раднаргоспи не забезпечували єдність технічної політики, не розв'язували
комплексно господарські проблеми. Порушилося централізоване керівництво
галузями промисловості. Реформи наприкінці 50-х — першої половини 60-х років
припинились з усуненням М. С. Хрущова від влади у 1964 р.
Нове керівництво знищило всі елементи політичного плюралізму, зміцнило
командно- адміністративну систему управління суспільством. Проте економічні
труднощі посилили соціальну напруженість у країні і потребували вдосконалення
методів керівництва господарством. Тому в 1965 р. розпочалася перебудова,
завданням якої був перехід від адміністративних до економічних методів
управління господарством на основі постанов партії й уряду. Передбачалося
здійснити систему заходів, спрямованих на вдосконалення форм поєднання
територіального і галузевого принципів управління, централізованого
планового керівництва економікою і господарської самостійності підприємств,
посилення стимулювання виробництва.
За програмою реформ управління господарством було ліквідовано раднаргоспи і
відновлено систему управління через союзні та союзно-республіканські
міністерства. На кінець 1965 р. у СРСР налічувалося 18 загальносоюзних і 13
союзно-республіканських промислових міністерств, а також республіканське
міністерство місцевої промисловості. Створено управління матеріально-
технічного постачання нафтовидобувної, нафтопереробної і нафтохімічної
промисловості. Внаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло 22 союзно-
республіканських і 7 республіканських міністерств: автомобільного транспорту
і шосейних шляхів, будівництва, комунального господарства, місцевої
промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціального
забезпечення. Союзно-республіканські міністерства й управління були
підпорядковані однойменним міністерствам СРСР і Раді Міністрів СРСР.
Удосконалення планування передбачало скорочення кількості планових показників
до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової техніки, обсягу
централізованих капітальних вкладень, введення в дію виробничих потужностей і
основних фондів та ін.). Решту показників підприємства мали визначати
самостійно, зокрема продуктивність праці, кількість працюючих, зарплату,
собівартість продукції тощо. Було здійснено перехід від показників обсягу
валової та товарної до реалізованої продукції, одержаного прибутку і
виконання завдань поставок. Оцінка ефективності господарсько-фінансової
діяльності підприємств визначалася показниками прибутку, рентабельності.
Зросло значення системи економічного стимулювання. заснованої на таких
інструментах, як ціноутворення, кредитування. преміювання. На підприємствах
утворювалися фонди матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та
житлового будівництва, було прийнято Положення про соціалістичне державне
виробниче підприємство.
Завданням Держплану УРСР була розробка планів розвитку господарства усіх
галузей союзно-республіканського і республіканського підпорядкування і
пропозицій щодо планування роботи підприємств загальносоюзного
підпорядкування. Декларувалась стабільність планових завдань. Основною формою
планування мав стати п'ятирічний план з розробкою найважливіших завдань по
роках з орієнтацією на кінцеві результати діяльності. Основним методом
планування залишався балансовий за основними вилами продукції, ширше
використовували про грамно-цільовий і економіко-матема-тичний методи.
Економічні експерименти в Україні розпочалися в 1964 р. на підприємствах
швейної, машинобудівної, вугільної, приладобудівної та легкої промисловості
Львівського раднаргоспу. В 1966 р. на нові умови роботи перейшло 100
підприємств, у 1970 р. — 8,2 тис. (83 %), які давали 92 % обсягу продукції.
2. СІЛЬСКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАІНИ У 50-Х - 60Х РОКАХ
На початку 50-х років низька продуктивність сільського господарства залишалася.
В 1950—1953 рр. загальний обсяг продукції зріс лише на 2 %, а землеробства
зменшився на 1 %.
Поворотним пунктом у розвитку сільського господарства став вересень 1953—1955
рр., коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи були спрямовані
на підвищення матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшення державних
асигнувань на потреби села, поліпшення технічного і кадрового забезпечення
села.
З січня 1954 р. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької
продукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано. Зменшено
поставки овочів і картоплі. Частину продуктів колгоспники продавали державі у
порядку закупок через заготівельні організації. В 1953—1958 рр. заготівельно-
закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на картоплю — у 8, на продукти
тваринництва — у 5,5 раза. Скасовано обов'язкові поставки
сільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки
з присадибних господарств. У 1958 р. відмінено обов'язкові поставки.
Встановлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію,
диференційовані по зонах країни. Змінилася практика планування. Колгоспи мали
право з урахуванням планів заготівель і закупок визначати розмір посівних
площ під певні культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі
вирішувати, як використовувати власні ресурси. Почали впроваджувати щомісячно
авансування колгоспників.
Важливе значення мала реорганізація в 1958 р. машинно-тракторних станцій.
Техніку було реалізовано колгоспам і радгоспам, а МТС перетворено на
ремонтно-технічні станції (РТС), функціями яких були продаж техніки
колгоспам, ремонт її, постачання нафто-продуктів, запасних частин, добрив,
отрутохімікатів.
Протягом 1951—1960 рр. збільшилися капіталовкладення, ще становили 6799 млн
крб., або 15,6 % загального обсягу інвестицій у господарство.
Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво З середини 50-х
років сільське господарство вперше стало рентабельним. Середньорічні темпи
зростання сільськогосподарського виробництва в 1954—1959 рр. становили понад 7
%, Неподільні фонди зростали щороку в колгоспах на 21,8 %, радгоспах — на 16
%, Підвищилися валові збори та врожайність зерна, зросло поголів'я худоби.
Проте піднесення виявилося нестабільним. З 1958 р. у сільськогосподарському
виробництві почався спад. Якщо за 1951— 1958 рр. обсяг валової продукції
збільшився на 65 %, то з І 959 по 1964 р. — лише на 22 %. Середньорічні темпи
розвитку зменшилися до 2%.
Колгоспи змушені були купувати техніку за підвищеними цінами. Закупівельні
ціни 1958 р. були меншими порівняно з 1954—1957 рр. За цих умов доходи
колгоспників зменшилися, заборгованість перед державою зросла. З 1963 р. уряд
почав надавати короткострокові позики для купівлі добрив, насіння, молодняку.
У 1964 р. було списано заборгованість за техніку на суму 180 млн крб. Проте
ці заходи були недостатніми.
Капіталовкладення в сільське господарство зростали повільно і в 1961—1965 рр.
становили 16,5 % усіх інвестицій у господарство. Як і раніше, вони
вкладалися у виробничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у
1,8, радгоспах — в 2,5 раза. Однак фондовіддача зменшилася з 1,47 крб. в 1958
р. до 0,87 крб. в 1965 р. у колгоспах і відповідно у радгоспах з 0,92 до 0.77
крб.
Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі, частково на
Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 р. законсервувало екстенсивний
характер сільського господарства. Плани розширення зернового виробництва за
цілинною програмою зумовили зменшення в Україні посівних площ зернових
культур з 65,4 % всіх посівів у 1950 р. до 40,9 % у 1960 р. З 1955 до 1964 р.
надмірно розширювались посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахування
конкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 р. планувалося посіяти понад 5,2
млн га порівняно з 2,2 млн га у 1953 р., у 1962 р. посіви кукурудзи досягли
понад 20 % усієї посівної площі. Однак врожайність її була низькою, валовий
збір не забезпечував потреб країни за умов скорочення посівів зернофуражних
культур (ячменю, вівса).
Валове збирання технічних і кормових культур зростало переважно за рахунок
розширення посівних площ. Так, за 1940—1960 рр. посіви соняшника збільшилися в
2 рази, врожайність — у 1,2 раза, відповідно цукрових буряків у 1,7 і 1,4 раза.
Для того щоб збільшити валові збори сільськогосподарських культур, скоротили
площу під чистими парами: з 12.3 % у 1940 р. до 6.7 % у 1958 р.
і до 0.4 % у 1963 р.
Проводилась політика обмеження особистих господарств колгоспників. Так. у
1955 р. удвічі зменшено розміри присадибного господарства. У І956 р.
встановлено грошовий податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в 1959
р. і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 р. знову було підвищено
податки на утримання худоби. В 1954—1964 рр. поголів'я великої рогатої худоби
в підсобних господарствах колгоспників скоротилося на 14,3 %. На колгоспних
ринках зменшився продаж продукції тваринництва, підвищилися ціни.
