Варто погодитися з зауваженням А.Н.Леонтьєва, зробленим у його статті "Про деякі перспективні проблеми радянської психології", що не треба зближати науково обґрунтовані експерименти, "які дають можливість якісної оцінки, з так називаними тестами розумової обдарованості, практика застосування яких не тільки справедливо засуджена в нас, але викликає зараз заперечення й у багатьох інших країнах світу" [10].
Ідея про те, що один лише кількісний аналіз не може виявитися придатним при рішенні ряду задач, зв'язаних з діяльністю людини, знаходить своє визнання серед ряду учених закордонних країн. Так, один з видних американських фахівців в області керування професор А.Заді пише, що "точний кількісний аналіз поводження гуманістичних систем не має, очевидно, великого практичного значення в реальних соціальних, економічних і інших задачах, зв'язаних за участю однієї людини або групи людей". Більш того, він підкреслює, що "здатність оперувати нечіткими безлічами і здатність, що випливає з неї, оцінювати інформацію є одним з найбільш коштовних якостей людського розуму, що фундаментальним образом відрізняє людський розум від так називаного машинного розуму, приписуваного існуючим обчислювальним машинам".
Отже, основним принципом побудови психологічного експерименту є принцип якісного аналізу особливостей протікання психічних процесів хворого на противагу задачі лише одного кількісного їх виміру. Важливо не тільки те, якої труднощів або якого обсягу завдання хворий осмислили або виконав, але і те, як він осмислював, чим були обумовлені його помилки й утруднення. Саме аналіз помилок, що виникають у хворих у процесі виконання експериментальних завдань, являє собою цікавий і показовий матеріал для оцінки того або іншого порушення психічної діяльності хворих.
Той самий патопсихологічний симптом може виявитися обумовленим різними механізмами, він може виявитися індикатором різних станів. Так, наприклад, порушення опосередкованої пам'яті або нестійкість суджень можуть виникнути внаслідок порушеної розумової працездатності хворого (як це має місце при астеніях різного органічного генезу), воно може бути обумовлено порушенням цілеспрямованості мотивів (наприклад, при поразках лобових розділів мозку), воно може бути проявом дезавтоматизації дій (при судинних змінах мозку, епілепсії) [16].
Характер порушень не є патогномонічним, тобто специфічним для того або іншого захворювання; він є лише типовим для них і повинний бути оцінений у комплексі з даними цілісного патопсихологічного дослідження.
2.3 Організація впровадження патопсихологічного дослідження
Патопсихологічне дослідження порушеної психіки проводилися спочатку тільки в психіатричних клініках. Для виділення критеріїв норми і патології вивчалися паралельно особливості психіки здорових людей. З погляду психосоматичної медицини, визначені особистісні особливості людини лежать в основі ряду соматичних захворювань. Тоді патопсихологічне дослідження особливостей психіки необхідно проводити й у соматичних клініках з метою подальшої психокорекції особистості і профілактики соматичних захворювань.
Патопсихологічне дослідження містить у собі наступні компоненти:
- бесіду з хворим;
- експеримент (тестування);
- вивчення історії хвороби;
- спостереження за поводженням під час дослідження;
- аналіз отриманих результатів;
- оформлення висновку.
Патопсихологічне дослідження не повинне бути ятрогенним. Після проведення дослідження в хворого не повинні виникати думки про свою психічну неспроможність у зв'язку з поводженням що досліджує. Навпроти, патопсихолог завжди повинний зберігати в бесіді з хворим максимальну психотерапевтичність, сприяти оптимістичним тенденціям і установкам хворого в прогнозу протікання захворювання і результатів лікування.
Патопсихологічне дослідження можна розділити на кілька етапів. Перший здійснюється клініцистами ще до знайомства психолога з хворим і зводиться, як уже говорилося, до формулювання клінічної задачі. Лікар вирішує питання про те, наскільки корисним у кожнім конкретному випадку може виявитися експериментально-психологічне дослідження. З задачею знайомиться патопсихолог. У бесіді з лікуючим лікарем він уточнює цікавлячі його особливості протікання захворювання, можливі диференційно-діагностичні передумови або можлива дилема експертного судження. Якщо мова йде про контроль ефективності лікування, психолог разом з лікарем обговорює специфіку терапевтичних заходів, передбачувані можливості їх впливу на різні психічні процеси, намічає терміни повторного дослідження [16].
