Фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється фондами через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру.
4. Сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва
Чинники щодо покращення розвитку інфраструктури малого підприємництва:
. системи інформаційного та-консультаційного обслуговування малого підприємництва, спеціалізованихфірм, що надають послуги малим підприємствам (бухгалтерські та аудиторські фірми, рекламні агентства тощо);
. бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес- інкубаторів, виробничих та технологічних парків;
. навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування економічних знань і набуття практичних навичок роботи в умовах ринкової економіки;
Очікувані результати
Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку
малого підприємництва, використання його потенційних можливостей,
перетворення його на дієвий механізм розв'язання економічних і соціальних
проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція
збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня тіньового обороту у
сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в
економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на
вирішення проблем безробіття, насичення вітчизняного ринку товарами та
послугами.
ІІІ. Розвиток малого підприємництва в Україні: проблеми та перспективи
3.1 Проблема фінансування малого бізнесу
Проблема фінансування суб`єктів малого підприємництва полягає в обмеженні
доступу до таких традиційних для ринкової економіки джерел фінансових
ресурсів, як кошти банківської системи та ринку цінних паперів.
Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні
ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або
високоліквідних активів). Такий стан посилюється в кризових умовах
економіки України. На Заході роль банківських кредитів як одноого з
головних джерел фінансових ресурсів малого бізнесу вагома [10, с.57]
Як правило, фінансування малих підприємств банками здійснюється у формі
овердрафту. Плата за кредит при цьому варіюється залежно від ризикової
премії підприємців і перевищує зазвичай основну ставку процента на 1-5%.
Переваги цієї форми фінансування пов`язані насамперед із гнучкістю
банківської політики.
Доступ на фондовий ринок підприємств невеликого та середнього розміру
досить ускладненний. Це пов`язано із витратами від недооцінки цінних
паперів підприємств. Недооцінка при первинному розміщенні акцій може сягати
10% від їх реалізованої вартості [10, с.57], і з точки зору емітента це
прямі втрати, пов`язані із залученням зовнішнього фінансування. Іншою
причиною є страх одноосібного власника втратити контроль над своєю фірмою
через продаж акцій. До того ж особливі умови економіки України, а саме
нерозвинутість ринку цінних паперів, не дають змоги розглядати такий
напрямок отримання фінансових ресурсів як повноцінний чи взагалі можливий.
Звуження вказаних джерел фінансових ресурсів підвищує роль власних
коштів. Приблизно 55% фірм повністю підтримується за рахунок власних
коштів. Також підвищується роль кредиту у формі заборгованості:
. за розрахунками з партнерами (через відповідний механізм товарного кредиту, впровадження вексельного обігу);
. за розрахунками з бюджетом (завдяки відстроченню сплати податків та подовженню терміну сплати податку);
. за оплатою праці (оскільки часто на малих підприємствах працівниками є їхні власники, їхні родичі, вони можуть відмовлятися від негайного споживання для фінансування підприємства)
Існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств, до яких треба
віднести: державну фінансову допомогу, міжнародну донорську допомогу,
підтримку великих підприємств. В Україні державна фінансова допомога малим
підприємствам проводиться в рамках державних цільових програм підтримки
малого підприємництва за рахунок бюджетних коштів. Але ці програми не стали
дійовимі інструментами фінансової підтримки малих підприємств, що пов`язано
з незначними фінансовими можливостями, викликаними обмеженими ресурсами
бюджетної системи. Іншим напрямком державної підтримки є пільги в
оподаткуванні. Податківцям нема сенсу закривати очі на результати
опитування підприємців, які серед головних першкодназивають високий
податковий тягар, що змушує певну частину суб`єктів підприємницької
діяльності перебувати "у тіні"[7,с.142]. Враховуючи чинники, які
перешкоджають розвитку підприємництва (високомонополізована структура
економіки, недосконалість кредитних джерел фінансування тощо), податкова
адміністрація України намагається запроваджувати ефективне стимулююче
оподаткування малого бізнесу. Йдеться про застосування спрощеної системи
оподаткування, змістом якої є диференційовані механізми, які враховують
особливості господарської діяльності тих чи інших прошарків підприємництва.
