Методи дослідження пам'яті
ЗМІСТ
Вступ
1. Механізми роботи пам’яті
2. Типи пам'яті
3. Види пам'яті
4. Порушення пам'яті
5. Методи дослідження пам'яті
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Як відомо, предмети і явища навколишнього світу, що ми сприймаємо, не зникають з нашої свідомості безвісти. Їхні образи ми можемо думкою відтворювати, хоча самих предметів уже немає перед нами. Образи ці зберігаються нашою пам'яттю. Якщо сприйняття — відображення реальності, що діє на наші органи почуттів тепер, то пам'ять також відображення об'єктивної реальності, але діяла в минулому.
У психології пам'ять часто також називають мнемічною діяльністю (по імені давньогрецької богині пам'яті, матері всіх муз — Мнемозини). Пам'ять зв'язує минуле людини з його сьогоденням і майбутнім і є важливим пізнавальним процесом, що лежить в основі розвитку особистості, навчання. Всі інші психічні процеси не можуть здійснюватися без участі пам'яті, тобто кожна психічна функція як би має свій мнемічний аспект.
Пам'ять — це психічний процес відображення, що полягає в фіксуванні і збереженні з наступними відтворенням і дізнаванням слідів минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в діяльності чи повернення в сферу свідомості.
Формами, у яких здійснюється запам'ятовування, збереження і відтворення, є образи і слова. У слові можна зберігати узагальнений образ (представлення) про те, чого в наявній ситуації немає.
Представлення — це суб'єктивний почуттєвий образ спогадів попередніх сприйнять, що зберігається в пам'яті.
Три різновиди образів привернули увагу дослідників: послідовні, ейдетичні й уявні.
Послідовні образи формуються на рівні рецепторів (якщо подивитися на джерело світла і закрити ока, те можна "бачити" кілька хвилин світні плями).
Ейдетичні образи є свого роду фотографічною пам'яттю. Деякі люди з винятковою точністю зберігають один раз побачене досить тривалий час (від декількох хвилин і навіть іноді до декількох років).
Уявні образи — продукти довгострокової пам'яті. Ці внутрішні образи служать базою пам'яті й опорою розумових дій. Перші внутрішні образи формуються в дитини у віці від півтора років. Однак тільки до 7-8 років вони стають доступними для трансформацій.
Фізіологічною основою представлень є пожвавлення в корі великих півкуль "слідів" порушень, що утворилися при сприйнятті чи предметів явищ. Ці сліди (енграми) створюються в процесі роботи аналізаторів.
Представлення блідіше і бідніше образів сприйняття. Це порозумівається тим, що сприйняття завжди підтримується силою впливу на органи почуттів безпосередньо сприйманих об'єктів, а представлення такої підтримки не мають, тому що вони будуються на образах минулих сприйнять. Тому в представленнях багато деталей предметів, що раніше сприймалися, і явищ нерідко зливаються, опускаються. Представлення відрізняються від сприйнять також своєю мінливістю, мінливістю, можливістю їх "реконструкції" — перетворенню механізмами уяви.
Представлення пам'яті по змісту є більш-менш точної енграмою предметів і явищ, що колись впливали на органи почуттів.
В одиничних представленнях пам'яті відбиваються конкретні предмети і явища в конкретній обстановці. У них відображені ті риси, що характерні саме для даного об'єкта. У загальному представленні пам'яті відбиваються узагальнені риси предметів даної групи. Загальне представлення виникає на основі багатьох одиничних представлень. Найбільш узагальнені схематичні представлення пам'яті, що є ступінню переходу від почуттєвого пізнання на новий рівень — абстрактно-логічний.
Представлення уяви також ґрунтуються на минулих сприйняттях, але вони піддаються більш істотним змінам (реконструкції), і нове представлення про чи предмети явищах у такому чи виді в таких сполученнях ніколи раніше людиною не сприймалися. Минулі сприйняття в даному випадку є лише "матеріалом", з якого уява "конструює" нові образи представлення.
