Європи, для офіційного визнання світовим співтовариством нових держав, що
виникли на уламках колишньої тоталітарної імперії, були:
1. Дотримання статуту ООН та зобов`язань, прийнятих згідно з
Гельсінським Заключним актом та Паризькою хартією, особливо це стосується
питань верховенства закон, демократії та прав людини.
2. Гарантія прав етнічних національних груп і меншин
За статутом Ради Європи кожна з європейських держав може стати членом цієї
організації за умови, якщо вона дотримується принципів верховенства права,
гарантує та забезпечує основні права та свободи кожної людини, яка перебуває
під її юрисдикцією.
З перших років свого самостійного існування Україна прагнула до того, щоб
отримати статус "повноправного" члена Ради Європи. Тому для підтримання
постійних зв`язків з нею, регулярної участі у засіданнях ПАРЄ і в інших її
органах, реальної підготовки до вступу в організацію були створені Робоча
група Верховної Ради і Державна міжвідомча комісія з питань вступу країни до
РЄ. Комісія, зокрема, слідкувала за змінами у національному законодавстві і
приведенням його у відповідність до загальновизнаних європейських і світових
стандартів.
Але процес інтеграції у європейську сім`ю проходив у складній внутрішній і
зовнішній ситуації, адже наша держава перебувала на стадії перехідного
періоду, тому для нас було практично не можливо швидко влитися в колію
європейського життя. До того ж багато країн ще не звикли бачити в Україні
суверенного, рівноправного партнера. До складнощів зовнішньополітичного життя
додавалися ще й проблеми в середині самої країни: багато хто ще не повністю
усвідомлював, що розвиток України як незалежної європейської демократичної
держави - це її історичний і остаточний вибір.
Тому для республіки, яка в складі СРСР усередині 80 років займала 62 місце у
списку країн-членів ООН за рівнем визнання міжнародних документів з прав
людини, інтеграція в Раду Європи не могла відбуватися швидко і легко. Процес
цей був надзвичайно важким і пройшов ряд етапів.
Вже після 17 днів після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року
Міністерство Закордонних справ України звернулося до Генерального секретаря
Ради Європи з пропозицією провести переговори з метою визначення сфери і форм
співробітництва. У відповідь на це Рада Європи запросила делегацію Верховної
Ради України на чолі з тодішнім її Головою І.Плющем взяти участь у 42
спеціальній сесії Парламентської Асамблеї 1-6 лютого 1992 року у Палаці
Європи в Страсбурзі (в статусі "запрошених"). Саме з цих рішучих прагнень
України до об`єднання розпочався зустрічний рух. Українська делегація брала
участь у спеціальних слуханнях у міжурядовому Комітеті по зв`язках з
європейськими країнами - не членами Ради Європи, беручи за мету розпочати
процес входження України в Парламентську Асамблею Ради Європи. Від імені
Верховної Ради України І.Плющ офіційно звернувся до головуючого на Асамблеї
Джефері Фінсберга з заявою про надання Україні статусу "спеціально
запрошеного члена", який уже одержали деякі країни Центральної та Східної
Європи.
Вже 10 березня 1992 року відбулось надзвичайне засідання Комітету Міністрів
Ради Європи, на якому обговорювались питання щодо встановлення контактів Ради
Європи з державами СНД, в розвитку співробітництва з цими державами. На
засіданні були присутні також міністри закордонних справ країн, які знову
звернулися до Ради Європи з проханням надати їм статусу "повноправного" або
"спеціально запрошеного" члена. Керівник української делегації, перший
заступник Міністра Закордонних справ М.Макаревич підкреслив, що "зміни в
Україні створили сприятливі умови для її входження до співтовариства
європейських культур на основі загальнолюдських цінностей, єдиних принципів і
зобов`язань". М.Макаревич, повідомивши про готовність проведення реформ щодо
проблематики прав людини підтвердив бажання України тісно взаємодіяти з усіма
державами згаданої вище організації. Керівництво нашої держави також виявило
бажання піддати експертизі Радою Європи проект нової Конституції, Закону "Про
вибори", а також прохання надати експертної допомоги у проведенні судово-
правової реформи, з питань масової інформації. Було знову підкреслено, що
Україна зацікавлена у приєднані до конвенцій Ради Європи, зокрема, до
найважливішої - Європейської конвенції з прав людини.
