприйняття неоднозначних життєвих ситуацій.
· Казка формує віру в позитивне вирішення проблеми.
«В методі казкотерапії нема статичності чи структурної непорушності», – стверджує О.В. Гавриченко. Звідси виникають складнощі у валідізації цього методу психотерапії. Валідність будь-якої процедури виміру складається в стійкості отриманих результатів відносно до вимірюваних властивостей об’єктів, тобто відносно предмету виміру. За якими параметрами можна порівнювати результати виконаної роботи і визначати ефективність казкотерапії? Що в терапевтичній метафорі може показати, наскільки її структура і зміст будуть адекватні досліджуваній проблемі? Ось ряд питань, які необхідно розглядати при використанні цього методу в практиці психологічної допомоги [20].
В цьому випадку цікавить діагностична спроможність казкотерапії, а саме по яким образам і яким параметрам можна класифікувати ті чи інші психологічні проблеми, про які нам метафоричною мовою говорить пацієнт, щоб згодом надати йому адекватну психологічну допомогу і правильно побудувати психокорекційну роботу. Професіонально використовувати психологічну інформацію при здійсненні психологічної корекції необхідно, спираючись на можливості самого клієнта і на його внутрішній світ. Як показує практика, казки дітей і дорослих мають яскраві індивідуальні відмінності. І це не тільки збільшує діагностичні можливості, але і ставить перед казкотерапевтами цілий ряд труднощів. В психофізиці фізичні стимули однозначно детермінують вимірювані властивості відчуттів, а ось в процесі психодіагностики зв’язок може бути складніше, особливо якщо це пов’язано з терапевтичною метафорою.
Однак важливо пам'ятати про те, що не завжди доросла людина відразу готова до занять казкотерапією. Кожне серйозне втручання в сферу несвідомого породжує феномен проекції, тому, проникаючи в сутінки душі, казкотерапевт так чи інакше провокує виникнення проекції (як у чоловіків так і в жінок) - можна сказати дещо видозмінивши висловлювання Юнга. Необхідно пам’ятати про несвідоме клієнта і механізми психологічного захисту, які заважають несвідомому демонструвати прихований матеріал. Звичайно казкотерапевт аргументує розповідь казки власною "несподіваною" асоціацією з історією клієнта. Виникаючий при цьому "ефект несподіванки" часто позитивно мотивує клієнта.
При використанні психотерапевтичних казок важливі три речі:
· Доречність
· Щирість
· Дозованість
Як би не любив психолог казки, їхнє використання повинне бути доречним. У іншому випадку можна спотворити всю ідею. Першу психотерапевтичну казку доречно використовувати лише тоді, коли вона найбільше яскраво й образно ілюструє основну думку психолога при формулюванні "зворотнього зв'язку" клієнту.
2.2 Дослідження особистісної проблематики суб’єкта та можливості психокорекції за допомогою казки
Емпіричне дослідження складається з трьох казок, які було запропоновано розповісти учасникам активного соціально-психологічного навчання – „Казка життя”, „Моя улюблена казка”, перенесення улюбленого казкового персонажу в улюблену казку.
Перший варіант казки дає можливість дослідити актуальний настрій, стан, самооцінку, несвідомі аспекти психіки: глибинно-психологічні передумови формування особистісної проблематики суб’єкта, тенденції на майбутнє. Другий варіант казки більш спрямований на дослідження минулого дитячого досвіду, позиції в сім’ї, глибинні аспекти психіки. Третій варіант роботи з казками дає можливість виявити тенденції психіки на майбутнє і приховані бажання піддослідних.
Всі ці казки в єдності є дуже інформативним матеріалом для суб’єкта дослідження лише в комплексі з правильною інтерпретацією психолога та діалогом з автором казок, в якому психолог має можливість уточними певні моменти, проговорити неусвідомлювані аспекти проблематики особистості. Це в комплексі з іншими методами дослідження є дуже дієвим засобом дослідження глибинно-психологічних передумов виникнення особистісної проблематики, усвідомлення яких сприяє психокорекції особистості .
В казці життя О. обрані персонажі саме пінгвіни, які живуть в холодних краях, для яких морозні температури – це природне середовище. Знову ж таки є прагнення піти з дому (пінгвіна перевезли в теплі краї) – знайти людей, які б по відношенню до неї проявляли емоційне тепло і любов, прагнення відмежуватися від травмуючого минулого, від сім’ї, неначе переродитися (пінгвін виявився не пінгвіном, а теплолюбивою пташкою фламінго). Також простежується бажання знайти захист в чоловікові, бажання отримати тепло, любов, спокій. При цьому несвідомо обираючи такого ж партнера, який би сам пережив в житті якісь труднощі, щоб був здатний зрозуміти її проблеми.
Неблагополучні стосунки в сім’ї (стосовно О. в сім’ї проявляли фізичне і психологічне насилля сестра і мати) сприяли замкнутості, ізольованості і в казці це відображується розколотим льодом (неначе земля тріснула під ногами). І після цієї події вже життя стало іншим – паралельно з пінгвінами, але не було можливості до них перескочити – паралельно з людьми, але водночас одинокою, емоційно замороженою, ізольованою, заблокованою. Саме тут криються витоки тенденції до психологічної імпотенції. Є надія на те, що хтось сторонній допоможе вийти з сім’ї, допоможе вирішити проблеми.