Виснаження цілинних земель, посуха 1963 р., застій сільсько-господарського
виробництва в центральних чорноземних районах Росії та в Україні призвели до
продовольчої кризи 1963 р. З цього часу Радянський Союз почав закуповувати
зерно за кордоном.
Протягом 1951—1965 рр. певних успіхів було досягнуто в розвитку тваринництва. За
вартістю валової продукції воно майже дорівнювало рослинництву. Збільшилося
поголів'я тварин, підвищилася їхня продуктивність, зросло виробництво основних
видів продукції. Частка колгоспів і радгоспів за 1951—1958 рр. за загальною
кількістю великої рогатої худоби зросла з 53 до 62,9 %. корів — з 24.1 до 46.2.
свиней — з 60.7 до 68.7, коней — з 99.2 до 99,4, за виробництвом м'яса — з 24,7
до 45, молока — з 19,1 до 50.5, вовни — з 77,3 до 84,7, яєць — з 10,6 до 14.1
%. Проте частка особистих підсобних господарств населення поступово
зменшувалася, особливо в 60-х роках. В 1970 р. вона становила за поголів'ям
великої рогатої худоби 21 %, виробництвом м'яса — 37, молока — 30, вовни — 4.8.
яєць — 62 %. На розвиток тваринництва негативно впливала нестача кормів,
породної та племінної худоби.
Поступово підвищувався індустріальний рівень виробництва. Наприкінці 1958 р.
тракторів було 168,4 тис., зернозбиральних комбайнів — 64,8 тис., вантажних
автомобілів — 129 тис., у 1965 р. — відповідно 257, 56,9, 80,4 тис. Техніка
якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизельних, колісних,
гусеничних тракторів, самохідних комбайнів, навісних машин і знарядь,
гідравлічних пристроїв. Почали застосовувати автоматизовані зернові токи,
доїльні установки, пристрої для приготування кормів, механізоване
водопостачання. Енергетичні потужності лише в 1960—1965 рр. зросли з 25,6 до
40,3 млн к. с. Підвищився рівень електрифікації. За 1953— 1965 рр. загальне
споживання електроенергії зросло з 277,2 до 4505 млн кВт/год (у 16,3 раза).
Проте механізація і електрифікація села були незадовільними. До комплексної
наближалася лише механізація вирощування зернових культур. До державних
енергосистем було приєднано 69 % колгоспів і 88 % радгоспів. Не
задовольнялися культурно-побутові потреби села. Негативно впливало на
врожайність культур недостатнє застосування органічних і мінеральних добрив,
хоча внесення їх з року в рік зростало. Непродуктивними були спроби "перебудови
природи" насадженням лісових смуг та будівництвом зрошувальних каналів.
За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у 1950 р. до 1343 у і 965
р.). За розмірами вони були більшими, ніж колгоспи, у 2—3 рази. Посівна
площа їх становила у 1965 р. 16 % загальної посівної площі.
Концентрація виробництва поєднувалася з спеціалізацією.
У 1965 р. в Україні займалися відгодівлею худоби близько 800 колгоспів і 500
радгоспів, на вирощуванні овочів спеціалізувалися 223, яєць і м'яса птиці — 139
радгоспів. Колгоспи і радгоспи України буяй рентабельними. Рівень
рентабельності коливався від 29,7 % у 1960р. до 44 % у 1965р.
У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління сільським господарством.
Створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, що об'єднували 2—3
райони. Це ускладнило виробництво, викликало нові труднощі і проблеми.
У 1964 р. було скасовано укази 1959—1963 рр., що обмежували розвиток
особистих підсобних господарств. Проте нові укази також встановлювали певні
норми утримання худоби в особистій власності громадян.
У березні 1965 р. було розпочато реформу в сільському господарстві.
Встановлювався постійний план закупівель зерна на шість років для всіх
колгоспів і радгоспів. Підвищувалися закупівельні ціни на пшеницю, жито,
гречку та інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринництва. За здану
продукцію понад план встановлювалася надбавка — 50 % основної закупівельної
ціни. Було здійснено перехід до гарантованої грошової оплати праці
колгоспників за кінцевими результатами господарської діяльності. Проте
істотних змін в аграрній політиці не відбулося. Керівництво здійснювали на
основі директивності та жорсткої регламентації.