Бесіді з хворим передує ознайомлення патопсихолога з матеріалами історії хвороби. Відсутність у ній цікавлячого психолога даних змушує його збирати додатковий анамнез. Для психолога становлять інтерес не тільки анамнез, але й особливості перебігу хвороби, результати інших лабораторних досліджень - біохімічних, серологічних, електрофізіологічних, офтальмологічних. Потім випливає ретельне ознайомлення з записом про психічний статус хворого в історії хвороби і зіставлення цих матеріалів з тим, що психолог спостерігає в лабораторії. Це дуже важлива обставина: невідповідність психічного стану хворого по записах лікаря у відділенні його статусові в лабораторії дає психологові іноді вже на початку дослідження підстава припустити симулятивну поведінку або агравацію зі сторони обстежуваного і відповідним чином будувати проведення експерименту. Так, іноді обстежуваний за щоденниковими записами виявляє живий темп психомоторики, а в умовах лабораторії демонструє різке уповільнення сенсомоторных реакцій (дуже часто при симуляції й агравації особливо поганими виявляються результати в пробах, проведення яких супроводжується реєстрацією часу).
Стан хворого грає дуже важливу роль в успішному проведенні дослідження. Перед початком експерименту необхідно переконатися у відсутності яких-небудь інтеркурентних соматичних захворювань. Перешкодою для дослідження є одержання хворим психотропних засобів (слід домовитися про можливість проведення дослідження хворого, що одержав ліки, які впливають на протікання нервових процесів, у тих випадках, коли це передбачено задачею психологічного експерименту). Небажане проведення дослідження після безсонної ночі, фізичної перевтоми, при почутті голоду або, навпаки, безпосередньо після їжі. Повторні дослідження бажано проводити в той же час дня, що і первинні.
Ознайомлення з історією хвороби і станом хворого дозволяє що досліджує уточнити поставлену перед ним клініцистами задачу і намітити попередній план дослідження вибір методик, черговість їх застосування.
Однак дослідженню за допомогою методик звичайно передує бесіда з хворим. Не можна почати з записування паспортних даних і тим самим скласти перше судження про стан у хворого мнестичної функції. Надалі в бесіді уточнюється стан пам'яті (короткочасної і довгострокової), уваги, виявляється стан свідомості. Визначається орієнтування хворого в часі, місці і власній особистості, як добре пам'ятає він дати власного життя і загальновідомі історичні. Ці питання повинні бути задані в ході невимушеної, природної бесіди і ні в якому разі не повинні нагадувати іспит, що визначає психічну повноцінність хворого. Якщо в досліджуваного передбачаються розлади пам'яті, обов'язково треба з'ясувати, як сам він оцінює свою пам'ять. У бесіді виявляється наявність або відсутність свідомості хвороби, позиція хворого до приміщення його в психіатричну лікарню і до факту проведення експериментально-психологічного дослідження. При цьому хворому необхідно роз'яснити бажаність такого дослідження, виходячи з його інтересів - уточнення діагностики, призначення лікування і т.п. Бажано, щоб обстежуваний не посилався на необхідність визначення рівня розумової діяльності обстежуваного. Набагато частіше психічно хворі погоджуються на дослідження пам'яті, уваги, сенсомоторики.
Іноді бесіда патопсихолога з хворим істотно впливає на подальший хід дослідження, додає йому специфічну спрямованість. У бесіді з хворим з'ясовуються й особливості особистості хворого до захворювання, оцінка їм зміни самопочуття і працездатності в процесі хвороби. Визначаються культурний рівень хворого, його освіченість, ерудиція, коло інтересів, потреби.
Виконанню завдання за кожною методикою передує інструкція. На думку P. Fraіsse [16], вона складає частину загального визначення експериментальної ситуації і повинна забезпечувати співробітництво обстежуваного з експериментатором. Тому підготовці її надається дуже важливе значення. Від інструкції багато в чому залежить, як обстежуваний розуміє і виконує завдання. Недбало подана і нечітко оформлена інструкція може з'явитися причиною поганих результатів виконання завдання обстежуваним, котрий або погано зрозумів, що від нього потрібно, або вважає, що експериментатор сам відноситься до ситуації експерименту формально. Тому P. Fraіsse пише про те, що саме інструкція сприяє створенню в обстежуваного визначеної установки, що повинна на всьому протязі експерименту бути як можна більш постійної. Інструкція повинна бути відпрацьованої, по вираженню P. Fraіsse, - "обкачаної", попередньо випробуваної на декількох особах, лаконічної, відповідати розумовим можливостям обстежуваного. Її варто складати так, щоб уникнути можливості суперечливого розуміння. У деяких випадках на початку роботи з методики інструкцію необхідно "підкріпити" одним-двома прикладами. Результати дослідження небажано оцінювати лише як успішні або неуспішні. Якщо хворий не справляється з завданням, необхідно з'ясувати причини цього, тому що іноді в основі невдалого рішення лежать зніяковілість, непевність його у своїх можливостях, недостатньо чітко зрозуміла інструкція. Для оцінки результатів важливо визначити, наскільки ефективної виявляється допомога що досліджує, чи приймається вона досліджуваним або відкидається в силу негативних проявів, або в зв'язку з навмисним його поводженням у ситуації експерименту. Останнє ми умовно позначаємо як "опір інструкції".