Україна вже у 1992 році одержала від Комітету Міністрів Ради Європи
запрошення приєднатися до Європейської культурної конвенції, Європейської
конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між
територіальними громадами або органами влади 1980 року, Європейської
конвенції про інформації щодо іноземного законодавства 1968 року, Часткової
Угоди щодо захисту та надання допомоги у разі великих природних та
технологічних катастроф, у рамках якої було розроблено міжнародний проект
"Система епідеміологічного спостереження і аналізу за станом здоров`я
населення, яке постраждало в результаті Чорнобильської катастрофи”.
Верховна Рада України вирішили приєднатися до цих конвенцій. Відбувалося
поступове зближення України і Ради Європи. Нашу державу прийняли як
асоційованого члена у комісію "За демократію через справу" ("Венеціанську
комісію"), яка була створена для спостереження за виконанням правових норм,
які є гарантом демократичного розвитку суспільства.
Слід відмітити, що саме в цей час Україна почала приводити своє законодавство
у відповідність з міжнародними нормами і стандартами, щоправда, цей процес
відбувався дуже повільно. Це пояснюється нестабільною політичною ситуацією та
великою кількістю проблем які постали перед молодою державою.
Все ж у перші роки свого існування Верховна Рада України прийняла велику
кількість найважливіших законів і постанов щодо прав людини, які стали
основою для демократичних перетворень нашого суспільства. Зокрема Закони "Про
свободу совісті і релігійних організацій", "Про громадянство України", "Про
національні меншини", "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".
Українська держава переконала всіх, що вона має намір стати учасницею
конвенції Ради Європи з широкого кола питань, приєднатися до всіх тих угод
міжнародного значення, виконання яких вона ще на себе не взяла, визнати всі
документи з прав людини і одержати статус повноправного члена цієї
організації.
У квітні 1992 року відбувся візит української делегації юристів до Страсбурга
на запрошення Генерального секретаря Катрін Лялюм`єр. Секретаріатом Ради
Європи в зв`язку з цим було підготовлено спеціальний документ стосовно
зв`язків з Україною - "Відносини з Україною". В цьому важливому документі
містилися рекомендації що до того, щоб Комітет Міністрів Ради Європи
розглянув питання про приєднання України до цілого пакету його конвенції.
Комітет Міністрів мав розглянути можливість запрошення України, як
спостерігача на засідання Європейського Комітету правового співробітництва,
Керівного комітету з прав людини, Європейського комітету з кримінальних
проблем, Керівного комітету з питань місцевої і регіональної влади.
Після цього спостерігається суттєве потепління відносин з Організацією 14
липня 1992 року Україна подала заяву про вступ до неї. Міністр закордонних
справ нашої держави А.Зленко вручив керівникам Ради Європи - голові Комітету
Міністрів Х.Чатіну і Генеральному секретарю К.Лялюм`єр під час їх візиту до
Києва офіційний лист с проханням про прийняття України до ради Європи.
Тому вже 16 вересня 1992 року Верховній Раді України було надано статус
"спеціального запрошеного гостя" Парламентської Асамблеї РЄ. Це дало змогу
нашій делегації брати участь у пленарних засіданнях ПАРЄ. Цей статус стимулює
продовжувати процес демократизації країни, створює умови необхідні для вступу
України до РЄ як повноправного члена.
Після цього відносини з РЄ суттєво покращилися. Відбулися візити
парламентських делегацій України до столиці цієї організації французького
міста Страсбурга, а також відвідали Київ керівники Ради Європи, експерти і
доповідачі комісії і комітетів. Обидві сторони були переконані у необхідності
прискорення взаємного співробітництва у різних сферах, однак наша держава ще
повністю не відповідала всім вимогам. Відзначалося, що сфера прав людини ще
не відповідала положенням Європейської конвенції з прав людини. В той час
Україна ще була дуже далекою від демократичної держави з дотриманням усіх
прав людини і громадянина Тоді тільки Президент був обраний шляхом дійсно
вільних виборів. Але Конституція ще не була прийнята, правова реформа
проводилась дуже повільно, великою проблемою була міжконфесійна, українсько-
російські відносини, проблеми Криму та закриття ЧАЕС також викликали
занепокоєння. Було ще й багато інших проблем, які заважали розвиткові
партнерства з цією інтегруючою організацією.
Але разом з цим керівники Ради Європи неодноразово висловлювали своє
задоволення до того, як проходить робота українських парламентарів у
комітетах і комісіях з економічних питань, сільського господарства, з
юридичних питань і прав людини, а також у комісію по зв`язках з європейськими
країнами - не членами РЄ. В Україні вони зустрічалися не лише з керівниками
урядів і депутатами а й з лідерами різних партій, рухів представниками
національних меншин та конфесій з журналістами тощо. Представники
Секретаріату і ПАРЄ були запрошені на перші демократичні парламентські
вибори, які з їхньої сторони були позитивно оцінені.
