Курсовая: ООН
ЗМІСТ
Вступ .............................2
1. Історіястворення ООН як універсальної міжнароднародної
організації
..........................3
2. Напрямки діяльності ООН, її органів та їх структура ........13
3. Спеціалізовані установи ООН ..................24
Висновок
.............................31
Список використаної літератури
.................34
Вступ
У сучасних міжнародних відносинах міжнародним організаціям приділяється
значна роль. Починаючи з 19 сторіччя, прагнення до інтернаціоналізації
багатьох сторін життя товариства викликало необхідність створення нової форми
міжнародного співробітництва. Новим етапом у розвитку світового
співтовариства явилося установи перших міжнародних універсальних організацій
- Всесвітньої телеграфної спілки в 1865 р. і Всесвітньої поштової спілки в
1874 р. В даний час нараховується більш 4 тисяч міжнародних організацій, що
мають різноманітний правовий статус. Це дозволяє говорити про систему
міжнародних організацій, центром якої є ООН (Організація Об'єднаних Націй).
ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і
міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами.
Статут ООН обов'язковий для всіх держав і в його преамбули записано: “Ми,
народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбути прийдешні покоління від
лиха війни, знову затвердити віру в основні права людини, у гідність і
цінність людської особистості, рівноправність чоловіків і жінок і в рівність
прав великих і малих націй, створити умови, при яких можуть дотримуватися
справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти толератність і
жити разом, у світі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для
підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити, щоб збройні сили
застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші
зусилля для досягнення цих цілей.”
У даній курсові роботі я розгляну історію створення ООН як універсальної
міжнародної організації, напрямки діяльності ООН, її органів та їх
структуру.
1. Історія створення ООН як універсальної міжнароднародної організації
Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у її сучасному виді
укладалася протягом тривалого часу.
Система ООН зародилася більш 100 років тому як механізм керування світовим
співтовариством. У середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися перші
міжнародні міжурядові організації. Поява цих організацій було викликано двома
взаємовиключними причинами.
По-перше, утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій,
прагнення суверенних держав до національної незалежності, і, по-друге,
успіхами науково-технічної революції, що породили тенденцію до
взаємозалежності і взаємопов’язаності держав.
Як відомо, гасло невід'ємності і непорушності суверенітету народу і держави
був одним із найбільше значимих у часи буржуазно-демократичних революцій у
багатьох європейських країнах. Новий правлячий клас ринувся закріпити своє
панування за допомогою сильної, незалежного держави. У той же час розвиток
ринкових відносин стимулювало прискорення науково-технічного прогресу, у тому
числі в сфері знарядь виробництва.
Науково-технічний прогрес, у свою чергу, призвів до того, що інтеграційні
процеси проникнули в економіку всіх розвитих країн Європи і викликали
всебічний зв'язок націй один з одним. Бажання розвиватися в рамках суверенної
держави і неможливість робити це без широкого співробітництва з іншими
незалежними державами - і призвела до появи такої форми міждержавних
взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.
Спочатку, головною ціллю міждержавного співробітництва в рамках міжнародних
організацій можна було вважати контроль над інтеграційними процесами. На
першому етапі за міжурядовими організаціями закріплювалася скоріше технічно-
організаційна, чим політична функція. Вони були покликані розвивати
інтеграційні тенденції з метою залучення держав-членів.
Звичайна сфера співробітництва - зв'язок, транспорт, відносини з колоніями.
Питання про виникнення першої міжнародної організації дотепер залишається
спірним. Правознавці – міждународники частіше усього називають таку
Центральну комісію судноплавства по Рейну, що виникнула в 1815 році. Крім
європейських і американських комісій із міжнародних рік, що характеризуються
строго спеціальною компетенцією, у 19 сторіччі створювалися так звані
квазаколоніальні організації, такі як наприклад Західний Іран, що проіснував
недовго, а також адміністративні спілки.
Саме адміністративні спілки виявилися найбільше підхожою формою розвитку
міжурядових організацій.
По уяві і подобі адміністративних спілок, головною задачею яких було
співробітництво держав у спеціальних областях, міжурядові організації
розвивалися в плині цілого сторіччя. [3, ст.52]
Початок двадцятого сторіччя ознаменувало кінець спокійного розвитку багатьох
держав. Протиріччя властивому початку розвитку капіталізму породили світову
війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних
організацій, але і призвела до розпуску багатьох із них. У той же час
усвідомлення згубності світових війн для всієї людської цивілізації вплинуло
на на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації
з метою запобігання війн.