Велике значення має реєстрація отриманих даних. Загальна тенденція, що відзначається в останній час, до, технізації лабораторій позначається в тім, що патопсихологи все частіше прибігають до використання у своїй практиці магнітофонів для запису ходу експерименту [12]. Магнітофонний запис виявляється корисної при необхідності досить ретельної реєстрації ходу експерименту, що виявляє в обстежуваного найтонші нюанси мовної патології, і особливо в тих випадках, коли за задумом експерименту що досліджує бажає потім відтворити цей запис для повторного аналізу. Крім того, магнітофонна стрічка є гарним ілюстративним матеріалом. У той же час користування магнітофоном створює і деяких труднощів - приводить до необхідності збереження громіздких фонотек або, щоб уникнути цього, патопсихологу знову приходиться переносити результати з магнітофонного запису на папір. Збереження ж протоколів проведених у лабораторії досліджень зовсім обов'язково. Це диктується необхідністю мати у своєму розпорядженні матеріали попередніх досліджень при повторному надходженні хворого, а також є однією з умов наукової розробки накопичених у лабораторії даних.
Відзначені розуміння свідчать про важливість як можна більш повного і точного запису психологом обставин проведеного досліду. Як писав у свій час A. Bіnet, для проведення експериментально-психологічного дослідження потрібно лише перо, небагато паперу і багато терпіння. Ці слова варто розуміти не тільки як визнання частоти вживання в експериментальній психології так званих "олівцево-паперових" тестів. Тут дотримуються вказівок і на таку невід'ємну умову проведення експерименту, як ретельне протоколювання. До протоколу досвіду заносяться по можливості всі судження обстежуваного, а також слова, що досліджує в процесі експерименту. Іноді, переглядаючи після дослідження протокол, у ньому можна знайти вказівки на своєрідні зміни мислення або особистісної позиції хворого, що пройшли непоміченими під час самого досвіду. Особливо важливо точно реєструвати міркування обстежуваного з приводу рішення запропонованих йому завдань. Мотивація рішення нерідко дає більше матеріалу для висновків, чим одна лише реєстрація рішення. Ведення протоколу важливо і для конкретної ілюстрації висновку що досліджує. Правильне ведення протоколу досвіду дозволяє згодом проводити узагальнення, аналізувати дані досліджень спеціально підібраних груп хворих. В міру нагромадження досвіду експериментальної роботи патопсихолог поліпшує якість своїх записів, виробляючи спеціальні умовні значки і позначки, прибігаючи до скорочень слів і використовуючи специфічні терміни.
Протоколи досліджень краще вести на окремих аркушах, що потім скріплювати. На початку протоколу вказують його номер по реєстраційному журналі, дату, позначають відділення і вказують прізвище й ініціали обстежуваного. У журналі крім цих зведень указують вік хворого, діагноз, а також кратність дослідження. Бажано вести алфавітну книгу по роках, що допоможе при необхідності знайти протокол попереднього дослідження даного хворого. Протоколи краще зберігати в папках у хронологічному порядку. Звичайно експериментально-психологічні дослідження психічно хворих роблять без якої-небудь складної апаратури, що істотно зменшує штучність, що виникає при використанні в лабораторії спеціального устаткування, складних пристроїв, кабін, і наближає дослідження до "природного експерименту". За визначенням А. Ф. Лазурського (1925), природний експеримент - це "спроба сполучити довільне втручання в психічне життя людини (являється характерною ознакою всякого експерименту) з порівняно простій і природну обстановку досвіду".
Підбор експериментальних методик
На озброєнні патопсихологів знаходиться безліч експериментальних методик, за допомогою яких досліджуються особливості психічних процесів. Справа, у тім, що більшість методик, спрямованих на виявлення якісних закономірностей психічної діяльності хворих, доступні статистичній математичній обробці. Використання ж психометричних тестів без якісного аналізу матеріалу, одержуваного з їх допомогою, неправомірно і приводить до помилкових висновків (до цього питання ми повернемося в главі книги, присвяченої психометричним методам дослідження інтелектуальної діяльності) [4].