Існуюча система оподаткування малого підприємництва створює альтернативні
можливості вибору найбільш ефективного механізму. Але водночас податкові
ставки певних видів підприємницької діяльності запроваджуються за рішеннями
відповідних місцевих органів влади, тобто здебільшого на суб'єктивних
підставах.
Cпрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для
фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей,
протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.
гривень.
Підприємець - фізична особа - має право самостійно обирати вид
оподаткування залежно від виду діяльності та обсягу валового доходу. Він
може працювати на підстав загального оподаткування із застосуванням
авансових платежів або фіксованого податку чи єдиного податку. Якщо суб'єкт
малого підприємництва сплачує єдиний податок, він звільняється від
обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових
фондів зборів, пов'язниях з виплатою заробітної плати працівникам, які
перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї. Якщо
суб'єкт малого підприємництва - фізична особа бажає залишатися платником
податку на додану вартість, він може обрати інший механізм оподаткування
який базується на 6% ставці суми виручки від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на
додану вартість(не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на
місяць).
Є і певні обмеження (регулююча функція податків), наприклад, не
дозволяється застосування фіксованого податку при торгівлі лікеро-
горілчаними та тютюновими виробами. Слід звернути увагу на те, що лише
близько половини підприємців - фізичних осіб застосовують спрощену систему
оподаткування, а податкові надходження під їх підприємницької діяльності
перевищують 80%[7,с.144].
Привабливе ставлення підприємців до спрощеної системи оподаткування
значною мірою викликане відповідністю цієї системи важливим принципам
оподаткування: зрозумілістю, простотою та невеликими витратами на
адміністрування. Підприємці досить швидко реагують на певні зміни у
податковому законодавстві.
Невелика частка податкових надходжень підприємців, що застосовують
загальну систему оподаткування, пояснюється тим, що більшість з них отримує
певні пільги. Однак, як показали перевірки підприємців, які не перейшли на
спрощену систему оподаткування, у 62% випадках спостерігається ухиляння від
сплати податків[7,с.145]. Для цієї категорії підприємців залишається
важливим питання внесків до Пенсійного фонду, які нараховуються на "весь"
прибуток приватного підприємця, тоді як за спрощеною системою вказані
внески нараховуються на "фонд оплати праці".
Спрощена система оподаткування застосовується для юридичних осіб -
суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми
та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не
перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Щодо суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які перейшли
на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, то вони також мають
можливість самостійно обирати режим оподаткування:
6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану
вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";
10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану
вартість до складу єдиного податку.
Юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним
податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за
відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків
коштами.
При цьому спрощена система, виконуючи свою регулюючу функцію, не поширює
застосування єдиного податку на певні категорії платників, які:
- провадять діяльність у сфері грального бізнесу та ломбардів;
- здійснюють обмін іноземної валюти;
- є виробниками та імпортерами підакцизних товарів.
Введення спрощеної системи оподаткування обумовило постійне збільшення
кількості малих підприємств, що перейшли на неї.
Для фінансування інвестиційних проектів суб`єктів підприємницької
діяльності залучалися кошти міжнародних фінансових організацій, а саме:
Європейського банку реконструкції та розвитку, Американського фонду
підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах, Фонду "Євразія"
тощо.
Фінансова підтримка з боку великих підприємств відбувається у формі
кредитів, фінансування через відповідний механізм субпідряду, лізингу,
франчайзингу.
Специфіка забезпечення малих підприємств фінансовими ресурсами полягає у
використанні неординарних методів фінансування. До них слід віднести:
мікрокредитування, лізинг та венчурне фінансування. Мікрокредитування
спрямоване на фінансування і надання допомоги найменшим підприємствам.
