- надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище відносно інших підприємців, що призводить до монополізації ринку визначеного товару;
- обмеження прав підприємців на придбання і реалізацію товарів;
- встановлення заборон і обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців.
Згідно закону України “Про внесення змін до закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 3 березня 1998 р. дискримінацією суб‘єктів господарювання визнається також укладання між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративного та державного управління та контролю, а також між цими органами та суб‘єктами господарювання угод, а також надання цими органами повноважень фізичним чи юридичним особам для провадження дій передбачених п.1 ст.6, тобто дій перелік яких визначений вище.
Дискримінація суб‘єктів господарювання яка передбачена п.2 ст.6 закону “Про обмеження монополізму і недопущенню недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” має слідуючі ознаки:
- по-перше укладання угод і надання повноважень фізичним або юридичним особам для провадження дій передбачених п.1 ст.6 закону, по суті є дискримінаційними і порушують права підприємців.
- по-друге ці угоди і надання повноважень, які спрямовані на дискримінацію підприємців є свідомими.
- по-третє, такі угоди укладаються між:
- органами державної влади, тобто міністерствами та іншими органами центральної виконавчої влади;
- органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
- державними органами, що здійснюють регулювання діяльності суб‘єктів природних монополій, та регулювання ринку цінних паперів;
- місцевими органами виконавчої влади;
- державними органами приватизації;
- органами місцевого самоврядування;
- органами адміністративно-господарського управління та контролю, яким є об’єднання підприємств, інші суб‘єкти господарювання, громадські організації при виконанні ними функцій управління та контролю в межах делегованих їм повноважень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування;
- по-четверте такі угоди укладаються між органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і суб‘єктами господарювання.
Питання що до надання цими органами повноважень фізичним і юридичним особам для провадження дій передбачених п.1 ст.6 закону вирішується аналогічним чином, як дискримінація.
Дискримінація підприємців з боку органів влади і управління залишається одним з найбільш поширених видів порушень антимонопольного законодавства. Бажання деяких керівників, незважаючи на зміни, що відбулися в економіці України за час реформ, тримати під безпосереднім контролем діяльність підприємств незалежно від форми власності, правовий нігілізм чи просто необізнаність із чинним законодавством призводять до ущемлення законних прав одних підприємців і надання неправомірних переваг іншим.
Наприклад, Головним управлінням ветеринарної медицини та державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду України з порушенням Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності дозволів (ліцензій) на виготовлення та реалізацію ветеринарних медикаментів і препаратів було безпідставно заборонено спільному українсько-голландському підприємству «Ін-век» займатися реалізацією біологічних ветеринарних препаратів, і
Подібні дії допускалися Управлінням торгівлі Херсонської облдержадміністрації, Херсонською Облспоживспілкою та асоціацією
«Діоніс» (м. Херсон), які своїми рішеннями та безпосередньою діяльністю дискримінували окремих підприємців шляхом обмежень щодо придбання та реалізації ними товарів. Досить поширеним було порушення у вигляді заборон на реалізацію продукції з одного регіону країни в інший. Подібних порушень припускалися Донецька, Закарпатська, ряд інших обласних держадміністрацій.
Найбільш поширеними видами були обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів, надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно інших підприємців, примушування підприємців до вступу в об'єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів.
Зменшення кількості порушень у 1996 році пояснюється профілактичною роботою комітету. Не менш важливим було запровадження з 1994 року механізм контролю за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами влади і управління згідно зі статтею 20 закону «Про Антимонопольний комітет України”. За цей час органами комітету розглянуто понад 2500 проектів рішень, не допущено прийняття сотень дискримінаційних положень, тільки в 1966 році органи комітету розглянули 1195 проектів рішень центральних та місцевих органів виконавчої влади, з яких 327 погоджено з урахуванням зауважень комітету, а 75 не погоджено і відправлено на доопрацювання з метою усунення виявлених недоліків. Такі дії дали змогу ще на етапі опрацювання проектів рішень у багатьох випадках зняти штучні бар’єри, що перешкоджають вступові на ринки нових підприємців.
Органи комітету заперечували проти запровадження державного регулювання цін на окремі види продукції, товари і послуги у випадках, не передбачених чинним законодавством, необгрунтованого надання податкових, фінансових, інших пільг окремим підприємцям; встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону в інший тощо.