3. ФІНАНСИ, КРЕДИТ, ДОБРОБУТ УКРАЇНИ У 50-Х – 60-Х РОКАХ ХХ СТ.
Державний бюджет України об'єднував республіканський і місцеві. За його
допомогою перерозподілялася більша частина національного доходу республіки
між виробничою та невиробничою сферами, галузями господарства, економічними
районами. Індекс зростання державного бюджету порівняно з 1940 р. становив у
1950 р. 225, у 1960 р. порівняно з 1950 р. — 434, у 1985 р. порівняно з 1960
р. — 415,8, у 1990 р. порівняно з 1985 р. — 140,7.
З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у
грудні 1947 р. було здійснено реформу, її проводили конфіскаційними методами.
Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1
:10. Вклади в ощадних касах розміром до 3000 крб. переоцінювалися карбованець
за карбованець, віл 3000 до 10 000 крб. — з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб.
— зменшувалися наполовину. Облігації державних позик замінювалися на облігації
конверсійної 2 %-ї позики 1948 р. у співвідношенні 3:1. Кошти колгоспів
і кооперативних організацій обмінювалися як 5:4 або вилучалося 20 % їх
грошових нагромаджень. Оскільки ці заходи призвели до збільшення дотацій
промисловості, то в 1949 р- було підвищено оптові ціни на засоби виробництва та
тарифи вантажоперевезень. 31 березня 1950 р. підвищено курс карбованця по
відношенню до іноземним валют, переведено його на власну золоту базу.
У 1961 р. проведено реформу, що змінила масштаб цін, який підвищився в 10
разів. Це означало відповідне зниження всіх цін, плати за послуги, грошових
доходів населення. Старі гроші було замінено на нові у співвідношенні 10:1.
Одночасно з 1 січня 196 І р. встановлювався золотий вміст карбованця 0,987412
г чистого золота (ціна 1 г золота дорівнювала 1 крб.). Долар став оцінюватися
в 90 копійок замість 4 крб.
Протягом перших повоєнних років податкова система була уніфікована і
спрямована на чітке визначення обсягів податків республіканського й особливо
місцевих бюджетів. У другій половині 50-х років у фінансовій системі
Радянського Союзу намітилася тенденція розширення повноважень союзних
республік. Вони одержала право самостійно визначати доходи і видатки в
розрізі республіканських і місцевих бюджетів, використовувати додаткові
доходи, а також ті суми, що залишилися внаслідок економії видатків. За
республіками були закріплені певні повноваження щодо складання, утвердження,
виконання державних бюджетів, розподілу доходів і видатків між
республіканським і місцевими бюджетами.
Було внесено зміни у податкову політику. В 1953-р. прийнято новий закон про
сільськогосподарський податок. Замість оподаткування доходу віл усіх джерел
сільськогосподарського виробництва введено податок за твердими ставками з
однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору. Передбачалася
система пільг для окремих категорій населення (інвалідів, сімей
військовослужбовців та ін.). У 1957 р. замість чотирьох різних ставок (у
розмірі віл 6 до 15 %) було введено нову єдину ставку оподаткування з
валового доходу колгоспів у розмірі 14 %, що була диференційована по
республіках і областях.
У 1958 р. припинено випуск державних позик, що реалізувалися за підпискою
серед населення і довгий час були важливим джерелом доходів бюджету. Протягом
1960—1962 рр. було підвищено неоподаткований мінімум заробітної плати,
знижено податок з заробітної плати для низькооплачуваних громадян, скасовано
податок за бездітність з неодружених, одиноких і малосімейних.
Протягом 50-х років з розширенням прав союзних республік у народному
господарстві СРСР підвищувалося значення республіканського бюджету. Його
частка у державному бюджеті України становила у 1958 р. 69,2 % проти 32,9 % у
1950 р. З кінця 50-х років у розподілі доходів між республіканським і
місцевій бюджетами знову намітилася тенденція збільшення частки останніх.
У господарському розвитку України значна увага приділялася торгівлі. В 1950
р. було відроджено її матеріально-технічну базу. Абсолютний обсяг продажу
товарів у державній і кооперативній торгівлі. включаючи громадське
харчування, становив 97 % рівня 1940 р.
Страницы: 1, 2