Досить умовним є і розподіл експериментально-психологічних методик на словесні (вербальні) і предметні (невербальні). Навіть користуючись невербальною методикою психолог, як правило, не обмежується реєстрацією отриманих результатів, а шляхом розпиту намагається з'ясувати в хворого мотиви, якими він керувався, виконуючи завдання, цікавиться міркуваннями хворого з приводу зробленої ним в процесі обстеження роботи. Крім того, варто враховувати, що у виконанні завдань за так званими невербальними методиками незмінно бере участь система процесів внутрішньої мови обстежуваного.
Поділ методик відповідно до їх спрямованості на дослідження тієї або іншої психічної функції також є умовним. Як правило, більшість методик своїми результатами свідчить про стан декількох функцій. Приклад цього – методика піктограм, запропонована спочатку для дослідження опосередкованого запам'ятовування і що використовується патопсилогами для вивчення особливостей мислення психічно хворих. Отримані за допомогою цієї методики дані дозволяють патопсихологу судити і про афективно-особистісні особливості хворого. Більшість експериментально-психологічних методик має відносно широкий діапазон. Не можна обмежено досліджувати тільки пам'ять, тільки увага, тільки мислення. У зв'язку з цим необхідно відзначити, що зроблена нами в цій книзі угруповання методик також є умовною і її використання продиктоване зручністю викладу.
З іншого боку, існують групи експериментально-психологічних методик, що мають загальну спрямованість. Так, особливості плину асоціацій виявляються при дослідженні методиками класифікацій і виключення, в асоціативному експерименті, у піктограмах.
Той самий психічний дефект виявляється при дослідженні різних проявів психічної діяльності обстежуваного - так, емоційне спрощення може виступити при дослідженні настільки різними методиками, як проба на запам'ятовування, піктограми, за допомогою картинок з емоційним підтекстом, при визначенні рівня домагань. Підвищена виснаженість психічних процесів визначається при дослідженні таблицями Шульте, Крепеліна, у коректурній пробі, при утворенні аналогій і т.д.
Зі сказаного випливають два принципи підбору експериментально-психологічних методик. Це, по-перше, сполучення методик, що дозволяють більш повно і всебічно досліджувати які-небудь прояви психічної діяльності. Наприклад, при дослідженні пам'яті вживаються проби на завчання штучних звукопоєднань, слів і асоціативних пар слів, застосовуються методики, що дозволяють судити про короткочасну і довгострокову пам'ять, про безпосереднє й опосередковане запам'ятовування і т.д. По-друге, сполучення близьких по спрямованості методик дозволяє судити про вірогідність, надійність отриманих даних. Дані, одержувані в клініко-психологічному експерименті за допомогою однієї методики, завжди бажано підтвердити результатами, отриманими за допомогою інших методик [4].
При виборі для дослідження тієї або іншої методики варто пам'ятати, що спрямованість її може змінитися навіть при незначному, на зовнішній погляд, видозміні інструкції. Так, Т. І. Тепеніцина (1967) [4], вивчаючи психологічну структуру резонерства, установила, що кількість резонерських суджень, що виявляються в експерименті, збільшується при зміні спрямованості інструкції, при якому акцентується, підсилюється індивідуально-оцінна позиція хворого. При з'ясуванні розуміння змісту прислів'їв і приказок, поряд зі звичайною інструкцією (Як ви розумієте зміст прислів'я?), питання задавався й у трохи іншій формі (Як ви відноситеся до цього прислів'я?). Часто однієї цієї зміни інструкції було достатнє, щоб спровокувати резонерство.
З відомої значної кількості патопсихологічних експериментальних методик у кожнім окремому випадку що досліджує користується обмеженим їх числом. Звичайно для дослідження хворого виявляється досить десять-вісім методик, обраних відповідно до задач дослідження. Для практичного лікаря-психіатра вибір методик дослідження нерідко визначається їхньою простотою, можливістю використання їх безпосередньо у відділенні. Володіння великою кількістю прийомів експериментального дослідження дозволяє більш точно направити досвід, підібрати найбільш адекватні методики, а також одержати при дослідженні більш достовірні результати, тому що дані, одержувані при використанні різних методик, будуть більш усебічно характеризувати особливості психічної діяльності обстежуваного й у ряді випадків підтверджувати один одного.
У виборі методик експериментально-психологічного дослідження можуть відігравати істотну роль наступні обставини.
1. Ціль дослідження (диференціальна діагностика, у залежності від передбачуваних захворювань, визначення глибини психічного дефекту, вивчення ефективності терапії). Так, припускаючи шизофренічний процес необхідно використовувати одні методики, а при дослідженні хворого епілепсією для встановлення ступеня виразності інтелектуально-мнестичних розладів - інші. Для багаторазових досліджень у ході лікування обираються методики однакової кількості рівних по труднощам варіантів завдань.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