Лізинг не є специфічним методом залучення матеріально-технічних і
фінансових ресурсів для малого підприємництва, оскільки його широко
використовують й великі компанії. Але лізинг для малого підприємництва
забезпечує наступні переваги: o стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайного початку платежів; o набагато простіше отримання контракту за лізингом, ніж позики. Лізинг передбачає цільове використання коштів, а саме на придбання устаткування, та забезпечення позики у вигляді цього ж обладнання; o можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби.
Венчурне фінансування стосується малих підприємств у наукомістких галузях
економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та
інженерних розробках. Воно має таки характеристики:
. фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, при цьому інвестори ідуть на великий ризик;
. передбачається обов`язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми в прямій чи опосередкованій формі (не більше 50%);
. засоби надаються на довготривалий терміні на безповоротній основі, тому в більшості випадків інвестори чекають 3-5 років, щоб упевнитися в перспективності вкладень;
. передбачається активна участь інвестора в управлінні підприємством, яке фінансується.
Іншю проблемою щодо забезпечення фінансовими ресурсами малих підприємств
є потреба у фінансовому інституті, який сприяв би руху тимчасово вільних
коштів у розпорядження суб`єктів малого бізнесу. Існуючи фінансові
інститути не орієнтовані на інтереси малих підприємств. Банки надають
коротко- та середньотермінові кредити здебільшого тривалодіючим
підприємствам під заставу, яка набагато переважає надану позику, що
перешкоджає використанню малими підприємствами коштів цих установ. Страхові
компанії, інвестиційні фонди та компанії не дають змоги використовувати
їхні ресурси для підтримку малого підприємництва України. Біржі,
позабіржові торгові системи недоступні для малих підприємств через існуючі
вимоги включення цінних паперів підприємства у лістинг.
Такі негативні умови викликають потребу у створенні спеціалізованої
фінансово-кредитної установи.
Розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на значні перешкоди, однією
з найвагоміших із яких є забезпечення фінансовими ресурсами. Тому необхідна
дієва підтримка з боку держави та великих компаній, пошук нових методів
фінансування малих підприємств і створення орієнтованої на них фінансової
інфраструктури.
3.2. Перспективи інноваційної діяльності малих підприємств
В нашій державі досі багато малих інноваційних підприємств зберігають
статус державних, оскільки їх засновниками є державні підприємства. В
зв'язку із цим здійснюється їх державне фінансування, яке постійно
зменшується. За таких умов виникає потреба в пошуку інших джерел
фінансування, якими можуть бути кошти від реалізації власної готової
продукції, або від продукції, виготовленої спеціально на замовлення.
Скорочення обсягів виробництва товарів і послуг не супроводжується
відповідним виведенням з експлуатації застарілих і неефективних основних
фондів, які залишаються на балансах підприємств.
В умовах переходу до ринку інвестиційна діяльність визначається,
насамперед, можливостями фінансування капітальних вкладень та їх
обмеженнями з боку запитів.
Малі інвестиційні підприємства в нашій країні стали створюватися ще в
період перебудови. Але, прикриваючись назвами "впроваджувальні", "
досліджувальні", "інноваційні", вони спеціалізувалися переважно на
наданні посередницьких послуг.
В останні кілька років малі інноваційні підприємства стали формуватися
різними шляхами, відповідно до чого виділяються такі їх групи:
1. Ті, що виокремлюються з великих НВО, НДІ, які стають все більш непридатними до умов швидких змін, інновацій, що здійснюються цими підприємствами, мають характер "таких, що покращують" .
2. Ті, які створюється як "ринкові дублери" лабораторій і відділів галузевих НДІ і заводів. Вони займаються як чисто науковими і прикладними дослідженнями, так і повним інноваційним циклом, а інколи і виробництвом.
3. Що утворюються за ініціативою підприємливих розробників, які об'єднуються для виробництва конкурентоспроможної і прибуткової науковомісткої продукції. Часто з метою спрощення кооперації із зарубіжними партнерами в процесі створення науковомісткої продукції і виходу її на ринки інших країн ці малі фірми об'єднуються у спільні підприємства.
4. Що виступають посередниками в просуванні інновацій і технологій.