Все ж, на зважаючи на всі проблема, перед якими зіткнулася молода держава, та
значне відставання від інших європейських держав, в Україні прослідкувалися
суттєві зміни на вдосконалення законодавства, з`явилися реальні ознаки
прогресу.
Дострокові парламентські вибори 1994 року, багатопартійна політична система,
нові підходи до проблематики прав людини, та інші правові зміни, які
відбулися в Україні відкривали реальні можливості для приєднання до
Європейської конвенції з прав людини і стати повноправним членом Ради Європи.
З кінця 1994 року відносини нашої держави та Ради Європи суттєво покращилися
з січня 1995 року розпочала роботу Місія Постійного спостерігача України при
РЄ у Страсбурзі. Українське законодавство швидкими темпами наближалося до
загальноєвропейських стандартів, це було відзначено керівниками Ради Європи,
тому в 1995 році майже щомісяця вони відвідували Київ. Вони також дійшли до
висновку, що необхідно проводити більш глибокі реформи, але ці зміни в повній
мірі можуть бути здійснені лише після вступу України до Ради Європи.
Виступ міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка на засіданні
Комітету Міністрів - найвищого міжурядового органу РЄ - в квітні 1995 року,
відповіді Президента Леоніда Кучми, голови ВР О.Мороза і прем`єр-міністра
Є.Марчука на запитання РЄ (27 липня 1995 року) та "Роз`яснення з деяких
питань судово правової реформи та забезпечення прав людини в Україні",
численні візити керівників та експертів РЄ до України з перевірками того на
скільки країна відповідає стандартам цієї організації показали, що наша
держава суттєво просунулася по шляху демократизації суспільства і залучена до
діяльності РЄ.
В свою чергу Президент ПАРЄ Мігель Мартінес у травні 1995 року заявив:
"Україна найближчим часом буде прийнята до сім`ї європейських партнерів. Це
буде корисним як для України, так і для Європи в цілому. Участь України в
європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття ввсієї європейської
спільноти."
Отже, 4 вересня 1995 року на вересневій сесії ПАРЄ в Парижі було внесено до
порядку денного питання про рекомендацію для вступу України до РЄ. Через
кілька днів у Києві відбулися зустрічі Генерального Секретаря РЄ Данієля
Таршиса з Президентом та головою ВР України. 26 вересня 1995 року на
пленарному засіданні ПАРЄ у Страсбурзі було розглянуто питання про прийом
України до РЄ. Підсумки голосування засвідчили прийом України у члени цієї
організації. 31 жовтня ВР України прийняла Закон України, в якому говорилося:
"Підтверджуючи відданість Україні ідеалам та принципам, які є спільним
надбанням європейських народів, та враховуючи, що інтереси збереження та
подальшого втілення в життя тих ідеалів, а також сприяння економічному та
соціальному прогресі потребують більш тісного єднання між всіма європейськими
країнами, ВР ухвалює: приєднатися від імені України до Статуту РЄ".
В свою чергу Комітет Міністрів 8 листопада 1995 року запросив Україну стати
37 членом Організації. Офіційне оформлення документів щодо вступу України до
РЄ відбулося 9 листопада у Страсбурзі.
Ретроперспектива і перспектива України
в Раді Європи
Під час вступу до Ради Європи Україна, як і всі країни-члени Організації
зобов`язувалась виконувати положення статі 3 Статуту: реалізація принципу
верховенства права та забезпечення кожному основних прав і свобод людини.
Вона також взяла на себе низку особливих зобов`язань, які містяться у
Висновку №190 (1995 рік), Парламентською Асамблею. Було також узгоджено
терміни їх виконання від одного до трьох років по різних позиціях.
Згідно з вимогами Парламентської Асамблеї протягом одного року з моменту
вступу повинні бути прийняті: нова Конституція, рамковий документ про
правову політику України у сфері прав людини, рамковий документ про правову
та судову реформи, нові кримінальний, кримінально-процесуальний, цивільний та
цивільно-процесуальний кодекси, нові закони про вибори та політичні партії.