Усі ці заходи попередили виникнення значної кількості порушень антимонопольного законодавства, обмежили виникнення штучних адміністративних бар'єрів для підприємців.
Характерно що дискримінація підприємців здійснювалася в основному на регіональних ринках, а їхніми суб‘єктами були переважно облдержадміністрації або органи, що входять до їх складу. В 1996 році
86 справ лише 6 було розглянуто щодо загальнодержавних ринків, де порушниками виступали Міністерство зв’язку, Мінсільгосппрод та
Держкомнафтогазпром.
Особливі відносини складаються у держави з природними монополістами, регулювання діяльності яких тільки формується. Проект закону України «Про природні монополії» розглянуто Верховною Радою
України тільки в другому читанні і знаходиться на доопрацюванні.
Незважаючи на це, минулого року зроблено певні кроки в напрямку встановлення правил регулювання природних монополій у ринкових умовах. Розроблено такі нормативні акти, як Правила користування місцевим телефонним зв'язком, поштові правила. Правила користування електричною енергією, Правила надання населенню послуг водо-, теплопостачання та водовідведення.
Гострі проблеми виникають при розробці та впровадженні заходів реформування галузей нафтогазового комплексу, особливо газопостачання. На сьогодні фактично немає механізму ефективного державного регулювання цієї галузі, який би забезпечував прозорість діяльності підприємств — суб'єктів природних монополій. визначення реальних витрат на їх діяльність та встановлення на цій основі таких тарифів, які б задовольняли інтереси підприємців, споживачів і суспільства в цілому.
Серйозною перешкодою вступу підприємців на ринок є державне ліцензування. Вичерпний перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлений статтею 4 закону України “Про підприємництво”. Слід відзначити, що цей перелік не є сталим. Рішення про включення того чи того виду підприємницької діяльності приймається з урахуванням суспільної необхідності, але часто залежить від наполегливості тих чи тих зацікавлених сторін. при цьому іноді не враховується недоцільність подальшого розширення кількості важелів регулювання економікою.
Деякі органи державної виконавчої влади, яким делеговано право здійснювати ліцензування окремих видів діяльності, намагаються розширено тлумачити встановлений законом перелік. Результатом цього стає встановлення додаткових адміністративних бар’єрів.
Поширеним видом дискримінації підприємців органами влади і управління стали заборони на роздрібну та виїзну торгівлю підприємцями, не зареєстрованими на території певних адміністративно- територіальних одиниць.
Наприклад, Богуславська райдержадміністрація Київської області заборонила Моринському хлібокомбінату (Черкаська область) виїзну торгівлю на території м. Богуслава, посилаючись І на те, що дія ліцензії на здійснення торговельної діяльності поширюється тільки на територію, підвідомчу органу, котрий видав ліцензію.
І такі факти непоодинокі. Вони стали можливими тому, що в інструкції про порядок видачі ліцензій на здійснення торговельної діяльності у сфері оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, затвердженій наказом Ліцензійної палати при Міністерстві економіки та
Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі від 8.10.1996 року № ЛП-34/652, встановлено, що дія ліцензії поширюється лише на території, підвідомчій органу, який її видав. Хоча законом це не передбачено.
Як вважають спеціалісти Антимонопольного комітету України,
«зловживання органами галузевого керування економічною владою з метою дискримінації ними підприємницьких структур, особливо недержавного сектора, для України - явище типове. Останнім часом воно набуває небезпечних розмірів ще і в зв'язку з тим, що монопольні утворення, намагаючись змінити своє становище перетворюються в цілком сучасні структури».9
Так, у Донецькій області на базі обласного об'єднання молочної промисловості було створено акціонерне товариство «Донмолпром», до складу якого ввійшло 18 молокозаводів, що не мають прав юридичної особи. Аналогічне положення в Луганській області, де створене акціонерне товариство «Луганск-молпром». Перевірка цін на молочні продукти в Луганській області, проведена Мінекономіки України,
Державним комітетом України по захисті прав споживачів і
Антимонопольним комітетом України, показала, що АТ «Луганск-молпром», представляючи інтереси молокопереробних підприємств області, за узгодженням з обласним керуванням сільського господарства фактично визначило низьку закупівельну ціну молока.
4. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
Одними законодавчими заборонами не можна досягнути протидії порушенням антимонопольного законодавства. Для цього потрібне нормативне закріплення діючої системи засобів захисту від цих правопорушень.
Законом від 18 лютого 1992 р. передбачено накладання штрафів на підприємців – юридичних осіб.
Ці штрафи накладаються за:
- зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірна угода між підпри.ємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління, недобросовісну конкуренцію;
- відхилення від виконання або невчасне виконання рішень
Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать закону, - у розмірі до 5 відсотків виручки підприємця і реалізації продукції (товарів, робот, послуг) за останній звітний рік, що передував рокові, у якому накладається штраф;
- непредставлення, невчасне представлення або представлення завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальних відділень - у розмірі до 0,5 відсотка виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робот, послуг) за останній звітний рік, що передував рокові, у якому накладається штраф.
Передбачена законодавством України адміністратива відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнений статтями 1661, 1662, 1663, 1664 (закон України “Про внесення змін і доповнень у КоАП” від 5 квітня 1995 року), що встановлюють такі адміністративні стягнення. Зловживання монопольним становищем на ринку спричиняє накладення штрафу на керівників
(розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господарських товариств і т.ін.) у розмірі до 15 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян, а на осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, до - 30.
Неправомірні угоди між підприємцями спричиняють накладення штрафу на зазначених осіб у тих же розмірах, а за дискримінацію підприємців органами влади й управління передбачений штраф у розмірі до 15 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян.
За зазначені вище правопорушення не передбачена кримінальна відповідальність, хоча, з огляду на істотну шкоду, яку вони наносять, вона рекомендується необхідної. При цьому може бути використаний досвід інших держав. Наприклад, у США ще в 1890 році був прийнятий законодавчий акт Шермана, що повідомляв карним злочином два види порушень закону: договір або об'єднання в будь-якій формі або таємна змова з метою обмеження свободи торгівлі між декількома штатами або з іншими країнами; монополізацію або спробу монополізації будь-якою особою або об'єднанням або договір з іншою особою про монополізацію в будь-якій сфері торгівлі або комерції між декількома штатами або з іншими країнами. Американський учений В.Ковачик вважає, що американське антимонопольне законодавство тлумачить антимонопольне порушення як тяжкий злочин і встановлює однаково суворі санкції, як для компаній, так і для громадян. Для компаній карні штрафи можуть нараховуються двома шляхами. Відповідно до Акта Шермана, максимальна сума штрафу за карне порушення складає 10 мільйонів доларів США.
Альтернативним варіантом установленої міри покарання є обов'язок компанії сплатити штраф у розмірі, рівному подвійній сумі прибули компанії або подвійний сумі збитків потерпілої особи, у залежності від того, яка сума більше. Для громадян форма покарання може мати вид грошового стягнення в розмірі до 350 тисяч доларів США, а також у виді позбавлення волі на термін до трьох років.10
Використання карних санкцій для боротьби з порушеннями антимонопольного законодавства повинно стати однією з найважливіших рис законодавства, спрямованої на захист конкуренції в Україні.
Незважаючи на важливість кримінальної відповідальності, тільки встановленням і застосуванням карних санкцій не можна попередити і припинити правопорушення в цій сфері. Для забезпечення чіткого і діючого механізму захисту конкуренції в підприємницькій діяльності необхідно сполучення кримінально-правових засобів захисту з административно- правовими і цивільно-правовими охоронними засобами впливу.
Таким чином, для підвищення ефективності боротьби з порушеннями антимонопольного законодавства необхідно не тільки правильно використовувати в практику передбачені законодавством санкції.
Потрібно також удосконалювати охоронні-правові засоби захисту від правопорушень у цій сфері. Зокрема, доцільно закріплення в законодавстві ряду вищевказаних кримінально-правових і інших мір відповідальності і захисту. Крім того, необхідно забезпечити максимальну ефективність кожного засобу впливу окремо, погоджувати і комплексно застосовувати в сукупності правові й організаційні засоби захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.
5. Характеристика антимонопольного законодавства зарубіжних країн.