Усі представлення, що містяться в пам'яті, існують звичайно не самі по собі, а групуються у визначені сукупності — асоціації. Асоціація — це зв'язок, сполучення визначених представлень між собою. Асоціація між представленнями чи будь-якими іншими психічними змістами утвориться завжди, коли вони виникають у свідомості одночасно чи безпосередньо друг за другом. Повторна поява якого-небудь з елементів цього зв'язку приводить до виникнення (згадуванню) всіх інших елементів асоціативної групи.
З фізіологічної точки зору асоціація являє собою тимчасовий нервовий зв'язок.
Запаси представлень у пам'яті людини необхідні для нормального протікання процесів мислення.
При деяких захворюваннях міняється почуттєва яскравість представлень: в одних випадках вони підсилюються, стають почуттєво більш яскравими, а в інші — стають тьмяними і можуть зовсім не виникати.
Можливість збереження і наступного пожвавлення тимчасових зв'язків складає необхідну фізіологічну основу психічної діяльності в цілому, у тому числі і пам'яті.
Тому дослідження пам’яті є дуже важливою проблемою.
1. МЕХАНІЗМИ РОБОТИ ПАМ’ЯТІ
Основними процесами пам'яті є: фіксування, збереження і забування, відтворення і дізнавання. Усі вони тісно один з одним взаємозалежні, і тому їх часто іменують функціями раніше вважалася єдиним психічного процесу пам'яті.
Запам'ятовування визначається як процес, що забезпечує утримання відбитого матеріалу в пам'яті.
Запам'ятовування завжди виборче: у пам'яті зберігається далеко не усе, що впливає на наші органи почуттів. Навіть при мимовільному запам'ятовуванні (мимовільна пам'ять), коли ми не ставимо собі визначеної мети запам'ятовування, краще запам'ятовуються предмети і явища, що викликають інтерес і емоції, що торкаються. Мимовільне запам'ятовування більш сильне розвито в дитинстві, а в дорослих слабшає. Довільне запам'ятовування (довільна пам'ять) завжди має цілеспрямований характер, і якщо при цьому використовуються спеціальні прийоми для кращого засвоєння матеріалу (мнемотехніка), те таке запам'ятовування називають завчанням.
Уже на етапі запам'ятовування відбувається утворення асоціацій. У випадку механічного запам'ятовування (механічна пам'ять) між частинами нового матеріалу і наявних знань установлюються прості (механічні) асоціації шляхом багаторазового повторення. Осмислене запам'ятовування (логічна пам'ять) завжди вимагає встановлення значеннєвих зв'язків нового з уже відомим матеріалом і між окремими частинами нової інформації. Ефективність логічної пам'яті майже в 20 разів вище, ніж при механічному завчанні.
У деяких людей чітко виступає залежність якості і міцності запам'ятовування від того, які саме аналізатори більш брали участь у сприйнятті відповідних об'єктів. Характер пам'яті і представлень може ґрунтуватися головним чином на враженнях зору (оптичний, візуальний тип пам'яті), слуху (акустичний, аудіальний тип пам'яті) чи руху (моторний, кінестатичний тип пам'яті).
Збереження (ретенция) як психічний процес пам'яті здійснюється механізмами короткочасної, довгострокової й оперативної пам'яті. Установлено, що збереження може бути динамічним і статичної. Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті, а статичне — у довгостроковій.
Збереження заученого в пам'яті залежить від багатьох факторів: глибини розуміння матеріалу, установки особистості, від наступного застосування засвоєних знань, від повторень, від настрою людини й емоційної значимості матеріалу. [1]
Б.В. Зейгарник (1972) замічено, що випробувані майже в 2 рази частіше згадували незавершені завдання, чим завершені. Порозумівається це явище тим, що людина мимоволі утримує у своїй пам'яті і відтворює те, що відповідає його найбільш актуальним, але не цілком ще вдоволеним потребам ("ефект Зейгарник"). Про це не слід забувати батькам, коли вони в самий розпал гри починають укладати дітей спати. Безсоння й утруднень у засипанні дітей можна було б уникнути, якщо заздалегідь розрахувати час для завершення початої ними гри. [14]
Забування, подібно збереженню і запам'ятовуванню, також має виборчий характер. Фізіологічна основа забування — гальмування тимчасових нервових зв'язків. Забувається насамперед те, що не має для людини життєво важливого значення, не викликає інтересу. Вибірковість забування виявляється й у тім, що деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення і висновки. Більш швидкому забуванню піддається матеріал, що заучувався механічно, без достатнього розуміння.
