На піку маніакального стану можуть виникнути ідеї марення про свої необмежені фізичні і психічні можливості, про наявність здібностей, таланту, геніальності.
Хворі часто займаються прикрашенням своєї зовнішності, якою вони дуже задоволені – всі вони красені і красуні. Використовують багато косметики. Крім цього у хворих виникає розгальмованість інстинктів, різко посилюється апетит, вони багато і жадібно їдять, майже не пережовуючи їжу, тим не менше втрачають масу тіла через «вічний рух». У хворих підвищена соціальна активність.
Депресивний синдром. Для депресивного синдрому характерна тріада взаємопов’язаних симптомів: патологічно знижений настрій (дистимія), зниження асоціативного процесу і рухова загальмованість.
Вираженість дистимії коливається від легкої безпорадності (unlust), подавленості, суму до глибокої туги з душевним болем, яку пацієнти переживають значно сильніше, ніж біль фізичну. Навколишнє сприймають як би через чорні окуляри, все сприймають в темних, безнадійних тонах, ніщо не приносить радості, не приносить задоволення. Повністю втрачається інтерес до навколишнього, світ сприймається виключно як потік страждання і безперспективності. Єдиний вихід – це смерть. У хворих різко знижується самооцінка, вони починають вважати себе невдахами, профанами, дурнями, неробами, «паразитами на тілі навколишнього», не здатними ні на що хороше, діяльне. Депресивний настрій відбивається на зовнішньому вигляді хворих: вони виглядають значно старше паспортного віку, сидять в скорбних позах, руки безжиттєво висять вздовж тулуба, голова опущена на груди, погляд згаслий або ж в очах світова туга, шкіра обличчя тускло-сіра. Гнітюча туга переживається не тільки як душевний біль, але вона супроводжується тяжким фізичним відчуттям (вітальна туга), неприємним відчуттям в епігастрії, важкістю чи болем в області серця. Депресивний настрій особливо виражений вранці, до вечора напруженість депресивного афекту дещо знижується, хоча й залишається достатньо вираженою. Саме завдяки депресивному настрою у хворих часто спостерігаються суїцидальні думки, тенденції і дії.
Мислення уповільнене аж до повної відсутності асоціацій і відчуття «порожньої голови». Мислити фізично важко, думки важкі, неповоротні – «не течуть, а тягнуться»; хворий думає виключно про власну нікчемність, безнадійність, по суті вони знаходяться як би в стані «страшного суду Господнього». Мовлення неемоційне, однослівне, голос неживий, приглушений.
Достатньо виражена при депресивному синдромі і рухова загальмованість, хворі помало, з силою переставляють ноги, рухаються. Рухи їм фізично важкі, відрізняються моторною незграбністю, неспритністю, більшу частину часу вони проводять в ліжку, може навіть наступити депресивний ступор (повна нерухомість). Інколи рухова загальмованість по якимось причинах змінюється приступом рухового збудження, вибухом туги (меланхолічний раптус).
Особа виявляє виражену аутоагресію: б’ється головою об стіну, дряпає собі обличчя, ламає пальці, намагається викинутись у вікно, або, розгнівавшись, «пірнає» в стіну. Меланхолічний раптус зазвичай реалізується в суїцид.
Практично завжди при депресії відмічається пригнічення інстинктивної діяльності. Апетит або різко понижений, або повністю відсутній (анорексія), також відсутні сексуальні потяги. Значно порушується сон: у вигляді складності в засинанні. Суттєвий так званий феномен «раннього пробудження», коли хворий прокидається в 2–3 год. ночі і більше не може заснути. В цілому, в основі порушення формули сну лежить не тільки дисгармонія між фазами повільного і швидкого сну, але й порушення чергування окремих складників повільного сну.