Зарубіжний досвід свідчить про те, що останнім часом інвестори ризикового
капіталу намагаються поглибити міжнародну кооперацію.
У 1983 р. за підтримки Комісії Європейських співтовариств (КЄС) була
створена Європейська асоціація венчурного капіталу (ЄАВК). Основна мета
цієї асоціації - сприяння розвитку ринкового підприємства у країнах
Західної Європи шляхом збирання і поширення відповідної інформації,
встановленні контактів між зацікавленими підприємцями різних країн,
допомога малим фірмам, створеним за підтримки ризикового капіталу, у виході
на зарубіжні ринки.
Аналізуючи використання венчурного механізму в країнах Західної Європи,
можна зробити висновок, що, незважаючи на численні труднощі, з якими
стикаються інвестори ризикового капіталу, цей механізм фінансування
нововведень вже включився у господарське життя регіонів[6,с.165].
Малий інноваційний бізнес у нашій країні сьогодні перебуває в найбільш
важкому становищі навіть порівняно з усіма складними ситуаціями, які
виникають у сфері малого підприємництва в цілому.
Цей вид бізнесу може бути ефективним лише в умовах добре налагодженої
інфраструктури передачі технологій (взаємодія між різними секторами науки,
наукою і виробництвом, центром і регіонами) і системи комунікацій. Але така
система сьогодні відсутня, а інформації, яка була у доперебудовчий період,
стала недостатньою.
У зв'язку із цим потрібно створити базу даних про розробки і попит на них
і надання допомоги у розширенні такої інформації. На наш погляд, доцільне
формування спеціальних структур з визначення перспективності технологій з
їх оцінки на базі існуючих НДІ. На державному рівні такою структурою має
бути агентство сприяння дослідженням з подальшим утворенням мережі
регіональних представництв, які могли б посісти центральне місце в системі
державної допомоги малим і середнім підприємствам, що здійснюють
інноваційні проекти, впроваджують у виробництво нові продукти і технології.
3.3.Поєднання переваг великих та малих підприємств
До середини XX ст. промислові підприємства, їх виробнича ра будувались на
принципах замкнутого циклу виготовлення кінцевого продукту - від
надходження сировини до виробництва готового до споживання продукту. Такі
підприємства мали у своїй структурі повний, чи майже повний, набір
допоміжних і обслуговуючих цехів, служб, виробництв: заготівельних,
ремонтних, інструментальних, енергетичних, транспортних тощо. Природно, що
в умовах недосконалого поділу праці, її кооперації, підприємства з такою
структурою виробництва могли бути тільки великими і навіть гігантськими.
Малі підприємства мали завжди нижчу продуктивність праці через порівняно
високу частку ручних робіт, нижчу їх механізацію, не кажучи вже про
автоматизацію, відсутність можливості і економічної доцільна впроваджувати
передові форми організації праці тощо. У результаті малі підприємства
порівняно з великими виглядали кустарними. Державна політика спрямовувалась
на всіляку підтримку великого виробництва, підвіщення рівня його
концентрації. Під останнім розумілось зосередження виробництва на все
більших за розмірами підприємствах[8,с.128].
Зараз ситуація докорінно змінилась. З другої половини XX ст. під впливом
науково-технічного і технологічного прогресу швидко еволюціонує структура
промислових підприємств. З їх складу зникають допоміжні і обслуговуючі
цехи, служби, окремі технологічні підрозділи, перетворюючись у самостійні
підприємства. Розукрупнення виробництва призвело до появи невеликих за
параметрами, але високопродуктивних за техніко-технологічними
характеристиками засобів виробництва, впровадження фізико-хімічних,
мікробіологічних технологій обробки сировини і матеріалів - до безперервних
апаратних виробничих систем будь-яких параметрів. Підвищився рівень
спеціалізації і кооперації праці. Хоча, як і раніше, великі підприємства
забезпечують при всіх інших рівних умовах вищу ефективність виробництва,
ніж малі. Але суттєво змінилось місце малих підприємств у структурі
суспільного виробництва. Враховуючи, що техніко-технологічна база останніх
стала однопорядковою з великими підприємствами, з'явились об'єктивні
підстави для поєднання переваг малого і великого виробництва в єдиному
суспільне організованому виробничому циклі.