Німецьким психологом, прихильником асоціативного напрямку в психології Германом Ебінгаузом (1850-1909) у численних експериментах над випробуваними і над самим собою (він заучував список безглуздих складів типу "зат", "бек", "сид") установлено, що процес забування протікає нерівномірно: спочатку швидко, а потім повільніше. Протягом перших 5 днів після завчання забування йде швидше, ніж у наступних 5 днів — "крива забування Еббингауза" безглуздих складів.
На думку Г. Еббингауза, отримана крива забування відповідає логарифмічної залежності; це давало йому підстава поширити логарифмічний психофізичний закон Г. Фехнера на область пам'яті і тим самим довести універсальність дії цього закону в системі психофізичних відносин. Всі основні результати своїх досвідів Г. Еббингауз узагальнив у книзі "Про пам'ять", виданої вперше в 1885 році. [12]
Для зменшення забування, крім розуміння й осмислення інформації, важливим моментом є повторення. Перше повторення рекомендується проводити через 40 хвилин після завчання, тому що через годину в пам'яті звичайно залишається тільки 50% механічно заученої інформації. Необхідно частіше повторювати в перші дні після завчання: у перший день 1-2 повторення, у третій і сьомий день по 1 повторенню, потім 1 повторення з інтервалом 7-10 днів. Вважається, що 30 повторень протягом місяця ефективніше, ніж 100 повторень за день.
Систематична, без перевантаження навчання, завчання маленькими порціями протягом семестру з періодичними повтореннями через 10 днів набагато ефективніше, ніж концентроване завчання великого обсягу інформації в стислий термін сесії, що викликає психічне перевантаження і майже повне забування інформації через тиждень після сесії.
Відомо, що найбільш повне і точне відтворення складного і великого матеріалу звичайно буває не відразу після завчання, а через 2-3 дня. Таке поліпшене, відстрочене відтворення збереженого в пам'яті матеріалу в порівнянні зі спочатку заученим у психології називають ремінісценцією (від лат. reminiscentia — пригадування). Воно обумовлено зняттям охоронного гальмування, викликаного стомленням нервових кліток у процесі завчання. З цього випливає практично важлива рекомендація: безпосередньо перед іспитом завантажувати свій мозок завчанням не варто. Набагато краще можна відповісти, якщо закінчити підготовку хоча б за день до майбутнього іспиту. [4]
У медицині терміном "ремінісценція" більш прийнята позначати стан яскравого спогаду здавався б уже давно забутого матеріалу минулого. У патології часто зустрічаються "помилкові спогади" — псевдоремінісценції, коли події віддаленого минулого пригадуються як події, що відбулися зовсім недавно.
Однієї з причин забування є негативний вплив діяльності, що випливає за завчанням. Це явище одержало назву ретроактивного (діючого назад) гальмування. Воно особливо яскраво виявляється в тих випадках, коли слідом за завчанням виконується подібна з ним діяльність чи діяльність, що вимагає значних зусиль. Негативний вплив попередньої запам'ятовуванню діяльності одержало назву проактивного гальмування.
Відтворення (згадування, репродукція, екфорування) — витяг із запасів пам'яті в усвідомлюване поле необхідного матеріалу. Відтворення буває мимовільним і довільним.
При мимовільному відтворенні людина не має наміру згадати раніше сприйняті події, вони спливають самі собою. При цьому одна з випадково оживлених асоціацій як би тягне за собою мережа сполучених з нею інших зв'язків.
Довільне відтворення — цілеспрямований процес відновлення у свідомості минулих думок, почуттів, дій.