Нерідко відмічаються депресивні головні болі, розлади стільця, спазми внутрішніх органів, порушення периферичного кровообігу, коливання артеріального кров’яного тиску в сторону його підвищення, сухість шкіри, втрата маси тіла, аменорея, повна імпотенція. Дуже характерна і так звана «передсерцева туга» – відчуття стиснення в грудях, здавлення серця, напруженість в області серця. В.П. Протопов описав при депресивній фазі маніакально-депресивного психозу характерну тріаду у вигляді розширення зіниць, тахікардії і спастичних закрепів (тріада Протопова). Інколи при надмірно вираженій депресії спостерігається утруднення сльозовиділення (журба з сухими очами), а також сухість аж до появлення тріщин на язику. Кількість слини знижується з 0,07 (норма) до 0,005 в 1 хв.
Розрізняються варіанти депресивного синдрому.
Меланхолічна депресія. На перший план виступає пригнічений настрій, повільне протікання думок і рухова загальмованість. Для меланхолічної депресії не характерні тривога і страх.
Тривожна депресія характеризується афектом не тільки туги, але й вираженої тривоги, страху, коли хворий відчуває великий внутрішній неспокій, пов’язаний з очікуванням нещастя чи трагедії для себе і родичів. Хворі рухомо-розгальмовані, не знаходять собі місця, постійно з дурницями звертаються до медперсоналу з проханням про допомогу, або з проханням про евтанезію. Якщо рухове збудження досягає максимуму, хворі мчаться по відділенню, голосно стогнуть, наносять собі пошкодження.
Іпохондрична депресія – на фоні тужливого чи тривожно-тужливого афекту виникають виражені іпохондричні ідеї про наявність у хворих невиліковних тяжких захворювань або незворотніх патологічних процесів внутрішніх органів аж до повної їх відсутності. Доволі часто іпохондрична депресія реалізується в синдром Котара. Наприклад, хворий І. так образно виявив свою іпохондричну депресію: «Якщо довго дивитись у пітьму, то пітьма подивиться на тебе». Іпохондрична депресія в клінічній практиці часто супроводжується тривожною чи ажитованою.
Анестетична депресія – хворі починають скаржитись на відчуття втрати любові до найближчих людей (родичів, дітей, братів, сестер). У хворих, на їхню думку, втрачаються всі відчуття, залишається лише відчуття втрати відчуттів.
Апатична депресія – значне зниження всіх бажань. Пацієнти відрізняються вираженою в’ялістю, байдужістю до себе і навколишніх, відхиляються від будь-яких контактів, нічим не займаються, добами знаходяться в ліжку. Вони байдужі до їжі, через різке зниження харчового інстинкту можуть тижнями нічого не їсти, не відчуваючи при цьому якихось страждань. Єдине їх бажання – щоб їх залишили в спокої і не турбували.
Маскована депресія – цей депресивний синдром проявляється в різних вегетативних і соматичних симптомах, які посилюються вранці і знижуються ввечері і в нічний час. Туга зовнішньо не виражена, хворі постійно відвідують стоматологів, скаржаться на розлади серцево-судинної системи, різноманітні больові відчуття в області шлунково-кишкового тракту і т.д. Ці скарги і маскують депресивну симптоматику, відводячи лікарів від лікування головного захворювання. Відомо, що при депресії завжди є ті чи інші соматичні прояви як її наслідки. При маскованій депресії причина і наслідок ніби міняються місцями. При цьому клінічне обстеження не виявляє у хворих наявності якоїсь соматичної патології. Тим не менше хворі наполегливо продовжують лікуватись хоча ефект, як правило, нульовий. Хворі пояснюють це низькою кваліфікацією терапевтів і звертаються за консультацією і лікуванням до наступної групи лікарів, що також безрезультатно. Тільки призначення антидепресантів сприяє редукції подібної «соматичної патології».
Меланхолічна і апатична депресія частіше зустрічаються при ендогенних захворюваннях, тривожна і ажитована – при судинних і інволюційних психозах, маскована – при афективних і психосоматичних розладах.
1.4 Невротичні депресії і специфічні депресії у підлітків
Людина відчуває негативні психічні дії, у неї погіршується настрій, вона відчуває себе неповноцінною, сварить себе, шукає в собі все можливі недоліки і т.д. Все це співвідноситься з невротичними порушеннями сну, апетиту тощо. Але в будь-якому випадку на перший план виходить стійке пониження настрою, яке залежить від ситуації. Це порушення вчений Х. Фелькель назвав «невротичною депресією». У дітей невротична депресія – це не стільки депресія, скільки гіпотимія і дистимія. Протікає вона недовго, успішно виліковується. Окрім ліків, тут допомагає відчуття гумору як у педагога, так і в школяра, максимальна зайнятість, оптимістична дія класу і сім‘ї.