Змінилась і парадигма концентрації виробництва. Зараз під концентрацією
виробництва розуміють уже не зосередження його на найбільших підприємствах,
а на підприємствах оптимального розміру. В сучасних умовах оптимальними за
розмірами можуть бути як великі, так і малі підприємства.
Змінилось у суспільстві і ставлення до малих підприємств, малого
підприємництва. Якщо в недалекому минулому до нього ставились як до
"пережитку капіталізму", то сьогодні всі закликають до "державної підтримки
малого бізнесу". На жаль, ця теза залишається поки що гаслом. Але для того,
щоб вона сприймалася суспільством позитивно, а тим більше перетворилась у
реальну ефективно діючу державну політику, потрібні неабиякі зусилля.
До останнього часу вітчизняні науковці і фахівці розглядали концентрацію
виробництва як єдино можливу основу індустріального економічно розвинутого
суспільства. Причому під концентрацією виробництва розглядалася лише
внутрішньозаводська концентрація, збільшення розмірів підприємств. На
практиці це вилилось у гігантоманію.
Природно, що концентрація суспільного виробництва - це закон розвитку
продуктивних сил. Але саме суспільного виробництва, а не лише окремого
підприємства. Акцентування на ідеї постійного збільшення розмірів заводів і
фабрик, навіть її звеличення, ставила "поза законом" малі підприємства
[8,с.128].
У сучасних умовах, коли відбулися значні перетворення в техніці і
технології, малі підприємства перетворилися з примітивних, напівкустарних у
спеціалізовані високотехнологічні виробництва, в багатьох випадках - у
доповнення до великих підприємств і фірм. Ефективність діяльності малих
підприємств у цьому разі не поступається великим. При цьому збільшення
кількості малих підприємств при певних умовах не веде до зниження
концентрації суспільного виробництва, через те, що вони "вмонтовані" в
загальне кооперування і комбінування суспільного виробництва.
Існують численні сфери діяльності, де малі підприємства є необхідним
доповненням до великих. Вони виконують невигідні для великих підприємств
функції. Така найважливіша умова економічної ефективності великих
підприємств, як їх спеціалізація, достатньо повно виконується там, де малі
підприємства виступають агентами великого виробництва. Більш того,
раціональна організація великих підприємств, особливо спеціалізація,
ускладнюється, якщо якась певна частина їхньої роботи не перекладається на
малі підприємства. Таким чином, малі підприємства з короткими термінами
будівництва відіграють сьогодні незамінну роль у народному господарстві.
Вивільняючи великі підприємства від невластивої їм функції виготовлення
виробів або деталей дрібними партіями, або від безпосереднього
обслуговування споживачів, вони сприяють спеціалізації крупного
виробництва.
Той факт, що техніка малих підприємств принципово інша, ніж великих,
зовсім не означає, що вона обов'язково застійна й архаїчна. Технічний і
технологічний прогрес і тут змінили прийоми виробництва.
Проте фондоозброєність праці в малих підприємствах значно нижча, ніж на
великих, тобто для працевлаштування однакової кількості робітників у малих
підприємствах потрібно менше капіталовкладень, ніж на великих.
З огляду на складну ситуацію з працевлаштуванням, збільшенням в Україні
рівня безробіття мале підприємство може стати суттєвим чинником розв'язання
соціальних проблем суспільства. Розвиток малого підприємництва стає
важливим елементом не тільки структурної перебудови виробничого апарату,
але й підвищення рівня життя населення, його трудової активності. Сьогодні
доцільність розвитку малого підприємництва вже не викликає сумніву. Йдеться
про прискорення цього процесу. Так, як колись всебічно перебільшувалось
значення великих підприємств, так зараз фахівці і науковці таким же чином
перебільшують значення малого підприємництва, іноді доводячи реально
існуючі деякі переваги малого підприємства перед великим до абсурду,
стверджуючи, що лише в малому бізнесі майбутнє економіки України[8,с.129].