Свідоме відтворення, що вимагає вольових зусиль, зв'язане з подоланням відомих труднощів при відтворенні, називається пригадуванням. Умінню пригадувати, також як і запам'ятовувати і зберігати в пам'яті, іноді приходиться учитися. При наявності труднощів у пригадуванні необхідно йти від широкого кола знань до більш вузького. [6]
У когнітивній психології більше всього літератури присвячено вивченню парадигми С. Стернберга (1969), що стосується швидкості пошуку зведень у пам'яті. Він придумав методику для визначення такої швидкості. П. Кавана (1972) узагальнив дані безлічі дослідників і знайшов константу (близько 1/4 секунди), що характеризує час сканування усього вмісту короткочасної пам'яті незалежно від змісту матеріалу.
Дізнавання — специфічний процес пам'яті, що виявляється при повторному сприйнятті чи об'єкта при згадуванні. Цей процес зв'язаний з об'єднанням по тим чи іншим ознакам безпосередньо сприйманого зі сприйнятим раніше. Велику роль при цьому грає точність виділення специфічного в об'єкті. У дізнаванні варто виділяти почуття знакомості зі сприйнятим і віднесення цього образа до визначеного місця, часу, ситуації. У ряді випадків, побачивши щось, людина не може відразу установити ідентичність з баченим раніше, і для цього вимагаються свідомі вольові зусилля. При гарному знайомстві з чи предметом явищем процес ідентифікації проходить як би автоматично, без виділення свідомістю моментів самого спогаду чи пригадування.[9]
2. ТИПИ ПАМ'ЯТІ
В даний час усе більше вважається, що пам'ять не є єдиним психічним утворенням, як думають прихильники концепції єдиної "активної пам'яті". Більш того, у залежності від послідовності в часі від початку надходження інформації на чуттєві входи до перекладу її на тривале збереження, існує принаймні три зовсім різних типи пам'яті: сенсорна, короткочасна і довгострокова. Можливо, що на шляху перекладу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову існує і проміжна (буферна) пам'ять, але її властивості поки ще мало вивчені.
Сенсорна (миттєва) пам'ять здійснює збереження інформації на рівні рецепторів. Вона має дуже короткий час збереження "відбитка" (0,3-1,0 сек), впливаючого об'єкта. Деякі її форми одержали спеціальні назви: іконічна (зорова) і ехоічна (слухова) сенсорна пам'ять. Якщо інформація з рецепторного сховища не переводиться в іншу форму збереження, то вона незворотньо губиться.
У деяких людей повне збереження зорової картини в іконічній пам'яті обмежується не частками секунди, а набагато довше — до 10 хвилин. Ці особливості багато в чому пояснюють явища ейдетизма в деяких людей. При цьому вони мають здатність "бачити" картину чи предмет, що знаходився перед їхніми очима, але вже не експонується. Ця інерційність інформаційних входів, що продовжує для нас вплив сигналів, забезпечує безперервність сприйняття і для звичайних людей (при морганні, русі ока чи перегляді кінофільмів). Ейдетичі здібності більш виражені в дитинстві і знижуються в дорослих. [2]
Короткочасна пам'ять забезпечує втримання на короткий час однократно пред'явленої інформації, що надходить від сенсорних входів чи з довгострокової пам'яті. Раніш короткочасну (робочу) пам'ять називали обсягом свідомості.
Єдине сховище короткочасної пам'яті має обмежені обсяг і час збереження. Пріоритет надходження інформації визначається спрямованістю уваги в даний момент. Час збереження інформації в короткочасній пам'яті складає приблизно 20 секунд, а її обсяг складає 5-9 структурних одиниць інформації — у середньому 7 одиниць (правило Д. Міллера, 1956).
Оперативні одиниці інформації залежать від здатності людини організовувати сприйняття інформації. Установлено, що окрема буква відтворюється краще, ніж дві, а дві — краще, ніж три. Якщо ж сполучення букв утворить знайоме слово, то воно відтворюється так само добре, як і одна буква, незалежно від числа вхідних у нього букв.