Депресія у підлітків – це зовсім інша справа, до кінця ще не вивчена. Давно відомо, що даний віковий період, хоча це і «сп‘яніння без вина» (Гете), часто супроводжується тугою і сумом, які нерідко досягають такого ступеня, що підліток добровільно покінчує із життям.
Депресії у підлітків можуть виступати у «чистому» вигляді, або в масці (частіше соматичній). Зазвичай у другому випадку підлітки жаліються на загальну розбитість, пониження настрою, відсутність апетиту, головні болі тощо. Якщо скарги затягнулися, якщо поведінка хворого викликає застереження у навколишніх, то такого підлітка краще проконсультувати з педіатром, а він вже вирішить, чи варто йому звертатись до психіатра. Типові депресії не важко виліковуються. Треба лише правильно їх лікувати. Але якщо мова йде про депресію, то завжди слід бути насторожено: майже всі самовбивства здійснюються, коли понижений настрій, втрачений смисл життя. Будь-яка неповага до учня, грубе до нього відношення (враховуючи підвищену ранимість підлітків, їх надмірну чутливість) – це і багато іншого можуть викликати пониження настрою або різко загострити його, а від цього до непоправимої біди один крок.
2. Мультидисциплінарний підхід в корекції МДП
2.1 Особливості медичної корекції і діагностики. Трудова експертиза і судово-психіатрична експертиза
Ґрунтуючись на характері і динаміці розвитку соматичних порушень, які наступають в маніакально-депресивних хворих по мірі наближення чергового приступу психозу, П.В. Бірюковичем розроблена система біологічних профілактичних дій, яка дозволяє збільшити тривалість інтермісії (нерідко в 5–10 раз). Вказані дії носять строго індивідуальний характер і складаються з малих доз інсуліну з наступним (через 15–30 хв.) прийомом вуглеводів у вигляді курсів протягом 15–30 днів; одночасним введенням в організм вітаміну В1 (25–50 мг на добу), нікотинової кислоти і рибофлавіну. Назначають липонаїн з одночасним прийомом 200 г. свіжого сиру чи вівсяних пластівців.
Для посилення окислюючих процесів і дисиміляції хворим назначається тиреоідин, гімнастика, загальний масаж, водні процедури, дієта з обмеженим вживанням вуглеводів, жирів і продуктів, багатих пуриновими основами.
Враховуючи дефіцит брому в організмі хворих, рекомендують назначення 1–2%-ного розчину брому 7–10 днів на місяць.
При розвитку симпатинотонічного синдрому, а також при виникненні перших психопатичних явищ, термінове назначення параренальної новокаїнової блокади в комбінуванні з малими дозами інсуліну, бромідами, вітамінів В1, нерідко зупиняють подальший розвиток приступу. При перших появленнях маніакальної фази до вказаних вище заходів слід додати невеликі дози аміназину або палоперидолу. Після успішного обмеження початкових явищ психозу слід провести весь комплекс профілактичних заходів для повної нормалізації обміну речовин.
В останні роки доведено ефективну профілактичну дію при МДП – солями літію. Абсолютними протипоказаннями для профілактичного лікування літієм являються гломерулонефрит і пієлонефрит, а також захворювання серцево-судинної системи з явищами декомпенсації і порушенням ритму серцевої діяльності, щитовидної залози, шлунково-кишкового тракту в стадії загострення, а також необхідність назначення по певним причинам безсолевої дієти. Не рекомендується приймати солі літію вагітним жінкам.