У суспільному житті взагалі не існує або виключно негативних, або
виключно позитивних явищ. Кожне з них виявляє свої риси переважно негативні
або переважно позитивні в конкретних умовах. Однобічний підхід до оцінки
переваг великих підприємств привів у свій час до гігантоманії, так само
безумовне ствердження переваг малого підприємства може призвес до іншої
крайності - деіндустріалізації суспільного виробництва.
Висококонцентроване суспільне виробництво завжди було і залишається
науково-технічною й організаційною базою для величезної кількості малих
підприємств. Лише за наявності великих і надвеликих підприємств, фірм,
об'єднань різних типів створюються сприятливі організаційні і економічні
умови для поглиблення суспільного поділу праці. Малі підприємства,
ефективно використовуючи високопродуктивну спеціалізовану техніку,
найсучаснішу технологію, поєднують усі переваги великого виробництва з
позитивними моментами малого бізнесу.
Малий бізнес у сучасних умовах не може бути конкурентоспроможним, якщо
він базується на принципах натурального господарства.
Створення і нарощування виробничого потенціалу в колишньому СРСР та в
Україні відбувалося шляхом універсалізації виробничої структури підприємств
у всіх її формах: заводська концентрація призвела до розширення промислових
підприємств, агрегатна сприяла збільшенню потужності обладнання,
технологічна - потужності спеціалізованих допоміжних виробництв. На
багатьох підприємствах допоміжні виробництва за своєю потужністю
відповідали розмірам досить великих заводів.
Виникли умови, коли подальше зростання ефективності суспільної праці
почало вимагати реструктуризації великих підприємств, виведення з їх
допоміжних підрозділів і створення порівняно малих самостійних
спеціалізованих підприємств, що беруть на себе функції колишніх допоміжних
служб. Природно, що такі малі підприємства входили з відповідною високою
технічною оснащеністю і передовою технологією в комбіновану структуру
суспільного виробничого процесу.
Таким чином, сучасні малі підприємства, їх виникнення і кількісне
збільшення, породжене концентрацією виробництва, сприяє, з одного боку,
реструктуризації великих підприємств, спричиняючи витіснення з їх структури
допоміжних виробництв. А з другого - формує спеціалізовану мережу малих,
самостійних підприємств. Причому і в першому, і в другому випадках
структура підприємств перетворюється з предметно-замкненої на суспільно-
комбіновану. Малі підприємства здебільшого технологічно спеціалізуються на
виробництві часткового продукту, а великі - на виробництві кінцевого
'продукту, також спеціалізуючись на здійсненні однієї технологічної
операції - збирання кінцевого продукту. Змінюється структура всього
суспільного виробництва не знижуючи, а, навпаки, підвищуючи рівень його
концентрації.
Висновки
Після проголошення Україною незалежності та обрання курсу на створення
правової демократичної держави розпочався принципово новий етап
економічного життя суспільства. Але на цьому етапі господарський організм
виявився у кризовій ситуації: розбалансованим, з порушеними звичними
господарськими зв'язками. Відбулася глибока структурна деформація
виробництва, що характизувалася значною відсталістю галузей споживчого
комплексу за потужністю і технічним станом, спрацьованістю значної частини
фондів у цивільному виробництві і надмірним навантаженням виробництва на
довкілля у багатьох районах та ін. Жорсткі методи командно-
адміністративного управління, всілякі дотації, директивний перерозподіл
фінансових ресурсів тощо не давали змоги здійснити різні структурні
перетворення. Після переходу на нові методи управління виявилися усі ці
недоліки, що накопичувалися тривалий час, дуже уповільнивши реформи.
Формування ринку в Україні збіглося з глобальними структурними реформами,
що здійснюються на основі перетворення як матеріально-речової, так і
соціально-економічної структури суспільного виробництва. Органічним
об'єктом цих реформ є невеликі підприємства, які на відміну від великих
характеризуються особливими умовами функціонування.