Таким чином, короткочасна пам'ять є підсистемою пам'яті, що забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що надходять від органів почуттів і з довгострокової пам'яті.
Усі форми організації матеріалу вимагають для поліпшення запам'ятовування стиску інформації в менше число структурних (оперативних) одиниць. Усі приклади надзвичайної популярності і "магії" числа сім серед людей говорять, очевидно, про глибинне відображення в мові обмежень, зв'язаних з обсягом людської короткострокової пам'яті. Якщо потрібно протягом короткого часу зберегти інформацію, що включає більше 7 елементів, мозок майже несвідомо групує цю інформацію таким чином, щоб число елементів, що запам'ятовуються, не перевищувало гранично припустимого.
У короткочасній пам'яті продовжується процес консолідації, зміцнення змін у нейронах, що забезпечують подальше збереження інформації, а для цього потрібно якийсь час. У першій фазі після надходження інформації слід її зберігається в динамічній формі, і будь-яке раптове відволікання людини в перші секунди після надходження інформації порушує запам'ятовування.
З обмеженістю обсягу короткочасної пам'яті зв'язане і така її властивість, як заміщення. Воно виявляється в тім, що при переповненні індивідуально обмеженого обсягу пам'яті знову надходить інформація частково витісняє вже наявну й остання безповоротно губиться. При перекладі інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову відбувається перекодування її переважно в акустичну форму.[4]
Одним із впливів, що порушують збереження інформації в короткочасній пам'яті, часто є травма голови. Після струсу мозку людина забуває події, що мали місце за 10-15 хвилин до травми (ретроградна амнезія). Але якщо період консолідації завершився, те слід закріплюється і не піддається навіть таким сильним впливам, як глибокий наркоз, електрошок і клінічна смерть.
Буферна (проміжна) пам'ять забезпечує збереження інформації протягом декількох годин, є проміжною ланкою на шляху перекладу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову. Вважається, що під час нічного сну відбувається переробка накопиченого за день і очищення буферної пам'яті для прийому нової інформації. Відомо, що сон менш 3 годин на добу чи повне позбавлення сну викликає виразні порушення в поводженні людини — знижується рівень пильності й уваги, різко погіршується короткочасна пам'ять. Передбачається, що в період сну інформація малими порціями (відповідно до обмеженого обсягу короткочасної пам'яті) надходить з буферної пам'яті в короткочасну, котра відключається для цього від зовнішнього середовища (Hartmann E., 1967). З цього погляду методи навчання в сні за допомогою магнітофона можуть приводити до нагромадження утоми, підвищеної дратівливості, погіршенню короткочасної пам'яті, тому що буферне сховище за період сну цілком не звільняється.
Довгострокова пам'ять забезпечує тривале (дні, місяці, роки) збереження інформації. Вона буває двох типів: довгострокова пам'ять зі свідомим, довільним доступом і довгостроковою пам'яттю "закрита" (у звичайних умовах до неї немає довільного доступу).
У довгострокову пам'ять з довільним доступом інформація надходить з буферної пам'яті через перетворення її в короткочасній пам'яті. У цьому процесі важлива роль мислення: інформація при перетворенні узагальнюється, групується, класифікується. Довгострокова пам'ять практично не обмежена в обсязі і часі збереження.
Відомо, що однієї із систем мозку, необхідних для здійснення переносу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову є гіпокамп. Його структури і вся медіальна частина скроневої частки відіграють важливу роль у процесі закріплення (консолідації) слідів пам'яті. Ці відділи входять у лімбічну систему, що характеризується дуже складними функціями і є складовою частиною першого енергетичного блоку При зниженні тонусу кори, що забезпечується структурами гіпокампа, порушується можливість виборчого фіксування слідів (модально-неспецифічні порушення пам'яті). Більш масивні поразки цих відділів приводять до порушень короткочасної пам'яті, що наближається по інтенсивності до Корсаковського синдрому (фіксаційна амнезія, амнестичне дезорієнтування, парамнезії).[11]
Страницы: 1, 2