Профілактичну терапію починають з мінімальних доз вуглекислого літію (0,5–0,6 г). половина дози дається зранку, друга – ввечері. Препарат дається після їжі в таблетках чи капсулах, щоб уникнути подразнюючої дії на слизову шлунку. Через 10–14 днів проводиться визначення концентрації літію в сироватці крові методом вогневої фотометрії. Така концентрація забезпечує профілактичний ефект протягом багатьох років без побічних токсичних явищ. Перших півроку контроль за концентрацією літію проводиться раз на місяць, потім раз на 2–3 місяці. Крім цього, з ціллю попередження інтоксикації, їжа хворих не повинна бути малосоленою, оскільки недостатня кількість повареної солі призводить до затримки виділення літію з організму.
При розвитку депресивної фази МДП лікування хворих проводиться в основному антидепресантами з обов’язковим звітом психопатологічної картини депресії і даних лабораторних дослідів.
Найбільш ефективний при меланхолічному синдромі з вираженим психомоторним гальмуванням мелипрамин, який володіє стимулюючою і тимоаналептичною дією.
Антидепресивна дія мелипрамину зазвичай проявляється в перші 10–14 днів від початку терапії у вигляді зворотного розвитку вітальнозміненого ефекту, вслід за чим наступає зниження моторної загальмованості.
Профілактичною дією мелипрамин не володіє. Терапія мелипрамином депресії в рамках інших нозологічних форм може бути успішною лише при співвідношенні з нейролептинами і транквілізаторами.
Таким же сильним тимоаналептичним ефектом, як у мелипрамину, володіє пиразидол, який відрізняється від мелипрамину меншою стимулюючою і седативною дією. Дуже мала токсичність і співвідношення в одному препараті двох компонентів – седативного і стимулюючого, доповнюючих основну тимоаналептичну дію, дозволяє приймати пиразидол при різних формах депресії. Для отримання терапевтичного ефекту потрібні добові дози пиразидолу на 50–100 мг більші, ніж мелипрамину.
Таким чином, приведені вище дані показують, що комплексне використання клініко-психопатологічних і лабораторних методів досліду депресивно хворих має велике значення як для діагностики і нозологічної диференціації депресії, так і для визначення особливостей протікання і прогнозу хвороби, а також вибору лікувальних і профілактичних фармакологічних засобів.
Диференціальний діагноз. При описанні фаз м.д.п. розглядались питання диференціальної діагностики з циркулярною формою шизофренії. Тому ми зупинимось на діагностичних відмежуваннях від інших, в якійсь мірі східних захворювань.
При встановленні діагнозу необхідно відмежувати цей психоз від деяких інших психічних захворювань, протікання яких також характеризується періодичністю.
Диференціальна діагностика з маніакальною і депресійною формами прогресивного паралічу, при яких є багато органічних симптомів і відмічаються ознаки недоумства, достатньо легка. Значно важче відмежувати фази м.д.п. від періодичних психозів у зв’язку з травмою черепа і перенесеним менінго-енцифалітом. Ці психози частіше протікають з синдромом порушення пам’яті. Потрібно відзначити, що при періодичних психозах приступи носять короткочасний характер (декілька годин або днів).
Тому, що депресивний стан може виникнути під впливом психогенних моментів, перед лікарем стоїть завдання диференціювати його від депресивної фази циркулярного психозу. В цих випадках треба пам’ятати, що вміст переживань під час депресивної фази звичайно не відображає характеру травмуючої ситуації на відміну від реактивної депресії, коли хворі продовжують життя переживаннями, які визвали стан хвороби.
При циклопатії коливання нерідко змішують з невротичними станами, наприклад депресивну фазу приймають за звичайну неврастенію, пов’язану з перевтомою, відсутність прямого зв’язку з перевтомою або психічною травмою, періодичність коливань настрою – все це допомагає відрізнити цикломанію від неврозів.
Трудова експертиза. В періоди виражених депресивних, маніакальних і важких приступів хворі признаються непрацездатними. Під час інтермісії, при достатній її тривалості, працездатність стабілізується. При тривалих фазах чи частому їх наступленні захворювання прирівнюється до хронічних психічних захворювань. При циклотимічних фазах враховується їх характер і професія. При гіпоманії без схильності до збільшення порушень і без антисоціальних вчинків працездатність часто зберігається і може навіть підвищуватись. При циклотимічних депресіях, окрім особливостей їх структури, повинна враховуватись їх тривалість.