Вся казка будується на тому, що активність проявлялася самою О. тільки в сім’ї, але вона за неї поплатилась – всі прояви активності каралися фізично та психологічно, усікалися – пінгвіна карали за його неслухняність, за його цікавість. Це сформувало у О. пасивну позицію в житті - інші люди керують її життям – пінгвіна забрали експедитори і відвезли в теплі краї.. Знову ж таки прослідковується проблема одинокості, нездатності самій будувати стосунки з людьми.
Обирається незвичний окрас пір’їнок як бажання бути незвичайно привабливою, як бажання виділитися серед людей, особливо від батьків і сестри, які завдали їй неприємних переживань. Та крім зовнішньої привабливості до цього немає підстав, щоб це здійснити, тому що пасивна. І хоч вона прагне бути не схожою на членів своєї сім’ї, проте сама проявляє такі ж риси, як і вони – вони обмежені в проявах тепла і любові, і вона.
Своєю улюбленою казкою О. називає казку про Крихітку-Хівруньку. Знову ж таки улюблений персонаж – дівчинка, над якою знущаються в сім’ї, яка не спілкується з членами сім’є, шукає допомоги від іншої людини (корови), як і казці про пінгвіна. Проте О. Вважає себе розумнішою та кращою за своїх рідних, якоюсь особливою (дівчина приспала сестер, лише її корова так любила і так допомагала, лише її обрав принц). Ще тут прослідковується момент, що лише переживши розчарування можна отримати щастя. Є тенденція ускладнювати ситуацію, щоб відчути ті ж переживання, які вона отримувала від близьких. Прослідковується натяк на тенденцію до психологічної смерті, до повернення в утробу (вухо – як символ пуповини, а Крихітка кожного разу як виникає важка ситуація – завдання від мачухи – влазить в одне вухо, а в інше вилазить), особливо, коли О. з’ясовує стосунки з матір’ю.
Ще цікаво, що з казки витіснений батько, адже в самій казці він присутній, тобто є образа на батька, за те, що він не захистив її від нападок сестри і матері, за його пасивність, хоча сама проявляє пасивність, бо активність з дитинства каралась.
Дуже інформативним є казка, в якій Крихітка-Хіврунька потрапила в казку „Попелюшка”, обидва персонажі – це дівчата, які є не любимими в своїй сім’ї, у них немає рідних матерів – тобто рідна мати так ображала О., що тепер їй хочеться від неї відмежуватися, дистанціюватися. О. навіть проговорила: „Я в дитинстві мріяла, щоб якось раптом прийшла якась жінка і сказала, що саме вона моя справжня мати, а іноді думала, що мене поміняли невдачно в пологовому будинку”.
Ще прослідковується суперництво з рідною сестрою за батька - Крихітка-Хіврунька та Попелюшка дуже схожі (сестри теж дуже схожі, як близнюки за словами О.), вони хочуть подобатися одному принцу (батькові), проте О. відчувається, що батько любить сестру більше ніж її. Тому і постає питання рівності – дівчата в казці однаково сподобалися принцу (але йому треба обрати таки одну з них) – це є бажаним, через те і зливаються дві дівчини в Одну Золукрошку, в яку закохався принц. Саме тому хочеться помститися батькові – витісняється з усіх казок, щоб він не звертав увагу і на сестру і на матір.
За наявності Едипової залежності, у О. в житті (з діалогу) траплялося часто так, що своїх молодих людей вона практично завжди ділила з подружками – тобто невирішена едипова ситуація переноситься на стосунки з людьми – необхідно на несвідомому рівні обирати таких людей, створювати кожного разу змагання (через це і виникає в казці конкурс) між жінками за увагу чоловіка. В якійсь мірі переносити на подружок образ матері і сестри є були конкурентами в боротьбі за любов і увагу батька. Через те і виникає подвійний образ мачухи – в усіх казках мачуха – це мати, яка стала мачухою для О. через те, що мати не може бути конкурентом, а мачуха – це не рідна мати – це потенційна конкурентка і суперниця, і в цій ситуації ріднішою до батька є лише дочка, яка має право бути значимішою.
Аналіз казок О. вказує на переживання “омертвіння”, дереалізації, емоційної закапсульованості. Відсутність емоційного тепла в сім’ї, впливає на все подальше життя. Вона стала недовірливою, ранимою; в неї викривлене відношення до себе й інших, вона не здатна до довіри, глибинний страх і почуття безпорадності, відчуження від людей, голод за любов'ю і теплом – базові почуття. О. боїться інших людей, вважає їх небезпечними, ворожими і заперечує саму можливість звернутися до них по допомогу – (пінгвін довго тікав). Є прагнення сховатися за спиною більш сильного чолвіка, який би своєю любов’ю компенсував недоотримані позитивні відчуття від батька.
Через невирішену едипову ситуацію О. прагне несвідомо кожного разу створювати ситуацію вибору, порівняння її з іншими жінками, прагне звертати на себе увагу навіть своєю бездіяльністю – пасивністю. Хоча на це витрачається дуже багато енергії, і це не приносить задоволення. Тобто О. блокує цим свій потенціал, не реалізовується повноцінно.