Ідея створення глобальної міжурядової організації для запобігання війн і
підтримки миру займала розуми людства віддавна.
Один із таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919) так і не ставши
ефективним інструментом політичного і міжнародного співробітництва.
У цілому за час від першої то другої світової війни розробка проблем
організації міжнародного миру і безпеки рухався дуже повільно.
Друга світова війна в силу її масштабів, методів терору, застосовуваних
фашистськими арміями, дала потужний поштовх урядовій і суспільній ініціативі
по організації миру і безпеки.
На урядовому рівні питання створення організації міжнародної безпеки виник,
по суті справи, із перших днів війни.
У науковій літературі існують розбіжності про те, хто із союзників і в якому
документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй. Західні
вчені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчілля від 14
серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обоснованно посилалися на
Радянсько-польську декларацію від 04 грудня 1941 року.
Проте,14 серпня 1941 р. президент США Франклин Делано Рузвельт і прем'єр-
міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ, де
зобов'язалися “працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і
у світі”. Поєднання принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і
безпеки одержав назву Атлантичної хартії.
Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях,
що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене Королівство, СРСР і
Китай домовилися про цілях, структурі і функціях майбутньої організації.
25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду
Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут,
що складається з 19 глав і 111 статей. 24 жовтня Статут був ратифікований 5-ю
постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і
набрав сили.
З тих пір 24 жовтня в міжнародному календарі називається Денем ООН.
Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у
Москві в 1943 році.
У декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США,
Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність
заснування в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для
підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної
рівності всіх миролюбних держав, членами якого можуть бути всі такі держави -
великі і малі»[1] .[8]
Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний
характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично
широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва. Ці
характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям.
Подальший хід підготування нової міжнародної міжурядової структури добре
відомий і докладно описаний у багатьох історико-правових дослідженнях.
Найважливішими етапами в створенні ООН обоснованно називають конференцію в
Думбартон-Оксе (1944 р.), на якій були узгоджені основні принципи і параметри
механізму діяльності майбутньої організації. Кримська конференція в Ялті в
лютому 1945 року, за участю глав трьох урядів - радянського, британського й
американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-Оксе
пакет документів, доповнивши його в ряді пунктів, і прийняла рішення про
скликання конференції Об'єднаних Націй у США в квітні 1945 року.
Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходила з 25
квітня по 26 червня 1945 року і яка закінчилась прийняттям установчих
документів Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року після передачі
на збереження п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших
держав ратифікаційних грамот Статут ООН ввійшов у силу.
Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання
тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у
питаннях економічного і соціального розвитку.
Слід зазначити, що спочатку уявлення про обсяг компетенції нової міжурядової
організації в держав-союзників значною мірою не збігалися. Радянський уряд
розглядав ООН у першу чергу як організацію по підтримці міжнародного миру і
безпеки, покликану зберегти людство від нової світової війни. І союзними
державами така орієнтація розглядалася як одна з найважливіших, що дозволило
достатньо безконфліктно домовитися про створення ради Безпеки - органа
широкої компетенції в питаннях миру і безпеки.
У той же час радянський проект Статуту ООН, запропонований у Думбартон-Оксе,
передбачав, що «організація повинна бути саме організацією безпеки і до її
компетенції не варто відносити питання економічні, соціальні і взагалі
гуманітарні, для цих питань повинні бути створені спеціальні, особливі
організації».
Представники західних держав із самого початку розглядали ООН як організацію
широкою компетенцією, що сприяє співробітництву держав в області економіки,
соціального забезпечення, науки, культури і т.д. Інакше кажучи, відповідно до
пропозицій союзних держав ООН повинна сполучити контроль за інтеграцією
держав-членів як у політичних, так і в соціально-економічних питаннях. При
цьому передбачалося, що компетенція Організації в обох сферах повинна бути
рівновеликої.
Дана пропозиція зустріла опір ряду держав. Мотивація відмови від наділення
ООН широкими функціями в сфері економіки була різноманітною і найбільше повно
висловилася в позиціях СРСР і Великобританії.
Радянські представники висловлювали думку, що регулювання економічних
відносин є питанням сугубо внутрішньодержавної компетенції. Пропозиції про
міжнародне-правове регулювання економічних відношень входять у суперечність
із принципами поваги державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи
держав.