Як зазначається у проекті Послання Президента України до Верховної Ради
України " Україна: поступ у XXI століття", "слабким місцем у розвитку
реформ виявився недостатній розвиток малого та середнього бізнесу. Його
частка у створенні валового внутрішнього продукту лишається надзвичайно
низькою".
Оптимальне функціонування ринку, що охоплює практично всі сфери і систему
суспільного виробництва держави, досягається при збалансованому розвитку
всіх його структурних ланок не тільки по вертикалі і горизонталі, а й з
погляду найбільш раціонального поєднання організаційно-виробничих структур,
що відрізняються за розмірами виробництва. Однією з умов вирішення цього
завдання і є підвищення ефективності малого підприємництва.
Малі підприємства в умовах нашої держави також можуть забезпечити значне
підвищення ефективності господарства, насамперед за рахунок кращого
використання капітальних і поточних витрат. Стосовно капітальних витрат
потрібно виділити такі фактори, як висока швидкість обороту капітальних
вкладень на основі скорочення строків будівництва, введення і освоєння
виробничих потужностей, низькі витрати на спорудження інфраструктурних
об'єктів.
Малі підприємства впливають на просторову структуру ринку і розвиток
ринкових відносин передусім за рахунок приросту кількості суб'єктів ринку.
Саме малі підприємства, особливу в разі успішного проведення земельної
реформи, можуть стати основою динамічних ринкових структур у всіх без
винятку галузях, забезпечать переведення ресурсів у найбільш ефективні
сфери і тим самим об'єднають процеси структурної політики і формування
ринку.
Динамічність, здатність швидко змінювати номенклатуру продукції, що виготовляється, перетворюють малі підприємства на основу структурної гнучкості народного господарства.
Перехід до ринку в Україні надто затягнувся. Це свідчить про
недооцінювання ні малого підприємництва, ні підприємця. І хоча підприємець
- це ключова фігура на ринку, він все ще не має всієї необхідної правової
бази для своєї діяльності. Разом з тим у свідомості громадян не стався
перелам, пов'язаний з розумінням ролі підприємництва та підприємців, які
досі асоціюються з проявами тіньової економіки. Коли підприємці будуть
основою "середнього класу", а мале підприємництво набуде правового статусу,
стане повноправним елементом господарської системи, розшириться соціальна
база демократії, що сприятиме виходу України з кризи.
Сьогодні провідну роль у створенні ефективного недержавного сектора відіграє малий бізнес. Саме малі і середні підприємства, різні комерційні структури, що належать до сфери малого бізнесу, беруть на себе ризик і працюють згідно з новими вимогами, що ставляться до ефективності. Створення широкої мережі малих підприємств у всіх галузях господарства сприятиме демонополізації та розвитку конкуренції. Але такий бажаний розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на безліч перепон.
Список використанної літератури
1) Закон України "Про підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000р.
№2063-ІІІ
2) Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" від 21.12.2000р. №2157-ІІІ
3) Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99
4) Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік
"Україна: поступ ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004рр."
5) Буряк П.Ю., Маринець В.П. "Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу в Україні"// Фінанси України. – 1999р. - №6. с.95-98
6) Дуб Л. "Питання розвитку малого бізнесу в Україні"//Вісник Української
Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2.
–с.162-168
7) Єфименко Т. "Напрямки розвитку податкового потенціалу малого підприємництва"//Вісник Української Академії державного управління при
Президенті України. – 2001.- №3. –с.141-148
8) Кирпот О. "Висококонцетроване суспільне виробництво – основа малого підприємницства"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2. –с.127-134
Кондратюк Т. "Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і механізм
реалізації// Вісник Української Академії державного управління при
Президенті України. – 2001.- №4. –с.111-118
9) Микитюк О.І. "Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств"//
Фінанси України. – 1999р. - №6. – с.55-61
Лапуста М.Г., Старостин Ю.Л., Малое предпринимательство. – М.:ИНФРА-М. –
1998г.
Экономика предприятия: Учебник. – М:ИНФРА. – 1999г. под ред. О.И. Волкова
www.liga.kiev.ua
www.rada.gov.ua
www.ukrstat.gov.ua