Разом із тим передбачалося що роль і функції Генеральної прокуратури будуть
змінені (особливо щодо здійснення загального нагляду за додержанням
законності) шляхом перетворення цього інституту в орган, який відповідатиме
всім стандартам Ради Європи. Відповідальність за управління та пенітенціарною
системою, за виконанням судових рішень та реєстрації осіб, які прибувають до
країн або від'їжджають з неї, буде покладено на Міністерство Юстицій до кінця
1998 року. Також наголошувалось на необхідності забезпечити незалежність
судової влади відповідно до стандартів Ради Європи, та здійснити інші заходи.
Зокрема, Україна також може підписати у момент приєднання Європейську
Конвенцію з прав дитини протягом одного року ратифікувати її та протоколи №1,
2, 4, 7, 11 до неї. Протягом одного року з моменту вступу підписати та
протягом 3 років ратифікувати Протокол №6 Європейської конвенції з прав
людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час та ввести
мораторій на виконання смертних вироків який набирає негайної чинності з
моменту приєднання до Конвенції. Крім того, протягом одного року з моменту
вступу необхідно підписати й ратифікувати Європейську конвенцію про
запобігання тортурам, нелюдському та принижуючому гідність поводженню або
покаранню, а також Європейську рамкову конвенцію про захист національних
меншин, Європейську хартію місцевого самоврядування і Хартію регіональних мов
та мов національних меншин, Генеральну угоду про привілеї та імунітети та
додаткові протоколи до неї, здійснити ряд інших заходів. У сфері зовнішньої
політики України зобов`язувалась вирішувати спори мирним шляхом.
Як видно, у сукупності вище зазначені зобов`язання - це зобов`язання
виключної ваги для будь-якої держави, їх виконання, а тим паче - у
встановлені Висновком надзвичайно стислі терміни, вимагає швидкої докорінної
трансформації, як внутрішньої правової системи держави, так і системи її
міжнародно-правових зобов`язань, перш за все у галузі правового та
гуманітарного співробітництва.
Деякі з означених вище зобов`язань Україна взяла на себе навіть за умов, коли
чимало старих членів Ради Європи, включаючи деяких її засновників, такі
зобов`язання на себе не брали і відповідні європейські договори не
ратифікували. Українська ж дипломатія хотіла прискорити приєднання своєї
країни до європейського простору і, як бачимо, взяла на себе дещо завищені
зобов`язання, до виконання яких Україна не була повною мірою готова. Все ж
найголовніше, на мою думку, це не стільки реальність виконання цих
зобов`язань у встановлені строки, скільки їх векторна спрямованість на
впровадження принципів і стандартів Ради Європи у національне законодавство.
Але нашій молодій державі дуже важко виконувати зобов`язання, які були взяті
при вступі до Ради Європи. Країна переживає серйозну економічну кризу, яка
супроводжується зростанням організованої злочинності та високим рівнем
корупції. За останні роки радикально погіршався життєвий рівень населення,
більше того, зарплати та пенсії не виплачуються протягом кількох місяців.
Високий рівень безробіття ще більше ускладнює рівень життя народу.
Все ж наша держава робить усе можливе для того щоб виконувати вимоги
Парламентської Асамблеї, насамперед слід зазначити, що 28 червня 1996 року
Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України, багато положень якої
привела у відповідність до стандартів Ради Європи.
Потрібно також підкреслити, що незважаючи на проблеми, які виникли в останні
роки Україна змогла відносно успішно забезпечити внутрішню стабільність.
Країна довела свою здатність уникати широкомасштабних соціальних заворушень
або громадянської війни. Крім того держава зробила значний внесок у зміцнення
регіональної стабільності шляхом підписання у травні 1999 року Договору про
дружбу, співробітництво та партнерство з Російською Федерацією та Угоди про
статус Чорноморського флоту. Варто також зазначити, що в червні 1997 року
Президенти України, РФ, Молдови підписали декларацію про трьох стороню
співпрацю з метою створення єврорегіонів - "Нижній Дунай" та "Верхній Прут".
Ці різноманітні кроки відображають зусилля України спрямовані на виконання
зобов`язань перед Радою Європи стосовно врегулювання внутрішніх та
міжнародних конфліктів.
На сьогоднішній день відбулася ратифікація Україною Європейської конвенції з
прав людини та Протоколів №1, 2, 4, 7, 11 до неї (липень 1997 року),
Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що
принижує гідність погодженню чи покаранню (січень 1997), Рамкової конвенції
про захист національних меншин (грудень 1997 року), Європейської конвенції
про передачу засуджених осіб (вересень 1995 року), Європейської конвенції про