Аналізуючи законодавство України, що встановлює контроль за економічною концентрацією, слід зазначити, що воно багато в чому узгодиться з подібним законодавством більшості країн світу, що забороняє антиконкурентне злиття фірм. По загальному правилу, значні компанії зобов'язані заздалегідь інформувати державні органи про злиття з іншими компаніями або про придбання майна інших компаній на значні суми. Держава може заборонити будь-яке злиття, що веде до створення монополії, що заподіють істотний збиток конкуренції на місцевому або загальнонаціональному ринку. Особливо доскіпливо законодавство встановлює контроль за горизонтальними злиттями найбільших на даному ринку компаній з іншими компаніями.
Зокрема, законодавство США передбачає можливість ліквідації за рішенням суду корпорації, що володіє 60 і більш відсотками ринку США
(місцевого або загальнонаціонального), якщо вона придушує своїх конкурентів шляхом різкого зниження цін нижче витрат виробництва або висновки контрактів з іншими компаніями, спрямованих проти конкурентів і т.д. Одне з останніх великих справ про демонополізацію ринку - це розукрупнення в 1982-1983 роках величезної по сукупній вартості акцій компанії «Америкэн телефон энд телеграф (АТТ)».
Причому одночасно з розукрупненням «АТТ» у США держава встановила над нею жорсткий контроль, оскільки компанія залишалася по-давньому монополістом у ряді сфер.
У сучасних умовах в Україні потрібно подальше удосконалювання і розвиток правового механізму, що міг би ефективно сприяти заохоченню конкуренції і припиненню порушень антимонопольного законодавства.
При цьому може бути використаний досвід антимонопольного регулювання розвитих держав, де антимонопольне законодавство існує достатньо давно. У цих державах також достатньо поширені порушення антимонопольного законодавства, зокрема, дискримінація в цінах і інші засоби ведення торгівлі, що обмежують свободу вибору покупця і зменшують конкуренції; зокрема, «пов'язані» контракти; установлення розміру цін і територіальних меж торговцям-посередникам, що займаються перепродажем; вимогу купувати тільки в себе й ін.
Так, у західному світі одержала широке поширення цінова дискримінація. Вона, наприклад, має місце тоді, коли продавцем при однакових витратах виробництва і розподілі призначаються різні ціни на ті самі товари різноманітним покупцям або коли призначаються однакові ціни різним покупцям при неоднакових витратах. Значними фірмами використовуються різноманітного роду знижки на ціни для визначених груп покупців або окремих регіонів із тим, щоб витиснути своїх конкурентів і домогтися монопольного положення на ринку.
Оскільки зазначені правопорушення є поширеними, у практику застосування антитрестового законодавства досить часті справи про змови фірм про ціни, угодах компаній про поділ ринків, обмеженні виробництва, що ведуть до підвищення цін на шкоду інтересам споживачів. Так, у 1987 фінансового року на рівні федерації в США і тільки одним міністерством юстиції (тобто крім Федеральної торгової комісії) було передано в суд 92 справи за обвинуваченням фірм у змові про ціни. Винні особи були піддані покаранням у виді великих штрафів, а в деяких випадках випливав і тюремний висновок.
Необхідність утримання конкуренції для успішного функціонування економіки при концентрації значної економічної влади і власності окремими юридичними особами викликало прийняття в розвитих державах відповідних правових норм, сукупність яких утворить антимонопольне
(антитрестове) законодавство західних держав.
Антимонопольне законодавство в західних державах націлене на запобігання монополізації ринку; змови про ціни; дискримінації в цінах і інших обмеженнях торгівлі, що заподіюють істотний шкода конкуренції, а також антиконкурентних злить.
Національне і регіональне законодавство західних країн в області конкуренції передбачає дві основні категорії правопорушень:
- договори або відношення між різноманітними юридичними особами, що порушують конкуренцію;
- придбання фірмою такого положення на ринку, що робить конкуренцію на ньому практично неможливої.
У першому випадку мова йде про змову. В другому - про монополію
(такий термін вживається в американському праві) або про домінуючі позиції на ринку і зловживанні ними (така термінологія Договору про заснування ЄЕС).11
Так, антитрестове законодавство обмежує або навіть забороняє деякі види договорів, якщо вони призводять до знищення або істотного порушення нормальної конкуренції. Це, зокрема, угоди, що закріплюють за їхніми учасниками визначені обсяги виробництва того або іншого товару, розподіляють між ними джерела сировини, ринки збуту, забороняють учасникам перепродувати товари нижче обговореного рівня цін або не дозволяють вступати в аналогічні договірні відношення з особами, що не приєдналися до даної угоди.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