Великобританія висловила позицію тих держав, що вважали, що створення
міжурядової організації в сфері економіки несовместимо з принципами ринкового
лібералізму. У першу чергу недоторканності приватної власності й обмеження
утручання у внутрішні економічні зв'язки держав.
Таким чином, по питанню компетенції ООН у соціально-економічній сфері в
держав-фундаторів єдності не було. Висловлювалися два діаметрально
протилежних підходи - про широку компетенцію Організації в цьому питанні і
про неправомірність її повноважень сфері міждержавного соціально-економічного
розвитку.
В остаточному підсумку після використання дипломатичних мір було прийнято
компромісне рішення про наділення ООН функцією координації міждержавного
соціально-економічного співробітництва[2].
Задача координації були сформульовані в загальній формі і покладені на
Економічну і Соціальну Раду[3]. На відміну
від Ради Безпеки ЭКОСОС споконвічно володів у своїй сфері дуже урізаними
повноваженнями. Остання обставина не дозволяла ООН стати серйозним центром
співробітництва держав у соціально-економічних питаннях.
Дана область міжнародних відносин відрізнялася складністю і уключала воістину
неосяжну кількість міждержавних взаємозв'язків. З цих причин координація
економічного міждержавного співробітництва з єдиного центру рекомендувалася
малоймовірної.
Більш реалістичним був названий підхід із позиції функціональної
децентралізації.
У силу того, що структурні параметри самої ООН для цих процесів виявилися
вузькі, потрібно було створити систему міжурядових інститутів, для яких ООН
виступала координаційним центром. У цю систему ввійшли існуючі і знову
створені спеціалізовані міжурядові організації.
Досвід Ліги Націй у цьому питанні був взятий до уваги у Статуті ООН, що у
ст.57 і 63 декларував що, спеціалізовані міждержавні установи встановлюють
зв'язок з ООН у порядку підписання спеціальних угод із ЭКОСОС ООН.
Таким чином, спеціалізовані міждержавні установи залишалися самостійними
міжурядовими організаціями, їхній зв'язок з ООН носило характер
співробітництва і координації дій.
У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919)
- МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна спілка
електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова спілка
(ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО,
1878, Женева).
У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося
створення фінансово-економічної групи системи ООН.
Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було
оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання
конкурентного знецінення валют, і Міжнародний банк реконструкції і розвитку
(МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів. Цілями
МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку,
надання позик для розвитку виробництва й ін.
СБ функціонує в тісному зв'язку з МВФ, при цьому усе його організації
пов'язані угодами про співробітництво в ООН.
У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація
Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж),
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна
організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952
році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних
Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).
У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна організація
цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в процесі створення
спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася
Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня
організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у 19777 році -
Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД).
Саме «молоде» спеціалізоване установи ООН - Організація Об'єднаних Націй по
промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН.
У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в
спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з виробітку установчого
документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в
1985 році одержала цей статус.
У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох міжнародних
організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії
(Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньої не через
ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН у Генерального
угода з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим установимим,
але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і
розвитку (ЮНКТАД, 1966) і групою СБ. Розвиток ГАТТ припускає створення нової
міжнародної організації в області торгівлі.
У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи ООН,
спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні
міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими
потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має
тенденцію до поглиблення і розширення.
Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне
співробітництво потужний вплив зробили, по-перше, національно-визвольне
прямування колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до
розряду глобальних, - запобігання ядерної війни, демографічні, продовольчі,
енергетичні, екологічна проблеми.
Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в
системі ООН. Насамперед це висловилося в тому, що в рамках самої ООН
з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій,
що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН,
створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН
(ЮНИСЕФ, 1946), створений із метою надання помочі дітям повоєнної Європи, а
згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і
розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами що
знаходяться на різноманітному рівні економічного розвитку.
Програма розвитку ООН (ПРООН, 1965) переслідує цілі надання технічної і
перед-інвестиційної помочі країнам, що розвиваються.
Отже, до дійсного моменту сформувалася стійка система ООН, що містить у собі
головні органи:
· Генеральну Асамблею ООН;
· Рада безпеки ООН;
· Економічну і Соціальну Раду ООН;
· Рада по Опіці ООН;
· Міжнародний Суд ООН, Секретаріат ООН.
У систему також включаються і спеціалізовані установи :
· Міжнародний валютний фонд;