Судово-психіатрична експертиза. Хворі зізнаються нездатними у відношенні суспільно небезпечних дій, здійсненого ними в період вираженої манії, депресії чи важкого приступу. Вирішення питання про здатність знаходитись серед суспільства, ще не вирішено, тому що хворі здійснювали правопорушення в період пом’якшених фаз (циклотимічних). Виявленню стану хворих можуть допомогти подальша динаміка приступу і анамнез.
Соматичні розлади. Як при маніакальній, так і при депресивних фазах спостерігаються одні і ті ж симптоми зі сторони соматичної сфери, в вегетативній нервовій системі. До таких симптомів відносяться: безсоння, зменшення ваги, пітливість, тахікардія і розширення зіниць.
Перераховані розлади вкладаються в структуру класичного симпатико-тонічного синдрому. Цей синдром вказує на велику затрату енергії.
Як і при інших станах стресу, тут нерідко зустрічається підвищення кров’яного тиску, що в ряді випадків може привести до помилок розпізнання. В обох фазах рівень цукру в крові може бути підвищеним.
При дослідженні вищої нервової діяльності в маніакальній фазі відмічається ослаблення гальмівного і посилення процесу збудження, забруднення в утворенні гальмівних реакцій, скорочення латентного періоду при асоціативному експерименті. В депресивній фазі спостерігається ослаблення процесу збудження, а також гальмування і інертність нервової діяльності.
Протікання. Головною особливістю протікання м.д.п. являється його періодичність, причому існує декілька її варіантів.
Найчастіше зустрічається варіант (до 80% випадків), який характеризується тим, що протягом життя повторюється одна депресивна фаза. При другому варіанті (приблизно в 10% випадків) повторюється тільки маніакальна фаза. Третій варіант – фази чергуються. Відомий так званий здвоєний тип протікання: фази змінюють одна другу, а потім наступає світлий проміжок (ремісія).
Тривалість фаз м.д.п. від 1–2 місяців до 1 року і більше.
У дітей м.д.п. протікає у вигляді коротких, протягом 2–3 тижнів фаз, які частіше рецидують. У дітей під час депресивної фази переважає стан безперервного суму, в’ялість, апатія. Маніакальна фаза інколи проявляється настирливістю. У літніх людей фази робляться довшими, а проміжки між ними – коротшими. Інтервали між фазами (світлі проміжки) бувають різної тривалості. В світлі проміжки хворі повертаються до здорового стану.
Одним з варіантів протікання являється легка форма – так звана циклотелія. Фази при ній відрізняються меншою вираженістю. Маніакальна (гіпоманіакальна) фаза проявляється помірним підйомом настрою. Депресивна фаза характеризується подавленістю настрою, безпричинним сумом.
До числа атипових форм протікання м.д.п. відноситься описана вище меланхолія і маніакальний ступор.
Маніакальний ступор проявляється веселим настроєм, пришвидшеним потоком асоціативних процесів і руховою загальмованістю.
Світлі проміжки – повна відсутність психотичної симптоматики або проявів зниження рівнів особистості. Як би не протікала минула фаза м.д.п., наявність після фази зниження психічної активності, зменшення комунікабельності.
До атипових форм відноситься і манія гніву. По всій вірогідності, в її походженні грає роль і енцилофатичне підґрунтя, виключно перенесена в преморбідний період травми мозку. Не протирічить цьому і той факт, що при повторенні фаз з віком наростає схильність хворих до злості. Можливо, це пов’язано з судинною патологією. Може зустрічатися поєднання маніакально-депресивного і реактивного психозу. Найбільше розповсюдження при цьому має ендореактивна депресія (Вейбрахт). Вона виникає після будь-яких неприємних переживань в людей, в родині яких відмічаються випадки психопатії, епілепсії, шизофренії. Спочатку може виникнути звичайна реактивна депресія, внаслідок втрачаючи риси психогенного захворювання і маюча схожість зі звичною фазою м.д.п. Хворі при ендогенній реактивній депресії гнівливі, капризні. В них відсутня загальмованість.
